Рішення

від 03.04.2025 по справі 487/3242/24

КАЗАНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 487/3242/24

Провадження № 2/487/221/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.04.2025 року м. Миколаїв

Заводський районний суд м. Миколаєва у складі: Головуючого судді: Притуляк І.О., за участю:секретаря судового засідання Богатої А.І., представника позивача: адвоката Островської О.В., розглянувши у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Миколаєві, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Колективного підприємства «Миколаївліфт» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації втрати доходу у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати, -

В С Т А Н О В И В:

10.04.2024 року представник позивача адвокат Островська О.В., шляхом формування у системі «Електронний суд», звернулася до суду з позовною заявою, в якій просила стягнути з КП «Миколаївліфт» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у розмірі 30219,39 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 242378,18 грн. та 22599,07 грн. компенсації втрати доходу у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати.

В обґрунтуванняпозову зазначила,щоз 14.10.1999 року, ОСОБА_1 працював на посаді водія автотранспортного засобу у КП «Миколаївліфт». В березні 2022 року, між позивачем та керівництвом підприємства виникли непорозуміння з приводу, неналежного матеріально-технічного забезпечення для виконання професійних обов`язків, а також щодо виконання робіт з обслуговування ліфтів під час обстрілів та відключення електропостачання. У зв`язку із існуючими протиріччями, 31.03.2022 року, ОСОБА_1 написав заяву про звільнення з посади за згодою сторін з 01.04.2022 року.

Разом з тим, лише 19.01.2024 року, ОСОБА_1 було вручено Наказ № 18-Л від 01.04.2022 року про його звільнення, видана трудова книжка та перераховано на картковий рахунок заборгованість по заробітній платі в розмірі 10073,13 грн..

Приймаючи до уваги викладені обставини, вважала що заробітна плата ОСОБА_1 у повному обсязі виплачена не була. Крім того, з урахуванням положень ст. 117 КЗпП України та ст. 34 Закону України «Про оплату праці», зазначала про наявність правових підстав для стягненн з відповідача на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заробітньої плати.

Ухвалою суду від 17.04.2024 року позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду в порядку загального позовного провадження.

01.05.2024 року представник відповідача подала до суду відзив на позовну заяву, за яким у задоволенні позову просила відмовити. В обґрунтування заявленої позиції зазначила, що у зв`язку із військовою агресією рф, для підприємства настали форс-мажорні обставини наслідком яких стало завдання збитків та неспроможність підприємства належним чином виконувати свої зобов`язання перед працівниками.

У зв`язку із вказаними обставинами непереборної сили, остаточний розрахунок при звільнені з ОСОБА_1 було проведено лише 19.01.2024 та 30.04.2024 року.

Просила суд врахувати, що ОСОБА_1 не отримав наказ про його звільнення оскільки відмовлявся прибути до відділу кадрів КП «Миколаївліфт», проте про існування наказу та про факт звільнення саме з 01.04.2022 року, йому було повідомлено в телефонному режимі.

Вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати доходу у зв`язку із порушенням строків виплати заробітної плати, вважала безпідставними, оскільки позивач був відсутній на роботі 01.04.2025 та не надав доказів на підтвердження того, що звертався до КП «Миколаївліфт» з моменту звільнення та протягом 2022-2023 років з вимогою про виплатуйому заробітної плати.

Зазначила, що з урахуванням положень ст.117 КЗпП України, час затримки розрахунку при звільненні працівника починається з моменту, коли відповідачу стало відомо про таку вимогу працівника, у даному випадку з часу подання ОСОБА_1 позову до суду (10.04.2024року) та до моменту подання відзиву (01.05.2024), що становить 21 день, з урахуванням розміру середньоденної заробітної плати 198,91 грн., сума середнього заробітку за розрахунком відповідача складає 4177,11 грн.

Наданий позивачем розрахунок компенсації за невчасну виплату заробітної плати, вважала таким, що проведений на недостовірних данних, щодо нарахованої заробітної плати.

Спростовувала наявність у представників відповідача, буд-яких непорозумінь з позивачем які б спонукали його до звільнення з роботи.

07.10.2024 року, представник позивач надала до суду уточнену позовну заяву відповідно до якої просила стягнути з КП «Миколаївліфт» на користь ОСОБА_1 грошові кошти на загальну суму - 47518,94 грн., зокрема 30234,32 грн. - розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за первод з 01.04.2022 року по 31.10.2022 року та 17284,62 грн. розміру компенсації втрати доходу у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати.

09.12.2024 року представник відповідача долучила до матеріалів справи копію Висновку службового розслідування, проведеного згідно наказу №01 від 02.10.2024 року з додатками, зазначивши, що вказані письмові докази підтверджують відсутність конфлікту між позивачем та адміністрацією відповідачем щодо виконання ним своїх професійних обов`язків, які стали причиною його звільнення, на що ОСОБА_1 посилався у позові.

Ухвалою суду від 09.12.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги в редакції заяви від 07.10.2024 року підтримав.

При дачі пояснень зазначив, що з початком повномасштабного вторгнення рф та введення в країні воєнного стану, протягом березня місяця працював на аварійних викликах без вихідних. В подальшому у нього відбувся конфлікт з директором підприємства з причин не забезпечення транспортних засобів які працювали на аварійних викликах, пальним.

31.03.2022 року він подав заяву про звільнення, про що повідомив директора підприємства у телефонній розмові, той у свою чергу повідомив, що він має відпрацювати два тижні.

Відпрацювавши два тижні у квітні 2022 року він передав транспортний засіб та ключі своєму безпосередньому керівнику ОСОБА_2 .. Однак трудову книжку йому не видали, з наказом про звільнення не ознайомили та заробітну плату не виплатили.

19.01.2022 року йому зателефонувала головний бухгалтер та запросила прийти на підприємство. Цього ж дня йому віддали трудову книжку та на банківський рахунок перерахували заборгованість по заробітній платі у розмірі 10060,58 грн.

В подальшому до судового засіданняпозивач не з`явився.

В судовому засіданні представника позивача: адвоката Островська О.В., позовні вимоги в редакції заяви від 07.10.2024 року підтримала.

Підтвердила фактичні обставини викладені у позові.

Представник відповідача адвокат Єнова Л.М. в судовому засіданні в задоволенні позову просила відмовити з огляду на обставини викладені у відзиві.

Наполягала на тому, що обставини спору були штучно створені ОСОБА_1 , з метою стягнення з підприємства додаткових коштів, про що свідчить той факт, що протягом 2022-2023 років він не звертався до адміністрації підприємства для отримання розрахунку при звільненні та трудової книжки, що підтверджується матеріалами службового розслідування.

Просила врахувати, існування для підприємства обставин непереборної сили (воєнний стан), що встановлено ТПП України у повідомленні №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022Ю а також факт виплати ОСОБА_1 у повному обсязі заборгованості по заробітній платі.

Суд, заслухавши пояснення позивача та представників сторін, дослідивши подані документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення справи по суті, приходить до наступних висновків.

Відповідно до ст. 4 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Так, відповідно до Наказу № 32Л від 14.10.1999 року, ОСОБА_1 було прийнято на посаду водія автотранспортного засобу у КП «Миколаївліфт».

Відповідно до Наказу директора КП «Миколаївліфт» № 18-Л від 01.04.2022 року, ОСОБА_1 було звільнено з посади водія автотранспортного засобу КП «Миколаївліфт» відповідно до п. 1 ст. 36 КЗпП України, за з годою сторін, на підставі його особистої заяви від 31.03.2022 року.

З наказом про звільнення позивач був ознайомлений 19.04.2024, про що засвідчив своїм особисти підписом.

Судом встановлено, що належні до виплати при звільненні ОСОБА_1 суми, були виплачені КП «Миколаївліфт» 19.01.2024 року - заборгованість по заробітній платі у розмірі 10060,58 грн.; 30.04.2024 року - компенсакція за невикористану відпустку у розмірі 3447,44 грн., що підтверджується довідкою КП «Миколаївліфт» та не спростовувалося позивачем у судовому засіданні.

Відповідно до ст.94 КЗпП України заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу, яка згідно ст.115 вказаного Кодексу виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Аналогічне визначення заробітної плати міститься й у статті 1 Закону України "Про оплату праці".

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України, роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно до статті 115 КЗпП України та статті 24 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Згідно ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Так, вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд враховує наступне.

Згідно частини 1 ст. 117 КЗпП України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин (день звільнення ОСОБА_1 01.04.2022 року), у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до п.20 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» №13 від 24.12.1999 року, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільнені, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст..117 КЗпроП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведені його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності .

Таке ж роз`яснення цієї норми права, надав Конституційний суд України у своєму Рішенні №4-рп/2012 від 22.02.2012 року у справі, щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпроП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 КЗпроП України.

З урахуванням викладеного, враховуючи правовий висновок Верховного Суду України, викладений у Постанові від 13.03.2017 року у справі № 6-259цс17 про те, що встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставістатті 117КЗпроП Українистягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку.

Суд констатує, що відповідачем не доведено факт відсутності ОСОБА_1 на роботі 01.04.2022, та доведеним факт не проведення повного розрахунку з позивачем у день його звільнення, що свідчить про порушення його трудових прав, визначених положеннями ст.116 КЗпП України.

Суд вважає безпідставними твердження представника відповідача про те, що вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є безпідставними, оскільки позивач при подані заяви про звільнення та при отриманні трудової книжки таких вимог не заявляв, адже відсутність вказаних дій зі сторони позивача, не звільняють відповідача, як роботодавця, від передбаченого законом обов`язку у день звільнення провести з позивачем, як працівником, повний розрахунок.

Окрім того слід врахувати, що заробітна плата перераховувалася позивачу на банківський рахунок, а отже у відповідача не було будь-яких перепон для виконання свого обов`язку по здійсненню розрахунку з ОСОБА_1 у день його звільнення 01.04.2022 року.

Крім того, представником відповідача належним чином не доведено, що остаточний розрахунок при звільненні позивача був проведений не вчасно, не з вини роботодавця, а у зв`язку із настанням для підприємства обставин непереборної сили (воєнний ста), які завдали непередбачуваних збитків.

У відзиві на позовну заяву, представник відповідача адвокат Єнова Л.М. посилається на форс мажорні обставини, які настали для КП «Миколаївліфт» 24.02.2022 року з початком збройної агресії російської федерації

Так Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України на всій території України починаючи з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року було введено воєнний стан строком на 30 діб, який було неодноразово продовжено та який триває і до цього часу

Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» визначені особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Відповідно до ч.ч. 2, 3 статті 10 Закону роботодавець повинен вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати; роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили; звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов`язку виплати заробітної плати.

Аналіз наведеної спеціальної норми права дозволяє дійти висновку про те, що роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили. Звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов`язку виплати заробітної плати.

Так, згідно ч. 1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

На підтвердження тверджень зазначених у відзиві, представник відповідача надала Повідомлення Торгово промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022.

Відповідно до статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року в справі № 905/857/10 (провадження № 12-56гс21), у постановах Верховного Суду від 15 лютого 2023 року в справах № № 646/3570/20 (провадження 61-19278св21), 359/3098/20 (провадження № 61-3969св21) та від 23 червня 2023 року в справі № 638/6855/20 (провадження № 61-8395св22), вказано, що єдиний належний документ, який підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань - це сертифікат, виданий в порядку та на підставі статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Однак обставини, які можуть бути кваліфіковані як обставини непереборної сили (форс-мажор), можуть бути підтверджені належними доказами, зокрема висновками експертів, показаннями свідків.

Так наданий представником відповідача лист ТПП України є загальним офіційним документом та не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин. Його не можна вважати сертифікатом у розумінні статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», а також такий лист не є документом, який був виданий за зверненням відповідного суб`єкта (відповідача), для якого могли настати певні форс-мажорні обставини.

Отже, лист ТПП від 28.02.2022 року № 2024/02.0-7.1 не є доказом настання форс-мажорних обставин для всіх без виключення суб`єктів господарювання України з початком військової агресії рф. Кожен суб`єкт господарювання, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов`язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин (постанова Верховного Суду від 13 вересня 2023 року в справі № 910/7679/22).

Будь-яких інших належних та допустимих доказів на підтвердження факту настання для КП «Миколаївліфт» обставин, непереборної сили, як то знищення майна підприємства, існування дебіторської заборгованості, представником відповідача суду не надано.

Відповідно до пункту 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин).

Пунктом 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, передбачено, якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Відповідно до довідки наданої КП «Миколаївліфт», розмір середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 становить - 198, 91 грн..

Звернувшись до суду з позовом ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.04.2022 по 31.10.2022 року.

Суд враховує що формування змісту та обсягу заявлених позовних вимог є диспозитивним правом позивача.

У п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення» роз`яснено про те, що вихід за межі позовних вимог - це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. Із цього випливає, що вихід за межі позовних вимог можливий за наступних умов: лише у справах за позовами до суб`єктів владних повноважень, оскільки лише в цьому випадку відбувається захист прав та інтересів позивача; повний захист прав позивача неможливий у спосіб, про який просить позивач. Повнота захисту полягає в ефективності відновлення його прав; вихід за межі позовних вимог повинен бути пов`язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява.

Приймаючи до уваги вищевказане, дотримуючись принципу диспозитивності середній заробіток слід розраховувати за період, починаючи з дня звільнення, тобто з 01 квітня 2022 року і по 31 жовтня 2022 року, як зазначає позивач у своїх вимогах.

Таким чином, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає стягненню на користь позивача слід визначити у сумі 30234,35 грн. (період з 01 квітня 2022 року по 31 жовтня 2022 року 152 дні х 198,91 грн.).

Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення компенсації втрати доходу у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати судом враховується наступне.

Стаття 34 Закону України «Про оплату праці» передбачає, що компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Закон України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» встановлює, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Згідно ст.2 Закон України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення).

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться) (стаття 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати»).

Відповідно до ст.4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

На підставі положень Закону Кабінет Міністрів України постановою від 21 лютого 2001 року №159 затвердив «Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати» (далі Порядок).

Пунктом 2.2 рішення Конституційного Суду від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013визначено, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Відповідно до пунктів 4, 5 Порядку сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

За змістом наведених норм права компенсація втрати частини заробітної плати провадиться підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності й господарювання своїм працівникам у будь-якому разі затримки виплати нарахованої заробітної плати на один і більше календарних місяців, незалежно від того, чи була в цьому вина роботодавця, якщо в цей час індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги зріс більше ніж на один відсоток

Оскільки, заборгованість позивачу з 01.04.2022 року, була виплачена тільки 19.01.2024 року і затримка виплати заробітної плати складає більше, ніж на один місяць, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення компенсації втрати частини заробітної плати є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню, при цьому суд не погоджується з розрахунком розміру вказаної компенсації наданим представниклм позивача.

Так з КП «Миколаївліфт» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню компенсація втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у сумі - 2958,45 грн., виходячи з наступного розрахунку:

- лютий 2022 року 101,28 грн. (сума заборгованості (далі с/з) 6329,98 грн. х 101,6 (індекс інфляції) /100% - 6329,98 грн.)

- березень 2022 року 452,73 грн. (с/з 10060,58 грн. х 104,5 /100% - 10060,58 грн.)

- квітень 2022 року 311,88 грн. (с/з 10060,58 грн. х 103,1 /100% - 10060,58 грн.)

- травень 2022 року 271,64 грн. (с/з 10060,58 грн. х 102,7 /100% - 10060,58 грн.)

- червень 2022 року - 311,88 грн. (с/з 10060,58 грн. х 103,1 /100% - 10060,58 грн.)

- липень 2022 року 70,42 грн. (с/з 10060,58 грн. х 100,7 /100% - 10060,58 грн.)

- серпень 2022 року 110,67 грн. (с/з 10060,58 грн. х 101,1 /100% - 10060,58 грн.)

- вересень 2022 року 191,15 грн. (с/з 10060,58 грн. х 101,9 /100% - 10060,58 грн.)

- жовтень 2022 року 251,51 грн. (с/з 10060,58 грн. х 102,5 /100% - 10060,58 грн.)

- листопада 2022 року 70,42 грн. (с/з 10060,58 грн. х 100,7 /100% - 10060,58 грн.)

- грудень 2022 року 70,42 грн. (с/з 10060,58 грн. х 100,7 /100% - 10060,58 грн.)

- січень 2023 року 80,48 грн. (с/з 10060,58 грн. х 100,8 /100% - 10060,58 грн.)

- лютий 2023 року 70,42 грн. (с/з 10060,58 грн. х 100,7 /100% - 10060,58 грн.)

- березень 2023 року 150, 91 грн. (с/з 10060,58 грн. х 101,5 /100% - 10060,58 грн.)

- квітень 2023 року 20,12 грн. (с/з 10060,58 грн. х 100,2 /100% - 10060,58 грн.)

- травень 2023 року 50, 30 грн. (с/з 10060,58 грн. х 100,5 /100% - 10060,58 грн.)

- червень 2023 року 80, 48 грн. (с/з 10060,58 грн. х 100,8 /100% - 10060,58 грн.)

- липень 2023 року не застосовується (індекс інфляції складає 99.4)

- серпень 2023 року не застосовується (індекс інфляції складає 98.6)

- вересень 2023 року 50,30 грн. (с/з 10060,58 грн. х 100,5 /100% - 10060,58 грн.)

- жовтень 2023 року 80,48 грн. (с/з 10060,58 грн. х 100,8 /100% - 10060,58 грн.)

- листопад 2023 року 50,30 грн. (с/з 10060,58 грн. х 100,5 /100% - 10060,58 грн.)

- грудень 2023 року 70,42 грн. (с/з 10060,58 грн. х 100,7 /100% - 10060,58 грн.)

- січень 2023 року 40, 24 грн. (с/з 10060,58 грн. х 100,4 /100% - 10060,58 грн.)

Зазначена сума компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати підлягає виплаті позивачу за вирахуванням суми податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів, що відповідно до статей 14.1.180,18, 162.1.3,168 Податкового кодексу України є обов`язком податкового агента, яким є відповідач.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат судом враховується наступне.

Відповідно до ст. 141ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору, пропорційно до задоволених позовних вимог, що становить 1850,91 грн..

Керуючись ст.ст. 141, 258-259, 263-265, 268, 352, 354 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з Колективного підприємства «Миколаївліфт» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі - 30234,32 грн., який визначений без утримання податку з доходів фізичних осіб й інших обов`язкових платежів.

Стягнути з Колективного підприємства «Миколаївліфт» на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у сумі 2958,45 грн..

Стягнути з Колективного підприємства «Миколаївліфт» на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 1850,91 грн..

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: Колективне підприємство «Миколаївліфт», фактичне місце знаходження вул. Адмірала Макарова, 7 м. Миколаїв, ЄДРПОУ 05472620.

Повне судове рішення складено 11.04.2025 року.

Головуючий суддя: І.О.Притуляк