Постанова

від 13.12.2007 по справі 7/232-06(501-7/5)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

7/232-06(501-7/5)

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 13 грудня 2007 р.                                                                                    № 7/232-06(501-7/5)  

     Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого:суддів:Добролюбової Т.В.Гоголь Т.Г., Швеця В.О.

розглянувши матеріали касаційної скаргиДержавного підприємства “Хлібна база №82”

на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 11.06.2007

у справі№ 7/232-06(501-7/5)

за позовомСумської міжрайонної державної податкової інспекції

до

третя особа

Державного підприємства “Хлібна база №82”Білопільське відділення Державного казначейства у Сумській області

про стягнення 69 068,54 грн.

В судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача: Охріменко Н.Я.- за дов. від 10.01.07;

від відповідача: Зякун Ю.М.- за дов. від 10.10.07;

від третьої особи: не з'явилися, належно повідомлені про час і місце розгляду касаційної скарги.

          Сумською міжрайонною державною податковою інспекцією у грудні 2006 року  заявлений позов про стягнення з Державного підприємства “Хлібна база №82”  69 068,54 грн - простроченої заборгованості з бюджетної позички.  Обґрунтовуючи свої вимоги  позивач вказував на те, що 26.05.03 на підставі пункту 13.2 Порядку “Про надання і повернення бюджетної позички для фінансування державного контракту 1995 року на поставку до державних ресурсів зерна, сортового і гібридного насіння зернових культур” (наділі –

доповідач: Добролюбова Т.В.

Порядок), затвердженого наказом Мінфіну, Мінекономіки, та Мінсільгосппроду України від 12.07.1995 №119/109/193 Білопільське відділення Державного казначейства у Сумській області здійснило документальну перевірку Державного підприємства “Хлібна база № 82”, за результатами якої виявлено заборгованість за бюджетною позичкою та складено відповідний акт. При цьому, позивач посилався на приписи пункту 4 статті 17 Бюджетного кодексу України.

          Рішенням господарського суду Сумської області від 16.04.07, ухваленим суддею Рижковим М.Б., у задоволенні позовних вимог відмовлено. Місцевий суд дійшов висновку, що право вимоги про стягнення заборгованості, виникло у позивача з моменту складання акта від 28.05.03, проте, позов заявлений 25.12.06, тобто після спливу строку позовної давності.  Суд обґрунтовував рішення приписами статей 257, 261, частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України.    

          Харківський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Карбань І.С. –головуючого, Бабакової Л.М., Шутенко І.А., постановою від 11.06.07, перевірене рішення  суду першої інстанції скасував. Позовні вимоги задовольнив. Вмотивовуючи постанову суд виходив з того, що оскільки  договір про надання відповідачеві бюджетної позички не укладався, строк виконання зобов'язання не визначений, тому позивач на підставі пункту 2 статті 530 Цивільного кодексу України має право вимагати його виконання у будь-який час. При цьому, апеляційний суд дійшов висновку, що право вимоги виникло у позивача в момент направлення відповідачеві Відділенням Державного казначейства у Білопільському районі листа від 08.09.04 з вимогою сплатити заборгованість за бюджетну позичку.

          Державне підприємство “Хлібна база №82” звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову у справі скасувати, а рішення –залишити без змін. Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, підприємство наголошує на тому, що суд апеляційної інстанції невірно застосував пункт 2 статті 530 Цивільного кодексу України, оскільки строк вимоги кредитора передбачений у даному випадку законодавчим актом, зокрема, пунктом 13.2 Порядку. Скаржник вважає, що право вимоги виникло у позивача в момент складання акта перевірки, а саме, з 28.05.03. Заявник стверджує, що судом безпідставно не застосовано частину 5 статті 261 Цивільного кодексу України щодо перебігу строку позовної давності. Разом з цим, на думку скаржника, апеляційним судом необґрунтовано підтверджено юридичну силу листа від 22.09.04 №602, без врахувань вимог пунктів 4.6.2, 4.6.3, 4.6.6, 4.6.9 Примірної інструкції з діловодства у міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, місцевих органах виконавчої влади.

          Від Сумської міжрайонної державної податкової інспекції отримано відзив на касаційну скаргу, в якому інспекція просить постанову у справі залишити без змін, а касаційну скаргу –без задоволення.

Вищий  господарський  суд  України,  заслухавши  доповідь  судді  Добролюбової Т.В. та пояснення представників сторін, перевіривши  матеріали справи і доводи  касаційної скарги, правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

 Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 26.05.03 в ході проведення Білопільським відділенням Державного казначейства у Сумській області документальної перевірки Державного підприємства “Хлібна база № 82” виявлена заборгованість за бюджетною позичкою у розмірі 69 068,54 грн, про що складено відповідний акт. Вказана заборгованість утворилася в результаті неповернення підприємством бюджетної позички, яка надавалась у 1999 році у вигляді фінансової допомоги, відповідно до умов Порядку надання і повернення бюджетної позички для фінансування державного контракту 1995 року на поставку до державних ресурсів зерна, сортового і гібридного насіння зернових культур, затвердженого наказом Мінфіну, Мінекономіки, та Мінсільгосппроду України від 12.07.1995 №119/109/193 (надалі –Порядок). Матеріали проведеної документальної перевірки, Білопільське відділення Державного казначейства у Сумській області надало Сумській МДПІ. Господарськими судами установлено, що предметом позову у даній справі є вимога Сумської міжрайонної державної податкової інспекції про стягнення з Державного підприємства “Хлібна база №82”  69 068,54 грн простроченої заборгованості з бюджетної позички. Судами установлено, що на виконання пункту 8.1 Порядку відповідач отримав бюджетну позичку від ДП ДАК “Хліб України”Кролевецький КХП у розмірі 75368,54 грн, що підтверджується актом прийому - передачі заборгованості з бюджетної позички № 1. Зі змісту цього акта також вбачається, що  бюджетну позичку у розмірі 6300,00 грн ДП “Хлібна база № 82” передало ВАТ “Тростянецький КХП”. Відтак, суди обох інстанцій встановили, що у відповідача існує заборгованості за бюджетною позичкою на суму                       69 068, 54 грн. Проте, відмовляючи у задоволенні позовних вимог місцевий суд дійшов помилкового висновку про сплив строку позовної давності. Статтею 22 Закону України “Про Державний бюджет України на 2006 рік” унормовано, що органи державної податкової служби України визнані органами стягнення простроченої заборгованості юридичних осіб перед державою за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, та бюджетними позичками. Згідно з пунктом 6 Прикінцевих і перехідних положень Цивільного кодексу України правила цього Кодексу про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом. Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність –це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Статтею 257 цього кодексу передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. За загальним правилом частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг строку позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатися про порушення свого права. Таким чином, частина 1 статті 267 цього кодексу пов'язує початок перебігу позовної давності з фактом обізнаності особи, право якої порушене. Згідно з  вимогами статті 264 Цивільного кодексу України перебіг строку позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчать про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Апеляційний суд установив, що право на позов, тобто право вимагати заборгованість з бюджетної позички в сумі    69068,54 грн виникло з моменту направлення на адресу відповідача Відділенням Держказначейства у Білопільському районі вимоги № 2-13/1202 від 08.09.04 про повернення заборгованості з бюджетної позички 1995 року в повному обсязі.  Враховуючи те, що касаційна інстанція не наділена правом вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх, посилання скаржника на  необґрунтованість надання апеляційним судом юридичної сили листу від 22.09.04 №602 не може бути підставою для скасування постанови у справі, оскільки апеляційний суд  установив, що лист від 22.09.04 №602 відповідає вимогам ділової документації. Тому, апеляційний суд обґрунтовано визнав, що  перебіг строку позовної давності в даній справі переривається з дати направлення відповідачем листа від 22.09.04 №602, яким останній визнав наявність заборгованості.  При цьому, враховується і те, що Сумська міжрайонна державна податкова інспекція не є стороною у спірних зобов'язаннях. Апеляційним судом установлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач звернувся до суду з позовною заявою 25.12.06, тобто в межах встановленого законом 3-х річного строку. Таким чином, визнається правильним висновок суду апеляційної інстанції про те, що позов заявлений у межах строку позовної давності.

Враховуючи викладене та приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів визнає, що оскаржувана постанова прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим залишається без змін.

 Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України,  Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від  11.06.2007 у справі №7/232-06(501-7/5) залишити без змін.

Касаційну скаргу Державного підприємства “Хлібна база №82” залишити без задоволення

Головуючий     суддя                                                            Т. Добролюбова

                     С у д д і                                                                         Т.Гоголь

                                                                                                    В. Швець