Рішення

від 09.04.2025 по справі 320/50024/24

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 квітня 2025 року м.Київ № 320/50024/24

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Лисенко В.І., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до державного виконавця Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Пилипчука Костянтина Ростиславовича, третя особа: Приватний виконавець виконавчого округу Київської області Горелик Євген Борисович, про визнання протиправними та скасування постанов, -

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м.Київ) Пилипчука Костянтина Ростиславовича, у якому просить суд:

- визнати протиправною та скасувати постанову про стягнення виконавчого збору від 06.12.2016 у ВП №49818430;

- визнати протиправними та скасувати постанови про відкриття виконавчого провадження №76149529 від 26.09.2024 та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження №76149529 від 26.09.2024.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що рішення суду перебувало на виконанні приватного виконавця, котрий виніс постанову про стягнення основної винагороди, яка тотожна виконавчому збору, а стягнення виконавчого збору та сплати основної винагороди приватного виконавця призведе до подвійної оплати коштів за примусове виконання одного судового рішення. Тому вважає постави державного виконавця про стягнення виконавчого збору та про відкриття виконавчого провадження про стягнення виконавчого збору протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Ухвалою суду відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін.

Відповідач не скористався своїм правом щодо подання відзиву на позовну заяву, заяв/клопотань суду не направлено, а відтак враховуючи положення частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справу за наявними матеріалами у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин.

Третя особа не скористалась правом подачі письмових пояснень щодо предмету спору.

Протокольною ухвалою суду вирішено подальший розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження відповідно до вимог ч.9 ст. 205 КАС України.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

У провадженні Відділу примусового виконання рішень Управлення забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області ЦМУ Міністерства юстиції (м.Київ) знаходиться виконавче провадження ВП №49818430, яке відкрите па підставі виконавчого листа №2/360/265/13, виданого Бородянським районним судом Київської області 31.05.2013 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" (01071, м. Київ, вул. Воздвиженська, 56, р/р № НОМЕР_1 в ПАТ "Енергобанк" МФО 300272, код ЄДРПОУ 19357762) заборгованість по кредитному договору у розмірі 3 177 919 (три мільйони сто сімдесят сім тисяч дев`ятсот дев`ятнадцять) гривень 78 копійок. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" на відшкодування витрат по сплаті судового збору 3441 (три тисячі чотириста сорок одна) гривню.

Стягнуто в/збір

Стягувачем ( ОСОБА_2 ) було подано заяву про повернення стягувачу виконавчого документу.

Постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управлення забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області ЦМУ Міністерства юстиції (м.Київ) від 26.09.2024 винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу у межах ВП №49818430.

26.09.2024 головним державним виконавцем примусового виконання рішень Управлення забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області ЦМУ Міністерства юстиції (м.Київ) Пилипчуком К.Р. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №76149529 щодо виконання постанови від 06.12.2016 №49818430 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 296503,12 грн.

Поряд з цим, приватним виконавцем виконавчого округу Київської області Гореликом Євгеном Борисовичем 09.10.2024 відкрито виконавче провадження ВП №76257338 з примусового виконання виконавчого листа №2/360/265/13, виданого Бородянським районним судом Київської області 31.05.2013 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" (01071, м. Київ, вул. Воздвиженська, 56, р/р № НОМЕР_1 в ПАТ "Енергобанк" МФО 300272, код ЄДРПОУ 19357762) заборгованість по кредитному договору у розмірі 3 177 919 (три мільйони сто сімдесят сім тисяч дев`ятсот дев`ятнадцять) гривень 78 копійок. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" на відшкодування витрат по сплаті судового збору 3441 (три тисячі чотириста сорок одна) гривню.

У межах виконавчого провадження №76257338 приватним виконавцем винесено 09.10.2024 постанови про стягнення з боржника основної винагороди та витрат на проведення виконавчих дій.

Позивач вважає неправомірними постанови державного виконавця відділу примусвового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Резнікова О.Г. від 06.12.2016 ВП№49818430 про стягнення виконавчого збору та постанови головного державного виконавця примусового виконання рішень Управлення забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області ЦМУ Міністерства юстиції (м.Київ) Пилипчука К.Р. від 26.09.2024 ВП №76149529 про відкриття виконавчого провадження про стягнення з позивача виконавчого збору та мінімальних витрат виконавчого провадження, у зв`язку з цим, позивач звернувся в суд з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 1 Закону України Про виконавче провадження від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII) визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ч. 1 ст.18 Закону №1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з п.п. 1, 5 ст. 3 Закону №1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України; постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження.

Частинами 1, 2 ст. 27 Закону № 1404-VIII визначено, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону № 1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.

Положенням ч. 3 ст. 40 Закону № 1404-VIII передбачено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до п.22 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02.04.2012, у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу, виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені частиною першою статті 40 Закону.

При закінченні виконавчого провадження, поверненні виконавчого документа стягувачу, виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, а на виконавчому документі ставить відповідну відмітку, у якій зазначаються підстава закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа з посиланням на відповідну норму Закону, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця.

Відмітка на виконавчому документі засвідчується підписом виконавця та скріплюється печаткою.

Отже, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документу стягувача виконавець вказує результати виконання (суму, яку фактично стягнуто), а на виконавчому документі робить відмітку про суму стягнутого виконавчого збору тим самим законодавець підтверджує, що виконавчий збір стягується лише з фактично стягнутої на користь стягувача суми.

При цьому слід зазначити, що у разі стягнення виконавчого збору відповідно до ч. 3 ст. 40 Закону № 1404-VIII без реального стягнення суми боргу з боржника, будуть створюватись умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду.

Матеріалами справи підтверджується, що виконавче провадження №76149529 від 26.09.2024 відкрито з примусового виконання постанови №49818430 від 06.12.2016 про стягнення з позивача виконавчого збору в розмірі 296 503,12 грн.

Водночас, як з`ясовано під час судового розгляду, у зв`язку із надходження заяви стягувача, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону № 1404-VIII відповідачем винесено постанову ВП №49818430 від 26.09.2024 про повернення виконавчого документа стягувачу.

Разом з тим, суд встановив, що у приватного виконавця виконавчого округу Київської області Горелика Є.Б. перебувало на виконанні виконавче провадження №76257338, яке відкрито 09.10.2024 з виконання виконавчого листа №2/360/265/13, виданого Бородянським районним судом Київської області 31.05.2013 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" (01071, м. Київ, вул. Воздвиженська, 56, р/р № НОМЕР_1 в ПАТ "Енергобанк" МФО 300272, код ЄДРПОУ 19357762) заборгованість по кредитному договору у розмірі 3 177 919 (три мільйони сто сімдесят сім тисяч дев`ятсот дев`ятнадцять) гривень 78 копійок. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" на відшкодування витрат по сплаті судового збору 3441 (три тисячі чотириста сорок одна) гривню.

Як встановлено судом приватний виконавець виніс постанову від 09.10.2024 про стягнення з боржника основної винагороди в розмірі 298 311,53 грн.

При цьому, щодо стягнення виконавчого збору після передачі виконавчого документа приватному виконавцю, суд зазначає, що такий випадок врегульований приписами ч.8 ст.27 Закону № 1404-VIII, згідно яких під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір не стягується, якщо він не був стягнутий на момент передачі.

У разі стягнення частини виконавчого збору на момент передачі виконавчого документа приватному виконавцю стягнута частина виконавчого збору поверненню не підлягає.

Отже, встановивши факт передачі виконавчого документа приватному виконавцю, державний виконавець повинен дотримуватися вимог ч. 8 ст. 27 наведеного Закону.

При цьому виходячи з наведених норм можна зробити висновок, що виконавчий збір стягується лише один раз і не залежить від того, якими визначеними законом органами та особами здійснюється (продовжується) примусове виконання судових рішень (зокрема, державним чи приватним виконавцем). Вказані норми мають своєю метою унеможливити подвійне стягнення вказаних коштів з боржника.

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 21.07.2022 у справі №320/6215/19, логічний і цільовий способи тлумачення ч. 8 ст. 27 Закону № 1404-VIII свідчать, що у вказаному випадку її приписи мають імперативний характер і встановлюють пряму заборону стягувати (перший абзац) або продовжувати стягнення виконавчого збору (другий абзац).

Указана норма спрямована на те, щоб не допустити одночасного стягнення з боржника виконавчого збору і основної винагороди. Ця норма покликана уникнути подвійної плати боржником зазначених коштів. Тож її застосування дозволяє вирішити спір стосовно справедливості подвійного стягнення плати державному і приватному виконавцям за виконання одного й того ж виконавчого документа.

У згаданій справі, застосування ч.8 ст. 27 Закону № 1404-VIII до спірних правовідносин надало Верховному Суду підстави зробити такий висновок: у разі коли державний виконавець повернув виконавчий лист за заявою стягувача і розпочав стягнення виконавчого збору, а після цього стягувач пред`явив цей лист до виконання приватному виконавцю, який у свою чергу відкрив виконавче провадження й виніс постанову про стягнення основної винагороди у розмірі 10 відсотків від фактично стягнутих сум, то надалі виконавчий збір не стягується.

Отже, встановивши факт передачі виконавчого документа приватному виконавцю, державний виконавець повинен дотримуватися вимог ч.8 ст.27 наведеного Закону.

Оскільки, 26.09.2024 головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області ЦМУ Міністерства юстиції (м.Київ) Пилипчуком К.Р. прийнято постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, а після цього приватним виконавцем Гореликом Є.Б. винесено постанову 09.10.2024 про стягнення з позивача основної винагороди, тому у державного виконавця відсутні підстави для стягнення виконавчого збору в тому розмірі, який визначений в постанові про стягнення виконавчого збору.

Постанова про стягнення виконавчого збору відноситься до виконавчих документів відповідно до приписів пункту 5 частини 1 статті 3 Закону.

Суд звертає увагу на те, що приписами пункту 1 частини 1 статті 42 Закону встановлено, що кошти виконавчого провадження складаються з виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця.

Приписами частини 3 статті 45 Закону визначено, що основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору.

Отже, за сутнісним змістом виконавчий збір і основна винагорода приватного виконавця тотожні поняття.

Відмінність полягає лише у тому, до якого бюджету спрямовуються кошти (Державний бюджет України і бюджет приватного виконавця).

Приписами частини 8 статті 27 Закону встановлено, що під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір не стягується, якщо він не був стягнутий на момент передачі.

У разі стягнення частини виконавчого збору на момент передачі виконавчого документа приватному виконавцю стягнута частина виконавчого збору поверненню не підлягає.

Така норма права спрямована, щоб не допустити одночасного (в один період часу відкриття двох аналогічних виконавчих проваджень) стягнення подвійної плати за відкриття виконавчого провадження до Державного бюджету України і бюджету приватного виконавця.

Ініціювати і реалізувати передачу виконавчого документа від органу державної виконавчої служби до приватного виконавця може стягувач, подавши заяву про повернення виконавчого документу та звернувшись з ним повторно.

У даному випадку так і відбулося.

Виконавчий лист №2/360/265/13, виданий 31.05.2013 Бородянським районним судом Київської області виконувався приватним виконавцем, який виніс постанову про стягнення основної винагороди.

Виконавча служба не закінчила виконавче провадження про стягнення виконавчого збору, хоча втратила право на стягнення коштів з дня відкриття провадження приватним виконавцем.

З огляду на викладене, виконавчий збір та основна винагорода приватного виконавця є одною й тою ж сумою коштів, що стягується у відповідному розмірі за примусове виконання рішення (10 відсотків), тобто коштами виконавчого провадження. При цьому, з урахуванням приписів ст.45 Закону № 1404-VIII стягненню з боржника підлягає лише або виконавчий збір або основна винагорода приватного виконавця; подвійне стягнення вказаних коштів виконавчого провадження не допускається.

Судом встановлено, що на час винесення спірної постанови про відкриття виконавчого провадження з виконання постанови про стягнення з позивача виконавчого збору, такий виконавчий документ, як постанова приватного виконавця про стягнення основної винагороди з позивача ще до примусового виконання не пред`являлась, фактичне її виконання ще не здійснювалось, а тому наявність такої постанови свідчить про подвійне стягнення з боржника вищевказаних коштів.

Судом встановлено, що певний час були два виконавчі провадження предметом яких, окрім іншого, є стягнення з позивача виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця у зв`язку з примусовим виконанням виконавчого листа №2/360/265/13, що за своєю суттю є стягненням подвійної суми, що не передбачено чинним законодавством.

Враховуючи фактичні обставин справи та вищевикладений висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 21 липня 2022 року у справі №320/6215/19, суд, на підставі ч.6 ст.7 КАС України, вважає за потрібне застосувати у спірних правовідносинах аналогію закону, описану у вищезазначеній постанові Верховного Суду.

Проте, згідно із частинами 1 та 2 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

За наведених обставин, суд дійшов висновку, що захист порушеного права позивача полягає у зобов`язанні відповідача закінчити виконавче провадження щодо стягнення виконавчого збору на підставі приписів частини 8 статті 27 Закону, яка встановлює окрему підставу закінчення виконавчого провадження.

При цьому суд вважає, що такий спосіб захисту, повністю відновить порушені права позивача.

Щодо позовної вимоги про визнання неправомірними постанов головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області ЦМУ Міністерства юстиції (м.Київ) Пилипчука К.Р. від 26.09.2024 про відкриття виконавчого провадження №76149529 про стягнення з ОСОБА_1 296 503,12 грн виконавчого збору на користь Відділу примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області ЦМУ Міністерства юстиції (м.Київ) та про стягнення мінімальних витрат виконавчого провадження, то суд вважає, що в її задоволенні слід відмовити, оскільки приватним виконавцем прийнято до виконання виконавчий документ 09.10.2024, а головним державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з виконання постанови про стягнення з боржника виконавчого збору та про стягнення мінімальних витрат виконавчого провадження 26.09.2024, тобто ще до відкриття виконавчого провадження приватним виконавцем.

Тому, повертаючи виконавчий документ, у державного виконавця виник обов`язок відкрити виконавче провадження щодо стягнення з боржника виконавчого збору.

Також, приписами Інструкції з організації примусового виконання рішень №512/5 чітко визначений обов`язок державного виконавця виносити постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження.

Отже, у цій частині позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.

Щодо позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправною та скасування постанови державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби ГТУ юстиції у Київській області Резнікова О.Г. про стягнення виконавчого збору від 06.12.2016 ВП №49818430, суд зазначає таке.

Згідно з частини 5 статті 26 Закону №1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Абзацом 1 частин 6 статті 26 Закону №1404-VIII визначено, що за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).

Згідно з частиною першою статті 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

За частиною другою статті 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи (частина третя статті 27 Закону № 1404-VIII).

Відповідно до частини четвертої статті 27 Закону № 1404-VIII державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Частиною 5 статті 27 Закону №1404-VIII визначено вичерпний перелік підстав, за яких виконавчий збір не стягується. Крім того, виконавчий збір не стягується, а стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню у разі закінчення виконавчого провадження у зв`язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню (частина 7 статті 27 Закону №1404-VIII).

Отже, вказані норми зобов`язують державного виконавця прийняти постанову про стягнення виконавчого збору одночасно з прийняттям постанови про відкриття виконавчого провадження.

В даному випадку державний виконавець у межах ВП №49818430 правомірно прийняв постанову про стягнення виконавчого збору від 06.12.2016 одночасно з відкриттям даного виконавчого провадження.

При цьому, суд звертає увагу, що позивач у позовній заяві визначив лише одного відповідача - державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області ЦМУ Міністерства юстиції України (м.Київ) Пилипчука К.Р., який не має жодного відношення до прийняття 06.12.2016 державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби ГТУ юстиції у Київській області Резніковим О.Г. постанови про стягнення виконавчого збору у межах ВП №49818430.

Відтак, позовні вимоги у цій частині не підлягають задоволенню.

Частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що відповідно до частини 3 статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, судові витрати у справі відсутні.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Зобов`язати державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м.Київ) Пилипчука Костянтина Ростиславича (код ЄДРПОУ - 43315602, вул.Євгена Сверстюка, буд.15, 3 поверх, м.Київ, 02022) закінчити виконавче провадження №76149529 щодо виконання постанови від 06.12.2016 №49818430 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у сумі 298 311,53 грн.

Відмовити у задоволенні решти позовних вимог.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення .

Суддя Лисенко В.І.