Постанова від 10.04.2025 по справі 380/128/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/128/25 пров. № А/857/9014/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

Головуючого судді Сеника Р.П.,

суддів Мікули О.І., Онишкевича Т.В.,

за участю секретаря судового засідання Волчанського А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Департаменту природних ресурсів, будівництва та розвитку громад Львівської міської ради на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2025 року з питань вжиття заходів забезпечення позову у справі №380/128/25 за адміністративним позовом Департаменту природних ресурсів, будівництва та розвитку громад Львівської міської ради до Управління Західного офісу Держаудитслужби в Івано-Франківській області, Західного офісу Держаудитслужби про визнання протиправною та скасування вимоги, -

суддя в 1-й інстанції Кравців О.Р.,

дата постановлення ухвали 17.02.2025,

місце ухвалення рішення м. Львів,

дата складання повного тексту рішення не зазначено, -

В С Т А Н О В И В :

До Львівського окружного адміністративного суду звернувся Департамент природних ресурсів, будівництва та розвитку громад Львівської міської ради (далі позивач) з позовом до Західного офісу Держаудитслужби в особі Управління Західного офісу Держаудитслужби в Івано-Франківській області (далі відповідач 1), Західного офісу Держаудитслужби України (далі відповідач 2), в якому просить:

- визнати протиправною та скасувати вимогу Управління Західного офісу Держаудитслужби в Івано-Франківській області від 18.12.2024 №130920-14/2453-2024 «Вимога про усунення порушень, виявлених ревізією».

Ухвалою суду від 10.01.2025 відкрито спрощене позовне провадження у справі без виклику сторін.

Представник позивача подав заяву про забезпечення позову, в якій просить зупинити дію вимоги Управління Західного офісу Держаудитслужби в Івано-Франківській області від 18.12.2024 №130920-14/2453-2024 про усунення порушень законодавства до набрання законної сили рішення у справі.

В обґрунтування заяви про забезпечення позову представник зазначив, що оскаржена вимога має обов`язковий для позивача характер, включає в себе пункти зобов`язального характеру і містить термін її виконання, тому невжиття судом заходів забезпечення позову у цій справі може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист порушених прав/інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Крім того, зауважив, що відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Невжиття заходів забезпечення позову судом призведе до того, що позивач буде змушений порушувати норми статті 19 Конституції України, виконуючи протиправну вимогу.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 17.02.2025 у справі №380/128/25 з питань вжиття заходів забезпечення позову, у задоволенні заяви представника позивача про вжиття заходів забезпечення позову відмовлено повністю

Не погоджуючись із вказаною ухвалою, таку оскаржив позивач, Департамент природних ресурсів та будівництва Львівської міської ради, подавши на неї апеляційну скаргу, у якій просив скасувати ухвалу з питань вжиття заходів забезпечення позову Львівського окружного адміністративного суду від 17.02.2025 та прийняти постанову про вжиття заходів забезпечення позову, шляхом зупинення дії вимоги Управління Західного офісу Держаудитслужби в Івано-Франківській області від 18.12.2024 №130920-14/2453-2024.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що у оскарженій вимозі, Управління Західного офісу Держаудитслужби в Івано-Франківській області вказало на ряд порушень, які на його думку, допустив позивач під час здійснення своєї фінансово-господарської діяльності впродовж ревізованого періоду та які зафіксовано в акті перевірки. Інформацію про вжиті заходи з усунення порушень з завіреними копіями підтверджуючих документів Управління вимагало подати в термін до 14.03.2025.

Тобто, як стверджує апелянт, для виконання оскаржуваної вимоги позивач зобов`язаний невідкладно вжити ряд активних дій, зокрема, звернутися до суду з позовними заявами про визнання недійсними договорів, про стягнення безпідставно збережених коштів, орендної плати, стягнення штрафних санкцій.

В оскаржуваній вимозі управління Західного офісу Держаудитслужби в Івано-Франківській області попередило департамент, що якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів, орган державного фінансового контролю має право на звернення до суду в інтересах держави.

Також управління Західного офісу Держаудитслужби в Івано-Франківській області повідомило, що у разі не усунення виявлених порушень в установлений строк, орган державного фінансового контролю в установлений строк ініціює розгляд питання про відповідність керівника установи займаній посаді. Відповідно до вимог ст. 351-1 Кримінального кодексу України невиконання службовою особою законних вимог органу державного фінансового контролю, створення штучних перешкод у його роботі, надання йому завідомо неправдивої інформації караються штрафом від ста до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або пробаційним наглядом на строк до трьох років, або обмеженням волі на той самий строк.

Оскільки оскаржувана департаментом Вимога має обов`язковий для нього характер, включає в себе пункти зобов`язального характеру і містить термін її виконання, то невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи взагалі унеможливити ефективний захист порушених прав/інтересів Позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Отже, невжиття заходів забезпечення позову судом призведе до того, що Департамент змушений буде порушувати норми статті 19 Конституції України, виконуючи протиправну вимогу. Виконання позивачем таких вимог відповідача однозначно призведе до значних витрат позивача які, у разі задоволення позовних вимог, буде складно або навіть неможливо повернути, що свідчить про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.

Натомість, у разі невиконання вимоги, відповідач ініціює розгляд питання про відповідність керівника установи займаній посаді, притягнення до кримінальної відповідальності, звернення до суду в інтересах держави.

У свою чергу, факт судового оскарження вимоги управління Західного офісу Держаудитслужби в Івано-Франківській області не зупиняє право чи обов`язок відповідача щодо вчинення дій по забезпеченню усунення виявлених ревізією порушень законодавства.

Виконання зазначених у вимозі заходів призведе до неможливості ефективного захисту та поновлення прав позивача у разі задоволення позову, оскільки повернення обставин справи до первісного стану буде неможливим.

Інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів позивача в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення, прийнятого в адміністративній справі.

Вжиття заходів забезпечення позову є тимчасовим заходом, спрямованим на забезпечення виконання судового рішення, не є вирішенням спору по суті й не встановлює правомірність чи неправомірність оскаржуваного рішення, а лише тимчасово зупиняє його реалізацію.

У даному випадку, з матеріалів справи вбачається наявність зв`язку між запропонованим позивачем заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Вжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії вимоги управління Західного офісу Держаудитслужби в Івано-Франківській області від 18.12.2024 №130920-14/2453-2024 сприятиме виключно збереженню існуючого становища учасників справи, а в разі задоволення позовних вимог такі заходи забезпечать фактичне та реальне виконання судового рішення.

Від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу. Так, у відзиві зазначено, що Департамент у апеляційній скарзі на ухвалу та заяві про забезпечення позову, не погоджується із оскаржуваною вимогою про усунення порушень, наводячи при цьому такі ж обґрунтування, що і в позові та додаткових поясненнях. При цьому в заяві про забезпечення позову просить суд зупинити дію Вимоги.

Стверджує, що фактичні обставини справи, в тому числі питання щодо правомірності/несправомірності дій та рішень Управління, на які посилається апелянт підлягають встановленню і доведенню на підставі зібраних у справі доказів та аналізу норм права, що регулюють спірні правовідносини, під час вирішення справи по суті.

Так, заява про забезпечення позову містить тільки загальні покликання на протиправність оскаржуваної Вимоги Управління, та ще більш загальні припущення, що невжиття судом заходів із забезпечення у даній справі може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів Департаменту, за захистом яких він звернувся до суду. Також, апелянтом не долучено жодних доказів, які підтверджували вказані припущення. Крім того, варто звернути увагу суду, що оскаржувана Вимога, за своєю суттю, не спрямована на погіршення майнових інтересів та/або прав Позивача, а навпаки у разі досягнення кінцевих результатів, на які вона спрямована, призведе до покращення фінансового стану Департаменту та Львівської міської ради.

Закон чітко вказує на пред`явлення «вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства», тобто вимога, як документ, стосується за своєю сутністю та змістовим наповненням усунення виявлених порушень законодавства за наслідками ревізії. Відтак, зміст вимоги полягає у наведенні переліку та короткого опису порушень законодавства, які виявлені під час ревізії і які слід усунути.

З огляду на зазначене, з метою повного усунення виявлених порушень, попередження їх виникнення в подальшому, керуючись пунктом 3 частини 1 статті 8, пунктом 7 статті 10, частиною 2 статті 15 Закону від 26.01.1993 № 2939-ХІІ, пунктами 46, 49-50, 52 Порядку від 20.04.2006 № 550, підпунктом 9 пункту 4, підпунктом 16 пункту 6 Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 № 43, підпунктом 7 пункту 4, підпунктом 14 пункту 6 Положення про Управління Західного офісу Держаудитслужби в Івано-Франківській області, затвердженого наказом Західного офісу Держаудитслужби від 22.02.2022 № 115 Департаменту направлено вимогу від 18.12.2024 № 130920-14/2453-2024 про усунення порушень, виявлених ревізією. Зміст оскаржуваної Вимоги містить інформацію про те, на підставі чого, коли і ким проведено ревізію, перелік порушень, які залишаються не усунутими, вимоги щодо їх усунення, також, вказано шляхи усунення кожного з порушень відповідно до законодавства України, та встановлено кінцевий строк інформування про вжиті заходи об`єктом контролю щодо усунення виявлених ревізією фактів порушення законодавства. Приписи, які містить спірна Вимога, є чіткими та зрозумілими, із зазначенням норм цивільного, господарського та трудового законодавства, які регулюють правовідносини щодо відшкодування завданих збитків. Відповідні приписи спрямовані на досягнення легітимної мети: відшкодування завданих збитків, повернення незаконно використаних коштів, забезпечення надходження коштів до відповідного бюджету та ін. Таким чином, оскаржувана Вимога складена на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України відповідно не має жодних очевидних ознак протиправності, як це стверджує апелянт. Звертаємо увагу суду, що у Вимозі вказано: «вичерпну інформацію про вжиті заходи з усунення порушень разом з завіреними копіями підтверджуючих первинних, розпорядчих та інших документів надати Управлінню Західного офісу Держаудитслужби в Івано-Франківській області в термін до 14.03.2025 року». Відповідно в оскаржуваній Вимозі, як індивідуальному акті органу державного фінансового контролю, встановлено строк його виконання.

Припущення Апелянта, що пункти Вимоги, які спрямовані на усунення виявлених ревізією порушень та відшкодування завданих збитків мають очевидні ознаки протиправності є безпідставними. Крім того, відповідно до пункту 6 частини другої статті 296 КАС України апеляційна скарга повинна містити обґрунтування вимог особи, яка подала апеляційну скаргу, із зазначенням того, у чому полягає неправильність чи неповнота дослідження доказів і встановлення обставин у справі та (або) застосування норм права. Однак, апеляційна скарга Департаменту не містить такого обґрунтування, не зазначено, які норми права застосовано судом неправильно, чи які докази протиправно не взято судом І інстанції до уваги, тому дана скарга є необґрунтованою. Враховуючи вищезазначене, вважаємо, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив оскаржувану ухвалу з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідач просив залишити апеляційну скаргу Департаменту без задоволення, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2025 року у адміністративній справі № 380/128/25 - без змін; справу розглядати в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без участі представників відповідачів.

Представник апелянта в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав, просив таку задовольнити та вжити заходи забезпечення позову у спосіб, визначений позивачем.

Відповідач явки уповноваженого представника у судове засідання не забезпечив. Про дату, час і місце судового розгляду повідомлені належним чином. Клопотань про відкладення розгляду справи чи іншого змісту не подавали.

Відповідно до ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, дослідивши обставини справи, доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів приходить до переконання, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відмовляючи в задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки питання правомірності оскарженої вимоги є предметом розгляду даної справи, задоволення заяви про забезпечення позову фактично буде розглядом позовних вимог по суті, що не відповідає призначенню правового інституту забезпечення адміністративного позову.

Обґрунтування заяви про забезпечення позову зводиться по суті до обґрунтувань протиправності прийнятої вимоги.

Суд першої інстанції критично оцінив покликання представника позивача на наявність очевидних ознак протиправності оскарженої вимоги та ознак порушення прав, свобод та інтересів позивача таким рішенням, оскільки наявність таких ознак може бути виявлено лише на підставі з`ясування фактичних обставин справи, а також, оцінки належності, допустимості і достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв`язку наявних у справі доказів у їх сукупності.

У цьому випадку, відповідно пункту 7 статті 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», органу державного фінансового контролю надається право пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства.

Таким чином, представник позивача не надав доказів існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам позивача, свободам та інтересам до ухвалення рішення в адміністративній справі, не обґрунтував причин неможливості захисту (поновлення) прав, свобод та інтересів після набрання законної сили рішенням в адміністративній справі без вжиття таких заходів, не розкрив у чому полягає необхідність докладання значних зусиль та витрат для відновлення прав позивача у майбутньому, а також очевидність ознак протиправності постанови відповідача.

Сам по собі факт прийняття відповідачем рішення, яке стосується прав та інтересів позивача, не може автоматично свідчити про те, що таке рішення є очевидно протиправним і невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку.

Враховуючи викладене суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову.

Встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 10.01.2025 відкрито загальне позовне провадження в адміністративній справі №380/128/25 за позовом Департаменту природних ресурсів, будівництва та розвитку громад Львівської міської ради до Західного офісу Держаудитслужби в особі Управління Західного офісу Держаудитслужби в Івано-Франківській області, Західного офісу Держаудитслужби України про визнання протиправними та скасування вимоги 18.12.2024 №130920-14/2453-2024 «Вимога про усунення порушень, виявлених ревізією».

14.02.2025 Львівським окружним адміністративним судом подано заяву про забезпечення позову шляхом зупинення дії оскарженої вимоги до набрання законної сили рішенням у справі №380/128/25.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 17.02.2025 з питань вжиття заходів забезпечення позову, в задоволенні заяви представника позивача відмовлено повністю.

Надаючи оцінку спірним правовідносин, апеляційний суд керується таким.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду;

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 151 КАС України позов може бути забезпечено: зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

За приписами п. 5 ч. 3 ст. 151 КАС України не допускається забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення суб`єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов`язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення.

Європейський Суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції) наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його і отримати його перегляд вищою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (п. 54 рішення від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України»).

Частиною 6 ст. 154 КАС України в ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позов та з`ясувати відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Згідно з Рекомендаціями №R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.

Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Водночас в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача. Також суд має вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними.

При цьому, під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.

Крім того, вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суди повинні також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.

Аналогічний підхід щодо застосування положень ст.ст. 150, 151 КАС України Верховним Судом, зокрема у справах № 140/8745/21, № 440/9568/22, № 420/21952/21, № 160/20102/23, № 520/33506/23, № 620/14305/23, № 240/32536/23.

Звертаючись із заявою про забезпечення позову, Департамент природних ресурсів та будівництва Львівської міської ради визначив способом забезпечення відповідного позову шляхом зупинення дії вимоги Управління Західного офісу Держаудитслужби в Івано-Франківській області від 18.12.2024 №130920-14/2453-2024 про усунення порушень законодавства до набрання законної сили рішенням у справі №380/128/25.

Апеляційний суд звертає увагу, що інститут забезпечення адміністративного позову дійсно є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

Водночас сам по собі факт прийняття відповідачем рішення, яке ймовірно стосується прав та інтересів позивача, не може автоматично свідчити про те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку.

З позиції апеляційного суду, твердження про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення судового рішення, про «очевидність» небезпеки заподіяння шкоди до розгляду справи по суті є висновками, які повинні бути вмотивованими. Суд має вказати у чому будуть полягати дії позивача, направлені на відновлення прав та встановити імовірність утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття таких заходів, адже застосування заходів забезпечення позову допускається у виключних випадках.

Однак, заявником не доведено у передбаченому процесуальним законом порядку, наявність підстав для застосування заходів забезпечення позову за заявою позивача.

У цьому випадку суд першої інстанції правильно вказав, що очевидна протиправність рішень суб`єкта владних повноважень, це прийнята ним таких рішень, які взагалі не передбачені законодавством, або прийняти рішень, суб`єктами, які не наділенні компетенцією у відповідній сфері.

Своєю чергою, відповідно до п. 7 ст. 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», органу державного фінансового контролю надається право пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства.

Також апелянтом не аргументовано, що невжиття заходів у вигляді зупинення дії оскаржуваної вимоги контролюючого органу в повному обсязі може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, як і не вказано, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, складність вчинення цих дій, як і не встановлено, що витрати, пов`язані з відновленням прав будуть значними.

Підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Також апеляційний суд вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції про те, що покликання позивача, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до виконання ним протиправної вимоги відповідача є суб`єктивними, оскільки така може бути визнана протиправною лише за результатами розгляду справи по суті та набрання рішенням суду законної сили.

При цьому, суд зазначає, що сам по собі факт прийняття відповідачем рішення, яке стосується прав та інтересів позивача, не може автоматично свідчити про те, що таке рішення є очевидно протиправним і невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку.

Також доцільно зауважити, що покликанням апелянта на очевидну протиправність конкретних пунктів вимоги, винесення їх з порушенням вимог закону щодо їх змісту, безпідставність та протиправність підлягають оцінці при розгляді справи №380/128/25 по суті, а не на стадії вирішення питання про наявність підстав для забезпечення позову, оскільки фактично передбачатиме вирішення самої справи.

За таких обставин та правового врегулювання зазначені позивачем у заяві про забезпечення позову доводи не дають суду підстав для вжиття заходів забезпечення позову, що передбачені статтею 151 КАС України, оскільки заявником у цій справі жодним чином не доведено та документально не підтверджено обставини (матеріали справи не містять належних та допустимих доказів), які б вказували на очевидну небезпеку заподіяння шкоди його правам та інтересам, які б унеможливили їх захист без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення чи які б свідчили про реальну загрозу невиконання чи ускладнення виконання можливого рішення суду про задоволення позов, як і не надано доказів можливості настання невідворотних наслідків для позивача. Тобто, позивач у межах цієї справи навів лише загальні твердження про можливість настання негативних наслідків проте, жодної конкретної аргументації не вказано та доказів на її підтвердження не надано.

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції належно досліджено фактичні обставини щодо заяви про забезпечення позову у цій справі, таким надано обґрунтовану оцінку, з додержанням норм матеріального і процесуального права та погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для її задоволення.

Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підстав для розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду ухвали суду першої інстанції на підставі статті 139 КАС України у апеляційного суду немає.

Керуючись ст.ст. 241, 243, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Департаменту природних ресурсів, будівництва та розвитку громад Львівської міської ради залишити без задоволення.

Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2025 року з питань вжиття заходів забезпечення позову у справі №380/128/25 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання до Верховного Суду касаційної скарги.

Головуючий суддя Р. П. Сеник судді О. І. Мікула Т. В. Онишкевич Повне судове рішення складено 10.04.25