Рішення від 14.04.2025 по справі 469/1632/17

14.04.2025

Справа №469/1632/17 2/469/16/25 Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2025 року с-ще Березанка

Березанський районний суд Миколаївської області у складі:

головуючого судді Гапоненко Н.О.

за участю секретаря судового засідання Потриваєвої М.А.

учасники справи та їхні представники:

прокурор Мішустін М.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури №1 області в інтересах держави в особі Коблівської сільської ради до законного представника малолітньої ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Миколаївська районна державна адміністрація та ОСОБА_3 , про витребування земельної ділянки-

в с т а н о в и в:

У грудні 2017 року прокурор звернувся до суду в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації з позовом, у якому просив витребувати від ОСОБА_2 , законного представника малолітньої ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації земельну ділянку площею 0.1721 га з кадастровим номером 4820983900:09:000:1487, розташовану у АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги обгрунтовуються тим, що відповідно до розпорядження Березанської РДА № 588 від 05 жовтня 2011 року між Березанською РДА Миколаївської області та ОСОБА_3 укладено договір оренди вказаної земельної ділянки із забудованих земель для комерційного використання під розміщення кафе з літнім майданчиком із земель, не наданих у власність та постійне користування за межами населеного пункту в межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області.

У подальшому розпорядженням Березанської РДА № 199 від 19 липня 2013 року вирішено продати ОСОБА_3 вказану земельну ділянку, на якій знаходиться нерухоме майно - нежитлова будівля кафе з літнім майданчиком, яка належить ОСОБА_3 на праві приватної власності відповідно до договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Березанського районного нотаріального округу Миколаївської області Барсковим А.В. за № 290 від 06 серпня 2009 року; на підставі вказаного розпорядження між Березанською РДА та ОСОБА_3 31 липня 2013 року укладено договір купівлі-продажу зазначеної земельної ділянки, посвідчений нотаріально 31 липня 2013 року за № 629.

Вважаючи, що розпорядження Березанської РДА № 199 від 19 липня 2013 року прийняте з порушенням вимог закону, оскільки спірна земельна ділянка розташована у межах прибережної захисної смуги Чорного моря та відповідно до законодавства не може надаватися у приватну власність, та не відповідає містобудівній документації, заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 23 серпня 2017 року звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Березанської РДА та фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про визнання незаконним і скасування цього розпорядження, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки № 629 від 31 липня 2013 року, скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису № 1944479 від 31 липня 2013 року про державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_3 .

Після звернення прокурора до суду із зазначеним позовом ОСОБА_3 на підставі договору № 2547 від 01 вересня 2017 року продала ОСОБА_2 вказану земельну ділянку, яку ОСОБА_2 на підставі договору № 3104 від 28 жовтня 2017 року подарувала малолітній ОСОБА_1 .

Прокурор зазначав, що спірна земельна ділянка розташована за межами населеного пункту в межах території Рибаківської сільської ради, в межах прибережної захисної смуги Чорного моря та, згідно проекту планування та забудови Березанського району Миколаївської області, входить в зону рекреації, в якій дозволяється розміщення баз відпочинку, пансіонатів та будинків відпочинку, кемпінгів, піонертаборів, таборів труда та відпочинку, пляжів, пам`яток археології, заказників пам`яток культури, тому комерційне використання спірної земельної ділянки під розміщення кафе з літнім майданчиком на вказаній території забороняється. Оскільки спірна земельна ділянка вибула з власності держави всупереч вимогам законодавства та поза волею належного розпорядника - Миколаївської обласної державної адміністрації, посилаючись на норми ст.388 ЦК України, позивач просив також витребувати спірну земельну ділянку у власника ОСОБА_1 .. Враховуючи, що ОСОБА_1 є малолітньою, просив витребувати земельну ділянку від ОСОБА_2 як законного представника малолітньої ОСОБА_1 ..

Ухвалою суду від 08 грудня 2017 року відкрито провадження у вказаній справі у порядку, визначеному ЦПК України (2004 року).

Ухвалою судді Березанського районного суду Миколаївської області від 08 грудня 2017 року задоволено заяву прокурора про забезпечення позову: накладено арешт на спірну земельну ділянку; заборонено відділу з питань державної реєстрації Березанської райдержадміністрації здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо цієї земельної ділянки; заборонено Управлінню державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області здійснювати реєстрацію дозвільних документів щодо будівництва об`єктів нерухомості на вказаній земельній ділянці та заборонено представнику малолітньої ОСОБА_1 - ОСОБА_2 вчиняти з вказаною земельною ділянкою дії, спрямовані на зміну її цільового призначення, укладати договори, вчиняти інші правочини стосовно цієї земельної ділянки, а також проводити на ній будь-які будівельні роботи.

Ухвалою від 06 березня 2018 року продовжено розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження зі стадії розгляду справи по суті.

06 травня 2019 року ухвалою суду провадження у справі зупинено до набрання законної сили судовим рішенням у справі №915/812/17; ухвалою суду від 03 вересня 2019 року поновлено провадження у справі зі стадії розгляду справи по суті.

Ухвалою від 07 квітня 2020 року зупинено провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 912/2385/18;24 липня 2020 року поновлено провадження у справі.

Ухвалою суду від 06 грудня 2021 року клопотання прокурора про залучення до участі у справі правонаступника третьої особи Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області задоволено, залучено Миколаївську районну державну адміністрацію до участі у справі як правонаступника третьої особи Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області.

22 жовтня 2024 року судом задоволено клопотання прокурора про залучення до участі у справі правонаступника позивача та здійснено заміну первісного позивача у справі Миколаївську обласну державну адміністрацію на його правонаступника Коблівську сільську раду.

У судовому засіданні прокурор заявлені вимоги підтримав у повному обсязі.

У наданих 09 січня 2025 року до суду письмових поясненнях прокурор Савицька М. зазначала, що вибуття спірної земельної ділянки, розташованої в прибережній захисній смузі Чорного моря, у приватну власність відбулось на підставі розпорядження Березанської РДА без волі власника - держави в особі Миколаївської ОДА. На час розгляду справи протиправне зайняття такої земельної ділянки або державну реєстрацію права власності на неї за приватною особою слід розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а таке право захищається не віндікаційним, а негаторним позовом. У такому разі позовну вимогу щодо зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки. При визначенні законного володільця спірного майна необхідно враховувати, що право власноі держави або територіальної громади на обмежені в обороті об`єкти установлене законом, тому не потребує доказування правового титулу. Враховуючи, що предметом даної справи є земельна ділянка, розташована в межах пляжної зони прибережної захисної смуги Чорного моря, то ефективним способом захисту порушених інтересів власника є звернення з негаторним позовом про повернення земельної ділянки. Просила позов задовольнити у повному обсязі.

Представник позивача Коблівської сільської ради у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки не повідомив.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання декілька разів не з"явилась, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином; у наданому до суду відзиві просила застосувати строк позовної давності до вимог прокурора про витребування земельної ділянки та відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що на виконання листа Миколаївської ОДА від 10 лютого 2011 року № 412/10-05-28/6-11 Березанською РДА 02 листопада 2011 року були надані до Миколаївської ОДА копії розпоряджень райдержадміністрації за жовтень 2011 року, а 31 липня 2013 року - копії розпоряджень за липень 2013 року; на виконання вимоги прокуратури Березанського району від 09 червня 2010 року №1109 Березанською РДА 02 листопада 2011 року були надані до органів прокуратури району копії розпоряджень адміністрації за жовтень 2011 року, 31 липня 2013 року - копії розпоряджень за липень 2013 року, тому як і прокуратурі, так і Миколаївській ОДА було відомо про прийняття розпоряджень голови РДА щодо надання у користування та відчуження спірної земельної ділянки одразу після їх прийняття Березанською РДА, при цьому у спірних розпорядженнях зазначено місцезнаходження земельної ділянки за межами населеного пункту в межах території Рибаківської сільської ради (розпорядження № 588 від 05 жовтня 2011 року) та в зоні відпочинку "Рибаківка", квартал третій, 1А (розпорядження № 199 від 19 липня 2013 року), що дозволяло зрозуміти, де саме знаходиться земельна ділянка і чи були порушені інтереси держави при прийнятті розпоряджень. Після отримання розпоряджень позивачі мали можливість витребувати у Березанської РДА усю необхідну інформацію щодо документів, які були підставою для їх прийняття, проте цього зроблено не було, очевидно, на той час позивачі вважали, що порушення прав держави відсутні.

Крім того, відповідач зазначала, що прокурором не доведено належність спірної земельної ділянки до водоохоронної зони з урахуванням проекту землеустрою щодо її встановлення, містобудівної документації чи існуючих умов забудови, а також зміни цільового призначення земельної ділянки, яка на час надання її у власність ОСОБА_3 належала до земель, не наданих у власність та постійне користування (код КВЦПЗ К 16.00), тоді як прокурор посилається на належність земельної ділянки до земель рекреаційного призначення (код Е 07.03), проте не зазначає, яким чином ці землі були переведені до земель рекреаційного призначення; земельна ділянка не може мати декількох видів цільового призначення. Відповідач також зазначала, що Проект планування та забудови Березанського району Миколаївської області був розроблений на двадцятирічний період та діяв до 2005 року, про що зазначено у його тексті, та докази його чинності після набрання чинності Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності", тобто з 12 березня 2011 року, прокурором не надані; крім того, встановлені вказаним Проектом заборони будівництва промислових об"єктів, які не пов"язані з розвитком курорту, та індивідуального будівництва, не поширювались на ОСОБА_3 , яка не є власником промислових об"єктів та використовує земельну ділянку для забезпечення комфортного дозвілля громадян під час відпочинку.

Відповідач також посилалась на недоведеність прокурором недодержання сторонами договору купівлі-продажу земельної ділянки вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п"ятою та шостою статті 203 ЦК України, порушення вимог ст.ст.120 та 134 ЗК України щодо продажу земельних ділянок, відсутності доказів того, що розпорядження Березанської РДА № 199 від 19 липня 2013 року скасоване з підстав невідповідності його законодавству України; висуваючи вимогу про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, позивач не вимагає повернення сторін договору до первісного стану. Окрім того, вимоги позовної заяви спрямовані на порушення майнових прав неповнолітньої дитини та приписів Конвенції про права дитини, тоді як дії законного представника дитини щодо передачі у власність дитині нерухомого майна спрямовані на забезпечення дитині належних умов життя, тобто на виконання обов"язку, передбаченого ст.27 Конвенції про права дитини.

Представник третьої особи Миколаївської районної державної адміністрації у судове засідання не з"явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутності; третя особа ОСОБА_3 у судове засідання не з`явилась, причини неявки не повідомила, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином; заяв по суті справи до суду не надали.

Враховуючи, що учасники справи належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, сторони висловили свою позицію щодо позову, суд вважає, що їх неявка не перешкоджає розгляду справи по суті.

Вирішуючи заявлені позовні вимоги, суд виходить з такого.

Верховний Суд у постанові від 28 жовтня 2020 року у справі № 761/23904/19 вказав, що визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц зазначила, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у процесі»: сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. Такі висновки сформульовані у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 70), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18, пункт 66), від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (провадження № 14-448цс19, пункт 27), від 09 лютого 2021 року у справі № 635/4741/17 (провадження № 14-46цс20, пункт 33.2). Отже, належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача.

Згідно з правовим висновком, сформульованим у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі №466/8649/16-ц, відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду, якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Задоволення віндикаційного позову є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Водночас такий запис вноситься виключно в разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16, від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц.

Отже, ефективність віндикаційного позову забезпечується саме наявністю державної реєстрації права власності за відповідачем, оскільки за відсутності такої реєстрації судове рішення про задоволення віндикаційного позову не є підставою для державної реєстрації права власності за позивачем (постанова Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі №466/8649/16-ц).

Отже, у вказаній справі доказуванню підлягає як наявність права власності позивача на спірне нерухоме майно, так і факт володіння спірним нерухомим майном саме відповідачем, а не іншою особою. При цьому з огляду на те, що спірним майном є нерухоме майно, факт володіння відповідачем таким майном має бути підтверджене саме державною реєстрацією права власності на спірне нерухому майно у встановленому законом порядку.

Між тим, як вбачається з наявних матеріалів справи, на момент розгляду позовних вимог відсутня державна реєстрація права власності на спірне нерухоме майно саме за відповідачем у справі.

Відповідно до ст.237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Згідно із ч.1 ст.242 ЦК України, батьки (усиновлювачі) є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей.

Відповідно до ст.154 СК України батьки мають право на самозахист своєї дитини, повнолітніх дочки та сина. Батьки мають право звертатися до суду, органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій за захистом прав та інтересів дитини, а також непрацездатних сина, дочки як їх законні представники без спеціальних на те повноважень. Батьки мають право звернутися за захистом прав та інтересів дітей і тоді, коли відповідно до закону вони самі мають право звернутися за таким захистом.

Згідно із ч.1 ст.173 СК України, батьки і діти, зокрема ті, які спільно проживають, можуть бути самостійними власниками майна.

Статтею 177 СК України встановлено, що батьки управляють майном, належним малолітній дитині, без спеціального на те повноваження. Батьки зобов`язані дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах. Якщо малолітня дитина може самостійно визначити свої потреби та інтереси, батьки здійснюють управління її майном, враховуючи такі потреби та інтереси.

Батьки (усиновлювачі) або опікун малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування:

1) відмовитися від прав на майно малолітньої дитини, у тому числі речових прав на нерухоме майно, що підлягають державній реєстрації;

2) видавати письмові зобов`язання від імені малолітньої дитини;

3) вчиняти правочини щодо: об`єкта житлової нерухомості та/або земельної ділянки, на якій розміщений такий об`єкт, власником або користувачем яких є малолітня дитина; відчуження (у тому числі шляхом міни або внесення (передачі) до статутного (складеного) капіталу (пайового фонду) юридичної особи чи як вступного, членського та/або цільового внеску члена кооперативу), поділу, виділу нерухомого майна, об`єкта незавершеного будівництва, майбутнього об`єкта нерухомості, іншого цінного майна, зокрема транспортних засобів, власником якого є малолітня дитина.

Згідно з вимогами ЦПК України до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім`я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини (пункти 1 і 4 частини другої статті 175 ЦПК України).

Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України).

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 51 ЦПК України суд має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. З аналізу наведеної статті слідує, що законодавець поклав на позивача обов`язок визначати відповідача у справі і суд повинен розглянути позов щодо тих відповідачів, яких визначив позивач. Водночас, якщо позивач помилився і подав позов до тих, хто відповідати за позовом не повинен, або притягнув не всіх, він не позбавлений права звернутись до суду з клопотанням про заміну неналежного відповідача чи залучення до участі у справі співвідповідачів і суд таке клопотання задовольняє. Тобто ініціатива щодо заміни неналежного відповідача повинна виходити від позивача, який повинен подати клопотання. У цьому клопотанні позивач обґрунтовує необхідність такої заміни, а саме, чому первісний відповідач є неналежним і хто є відповідачем належним. Подання позивачем такого клопотання свідчить, що він не лише згідний, але й просить про заміну неналежного відповідача належним.

Таким чином, суд має право й зобов`язаний визначити суб`єктний склад учасників процесу залежно від характеру правовідносин і норм матеріального права, які підлягають застосуванню. Це передбачено п.1 ч.1 ст. 189 ЦПК України та іншими нормами процесуального права, які передбачають заміну неналежного відповідача чи залучення співвідповідачів.

З урахуванням принципу диспозитивності суд не має права проводити заміну неналежного відповідача належним з власної ініціативи.

Судом встановлено, що прокурор звернувся до суду з позовом до законного представника малолітньої ОСОБА_1 - ОСОБА_2 як до відповідача про витребування земельної ділянки. Також до позову додано Інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з якої вбачається, що власником спірної земельної ділянки є ОСОБА_1 , яка не є відповідачем у цій справі.

Прокурор клопотань про заміну первісного відповідача належним відповідачем, чи про залучення до участі у справі іншої особи як співвідповідача не заявляв, незважаючи на тривалий час розгляду справи та посилання сторін на ОСОБА_1 як на особу, за якою зареєстровано право власності на спірну земельну ділянку, у наданих до суду позовній заяві, відзиві, відповіді на відзив.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача (пункт 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).

Відповідно до ст. ст. 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Відповідно до ст.ст. 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як вбачається з наявної у матеріалах справи інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відповідач ОСОБА_2 не є власником спірної земельної ділянки, а тому не є належним відповідачем за цим позовом.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір стягненню з відповідача не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд-

у х в а л и в:

У задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: