Рішення

від 02.04.2025 по справі 759/26713/24

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/26713/24

пр. № 2/759/1850/25

02 квітня 2025 року м. Київ

Святошинський районний суд міста Києва у складі головуючого судді Кравченка Ю.В., за участю секретаря судового засідання Бондарчук М.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Корона Санрайс» про стягнення невиплаченої заробітної плати, компенсації за невикористану щорічну відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

УСТАНОВИВ:

І. Позиції учасників справи

Аргументи позивачки

12 грудня 2024 року до суду через підсистему «Електронний суд» ЄСІКС надійшла позовна заява ОСОБА_1 , подана адвокаткою Фарботою М.Р., до Товариства з обмеженою відповідальністю «Корона Санрайс» (далі - Товариство) про стягнення невиплаченої заробітної плати, компенсації за невикористану щорічну відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Позов обґрунтований тим, що:

- з 10 листопада 2022 року ОСОБА_1 працювала у Товаристві на посаді керівника служби управління персоналом;

- 30 вересня 2024 року ОСОБА_1 звільнилася з указаної посади за власним бажанням;

- всупереч приписам Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) виплат, належних ОСОБА_1 у разі звільнення, Товариство не здійснило

У зв`язку з наведеним просила стягнути з Товариства на її користь:

- невиплачену заробітну плату в сумі 223 800,00 гривень;

- компенсацію за 26 календарних днів невикористаної частини щорічної основної відпустки в сумі 58 485,05 гривень;

- середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 30 вересня 2024 року до дня фактичного розрахунку.

У судове засідання позивачка та її представник не з`явилися.

31 березня 2025 року до суду через підсистему «Електронний суд» ЄСІКС надійшла заява представника позивачки, адвокатки Фарботи М.Р., подана 28 березня 2025 року, в якій вона просила розглядати справу без її участі та участі позивачки. Позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила їх задовольнити.

Аргументи відповідача

Представник Товариства в судове засідання не з`явився, причини неявки не повідомив, про дату, час і місце судового засідання був повідомлений належним чином шляхом доставлення судових повісток до електронного кабінету (а.с. 37, 41).

Відзив на позовну заяву Товариство не подало.

ІІ. Процесуальні дії суду

23 грудня 2024 року суд постановив ухвалу про залишення позовної заяви без руху у зв`язку з несплатою позивачкою судового збору за вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

08 січня 2025 року суд постановив ухвалу про відкриття провадження у справі, в якій визначив проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, призначив судове засідання на 17 лютого 2025 року.

У зв`язку з неявкою представника відповідача, судове засідання призначене на 17 лютого 2025 року, суд відклав на 02 квітня 2025 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 280 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

З огляду на те, що відповідач відзив на позовну заяву не подав, у судове засідання не з`явився, хоча про дату, час і місце судового засідання був повідомлений належним чином, з урахуванням того, що позивачка проти ухвалення заочного рішення не заперечила, суд без оформлення окремого документа ухвалив провести заочний розгляд справи.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

ІІІ. Обставини, які встановив суд

Відповідно до наказу Товариства про прийняття на роботу № 5-к від 09.11.2022 ОСОБА_1 прийнята на посаду керівника служби управління персоналом Товариства з 10.11.2022; тривалість робочого тижня 40 годин 00 хвилин (а.с. 14).

Згідно з наказом Товариства про припинення трудового договору (контракту) № 179-к від 30.09.2024 ОСОБА_1 30 вересня 2024 року звільнена з посади керівника служби управління персоналом Товариства за власним бажанням (ст. 38 КЗпП України). Кількість днів невикористаної частини щорічної відпустки становить: з 10.11.2022 по 31.12.2023 - 8 календарних днів; з 01.01.2024 по 30.09.2024 - 18 календарних днів; разом - 26 календарних днів (а.с. 15).

Факт перебування ОСОБА_1 у трудових відносинах з Товариством підтверджується також витягом з трудової книжки серії НОМЕР_1 , виданої приватним підприємством «Юнісат» 04.04.1997 (а.с. 10).

Відповідно до індивідуальних відомостей про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - довідка ОК-7) розмір заробітної плати, виплаченої ОСОБА_1 у січні-грудні 2023 року становив 62 200,00 гривень на місяць; у січні 2024 року - 74 600,00 гривень; у лютому 2024 року - 70 813,58 гривень; у березні-червні 2024 року - 74 600,00 на місяць. За липень, серпень і вересень 2024 року заробітна плата ОСОБА_1 не виплачена (а.с. 12-13)

ІV. Мотиви та оцінка суду

Загальні зауваження

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України). Аналогічна за змістом норма наведена у частині першій статті 4 ЦПК України.

Способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, є примусове виконання обов`язку в натурі, відшкодування збитків (пункти 5, 8 частини другої статті 16 ЦК України).

Між сторонами у справі існували трудові правовідносини. Станом на день подання позову між сторонами у справі виникли правовідносини, що тісно пов`язані з трудовими, а саме правовідносини, пов`язані з вирішенням індивідуального трудового спору.

Відповідно до положень статті 221 КЗпП України трудові спори розглядаються, у тому числі, місцевими загальними судами.

У справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, працівник має право звернутися до суду у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справі про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до положень статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Щодо вимоги про стягнення невиплаченої заробітної плати

Відповідно до положень статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно із ч. 1 ст. 2 КЗпП України право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою

Трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (частина перша статті 21 КЗпП України).

Згідно із ч. 4 ст. 22 КЗпП України будь-яке пряме або непряме обмеження трудових прав при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.

Згідно з пунктом 4 частиною першою статті 36 КЗпП України, однією з підстав припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39 КЗпП України).

Відповідно до статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до закладу освіти; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, роботодавець не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору. Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору, чинив мобінг (цькування) стосовно працівника або не вживав заходів щодо його припинення, що підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили.

Конституційне право громадян на оплату праці розглядається як одне з найбільш важливих та пріоритетних засад становлення і розвитку суспільства, ефективний засіб стимулювання працівників та службовців до належного та якісного виконання службових обов`язків.

Згідно із ч. 1 ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Аналогічна дефініція закріплена в частині першій статті 1 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 № 108/95-ВР (далі - Закон № 108/95-ВР).

Відповідно до ч. 1 ст. 21 Закону № 108/95-ВР працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються роботодавцем після виконання зобов`язань щодо оплати праці (частина п`ята статті 97 КЗпП України).

Заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата (частина перша статті 115 КЗпП України, частина перша статті 24 Закону № 108/95-ВР).

Згідно із ч. 1, 2 ст. 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» заробітна плата виплачується працівнику на умовах, визначених трудовим договором. Роботодавець повинен вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Згідно зі ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

У справі, що розглядається, ОСОБА_1 працювала в Товаристві на посаді керівника служби управління персоналом з 10.11.2022 до 30.09.2024 (дня звільнення з посади).

Як працівник Товариства ОСОБА_1 мала безумовне право на одержання заробітної плати за виконану роботу.

Зазначеному праву кореспондує обов`язок роботодавця, що передбачений у ст. 47, 116 КЗпП України, своєчасно виплачувати працівникові заробітну плату та в разі звільнення працівника провести повний розрахунок усіх належних йому сум у день звільнення.

Відповідно до довідки ОК-7 у березні- червні 2024 року ОСОБА_1 отримувала 74 600,00 гривень заробітної плати на місяць. Починаючи з липня 2024 року і до дня звільнення позивачка заробітну плату не отримувала. Будь-яких доказів виплати заробітної плати в сумі 74 600,00 гривень на місяць чи зміни її розміру в липні-вересня 2024 року матеріали справи не містять.

З огляду на те, що Товариство не надало доказів виплати ОСОБА_1 заборгованості і заробітної плати за липень-вересень 2024 року в сумі 223 800,00 гривень (74 600,00*3), вимогу про стягнення невиплаченої заробітної плати суд задовольняє повністю.

Щодо вимоги про стягнення компенсації за невикористану частину відпустки.

Відповідно до статті 74 КЗпП України громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР) право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи.

Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору (частина перша статті 75 КЗпП України, частина перша статті 6 Закону № 504/96-ВР).

У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (частина перша статті 83 КЗпП України, частина перша статті 24 Закону № 504/96-ВР).

Відповідно до положень ч. 2 ст. 21 Закону № 504/96-ВР прядок обчислення компенсації за невикористані відпустки, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до абзаців 1, 2 пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Постанова № 100) обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки. Обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки, на які працівник набув право до 31 грудня 2023 р., проводиться виходячи з виплат, нарахованих у 2023 році.

Обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або компенсації за невикористані відпустки проводиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за фактично відпрацьований період (розрахунковий період) на відповідну кількість календарних днів розрахункового періоду. Із розрахунку виключаються святкові та неробочі дні, встановлені законодавством. Отриманий результат множиться на число календарних днів відпустки. Святкові та неробочі дні, які припадають на період відпустки, у розрахунок тривалості відпустки не включаються і не оплачуються (абзаци 1, 2 пункту 7 Постанови № 100).

Згідно зі ст. 78-1 КЗпП України святкові і неробочі дні (стаття 73 цього Кодексу) при визначенні тривалості щорічних відпусток не враховуються.

Водночас відповідно положень до ч. 6 ст. 6 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у період дії воєнного стану норми статті 78-1 КЗпП України не застосовуються.

Відповідно до наказу Товариства про припинення трудового договору (контракту) № 179-к від 30.09.2024 ОСОБА_1 має право на компенсацію невикористаної частини щорічної відпустки за 2023 рік - 8 календарних днів, за 2024 рік - 18 календарних днів, а разом - 26 календарних днів.

Поданий позивачкою розрахунок компенсації суд визнає обґрунтованим та арифметично правильним, оскільки:

- заробітна плата ОСОБА_1 за 2023 рік становила 62 200,00 гривень на місяць; отже, сума компенсації за невикористані дні відпустки, право на які, виникло до 31.12.2023 становить 16 359,45 гривень (62 200,00*12/365*8).

- за період з 01.10.2023 до 30.09.2024 сума належної до виплати ОСОБА_1 заробітної плати становила 854 213,58 гривень; отже, сума компенсації за невикористані дні відпустки, право на які, виникло у 2024 році становить 42 125,60 гривень (854 213,58/366*18).

З огляду на викладене, загальний розмір компенсації за невикористану частину щорічної відпустки становить 58 485,05 гривень (16 359,45 гривень + 42 125,60 гривень).

Доказів сплати Товариством зазначеної суми компенсації матеріали справи не містять.

За таких обставин, вимогу про стягнення з Товариства компенсації за невикористану частину щорічної відпустки суд задовольняє повністю.

Щодо вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Суд повторює, що відповідно до ст. 47, 116 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу; при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Відповідно до статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений у ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Конституційний Суд України в Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст. 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц виснувала, що, встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.

Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі. Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав.

З огляду на те, що обов`язки, передбачені у статтях 47, 116 КЗпП України, Товариство не виконало, повний розрахунок з позивачкою в день її звільнення не провело, доказів проведення розрахунку під час судового провадження не надало, ОСОБА_1 має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за шість місяців (01 жовтня 2024 року до 01 квітня 2025 року).

Порядок обчислення середнього заробітку в разі його стягнення відповідно до статті 117 КЗпП України врегульований Постановою № 100.

Зокрема, за змістом абзаців 4, 5 пункту 2 Постанови № 100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Відповідно до абзаців 1, 2 пункту 3 Постанови № 100 При обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку. Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт.

Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати (пункт 5 Постанови № 100).

Згідно з абзацом 1 пункту 8 Постанови № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Суд зауважує, що за відсутності у матеріалах справи довідки про розмір нарахованої за травень-червень 2024 року заробітної плати позивачці, суд погоджується з доводами останньої та виходить з того, що у зазначені місяці позивачка могла отримувати не менше нарахованої заробітної плати за останні календарні місяці роботи, відповідно до довідки ОК-7.

Відповідно до довідки ОК-7 розмір нарахованої ОСОБА_1 заробітної плати за травень-червень 2024 року становить 149 200,00 гривень (74 600,00*2). Кількість робочих днів у травні-червні 2024 року - 43 робочих дні. Отже, середньоденна заробітна плата позивачки за травень-червень 2024 року становить 3 469,77 гривень (149 600,00/43).

За таких обставин, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки, становить 634 967,91 гривень (3 469,77*183 календарних дні).

V. Висновки суду

ОСОБА_1 пред`явила вимоги про стягнення з Товариства невиплаченої заробітної плати в сумі 223 800,00 гривень, компенсації за 26 календарних днів невикористаної частини щорічної основної відпустки в сумі 58 485,05 гривень та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Товариство розрахунок з ОСОБА_1 в день її звільнення не провело, доказів виплати зазначених сум не надало, чим порушило права позивачки.

З огляду на викладене, суд задовольняє позов повністю.

VІ. Розподіл судових витрат

Розподіл судового збору

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно із ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору звільнені позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Отже, за пред`явлені вимоги про стягнення невиплаченої заробітної плати та компенсації за невикористану частину щорічної відпустки позивачка звільнена від сплати судового збору.

Водночас відповідно до підпункту 1 пункту 1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду фізичною особою або фізичною особою - підприємцем позовної заяви майнового характеру встановлюється ставка судового збору у розмірі 1 відсотку ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Отже, сума судового збору, яку мала би сплатити позивачка за вказані вимоги, якби не була звільнена від його сплати, становить 2 822,85 гривень.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п. 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ 17.10.2014 № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», яка є чинною на час ухвалення рішення суду, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, якщо його також не звільнено від сплати цих витрат.

Доказів звільнення відповідача від сплати судового збору матеріали справи не містять.

Оскільки вимоги про стягнення невиплаченої заробітної плати та компенсації за невикористану частину щорічної відпустки суд задовольнив повністю, сума судового збору, що підлягає стягненню з Товариства на користь держави становить 2 822,85 гривень.

Окрім того, позивачка при поданні позову сплатила судовий збір за вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 2 238,00 гривень, що підтверджується платіжною інструкцією АТ КБ «Приватбанк» № 0.0.4116510274.1 від 07.01.2025 (а.с. 40).

З огляду на те, що суд дійшов висновку про стягнення з Товариства на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 634 967,91 гривень, судовий збір, сплачений позивачкою за вказану вимогу в сумі 2 238,00 гривень належить стягнути з відповідача на її користь, а решту судового збору, що підлягав сплаті за вказану вимогу в сумі 4 111,68 гривень - стягнути з відповідача на користь держави.

Загальна сума судового збору, що підлягає стягненню з відповідача на користь держави становить 6 934,53 гривень.

Розподіл витрат на професійну правничу допомогу

Згідно зі статтею 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.

За пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI передбачено, що представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, відшкодування витрат, понесених у зв`язку із реалізацією права на судовий захист у разі подання до особи необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору й струмування від подання безпідставних позовів.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до положень ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Системний аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат:

1) їх дійсність;

2) необхідність;

3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Такий правовий висновок викладений у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц.

У постанові від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

У постанові від 20 жовтня 2021 року у справі № 757/29103/20-ц Верховний Суд зазначив, що у разі підтвердження обсягу наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, обґрунтованості їх вартості, витрати за такі послуги підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України). Визначальним у цьому випадку є факт надання адвокатом правової допомоги у зв`язку із розглядом конкретної справи.

У постанові від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19 Верховний Суд зазначив, що у разі встановлення адвокатом та клієнтом фіксованого розміру гонорару детальний опис робіт, виконаних під час надання правничої допомоги не потрібен.

Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

12 березня 2025 року до суду через підсистему «Електронний суд» ЄСІКС надійшло клопотання представника позивачки, адвокатки Фарботи М.Р., про стягнення з Товариства витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5 000,00 гривень.

У матеріалах справи наявні:

- свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії КВ № 001134, видане адвокатці Фарботі Марії Романівні Радою адвокатів міста Києва 09.03.2021 (а.с. 8);

- ордер на надання правничої допомоги серії АА № 1517792 від 12.12.2024 на представництво інтересів ОСОБА_1 адвокаткою Фарботою Марією Романівною, яка діє в складі Адвокатського об`єднання «Сенаторс» у Святошинському районному суді міста Києва (а.с. 7);

- договір про надання правової допомоги № 06-12/24-03, укладений між Адвокатським об`єднанням «Сенаторс» та ОСОБА_1 (клієнт) 06.12.2024 (далі - договір) (а.с. 47-48).

Відповідно до п. 1.1. договору клієнт доручає, а Адвокатське об`єднання приймає на себе зобов`язання надавати юридичну (правову) допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним договором.

Ціна договору та вартість юридичної допомоги, що надається Адвокатським об`єднанням клієнту визначається з урахуванням пунктів 4.1.1., 4.1.2. цього договору. Клієнт оплачує вартість юридичної допомоги на підставі Акту про надання юридичної допомоги шляхом переказу коштів на розрахунковий рахунок Адвокатського об`єднання (пункт 4.1. договору).

Відповідно до п. 4.1.1., 4.1.2. договору клієнт сплачує Адвокатському об`єднанню аванс в розмірі 5 000,00 гривень протягом 10 робочих днів з моменту підписання сторонами цього договору. У випадку задоволення позовної заяви в інтересах клієнта або укладення мирової угоди між сторонами у судовій справі вартість юридичної допомоги складає 10% від ціни позову. У випадку відмови від задоволення позовної заяви в інтересах клієнта оплата за надану юридичну допомогу не здійснюється.

- акт № 1 приймання-передачі правничої допомоги згідно з договором про надання правової допомоги № 06-12/24-03 від 06 грудня 2024 року, складений Адвокатським об`єднанням «Сенаторс» та ОСОБА_1 07 березня 2025 року, відповідно до якого Адвокатське об`єднання надало такі послуги: зустріч з клієнтом щодо надання правничої допомоги, підготовка і подання позовної заяви, підготовка і подання заяви про усунення недоліків у справі № 759/26713/24, участь у судовому засіданні 17 лютого 2025 року у справі № 759/26713/24. Ціна наданих послуг становить 5 000,00 гривень, без ПДВ (а.с. 49).

Дослідивши зазначені докази, суд, з урахуванням складності справи, дійшов висновку, що заявлена сума витрат на професійну правничу допомогу є доведеною, реальною і співмірною з обсягом виконаних адвокатом робіт та ціною позову.

З огляду на те, що суд задовольнив позов повністю, витрати на професійну правничу допомогу підлягають стягненню з відповідача на користь позивачки в повному обсязі.

На підставі викладеного вище, керуючись ст. 4, 10, 12, 13, 76-81, 89, 133, 137, 141, 247, 259, 263-265, 273, 280, 282, 288, 289, 354, 355, 430 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Корона Санрайс» про стягнення невиплаченої заробітної плати, компенсації за невикористану щорічну відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Корона Санрайс»на користь ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату в сумі 223 800,00 гривень.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Корона Санрайс»на користь ОСОБА_1 компенсацію за 26 календарних днів невикористаної частини щорічної відпустки в сумі 58 485,05 гривень.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Корона Санрайс»на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 634 967,91 гривень.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині присудження ОСОБА_1 виплати заробітної плати за один місяць.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Корона Санрайс»на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 2 238,00 гривень.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Корона Санрайс»на користь держави судовий збір у сумі 6 934,53 гривень.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Корона Санрайс»на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5 000,00 гривень.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Учасники справи:

Позивачка: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ).

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Корона Санрайс» (місцезнаходження: місто Київ, проспект Берестейський, будинок 67, корпус 3, поверх 4, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 37717473).

Повне рішення суду складене 04 квітня 2025 року.

Суддя Ю.В. Кравченко