Постанова

від 03.04.2025 по справі 639/6432/21

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 639/6432/21 Головуючий суддя І інстанції Рубіжний С. О.

Провадження № 22-ц/818/157/25 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: про виселення (вселення)

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03квітня2025року м. Харків.

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого Яцини В.Б.

суддів колегії Мальованого Ю.М., Тичкової О.Ю.,

за участю секретаря судового засідання Холод М.В.,

розглянув увідкритому судовомузасіданні апеляційнускаргу представника ОСОБА_1 адвоката Шепетуха Віктора Вікторовича на рішення Жовтневого районного суду м.Харкова від 28 травня 2024 року, по цивільній справі №639/6432/21, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виселення та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Будівельні проекти», треті особи: Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Лавінда Наталія Олександрівна, Акціонерне товариство «Сенс Банк», про визнання договору купівлі-продажу недійсним та витребування майна,

в с т а н о в и в :

У вересні 2021 року до суду звернувся позивач ОСОБА_1 з позовною заявою до ОСОБА_2 про виселення з квартири АДРЕСА_1 .

Позов мотивовано, тим, що він є власником зазначеної квартири на підставі договору купівлі-продажу від 08 липня 2020 року. Проте не має можливості володіти, користуватись і розпоряджатись своє власністю, так як відповідач проживає в квартирі і відмовляється висилятись в добровільному порядку.

Зазначив, що до придбання спірної квартири, відповідачем було укладено договір з банком про запозичання коштів на придбання квартири, умови цього договору він не виконав, та на підставі цього банк був змушений звернутись до суду про анулювання права власності на дану квартиру на його ім`я. Жовтневиий районний суд м. Харкова задовольнив позов банка. Відповідач оскаржив рішення Жовтневого районного суду м. Харкова в апеляційному порядку. Апеляційний суд залишив рішення Жовтневого районного суду м. Харкова чинним. Після набрання чинності рішенням суду позивач уклав договір купівлі-продажу на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Але позивач не має можливості володіти, користуватись і розпоряджатись своєю власністю на свій розсуд, оскільки відповідач відмовляється висилятись з неї у добровільному порядку, в зв`язку з чим вимушений був звернутись до правоохоронних органів із заявою про виселення, але працівники правоохоронних органів надали відповідь, що це не належить до їх компетенції.

ОСОБА_2 продовжує користуватись та проживати у квартирі позивача, чим порушує його права власника на користування та розпорядження власністю.

Оскільки відповідач добровільно не покидає квартиру, позивач вимушений звернутись до суду за захистом свої законних прав та стягнути з відповідача судові витрати у розмірі 908,00 грн.

15 листопада 2021 року у відповідності до вимог ч. 6 ст. 187 ЦПК України судом було направлено запит до Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання для встановлення зареєстрованого місця проживання відповідача по справі.

30 листопада 2021 року з Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання надійшла відповідь на зазначений запит. Відповідно до якої ОСОБА_2 знятий з реєстрації за вказаною адресою 02.08.18 (а.с.43)

01 лютого 2022 року на адресу суду від представника позивача ОСОБА_2 ОСОБА_3 надійшов відзив на позовну заяву та зустрічний позов про визнання договору купівлі-продажу недійсним та витребування майна, разом з клопотанням про поновлення строків на подання відзиву та відповідно до якого ОСОБА_2 не зміг у встановлений строк звернутись до суду, оскільки перебував тривалий час на лікуванні, що підтверджується долученими до клопотаннями довідками.

У відзиві представник відповідача ОСОБА_3 просив відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ..

В зустрічному позові ОСОБА_2 просить визнати договір купівлі продажу від 08.07.2020 року квартири АДРЕСА_1 недійсним та витребувати у ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 із зобов`язанням здійснити реєстрацію.

У відзиві та зустрічному позові представник посилався на те, що 25 грудня 2007 року у м. Харкові між АКБ СР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 укладено договір кредиту № 839/3/27/38/7-719, відповідно до якого банк надав кредитні кошти в розмірі 55 000,00 дол. США, з кінцевим терміном погашення до 10 грудня 2022 року.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 25 грудня 2007 року між АКБ СР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 укладено іпотечний договір № 839/4/27/38/7-1009, згідно з умовами якого він передав в іпотеку спірну квартиру. Тобто, квартира була отримана у власність ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу за рахунок кредитних коштів в іноземній валюті і надана банку в іпотеку, як забезпечення кредитів в іноземній валюті.

Договором іпотеки сторони визначили, що в разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем основного зобов`язання, іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, у тому числі, шляхом передання іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».

У зв`язку із настанням у 2008 році мирової фінансової кризи фінансове становище ОСОБА_2 стало скрутним, він втратив роботу та допустив порушення договору кредиту та іпотечного договору.

04 червня 2018 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна ОСОБА_2 стало відомо, що 15 травня 2018 року зареєстрованого за ПАТ «Укрсоцбанк» право власності на вищевказану квартиру. Вважаючи, що права ОСОБА_2 були порушені він звернувся до суду, для відновлення своїх порушених прав.

Постановою Харківського апеляційного суду від 11.01.2022 року за справою № 639/4991/18 суд позов ОСОБА_2 задовольнив. Визнав незаконним та скасував рішення державного реєстратора Калініної Л. М. від 15 травня 2018року про державну реєстрацію права власності за ПАТ «Укрсоцбанк» (правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк). Припинив право власності ПАТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк» на квартиру. Тобто, з вищевикладеного вбачається, що спірна квартира була повернута ОСОБА_2 на праві законної власності, а реєстрацію за Банком на праві власності вказаної квартири скасовано. Проте за період спору в судових установах спірна квартира була продана не один раз, та залишилась «де юре» у ОСОБА_1 , проте її набуття на даний час вже не можна вважати законним.

Відповідно до договору купівлі - продажу від 08.07.2020 року ТОВ «Компанія з управління активами «Будівельні проекти», що діє від свого імені та в інтересах і за рахунок активів Пайового венчурного не диверсифікованого закритого інвестиційного фонду «Будівельний» (Продавець) продало ОСОБА_1 спірну квартиру.

Як зазначено у Договорі, вищевказане майно належить Продавцю (тобто ТОВ «Компанія з управління активами «Будівельні проекти») на підставі договору купівлі - продажу квартири посвідченого Юдіним М.А. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 03.07.2020 за реєстровим №519. ТОВ «Компанія з управління активами «Будівельні проекти», продаючи квартиру було добре відомо, що вказана квартира була спірна та Продавець мав можливість сповістити про це Покупця. Тобто, Покупцю було добре відомо, що на вказану квартиру існують обмеження. Не дивлячись на це квартиру все одно було продано.

Враховуючи викладене новий власник, ОСОБА_1 , може частково поновити свої права шляхом звернення про відшкодування шкоди до продавця, якщо той неналежним чином виконав свої зобов`язання про повне інформування можливих покупців квартири про її обтяження.

Постановою Харківського апеляційного суду від 11.01.2022 року за справою № 639/4991/18 Судом було встановлено, що спірна квартира вибула із власності ОСОБА_2 не з його волі, а з порушенням Банком вимог законодавства.

Крім того, між ОСОБА_2 та ТОВ «Компанія з управління активами «Будівельні проекти», а тим більше ОСОБА_1 не існувало жодних юридичних відносин.

Таким чином, наразі встановлений факт вибуття нерухомого майна з володіння Позивача, не з його волі, оскільки перереєстрацію права власності на спірне нерухоме майно здійснено без повідомлення позивача та з порушенням вимог законодавства, тому можна прийти до висновку, що позивач має право на витребування належного йому нерухомого майна з чужого незаконного володіння на підставі положень статті 388 ЦК України.

Рішенням Жовтневого районного суду м.Харкова від 28 травня 2024 року в задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Витребувано у ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 квартир АДРЕСА_1 .

В іншій частині позову відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 992 грн 40 коп.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 992 грн 40 коп.

Не погоджуючись із вищевказаним заочним рішенням суду,представник позивача ОСОБА_1 адвокат Шепетуха В.В. посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить рішення скасувати, новим рішенням задовольнити позов ОСОБА_1 .

Скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 добросовісно поклався на інформацію про відсутність в реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень, тобто він не знав і не мав знати про існування таких прав чи обтяжень, а тому набув право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень.

Вказує, що судом не були враховані правові позиції Великої Палати Верховного Суду, що призвело до прийняття незаконного судового рішення.

Відповідно до ч. ч. 1, 2ст.367ЦПКУкраїни суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 ст.368ЦПКУкраїни справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до ч. 2ст. 372 ЦПК Українинеявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача та дослідивши матеріали цивільної справи за відсутності учасників справи, належним чином повідомлених про судове засідання, що не перешкоджає розгляду скарги відповідно до ч. 2ст. 372 ЦПК України, перевіривши її доводи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно до вимогст. 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам оскаржене рішення суду відповідає.

Суд своє рішення мотивував наступним.

Набувачі квартири були обізнані, що майно є іпотечним, про що свідчить обставини викладені в їх заявах по суті, мали можливість перевірити всю інформацію про відсутність прав третіх осіб на майно, чи здійснено зняття з реєстрації в квартирі іпотекодавця у законний спосіб. Тобто в даному випадку відсутність прав третіх осіб на спірну квартиру може бути підтверджене лише рішення суду про виселення особи.

На підставі чого, суд відхилив доводи сторони ОСОБА_1 щодо добросовісності набуття квартири.

Також суд не вбачав підстав для застосування строків позовної давності, оскільки квартира вибула у власника ОСОБА_2 15 травня 2018 року на підставі іпотечного договору, порушене право захищено судом у справі № 639/4991/18. Наступні відчуження квартири відбувалися 03 липня 2020 року та 08 липня 2020 року, з зустрічним позовом звернувся 01 лютого 2022 року. При цьому наявні визначені у п.12 Прикінцевих та перехідних положень підставі продовження строків позовної давності.

Частково задовольняє зустрічний позов а саме в частині витребування квартиру у ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , суд зазначив, що це є належним способом захисту та підставою для державної реєстрації прав. В іншій частині позов задоволенню не підлягає як неефективний спосіб захисту. Задоволення зустрічного позову виключає повністю задоволення первісного позову.

Суд відхилив заперечення представника ТОВ «Компанія з управління активами «Будівельні проекти» викладені у відзиві на зустрічний позов. Посилання щодо відсутності порушень вимог Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» суд не прийняв до уваги, оскільки це питання вирішено у справі № 639/4991/18, в якій остаточним рішенням Верховного Суду встановлено незаконність стягнення на квартиру. Щодо заперечень визнання недійсним договору купівлі продажу з посилання на вимоги законодавства, суд також це відхилив, оскільки в цій частині відмовляє як неналежний спосіб захисту.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду.

Судом встановлено, що 08.07.2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Будівельні проекти» та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Лавінда Н.О., зареєстровано в реєстрі за №1787.

Відповідно до умов договору ТОВ «КУА «Будівельні проекти» (Продавець) передав у власність, а ОСОБА_1 (Покупець) прийняв у власність нерухоме майно, квартиру загальною площею 56,1 кв.м., житловою площею 21,9 кв.м, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 . Майно належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого Юдіним М.А. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 03.07.2020 за реєстровим №519 (Том №1 а.с.4-6).

Відповідно до умов договору, будь яких обтяжень не існує, продавець гарантує про відсутність прав на майно у будь-яких осіб, відсутність недоліків квартири

Крім того, 08.07.2020 року сторони підписали акт прийому- передачі, відповідно до Договору купівлі-продажу квартири (том №1 а.с. 7).

Проте як зазначив Позивач не має можливості володіти, користуватись і розпоряджатись своє власністю, так як відповідач проживає в квартирі і відмовляється висилятись в добровільному порядку, що підтверджується копією заяви від 09.02.2021 року, поданої до ВП №1 ХРУП №3 ГУНП в Харківській області. За результатами розгляду, заява ОСОБА_1 була зареєстрована і по ній здійснена перевірка та надано відповідь, що дане питання вирішує суд (Том №1 а.с. 14-16).

Як встановлено, ОСОБА_2 на час звернення до суду проживав в спірній квартирі, що підтверджується сторонами, внаслідок чого ОСОБА_1 вважає порушеним своє право власності.

Представником ОСОБА_2 ОСОБА_3 заперечується право власності останнього набувача квартири, оскільки право власності на квартиру ОСОБА_2 захищено в судовому порядку у справі 639/4991/18, та його право власності на квартиру має бути відновлено у спосіб шляхом визнання недійсним договору відчуження та витребування квартири на його користь.

Щодо посилань, зазначених у зустрічному позові на обставини первісних прав на квартиру, та спору у справі № 639/4991/18.

В провадженні Жовтневого районного суду м. Харкова перебувала справа №639/4991/18 за позовною заявою ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Укрсоцбанк», Державного реєстратора відділу реєстраційних послуг Зміївської міської ради Харківської області Калініної Людмили Миколаївни про визнання правочину недійсним та проведення реституції, визнання незаконним та скасування рішення про реєстрацію права власності на предмет іпотеки.

У зазначеній справі, рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 04 липня 2019 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Укрсоцбанк», Державного реєстратора відділу реєстраційних послуг Зміївської міської ради Харківської області Калініної Людмили Миколаївни про визнання правочину недійсним та проведення реституції, визнання незаконним та скасування рішення про реєстрацію права власності на предмет іпотеки відмовлено ( Том №1 а.с. 10-13, 17-28).

Постановою Верховного Суду від 29 вересня 2021 року, касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 04 липня 2019 року

та постанову Харківського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року в частині вирішення позовних вимог про визнання правочину з набуття права власності недійсним та здійснення реституції залишено без змін, виклавши їх мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 04 липня 2019 року

та постанову Харківського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року в частині вирішення позовних вимог до державного реєстратора відділу реєстраційних послуг Зміївської міської ради Харківської області Калініної Людмили Миколаївни залишено без змін.

Постанову Харківського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року у частині вирішення позовних вимог ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про визнання незаконним та скасування рішення про реєстрацію права власності на предмет іпотеки скасовано, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

За наслідкомнового апеляційногорозгляду,постановою Харківськогоапеляційного судувід 11січня 2022року Апеляційнускаргупредставника ОСОБА_2 ОСОБА_3 задоволено.

РішенняЖовтневого районногосуду м.Харкова від04липня 2019року в частинівирішення позовних вимог ОСОБА_2 до АТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», про визнання незаконним та скасування рішення про реєстрацію права власності на предмет іпотеки -скасовано і ухвалено нове рішення.

Позов ОСОБА_2 у цій частині задоволено.

Визнано незаконним та скасовано рішення державного реєстратора Калініної Л. М. від 15 травня2018 року про державну реєстрацію права власності за Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» (код ЄДРПОУ: 00039019), правонаступником якого є Акціонерне товариство «Альфа-Банк»(код ЄДРПОУ 23494714),номер запису про право власності: 26214510, на квартиру АДРЕСА_3 .

Припинено право власності ПАТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк» на квартиру АДРЕСА_1 (т.1 а.с. 90-100).

Як встановлено судовими рішеннями, 25 грудня 2007 року між АКБ СР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 укладено договір кредиту № 839/3/27/38/7-719, відповідно до якого банк надав йому кредитні кошти в розмірі 55 000,00 дол. США, зі сплатою 11,75 % річних та з кінцевим терміном погашення до 10 грудня 2022 року.

25 грудня 2007 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_5 , укладено договір купівлі-продажу однокімнатної квартири АДРЕСА_4 , зареєстрований в реєстрі за № 8363 ПН ХМНО ХО ОСОБА_6 .

На забезпечення виконання кредитного договору 25 грудня 2007 року між ОСОБА_2 та АКБ СР «Укрсоцбанк» укладено іпотечний договір № 839/4/27/38/7-1009, за умовами якого ОСОБА_2 надав банку як забезпечення виконання зобов`язань за договором кредиту від 25 грудня 2007 року № 839/3/27/38/7-719 нерухоме майно, а саме однокімнатну квартиру, загальною площею 56,1 кв. м, житловою площею 21,9 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , та належить іпотекодавцю ( ОСОБА_2 ) на підставі договору купівлі-продажу від 25 грудня 2007 року, який посвідчено ПН ХМНО Гавриловою С. А., за реєстровим номером 8363.

У пунктах 4.1 та 4.5.3 іпотечного договору зазначено, що в разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем основного зобов`язання, іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпеченні порукою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Іпотекодержатель за вибором звертає стягнення на предмет іпотеки в один із наступних способів, зокрема, шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».

15 травня 2018 року ПАТ «Укрсоцбанк» звернулося до державного реєстратора відділу реєстраційних послуг Зміївської міської ради Харківської області Калініної Л. М. із заявою про реєстрацію права власності. До заяви ПАТ «Укрсоцбанк» додало повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням від 21 березня 2018 року № 10482, рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, іпотечний договір від 25 грудня 2007 року № 839/4/27/38/7-1009, кредитний договір від 25 травня 2007 року № 839/3/27/38/7-719 (а. с. 157-165).

На підставізазначених документівдержавним реєстраторомприйнято рішенняпро державнуреєстрацію правовласності наспірну квартирудля ПАТ «Укрсоцбанк».

Як убачається з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 10.09.2018 № 137199646 квартира АДРЕСА_1 є єдиним нерухомим майном позивача ОСОБА_2 .

Відповідно до даних, які містять у паспорті ОСОБА_2 його постійне місце реєстрації з 16.09.2009 є АДРЕСА_2 .

Отже, квартира була отримана у власність ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 25.12.2007 Приватним нотаріусом ХМНО Гавриловою С.А. за рахунок кредитних коштів в іноземній валюті, а сама квартира надана банку в іпотеку, як забезпечення кредитів в іноземній валюті. Спірна квартира використовується позивачем як місце постійного проживання позичальника та його сім`ї, а її загальна площа не перевищує 140,00 кв. м.

На спростування цих обставин належних та допустимих доказів не надано та матеріали справи таких не містять.

Тому рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на спірну квартиру за ПАТ «Укрсоцбанк» суперечить Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». У зв`язку з чим вказане рішення є незаконним і підлягає скасуванню.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду за справою №639/4991/18 від 27 червня 2023 року залишено без задоволення касаційну скаргу АТ «Альфа Банка», та рішення Харківського апеляційного суду від 11 січня 2022 року залишено без змін (т.2 а.с.200-208).

Залишаючи касаційну скаргу Акціонерного товариства «Альфа-Банк» без задоволення, Верховний Суд зазначив, що суд апеляційної інстанції, правильно встановивши фактичні обставини справи та характер спірних правовідносин, дійшов обґрунтованого висновку про те, що за наслідками прийнятого державним реєстратором рішення про проведення державної реєстрації права власності на спірну квартиру за відповідним застереженням в іпотечному договорі, фактично відбулося примусове стягнення зазначеного майна без згоди власника, незважаючи на заборону, встановлену Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Також є неприйнятними доводи скарги про обрання позивачем неналежного способу захисту з посиланням на те, що на час розгляду цієї справи в апеляційному суді право власності АТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», яке змінило назву на АТ «Сенс Банк», на спірну квартиру вже було припинене у зв`язку з переходом такого права до ТОВ «Компанія з управління активами «Будівельні проекти», оскільки таке право перейшло до товариства вже після подачі позову у цій справі, а також під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції.

На підставі договору купівлі-продажу від 03 липня 2020 року за реєстровим № 519, укладеного між іпотекодержателем АТ «Альфа-Бпнк» та ТОВ «Компанія з управління активами «Будівельні проекти», що діє від свого імені та в інтересах і за рахунок активів Пайового венчурного не диверсифікованого закритого інвестиційного фонду «Будівельний» продав останьому квартиру АДРЕСА_1 , з Відповідно до п.п.1.2,1.3 Договору, майно належить продавцю на підставі Іпотечного договору №№839/4/27/38/7-1009, посвідченого ПН ХМНО Гавриловою С. А. 25 грудня 2007 року, за реєстровим № 8371. Державна реєстрація права власності на майно за продавцем здійснена 15 травня 2018 року державним реєстратором відділу реєстраційних послуг Зміївської міської ради Харківської області Калініною Л. М. номер запису про право власності 26214510. Продавець гарантує, що жодна особа не має права користування чи оренди Майна та його частини (т.2 а.с.46,47).

Як зазначено вище, 08 липня 2020 року ТОВ «Компанія з управління активами «Будівельні проекти», що діє від свого імені та в інтересах і за рахунок активів Пайового венчурного не диверсифікованого закритого інвестиційного фонду «Будівельний» та ОСОБА_7 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 .

Як зазначено у Договорі, вищевказане майно належить Продавцю (тобто ТОВ «Компанія з управління активами «Будівельні проекти») на підставі договору купівлі - продажу квартири посвідченого Юдіним М.А. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 03.07.2020 за реєстровим №519. Згідно п.п.1.3, 1.4, 3.1.2 Договору, Продавець гарантує, що жодна особа не має права користування чи аренди Майна та його частини. Продавець гарантує, що Майно нікому іншому не подароване, не продане, іншим способом не відчужене, не передане в оренду (лізинг); Майно під забороною (арештом) чи у заставі не перебуває, в податковій заставі не перебуває, обмежень щодо використання майна за призначенням немає, обтяжень щодо майна немає. Продавець зобов`язаний попередити Покупця про права третіх осіб на відчужуване майно (т.1 а.с.4-6).

Таким чином іпотекодержатель, після ухвалення рішення Жовтневим районним судом м. Харкова від 04 липня 2019 року у справі №639/499/18 про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 , яке не набрало законної сили відповідно до вимог ч.1,2 ст. 273 ЦПК України, під час апеляційного розгляду справи за апеляційною скаргою останнього, здійснив відчуження спірної квартири на користь третьої особи.

В короткий проміжок часу на п`ятий день, новий власник ТОВ «Компанія з управління активами «Будівельні проекти» здійснило відчуження квартири на користь ОСОБА_1 , та як встановлено судом, продаж здійснювався без попереднього огляду квартири та встановлення всіх обставин, які суперечать умовам договору. Такі дії відповідача не відповідають принципу добросовісності та розумності, які є притаманним цивільному законодавству, п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України, а тому колегія суддів погоджується з тим, що його поведінку не можна вважати добросовісною у розмінні ст. 388 ЦК України.

Згідно зі статтею 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Тлумачення статті 330 ЦК України свідчить, що виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК України, а майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача.

Власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Національні суди мають обирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1999 року).

На сьогоднішній день судова практика у спорах про витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикація) на підставі статей 387, 388 ЦК України є досить усталеною. Сталість та єдність судової практики у такій категорії справ забезпечується, передусім, Верховним Судом, який у своїх рішеннях неодноразово роз`яснював підстави та умови для застосування такого способу захисту як віндикація, а також проблемні питання правозастосування у відповідній категорії справ. Зокрема, Верховний Суд неодноразово наголошував, що за наявності передбачених у статті 388 ЦК України умов майно підлягає витребуванню за позовом власника навіть у добросовісного набувача.

Разом із тим, у низці справ цієї категорії Верховним Судом було висловлено правову позицію, відповідно до якої при вирішенні питання про витребування майна від добросовісного набувача судам слід враховувати положення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки таке витребування може становити індивідуальний та надмірний тягар для добросовісного набувача.

Так, у постановах від 20 березня 2019 року (справа № 521 /8368/15-ц), від 26 вересня 2019 року (справа № 2-4352/11), Верховний Суд з посиланням на практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), зокрема, рішення у справах «Гладишева проти Росії» (Glаdysheva v. Russia), «Пчелінцева та інші проти Росії» (Pchelintseva and Others v. Russia), «Алєнцева проти Росії» (Аlentseva v. Russia) зробив висновок про відсутність підстав для задоволення позову прокуратури, поданого в інтересах держави, в частині витребування майна у добросовісного набувача, оскільки це призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Передусім, слід нагадати, що Конституція України у статті 41 гарантує, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним. Принцип непорушності права власності закріплений також у статті 321 ЦК України, відповідно до якої ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні. Для захисту права власності власник майна може скористатися одним із способів захисту, передбачених нормами глави 29 ЦК України, зокрема може витребувати своє майно із чужого незаконного володіння (стаття 387). Відповідно до зазначеної статті власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Водночас, за статтею 388 ЦК України витребування власником свого майна у випадку, якщо набувач, що придбав його за відплатним договором, є добросовісним, можливе лише за умови, якщо це майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Таким чином, саме «вольовий критерій» є визначальним при вирішенні питання про можливість витребування майна у добросовісного набувача на користь власника.

Слід звернути увагу, що в разі наявності у власника волі на передачу майна іншій особі і, відповідно, неможливості його витребування у добросовісного набувача відповідно до статті 388 ЦК України, останній стає власником майна на підставі статті 330 ЦК України. Таким чином, в даному випадку законодавець надає пріоритет інтересам добросовісного набувача майна, а не його власника. Однак, варто наголосити, що статті 388 ЦК України не передбачає інших винятків з принципу непорушності права власності на користь добросовісного набувача.

Конвенція та Протоколи до неї після їх ратифікації Україною в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, а їх норми є нормами прямої дії. Питанням захисту власності присвячена стаття 1 Першого протоколу до Конвенції (далі - Перший протокол), яка містить загальне правило, відповідно до якого кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Одразу слід наголосити, що поняття «власність» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має ширше значення в порівнянні з нормами національного законодавства і володіння добросовісного набувача охоплюється зазначеним поняттям і підпадає під дію гарантій, закріплених у цій статті Конвенції.

Варто зауважити, що зазначене вище положення статті 1 Першого протоколу має дещо абстрактний характер і містить низку оціночних понять. Однак, аналіз практики ЄСПЛ щодо застосування ст. 1 Першого протоколу дозволяє визначити критерії, за якими має здійснюватись оцінка допустимості втручання держави в право особи на мирне володіння майном з точки зору його відповідності положенням Конвенції. Таких критеріїв є три, а саме: 1) чи можна вважати втручання законним: 2) чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес: 3) чи такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям.

Відповідно до усталеного у практиці ЄСПЛ підходу втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону, нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм (наприклад, рішення у справі «Беєлер проти Італії» (Веуеler v. Italy, заява № 33202/96). Застосовуючи цей критерій при вирішенні питання про дотримання прав добросовісного набувача, гарантованих статтею 1 Першого протоколу, у спорах про витребування у нього майна слід наголосити, що таке витребування має чітку законодавчу підставу, а саме: норми статті 388 ЦК України, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності, офіційний текст цих кодексів є загальнодоступним. У зв`язку з цим «втручання у право добросовісного набувача мирно володіти майном» шляхом витребування майна з його незаконного володіння немає підстав вважати незаконним.

У питаннях оцінки наявності «суспільного», «публічного» інтересу в контексті втручання в право мирного володіння майном ЄСПЛ визнає за державою право користуватися значною свободою розсуду при визначенні такого суспільного інтересу за винятком випадків, коли такий розсуд не ґрунтується на розумних підставах (див, наприклад, рішення у справі «Іммобільяре Саффі проти Італії» Immobiliare Saffi v. Italy), заява № 22774/9/ Крім того, ЄСПЛ визнає, що саме по собі правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес» (див, наприклад, рішення у справі «Трегубенко проти України», заява № 61333/00). У цьому контексті слід зазначити, що захист права власності шляхом застосування законодавчо встановленого механізму щодо витребування власником свого майна, яке незаконно вибуло з його володіння, безсумнівно становить суспільний інтерес.

Критерій пропорційності в контексті статті 1 Першого протоколу передбачає оцінку того чи при здійсненні втручання в право власності було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між потребами, які випливають із загальних, суспільних інтересів та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар» (див, наприклад, рішення у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania) заява № 28342/95). Слід зауважити, що невідповідність втручання в мирне володіння майном критерію пропорційності в будь-якому разі є підставою для визнання такого втручання порушенням статті 1 Першого протоколу, навіть якщо воно відповідає решті двом критеріям. І такі випадки нерідко зустрічаються у практиці ЄСПЛ.

Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар. Не може добросовісний набувач відповідати у зв`язку із бездіяльністю влади в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Факт незаконного відчуження та допущення продажу квартири не може породжувати правових наслідків для добросовісного набувача, проте, вочевидь, є підставою для виникнення обов`язку в органів місцевого самоврядування здійснити все необхідне, щоб відшкодувати збитки, завдані таким відчуженням (висновок Верховного Суду у постановах від 20 березня 2019 року у справі № 521 /8368/15-ц, від 26 вересня 2019 року у справі № 2-4352/11).

Так, у справах Гладишева проти Росії» (Glаdysheva v. Russia), «Пчелінцева та інші проти Росії» (Pchelintseva and Others v. Russia) ЄСПЛ констатував порушення Державою статті 1 Першого протоколу у зв`язку з витребуванням на користь держави квартир у їх добросовісних набувачів та виселення останніх без надання відповідної компенсації. В обох справах квартири незаконно вибули з державної власності у зв`язку з їх приватизацією, здійсненою з порушенням закону за допомогою шахрайських дій. У цих справах ЄСПЛ вказав на те, що визначення умов і процедур, на підставі яких здійснювався перехід державних квартир у приватну власність, і контроль за дотриманням цих процедур відносяться до виключної компетенції держави. Крім того, до виключної компетенції держави також належить легалізація подальшого переходу права власності на квартири шляхом здійснення державної реєстрації, спеціально створеної для забезпечення додаткової безпеки набувачів майна. За наявності такої кількості компетентних органів, які дали дозвіл на перехід права власності на квартири, заявники не зобов`язані були здійснювати оцінку наявності ризиків позбавлення права на квартири у зв`язку з недоліками, які мали бути усунуті за допомогою спеціально існуючих для цього процедур. У зв`язку з цим ЄСПЛ наголосив, що ризик допущення помилки органом влади повинна нести держава і ці помилки не повинні виправлятися за рахунок інтересів приватних осіб (§§ 79, 80 рішення у справі «Гладишева проти Росії», § 98 рішення у справі «Пчелінцева та інші проти Росії»), Позбавлення заявників житла за наведених обставин і без будь-якої компенсації, на думку ЄСПЛ, становило для заявників надмірний тягар і, як наслідок, становило порушення статті 1 Першого протоколу.

Зазначений підхід ЄСПЛ до вирішення питання про відповідність витребування майна у його добросовісного набувача положенням статті 1 Першого протоколу викладено не лише у зазначених справах. Він знайшов втілення також у рішеннях «Алєнцева проти Росії» (Аlentseva v. Russia), «Поняєва та інші проти Росії» (Ponyayeva and Others v. Russia), «Столярова проти Росії» (Stolyarova v. Russia), «Ольховський проти Росії» (Olkhovskiy v. Russia), «Кочергін проти Росії» (Kochergin v. Russia).

Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

На підставі вищевказаних обставин та правового обґрунтування колегія суддів визнає, що оскаржене рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи скарги висновків суду не спростували, що відповідно до статті 375ЦПКУкраїни є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 259, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Шепетуха Віктора Вікторовича залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м.Харкова від 28 травня 2024 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складений 14 квітня 2025 року.

Головуючий В.Б.Яцина.

Судді - Ю.М.Мальований

О.Ю.Тичкова