Постанова від 09.04.2025 по справі 924/670/24

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2025 року Справа № 924/670/24

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Філіпова Т.Л. , суддя Бучинська Г.Б.

секретар судового засідання Черначук А.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївмолпром" на ухвалу Господарського суду Хмельницької області від 28 січня 2025 року в справі № 924/670/24 (суддя Виноградова В.В.).

час та місце постановлення ухвали: 28 січня 2025 року; м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1; повний текст ухвали складено 29 січня 2025 року

за позовом Антимонопольного комітету України

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївмолпром"

про стягнення 4 115 912 грн

за участю представників сторін:

від Позивача - Гришина М.Г.;

від Відповідача - не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

Антимонопольний комітет України (надалі Позивач) звернувся до Господарського суду Хмельницької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївмолпром" (надалі Відповідач) про стягнення 2057956 грн штрафу та 2057956 грн пені.

Рішенням суду першої інстанції від 23 вересня 2024 року в справі №924/670/24 позов задоволено. Водночас вказаним судовим рішенням зараховано у дохід загального фонду Державного бюджету України та на користь Позивача 49390 грн 94 коп. витрат зі сплати судового збору, а також вирішено розстрочити виконання рішення суду щодо стягнення 2057956 грн штрафу та 2057956 грн пені на 6 місяців зі сплатою рівним частинами, а саме: жовтень 2024 року 685985 грн 34 коп.; листопад 2024 року 685985 грн 34 коп.; грудень 2024 року 685985 грн 33 коп.; січень 2025 року 685985 грн 33 коп.; лютий 2025 року 685985 грн 33 коп.; березень 2025 року 685985 грн 33 коп..

Постановою апеляційного господарського суду від 2 грудня 2024 року апеляційну скаргу Відповідача залишено без задоволення, а рішення місцевого господарського суду від 23 вересня 2024 року без змін.

23 грудня 2024 року на виконання рішення Господарського суду Хмельницької області від 23 вересня 2024 року в справі №924/670/24 видано відповідні накази.

Ухвалою суду першої інстанції від 9 січня 2025 року наказ Господарського суду Хмельницької області від 23 грудня 2024 року, виданий на виконання рішення Господарського суду Хмельницької області від 23 вересня 2024 року по справі №924/670/24, визнано таким, що не підлягає виконанню в частині стягнення з Відповідача 1600000 грн штрафу.

20 січня 2025 року на адресу Господарського суду Хмельницької області від Відповідача надійшла заява в якій заявник, посилаючись на положення статті 328 Господарського процесуального кодексу України, просив визнати наказ виданий місцевим господарським судом про примусове виконання рішення від 23 грудня 2024 року в справі №924/670/24 таким, що не підлягає виконанню повністю та заборонити приймати його до виконання до розгляду по суті заяви Відповідача від 20 січня 2025 року про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню повністю.

В обґрунтування вищенаведеної заяви, Відповідач, посилаючись на розстрочення на шість місяців рівними частинами виконання рішення суду від 23 вересня 2024 року в справі №924/670/24 про стягнення з Відповідача 2057956 грн штрафу, 2057956 грн пені (яке набрало законної сили 2 грудня 2024 року; після апеляційного оскарження) стверджує, що станом на 23 грудня 2024 року в суду були відсутні підстави для видання наказу на всю його суму, так як строк виконання рішення у грудні 2024 року, січні 2025 року, лютому 2025 року та березні 2025 року ще не настав. З врахуванням наведених обставин Відповідач вважав, що є підстави для визнання наказу Господарського суду Хмельницької області від 23 грудня 2024 року про примусове виконання рішення суду таким, що не підлягає виконанню повністю.

21 січня 2025 року на адресу суду від Відповідача надійшли додаткові письмові пояснення (доповнення) до вищезазначеної заяви, в яких звернуто увагу на те, що станом на 20 січня 2025 року Відповідач добровільно виконує рішення суду першої інстанції від 23 вересня 2024 року по справі №924/670/24 в зв`язку із чим відсутня необхідність у примусовому виконанні наказу суду від 23 грудня 2024 року. Також повідомлено, що Відповідачем ще сплачено 457956 грн згідно рішення Антимонопольного комітету України від 29 грудня 2022 року №468-р, в підтвердження чого надано копії платіжних інструкцій №2940 від 10 січня 2025 року на 200000 грн та №3012 від 17 січня 2025 року на 257956 грн.

Ухвалою місцевого господарського суду від 28 січня 2025 року в справі №924/670/24 заяву Відповідача про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню повністю задоволено частково. Визнано наказ суду від 23 грудня 2024 року, виданий на виконання рішення Господарського суду Хмельницької області від 23 вересня 2024 року по справі №924/670/24 таким, що не підлягає виконанню в частині стягнення з Відповідача 457956 грн штрафу. В задоволенні решти заяви відмовити.

Місцевий господарський суд в оскаржуваній ухвалі зазначив, що враховуючи положення статті 129-1 Конституції України, статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", статтей 326, 327 ГПК України, та набрання рішенням Господарського суду Хмельницької області від 23 вересня 2024 року в справі №924/670/24 законної сили, у суду першої інстанції були наявні правові підстави для видачі судового наказу від 23 грудня 2024 року на виконання відповідного рішення суду.

Разом з цим, суд зазначив, що положеннями ГПК України не передбачено видання декількох наказів на виконання рішення суду про стягнення заборгованості при розстроченні виконання рішення суду (після спливу кожного із визначених судом строків) та видачі наказу лише після закінчення визначеного кінцевого строку виконання частини рішення суду.

Водночас судом першої інстанції зазначено, що Відповідачем відповідно до платіжних інструкцій №2940 від 10 січня 2025 року на суму 200000 грн та №3012 від 17 січня 2025 року на суму 257956 грн сплачено всього 457956 грн штрафу, що також підтверджується витягами із виписок бюджетного рахунку для зарахування надходжень до державного бюджету та не заперечується Позивачем. Поряд з тим, судом констатовано, що добровільне виконання рішення суду поза межами виконавчого провадження, часткова сплата коштів в добровільному порядку не можуть слугувати підставою для визнання наказу суду таким, що не підлягає виконанню повністю. Враховуючи наявність доказів сплати Відповідачем у добровільному порядку 457956 грн штрафу на стягнення якого на виконання рішення суду видано наказ від 23 грудня 2024 року по справі №924/670/24, суд першої інстанції виснував про визнання наказу Господарського суду Хмельницької області від 23 грудня 2024 року в справі №924/670/24 таким, що не підлягає виконанню в частині стягнення 457956 грн штрафу, з огляду на що частково задовільнив заяву про визнання наказу таким , що не підлягає виконанню. В решті заяви відмовлено.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, Відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати ухвалу суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні заяви Відповідача про визнання наказу Господарського суду Хмельницької області від 23 грудня 2024 року, виданого на виконання рішення Господарського суду Хмельницької області від 23 вересня 2024 року по справі №924/670/24 в повному обсязі та ухвалити в цій частині нове рішення, яким визнати даний наказ від 23 грудня 2024 року в справі №924/670/24 таким, що не підлягає виконанню повністю.

В своїй апеляційній скарзі Відповідач зауважує про те, що примусове виконання наказу призведе до відкриття виконавчого провадження на всю суму зазначену в наказі, що призведе до арешту коштів Відповідача в розмірі 4 115 912 грн та стягнені виконавчого збору в розмірі 10 %, як це передбачено в статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» та заблокує його виробничу діяльність.

Апелянт вказав, що суду першої інстанції необхідно було б видати наказ в тій частині, в якій необхідно виконати судове рішення станом на дату його видачі без врахування тієї частини заборгованості, що розстрочена та в свою чергу унеможливлює її примусове виконання до спливу строку, визначеному в рішенні суду.

Відповідач в апеляційній скарзі також вказав, що розстрочення або відстрочення виконання судового рішення не змінює цивільне або господарське зобов`язання, у тому числі в частині строків його виконання. Натомість таке розстрочення або відстрочення унеможливлює примусове виконання судового рішення до спливу строків, визначених судом.

Ухвалою Північнозахідного апеляційного господарського суду від 3 березня 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Відповідача.

10 березня 2025 року на електронну адресу апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу Відповідача в якому Позивач просив залишити ухвалу без змін, апеляційну скаргу без задоволення. Позивач вказав, що відповідно до частини 13 статті 56 Закону України «Про захист економічної конкуренції», протягом п`яти днів з дня сплати штрафу та пені суб`єкт господарювання зобов`язаний надіслати відповідно до Антимонопольного комітету України або його територіального відділення документи, що підтверджують сплату штрафу, пені. Констатував, що Відповідач почав сплачувати штраф частинами з 15 липня 2024 року, тобто ще до відкриття провадження у справі № 924/670/24 (23.07.2024), проте не виконував свого обов`язку відповідно до частини 13 статті 56 Закону України «Про захист економічної конкуренції». Також Позивач зазначив, що Відповідач не повідомляв про це під час розгляду справи ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції. Вважає, що посилання Відповідача на належне повідомлення Комітету про часткову сплату штрафу шляхом надсилання копій квитанцій через підсистему «Електронний Суд» Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи України не підтверджують виконання Позивачем обов`язку передбаченого частиною 13 статті 56 Закону України «Про захист економічної конкуренції». На переконання Позивача, у зв`язку з невиконанням Відповідачем вимоги, передбаченої частиною 13 статтею 56 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у Позивача були відсутні правові підстави для перевірки зарахування сплати Відповідачем штрафу в дохід загального фонду Державного бюджету України під час розгляду справи у судах.

Окрім того, Позивач повідомив, що у зв`язку з простроченням сплати Відповідачем заборгованості, яка була розстрочена рішенням суду від 23 вересня 2024 року в даній справі, Позивач звернувся до Хмельницького відділу державної виконавчої служби у Хмельницькому районі Хмельницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) із заявою від 5 лютого 2025 року № 300-29.1/02-226 про відкриття виконавчого провадження.

Позивач вказав, що Постановою ВДВС від 13 лютого 2025 року закінчено виконавче провадження ВП № 77182981 на підставі пункту 9 частини 1 статті 39 та статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» оскільки борг погашено в повному обсязі (фактичне виконання). Позивач зауважив, що оскільки постанова ВДВС від 13 лютого 2025 року про закінчення виконавчого провадження ВП № 77182981 не могла бути подана до суду раніше та має значення для розгляду справи, Позивач вважав за доцільне на підставі частини 3 статті 269 ГПК України долучити до матеріалів даної справи

Ухвалою Північнозахідного апеляційного господарського суду від 24 березня 2025 року в справі №924/670/24 проведення підготовчих дій закінчено. Розгляд апеляційної скарги призначено на 9 квітня 2025 року об 14:00 год. Заяву представника Відповідача (адвокат Семенов Олексій Володимирович) про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі №924/670/24 - задоволено. Забезпечено представнику Відповідача участь в судовому засіданні по справі №924/670/24, яке призначено на 9 квітня 2025 року о 14:00 год. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою Північнозахідного апеляційного господарського суду від 7 квітня 2025 року в справі №924/670/24 забезпечено заяву Позивача про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі №924/670/24. Забезпечено представнику Позивача участь в судовому засіданні по справі №924/670/24, яке призначено на 9 квітня 2025 року о 14:00 год. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

В судове засідання від 9 квітня 2025 року представник Відповідача не з`явився.

В судовому засіданні від 9 квітня 2025 року, яке проведено в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, представник Позивача просив залишити ухвалу без змін, апеляційну скаргу без задоволення. Представник вказав, у зв`язку з простроченням сплати Відповідачем заборгованості, яка була розстрочена рішенням суду від 23 вересня 2024 року в даній справі, Позивач звернувся до Хмельницького відділу державної виконавчої служби у Хмельницькому районі Хмельницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) із заявою від 5 лютого 2025 року № 300-29.1/02-226 про відкриття виконавчого провадження. Також представник Позивача зауважив, що Постановою ВДВС від 13 лютого 2025 року закінчено виконавче провадження ВП № 77182981 на підставі пункту 9 частини 1 статті 39 та статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» оскільки борг погашено в повному обсязі (фактичне виконання). Представник констатував, що оскільки постанова ВДВС від 13 лютого 2025 року про закінчення виконавчого провадження ВП № 77182981 не могла бути подана до суду раніше та має значення для розгляду справи, Позивач вважав за доцільне на підставі частини 3 статті 269 ГПК України долучити її до матеріалів даної справи

Заслухавши пояснення представника Позивача, дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, відзив на апеляційну скаргу, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, колегія суддів Північнозахідного апеляційного господарського суду приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржувану ухвалу залишити без змін. При цьому колегія виходила з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи апелянт покликається на те, що рішенням Господарського суду Хмельницької області від 23 вересня 2024 року в справі №924/670/24 задоволено позов Позивача до Відповідача про стягнення 2057956 грн штрафу та 2057956 грн пені. Зараховано у дохід загального фонду Державного бюджету України та на користь Позивача 49390 грн 94 коп. витрат зі сплати судового збору; вирішено розстрочити виконання рішення суду щодо стягнення 2057956 грн штрафу та 2057956 грн пені на 6 місяців зі сплатою рівним частинами, а саме: жовтень 2024 року 685985 грн 34 коп.; листопад 2024 року 685985 грн 34 коп.; грудень 2024 року 685985 грн 33 коп.; січень 2025 року 685985 грн 33 коп.; лютий 2025 року 685985 грн 33 коп.; березень 2025 року 685985 грн 33 коп.. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 2 грудня 2024 року апеляційну скаргу Відповідача залишено без задоволення, а рішення місцевого господарського суду від 23 вересня 2024 року без змін.

23 грудня 2024 року на виконання рішення Господарського суду Хмельницької області від 23 вересня 2024 року в справі №924/670/24 видано відповідні накази.

Ухвалою суду першої інстанції від 9 січня 2025 року наказ суду від 23 грудня 2024 року, виданий на виконання рішення від 23 вересня 2024 року по справі №924/670/24, визнано таким, що не підлягає виконанню в частині стягнення з Відповідача 1600000 грн штрафу.

Відповідач посилаючись на розстрочення на шість місяців рівними частинами виконання рішення суду від 23 вересня 2024 року в справі №924/670/24 про стягнення з Відповідача 2057956 грн штрафу, 2057956 грн пені (яке набрало законної сили 2 грудня 2024 року; після апеляційного оскарження) стверджує, що станом на 23 грудня 2024 року в суду були відсутні підстави для видання наказу на всю його суму, так як строк виконання рішення у грудні 2024 року, січні 2025 року, лютому 2025 року та березні 2025 року ще не настав. Просив визнати наказ виданий Господарським судом Хмельницької області про примусове виконання рішення від 23 грудня 2024 року в справі №924/670/24 таким, що не підлягає виконанню повністю та заборонити приймати його до виконання до розгляду по суті.

Колегія суддів констатує, що статтею 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що: суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї; суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

З урахуванням меж розгляду справи судом апеляційної інстанції, визначених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд здійснює перегляд справи за наявними у ній доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відтак враховуючи досліджені докази, суд апеляційної інстанції констатує, що заяву Відповідача про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню повністю задоволено судом першої інстанції частково та визнано наказ місцевого господарського суду від 23 грудня 2024 року, виданий на виконання рішення Господарського суду Хмельницької області від 23 вересня 2024 року по справі №924/670/24 таким, що не підлягає виконанню в частині стягнення з Відповідача 457956 грн штрафу.

При цьому, апеляційна скарга Відповідача не містять доводів щодо спростування обставин задоволення заяви в частині визнання наказу таким, що не підлягає виконанню в частині стягнення з Відповідача 457956 грн штрафу з огляду на що суд апеляційної інстанції не переглядає оспорюване судове рішення у відповідній частині.

Зважаючи на зміст апеляційної скарги колегія суду констатує, що Відповідач оскаржує судове рішення в частині відмови в задоволенні його заяви.

Оцінюючи відповідну заяву про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, у оспорюваній частині колегія суддів зазначає про таке.

Статтею 124 Конституції України встановлено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Кім того, відповідно до статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення.

Згідно з частиною 2 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом.

Вказана норма кореспондується зі змістом статті 326 ГПК України, відповідно до якої судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України.

Право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав особи і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду. Право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень складовою права на справедливий судовий захист.

Отже виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.

Відповідно до частини 1 статті 327 ГПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Положеннями частини 3 статті 327 ГПК України визначено, що наказ є виконавчим документом.

У межах розгляду заяви про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, встановлюється лише наявність чи відсутність чіткого та однозначного факту припинення обов`язку боржника добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України "Про виконавче провадження".

Згідно з частиною 2 статті 328 ГПК України суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

Зі змісту вказаної статті вбачається, що перелік підстав для визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, не є вичерпним.

У відповідності до правової позиції, яка викладена в постанові Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 30 березня 2021 року в справі №910/8794/17 підстави для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, поділяються на дві групи:

·матеріально-правові (зобов`язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов`язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов`язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання);

·процесуально-правові, до яких відносяться обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого документа, зокрема, видача виконавчого документа за рішенням, яке не набрало законної сили; якщо виконавчий документ виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі за нею виконавчого документа; помилкової видачі виконавчого документа, якщо вже після його видачі в справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого документа двічі з одного й того ж питання; пред`явлення виконавчого документа до виконання вже після закінчення строку на його пред`явлення до виконання.

Відповідно до частини першої статті 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

За приписами частин першої, третьої статті 327 ГПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. Наказ, судовий наказ, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - ухвала суду є виконавчими документами. Наказ, судовий наказ, ухвала суду мають відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом.

Отже, чинне процесуальне законодавство передбачає механізм нівелювання процедури примусового виконання судового наказу у разі відсутності відповідного обов`язку боржника шляхом визнання цього наказу таким, що не підлягає виконанню. При цьому суд апеляційної інстанції виходить із того, що правовий механізм визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, не обмежено переліком таких обставин, а пов`язується із наявністю самого обов`язку. Подібні за змістом висновки викладено також і у постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року в справі №914/3131/15, від 14 червня 20218 року в справі №914/4134/15, від 6 липня 2018 року в справі №918/882/15.

Сутність процедури визнання наказу таким, що не підлягає виконанню полягає, насамперед, у встановленні обставин та фактів, що свідчать про відсутність матеріального обов`язку боржника, який виник після ухвалення судового рішення, наявність процесуальних підстав, які свідчать про помилкову видачу судом наказу або наявності інших обставин, які зумовлюють необхідність установлення питань виконання судового рішення.

При цьому слід зауважити на тому, що Закон передбачає можливість визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, серед іншого, і у випадку, якщо він виданий компетентним судом і є належним виконавчим документом, однак наявними є обставини, які виключають необхідність проведення виконавчих дій за цим виконавчим документом (аналогічна за змістом позиція викладена й у постанові Верховного Суду від 12 жовтня 2020 року в справі № № 686/15957/20).

При цьому колегія суду констатує, що на суд покладено обов`язок встановити, з яких підстав може бути визнано виконавчий лист (наказ) таким, що не підлягає виконанню, з урахуванням права стягувача на повне виконання рішення суду та права боржника на захист від подвійного стягнення. Суд повинен вирішувати ці питання з урахуванням певних обставин справи, дотримуючись балансу інтересів обох сторін виконавчого провадження.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012). Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін.

З огляду на зазначене, враховуючи положення статті 129-1 Конституції України, статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", статтей 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, з набранням рішенням Господарського суду Хмельницької області від 23 вересня 2024 року в справі №924/670/24 законної сили у суду були наявні правові підстави для видачі судового наказу від 23 грудня 2024 року на виконання рішення суду.

При цьому, колегія суду враховує факт того, що на час видання наказу (23 грудня 2024 року) в розрізі періодів розстрочення рішення місцевого господарського суду уже настав час виконання рішення з оплати розстроченої заборгованості за встановленні в рішенні періоди жовтня 2024 року (в сумі 685985 грн 34 коп.), листопада 2024 року (в сумі 685985 грн 34 коп.) грудня 2024 року. В той же час колегія суду наголошує, що на час видання наказу (23 грудня 2024 року) як і під час розгляду даного спору Відповідачем не долучалося належних доказів, котрі б дозволили для суду виснувати про часткове виконання рішення суду.

В той же час, з огляду на зазначені апелянтом у заяві підстави для визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, для вирішення такої заяви слід встановити чи є на даний час обов`язок останнього, наявність якого встановлена рішенням Господарського суду Хмельницької області від 21 травня 2024 року у справі № 924/670/24, припиненим, оскільки саме встановлення останнього буде свідчить про наявність підстав для задоволення поданої Відповідачем заяви.

Колегія суддів враховує, що вирішення судом спору про стягнення грошових коштів не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу (аналогічних правових висновків дійшла також і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 4 червня 2019 року в справі №916/190/18, а також Верховний Суд у постанові від 15 листопада 2019 року в справі №905/1753/18).

Разом з цим, суд апеляційної інстанції зазначає, що положеннями ГПК України не передбачено видання декількох наказів на виконання рішення суду про стягнення заборгованості при розстроченні виконання рішення суду (після спливу кожного із визначених судом строків) та видачі наказу лише після закінчення визначеного кінцевого строку виконання частини рішення суду.

Водночас судом апеляційної інстанції приймається до уваги, що розстрочення - це виконання рішення частинами, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі, що саме розстрочення впливає лише на порядок примусового виконання рішення (на стадії виконання) та унеможливлює виконання судового рішення до спливу строків, визначених судом.

При цьому, колегія суддів зазначає, що наявність наказу про примусове виконання рішення у разі розстрочення виконання рішення не порушує прав Відповідача, оскільки розстрочення виконання рішення суду не припиняє обов`язок боржника виконати наказ, а лише встановлює строк поетапного виконання наказу.

В той же час, колегія апеляційного господарського суду констатує, що апелянтом не надано суду першої інстанції доказів, які б підтверджували визначені законом підстави: помилковість видачі наказу, відсутність повністю обов`язку боржника в зв`язку із припиненням зобов`язання, наявність інших причин для визнання наказу Господарського суду Хмельницької області від 23 грудня 2024 року в справі №924/670/24 таким, що не підлягає виконанню повністю.

Поява ж таких обставин (в тому числі після видачі місцевим господарським судом наказу), по суті, має враховуватися органом ДВС при примусовому виконанні судового наказу і не може бути постійними підставами для подачі заяв про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню повністю чи частково (після законної видачі судом такого наказу, що встановлено і в даній справі).

Водночас суд апеляційної інстанції звертає увагу апелянта на те, що його доводи висвітлені у заяві щодо того, що примусове виконання наказу призведе до відкриття виконавчого провадження на всю суму зазначену в наказі, та призведе до арешту коштів Відповідача в розмірі 4 115 912 грн та стягнення виконавчого збору в розмірі 10 %, як це передбачено в статті 27 Закону України «Про виконавче провадження», не заслуговують на увагу, оскільки всі вони зводяться до спростування/заперечення дій державного виконавця вчинених у виконавчому провадженні, які не можуть братися до уваги в справі щодо визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, а має розглядатися під час розгляду скарг на дії органу виконання (в тому числі в частині визначення та стягнення органом виконання виконавчого збору). В даному ж випадку заява Відповідача стосується порядку та підстав видання наказу. При цьому звернення наказу до виконання стягувачем не контролюється та не можу контролюватися судом. В той же час законність відкриття виконавчого провадження та вчинення інших дій органом виконання при примусовому виконанні судового рішення розглядається судом під час розгляду скарг на дії чи бездіяльність органу виконання та в жодному випадку не розглядається судом під час заяви про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню в правому полі дії статті 328 ГПУ України.

Водночас, в межах розгляду заяви про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню повністю чи частково встановлюється наявністю відповідних підстав на момент видачі встановленого документа. Питання ж добровільного виконання судового рішення може і має встановлюватися (у випадку пред`явлення виконавчого документа до виконання) саме органом виконання, а його дії чи бездіяльність під час такого виконання (в тому числі щодо незарахування відповідних сум) можуть бути оскаржені в порядку, визначеному статтями 339-343 Господарського процесуального кодексу України.

Проте заявником до заяви не додано доказів з яких можна було б зробити однозначний висновок, що наказ від 23 грудня 2024 року Господарського суду Хмельницької області про примусове виконання рішення від 23 вересня 2024 року станом на час видачі відповідного наказу був таким, що не підлягав виконанню (наприклад, з огляду на сплату всієї суми заборгованості за судовим рішенням на момент видачі наказу).

Разом з тим суд апеляційної інстанції враховує і факт того, що Позивачем долучено до відзиву на апеляційну скаргу постанову про закінчення виконавчого провадження від 13 лютого 2025 року, котра в свою чергу опосередковано свідчить про зарахування усіх здійснених Відповідачем оплат за виданим судом першої інстанції наказом, що в свою чергу ще раз вказує на необгрунтованість звернення апелянта саме із заявою про визнання цього наказу таким, що не підлягає виконанню (адже вказане поетапно з погодженням відповідних доказів оплат в рамках виконавчого провадження по суті вже встановлено органом виконання з огляду на що ним і винесено відповідну постанову).

Враховуючи усе вищеописане колегія суду виснує, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, про не задоволення заяви щодо визнання наказу таким, що не підлягає виконанню в оспорюваній в апеляційному порядку частині.

Відповідно суд апеляційної інстанції залишає без змін оспорювану ухвалу місцевого господарського суду.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 276 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, Північно-західний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що ухвалу Господарського суду Хмельницької області від 28 січня 2025 року в справі №924/670/24 необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу Відповідача без задоволення.

Витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на Апелянта згідно статті 129 ГПК України.

Керуючись статтями 129, 275-277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївмолпром" на ухвалу Господарського суду Хмельницької області від 28 січня 2025 року в справі № 924/670/24 - залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду Хмельницької області від 28 січня 2025 року в справі № 924/670/24 - залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Відповідно до частини 1 статті 287 ГПК України, дана справа не підлягає касаційному оскарженню, окрім випадків, визначених у підпунктах а, б, в, г пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України.

5. Справу №924/670/24 повернути Господарському суду Хмельницької області.

Повний текст постанови виготовлено 14 квітня 2025 року.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Бучинська Г.Б.