Рішення

від 08.04.2025 по справі 902/287/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"08" квітня 2025 р. Cправа № 902/287/25

Господарський суд Вінницької області у складі судді Матвійчука В.В., за участю секретаря судового засідання Отіч О.В., за відсутності сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Дистрибуційна Компанія "МІРАНА" (вул. Небесної Сотні, буд. 31/1, м. Черкаси, 18001)

до: Фізичної особи - підприємця Мохнач Анни Петрівни ( АДРЕСА_1 )

про стягнення 171 775,62 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява № 81 від 13.02.2025 (вх. № 309/25 від 17.03.2025) Товариства з обмеженою відповідальністю "Дистрибуційна Компанія "МІРАНА" з вимогами до Фізичної особи - підприємця Мохнач Анни Петрівни про стягнення заборгованості у загальному розмірі 171 775,62 грн, з яких: 112 129,10 грн - основний борг; 20 183,23 грн - відсотки за невиконання умов п. 6.4 Договору; 11 212,91 грн - штраф за невиконання п. 6.7 Договору; 26 910,98 грн - пеня; 897,03 грн - інфляційні втрати та 442,37 грн - 3% річних.

Правовими підставами звернення до суду позивача із вказаним позовом стало неналежне виконання Фізичною особою - підприємцем Мохнач Анною Петрівною зобов`язань за Договором поставки № 917-24ВН від 13.09.2024 в частині проведення розрахунків за поставлений товар.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.03.2025 дану позовну заяву передано для розгляду судді Матвійчуку В.В.

Суд, ухвалою від 19.03.2025, за вказаним позовом відкрив провадження у справі № 902/287/25 за правилами спрощеного позовного провадження з призначенням розгляду справи по суті на 08.04.2025.

Позивач правом участі в засіданні суду не скористався. При цьому суд зважає, що про дату, час та місце слухання справи останній повідомлений належним чином ухвалою суду від 19.03.2025, яка відповідно до сформованої в КП "ДСС" довідки про доставку електронного листа була доставлена до електронного кабінету позивача 19.03.2025 о 18:30 год, та у відповідності до положень ч. 6 ст. 242 ГПК України, вважається врученою 20.03.2025.

Відповідачка правом участі в засіданні суду не скористався. При цьому суд зауважує, що ухвалу про відкриття провадження у справі, яка направлялася відповідачу за адресою, вказаною в позовній заяві, що відповідає інформації щодо відповідача з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, повернуто на адресу суду із відміткою поштового відділення причин повернення: "адресат відсутній за вказаною адресою".

Відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Отже, дата невдалої спроби вручити поштовий конверт з ухвалою про відкриття провадження у справі вважається днем вручення відповідачу судового рішення.

Згідно з ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

Водночас, місцезнаходження відповідачки суду відоме і на таку адресу направлено ухвалу господарського суду у даній справі.

Верховний Суд у своїй постанові від 08.04.2019 у справі № 922/2887/16 наголошує, що відповідно до ч. 3, 7 ст. 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає. Сам лише факт не отримання скаржником кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, вказує на суб`єктивну поведінку сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що неотримання ухвали суду у даній справі відповідачкою та повернення її до суду з відповідною відміткою є наслідком діяння (бездіяльності) відповідачки щодо її належного отримання та неповідомлення суду про зміну свого місцезнаходження, тобто її власною волею.

Окрім того, суд зазначає, що ухвала про відкриття провадження у справі №902/287/25 офіційно оприлюднена у Єдиному державному реєстрі судових рішень - www.reyestr.court.gov.ua, доступ до якого є безоплатним та цілодобовим.

Враховуючи викладене, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідачки про судове провадження у даній справі.

Статтею 42 Господарського процесуального кодексу України визначено права та обов`язки учасників судового процесу, зокрема учасники справи зобов`язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази тощо.

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 р. (Закон України від 17.07.1997 р. № 475/97 - ВР), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993 р.), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999 р.).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Суд нагадує, що роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 р. у справі "Красношапка проти України"). Роль національних судів - організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (див. рішення Суду у справі Шульга проти України, no. 16652/04, від 02.12.2010). До того ж організація провадження таким чином, щоб воно було швидким та ефективним, є завданням саме національних судів (див. рішення Суду у справі Білий проти України, no. 14475/03, від 21.10.2010).

Враховуючи положення ст.ст. 13, 74 ГПК України, якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами.

Будь-яких письмових заяв і клопотань щодо відкладення розгляду справи на день розгляду справи від відповідачки до суду не надійшло.

Поряд з цим слід зазначити, що положеннями ст. 178 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

За таких обставин, справа підлягає вирішенню за наявними матеріалами з огляду на приписи ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням неявки представників сторін суд зважає на положення ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якою передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

В порядку ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

У судовому засіданні 08.04.2025 прийнято судове рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,

ВСТАНОВИВ:

13.09.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Дистрибуційна Компанія "МІРАНА" (позивач, за Договором Постачальник) та Фізичною особою - підприємцем Мохнач Анною Петрівною (відповідач, за Договором Покупець) укладено Договір поставки № 917-24ВН (а.с. 9-11), за яким Постачальник зобов`язується постачати Покупцю Товар для використання у підприємницькій діяльності на території України, а Покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього на умовах цього Договору.

Відповідно до п. 1.2 Договору якісні і кількісні характеристики Товару, що є предметом поставки, строки поставки за цим Договором визначаються у Замовленні та/або видатковій накладній на кожну партію окремо.

Під товаром розуміються наступні групи продукції: тютюнові вироби, тютюновмісний виріб для електричного нагрівання, портативний електронний пристрій, товари IQOS, товари GLO, товари Lil SOLID, непродовольчі товари, нікотиновмісні порції (п. 2.1 Договору).

За умовами пп. 2.2.1 Договору товар, вказаний в п. 2.1 цього Договору, поставляється Покупцю партіями.

Згідно із пп. 2.2.2 Договору кожна партія товару визначається Замовленням Покупця, в якій зазначається: найменування товару, кількість товару, що повинна постачатися в конкретній партії, часткове співвідношення (асортимент, номенклатура) за сортами, марками, типами та додаткові до комплекту вироби.

У пункті 3.1 Договору сторони визначили, що партія товару узгоджується Сторонами на підставі Замовлення та виходячи з наявності відповідного асортименту Товару на складі Постачальника. Замовлення погоджується довіреними особами Сторін.

Постачання здійснюється на умовах визначених за домовленістю Сторін у кожному конкретному випадку, а саме: або транспортом Постачальника, або транспортом Покупця (EXW- склад Постачальника, або DDP склад Покупця), відповідно до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення комерційних термінів "Інкотермс" в редакції 2010 року (п. 3.3 Договору).

За змістом п. 3.5 Договору ризик випадкового знищення або пошкодження, переходять до Покупця з моменту отримання Товару та підписання довіреними особами Покупця та Постачальника видаткової накладної. Документом, що підтверджує належним чином поставлений Товар є видаткова накладна підписана представниками обох Сторін. З моменту передачі Товару Покупцю, Товар належної якості поверненню не підлягає.

Відповідно до п. 3.6 Договору для отримання поставленого Товару, Покупець повинен надати належним чином оформлені документи: довіреність або інші документи, які підтверджують право отримання товару представником Покупця.

Згідно із п. 3.7 Договору якщо поставка здійснюється на умовах EXW, кількість та асортимент Товару приймається Покупцем на складі Постачальника на підставі видаткових накладних. Обов`язок забезпечення належних умов перевезення Товару покладається в даному випадку на Покупця.

За умовами п. 3.8 Договору якщо поставка здійснюється на умовах DDP, кількість та асортимент Товару приймається Покупцем на складі Покупця на підставі видаткових та/або товаротранспортних накладних. Обов`язок забезпечення належних умов перевезення Товару покладається в даному випадку на Покупця.

Після приймання Товару Покупцем претензії щодо кількості та якості Товару Постачальником не приймаються, за винятком прихованих виробничих дефектів. З дати підписання видаткової накладної представниками обох Сторін, поставка Товару вважається такою, що відбулась належним чином, Товар вважається таким, що прийнятий Покупцем по кількості та якості (п. 3.11 Договору).

У пункті 4.1 Договору сторони визначили, що вартість кожної партії товару, що поставляється згідно з цим Договором, визначається відповідно на кожну партію товару у видаткових накладних з урахуванням ПДВ (за наявності). Загальна сума даного договору визначається на підставі фактично поставленого товару згідно видаткових накладних.

Відповідно до п. 4.2 Договору загальна вартість Договору не обмежена і визначається шляхом додавання загальної вартості кожної партії Товару за всіма Заявками до даного Договору.

Пунктом 4.3 Договору визначено, що Постачальник може змінити ціну Товару під час оформлення Замовлення, про що негайно повідомляє Покупця. Зміна ціни Товару не може бути пов`язана із стимулюванням продажу Товару. Покупець може відмовитись від замовленого ним Товару у зв`язку і підвищенням ціни.

Розрахунки за кожну партію Товару здійснюються в безготівковій формі шляхом перерахування Покупцем грошових коштів на поточний рахунок Постачальника. За попередньою домовленістю Сторони можуть обрати інший передбачений чинним законодавством спосіб розрахунку за замовлений Товар, зокрема, шляхом внесення грошових коштів через касу Постачальника (п. 4.4 Договору).

За змістом п. 4.5 Договору Покупець сплачує за Товар протягом 7 днів, з дня поставки партії товару за видатковою накладною. Строк оплати за Товар починає перебіг з дня постачання за кожну партію окремо. Якщо між Покупцем та Постачальником виникла протермінована заборгованість, то Постачальник має право не поставляти Товар згідно умов даного Договору до моменту погашення Покупцем протермінованої заборгованості за цим Договором. Якщо між Покупцем і Постачальником існують інші укладені діючі договори, по яким виникла протермінована заборгованість, то Постачальник має право не поставляти Товар згідно умов даного Договору до моменту погашення Покупцем протермінованої заборгованості по іншим Договорам. Якщо між Покупцем і Постачальником існує укладений діючий договір, по якому виникла протермінована заборгованість, або існують невиконані зобов`язання по оплаті по договорам, які вже не діють, то Постачальник має право зарахувати оплату здійснену за цим Договором на закриття протермінованої заборгованості за іншим діючим Договором, або на закриття невиконаних зобов`язань по договорам, які вже не діють. Якщо у Покупця виникла переплата, або невикористаний залишок грошових коштів по договорам, які вже не діють, і строк позовної даності по яким не сплив від дати утворення такої переплати/залишку, то Постачальник за заявою Покупця може зарахувати та обліковувати це як оплату за цим Договором, або зарахувати на закриття невиконаних зобов`язань по іншим договорам, які вже не діють. Строк позовної давності за передплатами, або невикористаними залишками грошових коштів по цьому договору починає свій перебіг з наступної дати від дати утворення такої переплати/залишку.

У пункті 4.6 Договору сторони визначили, що Товар вважається оплаченим в повному обсязі: при безготівковому розрахунку з моменту зарахування коштів, перерахованих Покупцем, на поточний рахунок Постачальника в банківській установі (пп. 4.6.1 Договору); при розрахунках готівкою з моменту внесення готівки в касу Постачальника (пп. 4.6.2 Договору).

Згідно із п. 6.1 Договору у випадку порушення своїх зобов`язань за цим Договором Сторони несуть відповідальність визначену цим Договором та чинним законодавством. Порушенням зобов`язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

За односторонню необґрунтовану відмову від виконання своїх зобов`язань, що випливають з цього Договору винна Сторона несе відповідальність у вигляді штрафу в розмірі 18 (вісімнадцять) відсотків від ціни замовленого Товару зазначеного у видатковій накладній (п. 6.4 Договору).

Відповідно до п. 6.7 Договору у випадку прострочення оплати Товару на умовах визначених цим Договором Покупець за кожен день прострочки сплачує пеню у розмірі 0,5% від простроченої суми, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в цей період. У тому випадку якщо прострочка становить понад 10 календарних днів Покупець додатково сплачує штраф 10% від суми простроченої суми.

За умовами п. 8.1 Договору, даний Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє протягом двох років. Якщо жодна із сторін не повідомила про намір припинити дію цього Договору після строку, на який його було укладено, то Договір вважається пролонгованим на той самий строк.

Термін закінчення дії цього Договору, встановлюється за домовленістю Сторін, шляхом направлення за 14 днів до вказаної події, повідомлення про бажання розірвати договір. Таке застереження є можливим у разі відсутності невиконаних зобов`язань між Сторонами та інших не вирішених спорів (п. 8.2 Договору).

Договір підписано уповноваженими особами та скріплено печаткою постачальника, у встановленому порядку Договір не оспорено та не визнано недійсним, доказів розірвання Договору матеріали справи не містять. Таким чином, Договір є дійсним, укладеним належним чином та є обов`язковим для виконання сторонами.

Як стверджується матеріалами справи, позивачем на виконання умов Договору поставки № 917-24ВН від 13.09.2024, поставлено відповідачці товар на загальну суму 136 848,90 грн, в розрізі по накладних:

видаткова накладна № VN00100097 від 22.10.2024 на суму 39 719,80 грн (а.с. 12);

видаткова накладна № VN00100099 від 22.10.2024 на суму 59 617,50 грн (а.с. 13);

видаткова накладна № VN00102526 від 28.10.2024 на суму 17 168,90 грн (а.с. 14);

видаткова накладна № VN00102527 від 28.10.2024 на суму 20 342,70 грн (а.с. 15).

Вказані видаткові накладні підписані сторонами. Претензій щодо якості чи кількості отриманого товару матеріали справи не містять, а отже вказаний у видаткових накладних товар прийнятий відповідачкою без зауважень, що свідчить про повноту та якість виконання позивачем своїх зобов`язань за Договором, а тому товар вважається прийнятим без зауважень в повному обсязі.

За доводами позивача, за вищевказані поставки товару відповідачка провела часткові розрахунки в сумі 24 719,80 грн.

Відповідно до обопільно підписаного сторонами Акту звірки взаємних розрахунків (а.с. 8) за період червень - листопад 2024 року, станом на 30.11.2024 заборгованість Фізичної особи - підприємця Мохнач Анни Петрівни перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Дистрибуційна Компанія "МІРАНА" склала 112 129,10 грн.

З метою врегулювання спору в позасудовому порядку, позивач звернувся до відповідачки з вимогою № 554 від 23.12.2024 (а.с. 16-17) про оплату отриманого товару, яка останньою залишена без відповіді та задоволення.

Оскільки остаточний розрахунок за поставлений товар відповідачкою здійснено не було, позивач просить стягнути суму боргу в розмірі 112 129,10 грн в примусовому порядку.

З огляду на встановлені обставини справи, суд враховує таке.

Статтею 193 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до статей 11, 509 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України) договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (зобов`язань), які повинні виконуватися належним чином і у встановлений строк відповідно до вказівок закону, договору (ст. 526 ЦК України), а одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається (ст. 525 ЦК України).

Судом встановлено, що між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання параграфа 1 глави 30 ГК України, глави 54 ЦК України (поставка, купівля-продаж).

Згідно із ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ним, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За своєю правовою природою правовідносини між позивачем та відповідачкою в межах даного спору врегульовано положеннями глави 54 Цивільного кодексу України, враховуючи укладений між сторонами Договір поставки № 917-24ВН від 13.09.2024.

Статтею 3 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, якими, зокрема, є: свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.

Статтями 13 і 14 ЦК України встановлено, відповідно, межі здійснення цивільних прав та загальні засади виконання цивільних обов`язків. Зокрема, і цивільні права і цивільні обов`язки здійснюються (виконуються) в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно із ч. 1, ч. 2 п.п. 5, 8 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, примусове виконання обов`язку в натурі, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено право кожного суб`єкта господарювання на захист своїх прав і законних інтересів шляхом, зокрема, присудження до виконання обов`язку в натурі, відшкодування збитків, іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб`єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, за змістом якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 Цивільного кодексу України).

Як передбачено п. 2 ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст. 632 ЦК України).

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 692 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу

Відповідно до ч. 3 ст. 538 Цивільного кодексу України у разі невиконання однією із сторін у зобов`язанні свого обов`язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов`язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов`язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

В силу положень ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтями 610, 612 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна із сторін у зобов`язанні має право вимагати доказів того, що обов`язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред`явлення такої вимоги.

Як підтверджується матеріалами справи та не спростовано відповідачкою, нею в порушення прийнятих на себе зобов`язань за Договором не було здійснено остаточної оплати вартості поставленого позивачем товару на суму 112 129,10 грн.

В силу приписів ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Пунктом 4.5 Договору сторони погодили, що Покупець сплачує за Товар протягом 7 днів, з дня поставки партії товару за видатковою накладною. Строк оплати за Товар починає перебіг з дня постачання за кожну партію окремо.

Отже, прострочення відповідачкою щодо оплати вартості отриманого товару виникло за спливом 7 днів після його прийняття (за фактом підписання відповідних видаткових накладних), що кореспондується із приписами ч. 1 ст. 692 ЦК України.

У зв`язку з викладеним, враховуючи вищенаведені положення норм чинного законодавства України, приймаючи до уваги встановлені фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення 112 129,10 грн основного боргу є обґрунтованими, доведеними належними, допустимими, достовірними доказами не спростовані відповідачем, тому підлягають задоволенню.

Поряд з цим, за порушення відповідачкою взятих на себе зобов`язань, позивачем заявлено до стягнення 20 183,23 грн - відсотки за невиконання умов п. 6.4 Договору; 11 212,91 грн - штраф за невиконання п. 6.7 Договору; 26 910,98 грн - пеню; 897,03 грн - інфляційні втрати та 442,37 грн - 3% річних.

Розглядаючи вимоги позивача про стягнення 31 396,14 грн штрафу та 26 910,98 грн пені, суд зважає на таке.

Згідно із ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов`язання, згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки та відшкодування збитків.

Відповідно до положень статей 546, 548 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися у відповідності до закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити у разі порушення зобов`язання.

Згідно із ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із частинами 1, 2 статті 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до вимог частини 1 статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Господарським кодексом України закріплено право сторін на власний розсуд формулювати умову договору про штрафні санкції (з дотриманням правил ч. 1 ст. 231 ГК України), їх розмір, спосіб обчислення, підстави застосування, співвідношення із збитками або ж погоджуватися чи не погоджуватися з умовами запропонованими однією із сторін шляхом підписання чи не підписання відповідного Договору.

У разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утримання від вчинення) таких дій.

Якщо обидві сторони правочину є суб`єктами господарської діяльності (професійними комерсантами, підприємцями), стандарти усвідомлення ризиків при вчиненні відповідного правочину є іншими, ніж у випадку, якщо б стороною правочину були дві фізичні особи, або суб`єкт господарювання та пересічний громадянин. Стандарт розумної та обачливої поведінки комерсанта набагато вищий, порівняно зі стандартом пересічної розумної людини. Подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.01.2021 у справі №910/17876/19.

Отже, невиконання стороною прийнятих на себе зобов`язань має наслідком визначену відповідальність, яку сторони передбачили при укладенні договору за загальними засадами справедливості, добросовісності, розумності, а тому наслідки невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором покладаються на нього.

Судом встановлено, що сторони на підставі вільного волевиявлення та свободи договору узгодили між собою та зафіксували у Договорах відповідальність у вигляді пені та штрафу, а також визначили їх розмір.

Так, згідно із п. 6.4 Договору, за односторонню необґрунтовану відмову від виконання своїх зобов`язань, що випливають з цього договору винна сторона несе відповідальність у вигляді штрафу у розмірі 18 % від ціни замовленого товару, зазначеного у видатковій накладній.

Відповідно до п. 6.7 Договору, у випадку прострочення оплати товару покупець за кожен день прострочення сплачує пеню у розмірі 0,5% від простроченої суми, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в цей період. У тому випадку , якщо про строчка становить понад 10 календарних днів, покупець додатково сплачує штраф у розмірі 10% від простроченої суми.

Судом перевірено правильність розрахунку штрафів, нарахування яких передбачено договором та приписами чинного законодавства, та встановлено, що розмір штрафів є арифметично правильним. Жодних заперечень проти позову чи контррозрахунку (у разі незгоди з розрахунком позивача) відповідачкою не надано. За наведеного позовні вимоги про стягнення 31 396,14 грн штрафу, визнаються судом обґрунтованими та законними.

Стосовно обрахунку пені, судом перевірено розрахунок пені за Договором № 917-24ВН від 13.09.2024, долучений позивачем до матеріалів позовної заяви за допомогою Системи комплексного інформаційного забезпечення ЛІГА:ЗАКОН ENTERPRISE, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу та встановлено, що останній не є арифметично вірним, а обґрунтований розмір стягнення з відповідачки пені становить 4 300,84 грн.

При цьому суд виходить із того, що позивач при здійсненні своїх розрахунків не врахував обмеження розміру пені, що встановлене ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", згідно із якою розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Це положення слугує механізмом для забезпечення балансу між інтересами кредитора та боржника, не допускаючи надмірної фінансової відповідальності, яка могла б поставити боржника у невиправдано важке фінансове становище. Іншими словами, законодавство захищає відповідача від надмірних санкцій. Розрахунок пені, наданий позивачем, перевищує допустимі межі, встановлені законом.

Відтак суд задовольняє позовні вимоги за Договором поставки № 917-24ВН від 13.09.2024 про стягнення пені за прострочення оплати за поставлений товар частково у розмірі 4 300,84 грн, котрий не перевищує подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Розглядаючи вимоги позивача про стягнення 442,37 грн 3% річних та 897,03 грн інфляційних нарахувань, суд зважає на таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми Закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Виходячи із положень ст. 625 ЦК України наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Перевіривши здійснені позивачем розрахунки трьох відсотків річних та інфляційних нарахувань за допомогою Системи комплексного інформаційного забезпечення ЛІГА:ЗАКОН ENTERPRISE, судом встановлено, що зазначені нарахування обраховано арифметично вірно. За наведеного позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат в розмірі 897,03 грн та 3 % річних в розмірі 442,37 грн за період прострочення з 23.01.2025 по 11.03.2025, визнаються судом обґрунтованими та законними.

Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Статтею 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч. 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005 р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Водночас, відповідачкою не надано належних доказів в спростування доводів позивача та підтверджених матеріалами справи обставин.

Отже, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є доказово обґрунтованими та нормативно підставними, а тому підлягають до часткового задоволення, з наведених вище мотивів.

Вирішуючи питання судових витрат суд виходить з такого.

В силу приписів п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав - покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. З огляду на наведене, на відповідачку покладаються витрати позивача по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Окрім того, позивачем заявлено до стягнення витрати на правову допомогу адвоката, розмір яких, згідно попереднього (орієнтовного) розрахунку суми витрат на професійну правничу допомогу, становить 8 500,00 грн.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги (ч. 1 ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Відповідно до частини 3 статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до частин 1-4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Таким чином, системний аналіз наведених вище норм законодавства дозволяє зробити наступні висновки:

1) договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в частині 2 статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність");

2) за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 ЦК України;

3) як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару;

4) адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв;

5) адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність";

6) відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.

Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суд має виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".

У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.

В обґрунтування суми понесення витрат на правову допомогу у розмірі 8 500,00 грн, позивачем надано Договір № б/н про надання правничої допомоги від 01.12.2024, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Дистрибуційна Компанія "МІРАНА" (Клієнт) та адвокатом Петренко Марією Геннадіївною (Адвокат), відповідно до п. 1 якого Клієнт доручає, а Адвокат відповідно до чинного в Україні законодавства приймає на себе зобов`язання здійснювати представницькі повноваження, захищати права і законні інтереси Клієнта, надавати іншу юридичну (правничу) допомогу в обсязі і на умовах, встановлених цим договором.

За умовами п. 3.2 Договору визначено, що гонорар складається з суми вартості послуг, тарифи яких узгоджені сторонами в Додатку 1 до цього Договору. У випадку зміни тарифів, Сторони підписують нову редакцію Додатку № 1, при цьому попередня редакція втрачає чинність з моменту підписання нової. До гонорару не включаються фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

При цьому суд зважає, що до матеріалів справи позивачем не додано ані Додатку № 1 до Договору № б/н про надання правничої допомоги від 01.12.2024, з якого можливо було б встановити розмір гонорару адвоката, ані акту виконаних робіт, ані доказів понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Доказів сплати позивачем послуг адвоката у встановлений ч. 8 ст. 129 ГПК України строк матеріали справи не містять. При цьому заяви представника позивача про намір подати такі докази після ухвалення рішення також до суду не надійшло.

З огляду викладене, беручи до уваги відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, суд дійшов висновку про відсутність підстав покладення таких витрат на відповідачку.

Враховуючи вищенаведене та керуючись статтями 2, 4, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи - підприємця Мохнач Анни Петрівни ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дистрибуційна Компанія "МІРАНА" (вул. Небесної Сотні, буд. 31/1, м. Черкаси, 18001; код ЄДРПОУ 44817091) 112 129 грн 10 коп основного боргу; 31 396 грн 14 коп штрафу; 4 300 грн 84 коп пені; 897 грн 03 коп інфляційних втрат; 442 грн 37 коп 3% річних та 2 629 грн 43 коп витрат на сплату судового збору.

В решті позову відмовити.

Примірник рішення надіслати позивачу до електронного кабінету в ЄСІТС, відповідачці - рекомендованим листом.

Рішення суду набирає законної сили у строки передбачені ст. 241 ГПК України.

Рішення може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду, в порядку та строки визначені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повне рішення складено 14 квітня 2025 р.

Суддя Василь МАТВІЙЧУК

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - ФОП Мохнач А.П. ( АДРЕСА_1 )