Рішення від 14.04.2025 по справі 907/138/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2025 р. м. УжгородСправа № 907/138/25

Суддя Господарського суду Закарпатської області Лучко Р.М.,

Розглянувши матеріали справи

за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Граве Україна», м. Київ

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Тріо-Транс», м. Ужгород

про стягнення 188 543,92 грн

секретар судового засідання - Піпар А.Ю.

учасники справи не викликались

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Граве Україна» звернулося до Господарського суду Закарпатської з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Тріо-Транс» 188 543,92 грн шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди в порядку суброгації на підставі ст. ст. 993, 1187, 1191 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування».

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №907/138/25 визначено головуючого суддю Лучка Р.М., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 лютого 2025 року.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 12.02.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено розглянути спір в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи та встановлено сторонам процесуальні строки для подання заяв по суті спору.

Відповідач не скористався наданим йому правом заперечити проти позовних вимог та надати суду відзив на позов, хоча про розгляд справи був повідомлений належним чином у встановленому законом порядку.

Ухвала суду про відкриття провадження у справі від 12.02.2025, яка надіслана судом на встановлену з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань юридичну адресу відповідача (88000, м. Ужгород, вул. Гранітна, буд. 6) повернута без вручення Товариству з обмеженою відповідальністю «Тріо-Транс» із зазначенням причини невручення «За закінченням терміну зберігання», що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення за трек-номером 0601113387134 та вбачається відомостей з вебсайту Укрпошти щодо відстеження рекомендованого відправлення за трек-номером 0601113387134.

Згідно з п.п. 81, 82 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 за №270 (надалі Правила) рекомендовані поштові відправлення (крім рекомендованих листів з позначкою «Судова повістка»), повідомлення про вручення поштових відправлень, поштових переказів, адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою або під час видачі в об`єкті поштового зв`язку вручаються адресату (одержувачу), а в разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів сім`ї, який проживає разом з ним.

Відповідно до п. 99 Правил у разі відмови адресата (одержувача) від одержання поштового відправлення, коштів за поштовим переказом поштове відправлення, поштовий переказ не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертається відправнику (крім випадків, коли відправником надано розпорядження «не повертати»). Таке відправлення вручається відправнику за умови оплати ним плати за пересилання відправлення.

Такі поштові відправлення, поштові перекази не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертаються за зворотною адресою.

У разі коли адресат (одержувач) відмовляється засвідчити своїм підписом або в інший спосіб, передбачений оператором поштового зв`язку, факт відмови від одержання поштового відправлення, коштів за поштовим переказом, такі поштове відправлення, поштовий переказ зберігаються у приміщенні об`єкта поштового зв`язку протягом установленого пунктом 101 цих Правил строку (крім рекомендованих листів з позначкою «Судова повістка»), після закінчення якого повертаються оператором поштового зв`язку за зворотною адресою.

У разі коли адресат (одержувач) відмовляється засвідчити своїм підписом факт відмови від одержання рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка», працівник об`єкта поштового зв`язку робить позначку «Адресат відмовився» і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду.

У разі відмови адресата (одержувача) (представника юридичної особи, уповноваженого на одержання пошти) від одержання рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка» працівник об`єкта поштового зв`язку робить на ньому позначку «Адресат відмовився» у спосіб та відповідно до порядку, встановленого оператором поштового зв`язку, і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду.

У разі неможливості вручення адресатам (одержувачам) поштові відправлення, внутрішні поштові перекази зберігаються об`єктом поштового зв`язку місця призначення протягом строку, що встановлюється оператором поштового зв`язку, відправлення «EMS» - 14 календарних днів, міжнародні поштові перекази - відповідно до укладених угод.

Строк зберігання за заявою відправника/адресата (одержувача) і за додаткову плату може бути продовжений.

У разі невручення рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка» або реєстрованого поштового відправлення з позначкою «Адміністративна послуга» такі відправлення разом з бланком повідомлення про вручення повертаються за зворотною адресою у порядку, визначеному в пунктах 81, 82, 83, 84, 91, 99 цих Правил, із зазначенням причини невручення.

Після закінчення встановленого строку зберігання поштові відправлення, поштові перекази повертаються відправнику, крім випадків, коли відправником надано розпорядження «не повертати» (п.п. 101, 102 Правил).

Відповідно до ч. ч. 3, 7 ст. 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.

Порядок вручення судових рішень визначено у ст. 242 ГПК України, за змістом ч. 5 якої учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення, якщо така адреса відсутня.

Частиною 11 статті 242 ГПК України визначено, що у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Системний аналіз ст. ст. 120, 242 ГПК України, п.п. 81, 82, 101 Правил свідчить, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відмову адресата від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (схожа правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.01.2020 у справі № 910/22873/17 та від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19).

Встановлений порядок надання послуг поштового зв`язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.

У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.12.2020 у справі № 902/1025/19 Верховний Суд звернув увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

За таких обставин, суд дійшов висновку, що відповідач вважається належним чином повідомленим про розгляд справи в суді та мав достатньо часу і можливості надати свої заперечення з приводу предмета спору, та докази, які мають значення для розгляду справи по суті.

Учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд (ч. 2 ст. 14 ГПК України).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).

Відтак, відповідно до положень ч. ч. 8, 9 ст. 165, ч. 1 ст. 251 ГПК України у зв`язку з ненаданням відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами справи.

ПОЗИЦІЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Правова позиція позивача.

Позовні вимоги обґрунтовані укладеним позивачем з ДП «Документ» договором добровільного страхування «Граве Каско» №101083802 від 02.08.2022, згідно з яким було застраховано майнові інтереси власника автомобіля «Ford Transit», н.з. НОМЕР_1 .

Пояснює, що 22.11.2022 о 11:45 год. на а/д М-06-Київ-Чоп, відбулась дорожньо-транспортна пригода з участі застрахованого у позивача автомобіля «Ford Transit», н.з. НОМЕР_1 , що належить Державному підприємству «Документ», під керуванням ОСОБА_1 та автомобіля «Man», н.з. НОМЕР_2 , що належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Тріо-Транс» (відповідачу), під керуванням ОСОБА_2 .

Доводить, що постановою Рівненського міського суду від 20 лютого 2023 року по справі №569/17642/22 встановлено, що дорожньо-транспортна пригода сталася в результаті порушення Правил дорожнього руху ОСОБА_2 , а відтак, виплачене позивачем Страхувальнику страхове відшкодування в розмірі 188 543,92 грн підлягає стягненню з відповідача як власника транспортного-засобу, водій якого під час виконання трудових обов`язків був визнаний винним у вчиненні ДТП та пошкодженні застрахованого транспортного засобу.

Заперечення (відзив) відповідача.

Відповідачем не подано суду відзиву на позов.

ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОБСТАВИНИ СПРАВИ.

02 серпня 2022 року між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Граве Україна», як Страховиком та Державним підприємством «Документ», як Страхувальником було укладено Договір добровільного страхування «Граве Каско» №101083802 (далі Договір) майновий інтересів Страхувальника, як власника транспортного засобу марки Ford Transit, 2017 року виписку, д.н.з. НОМЕР_1 .

Право власності Страховика на застрахований за Договором транспортний засіб марки Ford Transit, 2017 року виписку, д.н.з. НОМЕР_1 підтверджується долученим до позовної заяви свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 , виданого 25.04.2018 ТСЦ0044.

Пунктом 1.9. Договору встановлено страхову суму (ліміт відповідальності Страховика) в розмірі до 600 000,00 грн, страховий платіж 25 393,63 грн, а згідно з п.п. 1.12., 1.15. Договору термін дії відповідальності Страховика за Договором (загальний термін дії Договору) встановлено з 17.08.2022 року по 16.08.2023 року.

22 листопада 2022 року о 11 год. 45 хв. на автодорозі М06 Київ-Чоп 355км + 941м відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю застрахованого транспортного засобу марки FORD TRANSIT, д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_1 та транспортного засобу марки MAN TGX 18.480, д.н.з. НОМЕР_2 з напівпричепом KOGEL, д.н.з. НОМЕР_4 , під керуванням водія ОСОБА_2 .

Відповідно до постанови Рівненського міського суду Рівненської області від 20 лютого 2023 року по справі № 569/17642/22 встановлено, що означена дорожньо-транспортна пригода сталася в результаті порушення Правил дорожнього руху водієм ОСОБА_2 , який керуючи ТЗ MAN, TGX 18.480, д.н.з. НОМЕР_2 з напівпричепом KOGEL, д.н.з. НОМЕР_4 не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою, не вибрав безпечної швидкості руху, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним, не дотримався дистанції в результаті чого здійснив зіткнення з автомобілем FORD TRANSIT, д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 .

У вказаній постанові зазначено також, що винуватець дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_2 працює водієм у «Тріо-Транс», а згідно з наданою позивачем відповіддю від Національної поліції України від 05.12.2022 щодо обставин дорожньо-транспортної пригоди 22.11.2022, власником транспортного засобу MAN, TGX 18.480, д.н.з. НОМЕР_2 з напівпричепом KOGEL, д.н.з. НОМЕР_4 , з вини водія якого і скоєно ДТП є ТОВ «Тріо-Транс» - відповідач у справі.

25 листопада 2022 року водій застрахованого транспортного засобу марки Ford Transit, 2017 року виписку, д.н.з. НОМЕР_1 ОСОБА_1 , звернувся до Страховика із заявою-повідомленням про випадок з транспортним засобом, зазначивши в ньому обставини дорожньо-транспортної пригоди, яка трапилася 22.11.2022 року.

Відповідно до звіту про визначення вартості матеріального збитку, заподіяного власнику транспортного засобу, виконаного 28.11.2022 за №9340 Суб`єктом оціночної діяльності фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 , Акту огляду транспортного засобу (дефектного акту) №9340 від 28.11.2022, - вартість (розмір) матеріального збитків, заподіяних пошкодженням колісного транспортного засобу марки Ford Transit, 2017 року виписку, д.н.з. НОМЕР_1 з урахуванням його фізичного зносу становить 172 149,09 грн, а відповідно до ремонтної калькуляції №9340 від 28.11.2022 до вказаного звіту загальна вартість ремонту 250 431,16 грн.

Згідно з оформленим Страховиком страховим актом №11.98017733.1/KOS від 05.12.2022 разом із розрахунком страхового відшкодування за Договором на підставі заяви Страхувальника про виплату страхового відшкодування та відповідно до рахунку-фактури №СФ-0000053 від 29.11.2022, виданого Страхувальнику ДП «Документ» Постачальником ТОВ «Автодоксіті», м. Київ, Страховиком на користь останнього здійснено виплату страхової суми у розмірі 188 543,92 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 1206116544 від 06.12.2022 року.

За твердженням позивача, оскільки ним, як Страховиком, здійснено виплату страхового відшкодування за Договором на користь Страхувальника, а тому, відповідно до положень ст. 993 ЦК України, Закону України «Про страхування» в ПрАТ «СК «Граве Україна» виникло право звернення із даним позовом в порядку суброгації до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тріо-Транс», водій якого на належному відповідачу транспортному засобу під час виконання трудових обов`язків був винуватцем ДТП та спричинив пошкодження застрахованого транспортного засобу.

Також, ПрАТ «СК «Граве Україна» вживалися заходи щодо досудового врегулювання даного спору, зокрема страхова компанія зверталася до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тріо-Транс» з претензією від 07.11.2024 за №51099-101089852 (фіскальний чек від 07.11.2024) про сплату виплаченого позивачем страхового відшкодування в сумі 188 543,92 грн.

За наявними в матеріалах справи доказами вказані вимога та претензія залишилися без реагування та виконання відповідачем, що й послугувало підставою для звернення ПрАТ «СК «Граве Україна» з даним позовом до Господарського суду, предметом якого визначено стягнення з відповідача в порядку суброгації 188 543,92 грн збитків.

ПРАВОВЕ ОБГРУНТУВАННЯ І ОЦІНКА СУДУ

Відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Конституційним Судом України у рішенні від 1 грудня 2004року №18-рп/2004 року надано тлумачення поняття «охоронюваний законом інтерес» у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції, законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно із п. 8 ч. 2 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання майнової та моральної шкоди іншій особі.

Відповідно до ст. 993 Цивільного кодексу України до страховика який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Згідно з ст. 108 Закону України «Про страхування» (від 18 листопада 2021 року № 1909-IX) Страховик, який здійснив страхову виплату за договором страхування майна, має право вимоги до особи, відповідальної за заподіяні збитки, у розмірі здійсненої страхової виплати та інших пов`язаних із нею фактичних витрат.

Якщо договором страхування майна не передбачено інше, до страховика, який здійснив страхову виплату, в межах такої виплати переходить право вимоги (суброгація), яке страхувальник або інша особа, визначена договором страхування або законом, що одержала страхову виплату, має до особи, відповідальної за заподіяні збитки.

Тобто у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов`язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов`язанні.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Новий кредитор набуває прав та обов`язків свого попередника. Відповідно, заміною кредитора деліктне зобов`язання не припиняється, оскільки відповідальна за спричинену шкоду особа свій обов`язок із відшкодування шкоди не виконала.

Отже, з огляду на положення ст. 993 Цивільного кодексу України та 108 Закону України «Про страхування» (від 18 листопада 2021 року № 1909-IX) підставою для набуття позивачем права вимоги щодо виплати страхового відшкодування (в порядку заміни кредитора в зобов`язанні) є факт фактичної виплати страхового відшкодування за договором майнового страхування.

Таким чином, у спірних правовідносинах до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Граве Україна» перейшло в межах виплаченої суми 188 543,92 грн (страховий акт №11.98017733.1/KOS від 05.12.2022, платіжна інструкція № 1206116544 від 06.12.2022 року) право вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Згідно із ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Відтак, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Як вбачається з постанови Рівненського міського суду Рівненської області від 20 лютого 2023 року по справі № 569/17642/22 дорожньо-транспортна пригода 22 листопада 2022 року сталася в результаті порушення Правил дорожнього руху водієм відповідача ТОВ «Тріо-Транс» ОСОБА_2 , який керуючи належним Товариству-відповідача транспортним засобом MAN, TGX 18.480, д.н.з. НОМЕР_2 з напівпричепом KOGEL, д.н.з. НОМЕР_4 не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою, не вибрав безпечної швидкості руху, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним, не дотримався дистанції в результаті чого здійснив зіткнення з застрахованим автомобілем FORD TRANSIT, д.н.з. НОМЕР_1 .

Доказів того, що водій відповідача ОСОБА_2 не мав права керування належним відповідачу транспортним засобом марки MAN, TGX 18.480, д.н.з. НОМЕР_2 з напівпричепом KOGEL, д.н.з. НОМЕР_4 та притягувався до адміністративної відповідальності за ст. 126 КУпАП (Керування транспортним засобом особою, яка не має відповідних документів на право керування таким транспортним засобом або не пред`явила їх для перевірки, або стосовно якої встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами) матеріали справи не містять, а відтак, враховуючи положення статті 62 Конституції України, що закріплюють принцип презумпції невинуватості особи, суд дійшов висновку, що ОСОБА_2 на час скоєння ним ДТП, на законних підставах, виконуючи трудові функції на підприємстві відповідача, керував належним ТОВ «Тріо-Транс» транспортним засобом MAN, TGX 18.480, д.н.з. НОМЕР_2 з напівпричепом KOGEL, д.н.з. НОМЕР_4 .

Вказані обставини підтверджується змістом постанови Рівненського міського суду Рівненської області від 20 лютого 2023 року по справі № 569/17642/22, відповіддю від Національної поліції України від 05.12.2022 щодо обставин дорожньо-транспортної пригоди 22.11.2022 та не заперечені відповідачем у встановленому законом порядку.

Чинною нормою ст. 79 ГПК України впроваджено в господарський процес стандарт доказування «вірогідності доказів».

Стандарт доказування «вірогідності доказів» встановлює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач та їх оцінки їх правдивості і переваги доводів протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті показує, що нею на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були. Тобто, обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (тут суд звертається до правових висновків викладених у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 30.09.2021 у справі № 922/3928/20, зокрема, що саме суд має забезпечити право особи на справедливий суд (справедливу судову процедуру).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, який, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») звернув увагу, що цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей».

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосований ЄСПЛ у рішенні від 15.11.2007 у справі «Бендерський проти України» («BENDERSKIY v. Ukraine»), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 21.10.2011 у справі «Дія-97» проти України» зазначив, що процесуальні правила призначені для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності, а також, що учасники судового провадження повинні мати право розраховувати на те, що ці правила застосовуватимуться. Цей принцип застосовується до усіх - не лише до сторін провадження, але й до національних судів.

Таким чином, за стандартом оцінки доказів на предмет їх вірогідності, суд вважає, що вина працівника відповідача ОСОБА_2 встановлена в судовому порядку (постанова Рівненського міського суду Рівненської області від 20 лютого 2023 року по справі № 569/17642/22 ), а тому шкода, заподіяна внаслідок експлуатації автомобіля марки MAN, TGX 18.480, д.н.з. НОМЕР_2 з напівпричепом KOGEL, д.н.з. НОМЕР_4 відшкодовується такою особою, яка на законних підставах керувала транспортним засобом. Доказів наявності вини інших осіб в ДТП, що відбулася 22.11.2022, суду не надано.

Водночас, за змістом приписів ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Суд, при цьому, враховує, що за змістом ч. 1 ст. 1172 ЦК України відповідальність юридичної особи настає лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, знаходиться за даною організацією в трудових відносинах і шкода, заподіяна нею у зв`язку з виконанням трудових (службових) обов`язків (незалежно від того, постійними, сезонними, тимчасовим за трудовим договором чи на інших умовах вона була працівником цієї організації).

При цьому, з огляду на ту обставину, що наявність завданої шкоди у виплаченому позивачем розмірі 188 543,92 грн підтверджується звітом про визначення вартості матеріального збитку, заподіяного власнику транспортного засобу, виконаного 28.11.2022 за №9340 Суб`єктом оціночної діяльності фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 , Актом огляду транспортного засобу (дефектного акту) №9340 від 28.11.2022, ремонтною калькуляцією №9340 від 28.11.2022, рахунком-фактурою №СФ-0000053 від 29.11.2022, страховим актом №11.98017733.1/KOS від 05.12.2022, а страхову виплату за Договором в сумі 188 543,92 грн виплачена позивачем в якості відшкодування завданої шкоди на користь Страхувальника, що підтверджується платіжною інструкцією № 1206116544 від 06.12.2022 року, слід дійти висновку, що відповідно до ст. 993 Цивільного кодексу України та 108 Закону України «Про страхування» Страховик набув право вимоги до особи, відповідальної за заподіяні збитки відповідача у справі, у розмірі здійсненої страхової виплати та інших пов`язаних із нею фактичних витрат.

Приймаючи до уваги вищезазначене, суд вважає, що позовна вимога про стягнення з відповідача в порядку суброгації 188 543,92 грн відшкодування здійсненої позивачем страхової виплати підлягає задоволенню як обґрунтовано заявлена, підтверджена належними, допустимими доказами та не заперечена відповідачем.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип диспозитивності, закріплений у статті 14 ГПК України, передбачає, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною 1 ст. 73 ГПК України унормовано, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія А, №303-А. пункт 29).

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що ним надано вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом, а відтак, зважаючи на зазначене вище, позовні вимоги як обґрунтовано заявлені, підтверджені належними та допустимими доказами підлягають до задоволення в заявленому розмірі.

Розподіл судових витрат.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору на підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача у справі.

В той же час, з урахуванням ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» зайво сплачений позивачем судовий збір в розмірі 605,60 грн може бути повернутий з Державного бюджету України Приватному акціонерному товариству «Страхова компанія «Граве Україна» в порядку п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» за його клопотанням.

Крім того, відповідно до поданої суду заяви від 26.03.2025 Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Граве Україна» просить суд стягнути з відповідача 10 000,00 грн витрат на правничу допомогу відповідно до укладеного між ним та Адвокатським бюро «Синюк та Партнери» Договору про надання правової (правничої) допомоги №27 від 22.07.2024 року.

Частина перша статті 123 ГПК України передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої вказаної статті Кодексу).

За приписами частин першої - третьої статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорар адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 126 ГПК України).

Відповідно до частини восьмої статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з частинами третьою-п`ятою статті 126 зазначеного Кодексу для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

За змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18.

При зверненні до суду з цим позовом за змістом позовної заяви позивач зазначав, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс та які очікує понести у зв`язку із розглядом справи складаються з витрат на професійну правничу допомогу, що складатиме орієнтовно 10 000,00 грн.

Звертаючись до суду із заявою про стягнення з відповідача 10 000,00 грн витрат на правничу допомогу, позивач посилається на умови укладеного між ним, як Клієнтом та Адвокатським бюро «Синюк та Партнери», як Адвокатським бюро Договору про надання правової (правничої) допомоги №27 від 22.07.2024 року.

За змістом п. 1.1. даного Договору Клієнт доручає, а Адвокатське бюро приймає на себе зобов`язання надавати юридичну допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором.

За змістом п. 4.1. Договору від 22.07.2024 розмір та порядок оплати гонорару, який Клієнт сплачує Адвокатському бюро за надану в межах цього Договору правову (правничу) допомогу, визначається стороною окремою Додатковою угодою, яка є невід`ємною частиною Договору.

За результатами надання юридичної допомоги складається Акт, що підписується представниками кожної з сторін. В акті вказується обсяг наданої Адвокатським бюро юридичної допомоги і її вартість.

Відповідно до акту виконаних робіт від 12.03.2025 підтверджується прийняття Клієнтом за Договором від 22.07.2024 юридичних послуг, наданих Адвокатським бюро, зокрема, й у справі №907/138/25 за позовом до ТОВ «Тріо-Транс» вартістю 10 000,00 грн, а згідно з детальним описом робіт (наданих послуг) від 2025 року (додаток до Договору) Адвокатським бюро надано позивачу в цій справі правничу допомогу по договору страхування №101083802 (страхова справа №11.98017733.1) за позовом Клієнта до ТОВ «Тріо-Транс», зокрема:

1) Консультація Замовника (Позивача) щодо порядку та строків надання правової допомоги Адвокатом по стягненню грошових коштів з відповідача тривалістю 1 година, вартістю 2000,00 грн;

2) Підготовчі дії: - з`ясування чи мали місце обставини (факти), про які вказує Позивач (Замовник), та якими доказами вони підтверджуються; - з`ясування чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; - визначення правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин; - визначення правової норми, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин з врахуванням висновків щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду; - збір необхідних доказів на підтвердження позовних вимог; - аналіз судової практики, - тривалістю 2 години, вартістю 4000,00 грн;

3) Підготовка та подання позовної заяви: - визначення підсудності розгляду позовної заяви; - визначення складу учасників судового процесу; - розрахунок ціни позову та розміру судових витрат; - написання, копіювання, сканування та надсилання позовної заяви стороні та суду, - тривалістю 2 години, вартістю 4000,00 грн.

Всього за вказаним описом кількість годин - 5, вартістю 10 000,00грн.

Означена в Акті від 12.03.2025 та детальному описі робіт вартість професійної правничої допомоги в розмірі 10 000,00 грн 11 березня 2025 року сплачена позивачем на користь Адвокатського бюро (платіжна інструкція №4 від 11.03.2025) на підставі виставленого останнім рахунку-фактури №11 від 03.03.2025 року.

Як уже зазначалося, загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України. Проте, у частині п`ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Так, відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 129 цього Кодексу.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.

До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Такі критерії оцінки поданих заявником доказів суд застосовує з урахуванням особливостей кожної справи та виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, приписів статей 123-130 ГПК України та з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).

Водночас, суд звертається до правової позиції, що викладена у постанові Верховного суду від 12.01.2023 у справі №908/2702/21 за якою під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 126 ГПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи, не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України (а саме пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно із попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).

Тобто критерії, визначені частиною четвертою статті 126 Господарського процесуального кодексу України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами частини четвертої статті 129 цього Кодексу. Водночас критерії, визначені частиною п`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Така позиція випливає з правових висновків, які послідовно викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2022 у справі № 922/1964/21, у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19, від 18.03.2021 №910/15621/19, від 07.09.2022 у справі №912/1616/21тощо (п.п. 8.39.-8.41. постанови Верховного суду від 12.01.2023 у справі №908/2702/21).

Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду необхідно дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

За положеннями пункту 4 статті 1, частин третьої та п`ятої статті 27 Закону України від 5 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).

При встановленні розміру гонорару відповідно до частини третьої статті 30 Закону № 5076-VI врахуванню підлягають складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, витрачений ним час, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.

Також за статтею 28 Правил адвокатської етики гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання.

В даному контексті суд звертається до правової позиції, зазначеній у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц. Так, Велика Палата Верховного Суду зробила такі висновки:

1) розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом із тим чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу (пункти 28-29);

2) при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21);

3) саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони (пункт 44).

Поряд з цим відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21, учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо».

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Оцінюючи докази на підтвердження наданої позивачу Адвокатським бюро Синюк та Партнери правової допомоги на суму 10 000,00 грн, суд, керуючись зазначеними вище принципами обґрунтованості судових витрат, їх неминучості та необхідності для розгляду даної справи, приходить до висновку, що такі види наданої відповідачу правової допомоги як: «Підготовчі дії…», на яку, за твердженням заявника, адвокатом витрачено 2 год., вартістю 4000,00 грн фактично охоплюється та включаються в надану Адвокатським бюро правничу допомогу з «Підготовки та подання позовної заяви….», позаяк очевидною є неможливість підготовки позову без вивчення змісту правовідносин між сторонами-учасниками спору, доказової бази, судової практики у спірних правовідносинах, а доказів надання такої послуги як «Консультація Замовника...» вартістю 2000,00 грн позивачу окремо, поза зв`язком з поданою позовною заявою суду не надано.

Зважаючи на наведене, суд вважає обґрунтованим, співмірним з складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт та обсягом наданої адвокатом правничої допомоги саме за розгляд даної справи в господарському суді 4000,00 грн судових витрат на правничу допомогу, яка підтверджена документально «Підготовка та подання позовної заяви….», виходячи з встановлених в детальному описі робіт ставок та з урахуванням часу, необхідного для надання правничої допомоги представниками позивача у справі, яка розглядалася судом в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

За приписами ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов`язані з розглядом справи (окрім судового збору), покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки, за наслідками розгляду спору в даній справі позовні вимоги задоволено в повному обсязі, витрати позивача на професійну правничу допомогу адвоката у підтвердженому судом розмірі 4000,00 грн покладаються на відповідача у справі.

Відповідно до ч. 5 ст. 240 ГПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 2, 13, 42, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 126, 129, 180, 221, 231, 236, 238, 240, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Тріо-Транс» (88000, м. Ужгород, вул. Гранітна, буд. 6, код ЄДРПОУ 22078853) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Граве Україна» (030150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 65, код ЄДРПОУ 19243047) 188 543,92 грн (сто вісімдесят вісім тисяч п`ятсот сорок три гривні 92 копійки) страхового відшкодування в порядку суброгації, 2422,40 грн (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 копійок) в повернення сплаченого судового збору та 4000,00 грн (чотири тисячі гривень 00 копійок) судових витрат на професійну правничу допомогу.

3. В задоволенні вимог Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Граве Україна» про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Тріо-Транс» 6000,00 грн судових витрат на професійну правничу допомогу, - відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення Господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду згідно ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного Господарського суду.

Повне судове рішення складено та підписано 14 квітня 2025 року.

СуддяЛучко Р.М.