Ухвала від 14.04.2025 по справі 910/4566/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

14.04.2025Справа № 910/4566/25

Суддя Господарського суду міста Києва Спичак О.М., розглянувши заяву Заступника керівника Київської міської прокуратури про забезпечення позову у справі

За позовом Заступника керівника Київської міської прокуратури

до 1. Київської міської ради та

2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Ланжерон 2020»

про зобов`язання знесення самочинного будівництва, скасування державної реєстрації права власності, визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору, зобов`язання повернути земельну ділянку, скасування державної реєстрації права оренди та права комунальної власності та скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Без повідомлення (виклику) учасників справи.

ВСТАНОВИВ:

11.04.2025 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Заступника керівника Київської міської прокуратури з вимогами до Київської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю «Ланжерон 2020» про зобов`язання знесення самочинного будівництва, скасування державної реєстрації права власності, визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору, зобов`язання повернути земельну ділянку, скасування державної реєстрації права оренди та права комунальної власності та скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, прокурор вказує на те, що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 28.10.2019 за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на комплекс будівель (літ. А, Б, В) загальною площею 102 кв.м (складові частини об`єкта нерухомого майна: нежитлова будівля (літера А) загальною площею 26,4 кв.м, нежитлова будівля (літера Б) загальною площею 57,6 кв.м, нежитлова будівля (літера В) загальною площею 18 кв.м), який розташований на вул. Шовкоплясів Сім`ї, 10 в Оболонському районі міста Києві, на підставі довідки про показники об`єктів нерухомого майна та технічного паспорту від 14.10.2019.

У подальшому Назаревич В.В. вказані об`єкти нерухомості загальною площею 102 кв.м вніс як майновий внесок до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ланжерон С» (теперішня назва - Товариство з обмеженою відповідальністю «Доуафор»), про що 26.11.2019 складено відповідний акт прийому - передачі.

На підставі вказаного акту прийому - передачі та протоколу загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Ланжерон С» 09.12.2019 зареєстровано комплекс будівель (літ. А, Б, В) по вул. Шовкоплясів Сім`ї, 10 в Оболонському районі міста Києва на праві власності за вищезазначеним товариством.

Надалі право власності на вказаний об`єкт нерухомості перейшло до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ланжерон 2020» на підставі протоколу загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Ланжерон 2020» від 30.07.2020 №9, акту приймання-передачі та рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Ланжерон 2020» від 25.08.2020 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 31.08.2020).

Як вказує прокурор, вказані реєстраційні дії здійснено з метою створення уявної законності набуття права власності на самочинно збудовані об`єкти нерухомого майна з метою заволодіння земельною ділянкою комунальної форми власності у позаконкурентний спосіб. Також, на замовлення Товариства з обмеженою відповідальністю «Ланжерон 2020» було розроблено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель з надання послуг власникам автотранспорту на вул. Шовкоплясів Сім`ї, 10 в Оболонському районі міста Києва.

Відомості про сформовану земельну ділянку площею 0,2858 га кадастровий номер 8000000000:78:029:0002 по вул. Сім`ї Шовкоплясів, 10 в Оболонському районі міста Києва внесено до Державного земельного кадастру 07.06.2021.

У подальшому рішенням Київської міської ради від 18.05.2023 № 6412/6453 «Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю «Ланжерон 2020» земельної ділянки в оренду для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель з надання послуг власникам автотранспорту на вул. Сім`ї Шовкоплясів, 10 в Оболонському районі міста Києва» затверджено технічну документацію із землеустрою та передано Товариству з обмеженою відповідальністю «Ланжерон 2020» в оренду на 15 років земельну ділянку площею 8000000000:78:029:0002 із земель громади міста Києва, у зв`язку з набуттям права власності на зазначені самочинно збудовані об`єкти нерухомого майна загальною площею 102 кв.м.

На підставі вказаного рішення між Київрадою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ланжерон 2020» 28.10.2024 укладено Договір оренди земельної ділянки за №4388 та зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Водночас, площа земельної ділянки (2858 кв.м), переданої в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю «Ланжерон 2020», майже в 29 разів перевищує площу самочинних будівель (102 кв.м), які розміщені на ній та зареєстровані за товариством.

Таким чином, як вказує прокурор, у Товариства з обмеженою відповідальністю «Ланжерон 2020» завідомо не було підстав претендувати на отримання земельної ділянки комунальної форми власності на неконкурентних умовах, оскільки вказаний об`єкт нерухомого майна є самочинним будівництвом, право власності на яке не могло виникнути з факту його державної реєстрації та за відсутності будь-якого права на будівництво будь-яких споруд. З огляду на викладене, самочинно збудовані об`єкти нерухомого майна на земельній ділянці комунальної власності підлягають знесенню, державна реєстрація права власності на них за Товариством з обмеженою відповідальністю «Ланжерон 2020» - скасуванню, а також рішення Київської міської ради від 18.05.2023 має бути визнано незаконним та скасовано, договір оренди від 28.10.2024 підлягає визнанню недійсним, також державна реєстрація земельної ділянки в Державному земельному кадастрі підлягає скасуванню, а земельна ділянка комунальної власності має бути повернута територіальній громаді міста Києва.

За наведених обставин, звертаючись з даним позовом до суду, прокурор просить суд:

1) зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Ланжерон 2020» знести самочинно збудований об`єкт нерухомого майна - комплекс будівель (літ. А, Б, В) загальною площею 102 кв.м, (складові частини об`єкта і нерухомого майна: нежитлова будівля (літера А) загальною площею 26,4 кв.м, нежитлова будівля (літера Б) загальною площею 57,6 кв.м, нежитлова будівля (літера В) загальною площею 18 кв.м), який розташований на земельній ділянці площею 0,2858 на вул. Сім`ї Шовкоплясів, 10 в Оболонському районі міста Києві (кадастровий номер 8000000000:78:029:0002);

2) скасувати державну реєстрацію права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю «Ланжерон 2020» на нерухоме майно - комплекс будівель (літ. А, Б, В) загальною площею 102 кв.м (складові частини об`єкта нерухомого майна: нежитлова будівля (літера А) загальною площею 26,4 кв.м, нежитлова будівля (літера Б) загальною площею 57,6 кв.м, нежитлова будівля (літера В) загальною площею 18 кв.м) по вул. Сім`ї Шовкоплясів, 10 в Оболонському районі міста Києва (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1947000180000), здійснену на підставі рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Ігнатова Д.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 31.08.2020, індексний номер 53834263, припинивши вказане право, із закриттям відповідного розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи об`єкта нерухомого майна;

3) визнати незаконним та скасувати рішення Київської міської ради від 18.05.2023 №6412/6453 «Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю «Ланжерон 2020» земельної ділянки в оренду для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель з надання послуг власникам автотранспорту на вул. Сім`ї Шовкоплясів, 10 в Оболонському районі міста Києва»;

4) визнати недійсним Договір оренди земельної ділянки площею 0,2858 га на вул. Сім`ї Шовкоплясів, 10 в Оболонському районі міста Києва (кадастровий номер 8000000000:78:029:0002), укладений між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ланжерон 2020», який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Біловар І.О. та зареєстровано в реєстрі від 28.10.2024 №4388;

5) зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Ланжерон 2020» повернути територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради земельну ділянку площею 0,2858 га з кадастровим номером 8000000000:78:029:0002 на вул. Сім`ї Шовкоплясів, 10 в Оболонському районі міста Києва, а Київську міську раду - прийняти вказану земельну ділянку;

6) скасувати державну реєстрацію за Товариством з обмеженою відповідальністю «Ланжерон 2020» права оренди земельної ділянки площею 0,2858 га з кадастровим номером 8000000000:78:029:0002 з припиненням такого права (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 3031932080000), номер запису про інше речове право 57293482;

7) скасувати державну реєстрацію права комунальної власності територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради на земельну ділянку площею 0,2858 га з кадастровим номером 8000000000:78:029:0002 з припиненням такого права (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 3031932080000), номер відомостей про речове право 57293181;

8) скасувати у Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,2858 га з кадастровим номером 8000000000:78:029:0002 на вул. Сім`ї Шовкоплясів, 10 в Оболонському районі міста Києва.

Разом з позовною заявою прокурором подано заяву про забезпечення позову, в якій прокурор просить суд:

1) до набрання рішенням законної сили у справі накласти арешт на об`єкт нерухомості - комплекс будівель (літ. А, Б, В) загальною площею 102 кв.м (складові частини об`єкта нерухомого майна: нежитлова будівля (літера А) загальною площею 26,4 кв.м, нежитлова будівля (літера Б) загальною площею 57,6 кв.м, нежитлова будівля (літера В) загальною площею 18 кв.м) по вул. Сім`ї Шовкоплясів, 10 в Оболонському районі міста Києва (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1947000180000);

2) до набрання рішенням законної сили у справі заборонити державним реєстраторам прав на нерухоме майно в розумінні Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а також будь-яким іншим особам, уповноваженим на виконання функцій державних реєстраторів, будь-яким суб`єктам державної реєстрації прав та нотаріусам вчиняти будь-які дії, пов`язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно - комплекс будівель (літ. А, Б, В) загальною площею 102 кв.м (складові частини об`єкта нерухомого майна: нежитлова будівля (літера А) загальною площею 26,4 кв.м, нежитлова будівля (літера Б) загальною площею 57,6 кв.м, нежитлова будівля (літера В) загальною площею 18 кв.м) по вул. Сім`ї Шовкоплясів, 10 в Оболонському районі міста Києва, в тому числі приймати рішення про державну реєстрацію, здійснювати будь-яку державну реєстрацію змін стосовно вказаного нерухомого майна та вносити будь-які записи про такі зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1947000180000).

Заява про забезпечення позову обгрунтована тим, що прокуратура звернулась з позовною заявою із немайновими вимогами, а саме про знесення самочинно збудованого об`єкта нерухомого майна, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, скасування державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна - комплекс будівель (літ. А, Б, В) загальною площею 102 кв.м та повернення земельної ділянки площею 0,2858 га (кадастровий номер 8000000000:78:029:0002) по вул. Сім`ї Шовкоплясів, 10 в Оболонському районі міста Києва.

При цьому, позовні вимоги спрямовані на поновлення права територіальної громади міста Києва на землю, яка згідно зі ст. 14 Конституції України та ст. 1 Земельного кодексу України є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Таким чином, державна реєстрація права власності на самочинний об`єкт нерухомого майна за Товариством з обмеженою відповідальністю «Ланжерон 2020», у разі відсутності забезпечення позову, дає право товариству вільно ним розпоряджатись, у тому числі, відчужувати його третім особам (як фізичним так і юридичним), що в подальшому призведе до переходу права оренди земельної ділянки до нових власників майна в порядку ст. 377 Цивільного кодексу України та ст. 120 Земельного кодексу України.

Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначені статтею 136 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Виконання будь-якого судового рішення є невід`ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод.

Європейським судом у рішенні від 19.03.1997 у справі «Горнсбі проти Греції» зазначено, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не можуть вважатися дієвими, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням.

Також у рішенні Європейського суду з прав людини від 18.05.2004 у справі «Продан проти Молдови» суд наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантований Європейською конвенцією з прав людини, буде ілюзією, якщо правова система держав, які ратифікували Конвенцію, дозволятиме остаточному, обов`язковому судовому рішенню залишатися невиконаним, завдаючи шкоди одній із сторін.

Таким чином, саме вжиття судом заходів забезпечення позову сприяє гарантуванню відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання постановленого судового рішення, що повністю відповідає практиці Європейського суду з прав людини.

Господарський суд повинен врахувати потенційні ризики можливості невиконання рішення суду та гарантувати відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання постановленого рішення.

Відповідно до частини другої статті 136 Господарського процесуального кодексу України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно із статтею 136 Господарського процесуального кодексу України обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача. Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього може зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитися за якістю на момент виконання рішення.

Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18.

Згідно із ч. 1 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 7) передачею речі, що є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1 - 9 цієї частини.

Відповідно до ч. 4 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті (частина 11 статті 137 Господарського процесуального кодексу України).

Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті, або до набрання законної сили рішенням про відмову в позові.

Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

Тобто забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Аналогічні правові висновки щодо застосування статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України викладені у постановах Верховного Суду: від 10.04.2018 у справі №910/19256/16, від 14.05.2018 у справі №910/20479/17, від 14.06.2018 у справі №916/10/18, від 23.06.2018 у справі №916/2026/17, від 16.08.2018 у справі №910/5916/18, від 11.09.2018 у справі №922/1605/18, від 14.01.2019 у справі №909/526/18, від 21.01.2019 у справі №916/1278/18, від 25.01.2019 у справі №925/288/17, від 26.09.2019 у справі №904/1417/19.

Під час вирішення питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду.

Якщо позивач звертається до суду з немайновою позовною вимогою, судове рішення у разі задоволення якої не вимагатиме примусового виконання, то в даному випадку не має взагалі застосуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

В таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі №910/1040/18, від 18.12.2018 у справі №912/1616/18 і від 26.09.2019 у справі №917/751/19.

Суд враховує, що обрання належного, відповідного до предмету спору заходу забезпечення позову гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.

При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язань після пред`явлення позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Варто зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення із заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.

Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих заявником на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, у тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, що звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Аналіз змісту наведеного свідчить, що забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових рішень. При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою.

Також судом враховано, що під час вирішення питання про наявність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову суд не має вдаватися до оцінки обґрунтованості позову та вірогідності його задоволення, а керується власним уявленням про те, чи може у даному випадку невжиття відповідних заходів забезпечення позову утруднити чи зробити неможливим ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду у разі задоволення позову.

Житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил (частини 1 статті 376 Цивільного кодексу України).

За загальним правилом особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (частина 2 статті 376 Цивільного кодексу України).

За змістом частини 3 цієї статті за умови подальшого надання особі у встановленому порядку земельної ділянки під уже збудоване на цій ділянці (що на час будівництва не була відведена для такої мети) нерухоме майно, суд може визнати право власності на самочинно збудоване нерухоме майно.

Крім того, не допускається набуття права власності на споруджені об`єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або такого іншого речового права на земельну ділянку, що передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на відповідній ділянці.

Виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди право власності на об`єкт нерухомого майна набуває той, хто має речове право на земельну ділянку.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі №910/2861/18, від 20.07.2022 у справі №923/196/20.

Разом із цим, відповідно до частини 3 статті 331 Цивільного кодексу України до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). У разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об`єкта незавершеного будівництва після проведення державної реєстрації права власності або спеціального майнового права на нього відповідно до закону.

За частиною 1 статті 337 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, право власності на який зареєстровано у визначеному законом порядку, або частку у праві спільної власності на такий об`єкт, одночасно переходить право власності (частка у праві спільної власності) або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об`єкт, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта, у порядку та на умовах, визначених Земельним кодексом України. Істотною умовою договору, який передбачає перехід права власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, який розміщений на земельній ділянці і перебуває у власності відчужувача, є умова щодо одночасного переходу права власності на таку земельну ділянку (частку у праві спільної власності на неї) від відчужувача (попереднього власника) відповідного об`єкта до набувача такого об`єкта.

Отже, встановлення правового статусу нерухомого майна (самочинне/правомірне будівництво) матиме важливе значення для вирішення справи по суті, визначатиме правову долю вказаного об`єкта нерухомого майна та правомірність отримання у користування земельної ділянки, на якій розташований вказаний об`єкт будівництва.

Арешт майна - це накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна, а заборона на відчуження об`єкта нерухомого майна - це перешкода у вільному розпорядженні майном.

Враховуючи мету застосування заходів забезпечення позову, їх вжиття щодо нерухомого майна не вимагає обмеження в користуванні ним, оскільки для найменшого порушення інтересів відповідача та збереження нерухомого майна обґрунтованою може бути визнана лише заборона відчуження такого нерухомого майна без позбавлення відповідача та інших осіб права користування ним.

Арешт майна і заборона на відчуження майна є самостійними видами (способами) забезпечення позову, обидва способи за правовою сутністю обмежують право відповідача розпоряджатися спірним майном, але вони є різними для виконання ухвали про забезпечення позову, тому суттєвого значення у виборі їх застосування немає для вирішення справи та способу забезпечення позову.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в постанові від 19.02.2021 у справі №643/12369/19.

Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу (частина 4 стаття 45 Господарського процесуального кодексу України), тобто відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові.

Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу.

Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Встановивши, що позов пред`явлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача.

Відповідачем(ами) у даних категорії спорів виступають власник(и) об`єкта нерухомого майна.

Враховуючи ті обставини, що за відповідачем 2 на даний час зареєстровано право власності на спірне нерухоме майно, з правомірністю набуття якого прокурор не погоджується, виконання в майбутньому судового рішення у даній справі, за умови задоволення позовних вимог, безпосередньо залежить від того чи матиме відповідач 2 спірне нерухоме майно у власності, з яким юридично буде пов`язана і доля земельної ділянки, на якій будівля розташована.

Верховний Суд у постанові від 03.03.2023 у справі №905/448/22 наголошував на тому, що можливість відповідача у будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача.

За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

Суд враховує, що Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що пункт 1 статті 6 Конвенції забезпечує всім "право на суд", яке охоплює право на виконання остаточного рішення, ухваленого будь-яким судом. ЄСПЛ у контексті права на виконання остаточного рішення зауважує, що метою заходу забезпечення є підтримання status quo, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу. Крім того, тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. ЄСПЛ також звернув увагу на те, що тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору (§§ 60, 61 рішення від 13.01.2011 року в справі "Кюблер проти Німеччини", заява № 32715/06). Отже, заходи забезпечення позову, без застосування яких існує ризик такої зміни обставин, внаслідок якої подальше ухвалення остаточного рішення суду на користь позивача вже не призведе до захисту прав або інтересів позивача, по який він звертався до суду, слід розглядати як такі, що охоплені "правом на суд".

Водночас під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про існування реальної загрози ефективному захисту та поновленню порушених чи оспорюваних прав чи інтересів заявника у разі задоволення позову без вжиття заходів забезпечення позову, а невжиття заходів забезпечення позову й подальші ймовірні дії відповідача 2 з відчуження нерухомого майна унеможливлять ефективний захист порушеного права територіальної громади міста Києва без нових звернень до суду.

У той же час, обраний прокурором спосіб забезпечення позову стосується предмета даного позову, є розумним, обґрунтованим та адекватним, має логічний зв`язок з предметом позову та має наслідком лише збереження існуючого становища до набрання рішенням законної сили та протягом дев`яноста днів після цього (частина 7 статті 145 Господарського процесуального кодексу України).

При цьому, вказаний захід забезпечення позову, за висновком суду, є співмірним із предметом позовних вимог, а накладення арешту на нерухоме майно є тимчасовим заходом, спрямований на підтримання status quo, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу.

Так, арешт майна - це накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна.

Пунктом 1 частини 1 статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» установлено, що державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень є офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави. Сама державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовну презумпцію права власності такої особи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 року в справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18)).

За таких обставин, вжиття заходу забезпечення позову шляхом накладення арешту на об`єкт нерухомості, тобто заборони на право розпоряджатися цим майном, у даному випадку спрямоване на те, щоб протягом судового розгляду спору по суті суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою та забезпечив протягом розгляду справи продовження існування стану, який є предметом спору.

Заходи забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального та ефективного захисту прав позивача, у разі задоволення позовних вимог.

При вирішення питання щодо вжиття заходів забезпечення позову, судом оцінено, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти та дійшов висновку, що вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно буде мати наслідком збереження існуючого становища до розгляду справи по суті.

На переконання суду, запропонований заявником захід забезпечення позову не призведе до порушення майнових прав відповідача та не вплине на його господарську діяльність.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що запропоновані прокурором заходи забезпечення позову в цій справі не є тотожними з позовними вимогами, є адекватними та ефективними, а також носять тимчасовий характер, не завдають шкоди та збитків іншим учасникам справи. Разом із тим, вжиття вказаних заявником заходів забезпечення позову спрямоване виключно на збереження існуючого становища та на ефективний захист порушених прав та інтересів держави у разі задоволення позову.

Відповідно до статті 141 Господарського процесуального кодексу України суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). Розмір зустрічного забезпечення визначається судом з урахуванням обставин справи. Заходи зустрічного забезпечення позову мають бути співмірними із заходами забезпечення позову, застосованими судом, та розміром збитків, яких може зазнати відповідач у зв`язку із забезпеченням позову.

З приводу зустрічного забезпечення, суд зазначає, що застосування означених заходів відповідно до частини 1 статті 141 Господарського процесуального кодексу України є правом, а не обов`язком суду, для реалізації якого, у даному випадку, у господарського суду достатні підстави відсутні.

Враховуючи відсутність доказів можливості завдання збитків заявленими заходами забезпечення позову, з урахуванням законодавчо обґрунтованого характеру вжитих заходів, суд дійшов висновку про відсутність підстав вимагати від заявника зустрічного забезпечення.

Крім того, суд зазначає, що відповідачі чи інші зацікавлені особи не позбавлені права та можливості звернутись до суду з окремим клопотанням про застосування заходів зустрічного забезпечення відповідно до статті 141 Господарського процесуального кодексу України.

З огляду на викладені обставини, суд дійшов висновку задовольнити подану прокурором заяву про забезпечення позову у справі №910/4566/25.

Відповідно до ч. 1 ст. 144 Господарського процесуального кодексу України ухвала господарського суду про забезпечення позову є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом. Така ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.

Керуючись ст. 136, 140, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України суд

УХВАЛИВ:

1. Задовольнити заяву Заступника керівника Київської міської прокуратури про забезпечення позову у справі №910/4566/25.

2. До набрання рішенням законної сили у справі накласти арешт на об`єкт нерухомості - комплекс будівель (літ. А, Б, В) загальною площею 102 кв.м (складові частини об`єкта нерухомого майна: нежитлова будівля (літера А) загальною площею 26,4 кв.м, нежитлова будівля (літера Б) загальною площею 57,6 кв.м, нежитлова будівля (літера В) загальною площею 18 кв.м) по вул. Сім`ї Шовкоплясів, 10 в Оболонському районі міста Києва (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1947000180000).

3. До набрання рішенням законної сили у справі заборонити державним реєстраторам прав на нерухоме майно в розумінні Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а також будь-яким іншим особам, уповноваженим на виконання функцій державних реєстраторів, будь-яким суб`єктам державної реєстрації прав та нотаріусам вчиняти будь-які дії, пов`язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно - комплекс будівель (літ. А, Б, В) загальною площею 102 кв.м (складові частини об`єкта нерухомого майна: нежитлова будівля (літера А) загальною площею 26,4 кв.м, нежитлова будівля (літера Б) загальною площею 57,6 кв.м, нежитлова будівля (літера В) загальною площею 18 кв.м) по вул. Сім`ї Шовкоплясів, 10 в Оболонському районі міста Києва, в тому числі приймати рішення про державну реєстрацію, здійснювати будь-яку державну реєстрацію змін стосовно вказаного нерухомого майна та вносити будь-які записи про такі зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1947000180000).

4. Cтягувачем за даною ухвалою є Київська міська прокуратура (03150, місто Київ, вулиця Предславинська, будинок 45/9; ідентифікаційний код 02910019).

Боржником за даною ухвалою є Товариство з обмеженою відповідальністю «Ланжерон 2020» (04210, м. Київ, проспект Володимира Івасюка, буд. 12-Ж, ідентифікаційний код: 43768379).

5. Дана ухвала відповідно до ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» є виконавчим документом. Строк пред`явлення даної ували до виконання до 15.04.2028.

Згідно з ч. 1 ст. 235 Господарського процесуального кодексу України дана ухвала набирає законної сили негайно з моменту її підписання та може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Північного апеляційного господарського суду протягом 10 днів з дня її проголошення.

Суддя О.М. Спичак