Рішення

від 24.03.2025 по справі 911/2431/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" березня 2025 р. м. Київ Справа № 911/2431/24

Розглянувши матеріали справи за позовом Державного підприємства «Морський Торговельний Порт «Південний»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Софія Ойл»

про зобов`язання вчинити дії

Суддя Карпечкін Т.П.

За участю представників:

від позивача: Заверюха В.О.;

від відповідача: Волкодав І.Ю.

Обставини справи:

Державне підприємство «Морський Торговельний Порт «Південний» звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Софія Ойл» про зобов`язання вчинити дії, а саме: зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Софія Ойл» поставити Державному підприємству «Морський торговельний порт «Південний» товар (паливо дизельне) згідно умов Договору № Т/БП-321/20 від 08.12.2020 у кількості 200 тон.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 19.09.2024 у справі № 911/2431/24 позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу спосіб та строк усунення недоліків позовної заяви.

Через канцелярію Господарського суду Київської області у встановлений судом строк позивачем подано заяву про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 16.10.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 911/2431/24. Розгляд справи визначено здійснювати за правилами загального позовного провадження, проведення підготовчого засідання призначено на 18.11.2024.

31.10.2024 через підсистему «Електронний суд» до Господарського суду Київської області від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

У ході розгляду спору ухвалою Господарського суду Київської області від 18.11.2024 у справі № 911/2431/24 позовну заяву залишено без руху на підставі ч. 11 ст. 176 ГПК України та запропоновано позивачу усунути недоліки позовної заяви шляхом подання до суду доказів, які підтверджують сплату судового збору у встановленому порядку і розмірі.

25.11.2024 через підсистему «Електронний суд» до Господарського суду Київської області від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 13.01.2025 у справі № 911/2431/24 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у даній справі. Розгляд справи визначено здійснювати за правилами загального позовного провадження, проведення підготовчого засідання призначено на 22.01.2025.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 22.01.2025 сторін повідомлено про перерву у підготовчому засіданні до 29.01.2025.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 29.01.2025 задоволено клопотання представника позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 29.01.2025 підготовче засідання відкладено на 03.02.2025.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 03.02.2025 сторін повідомлено про перерву у підготовчому засіданні до 10.02.2025.

10.02.2025 через підсистему «Електронний суд» до Господарського суду Київської області від представника відповідача надійшли додаткові письмові пояснення до відзиву на позовну заяву та уточнене клопотання про витребування доказів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 10.02.2025 було задоволено клопотання відповідача про витребування доказів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову і такі докази відповідач позбавлений можливості отримати самостійно. Зокрема, відповідачем однією з підстав заперечень проти позову наведено втрату позивачем інтересу в отриманні товару, про який йде мова у позові, у зв`язку з задоволенням відповідної потреби з інших джерел у відповідному періоді.

У зв`язку з чим, ухвалою Господарського суду Київської області від 10.02.2025 було витребувано у позивача: товаросупровідні документи, що підтверджують отримання дизельного палива та його вартість за договором товарної позики № БП-202/20 від 23.12.2020, укладеним з ТОВ ПЕЙД (код ЄДРПОУ 31431743), а саме: заявки на відвантаження ПММ, сертифікати відповідності, паспорта якості, акцизні накладні, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, податкові накладні тощо; товаросупровідні документи, що підтверджують повернення ДП МТП Південний (ДП МТП Южний) отриманої позики за договором товарної позики № БП-202/20 від 23.12.2020, а саме: заявки на відвантаження ПММ, сертифікати відповідності, паспорта якості, акцизні накладні, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, податкові накладні тощо; та/або відповідні письмові пояснення з приводу наведених доказів в контексті посилань відповідача на втрату позивачем інтересу в отриманні товару, про який йде мова у позові, у зв`язку з задоволенням відповідної потреби з вищенаведених джерел у відповідному періоді. Підготовче засідання відкладено на 26.02.2025.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 13.02.2025 визнано необґрунтованим заявлений Державним підприємством «Морський Торговельний Порт «Південний» від 12.02.2025 відвід судді Господарського суду Київської області Карпечкіна Т.П. від розгляду справи № 911/2431/24. Визначено передати заяву Державного підприємства «Морський Торговельний Порт «Південний» від 12.02.2025 про відвід судді Господарського суду Київської області Карпечкіна Т.П. від розгляду справи № 911/2431/24 до відділу автоматизованого документообігу суду для визначення складу суду згідно вимог ч. 3 ст. 39 ГПК України.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 17.02.2025 у задоволенні заяви представника Державного підприємства «Морський торговельний порт «Південний» від 12.02.2025 про відвід судді Карпечкіна Т.П. від розгляду справи № 911/2431/24 відмовлено.

20.02.2025 через систему «Електронний суд» до Господарського суду Київської області надійшла заява представника позивача про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 25.02.2025 заяву представника позивача задоволено. Підготовче засідання, призначене на 26.02.2025, та всі наступні судові засідання у справі № 911/2431/24 визначено провести в режимі відеоконференції через підсистему відеоконференцзв`язку ЄСІТС.

У підготовчому засіданні 26.02.2025 позивач зазначив, що підтримує позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві. Також зазначив про те, що ним повідомлено про всі обставини справи, які йому відомі, та надані суду всі наявні в нього докази.

У підготовчому засіданні 26.02.2025 відповідач проти позову заперечував з підстав, викладених у відзиві на позов, просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити.

Згідно п. 3 ч. 2 ст. 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Враховуючи те, що судом під час підготовчого судового засідання вирішено питання, зазначені в ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України та вчинено усі необхідні дії, передбачені ст. 177 Господарського процесуального кодексу України, з метою забезпечення правильного, своєчасного та безперешкодного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи до судового розгляду по суті.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 26.02.2025 закрито підготовче провадження у справі, справу призначено до судового розгляду по суті на 24.03.2025.

У судовому засіданні 24.03.2025 представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечував та просив у його задоволенні відмовити повністю з підстав, викладених ним у раніше поданих заявах по суті спору.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України рішення суду проголошується у судовому засіданні, яким завершується розгляд справи, публічно, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд може проголосити лише вступну та резолютивну частини рішення.

У зв`язку з чим, в судовому засіданні 24.03.2025 судом закінчено розгляд справи та за результатами оцінки поданих сторонами доказів, прийнято рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Київської області

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, 08.12.2020 між Державним підприємством «МТП «Южний» (покупець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Софія Ойл» (постачальник, відповідач) за результатами відкритих торгів в системі електронних закупівель Prozorro (№ UA-2020-10-30-005593-с) укладено договір поставки № Т/БП-321/20 (далі - договір), за яким постачальник зобов`язується поставити на склад покупця, а покупець - прийняти та оплатити паливо дизельне за цінами та у кількості, які вказані в додатку № 1 до даного договору, що є його невід`ємною частиною (п. 1.1 договору).

Відповідно до п. 1.2 договору найменування товару визначається згідно з Єдиним закупівельним словником ДК 021:2015.

Згідно з п. 1.3 договору поставка палива здійснюється партіями, автомобільним транспортом, постачальником та за його рахунок на склад покупця.

Поставка палива здійснюється протягом 5 робочих днів з дати направлення покупцем письмової рознарядки (заявки) постачальнику на поставку товару (п. 4.1 договору).

У п. 2.1 договору визначено, що загальна сума договору складає 4 009 992,00 грн. з урахуванням ПДВ 20% - 668 332,00 грн.

Згідно специфікації, що є додатком № 1 до договору постачання № Т/БП-321/20 від 08.12.2020, сторони домовились щодо поставки палива дизельного ULSD 10 PPM (вміст сірки до 10 мг/кг), 200 т, ціна за одиницю без ПДВ - 16 708,30 грн., загальна вартість без ПДВ - 3 341 660,00 грн., загальна сума ПДВ - 668 332,00 грн., загальна вартість з ПДВ - 4 009 992,00 грн.

Пунктом 2.1.1 договору визначено, що ціна на паливо, визначена у додатку № 1 (специфікація) до цього договору, може бути змінена постачальником та покупцем у разі зміни ціни на паливо на ринку, за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в цьому договорі. При цьому, постачальник або покупець підтверджує зміну ціни на паливо довідкою, виданою ДП «Держзовнішінформ» з урахуванням умов постачання.

Наведений пункт договору кореспондується з положеннями ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», частини 4 - 5 якої визначають, що умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції/ пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.

Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, зокрема, збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю.

Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.

За умовами п. 6.1 договору у випадку порушення зобов`язання, що виникає з цього договору, винна сторона несе відповідальність перед іншою стороною відповідно до діючого законодавства України та умов, викладених в цьому договорі.

Відповідно до п. 7.1 договору останній набуває чинності з моменту його укладення і діє по 31.12.2020 року, а в частині обов`язків, що виникають в період його дії, і відповідальності за їх невиконання - до повного їх виконання, проведеного належним чином, і за вимогою кредитора про відшкодування нанесених збитків і сплати неустойки.

Листом від 10.12.2020 за вих. № 131/10-12 відповідач, посилаючись на п. 2.1.1 договору, у зв`язку з коливанням ціни на паливо на ринку в період з 18.11.2020 по 07.12.2020, підтвердженим довідкою з ДП «Держзовнішінформ» № 122/167 від 10.12.2020, просив позивача укласти додаткову угоду до договору, що передбачає внесення відповідних змін в частині збільшення ціни за одиницю товару та, відповідно, зменшення обсягу закупівлі.

Залишивши означену пропозицію відповідача без реагування, 16.12.2020 ДП «МТП «Южний» було складено та направлено електронною поштою на електронну адресу ТОВ «Софія Ойл» рознарядку за вих. № 224-63/14 на поставку товару: паливо дизельне ULSD 10 PPM (вміст сірки до 10 мг/кг), 200 т, ціна за одиницю без ПДВ - 16 708,30 грн., загальна вартість без ПДВ - 3 341 660,00 грн., загальна сума ПДВ - 668 332,00 грн., загальна вартість з ПДВ - 4 009 992,00 грн.

Листом від 16.12.2020 за вих. № 137/16-12 відповідач повторно повідомив позивачу про факт коливання ціни на паливо на ринку в період з 18.11.2020 по 09.12.2020, підтверджений довідкою з ДП «Держзовнішінформ» № 122/293 від 16.12.2020, у зв`язку з чим, посилаючись на п. 2.1.1 договору, знову просив укласти додаткову угоду до договору, що передбачає внесення відповідних змін в частині збільшення ціни за одиницю товару та, відповідно, зменшення обсягу закупівлі.

У відповідь листом № 7696/12/224/20 від 17.12.2020 позивач зауважив про необґрунтованість обраного відповідачем періоду для порівняння цін на паливо та відсутність підстав для укладення додаткової угоди.

Листом № 7855/12/224/20 від 22.12.2020 позивач, акцентуючи увагу на тому, що 23.12.2020 є останнім днем поставки дизельного палива згідно рознарядки за договором № Т/БП-321/20 від 08.12.2020, просив відповідача розпочати поставку палива відповідно до умов останнього.

Утретє листом № 145/23-12 від 23.12.2020 відповідач повідомив позивача про факт коливанням ціни на паливо на ринку в період з 09.12.2020 по 22.12.2020, підтверджений довідкою з ДП «Держзовнішінформ» № 12/90 від 23.12.2020, у зв`язку з чим, посилаючись на п. 2.1.1 договору, просив укласти позивача додаткову угоду до договору, що передбачає внесення відповідних змін в частині збільшення ціни за одиницю товару та, відповідно, зменшення обсягу закупівлі.

Оскільки ініціатива щодо необхідності врегулювання питання вартості дизельного палива та внесення відповідних змін до договору в частині ціни останнього, продиктована стрімким ростом вартості нафтопродуктів на ринку України, позивачем була проігнорована, відповідач поставку товару за рознарядкою вих. № 224-63/14 на умовах, визначених договором, не здійснив.

У свою чергу, позивач 23.12.2020 поза процедурою публічної закупівлі уклав з ТОВ «ПЕЙД» договір товарної позики № БП-202/20, за яким ТОВ «ПЕЙД» протягом 5 робочих днів з дати підписання договору зобов`язалося передати у власність позивача 250 т дизельного палива.

Наявні у матеріалах справи копії видаткових накладних та ТТН на відпуск нафтопродуктів (нафти) свідчать, що 24.12.2020 позивачем було отримано від ТОВ «ПЕЙД» дизельне паливо у кількості 46,563 т за ціною 19 166,67 грн за одиницю (без ПДВ), 28.12.2020 дизельне паливо у кількості 49,713 т за ціною 19 166,67 грн за одиницю (без ПДВ), 29.12.2020 - дизельне паливо у кількості 73,473 т за ціною 19 166,67 грн за одиницю (без ПДВ), 30.12.2020 дизельне паливо у кількості 48,267 т за ціною 19 166,67 грн за одиницю (без ПДВ), 31.12.2020 дизельне паливо у кількості 30,272 т за ціною 19 166,67 грн за одиницю (без ПДВ) та 01.03.2021 - дизельне паливо у кількості 47,124 т за ціною 22 750,00 грн за одиницю (без ПДВ).

Копіями видаткових накладних та ТТН на відпуск нафтопродуктів (нафти), датованими за період з 8 по 30 липня 2021 року, підтверджується повернення позивачем ТОВ «ПЕЙД» дизельного палива з договором товарної позики № БП-202/20 від 23.12.2020.

У подальшому позивачем було ініційовано розгляд судового спору про стягнення з відповідача штрафних санкцій за порушення строків виконання зобов`язання за договором поставки № Т/БП-321/20 від 08.12.2020.

Рішенням Господарського суду Київської області від 09.03.2023, залишеним без змін постановою Верховного Суду 26.06.2024 у справі № 916/3965/21, позов Державного підприємства «Морський Торговельний порт «Південний» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Софія Ойл» про стягнення штрафних санкцій задоволено повністю. Стягнуто з ТОВ «Софія Ойл» на користь ДП «МТП «Південний» штрафні санкції за прострочення строків виконання зобов`язання за договором, а саме: 3 669 142,68 грн пені у розмірі 0,5 відсотка вартості товару та 601 498,80 грн штрафу за прострочення строків виконання зобов`язання понад тридцять днів.

Окрім того, згідно постанови Південно-Західного апеляційного господарського суду від 14.06.2022 у справі № 916/840/21 відповідачу відмовлено у стягненні з позивача сплачених на виконання тендерних вимог грошових коштів в якості забезпечення виконання договору про закупівлю в розмірі 5% вартості договору у сумі 200 499,60 грн.

Звернувшись до господарського суду у вересні 2024 року, позивач просить суд зобов`язати відповідача поставити йому дизельне паливо згідно умов договору № Т/БП-321/20 від 08.12.2020: у кількості 200 тон та за ціною 16 708,30 грн/т (без ПДВ), аргументуючи тим, що взяте відповідачем у період дії договору зобов`язання з поставки товару не припинилося та продовжує свою дію станом й на теперішній час.

Заперечуючи проти позову, відповідач зазначає, що недобросовісна поведінка позивача, як-то ігнорування стрімкого росту цін на нафтопродукти на ринку України та ухиляння від об`єктивної необхідності внесення відповідних змін до договору поставки в частині ціни за одиницю товару, про що відповідач неодноразово та невідкладно повідомляв позивача, змусили відповідача відмовитися від здійснення поставки товару за рознарядкою від 16.02.2020 на умовах договору, котрі для нього, як для постачальника, стали фінансово вкрай невигідними.

Правові наслідки відмови продавця передати товар унормовані ст. ст. 665, 620 Цивільного кодексу України та диференціюються залежно від визначення такого товару індивідуальними чи родовими ознаками. Враховуючи, що предметом спірного договору поставки є товар, який не підпадає під визначення речей, наділених індивідуальними ознаками, то відмова відповідача передати товар у розумінні наведених норм має своїм наслідком виникнення у позивача права відмовитися від договору купівлі-продажу, а не права вимагати передання товару відповідно до умов зобов`язання, як на тому помилково наполягає ДП «Морський Торговельний Порт «Південний».

При цьому не вбачається виникнення у покупця права вимагати виконання зобов`язання в натурі й з умов укладеного між сторонами договору, який, натомість, передбачає лише право покупця на стягнення штрафних санкцій у разі порушення постачальником строків поставки, дострокового розірвання договору та відшкодування збитків. Не передбачено порядку виконання судового рішення про зобов`язання поставити товар, який не є індивідуально визначеним майном, й Законом України «Про виконавче провадження».

Таким чином, відповідач, посилаючись на постанови ВП ВС від 29.09.2020 у справі № 378/596/16-ц, від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20, переконаний, що неправильно обраний позивачем спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин.

Водночас відповідач у поданому відзиві на позов виснував, що обов`язок стосовно виконання договору поставки в натурі має сенс і є чинним виключно в період дії такого договору. Позивач, для діяльності якого важливими є ритмічність та безперебійність постачання палива, не отримавши останнє від відповідача у встановлений строк, наявну потребу у дизельному паливі забезпечив за рахунок укладення 23.12.2020 договору товарної позики з ТОВ «ПЕЙД». Саме тому наступні майже 4 роки позивач не вимагав у судовому порядку виконання відповідачем зобов`язання в натурі, сконцентрувавши свою увагу винятково на стягненні з нього штрафних санкцій за відмову поставити товар, результатом чого стало присудження компенсації у загальній сумі 4 471 141,08 грн, що навіть перевищує вартість палива, належного до поставки відповідачем за умовами спірного договору.

Посилаючись на ст. 7.2.2 Принципів УНІРУА, відповідач зауважив, що скориставшись можливістю розумного отримання виконання з іншого джерела, позивач втратив право у подальшому вимагати від нього виконання спірного негрошового зобов`язання в натурі. Крім цього, у розумінні наведеної норми відсутнє таке право у позивача й у силу того, що він не вимагав виконання зобов`язання в натурі у розумний строк після того, як дізнався про невиконання; примусове виконання спірного зобов`язання станом на сьогодні для відповідача є нерозумно обтяжливим та дорогим, враховуючи, що вартість обумовленого дизельного палива становить вже 8 640 000,00 грн, що більш ніж удвічі перевищує його вартість у грудні 2020 року (у розмірі 4 009 992,00 грн.).

Крім цього, відповідач акцентує увагу й на тому, що строк поставки встановлювався до 23.12.2020. Відтак ще 23.12.2020 позивач знав про порушення свого права на отримання товару. Проте, своєчасно реалізувавши право на стягнення з відповідача штрафних санкцій за невиконання умов договору поставки, з позовом про зобов`язання поставити товар до суду звернувся лише у вересні 2024 році, тобто з пропуском встановленого строку позовної давності, що є самостійною підставою для відмови у позові.

З огляду на зазначене відповідач переконаний, що звернення до суду з даною позовною вимогою є нічим іншим як спробою збагачення, проявом недобросовісності та нечесної ділової практики позивача, тоді як задоволення заявленого позову було б явно несправедливим та невиправдано обтяжливим для ТОВ «Софія Ойл».

Дослідивши вказані обставини та перевіривши їх доказами, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, виходячи з сукупності таких підстав.

Загальні умови виконання господарських зобов`язань визначені ст. 193 Господарського кодексу України, яка передбачає, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором

Статтею 509 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Поняття цивільно-правового договору визначено в ст. 626 Цивільного кодексу України. Так, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Укладений між позивачем та відповідачем у справі договір за своєю правовою природою є договором поставки, а відтак підпадає під правове регулювання, зокрема, пар. 3 глави 54 розділу ІІІ Цивільного кодексу України.

Так, ст. 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. ст. 662, 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Стаття 665 Цивільного кодексу України визначає правові наслідки відмови продавця передати товар. Зокрема, у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу.

Якщо продавець відмовився передати річ, визначену індивідуальними ознаками, покупець має право пред`явити продавцеві вимоги відповідно до статті 620 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 179 Цивільного кодексу України річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки.

Стаття 184 Цивільного кодексу України визначає поняття речей, визначених індивідуальними або родовими ознаками.

Зокрема, річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними.

Річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою. Річ, що має лише родові ознаки, є замінною.

Також, спеціальне правове регулювання відносин, пов`язаних з поставкою товарів, міститься і в пар. 1 глави 30 розділу VI Господарського кодексу України.

Так, статтями 265, 266 Господарського кодексу України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.

Сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України.

До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками.

Згідно зі ст. 267 Господарського кодексу України договір поставки може бути укладений на один рік, на строк більше одного року (довгостроковий договір) або на інший строк, визначений угодою сторін. Якщо в договорі строк його дії не визначений, він вважається укладеним на один рік.

Строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством.

Якщо в довгостроковому договорі кількість поставки визначено лише на рік або менший строк, у договорі повинен бути передбачений порядок погодження сторонами строків поставки на наступні періоди до закінчення строку дії договору. Якщо такий порядок не передбачений, договір вважається укладеним на один рік.

У разі якщо сторонами передбачено поставку товарів окремими партіями, строком (періодом) поставки продукції виробничо-технічного призначення є, як правило, квартал, а виробів народного споживання, як правило, - місяць. Сторони можуть погодити в договорі також графік поставки (місяць, декада, доба тощо).

Договором може бути передбачений порядок поставки недоодержаної покупцем у встановлений строк кількості товарів.

Отже, зі змісту наведених норм слідує, що договір поставки, будучи окремим видом договору купівлі-продажу, спрямований на регулювання правовідносин між професійними учасниками майнового обороту, особливістю яких є превалювання стабільних, ритмічних та довгострокових зв`язків між постачальниками та покупцями товарів, а не разових угод по передачі товару.

Саме тому до істотних умов договору поставки законодавець відносить, у тому числі, строки поставки товару упродовж усього строку дії договору.

Так, строки виконання зобов`язання з поставки товару можуть встановлюватися сторонами у договорі шляхом визначенням періодів поставки або ж погодження графіку поставки продукції, наряду з якими договір може містити й умову про здійснення поставки товарів відповідно до рознарядок (заявок) покупця на поставку продукції.

Як уже зазначалося, у п. 1.3 договору сторони погодили, що поставка палива здійснюється партіями, автомобільним транспортом, постачальником та за його рахунок на склад покупця. Згідно з п. 4.1 договору поставка палива здійснюється протягом 5 робочих днів з дати направлення покупцем письмової рознарядки (заявки) постачальнику на поставку товару.

Як встановлено судовим рішенням у справі № 916/3965/21, позивачем 16.12.2020 електронною поштою на електронну адресу ТОВ «Софія Ойл» було направлено рознарядку за вих. № 224-63/14 на поставку обумовленої договором кількості палива.

Таким чином, останнім днем строку виконання відповідачем свого обов`язку з поставки 200 т палива позивачу було 23.12.2020.

Разом з тим, ТОВ «Софія Ойл» від здійснення поставки товару згідно рознарядки вих. № 224-63/14 від 16.12.2020 на умовах, визначених договором, фактично відмовилося, про що свідчить невиконання ним дій з передачі товару на умовах, передбачених договором, зумовлене ігноруванням покупцем ініціативи постачальника щодо внесення змін до договору в частині ціни останнього, а також цілковита відсутність з боку постачальника будь-яких підстав для покупця сподіватись чи розраховувати на майбутнє здійснення спірної поставки.

Правові наслідки відмови продавця передати товар визначені ст. 665 Цивільного кодексу України. Так, відповідно до частини 1 наведеної норми у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу.

Якщо продавець відмовився передати річ, визначену індивідуальними ознаками, покупець має право пред`явити продавцеві вимоги відповідно до статті 620 цього Кодексу (ч. 2 ст. 665 ЦК України).

Частиною 1 ст. 620 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі невиконання боржником обов`язку передати кредиторові у власність або у користування річ, визначену індивідуальними ознаками, кредитор має право витребувати цю річ у боржника та вимагати її передання відповідно до умов зобов`язання.

Отже, ст. ст. 665, 620 Цивільного кодексу України закріплюють можливі способи захисту прав покупця у разі відмови постачальника передати товар, диференціюючи їх залежно від визначення предмету поставки індивідуальними чи родовими ознаками.

Згідно зі ст. 184 Цивільного кодексу України річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними.

Річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою. Річ, що має лише родові ознаки, є замінною.

Так, якщо предметом договору поставки є майно, визначене родовими ознаками, то невиконання продавцем обов`язку з передачі його покупцеві має своїм наслідком виникнення у покупця права на легітимну відмову від договору поставки, що кореспондується із загальною нормою п. 1 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України та відповідає основним засадам розумності, доцільності, раціональності й усталеним звичаям ділового обороту, позаяк непоставлений товар цілком можливий до заміни покупцем за рахунок іншого аналогічного чи подібного товару.

У разі ж, якщо предметом договору поставки є річ, визначена індивідуальними ознаками, тобто незамінна, покупець на власний розсуд наряду з правом відмовитися від договору поставки вправі також пред`явити вимогу про витребування такої речі у постачальника.

Разом з тим, такого способу захисту прав покупця як зобов`язання постачальника виконати обов`язок з поставки товару в натурі, на якому наразі наполягає позивач, ні ст. 665 Цивільного кодексу України, ні ст. 620 названого Кодексу, будучи спеціальними нормами, що регламентують спірні правовідносини, не передбачають.

Між тим, з матеріалів справи вбачається, що позивач, як суб`єкт господарювання, для діяльності якого важлива ритмічність та безперебійність отримання палива, не отримавши від відповідача замовленої продукції у встановлений строк, 23.12.2020 поза процедурою публічної закупівлі уклав з ТОВ «ПЕЙД» договір товарної позики № БП-202/20, за яким ТОВ «ПЕЙД» протягом 5 робочих днів з дати підписання договору зобов`язалося передати у власність позивача 250 т дизельного палива.

Статтею 1046 Цивільного кодексу України визначено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Наявні у матеріалах справи копії видаткових накладних та ТТН на відпуск нафтопродуктів (нафти) свідчать, що 24.12.2020 позивачем було отримано від ТОВ «ПЕЙД» дизельне паливо у кількості 46,563 т за ціною 19 166,67 грн за одиницю (без ПДВ), 28.12.2020 дизельне паливо у кількості 49,713 т за ціною 19 166,67 грн за одиницю (без ПДВ), 29.12.2020 - дизельне паливо у кількості 73,473 т за ціною 19 166,67 грн за одиницю (без ПДВ), 30.12.2020 дизельне паливо у кількості 48,267 т за ціною 19 166,67 грн за одиницю (без ПДВ), 31.12.2020 дизельне паливо у кількості 30,272 т за ціною 19 166,67 грн за одиницю (без ПДВ) та 01.03.2021 - дизельне паливо у кількості 47,124 т за ціною 22 750,00 грн за одиницю (без ПДВ).

Копіями видаткових накладних та ТТН на відпуск нафтопродуктів (нафти), датованими за період з 8 по 30 липня 2021 року, підтверджується повернення позивачем ТОВ «ПЕЙД» дизельного палива з договором товарної позики № БП-202/20 від 23.12.2020.

Надаючи правову оцінку вказаним діям позивача, суд виходить з того, що у силу ч. 11 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України відмова у правосудді з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини забороняється.

За приписами частини 9 наведеної норми, якщо спірні відносини, в тому числі за участю іноземної особи, не врегульовані законодавством, суд застосовує звичаї, які є вживаними у діловому обороті.

Частиною 1 ст. 7 Цивільного кодексу України унормовано, що цивільні відносини можуть регулюватися звичаєм, зокрема звичаєм ділового обороту.

Звичаєм є правило поведінки, яке не встановлене актами цивільного законодавства, але є усталеним у певній сфері цивільних відносин.

Звичай може бути зафіксований у відповідному документі.

Положення ч. 4 ст. 265 Господарського кодексу України так само управнюють сторін для визначення умов договорів поставки використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України.

Враховуючи, що ч. 1 ст. 665 Цивільного кодексу України, закріпивши право покупця на відмову від договору поставки, жодних додаткових до вжиття ним способів поновлення свого порушеного права на отримання товару не унормує, як і договір поставки, укладений між сторонами, суд звертається до Принципів міжнародних комерційних договорів (Принципів УНІДРУА в редакції 2016 року), як узагальнених норм європейського звичаєвого права.

Так, із тексту Преамбули Принципів УНІДРУА вбачається можливим їх застосування не тільки для врегулювання міжнародних комерційних відносин, які виникають на підставі відповідного контракту, але й в сфері тлумачення або доповнення національного законодавства. Також останні можуть слугувати як приклад для національних та міжнародних законодавців.

Виконання негрошового зобов`язання регулює ст. 7.2.2 Принципів УНІДРУА, передбачаючи, якщо сторона, яка має зобов`язання інше, ніж виплата грошей, не виконує його, інша сторона може вимагати виконання зобов`язання, крім випадків, коли: (b) виконання або у відповідних випадках примусове виконання є нерозумно обтяжливим чи дорогим; (c) сторона, яка має право на виконання, може розумно отримати виконання з інших джерел; (e) сторона, яка має право на виконання, не вимагає його протягом розумного строку після того, як вона дізналася чи могла дізнатися про невиконання.

У випадках, де постраждала сторона розірвала договір і вчинила правочин на заміну в межах розумного строку і в розумний спосіб, вона може повернути назад різницю між ціною договору і ціною правочину, що замінив договір, а також відшкодувати збитки за подальшу шкоду (ст. 7.4.5 Принципів УНІДРУА).

Зі змісту наведених норм слідує, що у разі невиконання постачальником взятого на себе зобов`язання з поставки товару покупець, керуючись необхідністю ритмічного та безперебійного отримання замовленої продукції, не обмежений в праві набути її у іншого постачальника.

У розумінні пункту с) ст. 7.2.2 Принципів УНІДРУА уже сама по собі наявність у покупця розумної можливості отримати актуальне для нього виконання з іншого джерела за рахунок подібного чи аналогічного товару позбавляє його права вимагати від постачальника виконання зобов`язання в натурі. Близька за змістом концепція закладена й національним законодавцем в основу ч. 1 ст. 665 ЦК України, як спеціальної норми, котра регулює спірні правовідносини.

Виходячи зі змісту ст. 7.4.5 Принципів УНІДРУА, у випадку, коли покупець розірвав договір і вчинив правочин на заміну, тобто уже фактично скористався означеною вище можливістю отримання виконання з іншого джерела, замість права вимагати виконання первісним постачальником зобов`язання в натурі, він набуває права вимагати відшкодування ним збитків, як різниці між вартістю товару за первісним договором і його вартістю за правочином, укладеним на заміну.

Названа правомочність покупця за своїм змістом є спеціальним заходом оперативного впливу, головна особливість якої полягає у можливості її одностороннього застосування.

Оцінюючи договір товарної позики № БП-202/20 від 23.12.2020, укладений позивачем з ТОВ «ПЕЙД», саме як вчинений на заміну договору поставки, суд виходить з того, що предметом договору товарної позики є товар аналогічний тому, котрий був предметом договору поставки та заявлявся позивачем у рознарядці від 16.12.2020, й майже у однаковій кількості. Укладення позивачем з ТОВ «ПЕЙД» договору позики мало місце синхронно з невиконанням відповідачем свого зобов`язання з поставки дизельного палива за рознарядкою вих. № 224-63/14 від 16.12.2020 згідно договору поставки. Нарешті, причиною укладення договору товарної позики з ТОВ «ПЕЙД» стало саме це невиконання відповідачем взятого на себе зобов`язання, позаяк саме воно зумовило виникнення у позивача нагальної необхідності у стислі строки поповнити кількість палива у власних резервуарах, яка, у свою чергу, вимагала раціонально обирати найшвидший з можливих способів, уникаючи витрати зайвого часу на спір з відповідачем щодо примусового виконання зобов`язання в натурі.

Укладення позивачем 23.12.2020 договору товарної позики на заміну договору поставки та задоволення потреби у дизельному паливі за рахунок отримання аналогічного товару у третьої особи є юридично значимою дією, оскільки свідчить про його фактичну відмову від спірного договору поставки, тобто реалізацію права, передбаченого ч. 1 ст. 665 ЦК України та ст. 7.4.5 Принципів УНІДРУА.

При цьому саме лише недотримання покупцем формальної процедури відмови від договору, згідно якої укладенню правочину на заміну мало б передувати повідомлення постачальника про розірвання договору, не спроможне нівелювати значення фактично вчиненої ним дії. За загальним правилом, усталеним, у тому числі, у практиці Верховного Суду, суть переважає над формою, а процедура є вторинною по відношенню до змісту. Саме покупець, відмовляючись від договору поставки, є відповідальним за послідовне дотримання та виконання ним всіх етапів процедури такої відмови. Процедурна непослідовність покупця, як-то вчинення правочину на заміну поза попереднім повідомленням постачальника про відмову від договору, свідчить винятково про недобросовісність самого покупця при реалізації наявного права, утім не може покладати на постачальника жодних негативних наслідків, у тому числі, у вигляді продовження існування його негрошового зобов`язання з поставки товару.

Отже, виходячи зі встановлених фактичних обставин справи, а також пункту с) ст. 7.2.2, ст. 7.4.5 Принципів УНІДРУА, як і положень ст. ст. 665, 620 ЦК України, суд дійшов висновку, що право вимагати від ТОВ «Софія Ойл» виконання зобов`язання з поставки дизельного палива за спірним договором в натурі у ДП «МТП «Південний» відсутнє.

Не обґрунтовує наявності означеного права вимоги у ДП «МТП «Південний» і його посилання на п. 7.1 договору поставки, оскільки вчинена позивачем фактична відмова від договору шляхом укладення договору товарної позики на його заміну повністю нівелює умову названого пункту про те, що в частині обов`язків, які виникли в період дії договору поставки, останній діє до повного їх виконання.

Крім цього, вирішуючи даний спір по суті, судом встановлено та прийнято до уваги, що право ДП «МТП «Південний» непоставкою товару було порушене ще 23.12.2020, про що останнє, як покупець, не могло не знати. Однак, у розумний строк Підприємство у судовому порядку виконання ТОВ «Софія Ойл» зобов`язання в натурі не вимагало. Натомість, забезпечивши одразу ж у грудні 2020 року наявну потребу у дизельному паливі за рахунок отримання аналогічного товару від третьої особи, позивач сконцентрувався винятково на стягненні з відповідача штрафних санкцій за договором поставки № Т/БП-321/20 від 08.12.2020. Результатом розгляду ініційованого ним судового спору стало присудження до стягнення з відповідача 3 669 142,68 грн пені та 601 498,80 грн штрафу, які у загальній сумі 4 471 141,08 грн навіть перевищують вартість палива, належного до поставки за спірною рознарядкою.

Поновивши порушене право на отримання товару за рахунок укладення з ТОВ «ПЕЙД» договору на заміну, стягнувши у 2023 році з відповідача штрафні санкції за допущене невиконання взятого на себе зобов`язання, у вересні 2024 року, тобто поза межами строків, які можна було б вважати розумними, Підприємство все ж звертається до суду з вимогою про зобов`язання відповідача поставити паливо за спірною рознарядкою згідно умов договору поставки у кількості 200 т, за ціною 16 708,30 грн (без ПДВ) за одиницю, у той час як середньо ринкова ціна на таке паливо протягом 4 років, що спливли, зросла більше, ніж удвічі.

Отже, наведені обставини справи свідчать, що Підприємство протягом розумного строку після того, як дізналося про невиконання зобов`язання, такого виконання від відповідача не вимагало, тоді як станом на момент пред`явлення ним відповідної вимоги таке виконання перетворилося на нерозумно обтяжливе та дороге для відповідача, як постачальника продукції, що у розумінні цитованих вище пунктів e), b) ст. 7.2.2 Принципів УНІДРУА виключає право позивача вимагати виконання відповідачем зобов`язання з поставки дизельного палива за спірним договором в натурі.

Встановлена судом відсутність у ДП «МТП «Південний» права вимагати виконання відповідачем зобов`язання за спірним договором поставки в натурі тягне за собою прийняття рішення про відмову у задоволенні позову. Оскільки лише наявність права обумовлює виникнення у інших осіб відповідного обов?язку перед особою, якій таке право належить, тоді як ніхто не може бути примушений до дій, вчинення яких не є обов`язковим для нього.

Водночас, на переконання суду, означена вище поведінка позивача підлягає оцінці й на предмет її відповідності принципам справедливості, розумності та добросовісності, як основним засадам поведінки учасників цивільних правовідносин, закріпленим ст. 3 ЦК України.

Частиною 3 ст.13 Цивільного кодексу України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

У силу ч. 3 ст. 16 Цивільного кодексу України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20 (п. п. 10.28 10.36) виснувала, що «добросовісність є однією з основоположних засад цивільного законодавства та імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість».

У постанові від 19.05.2020 у справі № 910/719/19 Велика Палата Верховного Суду сформулювала, що: «Пунктом 6 статті 3 ЦК України закріплений принцип справедливості, добросовісності та розумності. Зазначений принцип включає, зокрема, обов`язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість та добросовісно вести переговори».

Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право (див. постанову Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 910/1873/17).

Наведені норми чинного законодавства України та актуальна судова практика їх застосування у повній мірі кореспондуються й з Принципами УНІДРУА, статтею 1.7 яких закріплено, що кожна сторона зобов`язана діяти у відповідності до принципу добросовісності та чесно вести справи в міжнародній торгівлі. Сторони не мають права виключити чи обмежити такий обов`язок.

Варто зауважити, що принцип добросовісності лежить в основі доктрини «venire contra factum proprium» (заборони суперечливої поведінки), у силу якої ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці.

Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (ст. І.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права).

Особа, яка має якесь право, і своєю поведінкою створює в іншої особи відчуття, що вона цим правом користуватися не буде, а згодом всупереч колишній власній поведінці намагається скористатися своєю формальною правовою позицією, то за наявності низки ознак суд на підставі принципу естопель може відмовити у захисті такого права за ч. 2, 3 ст. 13 Цивільного кодексу України, вбачаючи зловживання правом.

На переконання суду, звернення ДП «МТП «Південний» з даним позовом не відповідає ні його поведінці протягом попередніх 4 років, ні принципам добросовісності та чесної ділової практики, враховуючи, що порушене право на отримання товару позивачем було поновлено у спосіб, котрий є узвичаєним для правовідносин даного виду, а також було реалізовано й право на стягнення пені та штрафу, як заходів відповідальності за допущене відповідачем невиконання зобов`язання. Таким чином, звернення з даною вимогою фактично спрямоване не на захист порушеного права позивача, а є нічим іншим як зловживанням Підприємством своїм правовим статусом та правами покупця за договором поставки й використання їх винятково з метою отримання додаткової фінансової вигоди за рахунок відповідача, що прямо заборонено ч. 3 ст. 13 Цивільного кодексу України та у розумінні ч. 3 ст. 16 Цивільного кодексу України слугує підставою для відмови суду у захисті такого права.

Згідно з ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними у розумінні ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Згідно з ч. 2 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Як визначено ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

На підставі вищевикладеного суд дійшов висновку, що у позові ДП «Морський Торговельний Порт «Південний» про зобов`язання ТОВ «Софія Ойл» поставити товар (паливо дизельне) згідно умов договору № Т/БП-321/20 від 08.12.2020 у кількості 200 тон слід відмовити у повному обсязі.

За приписами ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 79, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржено у порядку і строки, встановлені ст.ст. 254, 256 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 14.04.2025.

Суддя Т.П. Карпечкін