Рішення

від 03.04.2025 по справі 914/2883/24

ДРОГОБИЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.04.2025 Справа № 914/2883/24

За позовом:Товариства з обмеженою відповідальністю «УА Макс Трейдинг», м. Київдо відповідача:Державного підприємства «Львіввугілля», Львівська обл., м. Сокальпро:стягнення заборгованості, пені, інфляційних втрат та 3% річних Суддя Крупник Р.В. Секретар Зусько І.С.Представники сторін:від позивача:Крюкова М.В. адвокатка;від відповідача:Савка О.В. адвокатка.

ІСТОРІЯ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ.

Товариство з обмеженою відповідальністю «УА Макс Трейдинг» (надалі Позивач, ТОВ «УА Макс Трейдинг») звернулося до Господарського суду Львівської області із позовною заявою до Державного підприємства «Львіввугілля» (надалі Відповідач, ДП «Львіввугілля») про стягнення заборгованості, пені, інфляційних втрат та 3% річних.

Ухвалою від 26.11.2024 суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі, розгляд справи ухвалив здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначив на 13.01.2025.

У підготовчому засіданні 13.01.2025 продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів, оголошено перерву у засіданні до 17.02.2025.

У підготовчому засіданні 17.02.2025 суд розцінив відповідь на відзив також як заяву про зменшення розміру позовних вимог, прийняв до розгляду заяву про зменшення розміру позовних вимог та ухвалив здійснювати подальший розгляд справи з її урахуванням.

Ухвалою від 17.02.2025 закрито підготовче провадження у справі та призначено розгляд справи по суті на 10.03.2025.

Ухвалою від 10.03.2025 судове засідання у справі відкладено на 03.04.2025.

Представниця позивача взяла участь у судовому засіданні 03.04.2025 у режимі відеоконференції, просила задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представниця відповідача у судове засідання 03.04.2025 з`явилась, просила відмовити у задоволенні позовних вимог.

КЛОПОТАННЯ СТОРІН.

Відповідачем подано до суду клопотання вх. №8566/25 від 02.04.2025 про долучення доказів часткової сплати боргу, а саме платіжної інструкції №565 від 07.03.2025 на суму 347`437,40 грн.

Заслухавши пояснення представників сторін, суд задля забезпечення повного і всебічного дослідження обставин справи та виконання завдань господарського судочинства ухвалює долучити до матеріалів справи платіжну інструкцію №565 від 07.03.2025.

АРГУМЕНТИ СТОРІН.

Аргументи позивача.

Позовна заява обґрунтована тим, що між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) укладено Договір про закупівлю товару за результатами відкритих торгів з особливостями №293 від 21.08.2023, на виконання якого позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 3`701`365,20 грн.

Як стверджує позивач, відповідач порушив свої зобов`язання за договором та не оплатив вартості товару на суму 1`347`437,40 грн. Оскільки вказана сума грошових коштів так і не було сплачена, позивач просить стягнути на його користь 1`622`034,31 грн., з яких 1`347`437,40 грн. основний борг, 122`828,39 грн. пеня, 124`936,43 грн. інфляційних втрат та 26`832,09 грн. 3% річних.

Аргументи відповідача.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, у якому визнав суму основного боргу, позаяк така виникла внаслідок несвоєчасної оплати та, при цьому, заперечив проти стягнення пені, посилаючись на те, що:

- він перебуває у незадовільному фінансовому становищі. В рамках бюджетної програми призначено виділення коштів для часткового покриття собівартості вугілля, які в подальшому покривають заборгованість по заробітній платі шахтарів під кінець 2024 року;

- нарахування пені проводиться без урахування обмеження, встановленого статтею 232 ГК України;

- зважаючи на дати отримання товару покупцем на складі, нарахування пені за накладною №115 від 01.12.2023 слід здійснювати з 16.01.2024, за накладною №1 від 04.01.2024 з 05.01.2024, за накладною №34 від 28.03.2024 з 10.05.2024, а за накладною №39 від 29.03.2024 з 13.05.2024. Нарахування пені за накладною №1 від 04.01.2024 за 16.02.2024 є безпідставним, з огляду на проведену у цей день оплату.

Крім цього, відповідачем заявлено клопотання про зменшення заявленої до стягнення пені до 90% із посиланням на обстріли української енергетики, які призвели до втрати ДП «Львіввугілля» покупців вугілля та припинення розрахунків за відвантажену вугільну продукцію; скрутне матеріальне становище (постійна заборгованість по виплаті заробітної плати, заблоковані рахунки податковою інспекцією, у зв`язку із великими боргами перед державою, значна кредиторська заборгованість за минулі роки, відсутнє фінансування з Державного бюджету тощо).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

21.08.2023 між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) укладено Договір №293 про закупівлю товару за результатами відкритих торгів з особливостями (надалі Договір), згідно із пунктом 1.1 якого постачальник зобов`язується поставити товар в порядку та на умовах визначених у договорі, а саме: Кріпильні деталі за кодом ДК 021:2015, 44530000-4 Кріпильні деталі (44531000-1 Кріпильні деталі з наріззю), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього узгоджену грошову суму (Т.1; а.с. 25-30).

25.12.2023 між сторонами підписано Додатку угоду №1 до Договору (Т.1; а.с. 120). Зважаючи на це, договірні положення викладатимуться судом з урахуванням погоджених сторонами змін.

Пунктом 1.2 Договору передбачено, що найменування, одиниці виміру і загальна кількість товару, його номенклатура, ціна і строк поставки, зазначено в Специфікації до договору, яка є його невід`ємною частиною.

Згідно з пунктами 3.1, 3.2 Договору його сума складає 4`558`304,16 грн., у т.ч. ПДВ 759`717,36 грн. Ціна за кожну одиницю товару встановлена в національній валюті України і зазначена в Специфікації №1 до договору.

У Специфікації №1 до Договору сторони погодили поставку болтів та гайок різних розмірів загальною вартістю 3`798`586,80 грн. (Т.1; а.с. 31).

Пунктами 5.1-5.3 Договору передбачено, що строк поставки товару зазначений в Специфікації. Доставка товару здійснюється на умовах DDP (склад покупця згідно з Правилами ІНКОТЕРМС-2020) протягом 10 робочих днів з моменту отримання письмової заявки на поставку товару. Датою постачання вважається дата, яка вказана покупцем на товаросупроводжувальних документах, наданих постачальником при його прийманні.

Вантажоодержувачем товару є ВП «Управління «Західвуглепостач» ДП «Львіввугілля». Приймання товару здійснюється безпосередньо вантажоодержувачем на його складі у відповідності до супровідних документів (пункти 5.4, 5.7 Договору).

Право власності на товар переходить від постачальника до покупця з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі, який підтверджує виконання постачальником свого зобов`язання щодо поставки товару. Акт приймання-передачі зі сторони покупця підписується представником вантажоодержувача та керівником/представником дирекції з виробництва ДП «Львіввугілля», в інтересах якої укладено договір про закупівлю (пункт 5.11 Договору).

З матеріалів справи прослідковується, що 24.08.2023, 16.11.2023, 20.12.2023 та 22.03.2024 відповідач надавав позивачу письмові заявки на поставку товару, зазначаючи найменування та конкретний обсяг товару, який необхідно передати згідно із Договором (Т.1; а.с. 32-35).

На виконання умов Договору, позивач передав, а відповідач прийняв товар за Договором на загальну суму 3`701`365,20 грн., що підтверджується копіями відповідних видаткових накладних за №№: 95 від 30.08.2023 на суму 222`220,80 грн.; 92 від 30.08.2023 на суму 231`480,00 грн.; 116 від 27.11.2023 на суму 462`960,00 грн.; 117 від 27.11.2023 на суму 46`296,00 грн.; 118 від 27.11.2023 на суму 75`231,00 грн.; 115 від 01.12.2023 на суму 468`747,00 грн.; 134 від 27.12.2023 на суму 115`740,00 грн.; 1 від 04.01.2024 на суму 1`319`436,00 грн.; 34 від 28.03.2024 на суму 296`294,40 грн.; 39 від 29.03.2024 на суму 462`960,00 грн. (Т.1; а.с. 36-45).

Кожен із цих документів підписаний представниками позивача та вантажоодержувача ВП «Управління «Західвуглепостач» ДП «Львіввугілля», а також скріплений їх печатками.

На підтвердження повноважень із прийняття товару вантажоодержувач надавав позивачу відповідні довіреності (Т.1; а.с. 46-53).

За результатами проведення господарських операцій з поставки товару, позивач здійснив нарахування податкових зобов`язань за кожною видатковою накладною, що підтверджується копіями податкових накладних та квитанцій про їх реєстрацію (Т.1; а.с. 54-84).

Як передбачено пунктами 4.1, 4.2 Договору, покупець сплачує вартість товару за ціною, зазначеною в Специфікації №1, в національній валюті України шляхом банківського переказу на розрахунковий рахунок постачальника. Оплата за отриманий товар проводиться покупцем шляхом перерахування коштів протягом 30 робочих днів з моменту отримання товару. Оплату за товар може здійснювати як покупець, так і вантажоодержувач.

Позивачем виставлено відповідачу рахунки на оплату на загальну суму 3`701`365,20 грн. (Т.1; а.с. 85-88).

Судом встановлено, що на момент звернення позивачем до суду із позовом та відкриття провадження у справі відповідач частково оплатив вартість поставленого товару, а саме у розмірі 2`353`927,80 грн., що підтверджується копіями наявних у матеріалах справи платіжних документів (Т.1; а.с. 89-99). Решта суми у розмірі 1`347`437,40 грн. (3`701`365,20 - 2`353`927,80) ним оплачена не була.

Наявність боргу у вказаному розмірі визнається відповідачем та простежується зі змісту Довідки Північного офісу Держаудитслужби №262608-31/459-8 від 21.11.2024 (Т.1; а.с. 188-200) і Довідки ВП «Управління «Західвуглепостач» ДП «Львіввугілля» (Т.1; а.с. 218).

Позивач надсилав відповідачу претензію про оплату заборгованості від 19.11.2024 та лист-вимогу про сплату боргу №040324 від 04.03.2024, які залишились без належного реагування ДП «Львіввугілля» (Т.1; а.с. 108-135).

Вказане обумовило звернення ТОВ «УА Макс Трейдинг» до суду із позовом.

Судом встановлено, що після відкриття провадження у справі відповідачем перераховано позивачу 347`437,40 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №565 від 07.03.2025 та було визнано представницею позивача у судовому засіданні 03.04.2025.

Як передбачено пунктом 7.7 Договору, за порушення строків оплати, зазначених у пункті 4.2 договору, покупець сплачує постачальнику пеню розмірі одинарної облікової ставки Національного банку України.

На підставі вказано пункту, а також частини 2 статті 625 ЦК України, позивач здійснив нарахування на основну суму боргу 122`828,39 грн. пені, 124`936,43 грн. інфляційних втрат та 26`832,09 грн. 3% річних.

ОЦІНКА СУДУ.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Судом встановлено, що між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) укладено Договір №293 про закупівлю товару за результатами відкритих торгів з особливостями від 21.08.2023.

Згідно із частиною 1 статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 ЦК України).

Частиною 1 ст. 662 ЦК України визначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

На виконання умов Договору позивач передав обумовлений сторонами товар на загальну суму 3`701`365,20 грн., що свідчить про виконання ТОВ «УА Макс Трейдинг» свого зобов`язання.

Як передбачено частинами 1, 2 статті 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно із пунктом 4.2 Договору оплата за отриманий товар проводиться покупцем шляхом перерахування коштів протягом 30 робочих днів з моменту отримання товару.

Як передбачено частиною 1 статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З матеріалів справи вбачається, що відповідач належним чином не виконав своїх грошових зобов`язань за Договором, допустивши прострочення у здійсненні платежів та не перерахувавши позивачу усієї вартості поставленого товару.

Судом встановлено, а відповідачем визнається, що на момент відкриття провадження у справі ДП «Львіввугілля» лише частково оплатило вартість поставленого товару, а саме у розмірі 2`353`927,80 грн. У зв`язку із цим, у нього утворилась заборгованість у розмірі 1`347`437,40 грн. (3`701`365,20 - 2`353`927,80).

Разом з цим, у ході розгляду справи відповідач додатково сплатив позивачу 347`437,40 грн.

Згідно із пунктом 2 частини 1 статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Враховуючи ту обставину, що предмет спору щодо стягнення 347`437,40 грн. основного боргу існував на момент подання до суду позову та припинив своє існування, суд доходить висновку, що провадження у цій частині підлягає закриттю.

Суд роз`яснює сторонам, що у відповідності до частини 3 статті 231 ГПК України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Решта заборгованості у розмірі 1`000`000,00 грн. (1`347`437,40 - 347`437,40) сплачена не була. Доказів протилежного до суду не подано.

Зважаючи на це, суд доходить висновку про законність і обґрунтованість позовної вимоги ТОВ «УА Макс Трейдинг» про стягнення основного боргу у розмірі 1`000`000,00 грн. та наявність підстав для її задоволення у повному обсязі.

Враховуючи прострочення в оплаті, позивач нарахував на прострочену заборгованість відповідача 122`828,39 грн. пені, 124`936,43 грн. інфляційних втрат та 26`832,09 грн. 3% річних, про стягнення яких також просить суд.

З цього приводу суд зазначає, що згідно із частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як передбачено пунктом 7.7 Договору, за порушення строків оплати, зазначених у пункті 4.2 договору, покупець сплачує постачальнику пеню розмірі одинарної облікової ставки Національного банку України.

У матеріалах справи наявні проведені позивачем розрахунки пені, інфляційних втрат та 3% річних (Т.1; а.с. 183).

Дослідивши їх зміст, врахувавши дати поставки товару відповідачем, розміри і дати проведених відповідачем оплат, а також договірні умови щодо строків і порядку розрахунків, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення із відповідача на користь позивача 94`696,26 грн. пені, 111`193,74 грн. інфляційних втрат, 26`212,54 грн. 3% річних та, відповідно, про часткове задоволення відповідних позовних вимог.

При здійсненні таких висновків суд враховує допущені відповідачем помилки у розрахунках, а саме:

1) Видаткова накладна №115 від 01.12.2023 на суму 468 747,00 грн.

Позивач безпідставно нараховував пеню та 3% річних на суму боргу за цією накладною за період з 17.01.2024 по 23.01.2024, адже 23.01.2024 відбулося повне погашення заборгованості. Відтак, цей день не може враховуватись при обрахунках, що відповідає положенням пункту 1.9. постанови Пленуму ВГСУ «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» №14 від 17.12.2013 та правовим висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 13.06.2018 у справі №922/1008/16.

При цьому позивач безпідставно нараховував пеню та 3% річних на суму боргу у розмірі 53`007,00 грн. за період з 13.01.2024 по 16.01.2024, адже у цей проміжок часу він уже нараховував пеню і 3% річних на вказану суму, яка була складовою попередньої суми боргу (115`740,00 грн.), що існувала до моменту часткового погашення боргу 16.01.2024.

Окрім цього, позивач безпідставно нарахував інфляційні втрати у розмірі 674,99 грн., адже період прострочення відповідача становив менше 15 днів.

2) Видаткова накладна №1 від 04.01.2024 на суму 1`319`436,00 грн.

Позивач безпідставно нараховував пеню та 3% річних за окремими періодами нарахування, включивши до бази нарахування заборгованість за попередній період, на яку до цього уже нараховувалися пеня та 3% річних.

Окрім цього, суд зазначає, що згідно із частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Оскільки прострочення зобов`язання за накладною №1 від 04.01.2024, розпочалося з 16.02.2024, то, враховуючи законодавче обмеження, нарахування пені було можливим виключно по 15.08.2024, а не по 18.11.2024 як зазначає позивач.

Інфляційні втрати у розмірі 3`264,55 грн. та у розмірі 3`940,92 грн. стягненню не підлягають, адже періоди прострочення основного боргу, на який здійснювалось нарахування, становив менше 15 днів. Так, нарахування 3`264,55 грн. проведено позивачем за один день, а 3`940,92 грн. за п`ять днів, що прямо відображено у розрахунку.

Сума інфляційних втрат у розмірі 51`760,10 грн., які нараховані за 158 днів, визначена неправильно. Зважаючи на суму основного боргу, за цей період часу позивач має право на стягнення 48`538,26 грн.

3) Видаткова накладна №34 від 28.03.2024 на суму 296`294,40 грн.

Позивач помилково нараховував пеню поза межами шестимісячного строку, встановленого статтею 232 ГК України. Оскільки прострочення зобов`язання за накладною №34 від 28.03.2024, розпочалося з 10.05.2024, то, враховуючи законодавче обмеження, нарахування пені було можливим виключно по 09.11.2024, а не по 18.11.2024 як зазначає позивач.

Сума інфляційних втрат у розмірі 25`481,32 грн., які нараховані за 158 днів, визначена неправильно. Зважаючи на суму основного боргу, за цей період часу позивач має право на стягнення 24`450,92 грн.

4) Видаткова накладна №39 від 29.03.2024 на суму 462`960,00 грн.

Позивач помилково нараховував пеню поза межами шестимісячного строку, встановленого статтею 232 ГК України. Оскільки прострочення зобов`язання за накладною №39 від 29.03.2024, розпочалося з 11.05.2024, то, враховуючи законодавче обмеження, нарахування пені було можливим виключно по 10.11.2024, а не по 18.11.2024 як зазначає позивач.

Сума інфляційних втрат у розмірі 39`814,56 грн., які нараховані за 158 днів, визначена неправильно. Зважаючи на суму основного боргу, за цей період часу позивач має право на стягнення 38`204,56 грн.

Суд відхиляє заперечення відповідача щодо порядку проведення позивачем нарахувань пені, інфляційних втрат та 3% річних, які викладені у поясненнях вх. №31254/24 від 30.12.2024 та стосуються визначення строків на оплату поставленого товару. Згідно із твердженнями ДП «Львіввугілля» товар отримувався ним через поштові відділення оператора поштового зв`язку «Нова пошта». Фактичні дати отримання товару у поштових відділеннях не співпадають із датами складення видаткових накладних.

Суд зазначає, що вказані доводи не підтверджені належними та допустимими доказами. Подані до суду копії експерт-накладних «Нова пошта» (Т.1; а.с. 219, 222-223) не можуть братися до уваги, позаяк з їх змісту неможливо встановити зв`язок з обставинами спору у цій справі.

До того ж, жодна договірна умова не визначає поставки товару через засоби поштового зв`язку. Натомість, згідно із пунктами 5.2, 5.3 Договору доставка товару здійснюється на умовах DDP (склад покупця згідно з Правилами ІНКОТЕРМС-2020) протягом 10 робочих днів з моменту отримання письмової заявки на поставку товару. Датою постачання вважається дата, яка вказана покупцем на товаросупроводжувальних документах, наданих постачальником при його прийманні.

Таким чином, у суду відсутні підстави сумніватися, що відображені на видаткових накладних дати їх складення не співпадають із датами фактичного отримання товару відповідачем на своєму складі.

Надана відповідачем товарно-транспортна накладна №04/01/24 від 04.01.2024 (Т.1; а.с. 220), складена згідно із накладною №1 від 04.01.2024, не спростовує викладених вище висновків суду, адже у Прибутковому ордері №1 від 05.01.2024 вказано, що товар за цією ТТН відвантажено 04.01.2024 (Т.1; а.с. 221). Більше того, відповідна ТТН лише підтверджує, що поставка товару проводилася автомобільним транспортом із залученням перевізників.

Посилання відповідача на пункт 4.3 Договору, як на підставу для звільнення від пені, суд також відхиляє. Згідно із цим пунктом у випадку невиконання покупцем умов оплати за договором, внаслідок відсутності цільового фінансування таких видатків, покупець звільняється від відповідальності щодо сплати будь-яких господарських санкцій (пеня, штраф тощо), пов`язаних з недотриманням термінів оплати товару.

У матеріалах справи відсутні докази того, що невиконання відповідачем договірних умов із оплати перебувало у прямому причинно-наслідковому зв`язку із відсутністю цільового фінансування таких видатків.

Відповідачем заявлено клопотання про зменшення заявленої до стягнення пені до 90% із посиланням на обстріли української енергетики, які призвели до втрати ДП «Львіввугілля» покупців вугілля та припинення розрахунків за відвантажену вугільну продукцію; скрутне матеріальне становище (постійна заборгованість по виплаті заробітної плати, заблоковані рахунки податковою інспекцією, у зв`язку із великими боргами перед державою, значна кредиторська заборгованість за минулі роки, відсутнє фінансування з Державного бюджету тощо).

На підтвердження свого скрутного матеріального становища відповідач подав до суду докази, а саме звіт про фінансові результати (Звіт про сукупний дохід) за 2024 рік, баланс за 2024 рік, розшифровки дебіторської та кредиторської заборгованості на 31.12.2024, розшифровку з оплати праці на 31.12.2024, розшифровку з розрахунками з бюджету на 31.12.2024 (Т.1; а.с. 239-245).

Позивач заперечив проти задоволення наведеного клопотання відповідача.

Проаналізувавши доводи сторін, а також докази, подані на їх підтвердження, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 233 ГК України суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно із частиною 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки), майновий стан сторін.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 04.02.2020 у справі № 918/116/19.

Обставинами, на які сторони справи можуть посилатися при розгляді питання про зменшення неустойки, є: критичний фінансово-господарський стан суб`єкта господарювання; наявність заборгованості із заробітної плати; наявність податкового боргу; зменшення прибутку підприємства; відсутність коштів на банківських рахунках; потреба в грошових коштах для підтримання технологічного процесу виробництва; монопольне становище контрагента; стягнення 3 відсотків річних та інфляційних нарахувань; існування дебіторської заборгованості (постанови Верховного Суду від 04.06.2018 у справі №908/1453/14, від 21.01.2021 у справі №927/704/19, від 30.03.2021 у справі №902/538/18).

На переконання суду, у даній справі наявні підстави для зменшення розміру пені.

Суд виходить із того, що відповідач визнає позовні вимоги позивача та добровільно і частково сплатив основну заборгованість у розмірі 347`437,40 грн., що становить 25% основного боргу. Позивач у свою чергу не довів розміру заподіяних йому збитків, у зв`язку із чим суд не може перевірити, чи є заявлений до стягнення розмір неустойки значно завищеним перед розміром збитків.

Не менш важливим є також і скрутне матеріальне становище відповідача, а також те, що із нього на користь позивача суд уже стягнув 111`193,74 грн. інфляційних втрат та 26`212,54 грн. 3% річних

У своїй постанові від 30.03.2021 у справі №902/538/18 Верховний Суд вказав, що виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (пені) до її розумного розміру.

У постанові від 16.03.2021 у справі №922/266/20 Верховний Суд зазначає, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним із принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Неустойка спрямована на забезпечення компенсації майнових втрат постраждалої сторони. Для того, щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було би передбачити.

Зважаючи на викладене вище, з метою дотримання розумного балансу між інтересами сторін суд вважає, що розмір неустойки підлягає зменшенню на 50%, а тому із відповідача на користь позивача підлягає стягненню 47`348,13 грн. (94`696,26 х 50/100) пені.

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

СУДОВІ ВИТРАТИ.

У відповідності до частини 1 статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно із пунктом 2 частини 1 статті 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Звертаючись до суду із позовом, ТОВ «УА Макс Трейдинг» сплатило судовий збір у розмірі 19`483,98 грн., що підтверджується платіжними інструкціями №2687 від 13.11.2024, №2695 від 19.11.2024 та виписками про зарахування судового збору до спеціального фонду державного бюджету України (Т.1; а.с. 9-10, 137- 138).

Таким чином, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь позивача у розмірі 14`785,23 грн.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до пунктів 1, 5 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог; закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Позивач вправі звернутися до суду із клопотанням про повернення судового збору в частині зменшених позовних вимог, а також в частині закриття провадження у справі, а саме на суму у розмірі 4`189,10 грн.

Позивачем також заявлено вимогу про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 60`000,00 грн., з яких 50`000,00 грн. гонорар успіху.

Відповідно до частини 1, пункту 1 частини 3 статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема на професійну правничу допомогу.

Пункт 12 частини 3 статті 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначає відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Практична реалізація принципу відшкодування судових витрат в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (надання послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).

Частиною 1 стаття 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

У позовній заяві ТОВ «УА Макс Трейдинг» вказало, що попередній (орієнтовний) розрахунок витрат на професійну правничу допомогу, які будуть понесені ним у зв`язку із розглядом справи, становить 60`000,00 грн. (Т.1; а.с. 5).

Згідно із частинами 1, 2 статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 3 статті 126 ГПК України унормовано, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 ГПК України).

Остаточний розмір витрат на правову допомогу позивач визначив у розмірі 10`000,00 грн. та 50`000,00 грн. гонорару успіху. На підтвердження таких витрат ним подано до суду:

1) Копію Договору про надання правової допомоги від 03.04.2024 (Т.1; а.с. 201-205), предметом якого згідно із пунктом 1 є:

- надання адвокаткою Крюковою М.В. (адвокатка) позивачу (клієнт) правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу його діяльності в будь-якому статусі, складення заяв, скарг, заперечень, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також сприяння їх відновленню у разі порушення;

- представництво інтересів клієнта у судах під час господарського судочинства щодо стягнення з ДП «Львіввугілля» заборгованості.

Договором передбачено, що гонорар складається з суми вартості послуг, зазначених у рахунку-фактурі. Сторони домовились, що клієнт сплачує за надані послуги щодо консультації з питань застосування законодавства, збору та аналізу доказів і документів для подання позовної заяви про стягнення заборгованості, написання та подачі позову про стягнення заборгованості в суді першої інстанції на користь адвокатки 10`000,00 грн. (у розрахунку 1`000,00 грн. за 1 годину роботи), протягом трьох робочих днів з моменту виставлення рахунку-фактури. У випадку задоволення позовних вимог або задоволення позовних вимог частково клієнт сплачує адвокатці гонорар успіху, що складає 50`000,00 грн. протягом трьох робочих днів з дати винесення рішення судом.

Факт наданих послуг підтверджується актом наданих послуг.

2) Копію Акта приймання наданих послуг від 19.11.2024 (Т.1; а.с. 19), згідно із яким адвокатка надала, а клієнт прийняв таку правову допомогу на загальну суму 10`000,00 грн.:

- консультація щодо застосування законодавства 1 год. вартістю 1`000,00 грн.;

- збір та аналіз доказів і документів для подання позовної заяви про стягнення заборгованості 2 год. вартістю 2`000,00 грн.;

- складення позовної заяви у справі про стягнення заборгованості 5 год. вартістю 5`000,00 грн.;

- подання до суду позовної заяви в інтересах клієнта 2 год. вартістю 2`000,00 грн.

3) Копію платіжної інструкції №2260 від 09.04.2024 про сплату позивачем на користь адвокатки суми у розмірі 10`000,00 грн. (Т.1; а.с. 20).

У матеріалах справи наявні також копії Ордеру серії АН №1559817 від 19.11.2024, виданого адвокатці Крюковій М.В., яка здійснює адвокатську діяльність індивідуально, та свідоцтва серії ДН №5127 від 29.08.2018 про право на заняття адвокатською діяльністю (Т.1; а.с. 17-18).

Здійснивши аналіз та оцінку представлених позивачем доказів понесення ним витрат на професійну правничу допомогу у справі, суд дійшов висновку, що факт надання позивачу професійної правничої допомоги адвокаткою Крюковою М.В. підтверджується матеріалами справи.

Приписами частин 4-6 статті 126 ГПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідачем не заявлено клопотання про зменшення розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу. У відзиві на позову заяву відповідач зазначав, що позивачем не надано доказів понесення витрат на правову допомогу. Разом з цим, він не доводив неспівмірності таких витрат позивача, а факт надання правової допомоги був встановлений судом.

Враховуючи те, що понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу підтверджено документально, розмір гонорару не виходить за межі розумності, є співмірним з ціною позову та складністю справи, заперечення про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу у справі від відповідача до суду не надходили, суд вважає, що витрати на професійну правничу допомогу у справі підлягають стягненню з відповідача на користь позивача у розмірі 10`000,00 грн.

Умовами Договору про надання правової допомоги від 03.04.2024 передбачено, що у випадку задоволення позовних вимог або задоволення позовних вимог частково клієнт сплачує адвокатці гонорар успіху, що складає 50`000,00 грн. протягом трьох робочих днів з дати винесення рішення судом.

Вирішуючи питання щодо стягнення із відповідача «гонорару успіху», суд зазначає таке.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 дійшла висновку про можливість існування «гонорару успіху» як форми оплати винагороди адвокату; визнала законність визначення між адвокатом та клієнтом у договорі про надання правової допомоги такого виду винагороди як «гонорар успіху», що відповідає принципу свободи договору та численній практиці Європейського суду з прав людини (надалі ЄСПЛ).

При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ЄСПЛ застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014 (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява №19336/04, § 268)).

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19.10.2000 у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява №31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

З урахуванням наведеного, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Таким чином, попри наявність права позивача та його представниці визначати таку форму оплати винагороди як «гонорару успіху» та його реалізацію у Договорі, при здійсненні розподілу судових витрат у цій справі відповідні зобов`язання не є обов`язковими для суду, а заявлений до стягнення «гонорар успіху» підлягає оцінці на предмет необхідності, розумності та обґрунтованості.

Ключовим критерієм під час розгляду питання щодо можливості стягнення «гонорару успіху» у цій справі є розумність заявлених витрат, тобто розмір відповідної суми має бути обґрунтованим. Крім того, підлягає оцінці необхідність саме такого розміру витрат. Стягнення заявленої суми має співвідноситися із наданими послугами щодо представництва інтересів у суді та досягненням обумовленого між сторонами успішного результату.

Здійснивши оцінку наявних у матеріалах справи доказів, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем до стягнення витрати у вигляді «гонорару успіху» у розмірі 50`000,00 грн. не відповідають критерію розумності, оскільки не мають характеру необхідних, не містять обґрунтування обсягу фактичних дій представника позивача, які достатньою мірою можуть бути співвіднесені із досягненням успішного результату, у зв`язку з чим їх відшкодування, з огляду на обставини даної справи, матиме надмірний характер.

З огляду на зазначені мотиви, задоволення вимоги щодо стягнення «гонорару успіху» у повному розмірі не відповідатиме принципам пропорційності та справедливості.

Враховуючи викладене вище, суд вважає, що заявлений до стягнення «гонорар успіху» підлягає зменшенню до 5`000,00 грн., а загальна сума витрат на професійну правничу допомогу, яка підлягає стягненню із відповідача, становить 15`000,00 грн. (10`000,00 + 5`000,00).

Керуючись статтями 2, 12, 42, 123, 126, 129, 222, 233, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства «Львіввугілля» (80001, Львівська обл., м. Сокаль, вул. Хмельницького Б., буд. 26; код ЄДРПОУ 32323256) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УА Макс Трейдинг» ( 01135, м. Київ, вул. Глібова, буд. 7; код ЄДРПОУ 42099754) 1`000`000,00 грн. основного боргу, 47`348,13 грн. пені, 111`193,74 грн. інфляційних втрат, 26`212,54 грн. 3% річних, 14`785,23 грн. судового збору та 15`000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Закрити провадження у справі №914/2883/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УА Макс Трейдинг» до Державного підприємства «Львіввугілля» в частині вимоги про стягнення основного боргу у розмірі 347`437,40 грн., у зв`язку із відсутністю предмета спору.

5. Наказ видати після набрання рішенням законної сили відповідно до статті 327 ГПК України.

6. Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені статтями 256, 257 ГПК України.

Веб-адреса сторінки суду http://lv.arbitr.gov.ua на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається.

Повне рішення складено та підписано 14.04.2025.

СуддяКрупник Р.В.