Рішення

від 01.04.2025 по справі 916/5226/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"01" квітня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/5226/24

Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,

за участю секретаря судового засідання Лінник І.А.,

за участю представників:

від позивача: Синяк Д.О.,

від відповідача: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 916/5226/24

за позовом: Акціонерного товариства «Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртатнафта» (вул. Свіштовська, № 3, м. Кременчук, Полтавська обл., 39610)

до відповідача: Акціонерного товариства «Одеснафтопродукт» (провул. 2-й Артилерійський, № 6, м. Одеса, 65039)

про стягнення 1 556 906,73 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.

28.11.2024 Акціонерне товариство «Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртатнафта» звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Акціонерного товариства «Одеснафтопродукт», в якій просить суд стягнути з відповідача на користь позивача кошти в розмірі 1556906,73 грн, з яких: 1149193,09 грн основної суми боргу, 63780,22 грн пені, 262029,48 грн інфляційних втрат та 81903,94 грн 3 % річних.

В обґрунтування підстав позову позивач посилається на обставину порушення відповідачем умов укладеного між сторонами договору поставки нафтопродуктів №337/2/2118 від 08.06.2021 в частині здійснення повної та своєчасної оплати вартості поставленого позивачем товару.

За ствердженням позивача, на виконання умов договору ним 08.06.2021 було поставлено бензол нафтовий у кількості 478,00 т на суму 14909343,89 грн, кінцева ціна якого становила 14028133,68 грн. Позивачем було виставлено рахунок для оплати товару, проте відповідач частково виконав свої зобов`язання відповідно до договору, сплативши 12878940,59 грн, у зв`язку з чим залишок заборгованості АТ «Одеснафтопродукт» перед АТ «Укртатнафта» за прийняті та неоплачені нафтопродукти становить 1149193,09 грн.

Відтак, на переконання позивача, має місце порушення його прав, а саме неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором № 337/2/2118 від 08.06.2021, оскільки 01.07.2022 настав строк для оплати отриманого товару.

Також, позивач вважає, що відповідач, прострочивши виконання грошового зобов`язання за договором поставки, має сплатити позивачу, окрім основної заборгованості у вказаному розмірі, пеню, інфляційні втрати та 3% річних від простроченої суми.

Відповідач відзив на позов до суду не надав, своїм правом на захист не скористався.

Інші заяви по суті справи до суду не надходили.

2. Процесуальні питання, вирішені судом

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.11.2024 позовна заява вх.№ 5359/24 була передана на розгляд судді Цісельському О.В.

03.12.2024 ухвалою Господарського суду Одеської області прийнято позовну заяву (вх.№ 5359/24 від 28.11.2024) до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/5226/24. Постановлено справу № 916/5226/24 розглядати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на "24" грудня 2024 року об 11:40 год.

Цією ж ухвалою суд запропонував учасникам провадження у встановлені строки надіслати (надати) до суду: відповідачу - відзив на позовну заяву (одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду надіслати (надати) позивачу копію відзиву та доданих до нього документів, а відповідні докази представити суду), та позивачу відповідь на відзив.

05.12.2024 через систему «Електронний суд» до суду від представника Акціонерного товариства «Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртатнафта» надійшла заява (вх. № 43784/24) про його участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів, з використанням власних технічних засобів, яка судом була задоволена відповідною ухвалою від 09.12.2024.

24.12.2024 у підготовчому засіданні по справі № 916/5226/24 судом проголошено протокольну ухвалу про перерву до "14" січня 2025 року о 10:40 год, про що відповідача було повідомлено ухвалою суду від 24.12.2024, постановленою у відповідності до приписів ст. 120 ГПК України.

13.01.2025 засобами підсистеми «Електронний суд» представником АТ «Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртатнафта» сформовано заяву (вх. № 890/25), якою останній просив суд залучити його у справу в якості представника позивача та надати доступ до електронної справи № 916/5226/24 в підсистемі «Електронний суд» Вказана заява судом була задоволена та того ж дня представнику надано доступ до справи.

Окрім того, засобами підсистеми «Електронний суд» представником позивача сформовано заяву (повідомлення) (вх. № 898/25 від 13.01.2025), згідно якої повідомлено, що в судовому засіданні буде приймати участь представник Синяк Д.О., повноваження якої додано до заяви. Вказана заява була долучена судом до матеріалів справи.

14.01.2025 у підготовчому засіданні по справі № 916/5226/24 судом проголошено протокольну ухвалу про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів за ініціативою суду та протокольну ухвалу про перерву до "11" лютого 2025 року об 11:00 год., про що відповідача було повідомлено відповідною ухвалою від 14.01.2025 в порядку ст. 120 ГПК України.

11.02.2025 у підготовчому засіданні по справі № 916/5226/24 судом запропоновано позивачу надати для огляду додаткові докази та, після вирішення всіх питань, передбачених ст. 182 ГПК України, судом постановлено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи № 916/5226/24 до судового розгляду по суті на "04" березня 2025 року о 10:40 год. Окрім того, призначено резервну дату судового засідання з розгляду справи № 916/5226/24 по суті на 25 березня 2025 року об 11:00 год.

Акціонерне товариство «Одеснафтопродукт» про дату, місце та час судового засідання по суті у справі № 916/5226/24 було повідомлене ухвалою суду від 12.02.2025, постановленою відповідно до вимог ст. 120 ГПК України.

28.02.2025 позивачем подано до суду клопотання (вх. № 6769/25), до якого, з метою підтвердження власних аргументів та на вимогу суду, були долучені залізничні накладні та договір № 1178/10/2118 від 13.05.2016. Подане клопотання разом із долученими до нього документами були залучені судом до матеріалів справи.

04.03.2025 у судовому засіданні по справі № 916/5226/24, за участю представника позивача, у зв`язку з неявкою відповідача, судом було постановлено протокольну ухвалу про перерву, згідно раніше визначеної резервної дати, до "25" березня 2025 року об 11:00 год., про що відповідача додатково було повідомлено ухвалою суду від 04.03.2025 в порядку ст. 120 ГПК України.

24.03.2025 позивач звернувся до суду з клопотанням (вх. № 9324/25), яким на вимогу суду надав належним чином засвідчений переклад договору № 1178/10/2118 від 13.05.2016 з додатками та просив долучити до матеріалів справи додані документи. Вказане клопотання було долучено судом до матеріалів справи разом із доданими до нього доказами.

25.03.2025 від позивача до суду надійшло клопотання (вх. № 9497/25) про стягнення судових витрат, яким останній просив витрати, пов`язані з перекладом документів та їх нотаріальним посвідченням .в сумі 5700,00 грн покласти на відповідача.

В судовому засіданні 25.03.2025, після судових дебатів, судом оголошено про перехід до стадії ухвалення судового рішення, оголошення перерви та проголошення судового рішення, яке відбудеться 01.04.2025 о 14:40 год., про що відповідача додатково було повідомлено ухвалою суду від 27.03.2025 відповідно до приписів ст. 120 ГПК України.

Представник позивача АТ «Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртатнафта» під час розгляду справи по суті виступив із вступною промовою, зазначив, що заявлений позов підтримує в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, у судових дебатах просив позов задовольнити в повному обсязі.

Відповідач АТ «Одеснафтопродукт» про час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно, проте свого представника в судові засідання жодного разу не направив, поважність підстав неявки належними та допустимими доказами суду не обґрунтував, своїм процесуальним правом на подання відзиву не скористався, жодних заперечень проти позову не надав, з огляду на що суд вважає за можливе відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Особи, які зареєстровані в ЄСІТС, мають змогу знайомитися з матеріалами справи в електронному вигляді, оскільки всі внесені до автоматизованої системи діловодства судів документи та повідомлення по справі надсилаються до Електронних кабінетів користувачів в автоматичному порядку.

Відповідно до відомостей, наявних у матеріалах справи, АТ «Одеснафтопродукт» є користувачем ЄСІТС, зареєстроване в «Електронному суді» та має власний «кабінет» в «Електронному суді».

Ухвали суду були надіслані відповідачу до його електронного кабінету в підсистемі «Електронний суд» та відповідно доставлені йому, про що свідчать наявні в матеріалах справи довідки про доставку документу до електронного кабінету.

Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Отже, суд вважає, що ним вжито достатньо заходів для повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі № 916/5226/24 та подальший хід розгляду справи.

Відповідно до ч.1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу, неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Водночас, необґрунтоване подальше відкладення розгляду справи призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що може призвести до порушення положень ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка покладає на національні суди обов`язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.

Отже, судом було забезпечено принцип змагальності сторін, рівність сторін, що полягає у наданні їм однакових можливостей для реалізації ними своїх процесуальних прав, з огляду на сплив строків для подання доказів, з метою дотримання прав позивача на своєчасне вирішення спору.

З урахуванням викладеного, за об`єктивних обставин розгляд даної позовної заяви був здійснений судом без невиправданих зволікань настільки швидко, наскільки це було можливим за вказаних умов, у межах розумного строку в контексті положень Господарського процесуального кодексу України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Враховуючи наведене, суд, керуючись засадами рівності учасників судового процесу перед законом і судом, розумності строків розгляду справи, вважає відсутніми підстави для подальшого відкладення розгляду цієї справи та дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті в судовому засіданні за відсутності відповідача.

В процесі розгляду справи подані позивачем клопотання та заяви були судом розглянуті та вирішені відповідно до приписів Господарського процесуального кодексу України, про що відзначено у протоколах підготовчих та судових засідань.

Відповідно до ст.ст.209, 210 ГПК України судом були з`ясовані всі обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, а також безпосередньо досліджені всі докази, наявні в матеріалах справи та їм надана відповідна оцінка..

В судовому засіданні, 01.04.2025 господарським судом в присутності представника позивача було проголошено скорочене судове рішення.

3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.

08.06.2021 між Публічним акціонерним товариством «Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртатнафта» (наразі Акціонерне товариство, постачальник, позивач) та Акціонерним товариством «Одеснафтопродукт» (покупець, відповідач) було укладено договір поставки №337/2/2118 (далі - договір), згідно з п. 1.1. якого постачальник зобов`язався поставити, а покупець зобов`язався прийняти та оплатити бензол нафтовий (надалі - товар), виробництва ПАТ «Укртатнафта», для здійснення покупцем подальшого вивезення (поставки) за межі митної території України, на умовах, передбачених цим договором.

Згідно п. 2.2. договору, кількість товару, що підлягає поставці за цим договором, становить 478,000 метричних тонн (+/- 10%).

Товар вважається поставленим з моменту підписання акту приймання-передачі товару сторонами: щодо кількості - згідно з кількістю, зазначеною в акті приймання-передачі товару; щодо якості - згідно з паспортом якості постачальника (п. 2.5. договору).

Умовами п. 2.6. договору передбачено, що під актом приймання-передачі товару сторони розуміють акт, який підписаний сторонами, та містить кількість товару, поставленого постачальником покупцю, в резервуарах ПрАТ «Чорноморський паливний термінал» (м. Чорноморськ).

За умовами п.п. 3.1., 3.2. договору, постачальник поставляє, а покупець приймає товар на умовах ЕХW - резервуари ПрАТ «Чорноморський паливний термінал» (м. Чорноморськ). До поставки застосовується «Інкотермс 2010. Правила ІСС з використання термінів для внутрішньої та міжнародної торгівлі». У разі розбіжності між положеннями «Інкотермс-2010» та положеннями цього договору, превалюють положення останнього. Передача товару здійснюється партіями на підставі актів приймання-передачі товару, які підписані сторонами. Право власності на товар та ризик його втрати (псування) переходять від постачальника до покупця з моменту підписання акта приймання-передачі товару. Строк поставки товару: до 15 червня 2021 року.

Відповідно до п. 4.1. договору, ціна однієї метричної тонни товару, що поставляється згідно з цим договором, є попередньою, і становить 25992,58 грн без ПДВ, крім того ПДВ 5198,52 грн, разом 31191,10 грн, в тому числі ПДВ.

Для її розрахунку сторони застосували середнє арифметичне значення котирувань червня 2021, відомих на момент укладення договору, опублікованих у «Platts Europe Americas Petrochemical Scan» під заголовками «European Assessments» «CIF ARA» «Weekly average» в графі «CIF ARA» для «Benzene» мінус дисконт у розмірі 76,00 дол. США за 1 метричну тонну, із перерахуванням в національну валюту України згідно з офіційним курсом, встановленим НБУ на 08.06.2021 (дата укладення договору) 27,1923. Ціна розраховується без урахування ПДВ. ПДВ нараховується і сплачується у відповідності з чинним законодавством України і становить 20%.

Попередня загальна вартість товару на дату укладення договору (згідно ціни, зазначеної у п. 4.1) складає 12424453,24 грн без урахування ПДВ, крім того ПДВ 20% - 2484890,65 грн. Разом попередня загальна вартість товару становить 14909343,89 грн (+/-10%), в тому числі ПДВ (п. 4.2 договору).

Відповідно до п. 4.3. договору за виключенням випадку, передбаченого п.5.1.3 договору, ціна товару підлягає зміні у порядку, викладеному у пп.4.4 та 4.5 даного договору.

Згідно п.4.4. договору, кінцева ціна товару розраховується після поставки партії товару і фіксується шляхом підписання сторонами Додаткової угоди.

Кінцева ціна однієї метричної тонни товару, що поставляється згідно з цим договором, розраховується як середнє значення котирувань місяця, в якому покупцем здійснюватиметься вивезення (поставка) партії товару за межі митної території України, опублікованих в «Platts Europe Americas Petrochemical Scan» під заголовками «European Assessments» «CIF ARA» «Weekly average» для «Benzene» мінус дисконт у розмірі 76,00 дол. США за 1 метричну тонну, і перераховується в національну валюту України згідно з офіційним курсом, встановленим НБУ на дату оформлення коносамента. Ціна розраховується без урахування ПДВ. ПДВ нараховується і сплачується у відповідності з чинним законодавством України і становить 20%. У разі, якщо «Platts Europe Americas Petrochemical Scan» опублікує поправки до раніше опублікованих котирувань, то кінцева ціна товару визначається з урахуванням коригувань.

Пунктом п.5.1. договору сторони передбачили, що оплата за товар здійснюється банківським переказом, наступним чином, зокрема:

Оплата у розмірі 75% від загальної вартості кожної партії поставленого товару згідно з цим договором перераховується протягом 365 календарних днів від дати акту приймання-передачі товару згідно з рахунком, наданим постачальником. Оплата здійснюється виходячи з вартості однієї метричної тонни товару, встановленої в п. 4.1. даного договору (пп. 5.1.1.).

Кінцевий (балансовий) платіж за товар, який був поставлений (вивезений) покупцем за межі митної території України, сплачується покупцем протягом 365 календарних днів від дати закінчення місяця, в якому здійснювалася поставка (вивезення) товару за межі митної території України проти надання постачальником балансового рахунка (пп. 5.1.2.).

Відповідно до п.п. 5.2., 5.6., 5.7. договору кількістю товару, що підлягає кінцевій оплаті покупцем, є кількість товару, зазначена в акті приймання-передачі товару. Платежі за цим договором здійснюються в національній валюті України у відповідності з законодавством України. Датою оплати є дата зарахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника. Умови оплати, передбачені даним договором, можуть бути змінені за взаємною згодою сторін та оформлюються шляхом підписання додаткової угоди до даного договору.

Згідно п.6.1. договору, у разі невиконання зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.

За умовами п.6.6. договору, у разі порушення покупцем строків здійснення платежів, покупець сплачує постачальнику, за вимогою останнього, пеню в розмірі 0,03% від несплаченої суми, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, за кожний календарний день прострочення.

Пунктом 9.6 договору встановлено, що він набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 08.12.2022, а в частині взаєморозрахунків до повного їх завершення.

Договір підписано представниками сторін без жодних зауважень, підписи скріплено печатками юридичних осіб.

Як встановлено судом, 08.06.2021 сторонами був складений та підписаний Акт приймання-передачі до договору щодо поставки товару - бензолу нафтового в кількості 478,00 тон на загальну суму 14909343,89 грн, у тому числі ПДВ. (т. 1 а.с. 30).

В рамках договору № 337/2/2118 від 08.06.2021 між сторонами було укладено Додаткову угоду №1 від 01.07.2021 (т. 1 а.с. 26), в якій сторони дійшли згоди про зміну п. 4.4 договору та виклали його в новій редакції наступного змісту (п. 1 додаткової угоди):

« 4.4. Кінцева ціна товару розраховується після поставки партії товару і фіксується шляхом підписання сторонами додаткової угоди.

Кінцева ціна однієї метричної тонни товару, що поставляється згідно з цим договором, розраховується як середнє значення котирувань червня 2021, опублікованих в Platts Europe Americas Petrochemical Scan під заголовками «European Assessments» «CIF ARA» «Weekly average» для «Benzene», мінус дисконт у розмірі 76,00 дол. США за 1 метричну тонну, і перераховується в національну валюту України, згідно з офіційним курсом, встановленим НБУ на дату оформлення коносамента. Ціна розраховується без урахування ПДВ. ПДВ нараховується і сплачується у відповідності з чинним законодавством України і становить 20%. У разі, якщо «Platts Europe Americas Petrochemical Scan» опублікує поправки до раніше опублікованих котирувань, то кінцева ціна товару визначається з урахуванням коригувань».

Згідно з п. 2 додаткової угоди, керуючись умовами п. 4.4 договору, сторони встановили для товару, поставленого 08.06.2021 у кількості 478,00 метричних тонн, кінцеву ціну в розмірі 902,22 доларів США за одну метричну тонну, що в перерахунку в національну валюту України згідно з офіційним курсом НБУ на 11.06.2021 - дата коносамента (27,1068) становить 24456,30 грн без ПДВ, крім того ПДВ 4891,26 грн. Загальна ціна однієї метричної тони товару, поставленого 08.06.2021 у кількості 478,000 метричних тонн становить 29347,56 грн. з ПДВ.

Окрім того, 01.07.2021 між сторонами було підписано Акт коригування ціни до акту приймання-передачі від 08.06.2021 до договору поставки №337/2/2118 від 08.06.2021 (т.с. 1 а.с. 27-28), згідно якого вартість переданого бензолу нафтового згідно з актом приймання-передачі від 08.06.2021 зменшується на суму 881210,21 грн, в тому числі ПДВ 146868,37 грн.

Як вбачається матеріалів справи, ПАТ «Укртатнафта» виставило відповідачу рахунок-фактуру №90780664 від 01.07.2021 на оплату поставленого бензолу нафтового у кількості 478,00 т на суму 14028133,68 грн (т.с. 1 а.с. 29). Вказаний рахунок додатково був направлений 13.04.2023 засобами поштового зв`язку відповідачу, на підтвердження чого позивач надав суду опис вкладення у цінний лист, поштову накладну №3961017080602 від 13.04.2023 та фіскальний чек від 13.04.2023 (т. 1 а.с. 39-40).

Матеріали справи свідчать, що 25.10.2021 АТ «Одеснафтопродукт» звернулось до позивача з листом № 011/1118/1 (т.с. 1 а.с. 32-33), яким просило суму передоплати за договором № 404/2/2118 від 30.04.2020 в розмірі 12878940,59 грн, що виникла внаслідок повернення товару, зарахувати як погашення заборгованості відповідача за договором № 337/2/2118 від 08.06.2021. До вказаного листа позивачем додано платіжну інструкцію кредитового переказу № 2094 від 18.11.2020 на суму 13584252,59 грн, сплачених за поставку бензола за договором № 404/2/2118 від 30.04.2020.

При цьому, у матеріалах справи наявна адресована АТ «Одеснафтопродукт» претензія №14/05-308 від 01.02.2023, якою позивач вимагав у найкоротший термін перерахувати на рахунок ПАТ «Укртатнафта» заборгованість за спірним договором в сумі 1149193,09 грн (т. 1 а.с. 36-37). Вказана претензія надіслана відповідачу 02.02.2023, що підтверджується описом вкладення та поштовою накладною №3961017034805 від 02.02.2023 (т. 1 а.с. 38).

Матеріалами справи також підтверджено належність спірного товару АТ «Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртатнафта» та надання ПрАТ «Чорноморський паливний термінал» позивачу послуг з перевалки належного йому бензолу нафтового, про що свідчать наявні в матеріалах справи договір № 1178/10/2118 від 13.05.2016 разом із відповідними додатковими угодами та їх перекладами (т.с. 1 а.с. 153 183) та залізничні накладні (т.с. 1 а.с. 121-140).

Непроведення своєчасно відповідачем належних розрахунків з позивачем виступило підставою для нарахування останнім до сплати пені, 3% річних та інфляційних втрат, та його звернення до господарського суду з позовом про примусове стягнення суми існуючої заборгованості та штрафних санкцій.

4. Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення.

Частиною першою статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.

В силу положень ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 42 ГК України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Згідно зі ст. 44 ГК України, підприємництво здійснюється на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; вільного найму підприємцем працівників; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом частини першої статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з частиною першою статті 175 Господарського Кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

В силу частин першої, четвертої статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Частиною сьомою статті 179 Господарського кодексу України унормовано, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до вимог статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов`язана сторона має право відмовитися від виконання зобов`язання у разі неналежного виконання другою стороною обов`язків, що є необхідною умовою виконання.

Згідно з частиною 1 статті 199 ГК України виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 216 ГК України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором, а за частинами 1 та 2 статті 217 ГК України такими санкціями є заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки, серед яких - застосування штрафних санкцій.

Згідно із частиною 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За частиною четвертою статті 231 ГК України розмір штрафних санкцій встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Частиною 1 ст. 265 ГК України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Приписами частини 2 статті 343 ГК України встановлено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та закону, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

В силу частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно із частиною 1 статті 548 ЦК України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

В статті 549 ЦК України надано визначення неустойки (штрафу, пені), під якою слід розуміти грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Положеннями ст. 611 ЦК передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до норм статей 6 та 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За положеннями статті 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Частиною першою статті 664 Цивільного кодексу України передбачено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Відповідно до статті 689 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов`язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу (частина перша статті 691 Цивільного кодексу України).

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Відповідно до частини першої статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина друга статті 712 Цивільного кодексу України).

5. Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як вбачається з матеріалів справи, правовідносини, що виникли між сторонами, носять характер таких, що виникають з договору поставки, про що, зокрема, свідчать договірні зобов`язання сторін постачальник зобов`язується поставити, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити поставлений товар в порядку та на умовах договору.

Двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. З укладенням такого договору постачальник бере на себе обов`язок передати у власність покупця товар належної якості і водночас набуває права вимагати його оплати, а покупець зі свого боку набуває права вимагати від постачальника передачі цього товару та зобов`язаний здійснити оплату.

Суд встановив, що в даному випадку відносини між АТ «Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртатнафта» та АТ «Одеснафтопродукт» носять договірний характер, укладений між ними договір поставки № 337/2/2118 від 08.06.2021 предметом судових розглядів не виступав, недійсним судом не визнавався, договірними сторонами розірваний не був. Сторони факт укладання спірного договору не заперечують.

Так, вищевказаний договір поставки № 337/2/2118 від 08.06.2021, з урахуванням положень ст. 204 ЦК України, є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов`язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов`язковим для виконання його сторонами.

Укладаючи договір, сторони останнього мають право очікувати на те, що все, що обумовлено укладеним між ними правочином, буде виконано контрагентом зацікавленої сторони. Зазначене випливає з норми статті 629 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, а також відповідає загальноприйнятому принципу pacta sunt servanda.

Обов`язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв`язок між фактом придбання товару/роботи/послуги і подальшою господарською діяльністю.

У статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію.

За змістом цієї ж статті господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Здійснення господарської операції і, власне, її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

Згідно з частинами першою, другою статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995, передбачено, що господарські операції це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів. Первинні документи це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (підпункт 2.4 пункту 2 Положення).

Суд зауважує на тому, що, з огляду на вищенаведені приписи законодавства, господарська операція пов`язана не з самим фактом підписання договору, а з фактом руху активів суб`єкта господарювання та руху його капіталу, натомість сам по собі договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку, оскільки останній свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання, у той час як первинні документи складаються лише за фактом надання послуг (виконання робіт, передачі товару тощо).

Водночас визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, а тому суду у розгляді даної справи, окрім обставин оформлення первинних документів, необхідно дослідити факт наявності або відсутності реального руху такого товару (як-то: обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірними видатковими накладними, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця).

Дослідивши матеріали справи, суд убачає, що на виконання договору №337/2/2118 від 08.06.2021 позивач у червні 2021 року поставив Акціонерному товариству Одеснафтопродукт» 478,000 тонн товару, про що свідчить наявний у матеріалах справи акт приймання-передачі від 08.06.2021, який в силу узгоджених сторонами умов пунктів 2.5., 2.6. даного договору виступає належним доказом на підтвердження кількості поставленого товару.

Остаточна вартість товару, поставленого позивачем за договором №337/2/2118 від 08.06.2021 у червні місяці 2022 року, визначена сторонами у додатковій угоді №1 від 01.07.2021 до вказаного договору і, з урахуванням акта про коригування ціни від 01.07.2021, становить 14028133,68 грн. Також, підписанням даної додаткової угоди сторони визнали 11.06.2021 датою коносаменту.

Тобто, товар був поставлений постачальником та прийнятий належним чином відповідачем без застережень щодо недоліків за кількістю, якістю та відсутності необхідних товаросупровідних документів. Відповідач набувши право власності на товар, що відчужувався на підставі вищезазначених первинних документів, тим самим погодився із такою його ціною.

Отримання відповідачем поставленого товару є підставою виникнення у останнього зобов`язання оплатити поставлений товар відповідно до умов договору, а також чинного законодавства на підставі оформлених відповідно до умов договору актів.

При цьому, суд також бере до уваги положення п. 4.5 договору, за яким додаткова угода, яка фіксує кінцеву ціну однієї метричної тони товару, який був поставлений (вивезений) покупцем за межі митної території України, складається постачальником та передається покупцеві протягом 5 робочих днів від дати закінчення місяця, в якому здійснювала поставка товару за межі митної території України. Покупець зобов`язується підписати та повернути постачальнику дану додаткову угоду… Покупець зобов`язаний надати постачальнику коносамент або інший транспортний документ, що підтверджує вивезення товару за межі митної території України.

Тобто, виходячи з наявних у матеріалах справи доказів та умов договору вбачається, що кінцева ціна товару була визначена у додатковій угоді станом на дату оформлення коносамента 11.06.2021 і сторони добровільно погодили такий порядок формування ціни.

Також, суд враховує, що оскільки як в додатковій угоді №1 від 01.07.2021, так і в акті коригування ціни від 01.07.2021, було зазначено кінцеву вартість поставленого товару, то відповідач, у разі незгоди з останньою або виникненням будь-якого сумніву відносно невідповідності ціни умовам п. 4.4 договору, міг саме 01.07.2021 зазначити про такі сумніви шляхом відмови від підписання акту коригування ціни, або підписати відповідні документи із будь-яким зауваженням, проте, як свідчать матеріали справи, і додаткова угода №1, і акт коригування ціни були підписані відповідачем без зауважень та застережень, з проставленням відбитку печатки Товариства на обох документах.

Зі змісту вищезазначених статей ГК України вбачається, що зобов`язанням (господарським зобов`язанням) є обов`язки сторін вчинити дії, які спрямовані на досягнення мети договору, тобто, зобов`язанням продавця за укладеним між сторонами правочином є обов`язок поставити товар (передати у власність), а зобов`язанням покупця - обов`язок оплатити вартість цього товару.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що АТ «Одеснафтопродукт» зобов`язано виконати умови договору поставки №337/2/2118 та додаткової угоди №1 від 01.07.2021 до цього договору, які були погоджені ними шляхом підписання, та сплатити вартість переданого позивачем товару в повному обсязі, оскільки відповідач поставку товару не спростував та доказів оплати товару не надав.

Проте, АТ «Одеснафтопродукт» в порушення прийнятих на себе зобов`язань за договором поставки №337/2/2118 від 08.06.2021 було оплачено вартість отриманого від позивача товару частково на суму 12878940,59 грн, що підтверджується дослідженими вище листом та платіжною інструкцією до нього.

Так, матеріалами справи та поясненнями позивача підтверджується, що станом на цей час відповідачем не оплачений отриманий за договором товар на суму 1149193,09 грн, що останнім не спростовано. Оскільки бездіяльність відповідача суперечить вищевказаним нормам права та договору, а відповідачем в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростовано, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу у зазначеній сумі є обґрунтованими та підлягають задоволенню судом.

Стосовно нарахування 3% річних та інфляційних збитків судом зазначається наступне.

Так, матеріалами справи підтверджується, що станом на цей час відповідачем не оплачений, отриманий за договором, на суму 1149193,09 грн, що останнім не спростовано.

Разом з цим, як зазначалось вище, договором поставки встановлені чіткі умови для обох сторін стосовно порядку дій та умов оплати товару на вказану суму.

У даному випадку підставою для звернення позивача до господарського суду стало невиконання відповідачем своїх зобов`язань за спірним договором в частині оплати вартості поставленого товару.

Так, за положеннями п. 5.1 договору, відповідач мав оплатити отриманий товар банківським переказом, наступним чином: оплата у розмірі 75% від загальної вартості кожної партії поставленого товару згідно з цим договором перераховується протягом 365 календарних днів від дати акту приймання-передачі товару згідно з рахунком, наданим постачальником. оплата здійснюється виходячи з вартості однієї метричної тонни товару, встановленої в п. 4.1 даного договору. Кінцевий (балансовий) платіж за товар, який був поставлений (вивезений) покупцем за межі митної території України, мав бути сплачений покупцем протягом 365 календарних днів від дати закінчення місяця, в якому здійснювалася поставка (вивезення) товару за межі митної території України проти надання постачальником балансового рахунка.

В свою чергу, в додатковій угоді №1 від 01.07.2021 визначена дата коносамента 11.06.2021. Таким чином, оплата товару повинна була бути здійснена на протязі 365 календарних днів від 01.07.2021 (дата акту коригування ціни, рахунку-фактури та перше число місяця, який є наступним за місяцем, в якому був вивезений товар за межі митної території України), а саме до 01.07.2022.

За змістом статті 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Тобто, приписи цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Враховуючи положення ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України, нарахування 3% річних та інфляційних збитків входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Слід зауважити, що у випадках порушення грошового зобов`язання суд не має правових підстав приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов`язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).

За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв`язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочення виконання відповідачем його договірного зобов`язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними від неустойки способами захисту, цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов`язань, а не штрафною санкцією.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (аналогічна правова позиція викладена у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань»).

Вказані інфляційні нарахування на суму боргу не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування за загальним правилом здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи із суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція)..

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Із наведеного вбачається, що інфляційні втрати та 3% річних є спеціальними мірами цивільно-правової відповідальності, способами захисту майнового права, які не можна ототожнювати із штрафними санкціями. Як убачається із умов спірного договору, при порушенні його умов щодо строків оплати поставленого товару, покупець має сплатити пеню в розмірі 0,03% від простроченої суми, але не більше подвійної ставки НБУ, за кожен день прострочення.

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц зазначено, що стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Враховуючи викладене, позивач цілком правомірно на підставі ст. 625 ЦК України нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати та 3% річних.

При цьому, перевіряючи правильність нарахування 3% річних на загальну суму заборгованості 1149193,09 грн, судом встановлено, що розрахунок не відповідає обставинам справи, оскільки позивачем нарахування пені, річних та збитків від інфляції помилково здійснено за період з 01.07.2022, проте прострочення грошового зобов`язання розпочинається з 02.07.2022.

За таких обставин судом самостійно, в межах заявленого позивачем періоду нарахування, здійснено розрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат.

З огляду на неправильність визначення позивачем початкового періоду виникнення прострочення оплати поставленого у червні 2021 року товару, суд арифметично та методологічно правильно з урахуванням належних вихідних даних здійснив власний розрахунок компенсаційних нарахувань, внаслідок чого встановив, що з АТ «Одеснафтопродукт» на користь АТ «Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртатнафта» підлягають стягненню 3% річних у сумі 81809,49 грн за період з 02.07.2022 по 14.11.2024 та інфляційні втрати у сумі 262029,48 грн за період з липня 2022 року по жовтень місяць 2024 року.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача пені, слід зазначити наступне.

Такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 ЦК України, частиною шостою статті 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» та частиною шостою статті 232 ГК України.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, що передбачено ст. 3 зазначеного Закону.

Особливість пені у тому, що вона нараховується з першого дня прострочення та доти, поки зобов`язання не буде виконане. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов`язання, обмежується правила ч. 6 ст. 232 ГК України, якщо інше не встановлено договором. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов`язання. Тобто вона може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано у законі чи в договорі. Пеню належить рахувати з наступного дня після дати, в яку зобов`язання мало бути виконано, і по переддень фактичного виконання грошового зобов`язання, або по відповідний день через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, але в межах періоду, визначеного позивачем.

Відповідач доказів відсутності правових підстав для нарахування пені або невірного її розрахунку суду не надав.

З огляду встановлені судом обставини, враховуючи встановлений судом факт прострочення виконання відповідачем зобов`язання за договором поставки № 337/2/2118 від 08.06.2021, перевіривши розрахунок позивача, здійснивши перерахунок пені з урахуванням встановлених судом помилок щодо початкового періоду її нарахування, суд вважає правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 63435,46 грн пені, нарахованої за період з 02.07.2022 по 01.01.2023. В іншій частині стягнення пені суд відмовляє за необґрунтованістю.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У п. 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 справа «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04) зазначено, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії», №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відповідно до п.5 ч.4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Всупереч наведеним нормам, відповідач не надав суду жодних належних та допустимих доказів своєчасного та належного виконання ним грошових зобов`язань за договором поставки №337/2/2118 від 08.06.2021, а також доказів, які підтверджують неможливість здійснення ним своєчасної та повної оплати, а тому дії відповідача щодо несвоєчасної сплати коштів за поставлений товар є порушенням положень договору та норм чинного законодавства.

Враховуючи усе вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, що ґрунтуються на повному, всебічному й об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлена позивачем вимога щодо стягнення з відповідача за договором поставки №337/2/2118 від 08.06.2021 частково підтверджена матеріалами справи, відповідачем не спростована, та підлягає частковому задоволенню, з урахуванням встановлених судом обставин щодо помилковості здійсненого позивачем розрахунку пені та 3% річних.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування позивача не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно наявності підстав для часткового задоволення позову не спростовує.

Щодо розподілу судових витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору, слід зазначити, що судовий збір, відповідно статті 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як наслідок, судовий збір стягується з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 18677,61 грн.

Позивачем також заявлено до стягнення судові витрати у сумі 5700,00 грн, пов`язані з перекладом документів та їх нотаріальним посвідченням.

Відповідно до ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч. 3-5 ст 127 ГПК України у випадках, коли сума витрат на оплату послуг експерта, спеціаліста, перекладача або витрат особи, яка надала доказ на вимогу суду, повністю не була сплачена учасниками справи попередньо або в порядку забезпечення судових витрат, суд стягує ці суми на користь спеціаліста, перекладача, експерта чи експертної установи зі сторони, визначеної судом відповідно до правил про розподіл судових витрат, встановлених цим Кодексом. Розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів. Розмір витрат на оплату робіт залученого стороною експерта, спеціаліста, перекладача має бути співмірним із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

До матеріалів справи на вимогу суду позивачем долучено переклад з російської мови на українську договору № 1178/10/2118 від 13.05.2016 з відповідними додатковими угодами до нього, який виконаний перекладачем Тимошенко О.Г. та посвідчений приватним нотаріусом Кременчуцького районного нотаріального округу Полтавської області Прокоп О.Е.

До матеріалів справи позивачем додано акт № 8 прийому-передачі наданих послуг з перекладу від 10.03.2025 на суму 4700,00 грн, а також акт від 21.03.2025 про засвідчення справжності підпису перекладача на суму 1000,00 грн. Платіжною інструкцією № 0000040182 від 18.03.2025 позивачем на рахунок перекладача Тимошенко О.Г. за послуги перекладу 4700,00 грн.

Оскільки вказані документи є належними доказами на підтвердження понесених позивачем витрат, беручи до уваги, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, враховуючи, що судом задоволено вимоги в частині основної заборгованості повністю, на підтвердження чого суд вимагав від позивача надання додаткових доказів, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача суми, сплаченої за здійснення перекладів та їх нотаріальне посвідчення, а саме 5700,00 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 79, 86, 129, 202, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов - задовольнити частково.

2. Стягнути з Акціонерного товариства «Одеснафтопродукт» (провул. 2-й Артилерійський, № 6, м. Одеса, 65039, код ЄДРПОУ 03482749) на користь Акціонерного товариства «Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртатнафта» (вул. Свіштовська, № 3, м. Кременчук, Полтавська обл., 39610, код ЄДРПОУ 00152307) суму основного боргу в розмірі 1 149 193 (один мільйон сто сорок дев`ять тисяч сто дев`яносто три) грн 09 коп, інфляційні втрати в розмірі 262 029 (двісті шістдесят дві тисячі двадцять дев`ять) грн 48 коп, 3% річних в розмірі 81 809 (вісімдесят одна тисяча вісімсот дев`ять) грн 49 коп, пеню в розмірі 63 435 (шістдесят три тисячі чотириста тридцять п`ять) грн 46 коп, судовий збір в розмірі 18 677 (вісімнадцять тисяч шістсот сімдесят сім) грн 61 коп та витрати, пов`язані з перекладом документів, в розмірі 5 700 (п`ять тисяч сімсот) грн 00 коп.

3. В решті позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.241 ГПК України.

Наказ видати відповідно до ст.327 ГПК України.

Повне рішення складено 11 квітня 2025 р.

Суддя О.В. Цісельський