Рішення від 10.04.2025 по справі 920/171/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

10.04.2025м. СумиСправа № 920/171/25

Господарський суд Сумської області у складі судді Ковтуна В.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін матеріали справи № 920/171/25

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Облсумиліфт»

(вул. Чкалова, 19, м. Лубни, Полтавська область, 37500,

код ЄДРПОУ 34743296)

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіс-Дім»

(вул. М. Сумцова, 10, м. Суми, 40007, код ЄДРПОУ 33698976)

про стягнення 286852 грн 04 коп.,

Суть спору: 07.02.2025 Позивач подав до суду позовну заяву, в якій просить стягнути з Відповідача на свою користь 286852 грн 04 коп., з яких: 269655 грн 30 коп. основний борг за період з лютого 2019 р. по грудень 2024 р., 5848 грн 40 коп. інфляційні втрати, 1149 грн 33 коп. 3% річних, 10199 грн 01 коп. пеня, нараховані за неналежне виконання зобов`язань за Договором № 91-ТО на повне технічне обслуговування та ремонт ліфтів і диспетчерських систем від 01.02.2019, а також просить стягнути з Відповідача судові витрати.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.02.2025, справу № 920/171/25 розподілено до розгляду судді Ковтуну Володимиру Миколайовичу.

Ухвалою суду від 10.02.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у спаві матеріалами, встановлено сторонам процесуальні строки для надання заяв по суті справи (відзиву, відповіді на відзив, заперечення на відповідь на відзив).

13.02.2025 Відповідач надав до суду відзив на позовну заяву (вх. № 777/25, 667 від 13.02.2025), відповідно до змісту якого просить при вирішенні спору застосувати строки позовної давності, частково задовольнити заявлений у справі позов у сумі 65984,84 грн основного боргу, 1 грн в частині стягнення штрафу, 1 грн в частині стягнення пені, та 1 грн у частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних.

18.02.2025 Позивач надав Відповідь на відзив (вх. № 681 від 18.02.2025), відповідно до змісту якого Позивач наводить свої доводи в спростування тверджень Відповідача, які зазначені у відзиві на позовну заяву.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідно до ст. 252 ГПК України ні від Позивача ні від Відповідача до суду не надходило.

Матеріали справи свідчать, що всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог та судом дотримано, під час розгляду справи, обумовлені чинним ГПК України процесуальні строки для звернення із заявами по суті справи та іншими заявами з процесуальних питань.

Отже, за висновками суду, в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у справі матеріалами.

Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані докази, суд встановив наступне:

01.02.2019 між Позивачем Товариством з обмеженою відповідальністю «Облсумиліфт» (Підрядник) та Відповідачем Товариством з обмеженою відповідальністю «Сервіс-дім» (Замовник), укладено Договір № 91-ТО на повне технічне обслуговування та ремонт ліфтів і диспетчерських систем (надалі Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору Замовник доручає і оплачує, а Підрядник приймає на себе організацію і виконання робіт по повному технічному обслуговуванню та ремонту ліфтів і диспетчерських систем (ОДС) на об`єктах замовника відповідно з Додатком №1- Відомість обсягів та вартість робіт з 01.02.2019 року, який є невід`ємною частиною цього Договору.

Згідно з п.п. 2.1, 2.2, 2.3 Договору, місячна вартість робіт згідно з Договором визначена узгодженням сторін і на день його укладення складає 37635,93 грн, де 34617,29 грн технічне обслуговування ліфтів, 3983,66 грн технічне обслуговування та ремонт обладнання відповідно до додатку № 1 - Відомість об`ємів та вартості робіт, який є невід`ємною частиною цього договору. Вартість за договором щомісячно коригується відповідно до диспетчерської системи ОДС, витрати Замовника 2,5% 965,02 грн, згідно з Додатком № 1 до Договору. Оплата робіт за Договором щомісячно коригується відповідно до Актів здачі-приймання виконаних робіт по технічному обслуговуванню та ремонту ліфтів і диспетчерських систем, відповідно до умов договору. Сума оплати за Договором може бути змінена в сторону її збільшення або зменшення у таких випадках: запровадження нових законодавчих і нормативних актів, які впливають на вартість технічного обслуговування та ремонт ліфтів і диспетчерських систем; внесення змін в обсяг і склад роботи.

Відповідно до п. 5.1 Договору нарахування за виконані роботи здійснюється на підставі підписаного сторонами Акту здачі-приймання виконаних робіт, з урахуванням Акту простоя ліфтів.

Оплата виконаних робіт здійснюється не пізніше 10-го (десятого) числа місяця, наступного за розрахунковим. Оплата виконаних робіт здійснюється у безготівковій формі, шляхом перерахування Замовником грошових коштів на поточний рахунок Підрядника (п.п. 5.2, 5.3. Договору).

Відповідно до п. 4.1 Договору, до 20 числа поточного місяця Підрядник надає Замовнику 2 (два) примірники (перший примірник для Підрядника, другий для Замовника) акту здачі-приймання виконаних робіт по технічному обслуговуванню та ремонту ліфтів і диспетчерських систем (далі Акт) із зазначенням кількості працюючих ліфтів і диспетчерських систем, днів та строків простою ліфтів, загальної вартості обслуговування, що склалася у поточному місяці.

Договір набирає чинності з моменту його укладення та підписання сторонами. Строк дії договору починається з 01.02.2019 та діє до 31.12.2019 включно. У разі, коли існує заборгованість за виконані роботи по технічному обслуговуванню та ремонту ліфтів за вказаний період дії договору, останній автоматично продовжується у частині зобов`язання оплати, до повного погашення заборгованості Замовника. Строк дії договору автоматично подовжується на кожний наступний календарний рік, якщо жодна із сторін не заявить про його розірвання за 3 (три) календарні місяці до закінчення строку дії договору. Умови договору можуть бути змінені за взаємною згодою сторін з обов`язковим складанням письмової додаткової угоди (п. 7.1-7.4 Договору).

Згідно з додатком № 1 до Договору № 91-ТО Відомість обсягів вартості робіт з 01.02.2019, сума до сплати за місяць становить 37635 грн 78 коп.

Додатковою угодою № 1 від 01.08.2019 до Договору № 91-ТО від 01.02.2019, сторони дійшли згоди внести зміни до п. 2.1 розділу 2 «Вартість предмету договору» та викласти його в наступній редакції: « 2.1. Щомісячна вартість робіт згідно з договором визначена узгодженням сторін і складає 17062,06 грн, де 15506,95 грн технічне обслуговування ліфтів, 1992,59 грн технічне обслуговування та ремонт обладнання диспетчерської системи ОДС, витрати Замовника 2,5% - 437,49 грн згідно Додатку № 1 до Додаткової угоди № 1.

Згідно з додатком № 1 до додаткової угоди № 1 до Договору № 91-ТО від 01.02.2019 Відомість обсягів та вартості робіт з 01.08.2019, сума до сплати за місяць становить 17062 грн 06 коп.

Додатковою угодою № 2 від 09.03.2021 до Договору № 91-ТО від 01.02.2019, сторони дійшли згоди внести зміни до п. 2.1 розділу 2 «Вартість предмету договору» та викласти його в наступній редакції: « 2.1. Щомісячна вартість робіт згідно з договором визначена узгодженням сторін і складає 25585,34 грн, у т.ч. ПДВ- 4264,22 грн, згідно Додатку № 1 до Додаткової угоди № 2». Всі інші пункти договору залишаються незмінними.

Згідно з додатком № 1 до додаткової угоди № 2 від 09.03.2021 до Договору № 91-ТО від 01.02.2019 Відомість обсягів та вартості робіт, сума до сплати за місяць становить 25585 грн 34 грн.

Додатковою угодою № 3 від 30.09.2022 до Договору № 91-ТО від 01.02.2019, сторони дійшли згоди внести зміни до п. 2.1 розділу 2 «Вартість предмету договору» та викласти в наступній редакції: « 2.1. Щомісячна вартість робіт згідно з договором визначена узгодженням сторін і складає 20741,17 грн, відповідно до додатку № 1 до додаткової угоди № 3». Всі інші пункти договору залишаються незмінними.

Згідно з додатком № 1 до додаткової угоди № 3 від 30.09.2022 до Договору № 91-ТО від 01.02.2019 Відомість обсягів та вартості робіт з 01.10.2022, сума до сплати за місяць становить 20741,17 грн.

Згідно з додатковою угодою № 4 від 30.06.2023 до Договору № 91-ТО від 01.02.2019, сторони дійшли згоди внести зміни до п. 2.1 розділу 2 «Вартість предмету договору» та викласти в наступній редакції: « 2.1. Щомісячна вартість робіт згідно з договором визначена узгодженням сторін і складає 17424,74 грн, відповідно до додатку № 1 до додаткової угоди № 4». Всі інші пункти договору залишаються незмінними.

Згідно з додатком № 1 до додаткової угоди № 4 від 30.06.2023 до Договору № 91-ТО від 01.02.2019 Відомість обсягів та вартості робіт з 01.07.2023, сума до сплати за місяць становить 17424,74 грн.

Згідно з додатковою угодою № 5 від 29.12.2023 до Договору № 91-ТО від 01.02.2019, сторони дійшли згоди внести зміни до п. 2.1 розділу 2 «Вартість предмету договору» та викласти в наступній редакції: « 2.1. Щомісячна вартість робіт згідно з договором визначена узгодженням сторін і складає 22125,93 грн, відповідно до додатку № 1 до додаткової угоди № 5». Всі інші пункти договору залишаються незмінними.

Згідно з додатком № 1 до додаткової угоди № 5 від 29.12.2023 до Договору № 91-ТО від 01.02.2019 Відомість обсягів та вартості робіт з 01.01.2024, сума до сплати за місяць становить 22125,93 грн.

Згідно з додатковою угодою № 6 від 01.12.2024 до Договору № 91-ТО від 01.02.2019, сторони дійшли згоди внести зміни до п. 2.1 розділу 2 «Вартість предмету договору» та викласти в наступній редакції: « 2.1. Щомісячна вартість робіт згідно з договором визначена узгодженням сторін і складає 18656,54 грн, відповідно до додатку № 1 до додаткової угоди № 6». Всі інші пункти договору залишаються незмінними.

Згідно з додатком № 1 до додаткової угоди № 6 від 01.12.2024 до Договору № 91-ТО від 01.02.2019 Відомість обсягів та вартості робіт з 01.12.2024, сума до сплати за місяць становить 18656,54 грн.

У період з лютого 2019 по грудень 2024 року Позивач виконав (надав) Відповідачу роботи (послуги) з технічного обслуговування та ремонту ліфтів та диспетчерських систем на загальну суму 1378978 грн 47 коп., що підтверджується копіями наступних актів (а.с. 74-144):

- акт № 91-ТО за лютий 2019 р. на суму 32642,08 грн;

- акт № 91-ТО за березень 2019 р. на суму 34083,07 грн;

- акт № 91-ТО за квітень 2019 р. на суму 34225,12 грн;

- акт № 91-ТО за травень 2019 р. на суму 32745,05 грн;

- акт № 91-ТО за червень 2019 р. на суму 32945,35 грн;

- акт № 91-ТО за липень 2019 р. на суму 33076,91 грн;

- акт № 91-ТО за серпень 2019 р. на суму 16768,10 грн;

- акт № 91-ТО за вересень 2019 р. на суму 16768,10 грн;

- акт № 91-ТО за жовтень 2019 р. на суму 15688,68 грн;

- акт № 91-ТО за листопад 2019 р. на суму 16768,10 грн;

- акт № 91-ТО за грудень 2019 р. на суму 16768,10 грн;

- акт № 91-ТО за січень 2020 р. на суму 16768,10 грн;

- акт № 91-ТО за лютий 2020 р. на суму 16768,10 грн;

- акт № 91-ТО за березень 2020 р. на суму 16768,10 грн;

- акт № 91-ТО за квітень 2020 р. на суму 16656,58 грн;

- акт № 91-ТО за травень 2020 р. на суму 16768,10 грн;

- акт № 91-ТО за червень 2020 р. на суму 16768,10 грн;

- акт № 91-ТО за липень 2020 р. на суму 16768,10 грн;

- акт № 91-ТО за серпень 2020 р. на суму 16768,10 грн;

- акт № 91-ТО за вересень 2020 р. на суму 16768,10 грн;

- акт № 91-ТО за жовтень 2020 р. на суму 16768,10 грн;

- акт № 91-ТО за листопад 2020 р. на суму 16665,48 грн;

- акт № 91-ТО за грудень 2020 р. на суму 16658,95 грн;

- акт № 91-ТО за січень 2021 р. на суму 16768,10 грн;

- акт № 91-ТО за лютий 2021 р. на суму 16768,10 грн;

- акт № 91-ТО за березень 2021 р. на суму 16668,79 грн;

- акт № 91-ТО за квітень 2021 р. на суму 16768,10 грн;

- акт № 91-ТО за травень 2021 р. на суму 16976,66 грн;

- акт № 91-ТО за червень 2021 р. на суму 17198,04 грн;

- акт № 91-ТО за липень 2021 р. на суму 17198,04 грн;

- акт № 91-ТО за серпень 2021 р. на суму 17198,04 грн;

- акт № 91-ТО за вересень 2021 р. на суму 17198,04 грн;

- акт № 91-ТО за жовтень 2021 р. на суму 17045,26 грн;

- акт № 91-ТО за листопад 2021 р. на суму 17198,04 грн;

- акт № 91-ТО за грудень 2021 р. на суму 21626,29 грн;

- акт № 91-ТО за січень 2022 р. на суму 24415,40 грн;

- акт № 91-ТО за лютий 2022 р. на суму 25131,56 грн;

- акт № 91-ТО за березень 2022 р. на суму 3262,43 грн;

- акт № 91-ТО за квітень 2022 р. на суму 6015,89 грн;

- акт № 91-ТО за травень 2022 р. на суму 23809,73 грн;

- акт № 91-ТО за червень 2022 р. на суму 24971,99 грн;

- акт № 91-ТО за липень 2022 р. на суму 24765,67 грн;

- акт № 91-ТО за серпень 2022 р. на суму 24971,99 грн;

- акт № 91-ТО за вересень 2022 р. на суму 24829,86 грн;

- акт № 91-ТО за жовтень 2022 р. на суму 19935,38 грн;

- акт № 91-ТО за листопад 2022 р. на суму 19309,58 грн;

- акт № 91-ТО за грудень 2022 р. на суму 20127,82 грн;

- акт № 91-ТО за січень 2023 р. на суму 20127,82 грн;

- акт № 91-ТО за лютий 2023 р. на суму 19975,54 грн;

- акт № 91-ТО за березень 2023 р. на суму 20127,82 грн;

- акт № 91-ТО за квітень 2023 р. на суму 20127,82 грн;

- акт № 91-ТО за травень 2023 р. на суму 19921,50 грн;

- акт № 91-ТО за червень 2023 р. на суму 19555,26 грн;

- акт № 91-ТО за липень 2023 р. на суму 18085,45 грн;

- акт № 91-ТО за серпень 2023 р. на суму 12937,97 грн;

- акт № 91-ТО за вересень 2023 р. на суму 12862,26 грн;

- акт № 91-ТО за жовтень 2023 р. на суму 15448,76 грн;

- акт № 91-ТО за листопад 2023 р. на суму 15282,09 грн;

- акт № 91-ТО за грудень 2023 р. на суму 15844,53 грн;

- акт № 91-ТО за січень 2024 р. на суму 15836,36 грн;

- акт № 91-ТО за лютий 2024 р. на суму 20389,29 грн;

- акт № 91-ТО за березень 2024 р. на суму 20537,36 грн;

- акт № 91-ТО за квітень 2024 р. на суму 20537,36 грн;

- акт № 91-ТО за травень 2024 р. на суму 20039,25 грн;

- акт № 91-ТО за червень 2024 р. на суму 18313,40 грн;

- акт № 91-ТО за липень 2024 р. на суму 20426,67 грн;

- акт № 91-ТО за серпень 2024 р. на суму 20101,04 грн;

- акт № 91-ТО за вересень 2024 р. на суму 20537,36 грн;

- акт № 91-ТО за жовтень 2024 р. на суму 20537,36 грн;

- акт № 91-ТО за листопад 2024 р. на суму 19778,25 грн;

- акт № 91-ТО за грудень 2024 р. на суму 18116,59 грн.

Вищезазначені акти підписані та скріплені печатками обох сторін без будь-яких зауважень.

Як зазначає Позивач та не заперечує Відповідач, Відповідач частково оплатив за виконані роботи за період з лютого 2019 року по грудень 2024 року на загальну суму 1109323 грн 17 коп.

Сторонами складений акт звірки за період з січня 2022 року по листопад 2024 року, згідно якого Сторонами встановлено, що заборгованість Відповідача, станом на 30.11.2024, становить 289433 грн 55 коп. (в т.ч. заборгованість за попередній період 214861 грн 16 коп.). Акт підписаний та скріплений печатками обох сторін без зауважень (а. с. 147-148).

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає, що він належним чином виконав договірні зобов`язання, проте Відповідач не здійснив у повному обсязі розрахунок за виконані роботи за період з лютого 2019 року по грудень 2024 року, у зв`язку з чим у нього наявна заборгованість у сумі 269655 грн 30 коп.

За порушення строків оплати за виконані роботи Позивачем нараховано Відповідачу пеню у розмірі 10199 грн 01 коп., 3% річних 1149 грн 33 коп. та інфляційне збільшення у сумі 5848 грн 40 коп.

Вирішуючи спір у даній справі суд керується наступним:

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, однією з підстав виникнення зобов`язань, є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але які йому не суперечать.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 837 Цивільного кодексу України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

За приписами ч. 1 ст. 882 Цивільного кодексу України, замовник зобов`язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові.

Відповідно до ч. 4 ст. 882 Цивільного кодексу України, передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України, за відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 525 Цивільного кодексу України унормовано, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною першою статті 222 Господарського кодексу України визначено, що учасники господарських відносин, які порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду.

Щодо суми основного боргу.

Спір у даній справі виник у зв`язку із неналежним виконанням Відповідачем зобов`язань за договором в частині оплати за виконані роботи (надані послуги) Позивачем.

Суд установив, що Позивач виконав роботи за період з лютого 2019 року по грудень 2024 року на загальну суму 1378978 грн 47 коп., що підтверджується актами приймання виконаних робіт (а.с. 74-144). Відповідач частково оплатив надані послуги, що підтверджується актом звірки розрахунків станом на 31.11.2024 та копіями платіжних доручень (а.с.48-58, 147-148). Залишок несплаченої суми боргу становить 269655 грн 30 коп.

У поданому відзиві Відповідач фактично визнав борг за договором № 91-ТО від 01.02.2019 в сумі 65984 грн 84 коп. за період за останні три роки, починаючи з 01.02.2022. В інший частині зазначає про сплив строку позовної давності.

Суд не погоджується з твердженням Відповідача, оскільки відповідно до акту звірки взаємних розрахунків за період з січня 2022 року по листопад 2024 року, сторонами погоджено, шляхом проставлення підписів та печаток, що станом на 31.11.2024 заборгованість на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Облсумиліфт» ставить 289433 грн 55 коп., в тому числі за попередні періоди (початкове сальдо) 214861,16 грн. Додатково поза межами періоду взаємозвірки, відповідно до акту виконаних робіт за грудень 2024 року Позивачем виконані роботи на суму 18116 грн 59 коп.. В той же час, приймаючи до уваги оплату у грудні 2024 р - січні 2025 року у загальному розмірі 37894,84 грн, що підтверджується платіжними інструкціями (а.с. 57-58), залишок несплаченої суми за виконані роботи становить 269655 грн 30 коп.

В свою чергу Відповідач доказів іншого, в тому числі і сплати інших сум, окрім тих які зазначені в актів взаємозвірки станом на 31.11.2024 року чи тих, що додані Позивачем до позовної заяви суду не надав.

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що Позивачем надано докази в обґрунтування позовних вимог, щодо виконання робіт (надання послуг) Позивачем за умовами Договору № 91-ТО на повне технічне обслуговування та ремонт ліфтів і диспетчерських систем від 01.02.2019 на загальну суму 1378978 грн 47 коп. за період з лютого 2019 року по грудень 2024 року та наявності заборгованості у Відповідача перед Позивачем в сумі 269655 грн 30 коп.

Враховуючи те, що Відповідачем не подано доказів сплати основного боргу або обґрунтованих заперечень, суд приходить до висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог щодо стягнення суми основного боргу у розмірі 269655 грн 30 коп.

Щодо застосування строків позовної давності, суд відзначає таке.

За приписами ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Згідно зі ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Статтею 258 Цивільного кодексу України визначено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Як вбачається з матеріалів справи Позивачем заявлено вимогу про сплату заборгованості за виконані роботи за період, починаючи лютого 2019 року. Отже до даних вимог застосовується, відповідно до положень ст. 257 ЦК України, загальний строк позовної давності тривалістю у три роки.

Водночас п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на усій території України встановлено карантин.

Відповідно до постанови від 9 грудня 2020 року № 1236 в редакції від 25 квітня 2023 року Кабінет Міністрів України, з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19 грудня 2020 р. до 30 червня 2023 р. установив на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (Офіційний вісник України, 2020 р., № 23, ст. 896, № 30, ст. 1061), від 20 травня 2020 р. № 392 Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (Офіційний вісник України, 2020 р., № 43, ст. 1394, № 52, ст. 1626) та від 22 липня 2020 р. № 641 Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (Офіційний вісник України, 2020 р., № 63, ст. 2029).

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 р. № 651 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р.

У зв`язку з військовою агресією рф проти України, Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. У зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією рф проти України строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався. Указом Президента України від 14 січня 2025 року № 26/2025, затвердженим Законом № 4220-IX від 15.01.2025 строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 8 лютого 2025 року строком на 90 діб.

Відповідно до п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

З урахуванням викладеного, Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення суми основного боргу за Договором №91-ТО від 01.02.2029 за період з лютого 2019 по грудень 2024 року у межах позовної давності.

Враховуючи факт неналежного виконання Відповідачем зобов`язань щодо своєчасної та повної оплати виконаних робіт за Договором № 91-ТО від 01.02.2019, суд вважає правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача боргу в сумі 269655 грн 30 коп.

Щодо суми 3% річних та інфляційних втрат.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень ст. 625 Цивільного кодексу України, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Інфляція - це знецінення грошей, зниження їхньої купівельної спроможності, дисбаланс попиту і пропозиції.

Встановлення законодавцем права кредитора на одержання коштів з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення зумовлене специфічним видом такого як грошові кошти, якому незалежно від факторів природного середовища (форс-мажорним обставинам) притаманна властивість знецінюватись в більшій мірі ніж всім іншим видам майна (нерухомості, дорогоцінним металам, автомобілям тощо).

А тому, норми ст. 625 Цивільного кодексу України спрямовані в першу чергу на те, щоб внаслідок неправомірних дій боржника (прострочення) право власності кредитора не було порушене, оскільки внаслідок знецінення національної грошової одиниці купівельна спроможність коштів, які б кредитор міг одержати за належного виконання боржником своїх грошових зобов`язань, буде значно меншим, що має відповідно наслідком зменшення майнового блага кредитора.

Як зазначив Верховний Суд України у постанові від 09.11.2016 у справі №9/5014/969/2012(5/65/2011) за змістом ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання.

При цьому день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення.

Як вбачається з матеріалів справи, Позивачем, відповідно до наданого розрахунку, нараховано Відповідачу 5848 грн. 40 коп. інфляційний нарахувань та 1149 грн. 33 коп. - 3% річних.

Відповідач контррозрахунку здійснених нарахувань суду не надав.

Суд, перевіривши надані Позивачем розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, приходить до висновку, що Позивачем неправомірно включено до періоду розрахунку дні фактичної оплати Відповідачем заборгованості.

З урахуванням зазначеного, судом здійснено перерахунок 3% річних та інфляційних втрат, відповідно до якого загальний розмір 3% річних становить 951 грн 42 коп., інфляційних втрат 5554 грн 46 коп.

Розрахунки перевірені судом за допомогою калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій на сайті https://ips.ligazakon.net/calculator/ff. Розрахунки суду долучені до матеріалів справи.

Враховуючи зазначене, суд вважає за можливе стягнути з відповідача 951 грн 42 коп. 3% річних, 5554 грн 46 коп. інфляційних втрат, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

В частині стягнення 3% річних у розмірі 197 грн 91 коп. та інфляційних втрат у сумі 293 грн 94 коп. суд відмовляє за безпідставністю.

Щодо суми пені.

Вважається, що боржник прострочив виконання зобов`язання, якщо він не приступив до його виконання або не виконав його у строк, установлений договором чи законом (п. 1 ст. 612 ЦК України). Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, передбачені договором або законом, зокрема у вигляді сплати неустойки.

У відповідності до частини другої статті 193 Господарського кодексу України, порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно з приписами статей 216-218 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина перша статті 230 ГК України).

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Згідно зі ст. 547 Цивільного кодексу України, правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

За змістом ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 4 статті 231 Цивільного кодексу України визначено, що розмір штрафних санкцій встановлюється законом. У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договорі розмірі.

Законодавець пов`язує можливість застосування штрафних санкцій за порушення строків виконання зобов`язань саме з умовами їх встановлення у договорі за відсутності законодавчого врегулювання розміру таких санкцій.

Частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України визначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, унормовано, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 6.5. Договору сторонами погоджено, що у випадку порушення зобов`язань Замовник (Відповідач) сплачує неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день порушення.

Відповідно до наданого Позивачем розрахунку Відповідачу нараховано суму пені у загальному розмірі 10199 грн 01 коп.

Відповідач контррозрахунку штрафних санкцій суду не надав

Перевіривши правильність нарахування пені, суд приходить до висновку, що Позивачем не враховано положення ч. 6 статті 232 Господарського кодексу України, нараховано за частину періодів понад 6 місяців, окрім цього в період розрахунку включено день фактичної оплати Відповідачем заборгованості, тому судом здійснено перерахунок пені.

Відповідно до здійсненого перерахунку розмір пені становить 8432 грн 13 коп.

Розрахунки перевірені судом за допомогою калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій на сайті https://ips.ligazakon.net/calculator/ff. Розрахунки суду долучені до матеріалів справи.

З огляду на викладене, оскільки право Позивача щодо стягнення пені передбачене положеннями договору та чинним законодавством України, позовні вимоги в частині стягнення пені в сумі 8432 грн. 13 коп. є правомірними та обґрунтованими.

Щодо іншої частині позовних вимог, щодо стягнення пені в сумі 1766 грн 88 коп., суд приходить до висновку про їх необґрунтованість.

В той же час, Відповідач у відзиві на позовну заяву просить суд зменшити розмір пені, штрафу, 3% річних та інфляційних втрат до 1 грн.

Частиною 1 статті 233 ГК України передбачено, що у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір стягуваних санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Аналогічне положення міститься в ч. 3 ст. 551 ЦК України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Правовий аналіз наведених норм свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду, і відповідно питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто, сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.

Таким чином, розмір штрафних санкцій (неустойки) може бути зменшений за рішенням господарського суду.

Разом з тим, зменшення розміру заявленої до стягнення пені є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.

Отже, вирішення питання про зменшення пені та розмір, до якого він підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Враховуючи викладене вище, суд приймає до уваги відсутність обґрунтованих доказів на підтвердження понесення Позивачем збитків внаслідок неналежного виконання Відповідачем своїх зобов`язань по Договору або погіршення матеріального стану підприємства саме у зв`язку з діями Відповідача, суд вважає за доцільне зменшити розмір нарахованої пені на 20 % - до 6745 грн 70 коп. В іншому відмовити.

Щодо зменшення суми штрафу, суд зазначає, що Позивачем у позовній заяві не заявлено до стягнення з Відповідача штрафу.

Окрім цього, приймаючи до уваги, що 3% річних та інфляційні нарахування за своєю правовою природою носять компенсаційний характер і не є штрафними санкція, суд позбавлений можливості зменшити їх розмір відповідно до положень ст. 233 ГК України.

Поміж іншого, Відповідачем у відзиві на позовну заяву зазначається репліка про те, що при частковому задоволенні позову розстрочити виконання рішення, проте ні в прохальній частині Відзиву ні як окремого документа, не було зазначено (надано) клопотання про розстрочення рішення суду відповідно до положень ст. 331 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи означене, суд, за відсутності відповідного клопотання, не розглядає питання про розстрочення судового рішення у даному рішенні.

Згідно з частинами першою, третьою статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України.

Згідно з ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі Серявін та інші проти України вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що Позивачем доведено належними та допустимими доказами ті обставини, на які він посилався, як на підставу позову в частині стягнення з Відповідача 269655 грн 30 коп. основної суми боргу, 6745 грн 70 коп. пені, 951 грн 42 коп 3% річних та 5554 грн 46 коп інфляційних втрат. Водночас, суд відмовляє: в частині стягнення 3453 грн 31 коп. пені, 197 грн 91 коп. 3% річних та 293 грн 94 коп. інфляційних втрат.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується наступним.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір покладається на Відповідача пропорційно сумі задоволених позовних вимог. Виходячи з суми задоволених позовних вимог (зменшений за рішенням суду розмір пені не враховується при розрахунку судового збору), розмір судового збору, який належить до стягнення з Відповідача становить 4268 грн 90 коп. В інший частині судовий збір покладається на Позивача.

Керуючись ст. 2, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіс-Дім» (вул. М. Сумцова, 10, м. Суми, 40007, код ЄДРПОУ 33698976) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Облсумиліфт» (вул. Чкалова, 19, м. Лубни, Полтавська область, 37500, код ЄДРПОУ 34743296) 269655 грн 30 коп. основного боргу, 6745 грн 70 коп. пені, 951 грн 42 коп. 3% річних, 5554 грн 46 коп. інфляційних втрат, 4268 грн 90 коп. витрат зі сплати судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно із частинами першою, другою статті 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 256 та статті 257 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.

Суд звертає увагу учасників справи, що відповідно до частини сьомої статті 6 ГПК України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Повне рішення складене та підписане суддею 14.04.2025.

СуддяВ.М. Ковтун