Ухвала

від 14.04.2025 по справі 2-1381/10

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

14 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 2-1381/10

провадження № 61-4642ск25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.

розглянув касаційну скаргу Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) на додаткову постанову Херсонського апеляційного суду

від 11 березня 2025 року у справі за скаргою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Херсонській області, в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі Південного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія», на бездіяльність державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Кіровоградській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Красної Ангеліни Олександрівни щодо зняття арешту, орган державної виконавчої служби, бездіяльність державного виконавця якого оскаржується - Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Кіровоградській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса),

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою, заінтересовані особи: Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Херсонській області, в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі Південного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції

(м. Одеса) (далі - ВПВР Управління ЗПВР), товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» (далі - ТОВ «ФК «Довіра та гарантія»), на бездіяльність державного виконавця ВП ВР Управління ЗПВР

у Кіровоградській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Красної А. О. щодо зняття арешту, орган державної виконавчої служби, бездіяльність державного виконавця якого оскаржується - ВП ВР Управління ЗПВР у Кіровоградській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), в якому просив суд: зобов`язати старшого державного виконавця ВП ВР Управління ЗПВР у Кіровоградській області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Красну А. О. або ВП ВР Управління ЗПВР у Кіровоградській області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) зняти арешт, накладений на майно ОСОБА_1 , накладений у межах виконавчих проваджень, які здійснювались щодо виконання судового рішення Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 25 травня 2010 року у справі № 2- 1381/10, на підставі виконавчого листа № 2-1381/10, виданого Каховським міськрайонним судом Херсонської області 25 червня 2010 року.

Ухвалою Нововоронцовського районного суду Херсонської області від 18 жовтня 2024 року, залишеною без змін постановою Херсонського апеляційного суду

від 14 січня 2025 року, скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність старшого державного виконавця ВПВР Управління ЗПВР у Кіровоградській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Красної А. О., ВПВР Управління ЗПВР у Кіровоградській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), заінтересована особа: ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» задоволено.

Зобов`язано ВПВР Управління ЗПВР у Кіровоградській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) зняти арешт, накладений на майно ОСОБА_1 у межах виконавчого провадження, які здійснювалось щодо виконання судового рішення Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 25 травня 2010 року у справі № 2-1381/10, на підставі виконавчого листа № 2-1381/10, виданого Каховським міськрайонним судом Херсонської області 25 червня 2010 року, а саме: арешт майна ОСОБА_1 , накладений згідно постанови ВДВС Каховського МРУЮ АЕ № 629336 від 01 вересня 2010 року.

Додатковою постановою Херсонського апеляційного суду від 11 березня 2025 року заяву адвоката Горбунової К. О., яка діє від імені ОСОБА_1 , про ухвалення додаткового рішення задоволено частково.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі - Південне МУ МЮ) на користь ОСОБА_1 судові витрати, понесені у зв`язку з наданням професійної правничої допомоги у розмірі 10 000,00 грн.

10 квітня 2025 року Південне МУ МЮ через підсистему «Електронний суд» звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на додаткову постанову Херсонського апеляційного суду від 11 березня 2025 року (надійшла до суду

10 квітня 2025 року), у якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просило суд скасувати оскаржуване судове рішення, ухвалити нове про залишення заяви без задоволення.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що судом апеляційної інстанції не враховано доводів відповідача щодо доказів розміру витрат на правничу допомогу, що свідчить про неповноту судового розгляду.

Зазначає, що заявлені витрати є неспівмірними зі складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг, витраченим ним часом на надання таких послуг, і що вони не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їх розміру, що суперечить принципу розподілу таких витрат.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів

у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України якщо касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу, суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.

Перевіривши доводи касаційної скарги та дослідивши зміст оскаржуваного судового рішення, колегія суддів вважає, що у відкритті касаційного провадження

у справі слід відмовити з таких підстав.

Забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад судочинства (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України).

Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.

Пунктом 12 частини третьої статті 2 ЦПК України передбачено, що однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов`язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов`язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов`язана зі справою.

Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з положеннями частин п`ятої та шостої ст. 137 ЦПК Україниу разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони

у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, власної ініціативи.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 15 квітня 2024 року укладено з Адвокатським об`єднанням «ЮС ЕКВІТАС» договір № 15-04/24 про надання правничої допомоги.

Відповідно до пункту 5.1. вищезазначеного договору, правничу допомогу, яка надається Адвокатським об`єднанням «ЮС ЕКВІТАС», клієнт оплачує в гривнях, шляхом переказу суми, вказаної у акті прийому-передачі робіт (надання послуг), яка зазначається у акті. Вартість правничої допомоги за одну годину роботи становить 2 000,00 грн. Вартість правничої допомоги також може визначатись у фіксованому розмірі.

Як вбачається з ордеру серії ВТ № 1054973 від 15 листопада 2024 року,

ОСОБА_1 на підставі договору про надання правової допомоги № 15-04/24

від 15 квітня 2024 року уповноважує адвоката Горбунову К. О. представляти його інтереси у Херсонському апеляційному суді.

Представником скаржника також надано до суду Акт приймання-передачі робіт (надання послуг) за договором про надання правничої допомоги від 15 квітня

2024 року за № 15-04/24 від 15 листопада 2024 року, яким підтверджується факт надання послуг адвокатом Горбуновою К. О. та їх отримання (прийняття) клієнтом на суму, що становить 20 000,00 грн та складається з: складання відзиву на апеляційну скаргу у справі № 2-1381/10 (7 годин х 2 000,00 грн=14 000,00 грн.); представництво інтересів ОСОБА_1 у Херсонському апеляційному суді, незалежно від кількості призначених судових засідань (6 000,00 грн.).

У відповіді на заяву про стягнення правничої допомоги державного виконавця ВП ВР Управління забезпечення примусового виконання рішень у Кіровоградській області Красна А. О. посилалася на необґрунтованість такої вимоги, оскільки вона не була заявлена під час розгляду справи в суді першої інстанції, тому повинна бути залишена судом без розгляду.

Також, від державного виконавця ВПВР Управління ЗПВР у Кіровоградській області Красної А. О. надійшло заперечення на заяву щодо стягнення витрат на правничу допомогу, у якому вона зазначила, що заявлена сума витрат на професійну правничу допомогу є абсолютно необґрунтованою, фактично не понесеною та не підтвердженою відповідними належними, достовірними, достатніми та допустимими доказами, просила суд відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правничу допомогу

у розмірі 20 000,00 грн.

Процесуальним законодавством передбачено механізм зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката шляхом подання відповідного клопотання. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення розміру витрат на адвоката.

Водночас у постанові від 25 липня 2023 року (справа № 340/4492/22, провадження №К/990/12857/23) Верховний Суд сформулював правову позицію, за змістом якої наявність/відсутність з боку іншої сторони заперечень проти відшкодування витрат на професійну правничу допомогу має значення виключно для вирішення питання про співмірність заявлених до відшкодування судових витрат на правову допомогу, однак не впливає на обов`язок суду при вирішенні питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу перевіряти заявлені витрати на відповідність іншим, окрім співмірності, критеріям.

Такими критеріями є: дійсність витрат на правничу допомогу; їх необхідність; розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи (постанова Верховного Суду від 01 грудня 2021 року у справі

№ 607/14338/19-ц, провадження № 61-19073св20).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності є, зокрема:

- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань;

- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

- представництво інтересів фізичних осіб у судах під час здійснення цивільного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами;

Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Таким чином, послуги, які не передбачені статтями 1, 19 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та не вимагають спеціальних юридичних знань і професійних навичок, не можуть бути віднесені до видів правової допомоги. Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові

від 04 листопада 2019 року (справа № 9901/264/19, провадження №П/9901/264/19).

Суд апеляційної інстанції вірно вказав, що вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін.

При цьому принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, як уже зазначалося вище, включає такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Крім того, врахування таких критеріїв не ставиться законодавцем у залежність від результату розгляду справи.

Зокрема, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

При визначенні суми відшкодування витрат суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності),

а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічний висновок міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду

від 28 вересня 2023 року у справі 686/31892/19.

Суд апеляційної інстанції вірно врахував позицію Верховного Суду (постанова

від 16 квітня 2020 року у справі № 727/4597/19), згідно з якою законодавством України не встановлено відповідних вимог до розрахункового документа, який повинен надати адвокат при сплаті клієнтом послуг, а також не встановлено форму такого документа, а тому адвокат може видати клієнту на його вимогу складений

у довільній формі документ (квитанція, довідка тощо), який буде підтверджувати факт отримання коштів від клієнта.

Верховний Суд погоджується з тим, що з урахуванням встановлених обставин та того, що справа не представляє значної складності, виходячи із критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), виконаних адвокатом робіт, часу, витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягу наданих адвокатом послуг та співмірності суми витрат зі складністю справи, відповідності цієї суми критеріям реальності, розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, розмір витрат на правову допомогу є завищеним.

А отже, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що заява про стягнення витрат на правничу допомогу підлягає частковому задоволенню, та з урахуванням заяви державного виконавця про зменшення витрат на правничу допомогу, визначив судові витрати, понесені у зв`язку з наданням професійної правничої допомоги у розмірі 10 000,00 грн.

Аналіз змісту касаційної скарги та оскаржуваного судового рішення свідчить про необґрунтованість касаційної скарги, оскільки Верховний Суд вже викладав

у постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, а суд апеляційної інстанції ухвалив судове рішення із врахуванням такого висновку, а тому у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права

у подібних правовідносинах).

Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) на додаткову постанову Херсонського апеляційного суду від 11 березня 2025 року у справі за скаргою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Херсонській області, в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі Південного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія», на бездіяльність державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Кіровоградській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Красної Ангеліни Олександрівни щодо зняття арешту, орган державної виконавчої служби, бездіяльність державного виконавця якого оскаржується - Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Кіровоградській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць

Б. І. Гулько

Д. Д. Луспеник