Рішення
від 14.04.2025 по справі 357/12829/24
БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 2/357/992/25

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

14 квітня 2025 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді Орєхова О. І. ,

за участі секретаря Махненко Б. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в загальному позовному проваджені в залі суду № 2 в м. Біла Церква цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області, треті особи: Білоцерківський відділ державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Київ ), приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар Ірина Михайлівна про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню та повернення стягнутого виконавчого збору, -

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовною заявою до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», Білоцерківського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Київ ), третя особа: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар Ірина Михайлівна про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню та повернення стягнутого виконавчого збору, обґрунтовуючи наступним.

22.07.2022 він дізнався про ВП № 68625893 і про стягнення з нього виконавчого збору в сумі 194 107.53 грн на підставі постанови Відділу державної виконавчої служби у місті Біла Церква Білоцерківського району Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі ДВС) від 14.02.2022 року ВП № 68625893 про відкриття виконавчого провадження (докази Клопотання № 12/07/22-3 від 12.07.2022 року про ознайомлення з матеріалами справи, Акт Державного виконавця від 22.07.2022, постанова від 14.02.2022, додатки 1-3). Вказану постанову ДВС він не отримував. Дана постанова винесена на підставі постанови № 67681002, виданої 29.11.2021. А постанова ДВС про відкриття виконавчого провадження № 67681002 від 29.11.2021 винесена на підставі виконавчого напису № 2774, виданого 03.10.2019.

05.08.2022 він дізнався про ВП № 67681002 і про стягнення з нього на користь AT КБ ПриватБанк боргу в сумі 1 941 075.31 грн, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: нерухоме майно на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на підставі постанови ДВС від 29.11.2021 ВП № 67681002 про відкриття виконавчого провадження (докази Клопотання № 26/07/22-4 від 26.07.2022 про ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження, Акт Державного виконавця від 05.08.2022, постанова від 29.11.2021, додатки 4-6). Вказану постанову ДВС він не отримував.

Оскільки постановою ДВС від 02.12.2022 ВП № 68625893 було оголошено в розшук майно, що належить йому: транспортний засіб марка ВАЗ, 111840-110-30, модель ТЗ 111840-110-30, VIN НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 (далі ТЗ) (доказ додаток 7), і 12.02.2024 його було тимчасово затримано та доставлено на зберігання на спеціальний майданчик (доказ - Акт огляду та тимчасового затримання транспортного засобу від 12.02.2024 року, додаток 8), та він був позбавлений ТЗ, яким користувався кожного дня щоб нести військову службу у військовій частині НОМЕР_3 у АДРЕСА_2 (доказ Довідка № 634/202 від 28.06.2024 з місця служби, додаток 9), вимушений був сплатити виконавчий збір у сумі 194 107,53 грн в дохід держави, щоб звільнити ТЗ з-під арешту. Дану постанову ДВС йому не направляв.

14.03.2024 постановою ДВС ВП № 68625893 було припинено розшук ТЗ (майна) боржника у зв`язку з стягненням в повному обсязі заборгованості (доказ додаток10) та постановою ДВС ВП № 68625893 закінчено виконавче провадження з примусового виконання у зв`язку з стягненням боргу в повному обсязі (доказ додаток 11).

Цьому, як йому потім стало відомо, передували наступні події.

03.10.2019 було видано приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Іриною Михайлівною виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі № 2774 (далі виконавчий напис № 2774; доказ - додаток 12), про стягнення з нього на користь АТ КБ Приват Банк боргу в сумі 1 941 075,31 грн шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: нерухоме майно на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить йому на праві власності (докази Кредитний договір № KICWGA00000150 від 06.03.2008 року (далі Кредитний договір), Договір іпотеки квартири від 06.03.2008 (далі Договір іпотеки), додатки 13,14).

Відповідно до даних Автоматизованої системи виконавчих проваджень в провадженні ДВС в період з 29.11.2021 по 11.02.2022 перебував виконавчий напис № 2774 (ВП № 67681002). 29.11.2021 державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 67681002 (доказ - додаток 6). Згідно частини другої статті 27 Закону України Про виконавче провадження виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10% суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. Як передбачено частиною четвертою статті 27 цього Закону державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору. Так 29.11.2021 в межах ВП № 67681002 було винесено постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 10 % суми, що підлягає примусовому стягненню (доказ - додаток 15). Дані постанови ДВС він не отримував.

11.02.2022 державним виконавцем на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України Про виконавче провадження винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу ВП № 67681002 (доказ - додаток 16). А постанову про стягнення виконавчого збору в розмірі 194 107,53 грн виведено в окреме виконавче провадження ВП № 68625893.

14.02.2022 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 68625893 (доказ - додаток 3). Дану постанову ДВС йому не направляв.

Щодо визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.

Строк позовної давності спливає 05.08.2025 року, оскільки він дізнався про виконавчий напис № 2774 05.08.2022 року під час ознайомлення його представника з матеріалами ВП № 67681002, про що було складено акт державного виконавця.

Згідно статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Норма частини першої статті 261 ЦК України визначає, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Заборгованість, яка вказана у виконавчому написі № 2774, не є безспірною на підставі рішення Апеляційного суду Київської області від 08.06.2016 року у справі № 357/15150/14-ц (провадження № 22-ц/780/75/16) (далі рішення Апеляційного суду) (доказ - додатки 17, 18). Даним Рішенням задоволено його апеляційну скаргу на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29.07.2015 року, скасовано останнє, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ПАТ КБ ПриватБанк до нього про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено.

В рішенні Апеляційного суду на стор. 12 зазначено: "Відповідно, - визначити (встановити) заборгованість за Кредитним договором № K1CWGA00000150 від 06.03.2008 року на підставі положень цього Кредитного договору в т.ч., з врахуванням їх суперечностей, які мають місце внаслідок поєднання двох форм погашення кредиту, а саме ануїтетної та класичної (стандартної), та інших його умов; - провести розрахунок платежів за Кредитним договором № KICWGA00000150 від 06.03.2008 року, в т.ч. за умови поєднання двох форм погашення кредиту, а саме ануїтетної та класичної (стандартної), не видається за можливе.

В наданих на дослідження матеріалах відсутнє Положення про кредитування ПАТ КБ ПриватБанк, тому визначити чи відповідає метод нарахування ПАТ КБ ПриватБанк процентів за Кредитним договором № KICWGA00000150 від 06.03.2008 року вимогам Положення про кредитування ПАТ КБ ПриватБанк не видається за можливе.

Із поданих до позовної заяви позивачем розрахунків заборгованості за кредитним договором не можливо встановити дійсну заборгованість за договором. Інших розрахунків заборгованості за кредитним договором, після проведеної по справі судової економічної експертизи, позивачем до суду не подано.

13.09.2016 у цій справі ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу ПАТ КБ ПриватБанк на рішення Апеляційного суду визнано неподаною й повернуто заявнику (доказ - додаток 19).

Отже, на момент вчинення виконавчого напису № 2774, 03.10.2019, існувало набране законної сили судове рішення про фактичну відсутність заборгованості.

Виконавчий напис № 2774 було вчинено з порушенням вимог статей 87, 88 Закону України Про нотаріат, пунктів 1.1, 3.2 глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012 року та зареєстрованого в Міністерстві юстиції 22.02.2012 року за № 282/20595 (далі - Порядок), пункту 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1172 від 29.06.1999 року, (станом на 03.10.2019), бо нотаріус не пересвідчився щодо документів, які б підтверджували безспірну заборгованість.

Станом на 03.10.2019 згідно статті 91 Закону України Про нотаріат виконавчий напис може бути пред`явлено до примусового виконання протягом одного року з моменту його вчинення. Поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого напису здійснюється відповідно до Закону України "Про виконавче провадження". Пунктом 9 глави 16 розділу II Порядку передбачено, що виконавчий напис, за яким стягувачем або боржником є фізична особа, може бути пред`явлений до примусового виконання протягом року з моменту вчинення виконавчого напис)'. Поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого напису до виконання провадиться відповідно до вимог статті 23 Закону України Про виконавче провадження" і статті 371 Цивільного процесуального кодексу України.

У той же час положеннями статті 12 Закону України Про виконавче провадження закріплено наступне: виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років (частина перша), стягувач, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення такого строку до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції (частина шоста).

У даному випадку виникли колізії норм права, а саме збіг темпоральної, змістовної та ієрархічної колізій. Подолання колізії в цій ситуації відбувається за правилом, що діє у разі збігу ієрархічної та змістовної колізій: перевага повинна віддаватися спеціальній нормі, навіть якщо вона має меншу юридичну силу. Положення Закону України Про виконавче провадження у даній ситуації є більш загальною нормою щодо пред`явлення виконавчого напису до виконання, а положення Закону України Про нотаріат і Порядку - спеціальними, більш вузькими нормами. Тобто, строк пред`явлення виконавчого напису до виконання повинен застосовуватися згідно норм, передбачених статтею 91 Закону України Про нотаріат і пунктом 9 глави 16 розділу 11 Порядку, а не 3 роки, як зазначено у виконавчому написі № 2774.

Інформація щодо поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання відсутня.

Всупереч вимогам пункту 2.3 глави 16 розділу II Порядку він не отримував письмової вимоги ПАТ КБ ПриватБанк про усунення порушень: Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов`язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв`язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу.

Отже, виконавчий напис № 2774 необхідно визнати таким, що не підлягає виконанню.

Щодо повернення виконавчого збору.

Як зазначалось вище, 29.11.2021 в межах ВП № 67681002 було винесено постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 10 % суми 194 107,53 грн, що підлягає примусовому стягненню, стягувач Відділ державної виконавчої служби у місті Біла Церква Білоцерківського району Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), ЄДРПОУ 34846021, IBAN UA898201720355289034800700268 в Білоцерківське УДКСУ, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Я. Мудрого, 36 (доказ - додаток 15).

11.02.2022 року державним виконавцем на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України Про виконавче провадження винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувану ВП № 67681002 АТ КБ ПриватБанк (доказ - додаток 16). А постанову про стягнення виконавчого збору в розмірі 194 107,53 грн виведено в окреме виконавче провадження ВП № 68625893.

14.02.2022 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 68625893, якою постановлено стягнути з ОСОБА_2 виконавчий збір в сумі 194 107,53 грн в дохід держави (доказ - додаток 3).

18.02.2022 року державним виконавцем винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату та направлено для виконання ТОВ ЄВРО СМАРТ ПАУЕР, згідно якої підприємство зобов`язано проводити утримання із заробітної плати у розмірі 20% від заробітку до виплати загальної суми боргу 194 176,53 грн (виконавчий збір 194 107,53 грн, витрати виконавчого провадження 69,00 грн) (доказ - додаток 20).

В межах ВП № 68625893 державним виконавцем було проведено стягнення на загальну суму 194 107,53 грн (докази додатки 21-30): 07.09.2022 року згідно платіжного доручення № 19991 на суму 7723,36 грн, стягнуто платіжною вимогою; 09.09.2022 року згідно платіжного доручення № 20122 на суму 56,87 грн, стягнуто платіжною вимогою; 11.04.2023 року згідно платіжної інструкції № 29385 на суму 1176,56 грн; 07.06.2023 року згідно платіжної інструкції № 6736 на суму 3021,92 грн; 07.07.2023 року згідно платіжної інструкції № 12434 на суму 1200 грн, відраховано із його заробітної плати; 08.09.2023 року згідно платіжної інструкції № 22729 на суму 1300 грн, відраховано із його заробітної плати; 15.11.2023 року згідно платіжної інструкції № 647 на суму 21157,13 грн, стягнуто платіжною інструкцією; 16.11.2023 року згідно платіжної інструкції № 798 на суму 6,87 грн, стягнуто платіжною інструкцією; 23.02.2024 року згідно платіжної інструкції № 2492 на суму 10,64 грн, стягнуто платіжною інструкцією; 14.03.2024 року згідно платіжної інструкції № 10615 на суму 158454,18 грн, сплачено ним на депозитний рахунок ДВС.

Частиною сьомою статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у разі визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, виконавчий збір не стягується, а стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню.

У даній ситуації підлягає до застосування доктрина «плодів отруйного дерева» (fruit of the poisonous tree), сформульована ЄСПЛ у рішеннях у справах «Гефген проти Німеччини», «Тейксейра де Кастро проти Португалії», «Шабельник проти України», «Балицький проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Яременко проти України». Дана доктрина застосована у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.11.2019 року у справі № 1-07/07. Згідно даної доктрини докази, отримані з порушенням встановленого порядку, призводять до його несправедливості в цілому, незалежно від доказової сили таких доказів і від того, чи мало їх використання вирішальне значення. Маються на увазі не лише докази, безпосередньо отримані з порушеннями, а також докази, яких не було б отримано, якби не було отримано перших. Таким чином, допустимі самі по собі докази, отримані за допомогою відомостей, джерелом яких є недопустимі докази, стають недопустимими.

Оскільки виконавчий напис № 2774 необхідно визнати таким, що не підлягає виконанню, то і наступні відкриті виконавчі провадження - ВП № 67681002 і ВП № 68625893, автоматично стають безпідставно відкритими. З цього випливає, що стягнена сума виконавчого збору, стягнена безпідставно, а тому підлягає поверненню.

Просив суд визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений 03.10.2019 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Іриною Михайлівною, зареєстрований в реєстрі № 2774, про стягнення з нього на користь АТ КБ Приват Банк боргу в сумі 1 941 075,31 грн шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: нерухоме майно на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить йому на праві власності, повернути стягнутий виконавчий збір у сумі 194 107,53 грн шляхом стягнення з Білоцерківського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (код ЄДРПОУ: 34846037) на його користь та стягнути з відповідачів на його користь судові витрати ( а. с. 2-9 том 1 ).

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.09.2024, головуючим суддею визначено Орєхова О.І. ( а. с. 61-62 том 1 ) та матеріали передані для розгляду.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем пред`явлено позов до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області у відповідності до вимог ч. 12 ст. 28 ЦПК України, що узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 29.10.2020 року у справі № 263/14171/19.

Відповідно до ч. 1 ст. 187 ЦПК України за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п`яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 185 цього Кодексу.

Ухвалою судді від 13 вересня 2024 року постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у вищезазначеній справі. Постановлено провести розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 22.10.2024. Одночасно, витребувано у приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Ірини Михайлівни належним чином засвідчені копії матеріалів ( документів ) нотаріальної справи, в тому числі, копії письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов`язання, що була надіслана ОСОБА_1 , з відміткою стягувача про непогашення заборгованості та розрахункового документа про надання послуг поштового зв`язку та опису вкладенням, рекомендованих повідомлень про вручення поштових відправлень, якими ОСОБА_1 ставився до відома про вжиття цих заходів, що підтверджують надіслання останньому письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов`язання ( а. с. 66-68 том 1 ).

10.10.2024 за вх. № 52204 судом отримано відзив на позовну заяву від Білоцерківського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Київ ) ( а. с. 73, 74-78 том 1 ).

21.10.2024 за вх. № 54063 судом отримано відзив на позовну заяву від АТ КБ «ПриватБанк» ( а. с. 95-100 том 1 ).

Ухвалою суду від 22.10.2024 замінено первісного відповідача Білоцерківського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Київ ) на належного відповідача Білоцерківське управління Державної казначейської служби України Київської області, виключено зі складу учасників справи неналежного відповідача Білоцерківський відділ державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Київ ), залучивши в якості третьої особи ( а. с. 145-147 том 1 ).

На виконання ухвали судді від 13.09.2024 щодо надання належним чином засвідчені копії виконавчого напису та документів, на підставі яких його вчинено 03.10.2019, приватний нотаріус Бондар І.М. повідомила про неможливість у зв`язку зі знищенням після закінчення строку їх зберігання ( а. с. 156, 157165 том 1 ).

18.11.2024 за вх. № 60800 судом отримано від Білоцерківського управління Державної казначейської служби України Київської області відзив ( а. с. 168-170 том 1 ).

Ухвалою суду від 11.12.2024 замінено первісно відповідача Білоцерківського управління Державної казначейської служби України Київської області на належного відповідача Головне управління Державної казначейської служби України у Київській області ( а. с. 203-206 том 1 ).

30.12.2024 за вх. № 68628 судом отримано відзив на позовну заяву від Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області ( а. с. 210-220 том 1 ).

14.01.2025 за вх. № 2353 судом отримано пояснення по справі від АТ КБ «ПриватБанк» ( а. с. 230-232 том 1 ).

17.01.2025 за вх. № 3350 судом отримано від представника позивача відповідь на відзив на позовну заяву, який був наданий з боку головного управління Державної казначейської служби України у Київській області ( а. с. 1-4 том 2 ).

Ухвалою суду від 21.01.2025 задоволено заяву представника відповідача Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області Жиліна Олександра Федоровича про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів ( а. с. 50-52 том 2 ).

22.01.2025 за вх. № 4005 судом отримано заяву про уточнення позовних вимог, в якій представник позивача уточнила другу позовну заяву ( вимогу ) у редакції: стягнути, в порядку повернення стягнутого виконавчого збору, з Державного бюджету України 194 107,53 грн ( а. с. 56 том 2 ).

Протокольною ухвалою від 12.02.2025 закрито підготовче судове засідання та призначено справу до розгляду по суті на 11.03.2025 ( а. с. 83-87 том 2 ).

В судовому засіданні 11.03.2025 було оголошено перерву до 02.04.2025 ( а. с. 97-112 том 2 ).

В даному судовому засіданні представник позивача надала пояснення аналогічні викладеним в позовній заяві, з урахуванням уточненої вимоги ( 2 вимога) щодо повернення стягнутого виконавчого збору, просила позов ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області заперечував проти позовних вимог позивача до Управління, надав пояснення аналогічні викладеним у відзиві.

В судовому засіданні 02.04.2025 представником позивача було надано додаткові пояснення стосовно позовних вимог та належного відповідача у цій справі Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області. Також, просила стягнути з відповідачів судові витрати понесені позивачем при зверненні до суду.

В судовому засіданні представник відповідача Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області приймав участь в режимі відеоконференції, але потім зв`язок з останнім було перервано.

Ризики технічної неможливості участі в відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву ( ч. 4 ст. 212 ЦПК України.

Крім того, судом врахована, що вказаний представник Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області навчавав свої пояснення в судовому засіданні 11.03.2025, також міститься відзив.

Відповідач АТ КБ «ПриватБанк» свого представника в судове засідання 02.04.2025 не направило, про дату, час та місце слухання справи повідомлені належним чином, про що в матеріалах справи свідчить наявна Довідка про доставку електронного документу ( а. с. 117 том 2 ).

З вказаної Довідки вбачається, що документ в вигляді «Судова повістка про виклик до суду у цивільній справі» від 11.03.2025 доставлена до електронного кабінету 11.03.2025 відповідальним працівником.

Відповідно до ч. 5 ст. 128 ЦПК України судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.

Суд направляє судові рішення, судові повістки, судові повістки - повідомлення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (частина п`ята статті 14 ЦПК України).

Адвокати, нотаріуси, приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, державні органи, органи місцевого самоврядування та суб`єкти господарювання державного та комунального секторів економіки реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі в обов`язковому порядку.

Інші особи реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі в добровільному порядку (частина шоста статті 14 ЦПК України).

Зміст вказаної процесуальної норми свідчить про те, що для цілей ЦПК України офіційною електронною адресою є електронна адреса, зареєстрована в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі.

Вказаний висновок також узгоджується з правовою позицією щодо належного виклику учасника справи засобами електронної пошти, викладеною Верховним Судом у постановах від 01 червня 2022 року у справі № 761/42977/19 (провадження № 61-1933св22) та від 26 жовтня 2022 року у справі № 761/877/20 (провадження № 61-11706св21).

З огляду на це, суд, який комунікує з учасником справи за допомогою повідомлених ним засобів комунікації, діє правомірно і добросовісно. Тому слід виходити з «презумпції обізнаності»: особа, якій адресовано повідомлення суду через такі засоби комунікації, знає або принаймні повинна була дізнатися про повідомлення.

Тому, суд приходить до висновку, що відповідач АТ КБ «ПриватБанк» був належним чином та завчасно повідомлений про дату, час та місце слухання справи.

Крім того, судом врахована, що відповідач виклав свою позицію стосовно позовних вимог ОСОБА_1 у відзиві на позовну заяву.

Треті особи Білоцерківський відділ державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Київ ) та приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар Ірина Михайлівна надали до суду листи, отримані судом 28.03.2025 та 31.03.2025 відповідно, в яких просили проводити розгляд справи 02.04.2025 без участі ( а. с. 114, 116 том 2 ).

Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

В свою чергу, учасник справи ( треті особи ) скористувалися своїм правом, визначеним в ч. 3 ст. 211 ЦПК України.

Тому, суд приходить до висновку про можливість проведення судового розгляду за відсутності учасників справи ( відповідачів та третіх осіб ) за наявними матеріалами, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та прийняття законного і обґрунтованого рішення.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи № 361/8331/18 від 1 жовтня 2020 року.

В зазначеній постанові Верховний Суд виходив з такого: «якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні».

Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Окрім того, як зазначено вище, відповідачі та третя особа Білоцерківський ВДВС надали відзиви на позовну заяву, в якій висловили свою позицію стосовно позовних вимог позивача, а представник Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області в судовому засіданні 11.03.2025, окрім зазначеного, також надавав свої пояснення стосовно позовних вимог.

Інших заяв та клопотань з боку учасників судового процесу на адресу суду не надходило.

Судом було вислухано пояснення представника позивача по справі, досліджено матеріали справи, керуючись вимогами ч. 1 ст. 244 ЦПК України суд оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення та відклав ухвалення та проголошення судового рішення, оголосивши дату та час його проголошення ( 14 квітня 2025 року о 16 годині 30 хвилин ).

Так, з урахуванням наданих пояснень, після дослідження матеріалів справи, враховуючи позиції учасників справи стосовно позовних вимог позивача, які викладені у відзивах, суд прийшов до наступних висновків.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Судом встановлені наступні обставини та спірні їм правовідносини.

Встановлено, що 06 березня 2008 року ПриватБанк та позичальник ОСОБА_1 уклали кредитний договір № KICWGA00000150 (а. с. 26-28 том1).

Відповідно до пункту 8.1. кредитного договору від 06 березня 2008 року банк зобов`язується надати ОСОБА_1 кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу на строк з 06 березня 2008 року по 06 березня 2023 року включно, у вигляді непоновлюваної кредитної лінії у розмірі 49 945 доларів США, на наступні цілі: 43 000 дол. США на придбання житлової нерухомості, а також у розмірі 6 945 доларів США на сплату страхових платежів, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,00 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагорода за надання фінансового інструменту у розмірі 2,00 % від суми кредиту у момент надання кредиту, винагорода за резервування ресурсів у розмірі 0,48% річних від суми зарезервованих ресурсів, винагорода за проведення додаткового моніторингу, згідно з пунктом 7.2 даного Договору.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 06 березня 2008 року між ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , в подальшому «Іпотекодавець», з який ОСОБА_3 є майновим поручителем «Позичальника» - ОСОБА_1 та ПриватБанк укладений договір іпотеки квартири, посвідчений приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Кушнір Н.Б. 06.03.2008 та зареєстрований в реєстрі за № 1313, за умовами якого Іпотекодавець ОСОБА_1 передав банку в іпотеку нерухоме майно квартиру, загальною площею 65,7 кв.м, житловою площею 39,5 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ( а. с. 31-33 том 1).

03 жовтня 2019 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Іриною Михайлівною на підставі статті 34 ч. 1 п. 19, ст. ст. 87, 88, 89 ЗУ «Про нотаріат» та пункту 1 Переліку документі, за яким стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 № 1172, вчинено виконавчий напис, зареєстровано в реєстрі за № 2774, яким запропоновано звернено стягнення на нерухоме майно - квартиру, загальною площею 65,7 кв.м, житловою площею 39,5 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ( а. с. 25 том 1).

У виконавчому написі зазначено, що за рахунок коштів, отриманих від реалізації нерухомого майна, пропонується задовольнити вимоги АТ КБ «ПриватБанк» шляхом перерахування банку коштів у розмірі: заборгованості за кредитом у сумі 27 832,12 дол. США, заборгованості за відсотками у сумі 16 928,57 дол. США, комісії 641,93 дол. США, пені на суму 31 325,19 дол. США, всього 76 727,81 дол. США, що становить 1 937 575,31 грн, витрати, пов`язані із вчиненням виконавчого напису 3 500 грн, загалом 1 941 075,31 грн. Строк, за який проводиться стягнення з 06.03.2008 по 30.07.2019.

29.11.2021 старшим державним виконавцем ВДВС Козачук Н.А. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ( ВП № 6781002 ) про стягнення з ОСОБА_1 на користь AT КБ ПриватБанк боргу в сумі 1 941 075,31 грн, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: нерухоме майно на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ( а. с. 19 том 1 ).

Крім того, 29.11.2021 цим же виконавцем винесено постанову про стягнення виконавчого збору у сумі 194 107,53 грн ( а. с. 34 том 1 ).

11.02.2022 державним виконавцем на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України Про виконавче провадження винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу ВП № 67681002 ( а. с. 35 том 1), а постанову про стягнення виконавчого збору в розмірі 194 107,53 грн виведено в окреме виконавче провадження ВП № 68625893.

14.02.2022 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 68625893 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 194 107,53 грн в дохід держави на підставі постанови Відділу державної виконавчої служби у місті Біла Церква Білоцерківського району Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) ( а. с. 15 том 1 ).

18.02.2022 головним державним виконавцем винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника ( а. с. 45 том 1 ).

Постановою головного державного виконавця ДВС Козачук Н.А. від 02.12.2022 (ВП № 68625893 ) було оголошено в розшук майно боржника, що належить останньому: транспортний засіб марка ВАЗ, 111840-110-30, модель ТЗ 111840-110-30, VIN НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 ( а. с. 20 том 1 ), який 12.02.2024 було тимчасово затримано та доставлено на зберігання на спеціальний майданчик ( Акт огляду та тимчасового затримання транспортного засобу від 12.02.2024) ( а. с. 21 том 1 ).

14.03.2024 постановою головного державного виконавця ДВС Козачук Н.А. ( ВП № 68625893), припинено розшук ТЗ (майна) боржника у зв`язку з стягненням в повному обсязі заборгованості ( а. с. 23 том 1 ) та постановою цього самого державного виконавця від 14.03.2024 закінчено виконавче провадження з примусового виконання у зв`язку з стягненням боргу в повному обсязі ( а. с. 24 том 1 ).

В межах ВП № 68625893 державним виконавцем було проведено стягнення на загальну суму 194 107,53 грн: 07.09.2022 року згідно платіжного доручення № 19991 на суму 7723,36 грн, стягнуто платіжною вимогою; 09.09.2022 року згідно платіжного доручення № 20122 на суму 56,87 грн, стягнуто платіжною вимогою; 11.04.2023 року згідно платіжної інструкції № 29385 на суму 1176,56 грн; 07.06.2023 року згідно платіжної інструкції № 6736 на суму 3021,92 грн; 07.07.2023 року згідно платіжної інструкції № 12434 на суму 1200 грн, відраховано з заробітної плати; 08.09.2023 року згідно платіжної інструкції № 22729 на суму 1300 грн, відраховано з заробітної плати; 15.11.2023 року згідно платіжної інструкції № 647 на суму 21157,13 грн, стягнуто платіжною інструкцією; 16.11.2023 року згідно платіжної інструкції № 798 на суму 6,87 грн, стягнуто платіжною інструкцією; 23.02.2024 року згідно платіжної інструкції № 2492 на суму 10,64 грн, стягнуто платіжною інструкцією; 14.03.2024 року згідно платіжної інструкції № 10615 на суму 158454,18 грн, загалом сплачено позивачем на депозитний рахунок ДВС в розмірі 194 107,53 грн ( а. с. 46-55 том 1 ).

Звертаючись до суду з вищевказаним позовом, позивач вважає, що виконавчий напис нотаріуса повинен бути визнаний судом таким, що не підлягає виконанню, оскільки вчинений з грубим порушенням вимог чинного законодавства України, йому не направлялася вимога про усунення порушень, сума боргу є спірною. Також, виконавчий напис може бути пред`явлено до примусового виконання протягом одного року з моменту його вчинення, але був пред`явлений з порушенням зазначеного строку.

Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У статтях 15, 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дні, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин ( фактів ), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 ЦПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення.

Частиною 5 та 6 статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з частиною першої статті 1 Закону України «Про нотаріат» нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов`язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону «Про нотаріат»).

Цим актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій, Порядок).

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України «Про нотаріат»).

Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону України «Про нотаріат» та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.

Статтею 87 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Главою 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012р. №296/5 передбачено порядок вчинення виконавчих написів.

Згідно п. 1.1. даної Глави, для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів.

Згідно п. 1.2. перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, установлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п.3.2 безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 р. № 1172.

Відповідно до ст. 89 Закону України «Про нотаріат» у виконавчому написі повинні зазначатися: дата (рік, місяць, число) його вчинення, посада, прізвище, ім`я, по батькові нотаріуса, який вчинив виконавчий напис, найменування та адреса стягувача; найменування, адреса, дата і місце народження боржника, місце роботи (для громадян), номери рахунків в установах банків (для юридичних осіб); строк, за який провадиться стягнення; суми, що підлягають стягненню, або предмети, які підлягають, витребуванню, в тому числі пеня, проценти, якщо такі належать до стягнення, розмір плати, сума державного мита, сплачуваного стягувачем, або мита, яке підлягає стягненню з боржника; номер, за яким виконавчий напис зареєстровано; дата набрання юридичної сили; строк пред`явлення виконавчого напису до виконання. Виконавчий напис скріплюється підписом і печаткою нотаріуса.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України від 11 березня 2015 року у справі № 6-141цс14, згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах за скаргами на нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні» при вирішення справ пов`язаних з оскарженням відмови у видачі виконавчого напису або його видачею відповідно до Закону України «Про нотаріат» виконавчий напис може бути вчинено нотаріусом за умови, що наявність безспірної заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем підтверджується відповідними документами.

Пунктом 8 зазначеної вище постанови передбачено, що суд при вирішенні питання про обґрунтованість повинен виходити з того, що нотаріальні дії повинні вчинятись у суворій відповідності з встановленими для даного органу чи особи компетенцією і порядком їх вчинення.

У п. 10 «Узагальнення судової практики розгляду справ про оскарження нотаріальних дій або відмову в їх вчиненні» від 07.02.2014 року Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ роз`яснено, що однією з об`єктивних причин оскарження виконавчих написів є поверхневий підхід нотаріуса до вирішення питання про можливість вчинення виконавчого напису у кожному конкретному випадку. Поза увагою нотаріуса часто лишається те, що стягувачі, звертаючись за вчиненням виконавчого напису, необґрунтовано завищують суми своїх вимог, включаючи до їх складу всі санкції, комісії, винагороди, або звертаються про стягнення спірного боргу. Тому, судами під час розгляду таких справ має бути враховано пред`явлені банками розрахунки заборгованості за кредитними договорами, суми, які зазначені у письмових вимогах та виконавчих написах нотаріусів, з`ясовано всі обставини у справі, зокрема чи є за боржником сума боргу. При цьому судам слід особливу увагу приділяти спірності сум у частині зазначення різних сум у письмовій вимозі та у виконавчому написі.

Згідно з п. 2 «Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року, №1172 для одержання виконавчого напису про стягнення кредитної заборгованості кредитором надаються оригінал кредитного договору; засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.

Як зазначив Верховний Суд України в своїй постанові від 05 липня 2017 року по справі №754/9711/14-ц безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак, характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак, сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів (правова позиція Верховного Суду, яка викладена у постанові від 23.01.2018 року справа № 310/9293/15, № 61-154).

Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком можуть бути підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак, сам по собі цей факт не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

Такої позиції дотримується і Касаційний цивільний суд у складі ВС у постанові від 23 жовтня 2024 року у справі № 953/510/23.

В зазначеній вище постанові Касаційний цивільний суд у складі ВС зазначив, що вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з відповідним Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172, є підтвердженням безспірної заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт не свідчить про відсутність спору щодо розміру заборгованості.

З огляду на наведене та з урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат», захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

Тому, суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів.

Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

При цьому законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.

Аналогічна правова позиція міститься і в постанові КЦС ВС від 06.05.2020 № 320/7932/16-ц (61-38989св18).

В статті 13 ЦПК України закріплено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно з яким суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених ним позовних вимог на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. У часник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідач АТ КБ «ПриватБанк» в судове засідання свого представника не направило, не надано суду жодного належного та допустимого доказу в підтвердження тому, що останнім було надано нотаріусу для вчинення виконавчого напису усіх необхідних для цього документів, що підтверджують безспірність заборгованості.

Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Підставами оскарження виконавчих написів може бути як порушення нотаріусом процедури вчинення напису, так і неправильність вимог боржника.

Тобто, боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

В постанові Верховного Суду (справа №310/9293/15ц від 23.01.2018 року) зазначено, що: при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника.

Аналогічного висновку щодо застосування вказаних норм матеріального права в аналогічних правовідносинах дійшла Велика палата Верховного суду у постанові від 29.03.2019 року у цивільній справі №137/1666/16-ц.

В постанові Верховного суду від 29.01.2019 року у справі № 910/13233/17 зазначено, що безспірною заборгованістю є заборгованість боржника, з якою останній погоджується, що, відповідно, виключає можливість спору зі сторони боржника щодо її розміру, строку, за який вона нарахована, тощо, а відтак і документи, які підтверджують її безспірність, і на підставі яких нотаріусами здійснюються виконавчі написи, мають бути однозначними, беззаперечними, та такими, що містять вираз волі стосовно наявності певної заборгованості не лише кредитора, а й самого боржника, або ж безумовно підтверджують наявність у боржника перед кредитором заборгованості саме в такому розмірі.

Разом із тим, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.

У нотаріальному процесі при стягненні боргу за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису нотаріуса боржник участі не приймає, а тому врахування його інтересів має забезпечуватися шляхом надіслання повідомлення - письмової вимоги про усунення порушення (письмове повідомлення про вчинення виконавчого напису). Повідомлення надіслане стягувачем боржнику, є документом, що підтверджують безспірність заборгованості та обов`язково має подаватися при вчиненні виконавчого напису як за іпотечним договором, так і за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором).

Так, для вчинення напису обов`язковою умовою є лише надіслання вимоги про усунення порушень кредитних зобов`язань і наявність відмітки поштового зв`язку про її відправлення, а не одержання. Даний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 127/15911/17.

Однак, з боку відповідача не було надано суду доказів, що ОСОБА_1 ( боржнику ) така Вимога про усунення порушень кредитних зобов`язань направлялася.

Якщо боржника не було повідомлено про вимогу повернути заборгованість, це є самосійною і достатньою підставою для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.

Така правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 13.10.2021 року у справі № 554/6777/17-ц.

Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Стосовно процедури звернення стягнення на заставлене майно, наведені в постанові ВП ВС від 16 травня 2018 року у справі № 320/8269/15-ц. Зокрема, виконавчий напис нотаріуса не підлягає виконанню в разі недотримання вимог щодо процедури звернення стягнення на заставлене майно на підставі такого виконавчого напису, зокрема щодо повідомлення боржника про початок такої процедури, державної реєстрації відомостей про звернення стягнення на предмет обтяження та невиконання вимог про доведення безспірності заборгованості.

У постанові від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц (провадження № 14-84цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що «для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису».

Аналогічні висновки щодо застосування норм права викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17 (провадження № 14-278гс18), від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц (провадження № 14-557цс19).

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Проте характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком.

Захист прав боржника у процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається у спосіб надіслання іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і не зобов`язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності (підпункт 2.3. пункту 2 глави 16 розділу ІІ Порядку).

Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

Вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком. Водночас порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису є самостійною і достатньою підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Відповідно до підпункту 2.3. пункту 2 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов`язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв`язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу.

Наведена норма спрямована на фактичне повідомлення боржника, аби надати йому можливість усунути порушення, і цим запобігти стягненню на кошти боржника. Тому повідомлення боржника необхідно вважати здійсненим належним чином за умови, що він одержав або мав одержати повідомлення, але не одержав його з власної вини. Доказом належного здійснення повідомлення може бути, зокрема, повідомлення про вручення поштового відправлення з описом вкладення.

Такий висновок у подібних правовідносинах зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23 червня 2020 року у справі № 645/1979/15-ц (провадження № 14-706цс19).

Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

В свою чергу, позивач заперечував такого отримання ( повідомлення ), а відповідач АТ КБ «ПриватБанк» не спростував доводи позивача та не надав суду належних доказів зазначеному.

Крім того позивач зазначав, що нотаріус не пересвідчився щодо документів, які б підтверджували безспірну заборгованість.

Так, у виконавчому напису зазначено, що заборгованості за кредитом становить у сумі 27 832,12 дол. США, заборгованості за відсотками у сумі 16 928,57 дол. США, комісії 641,93 дол. США, пені на суму 31 325,19 дол. США, всього 76 727,81 дол. США, що становить 1 937 575,31 грн, витрати, пов`язані із вчиненням виконавчого напису 3 500 грн, загалом 1 941 075,31 грн. Строк, за який проводиться стягнення з 06.03.2008 по 30.07.2019.

Отже, заборгованість, яка вказана у виконавчому написі № 2774, не є безспірною відповідно до рішення Апеляційного суду Київської області від 08.06.2016 року у справі № 357/15150/14-ц (провадження № 22-ц/780/75/16) ( а. с. 36-42 том 1 ).

Даним рішенням задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29.07.2015 року, скасовано останнє, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ПАТ КБ ПриватБанк до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено.

В рішенні Апеляційного суду Київської області зазначено: "Відповідно, - визначити (встановити) заборгованість за Кредитним договором № K1CWGA00000150 від 06.03.2008 року на підставі положень цього Кредитного договору в т.ч., з врахуванням їх суперечностей, які мають місце внаслідок поєднання двох форм погашення кредиту, а саме ануїтетної та класичної (стандартної), та інших його умов; - провести розрахунок платежів за Кредитним договором № KICWGA00000150 від 06.03.2008 року, в т.ч. за умови поєднання двох форм погашення кредиту, а саме ануїтетної та класичної (стандартної), не видається за можливе ( стор. 12 рішення ).

13.09.2016 року у цій справі ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу ПАТ КБ ПриватБанк на рішення Апеляційного суду Київської області визнано неподаною й повернуто заявнику (а. с. 44 том 1).

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, на момент вчинення виконавчого напису № 2774 від 03.10.2019, існувало набране законної сили судове рішення про фактичну відсутність заборгованості.

Відтак, вирішуючи спір, на підставі належним чином оцінених доказів, суд дійшов висновку про те, що приватний нотаріус при вчиненні оспорюваного виконавчого напису не переконалася належним чином у безспірності розміру сум, що підлягають стягненню за виконавчим написом.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 26 квітня 2023 року у справі № справа № 727/4121/21 (провадження № 61-1236 св 22).

Така правова позиція міститься і в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 листопада 2023 року у справі № 202/5769/20 (провадження № 61-5454 св 23).

Окрім цього, при вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку (підпункт 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку).

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 листопада 2016 року скасовано. Визнано незаконною та нечинною Постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26 листопада 2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, а саме: п. 1 Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, в частині «а після слів «заставлене майно» доповнити словами «(крім випадку, передбаченого пунктом 11 цього переліку)»; доповнити розділ пунктом 11 такого змісту: «11. Іпотечні договори, що передбачають право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі прострочення платежів за основним зобов`язанням до закінчення строку виконання основного зобов`язання. Для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого іпотечного договору; б) оригінал чи належним чином засвідчена копія договору, що встановлює основне зобов`язання; в) засвідчена стягувачем копія письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов`язання, що була надіслана боржнику та майновому поручителю (в разі його наявності), з відміткою стягувача про непогашення заборгованості; г) оригінали розрахункового документа про надання послуг поштового зв`язку та опису вкладення, що підтверджують надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов`язання; ґ) довідка фінансової установи про ненадходження платежу», п. 2. Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів: «Доповнити перелік після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту: «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин.

2. Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувана про непогашення заборгованості.». Зобов`язано Кабінет Міністрів України опублікувати резолютивну частину постанови суду про визнання незаконною та нечинною Постанови Кабінету Міністрів України № 662 від 26 листопада 2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, у виданні, в якому її було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 826/20084/14 (провадження № 11-174ас18) відмовлено в задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року.

Отже, згідно з позицією ВСУ, яка викладена Великою палатою Верховного Суду у справі № 826/20084 від 20.06.2018 року, вчинення нотаріусом виконавчого напису за відсутності надання йому особою, яка звертається із відповідною заявою про вчинення виконавчого напису, необхідних оригіналів нотаріальних договорів чи їх дублікатів має наслідком визнання такого виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Відповідно до пункту 1 Переліку (в редакції на момент вчинення виконавчого напису) «Нотаріально посвідчені договори, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно», для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів); б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання.

Аналогічної правової позиції дотримується і Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 21 жовтня 2020 року у справі № 172/1652/18,провадження № 61-16749св19.

З боку відповідача не надано до суду жодного належного та допустимого доказу тому, що останній звертаючись до приватного нотаріуса з заявою про вчинення виконавчого напису надав останньому для вчинення виконавчого напису оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів), за яким стягнення заборгованості може провадитися у безспірному порядку.

Навпаки, наявний в матеріалах справи кредитний договір № KICWGA00000150, укладений 06 березня 2008 року між ПриватБанк та позичальник ОСОБА_1 не містить його нотаріального посвідчення ( а. с. 26-28 том 1 ).

Процедура стягнення боргу за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису нотаріуса складається із двох етапів: - перший, підготовчий етап, який включає повідомлення боржника. Цей етап спрямований на забезпечення прав та інтересів боржника, якому має бути відомо, що кредитор розпочинає процедуру стягнення боргу за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису нотаріуса; другий етап - учинення виконавчого напису, який полягає в подачі нотаріусу документів, що підтверджують безспірність вимог, в тому числі й повідомлення боржника (письмова вимоги про усунення порушення чи письмове повідомлення про вчинення виконавчого напису).

Недотримання одного із етапів процедури стягнення боргу за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису нотаріуса є підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню (правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 201/4198/17, від 27 серпня 2020 року у справі № 554/6777/17, від 19.03.2021р. у справі №750/3781/20 ).

Крім того, судом враховується, що нотаріус при вчиненні виконавчого напису не встановлює права та обов`язки учасників правовідносин, а лише перевіряє наявність документів з урахуванням положень Переліку, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку. Таким чином, слід встановити, чи були надані банком нотаріусу всі необхідні документи, що підтверджують безспірність заборгованості.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 20 травня 2015 року № 6-158цс15.

Разом з тим, відповідач АТ КБ «ПриватБанк» не надав до суду доказів подання приватному нотаріусу усіх необхідних документів, що підтверджують безспірність заборгованості.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Отже, на думку суду, у даному випадку, виконавчий напис не може вважатися таким, що не потребує додаткового доказування, а відтак не підлягає примусовому виконанню.

Тому, враховуючи вищенаведене, оскаржуваний виконавчий напис вчинений протиправно, тому його слід визнати таким, що не підлягає виконанню.

Стосовно вимог позивача в частині повернення стягнутого виконавчого збору з Державного бюджету України у розмірі 194 107,53 грн, то з цього приводу суд приходить до наступних висновків.

Якщо у справі наявний спір про право, такий спір вирішується в позовному провадженні, а не в межах справи, в якій вирішується спір між боржником і стягувачем, тобто не в порядку розділу VII «Судовий контроль за виконанням судових рішень» ЦПК України, при цьому посилається на Постанову КЦС ВС від 25.01.2023 № 191/1052/18 (61-5335св22); постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 жовтня 2022 року у справі № 465/6045/20 (провадження № 61-421св22); постанову Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (RYSOVSKYY v. UKRAINE, № 29979/04, § 70, ЄСПЛ, від 20 жовтня 2011 року).

ЄСПЛ також вказує, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1999 року). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, № 76943/11, § 123, ЄСПЛ, від 29 листопада 2016 року). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, ЄСПЛ, від 22 листопада 1995 року).

Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба в з`ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (VYERENTSOV v. UKRAINE, № 20372/11, § 65, ЄСПЛ, від 11 квітня 2013 року; DEL RIO PRADA v. SPAIN, № 42750/09, § 93, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2013 року).

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (стаття 4 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій; нині - стаття 5 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року).

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.

Згідно з практикою ЄСПЛ, поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (пункт 39 рішення у справі «C.G. та інші проти Болгарії» («C. G. and Others v. BULGARIA»), заява № 1365/07; пункт 170 рішення у справі «Олександр Волков проти України», заява № 21722/11).

У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (пункти 31-32 рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції» («CANTONI v. FRANCE»), заява № 17862/91; пункт 65 рішення від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява «№ 20372/11).

Як зазначено вище та встановлено судом, в межах ВП № 68625893 державним виконавцем було проведено стягнення виконавчого збору на загальну суму 194 107,53 грн, що підтверджується документально ( а. с. 46-55 том 1 ).

Так, у разі закінчення виконавчого провадження у зв`язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню (частина сьома статті 27 Закону України «Про виконавче провадження»).

Отже, підставами для повернення стягнутого виконавчого збору є: 1) закінчення виконавчого провадження у зв`язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню; 2) визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.

Оскільки суд прийшов до висновку, що оскаржуваний виконавчий напис слід визнати таким, що не підлягає виконанню, то стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню позивачу.

Згідно п. 6.16 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16, кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних правовідносин. Оскільки набувачем сплаченого боржником у виконавчому провадженні виконавчого збору є Державний бюджет України, помилково або надмірно сплачені суми виконавчого збору підлягають стягненню саме з Державного бюджету України. Отже, у цій справі відповідачем є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади. Такими органами у цій справі є Відділ примусового виконання (дії якого призвели до безспірного стягнення коштів) та Казначейська служба (яка відповідно до законодавства є органом, який здійснює повернення коштів з державного бюджету).

Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Спірні суми мають стягуватись з Державного бюджету України. Резолютивні частини рішень у вказаних спорах не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання ( Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16).

За нормами частини другої статті 45 Бюджетного кодексу України повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

Разом із тим залучення або ж не залучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України або її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган. ДКСУ та її територіальний орган можуть бути залучені до участі у справі з метою забезпечення завдань цивільного судочинства, однак їх незалучення не може бути підставою для відмови у позові. Враховуючи вищевикладене, Велика Палата Верховного Суду вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову з підстав незалучення відповідного територіального органу ДКСУ. Відмовивши у задоволенні позову з формальних міркувань, апеляційний суд не переглянув справу по суті. До такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду 27.11.2019 р. у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515 цс 19).

Отже, у цій справі одним з відповідачем є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади. Такими органами у цій справі є Казначейська служба (яка відповідно до законодавства є органом, який здійснює повернення коштів з державного бюджету).

Відповідно до ст.79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Таким чином, враховуючи все вищевикладене, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області, треті особи: Білоцерківський відділ державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Київ ), приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар Ірина Михайлівна про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню та повернення стягнутого виконавчого збору є такими, що підлягають задоволенню з урахуванням вищенаведеного.

Поняття «судовий збір» надане у Законі України «Про судовий збір», відповідно до ст. 1 якого під судовим збором розуміється - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Поняття судових витрат міститься в п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах", де судові витрати передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи.

Статтею 4 Закону України «Про судовий збір» визначено ставки судового збору, розмір яких, з урахуванням прожиткового мінімуму, з 01.01.2024 становить: позовної заяви немайнового характеру, яка подана: фізичною особою становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб 1 211,20 гривень; позовної заяви майнового характеру, яка подана: фізичною особою або фізичною особою підприємцем (ФОП) 1% ціни позову, але не менше 1 211,20 гривень (0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб) та не більше 15140 гривень (5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб).

Якщо судовий збір сплачується в більшому розмірі чи зменшено розмір позовних вимог ( п. 1 ч. 1 ст. 7 ЗУ «Про судовий збір» ), судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми, в інших випадках, передбачених ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір».

Згідно ст. 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду.

Відповідно до п. п. 1, 2 ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову на відповідача. У разі відмови в позові - на позивача.

В свою чергу, позивачем було сплачено судовий збір при зверненні до суду в розмірі 17 082,00 грн, що свідчить наявна квитанція від 09.08.2024 ( а. с. 11 ).

Якщо в позові об`єднано дві і більше вимоги, судовий збір сплачується за кожну вимогу окремо.

Як вбачається з позовних вимог позивача, позовні вимоги останнього складаються з двох вимог, немайнового характеру ( визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню ) та майнового ( стягнення в порядку повернення виконавчого збору у сумі 194 197,53 грн ), тому враховуючи ставки судового збору, які діяли на час звернення до суду з вказаним позовом, позивач мав сплатити судовий збір у розмірі 1 211,20 грн ( за вимогу немайнового характеру ) та 1 941,07 грн ( за вимогу майнового характеру ).

Оскільки позовні вимоги позивача підлягають задоволенню, з урахуванням вимог ст. 141 ЦПК України на користь позивача підлягають стягненню сплачений судовий збір у загальному розмірі 3 152,27 грн (1 211,20 грн за вимогу немайнового характеру + 1 941,07 грн за вимогу майнового характеру ( 1% від ціни позову )), тому саме вказана сума судового збору підлягає до стягненню.

Так, позивач просив стягнути судовий збір з відповідачів.

Свою чергу, суд не може погодитися з доводами позивача стосовно стягнення судового збору з відповідачів ( двох ), виходячи з того, що позивачем не обгрунтовано вимогу про стягнення судових витрат з відповідача Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області, оскільки з боку вказаного відповідача не було завдано позивачу жодних дій, за захистом яких останній звернувся до суду, такі дії завдані з боку відповідача АТ КБ «ПриватБанк», який звернувся до нотаріуса про вчинення виконавчого напису, на підставі якого в тому числі, було стягнуто з позивача виконавчий збір і таких виконавчий напис є таким, що не підлягає виконанню, про що з цього приводу зазначено судом вище.

Таким чином, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд вважає, що з відповідача АТ КБ «ПриватБанк» підлягають стягненню на користь позивача судові витрати по справі, що пов`язані зі сплатою судового збору в розмірі 3 152,27 гривень.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 15, 16, 18, 83 ЦК України, ст. ст. 2, 5, 10, 12, 13, 19, 28, 76, 77, 81, 82, 128, 133, 141, 142, 187, 263-265, 273, 353-355 ЦПК України, ст. 88 Закону України «Про нотаріат», Законом України «Про виконавче провадження», п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах за скаргами на нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні», Пленумом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах", Законом України «Про судовий збір», суд, -

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області, треті особи: Білоцерківський відділ державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Київ ), приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар Ірина Михайлівна про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню та повернення стягнутого виконавчого збору, - задовольнити.

Визнати виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Іриною Михайлівною від 03.10.2019, зареєстрований в реєстрі за № 2774, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» боргу в сумі 1 941075,31 гривень, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: нерухоме майно квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 на праві власності таким, що не підлягає виконанню.

Стягнути в порядку повернення стягнутого виконавчого збору на користь ОСОБА_1 з Державного бюджету України суму у розмірі 194 107,53 гривень ( сто дев`яносто чотири тисячі сто сім гривень п`ятдесят три копійки ).

Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 3 152,27 гривень ( три тисячі сто п`ятдесят дві гривні двадцять сім копійок ).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( адреса місця проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_4 );

Відповідач: Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» ( адреса місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1д, адреса для листування: 49094, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 30, ЄДРПОУ: 14360570 );

Відповідач: Головне управління Державної казначейської служби України у Київській області ( адреса місцезнаходження: 01196, м. Київ, площа Лесі українки. Буд. 1, ЄДРПОУ: 37955989 );

Третя особа: Білоцерківський відділ державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Київ ) ( адреса місцезнаходження: 09113, Київська область, м. Біла Церква, бульвар Олександрійський, 94, ЄДРПОУ: 34846037 );

Третя особа: Приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар Ірина Михайлівна ( адреса місцезнаходження: 49000, Дніпропетровська області, м. Дніпро, вул. Центральна, буд. 6/9 ).

Повний текст судового рішення виготовлено 14 квітня 2025 року.

Суддя О. І. Орєхов


Суд	Білоцерківський міськрайонний суд Київської області
Дата ухвалення рішення	14.04.2025
Оприлюднено	16.04.2025
Номер документу	126572708
Судочинство	Цивільне
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них