Ухвала

від 08.04.2025 по справі 757/15177/25-к

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/15177/25-к

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2025 року слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 ,

при секретарі судових засідань ОСОБА_2

за участю:

представника власника майна - адвоката ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві у залі суду судове провадження за клопотанням адвоката ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_4 , про скасування арешту майна у кримінальному провадженні №62020140000001195 від 06.10.2020, -

В С Т А Н О В И В :

02.04.2025 до Печерського районного суду м. Києва надійшло клопотання адвоката ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_4 , про скасування арешту майна у кримінальному провадженні №62020140000001195 від 06.10.2020.

В обґрунтування доводів клопотання з урахуванням доповнень зазначено, що ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 11.12.2023р. у справі №757/56264/23-к було накладено арешт на нерухоме майно, в тому числі на земельну ділянку з кадастровим номером: 2611092001:22:002:1931, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 396724826110, власник ОСОБА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 .

Однак, адвокат стверджує, що даний арешт підлягає скасуванню, оскільки арешт на належну ОСОБА_4 земельну ділянку накладено необґрунтовано, з порушенням положень ст. 170 КПК України, без перевірки обставин та підстав накладення такого арешту.

Крім цього, накладений арешт грубо порушує право на вільне володіння, користування та розпорядження своїм майном, при накладенні арешту не було враховано відсутність правової підстави для арешту майна, арештоване майно не відповідає ознакам, визначеним ст. 98 КПК України.

Так, адвокат стверджує, що ОСОБА_4 є законним власником арештованої земельної ділянки. Право власності ним набуто та зареєстровано у спосіб та порядок, встановлені законом, у 2015 році, що підтверджується Договором купівлі-продажу земельної ділянки від 16.03.2015 року №371, посвідченим приватним нотаріусом Івано- Франківського міського нотаріального округу ОСОБА_5 , тобто задовго до початку кримінального провадження.

Державна реєстрація права власності на земельну ділянку за ОСОБА_4 в Державному реєстрі речових прав відбулось того ж дня - 16.03.2015р., на підставі вищевказаного договору купівлі-продажу земельної ділянки, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 34983391 від 16.03.2015р.

З 2015 року вказана земельна ділянка перебуває у власності ОСОБА_4 .

Крім цього, слід зазначити, що первинне право власності на Земельну ділянку, яка станом на даний час перебуває у власності ОСОБА_4 та на яку накладено арешт, виникло у первісного власника ОСОБА_6 у 2014 році, що підтверджується Чвідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 01.07.2014р. №23669379 (на вказане свідоцтво зроблено посилання у п.1.2. договору купівлі- продажу земельної ділянки від 16.03.2015р.), а тому ОСОБА_4 є добросовісним набувачем земельної ділянки, на яку накладено арешт.

Також, адвокат звертає увагу, що земельна ділянка не може бути речовим доказом та на неї накладено арешт необгрунтовано, адже вона не була набута у власність ОСОБА_4 за час діяльності Держгеокадастру в Івано-Франківській області (створений тільки в 2015 році), чиї дії є предметом оцінки органом досудового розслідування, а набута у власність ОСОБА_6 ще в 2014 році, яка у 2015 році відчужила земельну ділянку з кадастровим номером 2611092001:22:002:1931 ОСОБА_4 за відповідним правочином.

З врахуванням зазначеного, адвокат просить суд скасувати арешт майна, накладений ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 11 грудня 2023 року по справі № 757/56264/23-к в рамках кримінального провадження №62020140000001195, а саме: на земельну ділянку з кадастровим номером 2611092001:22:002:1931, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 396724826110, власник ОСОБА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 .

Адвокат в судовому засіданні підтримав клопотання та просив його задовольнити.

Прокурор в судове засідання не з`явився, про місце і час розгляду клопотання повідомлений належним чином.

Разом з цим, у матеріалах клопотання наявні заперечення, в яких прокурор зазначив, що у кримінальному провадженні триває проведення необхідних слідчих (розшукових) дій для встановлення обставин вчинення кримінального правопорушення, винних осіб та притягнення їх до передбаченої законом відповідальності. Окрім цього, просив розглядати клопотання за його відсутності.

Слідчий суддя, вивчивши клопотання, матеріали, якими воно обґрунтовується, приходить до наступного.

Судовим розглядом встановлено, що що у кримінальному провадженні триває проведення необхідних слідчих (розшукових) дій для встановлення обставин вчинення кримінального правопорушення, винних осіб та притягнення їх до передбаченої законом відповідальності.

Судовим розглядом встановлено, що Головним слідчим управлінням Національної поліції України за процесуального керівництва Офісу Генерального прокурора здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні 62020140000001195 від 06.10.2020, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 364, ч. 3 ст. 368 КК України.

11.12.2023 ухвалою Печерського районного суду м. Києва у справі 757/56264/24-к було накладено арешт у кримінальному провадженні № 62020140000001195, зокрема і на земельну ділянку з - 2611092001:22:002:1931, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 396724826110, власник ОСОБА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 .

Так, вбачається, що слідчий слідчий суддя накладав арешт з метою збереження доказів.

Статтею 170 КПК України передбачено, що арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.

Відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Частиною ч. 10 ст. 170 КПК України визначено, що арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно.

Також, правові підстави для накладення арешту на майно з метою збереження речових доказів визначені частиною третьою ст. 170 КПК України, згідно з якою арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом, або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Відтак, з врахуванням зазначеного, слідчий суддя при накладенні арешту має переконатися, а сторона обвинувачення має довести, що майно арешт на яке накладається, є предметом вчинення кримінального правопорушення, набуте під час його вчинення має відношення до нього.

Разом з цим, до суду звернувся представник власника майна, який вказує, що даний арешт порушує права заявника.

Відповідно до ст. 174 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом. Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Таким чином, слідчий суддя приходить до висновку про наявність у заявника права на звернення до суду з клопотанням про скасування арешту майна.

Так, статтями 7, 16 КПК України встановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Таким чином право власності є абсолютним. За своєю правовою природою воно потребує регулювання з боку держави, може бути обмежено, а держава вправі вживати певних заходів втручання в право власності з дотриманням вимог, встановлених ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Згідно практики Європейського суду з прав людини, в якій напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном, принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно «суспільний інтерес»; в) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. Європейський суд констатує порушення державою cm. 1, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Отже, відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, продовження заходів забезпечення кримінального провадження як упродовж досудового розслідування, так і судового розгляду ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи та її судового розгляду зменшуються ризики, які стали підставою для застосування заходу забезпечення кримінального провадження, відповідно зі спливом певного часу орган досудового розслідування має навести додаткові доводи в обгрунтування наявних ризиків, що залишаються, та їх аналіз як підстави для подальшого втручання у права особи в тому числі щодо позбавлення або обмеження права власності.

У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяжень, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов`язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального провадження.

Відповідно до положень ст. 7 КПК України передбачено, що зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, відносяться: верховенство права, законність, недоторканість права власності.

Окрім того, Європейський суд прав людини своїми рішеннями неодноразово акцентував увагу на тому, що володіння майном повинно бути законним (рішення у справі "Патрідіс проти Греції" (ВП), заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі "Антріш проти Франції" від 22 вересня1994 року, Series A N 296- А, П. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, п. п. 4962, від 10 травня2007 року). Будь-яке втручання державного органу управо на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення від 23 вересня1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", п. п. 69 і 73, Series A N 52). Таким чином, має існувати обгрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовують, та метою, яку прагнуть досягти (рішення від 21 лютого1986 року у справі "ОСОБА_1 та інші проти Сполученого Королівства", п. 50, Series A N 98).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 07.06.2007у справі "Смирнов проти України" було висловлено правову позицію про те, що при вирішенні питання про можливість утримання державою майна у кримінальному провадженні належить забезпечувати справедливу рівновагу між, з одного боку, суспільним інтересом та правомірною метою, а з іншого боку вимагати охорони фундаментальних прав особи. Для утримання речей (майна) державою у кожному випадку має існувати очевидна істотна причина.

У рішеннях по справах "Фокм, Кемпбел і Гарлі проти Сполученого Королівства", "Нечипорук і Йонкало проти України" судом вказано на те, що доцільність та вмотивованість застосування заходів забезпечення кримінального провадження передбачає існування фактів або інформації, які повинні задовольнити об`єктивного спостерігача в тому, що особа, щодо якої розглядається питання, вчинила злочин; такі факти не можуть спиратися на голе припущення і повинні бути чимось більшим, ніж нечітка здогадка або непідтверджена підозра,

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних сводоб гарантує кожній фізичній або юридичній особі право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У відповідності до ч. 4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), право власності є непорушним. Згідно зі ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Згідно із ст. 1 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, кожна фізична або юридична особа має право володіти своїм майном.

Так, з матеріалів клопотання вбачається, що ОСОБА_4 є законним власником арештованої земельної ділянки, оскільки право власності ним набуто та зареєстровано у спосіб та порядок, встановлені законом, у 2015 році, що підтверджується Договором купівлі-продажу земельної ділянки від 16.03.2015 року №371, посвідченим приватним нотаріусом Івано- Франківського міського нотаріального округу ОСОБА_5 , тобто до початку кримінального провадження.

Також, з доводів сторони звернення вбачається, що первинне право власності на земельну ділянку, яка станом на даний час перебуває у власності ОСОБА_4 , та на яку накладено арешт, виникло у первісного власника ОСОБА_6 у 2014 році, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 01.07.2014р. №23669379 (на вказане свідоцтво зроблено посилання у п.1.2. договору купівлі- продажу земельної ділянки від 16.03.2015р.), а тому доводи адвоката є обґрунтованими, що ОСОБА_4 є добросовісним набувачем земельної ділянки, на яку накладено арешт.

Окрім цього, стороною обвинувачення не надано доказів причетності ОСОБА_4 до кримінального провадження, що земельна ділянка набута незаконним шляхом, а тому зазначене свідчить про те, що, станом на день розгляду клопотання, арешт даної земельної ділянки є неактуальним.

Також, арешт був накладений у 2023 році, що свідчить про те, що в органу досудового розслідування було достатньо часу для дослідження питання законності набуття права власності земельної ділянки, яка належить ОСОБА_4 .

Також, вбачається, що ОСОБА_4 немає жодного процесуального статусу у кримінальному провадженні.

Суду не надано актуальних доказів, які свідчать про необхідність арешту, оскільки докази долучені до заперечень прокурора стосуються 2023 року, а володілець майна звернувся з арештом у 2025 року, що свідчить про те, що за вказаний період не було встановлено обставин, які свідчать про необхідність у подальшому застосуванні такого заходу.

Слідчий суддя, дослідивши матеріали клопотання, прийшов до висновку, що станом на день розгляду клопотання наявні підстави для скасування арешту, оскільки докази та аргументи зазначені в клопотанні є обґрунтованими

Відтак, клопотання підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 170-175, 309, 379, 392, 532 КПК України, -

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання - задовольнити.

Скасувати арешт майна, накладений ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 11 грудня 2023 року по справі № 757/56264/23-к в рамках кримінального провадження №62020140000001195, а саме: на земельну ділянку з кадастровим номером 2611092001:22:002:1931, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 396724826110, власник ОСОБА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 .

Ухвала слідчого судді не підлягає оскарженню.

Слідчий суддя ОСОБА_1