Рішення

від 14.04.2025 по справі 760/22254/24

СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

760/22254/24

СОЛОМ`ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2025 року Солом`янський районний суд міста Києва у складі головуючого судді Кицюк В.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Домобудівельна компанія «Фундамент» про стягнення заборгованості по заробітній платі,-

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2024 року позивач звернувся до суду із вищезазначеним позовом, у якому просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість по заробітній платі у розмірі 30455,27 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 53950,00 грн.

В обгрунтування заявлених вимог зазначає, що позивач з 01 лютого 2019 року по 29 вересня 2023 року працював на посаді слюсаря-ремонтника 6 розряду паросилової дільниці головного енергетика. Внаслідок порушення прав позивача, а саме невиплати заробітної плати, позивач звільнився з роботи. У день звільнення з позивачем не проведено повного розрахунку. Листом Центральне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці повідомило позивача, що з 10 січня 2024 року по 23 січня 2024 року проведена позапланова перевірка у відповідача і встановлено, що станом на день звільнення позивача існує заборгованість із виплати заробітної плати у розмірі 30455,27 грн. Крім того, оскільки відповідачем на день звільнення позивача не виплачено заробітну плату в повному обсязі, відтак також необхідно стягнути середній заробіток за час затримки у виплаті заробітної плати.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 24 вересня 2024 року відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін та витребувано у відповідача докази.

23.12.2024 через систему «Електронний суд» надійшов відзив, у якому представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову в частині стягнення середнього заробітку за час затримки в розрахунку. В обґрунтування зазначає, що відповідач частково визнає позовні вимоги в частині стягнення заборгованості по заробітній платі. Щодо розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, до стягнення становить 41476,19 грн. Таким чином, загальний розмір середнього заробітку за підрахунком позивача не відповідає вимогам справедливості та пропорційності, оскільки законодавець вніс зміни та обмежив розмір середнього заробітку шістьма місяцями.

Дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду і вирішення справи, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, відповідно до наказу керівника ТОВ «Домобудівельна компанія «Фундамент» від 29 вересня 2023 року №61/к про припинення трудового договору (контракту), звільнено 29 вересня 2023 року ОСОБА_1 з посади слюсаря-ремонтника 5 розряду за власним бажанням, ст.38 КЗпП України.

Згідно з довідкою генерального директора ТОВ «Домобудівельна компанія «Фундамент» від 05 грудня 2024 року вих. №05/12-2024/2, станом на 04 грудня 2024 року заборгованість ТОВ «Домобудівельна компанія «Фундамент» по заробітній платі перед ОСОБА_1 становить 30455,27 грн, з яких 13013,63 компенсація за невикористану відпустку.

Відповідно до ст.43 Конституції України кожна особа має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

За змістом ч.1 ст.21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.

Відповідно до ч.1 ст.115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Згідно з ч.1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Статтею 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» визначено, що заробітна плата виплачується працівнику на умовах, визначених трудовим договором. Роботодавець повинен вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати. Роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили. Звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов`язку виплати заробітної плати. У разі неможливості своєчасної виплати заробітної плати внаслідок ведення бойові дії, строк виплати заробітної плати може бути відтермінований до моменту відновлення діяльності підприємства.

Разом із цим, роботодавець має заборгованість перед позивачем по заробітній платі. Відтак, вимоги позивача про стягнення заборгованості по заробітній платі у підлягають задоволенню.

Щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає наступне.

Згідно зі ст.117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Згідно ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Відповідно до ч.1 ст.27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Для обчислення пенсій середня заробітна плата визначається відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Згідно з абз.4 п.2 розділу ІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ №100 від 08.02.1995, у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до п.8 розділу ІІІ Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У п.32 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів від 06 листопада 1992 року №6 зазначено, що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.

Враховуючи, що наказом генерального директора ТОВ «Домобудівельна компанія «Фундамент» від 21 березня 2022 року №140/с «Про призупинення дії трудового договору з працівниками», призупинено дію трудового договору з 24 березня 2022 року до відновлення можливості виконувати роботу, але не пізніше дня припинення або скасування воєнного стану, з працівниками, у тому числі із позивачем, відтак останніми двома місяцями роботи є січень та лютий 2022 року, середньоденна заробітна плата позивача за два відпрацьовані місяці становить: 8400,00+6500,00 = 14900,00:39 = 382,05 грн. Відтак, за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30 вересня 2023 року по 30 березня 2024 року становить 49666,50 грн.

Відповідно до вимог ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 ст.81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п.27 Постанови Пленуму ВСУ №14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Крім того, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий п.9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп\2003).

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

З врахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Оскільки позивача звільнено від сплати судового збору, тому на підставі ст.141 ЦПК України із відповідача на користь держави підлягає стягненню судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 1211,20 грн.

Керуючись ст.ст. 12, 76-81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268, 274 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Домобудівельна компанія «Фундамент» про стягнення заборгованості по заробітній платі - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Домобудівельна компанія «Фундамент» / код ЄДРПОУ 40048603 / на користь ОСОБА_1 / РНОКПП НОМЕР_1 / заборгованість по заробітній платі у розмірі 30455,27 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Домобудівельна компанія «Фундамент» / код ЄДРПОУ 40048603 / на користь ОСОБА_1 / РНОКПП НОМЕР_1 / середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 49666,50 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Домобудівельна компанія «Фундамент» / код ЄДРПОУ 40048603 / на користь держави судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Вікторія КИЦЮК