Рішення

від 14.04.2025 по справі 600/2099/24-а

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЧЕРНІВЦІВ

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2025 р. м. Чернівці Справа № 600/2099/24-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Анісімова О.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 загону морської охорони (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

І. РУХ СПРАВИ

1.1. ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до суду з позовом до НОМЕР_1 загону морської охорони (військова частина НОМЕР_2 ) (далі відповідач), в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 загону морської охорони (військова частина НОМЕР_2 ) щодо не нарахування та не виплатити ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із 01.06.2021 по 30.11.2021 (включно);

- зобов`язати НОМЕР_1 загін морської охорони (військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із 01.06.2021 по 30.11.2021 (включно).

1.2. Ухвалою суду від 15.05.2024 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

1.3. Ухвалою суду від 20.09.2024 року відмовлено у задоволенні клопотання представника НОМЕР_1 загону морської охорони (військова частина НОМЕР_2 ) про закриття провадження у справі.

ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА АРГУМЕНТИ СТОРІН

Позиція позивача

2.1. Згідно позовної заяви представник позивача стверджує, що наказом командира НОМЕР_1 загону морської охорони від 31 травня 2021 року № 153-ОС виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення капітана 1 рангу ОСОБА_1 .

2.2. При виключенні ОСОБА_1 із списків особового складу, НОМЕР_1 загону морської охорони (військова частина НОМЕР_2 ) з позивачем не здійснено повного розрахунку при звільненні, зокрема: - 16.04.2024 військовою частиною НОМЕР_2 , на виконання рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 26.10.2023 залишеного без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07.02.2024 у справі № 600/4167/23-а виплачено ОСОБА_1 заборгованість із грошового забезпечення у сумі 137071,67 грн, що підтверджується випискою по надходженням по кратці/рахунку АТ КБ «ПРИВАТБАНК».

2.3. Представник позивача наголошує, що нормами статей 116 та 117 КЗпП України визначено обов`язок роботодавця провести розрахунок із працівником саме в день його звільнення; при цьому, у разі наявності вини власника або уповноваженого ним органу щодо невиплати працівникові належних йому сум при звільненні в такому разі при відсутності спору щодо розміру таких сум підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, , але не більш як за шість місяців. Однак, нараховуючи та виплачуючи заборгованість безспірних виплат належних позивачу при звільненні, відповідач в порушення ч. 1 ст. 117 КЗпП не нарахував та не виплатив середнє грошове забезпечення за затримку розрахунку при звільненні.

2.4. З урахуванням того, що відповідачем на час виключення із списків частини повністю не проведено розрахунку при звільненні з військової служби, а виплачуючи заборгованість не нарахував та не виплатив середнє грошове забезпечення за затримку розрахунку при звільненні, то позивач набув право на пред`явлення вимоги до відповідача про зобов`язання нарахувати та виплатити середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП у судовому порядку.

2.5. При цьому звертає увагу на те, що з урахуванням приписів статті 117 КЗпП України (у редакції Закону №2352-ІХ), починаючи з 19.07.2022 року позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні, який відбувся 16.04.2024 року, лише в межах шести місяців - з 01.06.2021 року по 30.11.2021 року.

Позиція відповідача

2.6. До суду надійшов відзив на позовну заяву, згідно змісту якого представник відповідача заперечує щодо задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

2.7. Так, звертає увагу на те, що згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Отже, Закон прямо передбачає, що відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України, може настати виключно за наявності вини роботодавців за затримку виплат коштів у вигляді винагороди за виконану працівниками роботу, які повинні бути виплачені при їх звільненні.

2.8. Наголошує, що в/ч НОМЕР_2 є розпорядником бюджетних коштів 3 рівня, після Адміністрація Державної прикордонної служби (яка є розпорядником 2 рівня) та Міністерство внутрішніх справ України (1 рівня). Військовою частиною НОМЕР_2 перед звільненням позивача було вчасно зроблено розрахунок всіх сум грошового забезпечення, які підлягають виплаті позивачу при звільненні, та вчасно направлена потреба в коштах до Адміністрації державної прикордонної служби (розпоряднику коштів 2 рівня), в подальшому щомісяця направлялася потреба в коштах з метою розрахунку з боржниками. Проте виплата позивачу не здійснювалась у зв`язку з відсутністю надходження бюджетних асигнувань. Вказує, що одразу після отримання відповідних асигнувань, військовою частиною НОМЕР_2 було здійснено всі виплати, які були нараховані при звільненні позивачу.

2.9. Враховуючи вищевикладене вважає, що в/ч НОМЕР_2 діяли на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, та не винна у несвоєчасному розрахунку при звільненні ОСОБА_1 , а тому до відповідача не можуть застосовуватися санкції, передбачені частиною 1 статті 117 КЗпП України. У випадку, якщо суд, визнає доводи відповідача щодо відмови у задоволенні позовних вимог необґрунтованими та прийде до висновку про обґрунтованість заявлених вимог позивача, просить суд при винесенні рішення врахувати правову позицію Верховного Суду з приводу застосування статей 116,117 КЗпП України висвітлену у рішенні від 26.06.2019 року по справі №761/9584/15-ц, щодо зменшення суми відшкодування, визначеного, виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

ІІІ. ОБСТАВИНИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

3.1. З матеріалів справи та з аргументів сторін судом встановлено, що згідно наказу Голови Державної прикордонної служби України від 19.05.2021 року № 437-ОС капітана 1 рангу ОСОБА_1 звільнено з військової служби в запас за підпунктом «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту) п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та наказом командира НОМЕР_1 загону морської охорони від 31.05.2021 року № 153-ОС ОСОБА_1 виключено із 31.05.2021 року із списків особового складу, усіх видів забезпечення загону морської охорони.

3.2. Матеріалів справи також підтверджується те, що на виконання рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 26.10.2023 року у справі №600/4167/23-а, залишеного без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07.02.2024 року, 16.04.2024 року військовою частиною НОМЕР_2 виплачено ОСОБА_1 заборгованість із грошового забезпечення у сумі 137071,67 грн, що підтверджується випискою по надходженням по кратці/рахунку АТ КБ «ПРИВАТБАНК».

ІV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА ПОЗИЦІЯ СУДУ

4.1. Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України Про військовий обов`язок і військову службу від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ (далі Закон № 2232-ХІІ, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

4.2. Відповідно до частини 1 статті 2 Закону № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

4.3. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначені Законом України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі Закон № 2011-XI). Зокрема, вказаний Закон визначає порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. Так, абзацом 1 частини 1 статті 9 цього Закону № 2011-XI передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

4.4. Разом з тим, Законом № 2011-XI не передбачена відповідальність за порушення строків розрахунку при звільненні. У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).

4.5. Вирішуючи даний спір, суд звертає увагу на те, що згідно із частиною 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

4.6. Суд касаційної інстанції неодноразово приходив до висновку, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі (зокрема, постанова Верховного Суду України від 17 липня 2015 року в справі №21-8а15, постанови Верховного Суду від 01 березня 2018 року у справі №806/1899/17, від 29 березня 2018 року у справі №815/1767/17, від 31 жовтня 2019 року у справі №2340/4192/18 та ін.)

4.7. Оскільки у спірному випадку, спеціальне законодавство, яким врегульовано порядок проходження військової служби, порядок і строки виплати грошового забезпечення військовослужбовцям при звільненні з військової не передбачає дату проведення остаточного розрахунку та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату військовослужбовцю всіх належних сум при звільненні, що фактично визнавалось сторонами справи, тому до спірних відносин необхідно застосувати норми статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України, на які посилається позивач в обґрунтуванні заявлених вимог.

4.8. За правилами статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

4.9. За змістом статті 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

4.10. Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин від 01.07.2022 № 2352-IX (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19.07.2022, статтю 117 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції:

У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

4.11. Відповідно до статті 233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону №2352-ІХ працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

4.12. У цій справі спірні правовідносини виникли з приводу права позивача на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

4.13. Відповідно, для правильного вирішення питання щодо визначення суми компенсації, що підлягає стягненню з роботодавця за невиконання ним приписів частини другої статті 116 Кодексу законів про працю України, необхідно установити дату виникнення спірних правовідносин, пов`язаних з непроведенням повного розрахунку при звільненні.

4.14. З моменту набрання чинності Законом № 2352-IX - 19.07.2022 року, положення статті 117 Кодексу законів про працю України, у попередній редакції Закону № 3248-IV, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 117 Кодексу законів про працю України. Так, до 19.07.2022 року правове регулювання таких правовідносин здійснювалося відповідно до положень статті 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону № 3248-IV, тоді як після 19.07.2022 року підлягає застосуванню стаття 117 Кодексу законів про працю України, в редакції Закону № 2352-IX.

4.15. Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що у постанові від 26.09.2019 року у справі №761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновки щодо застосування статті 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону № 3248-IV від 20.12.2005.

4.16. У зв`язку з набранням чинності Законом № 2352-IX, яким статтю 117 Кодексу законів про працю України викладено в новій редакції, з 19.07.2022 року стаття 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону від 20.12.2005 року № 3248-IV втратила чинність. Отже, розповсюдження висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.09.2019 року у справі № 761/9584/15-ц, на статтю 117 Кодексу законів про працю України в новій редакцій, яка регулює правовідносини, які виникли/тривають після 19.07.2022 року є неможливим.

4.17. Також, наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, був обґрунтований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки стаття 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону від 20.12.2005 року № 3248-IV не обмежувала період, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні.

4.18. У справі № 761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду, визначивши критерії, за яких суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України, виходила з того, що якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

4.19. Також під час розгляду справи № 761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду враховувала, що непоодинокими є випадки, коли працівник за наявності спору з роботодавцем щодо розміру належних при звільненні незначних сум тривалий час не звертається до суду, а у позовній заяві зазначає мінімальну суму простроченої роботодавцем заборгованості, яку, на думку позивача, суд точно стягне в повному обсязі. Проте метою таких дій працівника є не стягнення заборгованості з роботодавця, а стягнення з нього у повному обсязі відшкодування в розмірі середнього заробітку, тобто без будь-якого зменшення розміру останнього. Указане є наслідком застосування підходу щодо неможливості суду зменшити розмір відшкодування, визначений, виходячи із середнього заробітку.

4.20. Загалом аналіз змісту постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц дає підстави для висновку, що критерії зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника, які викладено у цій постанові, побудовані саме з урахуванням того, що стаття 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону від 20.12.2005 року № 3248-IV не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні. Такі критерії визначено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, і задля уникнення недобросовісності як роботодавця, так і працівника у таких правовідносинах.

4.21. Також необхідність такої позиції була зумовлена недосконалістю нормативно-правового регулювання у питанні дотримання принципу співмірності в умовах необмеженості строку, за який такі суми підлягали стягненню.

4.22. Водночас із прийняттям Закону № 2352-IX законодавець обмежив строк, за який роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові середній заробіток шістьма місяцями, чим фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, недобросовісності.

4.23. Крім того, з прийняттям указаного закону усунуто і такий чинник, який зумовлював можливість недобросовісної поведінки працівника, як необмеженість строку звернення до суду з позовом про стягнення невиплаченого заробітку, а саме шляхом внесення змін до статті 233 Кодексу законів про працю України, якою строк звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, обмежено трьома місяцями.

4.24. У зв`язку з обмеженням законодавцем строку звернення до суду у таких спорах та можливістю отримання середнього заробітку шістьма місяцями, суд вважає, що застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц, на правовідносини, які регулюються статтею 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону № 2352-IX, не є можливим.

4.25. Однак, суд звертає увагу на актуальну позицію Верховного Суду, що викладена у постанові від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22, згідно якої, у тому разі, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 117 Кодексу законів про працю України, у редакції Закону № 3248-IV, та були припинені на момент чинності дії статті 117 Кодексу законів про працю України, в редакції Закону № 2352-IX, то в такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 117 Кодексу законів про працю України (у попередній редакції № 3248-IV); у період з 19.07.2022 року підлягають застосуванню норми статті 117 Кодексу законів про працю України (у новій редакції Закону № 2352-IX).

4.26. Відповідно, при розгляді даної категорії справ належить враховувати норми статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 року із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц, які безпосередньо стосуються норм статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. Належить також враховувати приписи чинної редакції статті 117 Кодексу законів про працю України щодо періоду з 19.07.2022 року, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

4.27. Як встановлено судом у цій справі, ОСОБА_1 виключено із 31.05.2021 року із списків особового складу, усіх видів забезпечення загону морської охорони.

4.28. Однак, на день звільнення з позивачем не проведеного повного розрахунку, у зв`язку із чим їй не виплачено всіх належних сум грошового забезпечення.

4.29. У свою чергу, на виконання рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 26.10.2023 року у справі №600/4167/23-а, залишеного без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07.02.2024 року, 16.04.2024 року військовою частиною НОМЕР_2 виплачено ОСОБА_1 заборгованість із грошового забезпечення у сумі 137071,67 грн, що підтверджується випискою по надходженням по кратці/рахунку АТ КБ «ПРИВАТБАНК».

4.30. Оскільки відповідач не провів з позивачем при звільненні з військової служби остаточний розрахунок, суд вважає, що позивач має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, а відтак, відповідач зобов`язаний нарахувати та виплатити позивачу такий заробіток.

4.31. Обчислення середнього заробітку за час затримки при звільненні проводиться згідно вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100).

4.32. Суд наголошує про відсутність спеціального законодавства, яке регулює обчислення середнього заробітку за час затримки при звільненні військовослужбовців з військової служби.

4.33. Із пункту 5 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. №100 (далі Порядок №100) вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

4.34. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (абзац перший пункту 8 Порядку №100).

4.35. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац 3 пункту 8 Порядку).

4.36. Суд констатує, що з огляду на позицію Верховного Суду, що викладена у постанові від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі охоплюється періодом з 01.06.2021 року (наступний день після виключення з особового складу військової частини) до 15.04.2024 року (день, що передує дню, в якому здійснено повний розрахунок)), а тому такий умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності Законом № 2352-ІХ (19.07.2022 року) і після цього.

4.37. Період з 01.06.2021 до 19.07.2022 року регулюється редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців.

4.38. Проте період з 19.07.2022 року по 15.04.2024 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

4.39. У свою чергу, згідно позовних вимог, представником позивача заявлено період затримки розрахунку при звільненні лише в межах шести місяців - з 01.06.2021 року по 30.11.2021 року.

4.40. Відповідно до частин 2 та 3 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано позовну заяву, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності.

4.41. З врахуванням наведеного принципу диспозитивності, який реалізований представником позивача у прохальній частині позову, суд вважає за доцільне надавати оцінку спірним правовідносинам виключно у межах заявлених позовних вимог щодо періоду затримки розрахунку при звільненні з 01.06.2021 року по 30.11.2021 року.

4.42. Так, відповідно до архівної відомості №636 з січня 2021 року по грудень 2021 року по виплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення загальна сума виплаченого позивачу грошового забезпечення за останні два місяці, що передували звільненню, становить 48103,91 грн. (24037,33 грн. за березень + 24066,58 грн. за квітень).

4.43. Таким чином, розмір середньоденного грошового забезпечення (середнього заробітку) позивача перед його звільненням з військової служби становить 788,59 грн (48103,91 грн/61 календарних днів).

4.44. Оскільки представником позивача заявлено період затримки при звільненні з 01.06.2021 року по 30.11.2021 року, то такий період затримки розрахунку при звільненні складає 183 календарних днів (127 робочих днів з урахуванням вихідних та святкових днів).

4.45. Враховуючи зазначене, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивача з військової служби складає 144311,97 грн (788,59 грн х 183 к.д.).

4.46. Поряд з цим, суд зазначає, що за висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, застосовуючи критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, відповідно до статті 117 КЗпП України, суду необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

4.47. Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

4.48. При вирішенні даного питання суд враховує такі обставини як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати. Вказаний підхід застосований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, а також Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 12 серпня 2020 року у справі №400/3151/19, від 20 травня 2020 року у справі №816/1640/17.

4.49. Правова позиція щодо застосування принципу співмірності до подібних правовідносин також викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року по справі №806/345/16, від 18.07.2018 року у справі №825/325/16, від 04.04.2018 року у справі №524/1714/16-а, у постанові Верховного Суду України від 24.10.2011 року у справі №6-39цс11 та постанові Верховного Суду від 10.05.2019 року у справі №815/714/16.

4.50. Крім цього, указаного вище підходу притримується і Сьомий апеляційний адміністративний суд, що вбачається, зокрема, з його постанов від 30 листопада 2020 року у справах №240/12140/19, №560/3230/20, від 09 лютого 2021 року у справі №600/1553/20-а з аналогічних правовідносин.

4.51. З огляду на те, що визначена судом сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача з військової служби у розмірі 144311,97 грн перевищує суму виплачених на виконання рішень суду позивачу сум у розмірі 137071,67 грн, суд вважає доцільним застосовувати до даних правовідносин принцип співмірності та здійснювати визначення істотності частки недоплачених сум порівняно із середнім заробітком військовослужбовця.

4.52. Відтак, суд у цій справі, при визначенні належної позивачу до виплати суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, вважає за можливе застосувати до даних правовідносин принцип співмірності.

4.53. У зв`язку з цим суд зазначає, що істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 0,9 (137071,67 грн/144311,97 грн, тобто фактично виплачену суму поділити на середній заробіток за весь час затримки розрахунку), тому сума, яка підлягає відшкодуванню становить 129880,77 грн (788,59 грн х 0,9 х 183 к.д., тобто середньоденна заробітна плата позивача помножена на істотність частки та кількість днів затримки розрахунку).

4.54. Отже, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, а також беручи до уваги наведені вище позиції суду касаційної інстанцій в аналогічних відносинах, суд дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби має бути виплачений позивачу у розмірі 129880,77 грн. з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком військовослужбовця.

V. ВИСНОВКИ СУДУ

5.1. Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а згідно частини 2 цієї статті Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

5.2. Аналізуючи матеріали адміністративної справи у своїй сукупності, суд вважає, що цей позов підлягає задоволенню, оскільки відповідачем протиправно не проведено з позивачем своєчасного повного розрахунку при звільненні з військової служби, чим порушено її право на належне грошове забезпечення.

5.3. Суд зазначає, що інші доводи сторін, наведені у заявах по суті справи, вищезазначених висновків суду не спростовують.

VІ. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

6.1. Статтею 139 КАС України вирішено питання розподілу судових витрат. Зокрема, відповідно до її частини 1 при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

6.2. У цій справі позивач не сплачував судовий збір, оскільки звільнений від нього відповідно до Закону України Про судовий збір від 08.07.2011 року, №3674-VI. Доказів понесення інших судових витрат суду надано не було. Таким чином, суд не присуджує та не стягує у цій справі судові витрати.

На підставі викладеного, керуючись статтями 73-77, 90, 241-246, 250 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов ОСОБА_1 до НОМЕР_1 загону морської охорони (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 загону морської охорони (військова частина НОМЕР_2 ), щодо не нарахування та не виплатити ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 01.06.2021 року по 30.11.2021 року.

3. Зобов`язати НОМЕР_1 загін морської охорони (військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 01.06.2021 року по 30.11.2021 року у сумі 129880 (сто двадцять дев`ять вісімсот вісімдесят) грн. 77 коп.

Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення (складання).

Повне найменування учасників процесу:

Позивач ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ).

Відповідач НОМЕР_1 загін морської охорони (Військова частина НОМЕР_2 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).

Суддя О.В. Анісімов