Постанова

від 14.04.2025 по справі 120/1829/23

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/1829/23

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Віятик Н.В.

Суддя-доповідач - Гонтарук В. М.

14 квітня 2025 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гонтарука В. М.

суддів: Матохнюка Д.Б. Білої Л.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Керівника Гайсинської окружної прокуратури Вінницької області на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 23 грудня 2024 року (ухвалене в м. Вінниця) у справі за адміністративним позовом Керівника Гайсинської окружної прокуратури в інтересах держави в особі позивача Гайсинської міської ради Гайсинського району Вінницької області до Управління Державного агентства меліорації, рибного господарства та продовольчих товарів у Вінницькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Приватне підприємство "Бук -2007" про визнання протиправним та скасування дозволу,

В С Т А Н О В И В :

позивач звернувся до суду з позовом до Управління Державного агентства меліорації, рибного господарства та продовольчих товарів у Вінницькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Приватне підприємство "Бук -2007" про визнання протиправним та скасування дозволу.

Крім того, керівником Гайсинської окружної прокуратури подано клопотання про забезпечення позову. Обґрунтовуючи дане клопотання, керівник Гайсинської окружної прокуратури зазначає, що під час моніторингу публікацій в засобах масової інформації на сaйтi «https://vn.20minut.ua» виявлено публікацію за посиланням hpslkvm_2ominut.u@rpodhfkhe.dmivenkjysxke.vodothovheke-y-gaysinskomu-teyom Vipustyat-ponad-2-t-11946498.html вiд 27.11.2024 під назвою «У Дмитренківське водосховище в Гайсинському районі випустять понад дві тонни риби». Згідно вказаної публікації, 27.11.2024 відбудеться зариблення Дмитренківського водосховища. Факт зариблення до водосховища підтверджується публікацією на офіційній сторінці Управління Державного агентства з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм у Вінницькій області. Захід відбувся в районі села Крутогорб, що у Гайсинському районі Вінницької області, вселено 2550 кг водних біоресурсів. Вселення здійснювалося користувачем водних біоресурсів відповідно до Режиму рибогосподарської експлуатації водойми. Таким чином, із вищевикладеного вбачається, що ПП «Бук-2007» на даний час продовжується здійснюватися господарська діяльність на Дмитренківському водосховищі, що полягає у промисловому вилові та вселенню водних біоресурсів. Такі дії зазначеного підприємства можуть істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, в разі задоволення судом позовної заяви, оскільки в такому випадку по перше підприємство здійснює вилов водних живих ресурсів, що належать державі в особі Гайсинської міської ради, по друге у підприємства виникатимуть доводи на необхідність у подальшому здійснення вилову водних біоресурсів, вселених до Дмитренківського водосховища, задля недопущення понесення економічних збитків.

Крім того, заявник звертає увагу, що рішенням Господарського суду Вінницької області від 25.08.2023 у справі № 902/144/23 задоволено позовну заяву Гайсинської окружної прокуратури та зобов`язано Приватне підприємство «Бук-2007» повернути державі в особі Гайсинської міської ради земельні ділянки водного фонду, на яких розташований водний об`єкт - Дмитренківське водосховище на території Гайсинської об`єднаної територіальної громади Гайсинського району Вінницької області, шляхом підписання акту приймання-передачі. Зазначене рішення набрало законної сили 15.02.2024 та 18.03.2024 виконано.

Таким чином, заявник вважає, що наразі ПП «Бук-2007» не має правових підстав для використання ні земельних ділянок водного фонду, ні водного об`єкту - Дмитренківське водосховище, яке на них розташоване для здійснення спеціального використання водних біоресурсів у водосховища.

З огляду на викладене керівник Гайсинської окружної прокуратури просив зупинити дію дозволу №3 від 09.01.2019 на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах (їх частинах), з метою здійснення промислового вилову риби згідно з Режимом рибогосподарської експлуатації водойми на землях Гайсинської міської ради від 01.07.2016, виданого Управлінням Державного агентства рибного господарства у Вінницькій області приватному підприємству "Бук-2007" до набрання законної сили рішення у справі №120/1829/23.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 23 грудня 2024 року в задоволенні клопотання про забезпечення позову відмовлено.

Не погодившись з прийнятою ухвалою, Керівник Гайсинської окружної прокуратури Вінницької області подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказану ухвалу та ухвалити постанову, якою задовольнити заяву.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

Сторони своїм правом, передбаченим ст.ст. 300, 304 КАС України не скористались та не подали відзиви на апеляційну скаргу.

Сьомий апеляційний адміністративний суд, вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

За таких умов згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що остання не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до частин першої та другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Отже, підставою для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову можуть бути такі обставини:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду;

2) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду;

3) очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень;

4) очевидність порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Водночас, згідно з частиною 1 статті 151 КАС України адміністративний позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Частиною 2 статті 151 КАС України передбачено, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що законодавцем визначено чіткі підстави, за наявності яких допустимо вжиття заходів забезпечення позову. Такі підстави є самостійними та не залежать одна від одної.

Крім того, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Також, суд має враховувати співрозмірність вимог заяви про забезпечення позову заявленим позовним вимогам та обставинам справи.

Мета забезпечення позову - це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акта, а також перешкоджання спричинення значної шкоди заявнику. Таким чином, заходи забезпечення позову не мають якогось дискримінаційного характеру стосовно якоїсь із сторін у спорі; їх застосування здійснюється в рамках дискреційних повноважень суду і на основі принципів змагальності та процесуального рівноправ`я сторін.

Інститут забезпечення позову є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права.

Водночас, звертаючись до суду із заявою щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати підстави звернення із такою заявою, а також надати відповідні докази в підтвердження наведених у заяві аргументів.

Необґрунтоване вжиття таких заходів може призвести до значно більших ускладнень, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Відтак, під час вирішення питання про вжиття заходів забезпечення позову адміністративний суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності та обґрунтованості вимог заявника щодо забезпечення позову; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовних вимог, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення адміністративного суду в разі невжиття таких заходів.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року N 9 "Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" в тій частині, яка стосується загальних положень застосування забезпечення позову, а також Постанови Пленуму Вищого адміністративного Суду України від 06 березня 2008 року № 2 "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства під час розгляду адміністративних справ" розглядаючи клопотання про забезпечення позову, суд (суддя) повинен з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема в тому, чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з таким клопотанням, позовним вимогам.

При цьому регулювання підстав та порядку забезпечення позову здійснюється в інтересах не лише певної особи, а й інших осіб - учасників провадження, суспільства, держави в цілому з дотриманням критеріїв адекватності (відповідності вимогам, виключно в межах яких допускається застосування відповідних заходів; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову) та співмірності (співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів). Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 5 березня 2019 року у справі N 826/16911/18, від 25 квітня 2019 року у справі N 826/10936/18, від 26 червня 2019 року у справі N 826/13396/18, від 30 вересня 2019 року у справі N 420/5553/18, від 30 вересня 2019 року у справі N 640/868/19, від 30 вересня 2019 року у справі N 1840/3517/18, від 29 січня 2020 року у справі N 640/9167/19 та інших.

Отже, забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи визначених законом заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.

Натомість розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з ухваленням відповідного рішення.

Тому, сам факт прийняття рішення чи вчинення дій, які на думку заявника порушують права та інтереси, не може автоматично свідчити про те, що таке рішення чи дії є очевидно протиправними і що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання майбутнього рішення суду, адже факт порушення прав та інтересів особи (позивача) підлягає доведенню у встановленому законом порядку.

З приводу наявності очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення (дій) та порушення таким рішенням (діями) прав, свобод або інтересів осіб, які звернулися до суду, то Верховним Судом у постановах від 16 травня 2019 року у справі N 826/14303/ 18, від 12 лютого 2020 року у справі N 640/17408/19 та від 27 лютого 2020 року у справі N 640/16242/19 зазначено, що такі ознаки повинні, насамперед, існувати поза обґрунтованим сумнівом (beyond reasonable doubt). Тобто, суд, який застосовує заходи забезпечення позову з цих підстав повинен бути переконаний у тому, що відповідне рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, визначеними частиною другою статті 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. В іншому випадку, висновки суду про наявність очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення та порушення ним прав, свобод чи інтересів позивача до розгляду справи по суті, свідчать про наперед сформовану судом правову позицію у справі.

Безумовно, рішення чи дії справляють певний вплив на осіб, на яких поширюються. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, відповідно до ст. 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є вкрай вагомими підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі, оскільки, як вже наголошувалося вище, такі обставини підлягають встановленню та доведенню в процесі розгляду справи по суті. Тому твердження заявника про "очевидність" порушення до розгляду справи по суті є тим висновком, до якого суд ставиться з певною пересторогою, оскільки він може свідчити про правову позицію суду наперед.

Натомість, заявником в поданій заяві не надано суду вагомих та переконливих доказів про те, що оскаржуване рішення є очевидно протиправним "поза обґрунтованим сумнівом" чи існують обставини, що можуть істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.

Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що вказані обставини не можуть бути визнані судом належною підставою для вжиття заходів забезпечення позову.

З приводу доводів апелянта щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову, оскільки у підприємства виникатимуть доводи на необхідність у подальшому здійснення вилову водних біоресурсів, вселених до Дмитренківського водосховища, задля недопущення понесення економічних збитків колегія суддів вважає, що такі доводи заявника також не можуть визнаватись достатніми для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки сформульовані як можливість/ймовірність їх настання у майбутньому, тобто ґрунтуються тільки на припущеннях. Навіть більше, можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, адже суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 06.09.2019 у справі №826/13306/18.

Колегія суддів звертає увагу, що рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях та домислах, оскільки таке рішення суперечитиме законодавчо визначеним принципам і завданням адміністративного судочинства.

Судова колегія ще раз зауважує, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову (див. постанову Верховного Суду від 03.05.2023 у справі № 640/15534/22).

Тому фактичні обставини справи, в тому числі питання щодо правомірності/неправомірності надання Дозволу №3 від 09.01.2019 на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах, виданого Управлінням Державного агентства рибного господарства у Вінницькій області, підлягають перевірці і доведенню на підставі зібраних у справі доказів та аналізу норм права, що регулюють спірні правовідносини, під час вирішення справи по суті. На даному ж етапі суд позбавлений можливості встановити наявність ознак протиправності оскаржуваного рішення.

Крім того, згідно з Рекомендацій №R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акту.

Слід наголосити на тому, що при вирішенні питання про забезпечення позову особливого дослідження потребують підстави забезпечення позову, за наявності яких допустимо вжиття заходів забезпечення позову. З цією метою обов`язковим є підтвердження тих обставин, на які посилається заявник, шляхом надання доказів.

Проте жодних доказів, які б свідчили про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, неможливості захисту цих прав, свобод та інтересів, істотного ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективного захисту, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без вжиття таких заходів не надано.

При цьому твердження про ймовірне настання негативних наслідків ще не є беззаперечним свідченням необхідності вжиття судом заходів забезпечення адміністративного позову. Адже наслідки від незабезпечення даного позову жодним чином не вплинуть на можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, якщо такі будуть встановлені при вирішенні спору по суті.

Аналіз вищенаведених обставин свідчить, що саме суб`єкт звернення із відповідною заявою про вжиття заходів забезпечення позову повинен обґрунтувати існуванням передбачених статтею 150 КАС України підстав для забезпечення позову. Такий висновок узгоджується із нормою частини 1 статті 9 КАС України, в силу якої розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Натомість, наведені заявником доводи й аргументи не є достатніми та переконливими для висновку про необхідність застосування заходів забезпечення позову у цій справі.

З огляду на викладене суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що у задоволенні клопотання керівника Гайсинської окружної прокуратури про забезпечення позову належить відмовити.

Оцінюючи позицію апелянта, колегія суддів вважає, що обставини, наведені в апеляційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, у апеляційній скарзі не зазначено.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Керівника Гайсинської окружної прокуратури Вінницької області залишити без задоволення, а ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 23 грудня 2024 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Головуючий Гонтарук В. М. Судді Матохнюк Д.Б. Біла Л.М.