Ухвала

від 14.04.2025 по справі 440/6673/24

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

14 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 440/6673/24

адміністративне провадження № К/990/14744/25

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Блажівської Н.Є., перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2024 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2025 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Оіл Схід Рітейл» до Головного управління ДПС у Полтавській області про скасування податкового повідомлення-рішення,

УСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Оіл Схід Рітейл» звернулось до суду з позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 8 лютого 2024 року №00018240705 про застосування відносно Товариства з обмеженою відповідальністю «Оіл Схід Рітейл» штрафних санкцій в розмірі 1 451 651,34 грн.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2024 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2025 року, позов задоволено.

9 квітня 2025 року до суду через систему «Електронний суд» ушосте надійшла касаційна скарга Головного управління ДПС у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2024 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2025 року у якій скаржник просив скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нове про відмову у задоволенні позовних вимог.

Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за цією касаційною скаргою суд виходить з такого.

Під час перевірки зазначеної касаційної скарги на предмет дотримання скаржником вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судових рішень у касаційному порядку.

Так, керуючись частиною п`ятою статті 4 Закону України 22 грудня 2005 року №3262 «Про доступ до судових рішень» від, згідно з якою судді мають право на доступ до усіх інформаційних ресурсів Єдиного державного реєстру судових рішень з`ясовано, що Головне управління ДПС у Полтавській області вже зверталось до суду касаційної інстанції з касаційними скаргами у цій справі раніше, які Верховний Суд ухвалами від 24 лютого 2025 року, від 3 березня 2025 року, від 11 березня 2025 року. від 13 березня 2025 року та від 24 березня 2025 року повернув особі, яка їх подала на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України як таку, що не містила належного викладення підстав касаційного оскарження спірних у цій справі судових рішень. При цьому, повертаючи вперше подану відповідачем касаційну скаргу, суд касаційної інстанції визнавши незмістовним та недостатнім наведене скаржником обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень визначеної, зокрема, пунктом 1 частини четвертої статті 328 роз`яснив скаржнику вимоги щодо форми і змісту касаційної скарги, яким така має відповідати при викладенні підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України, в тому числі, й у випадку подання касаційної скарги на підставі пунктів 1-4 частини четвертої статті 328, частин другої-третьої статті 353 цього Кодексу.

Під час перевірки ушосте поданої скаржником касаційної скарги на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2024 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2025 року, Верховним Судом встановлено, що її зміст щодо підстав для касаційного оскарження спірних у цій справі рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного адміністративного суду є аналогічним до попередніх касаційних скарг та повністю ідентичним до попередньої касаційної скарги від 12 березня 2025 року (скаржником лише змінено місцями абзаци), які було повернуто ухвалами Верховного Суду раніше та які суд касаційної інстанції визнав необґрунтованими.

Тобто, маючи деталізовані роз`яснення Верховного Суду щодо наявних суперечностей, які унеможливлюють вирішення питання про відкриття касаційного провадження у цій справі, зазначені мотиви контролюючий орган так і не врахував, що свідчить про ігнорування ним вимог і роз`яснень суду касаційної інстанції.

Так, усуваючи недоліки попередньо поданої касаційної скарги та повторно посилаючись на положення пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, як підставу касаційного оскарження, відповідач, аналогічно вперше поданій касаційній скарзі, наводить мотиви незгоди з рішеннями судів попередніх інстанцій про задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Оіл Схід Рітейл» здійсненими по факту оцінки доказів й фактичних обставин справи, вказує про неправильне застосування судами при прийнятті спірних рішень норм пункту 12 статті 3 Закону України № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», згідно якої суб`єкт господарювання зобов`язаний надати контролюючим органам на початок проведення перевірки документи (у паперовій або електронній формі), що підтверджують облік та походження товарних запасів (зокрема, але не виключно, документи щодо інвентаризації товарних запасів, документи про отримання товарів від інших суб`єктів господарювання та/або документи на внутрішнє переміщення товарів), які на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті) (щодо обов`язку суб`єкта господарювання надати облікові документи) та статті 20 вказаного Закону, де ключовим є словосполучення «товарні запаси, які на момент перевірки знаходяться у місці продажу» та без з`ясування всіх обставин справи, огляду на наступне та зазначає ту ж саму постанову Верховного Суду (з цитуванням окремих витягів з тексту зазначеної у касаційній скарзі постанові), посилання на які судом касаційної інстанції вже визнано таким, що не доводить застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.

Фактично, у касаційній скарзі, як і у попередньо поданій, контролюючий орган висловлює незгоду саме зі здійсненою судами першої та апеляційної інстанцій оцінкою встановлених у справі обставин у взаємозв`язку з наданими на їх підтвердження доказами та доводить необхідність зміни такої (на його користь), що не може бути визнано належним обґрунтуванням неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права (обов`язкової умови при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України).

Далі за змістом касаційної скарги убачається, що відповідач, як на підставу касаційного оскарження, посилається на положення пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України. Зазначає, що судами не надано правової оцінки аргументам скаржника та не досліджено наявні в матеріалах справи докази, а саме - документ «Фактичні залишки ПММ на АЗС» що призвело до порушення при прийнятті спірних судових рішень принципу офіційного з`ясування обставин справи.

Поряд з цим, суд касаційної інстанції повторно роз`яснює скаржнику, що доводи про невстановлення судами істотних обставин справи або недослідження доказів у справі є прийнятними за умови обґрунтованості заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 цього Кодексу. Однак, з огляду на вищевикладене, пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України скаржником належним чином не обґрунтовано і не зазначено, які саме докази залишилися не дослідженими судами попередніх інстанцій та на яку саме встановлену обставину це вплинуло, що могло б давати підстави для висновку про порушення цими судами норм процесуального права, а вимогами касаційної скарги є не направлення справи на новий розгляд (як це передбачено статтею 353 КАС України), а скасування рішень судів попередніх інстанцій з ухваленням нової постанови про відмову у задоволенні позову, що передбачено статтею 351 КАС України. До того ж, обставиною в розумінні КАС України є фактичні дані (певний матеріально-правовий факт), а не правова оцінка суду встановленому факту.

Доводи скаржника щодо цієї підстави касаційного оскарження, фактично полягають в оспорюванні встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин справи та оцінкою судів доказів у справі, оскільки наданий скаржником до суду доказ на підтвердження фактичних залишків пального на АЗС станом на 9 січня 2024 року суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, визнав неналежним та недопустимим доказом в розумінні статей 73, 74 КАС України.

Відповідно ж до частини першої статті 341 КАС України переоцінка доказів знаходиться поза межами касаційного перегляду справи. Відтак, і незгода з оцінкою судом доказів не може бути підставою касаційного оскарження.

Тобто, за змістом касаційна скарга зводиться до надання неправильної, як на думку скаржника, правової оцінки встановленим у цій справі обставинам у сукупності з наданими доказами, що не є тотожним неправильному застосуванню норм матеріального права; цитування обставин справи та положень податкового законодавства з абстрактним зазначенням, що судами рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень у розумінні частини четвертої статті 328 КАС України та в силу вимог статті 341 КАС України не входить до повноважень Верховного Суду.

Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, щодо форми і змісту касаційної скарги. Частиною першою статті 45 КАС України регламентовано, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.

Приведення касаційної скарги у відповідність з вимогами КАС України в частині належного викладення підстав для касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України, є процесуальним обов`язком сторони, яка не погоджується з судовими рішеннями.

Не заперечуючи проти права на повторне звернення з касаційною скаргою після її повернення, слід зазначити, що таке право не є абсолютним. Це обґрунтовується змістом частини восьмої статті 169 КАС України, відповідно до якої скаржник має право на повторне звернення з касаційною скаргою, якщо будуть усунуті недоліки касаційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої касаційної скарги і таке звернення відбувається без зайвих зволікань. Також скаржник повинен довести, що повернення вперше поданої касаційної скарги відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення.

Однак, звертаючись до суду з касаційною скаргою вшосте, скаржник так і не виправив недоліків, які стали підставою для повернення попередньої касаційної скарги. Зазначене свідчить про формальний підхід скаржника до оформлення касаційної скарги та зловживання процесуальними правами.

Суд повторно роз`яснює скаржнику, що на стадії відкриття касаційного провадження, касаційний суд не перевіряє законність і обґрунтованість судових рішень, а перевіряє касаційну скаргу на предмет дотримання особою, яка її подає, вимог щодо форми і змісту касаційної скарги, а також дотримання строків реалізації права на касаційне оскарження.

Суд наголошує, що суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначається підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).

Отже, відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.

Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

За таких обставин, касаційна скарга Головного управління ДПС у Полтавській області підлягає поверненню як така, що не містить належного викладення підстав (підстави) касаційного оскарження.

При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.

Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи особисто або через представника.

На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2024 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2025 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Оіл Схід Рітейл» до Головного управління ДПС у Полтавській області про скасування податкового повідомлення-рішення повернути особі, яка її подала.

Копію цієї ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.

Роз`яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

Суддя Н.Є. Блажівська