Постанова

від 11.04.2025 по справі 719/833/24

НЕ ВКАЗАНО

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 квітня 2025 року м. Чернівці

Справа № 719/833/24

Провадження №22-ц/822/368/25

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Литвинюк І. М.,

суддів: Лисака І. Н., Перепелюк І. Б.,

секретар Факас А. В.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Виконавчий комітет Новодністровської міської ради Чернівецької області,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на заочне рішення Новодністровського міського суду Чернівецької області від 20 лютого 2025 року, головуючий у І-й інстанції Цицак В. Л.,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 у листопаді 2024 року звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав.

В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що 12 жовтня 2021 року між нею та відповідачем розірвано шлюб, від якого вони мають доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Зазначала, що відповідач ОСОБА_2 під час спільного проживання на очах дитини вчиняв домашнє насильство щодо неї, за фактом якого внесено відомості в ЄРДР та відкрито кримінальне провадження №12021263140000146 від 05.08.2021 року (справа № 719/191/21). В межах згаданого кримінального провадження було призначено судово-медичну експертизу та встановлено, ОСОБА_3 заподіяно легкі тілесні ушкодження.

Після розірвання шлюбу у 2021 році вони із ОСОБА_2 разом не проживають та не спілкуються, останній донькою не цікавиться, участі у вихованні та матеріальному забезпеченні дитини не бере. Внаслідок таких дій відповідача вона зверталася до суду із заявою про стягнення аліментів на утримання дитини, про що видано судовий наказ від 23 лютого 2022 року.

Однак ОСОБА_2 аліменти не сплачує та станом на 31 березня 2024 року має заборгованість в розмірі 85 647, 85 грн.

Відповідач покладених законом на батьків обов`язків не виконує, не бере педагогічної, матеріальної, грошової, посильної трудової або будь-якої іншої участі у вихованні малолітньої дитини, внаслідок чого дитина знаходиться на повному утриманні та вихованні позивача.

Просила позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьківських прав відносно малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Заочним рішенням Новодністровського міського суду Чернівецької області від 20 лютого 2025 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відсутні докази застосування до відповідача будь-яких заходів впливу з боку поліції чи проведення бесід, винесення попереджень органом опіки та піклування у зв`язку з неналежним ставленням до дитини.

Позивачем не надано доказів обставин, які негативно характеризують відповідача, зокрема, притягнення до адміністративної або кримінальної відповідальності, перебування на обліку у зв`язку із вживанням алкогольних або наркотичних засобів, ведення аморального способу життя та інше.

Наявність заборгованості щодо сплати аліментів сама по собі не є підставою для позбавлення батька дитини батьківських прав, більше того, з урахуванням отриманої судом інформації про відсутність у ОСОБА_2 протягом 2024 року офіційного доходу.

Факт стягнення з одного з батьків на користь іншого аліментів на утримання дитини не може свідчити про свідоме ухилення від виконання батьківських обов`язків щодо її утримання, оскільки таке стягнення є одним із способів захисту прав дитини на належне матеріальне забезпечення.

Саме по собі окреме проживання відповідача від дитини, за відсутності доказів винної поведінки ОСОБА_2 , яка б свідчила про ухилення від виконання ним своїх батьківських обов`язків, не є підставою для позбавлення його батьківських прав.

На заочне рішення Новодністровського міського суду Чернівецької області від 20 лютого 2025 року позивачка ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Посилається на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, прийнятим з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи, з грубим порушенням норм матеріального та процесуального права.

Зазначає, що під час спільного проживання відповідач проти неї неодноразово вчиняв домашнє насильство, 15 травня 2021 року в ході словесної суперечки наніс 15 ударів кулаками рук та ногами по голові та тулубу, чим спричинив їй легкі тілесні ушкодження, про що було внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань №12021263140000082 та відкрито кримінальну справу №719/191/21.

Відповідач не виконує рішення суду та не сплачує аліменти на неповнолітню доньку, і станом на 31 березня 2024 року сума заборгованості зі сплати аліментів по виконавчому провадженні № 68782659 складає 85 647, 85 грн.

Суд першої інстанцій не навів переконливих аргументів, чому не взяв до уваги висновок органу опіки та піклування про недоцільність позбавлення відповідача батьківських прав.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви, доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом першої інстанції та матеріалами справи встановлено, що 05 серпня 2021 року за заявою ОСОБА_3 до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості №12021263140000146 із попередньою правовою кваліфікацією за ч. 1 ст. 125 КК України, згідно з яких 03 серпня 2021 року ОСОБА_2 , перебуваючи в приміщенні квартири за адресою АДРЕСА_1 , в ході словесної суперечки наніс дружині ОСОБА_5 близько 10 ударів кулаками рук та ногами по тілу і голові, чим спричинив тілесні ушкодження (а.с. 13).

Згідно з висновком експерта №79 від 10 серпня 2021 року у кримінальному провадженні №12021263140000146 від 05 серпня 2021 року при судово-медичній експертизі у ОСОБА_5 виявлено тілесні ушкодження, які виникли щонайменше 31-но разової дії тупих, твердих предметів з обмеженою поверхнею; їх локалізація та механізм утворення не характерні для падіння особи з висоти власного зросту та відносяться до легких тілесних ушкоджень (а.с. 24-26).

12 жовтня 2021 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 розірвано, про що зроблено актовий запис №28, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 від 12 жовтня 2021 року, виданим Сокирянським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Дністровському районі Чернівецької області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) (а.с. 9).

Сторони по справі мають доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданим 28 січня 2022 року Сокирянським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Дністровському районі Чернівецької області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) (а.с. 10).

Відповідно до витягів з реєстру територіальної громади №2022/000534151 від 09 вересня 2022 року та №2024/014390024 від 28 листопада 2024 року з 09 вересня 2022 року донька сторін ОСОБА_4 зареєстрована з матір`ю ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 17, 27).

Батько дитини ОСОБА_2 зареєстрований з 17 лютого 2012 року за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується відповіддю № 932336 від 28 листопада 2024 року з Єдиного державного демографічного реєстру (а.с. 20).

Судовим наказом Новодністровського міського суду від 23 лютого 2022 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 стягуються аліменти на утримання дитини ОСОБА_4 в розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку щомісяця, починаючи з 09 лютого 2022 року і до досягнення дитиною повноліття (а.с. 14-15).

Згідно з розрахунком заборгованості зі сплати аліментів №1368/29-4-41 від 02 квітня 2024 року заборгованість ОСОБА_2 зі сплати аліментів станом на 31 березня 2024 року становила 85 647,85 грн (а.с. 16).

08 січня 2025 року Виконавчим комітетом Новодністровської міської ради Чернівецької області прийнято рішення № 7/1 «Про затвердження висновку про доцільність позбавлення батьківських прав», яким затверджено висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо його малолітньої дитини ОСОБА_4 (а.с 49-50).

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Захист інтересів дитини знаходиться в одній площині поряд з такими фундаментальними правовими цінностями, як життя, здоров`я, свобода, безпека, справедливість. Захист інтересів дитини, її виховання обома батьками є запорукою становлення сильної держави, правового суспільства, оскільки зростаючи дитина перетворюється на правового партнера дорослих членів суспільства.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

У частині першій статті 9 зазначеної Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Забезпечення найкращих інтересів дитини це дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства»).

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини (стаття 141 СК України).

Обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини визначені статтею 150 СК України.

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист (частини дев`ята-десята статті 7 СК України).

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає змогу зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення й розвитку; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до дитини та її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти тощо.

Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків, викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17, від 06 вересня 2023 року у справі № 545/560/21.

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

У рішенні від 10 вересня 2019 року у справі «Странд Лоббен та інші проти Норвегії» (заява № 37283/13) Європейський суд з прав людини підкреслював, що взаємна радість, яку діти та батьки отримують у суспільстві один від одного, є основним елементом сімейного життя, і заходи держав-відповідачів, що перешкоджають цьому, рівносильні втручанню у право, гарантоване статтею 8 Конвенції. У випадках, коли відповідні інтереси дитини суперечать інтересам батьків, стаття 8 Конвенції вимагає, щоб органи влади держав-відповідачів встановлювали справедливий баланс цих інтересів і при встановленні балансу особливе значення надавалося найкращим інтересам дитини, які в залежності від свого характеру та важливості можуть переважати інтереси батьків. Як правило, найкращі інтереси дитини вимагають, з одного боку, щоб зв`язки дитини з її сім`єю підтримувалися, за винятком випадків, коли сім`я виявилася особливо непридатною для життя та розвитку дитини, оскільки порушення сімейних зв`язків означає від`єднання дитини від її коріння. З цього слідує, що сімейні зв`язки можуть бути розірвані лише за вкрай виняткових обставин і що має бути зроблено все для збереження особистих відносин та відновлення сім`ї.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21 (провадження № 61-8918сво23) вказано, що «тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає можливість зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків. Подібні правові висновки щодо застосування відповідних норм СК України викладені у постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц, від 23 січня 2020 року в справі № 755/3644/19 та від 23 червня 2021 року в справі № 953/17837/19».

Схожі висновки зроблені у постановах Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 202/7712/18, від 08 грудня 2021 року у справі № 311/563/20 та інших, на які є посилання в касаційній скарзі.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2019 року в справі № 631/2406/15-ц зазначено, що «зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. За обставин недоведеності свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, а також наявності конфлікту між колишнім подружжям, які створивши нові сім`ї не можуть дійти порозуміння у питаннях виховання спільної дитини, а також те, що батько дитини проти позбавлення батьківських прав заперечує, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність правових підстав для позбавлення його батьківських прав. Висновок органу опіки та піклування в особі Нововодолазької районної державної адміністрації Харківської області від 05 лютого 2016 року, згідно якого було визнано за доцільне позбавити відповідача батьківських прав відносно малолітньої доньки ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1, має рекомендаційний характер та не є обов`язковим для суду (частини 5, 6 статті 19 СК України). З урахуванням наведеного, висновки судів попередніх інстанцій про те, що зазначені позивачем обставини свідчать про умисне ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків та є підставою для позбавлення його батьківських обов`язків відносно доньки є помилковими».

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та поведінки учасників цих правовідносин (постанови від 18 лютого 2021 року у справі № 645/920/19, від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

За загальним правилом, доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останньої батьківських прав, покладено на позивача.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

У справі, що переглядається, суд першої інстанції не встановив, що відповідач є особою, яка злісно ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків стосовно своєї малолітньої дитини. Більше того, з установлених обставин справи вбачається, що звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_3 вказала останню відому їй адресу відповідача. З матеріалів справи вбачається, що вся поштова кореспонденція, яка направлялася на адресу відповідача, поверталася з підстав відсутності адресата. Тому, незважаючи на здійснення судами першої та апеляційної інстанцій всіх необхідних дій щодо належного інформування відповідача ОСОБА_2 про розгляд цієї справи та направлення усіх процесуальних документів, матеріали справи не містять беззаперечних доказів свідомого небажання відповідача, батька дитини, виконувати свої батьківські обов`язки, за відсутності при цьому об`єктивних перешкод.

У матеріалах справи відсутні відомості про застосування органами у справах дітей заходів впливу для спонукання ОСОБА_2 до належного виконання своїх батьківських обов`язків, відновлення психоемоційних зав`язків дитини з батьком, вжиття заходів щодо збалансування інтересів матері, батька й доньки.

Матеріали справи не містять доказів, які негативно характеризують особу відповідача та є підставою для позбавлення його батьківських прав на підставі пункту 2 частини першої статті 164 СК України.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що наведені позивачем обставини не є безумовними підставами для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, як і гострої соціальної необхідності у цьому.

Розірвання сімейних зав`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 49). Наявності таких обставин у цій справі не доведено.

З огляду на зазначене, позбавлення батьківських прав за встановлених судом першої інстанції обставин та наданих позивачем доказах не буде ґрунтуватися на суттєвих і достатніх причинах у контексті прецедентної практики Європейського суду з прав людини.

Натомість необґрунтоване та передчасне (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання відповідача до належного виконання своїх батьківських обов`язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дітей, захист їхніх інтересів та інше), що надані батькам до досягнення дітьми повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з ними, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дітей. Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 10 грудня 2024 року, справа № 686/2794/24.

Згідно з приписами частини шостої статі 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню та оцінці судом на основі всіх наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв`язку (постанови Верховного Суду від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, від 15 листопада 2023 року у справі № 932/2483/21).

Висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, який носить рекомендаційний характер, не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, чи наявності з боку батька загрози для дитини, його здоров`я та психічного розвитку. Крім того, висновок не містить доводів щодо відповідності застосування такого крайнього заходу інтересам дитини та необхідності у такий спосіб захисту її прав, а тому відповідно до частини шостої статті 19 СК України суд правильно з ним не погодився.

Крім того із висновку органу опіки та піклування вбачається, що служба у справах дітей не змогла обстежити умови проживання дитини, оскільки мати із донькою проживають за кордоном (м. Берлін, Німеччина), а висновок надана на підставі позовної заяви та додатків до неї.

Виходячи з викладеного, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 базується виключно на доводах позовної заяви та документах, доданих до неї позивачем.

Отже, висновок органу опіки та піклування колегія суддів вважає недостатньо обґрунтованим, поверхневим, не у повній мірі об`єктивним, не підкріпленим сукупністю належних і допустимих доказів та таким, що ґрунтується лише на доводах і твердженнях позивача, за відсутності батька дитини.

Також у матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач притягувався до кримінальної чи адміністративної відповідальності, у зв`язку з неналежним поводженням щодо дитини, вчиняв насильство по відношенню до неї.

Безпідставними є доводи апеляційної скарги щодо вчинення відповідачем домашнього насильства, оскільки факти вчинення домашнього насильства стосувалися саме позивачки у 2021 році, а донька сторін народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 , що в свою чергу виключає вчинення відповідачем домашнього насильства щодо дитини або ж, що домашнє насильство відбулося на очах дитини.

З огляду навикладене,судом першоїправильно враховано,що неприязністосунки міжбатьками дитинипід часшлюбу абопісля йогорозірвання неможуть бутипідставою дляпозбавлення когосьз нихбатьківських правщодо спільноїдитини.

Посилання в апеляційній скарзі на несплату відповідачем аліментів на утримання дитини в контексті наявності підстав для задоволення позову про позбавлення батьківських прав є необґрунтованими.

Колегія суддів звертає увагу, що сама лише несплата відповідачем аліментів не є безумовною підставою для позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки існують інші правові механізми впливу на платника аліментів в разі допущення ним порушень (постанови Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року у справі № 295/12593/19, від 23 лютого 2022 року у справі № 243/10188/19, від 18 травня 2023 року у справі № 759/3563/22).

Колегія суддів наголошує, що позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Виходячи з викладеного, колегія суддів вважає, що позивач не надав суду достатніх, належних і допустимих доказів на підтвердження винної поведінки відповідача та його свідомого нехтування своїми батьківськими обов`язками стосовно доньки, що могли б бути підставою для застосування такого виключного заходу, як позбавлення батьківських прав, саме в інтересах дитини.

Суд першої інстанції надав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам і не встановив підстав для застосування до відповідача такого крайнього й виключного заходу впливу, як позбавлення його батьківських прав відносно його доньки ОСОБА_4 .

Колегія суддів зауважує, що міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на виховання дитини. Навпаки, міжнародні договори та національне законодавство гарантують батькам реалізацію принципу рівності щодо виховання дитини.

З огляду на зазначене, висновок суду першої інстанції про недоцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо його дитини, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, слід визнати обґрунтованим та таким, що не суперечать правовим висновкам Верховного Суду.

Доводи апелянта по своїй суті зводяться до незгоди з висновком суду першої інстанції щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом при розгляді зазначеної справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, N 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Водночас обставини цієї справи вказують на наявність підстав для того, щоб попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов`язків, налагодити контакт з донькою, брати участь у її вихованні, розвитку та піклуванні.

Колегія суддів звертає увагу, що залишення поза увагою попередження про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов`язків може бути визнано достатньою підставою для позбавлення батьківських прав (постанови Верховного Суду від 09 червня 2023 року у справі № 591/6037/21, провадження № 61-4524св23).

Виходячи з викладеного, колегія суддів вважає, що ОСОБА_2 слід попередити про необхідність змінити ставлення до виховання дитини і покласти на органи опіки та піклування контроль за виконанням відповідачем батьківських обов`язків.

Пунктом 1 частини 1 статті 376 ЦПК України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи.

Враховуючи те, що суд неповно з`ясував обставини, що мають значення при вирішенні даного спору, рішення суду першої інстанції слід змінити, доповнивши його резолютивну частину абзацом наступного змісту: «Попередити ОСОБА_2 про необхідність належного виконання батьківських обов`язків та зміни ставлення до виховання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з покладенням на Служба у справах дітей Новодністровської міської ради контролю за виконанням ОСОБА_2 батьківських обов`язків».

В решті рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Заочне рішення Новодністровського міського суду Чернівецької області від 20 лютого 2025 року змінити.

Доповнити резолютивну частину рішення абзацом наступного змісту:

«Попередити ОСОБА_2 про необхідність належного виконання батьківських обов`язків та зміни ставлення до виховання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з покладенням на Служба у справах дітей Новодністровської міської ради контролю за виконанням ОСОБА_2 батьківських обов`язків».

В решті рішення суду залишити без змін.

Постанова набираєзаконної силиз дняїї прийняття,але можебути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повна постанова складена 11 квітня 2025 року.

Головуючий І. М. Литвинюк

Судді: І. Н. Лисак

І. Б. Перепелюк