Рішення

від 15.04.2025 по справі 755/19408/24

ДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №:755/19408/24

Провадження №: 2/755/1923/25

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" квітня 2025 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі:

Головуючого судді - Хромової О.О.

при секретарі - Бовкун М.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Термосклад» про стягнення грошових коштів,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до Дніпровського районного суду міста Києва з позовом, в якому просила стягнути з відповідача ТОВ «Термосклад» на свою користь грошові кошти у сумі 363 422,09 грн та судові витрати, що складаються із витрат на оплату судового збору у розмірі

3 634,22 грн та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн

Позов обґрунтовано тим, що 02 вересня 2022 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Термосклад» укладено договір позики № 1. Загальний розмір позики складав 600 000,00 грн, що еквівалентно 15 000,00 доларів США за курсом станом на день укладення договору. Договором сторони передбачили, що за користування позикою позичальник сплачує винагороду у розмірі 144 000,00 грн. Сума позики та винагорода підлягала поверненню до 05 вересня 2024 року згідно погодженого сторонами графіку. Позичальником здійснено часткове погашення боргу, залишок боргу за сумою позики складає 275 000,00 грн, залишок боргу за винагородою за користування позикою

- 66 000,00 грн.

Також, у зв`язку із простроченням виконання грошового зобов`язання, на підставі статті 625 ЦК України позивач має право на стягнення збитків від інфляції та 3 % річних від суми простроченої заборгованості, а саме 5 867,74 грн - 3 % річних та 16 554,35 грн - інфляційне нарахування.

У зв`язку з викладеним просила задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 07 листопада 2024 року відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи проводити у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Сторонам роз`яснено їх процесуальні права подати заяви по суті справи та встановлено відповідні строки.

У встановлений судом строк відповідач ТОВ «Термосклад» відзив на позов не подало. Конверт з ухвалою про відкриття провадження та копією позовної заяви з додатками, що двічі направлявся за адресою місцезнаходження відповідача, повернувся до суду не врученим з відміткою оператора поштового зв`язку «Укрпошта» про причини повернення: «за закінченням встановленого терміну зберігання» (перше відправлення) та «адресат відсутній за вказаною адресою» (повторне відправлення).

Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня

2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).

Верховний Суд у постанові від 11 червня 2021 року у справі № 2-6236/11 сформулював висновок, за яким у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернуто поштою у зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Додатково ухвалу про відкриття провадження у справі направлено на адресу електронної пошти ТОВ «Термосклад» - 34719970termo@gmail.com, зазначену у відомостях про юридичну особу, що містяться у загальнодоступному джерелі інформації - Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Відповідно до довідки про доставку електронного листа від 11 березня 2025 року, що міститься в матеріалах справи, ухвалу про відкриття провадження у справі від 07 листопада 2024 року доставлено на електронну адресу ТОВ «Термосклад» 11 березня 2025 року.

Відомостей про наявність у відповідача ТОВ «Термосклад» зареєстрованого електронного кабінету в системі «Електронний суд» ЄСІТС не встановлено.

Строки для подання відзиву та відповіді на відзив закінчились, а тому відповідно до частини восьмої статті 178 ЦПК України та частини п`ятої статті 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Враховуючи те, що розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, керуючись частиною другою статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані позивачем докази, суд приходить до таких висновків.

02 вересня 2022 року між ОСОБА_1 (позикодавець) та ТОВ «Термосклад» (позичальник) укладено договір позики № 1, за яким позикодавець надає у власність позичальника грошові кошти у розмірі, обумовленому цим договором, а позичальник зобов`язується повернути суму грошових коштів в порядку та на умовах, визначених цим договором. Грошовими коштами за цим договором є національна валюта України - гривня (пункти 1.1, 1.2 договору позики).

У пункту 2.1 договору позики сторони погодили, що загальний розмір позики складає 600 000,00 грн, що еквівалентно 15 000,00 доларів США за ринковим курсом станом на день укладення договору (1 долар США = 40,00 грн).

Також умовами договору передбачено, що за користування позикою позичальник сплачує на користь позикодавця винагороду у сумі 144 000,00 грн (пункт 2.2 договору позики).

Позика надається позичальнику для придбання вантажного автомобільного причепу, про що вказано у пункті 2.3 договору.

Позичальник надає позику протягом 10 календарних днів з моменту укладення договору. Позика надається у готівковій формі, шляхом внесення грошових коштів до каси позичальника (пункти 3.1, 3.2 договору позики).

У пункті 4.1 договору позики сторони погодили порядок повернення позики та встановили відповідні строки для внесення чергового платежу. Дата останнього платежу - до 05 вересня 2024 року.

Також сторони передбачили, що якщо позичальник своєчасно не здійснив черговий платіж, він зобов`язаний відшкодувати на вимогу позикодавця інфляційні втрати виходячи з офіційного індексу інфляції.

З квитанції до прибуткового касового ордеру від 05 вересня 2022 року № 18 встановлено, що ОСОБА_1 на підставі договору позики від 02 вересня 2022 року № 1 внесла до каси ТВ «Термосклад» грошові кошти у сумі 600 000,00 грн. Вказана квитанція містить підпис головного бухгалтера ТОВ «Термосклад» ОСОБА_2 та печатку підприємства.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори.

За змістом частин першої та другої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Положеннями статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків (постанова Верховного Суду від 22 лютого 2023 року в справі № 465/5980/17).

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.

Такі правові висновки про застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 24 лютого 2016 року у справі № 6-50цс16, від 13 грудня 2017 року у справі

№ 6-996цс17, та постановах Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14-ц, від

14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15, від 21 липня 2021 року у справі № 758/2418/17, від

14 липня 2022 року у справі № 204/4341/17.

Договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або речей, у разі відсутності цієї істотної умови договір вважається неукладеним. Сам по собі факт підписання сторонами тексту договору, без передачі грошей або речей, не породжує у майбутнього позичальника обов`язку повернути обумовлену угодою суму грошей або кількість визначених родовими ознаками речей.

Таким чином, факт отримання позичальником грошових коштів, момент їх отримання (як певний проміжок часу) є обов`язковою та істотною умовою договору позики, яку повинен встановити суд у справах цієї категорії.

Як уже зазначалося раніше, на підтвердження факту надання грошових коштів у позику ОСОБА_1 надано копію квитанції до прибуткового касового ордеру від 05 вересня 2022 року

№ 18 на суму 600 000,00 грн.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

З дослідженого договору позики від 02 вересня 2022 року № 1 встановлено, що сторони встановили, що позичальник зобов`язується сплатити ОСОБА_1 винагороду за користування позикою у сумі 144 000,00 грн, що передбачено пунктом 2.2 договору.

З графіку повернення позики, викладеного у пункті 4.1 договору встановлено, що сплата суми винагороди мала здійснюватися шляхом внесення ануїтетних платежів у розмірі 6 000,00 грн одночасно із внесенням чергового платежу на повернення основної суми позики.

Отже, сторони узгодили розмір плати за користування позикою у вигляді фіксованої суми, що підлягала сплаті у вигляді щомісячних ануїтетних платежів протягом строку користування позикою.

У частині першій статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить зобов`язання повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Відповідно до статті 525 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і одностороння відмова від зобов`язання не допускається.

Згідно із частиною першою статті 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Сторони дотримались письмової форми договору. Факт укладення договору позики і отримання позичальником коштів за таким договором підтверджено належними (письмовими) доказами.

Таким чином, позивач довів факт укладення договорів і факт передачі ним коштів позичальнику на вказаних у договорі умовах, тобто виконання ним умов такого договору.

З погодженого у договорі графіку повернення позики (пункт 4.1 договору) встановлено, що повернення суми позики мало здійснюватися шляхом внесення ануїтетних платежів у сумі

25 000,00 грн до 05 числа місяця, наступного від дати надання позики (перший платіж - до 05 жовтня 2022 року, останній до 05 вересня 2024 року). З урахуванням винагороди за користування позикою сума щомісячного платежу складала 31 000,00 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_1 зазначила, що відповідач - ТОВ «Термосклад», здійснив часткове погашення заборгованості за договором позики, а саме: 05 жовтня 2022 року у сумі 31 000,00 грн, 17 листопада 2022 року - 31 000,00 грн, 07 грудня 2022 року - 31 000,00 грн, 06 січня 2022 року - 31 000,00 грн, 07 лютого 2023 року - 31 000,00 грн, 10 березня 2023 року - 31 000,00 грн, 14 квітня 2023 року - 31 000,00 грн, 25 травня 2023 року - 31 000,00 грн, 16 червня 2023 року - 31 000,00 грн, 15 серпня 2023 року - 31 000,00 грн, 14 листопада 2023 року - 31 000,00 грн, 10 січня 2024 року - 31 000,00 грн, 02 серпня 2024 року - 31 000,00 грн.

Таким чином, ТОВ «Термосклад» в рахунок повернення позики за договором сплачено 403 000,00 грн, з яких на погашення основної заборгованості - 325 000,00 грн та 78 000,00 грн - на оплату винагороди за надання грошових коштів у позику.

В той же час відповідно до частини першої статті 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

З наведеного випливає, що якщо договір позики укладений в письмовій формі, то факт передачі грошових коштів може бути спростований у разі оспорення договору позики.

У статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

В разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц).

Відповідач не оспорював факту укладення договору позики від 02 вересня 2022 року, а також факту отримання грошових коштів, жодних доказів погашення заборгованості за договорами позики в повному обсязі не надавав, відзиву на позов не подав, факт наявності боргу і його розмір не оспорював.

Таким чином, встановлено, що відповідач свої договірні зобов`язання за договором позики від 02 вересня 2022 року належним чином не виконав, і не повернув позикодавцю грошові кошти у сумі і у строк, визначений такими договорами. При цьому, повернення чергових платежів здійснювалося з відступом від погоджених сторонами строків.

З наданого позивачем розрахунку заборгованості за договором позики від 02 вересня 2022 року встановлено, що залишок заборгованості ТОВ «Термосклад» складає 341 000,00 грн, з яких: залишок заборгованості за сумою позики - 275 000,00 грн, залишок несплаченої винагороди - 66 000,00 грн.

Враховуючи викладене вище, позов в частині вимог про стягнення заборгованості за договором позики є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню, тому з ТОВ «Термосклад» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню заборгованість за договором позики від 02 вересня 2022 року № 1 у розмірі 341 000,00 грн, з яких: залишок заборгованості за сумою позики - 275 000,00 грн, залишок несплаченої винагороди - 66 000,00 грн.

Щодо заявлених позивачем вимог щодо стягнення штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання суд зазначає таке.

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом положень статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Термін «користування чужими грошовими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Плата за прострочення виконання грошового зобов`язання врегульована законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Термосклад» договір позики передбачає обов`язок позичальника, у випадку несвоєчасного здійснення платежу, відшкодувати на вимогу позикодавця інфляційні втрати.

Положень про нарахування штрафних санкцій у погодженому сторонами розмірі у випадку прострочення виконання зобов`язань за договором вказаний договір позики не містить.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача втрат від інфляції та 3 % річних, суд зазначає таке.

З огляду на те, що відповідач порушив грошове зобов`язання у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення відповідно до статті 625 ЦК України.

Однак, при визначенні розміру суми, що підлягає до стягнення суд враховує таке.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц дійшла висновку про те, що положення статті 625 ЦК України поширюються на усі види грошових зобов`язань незалежно від природи їх виникнення - на підставі договору або делікту.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Відповідно до змісту статей 524, 533-535 та 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 01 жовтня 2014 року № 6-113цс14, з якою погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року № 686/21962/15-ц.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 квітня 2020 року у справі

№ 910/4590/19, аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 ЦК України, дійшла до висновку про те, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та

3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови), а поєднання цих вимог у одній справі не є обов`язковим.

З огляду на правову позицію, викладену у рішенні Верховного Суду України від 28 березня 2012 року у справі № 6-36736вов10, офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Водночас, Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» доповнено розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України пунктом 18.

Зокрема, вказаним пунктом визначено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті

106 Конституції України», введено в Україні воєнний стан із 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, строк дії якого неодноразово продовжувався.

Відтак, нарахування позивачем ОСОБА_1 інфляційних втрат та трьох відсотків річних за період після 24 лютого 2022 року не відповідає вимогам закону.

Таким чином, вимога позивача ОСОБА_1 про стягнення з ТОВ «Термосклад» 3 % річних у розмірі 5 867,74 грн та втрат від інфляції у розмірі 16 554,35 грн задоволенню не підлягає.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно із частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З огляду на проаналізовані правові норми, встановлені обставини, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до ТОВ «Термосклад» про стягнення боргу за договором позики від 02 вересня 2022 року № 1 підлягає частковому задоволенню.

Що стосується вимоги про стягнення судових витрат суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно частини восьмої статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Судові витрати, а саме витрати на оплату судового збору, підтверджено платіжною інструкцією від 01 листопада 2024 року про оплату судового збору на суму 3 634,22 грн.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В порядку статі 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення судовий збір у розмірі 3 410,00 грн у зв`язку із частковим задоволенням позову.

Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Судові витрати на правничу допомогу це фактично понесені стороною і документально підтверджені витрати, пов`язані з наданням цій стороні правової допомоги адвокатом або іншим спеціалістом в галузі права при вирішенні цивільної справи в розумному розмірі з урахуванням витраченого адвокатом часу.

Згідно із частиною першою статті 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони.

Частиною третьою цієї статті передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат, учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як вбачається з аналізу наведених правових норм, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, на користь якої ухвалене рішення, за рахунок іншої сторони. При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі № 814/698/16.

На підтвердження здійснення позивачем витрат на професійну правничу допомогу представником позивача долучено: ордер про надання правничої допомоги від 01 листопада 2024 року серії АА № 1503634, копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю від 02 листопада 2018 року серії КВ № 000352, копію договору про надання правової допомоги від 29 жовтня 2024 року № б/н, укладеного між ОСОБА_1 та адвокатом Майструком Є.С., попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат від 31 жовтня 2024 року, платіжну інструкцію від 01 листопада

2024 року про сплату по договору про надання правової допомоги від 29 жовтня 2024 року на суму 10 000,00 грн

Заперечень відповідача щодо заявленої позивачем до стягнення суми судових витрат не надходило, із клопотанням про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, ТОВ «Термосклад» не зверталося.

Отже, в порядку статі 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягають до стягнення витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 9 383,02 грн у зв`язку із частковим задоволенням позову.

На підставі викладеного, керуючись статтями 207, 208, 525, 526, 527, 536, 625, 626, 629, 638 1046, 1047 ЦК України, статтями 4, 5, 12, 13, 141, 259, 263 - 265, 274, 279, 353 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Термосклад» про стягнення грошових коштів, - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Термосклад» на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 02 вересня 2022 року № 1 у сумі 341 000,00 грн (триста сорок одна тисяча гривень 00 копійок).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Термосклад» на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 3 410,00 грн (три тисячі чотириста десять гривень 00 копійок), витрати на професійну правничу допомогу у сумі 9 383,02 грн (дев`ять тисяч триста вісімдесят три гривні 02 копійки).

У задоволенні іншої частини вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Термосклад», ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 34719970, адреса місцезнаходження: вул. Райдужна, буд. 4, м. Київ, 02233.

Повний текст рішення виготовлено 15 квітня 2025 року.

Суддя О.О. Хромова