Рішення

від 15.04.2025 по справі 907/148/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2025 р. м. УжгородСправа № 907/148/25

Суддя Господарського суду Закарпатської області Лучко Р.М.,

Розглянувши матеріали справи

за позовом Тячівської окружної прокуратури Закарпатської області, м. Тячів Закарпатської області в інтересах держави в особі

позивача Тячівської міської ради Закарпатської області, м. Тячів Закарпатської області

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Простір Плюс», м. Львів

про стягнення 156 928,98 грн

секретар судового засідання - Піпар А.Ю.

учасники справи не викликались

ВСТАНОВИВ:

Тячівська окружна прокуратура звернулася до Господарського суду Закарпатської області в інтересах держави в особі Тячівської міської ради Закарпатської області з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Простір Плюс» 156 928,98 грн безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою комунальної власності площею 1,5 га, кадастровий номер 2124410100:07:001:0158 за період з 20.10.2022 до 28.02.2024 без укладеного договору оренди землі в порушення норм Земельного кодексу України.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №907/148/25 визначено головуючого суддю Лучка Р.М., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 лютого 2025 року.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 17 лютого 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено розглянути спір в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи та встановлено строки для подання заяв по суті спору.

Відповідач не скористався наданим йому правом заперечити проти позовних вимог та надати суду відзив на позов, хоча про розгляд справи був повідомлений належним чином у встановленому законом порядку.

Так, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 17.02.2025, які надсилалися судом на офіційну юридичну адресу відповідача (79034, м. Львів, вул. Литвиненка, буд. 3) вручена Товариству з обмеженою відповідальністю «Простір Плюс» 25.02.2025 відповідно, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення за трек-номером 0601115289156 та вбачається з відомостей з вебсайту Укрпошти щодо відстеження рекомендованого відправлення за трек-номером 0601115289156.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що відповідач вважається належним чином повідомленим про розгляд даної справи в суді, мав час та можливість надати свої заперечення з приводу предмета спору, докази, які мають значення для розгляду справи по суті.

Учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд (ч. 2 ст. 14 ГПК України).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).

Відтак, відповідно до положень ч. ч. 8, 9 ст. 165, ч. 1 ст. 251 ГПК України у зв`язку з ненаданням відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

ПОЗИЦІЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Правова позиція позивача.

Позовні вимоги обґрунтовуються використанням відповідачем земельної ділянки комунальної власності площею 1,5 га на вул. Заводська, 1 в м. Тячів Закарпатської області, кадастровий номер 2124410100:07:001:0158 без належної правової підстави, у зв`язку з чим, за переконанням прокурора, Товариство з обмеженою відповідальністю «Простір Плюс» безпідставно зберегло грошові кошти, які мало сплатити за використання земельної ділянки за період з 20.10.2022 року (дата набуття права власності на нерухоме майно, що розташоване на земельній ділянці) по 28.02.2024 року (дата укладення договору оренди земельної ділянки між сторонами у справі).

На переконання прокурора відповідач, як власник нежитлових будівель та споруд, що розташовані на такій земельній ділянці та фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, на підставі частини першої статті 1212 ЦК України зобов`язаний сплатити безпідставно збережені кошти за використання земельної ділянки кадастровий номер 2124410100:07:001:0158 в період з 20.10.2022 по 28.02.2024, що за підрахунками прокурора становить 156 928,98 грн.

Заперечення (відзив) відповідача.

Відзив на позов відповідачем не подано.

ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОБСТАВИНИ СПРАВИ.

12 березня 2020 року проведено державну реєстрацію земельної ділянки комунальної власності кадастровий номер 2124410100:07:001:0158, площею 1,5 га, місце розташування: м. Тячів Закарпатської області, вул. Заводська, 1, категорія земель землі житлової та громадської забудови, цільове призначення: 02.10. Для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури, що підтверджується долученими до позовної заяви відомостями з Державного земельного кадастру про земельну ділянку кадастровий номер 2124410100:07:001:0158.

Надана прокурором Інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №389812957 від 06.08.2024 року свідчить, що 12 березня 2020 року державним реєстратором Тячівської міської ради Закарпатської області проведено державну реєстрацію права комунальної власності територіальної громади Тячівської міської ради на земельну кадастровий номер 2124410100:07:001:0158, площею 1,5 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомості 2053979621244.

Крім того, з означеної Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №389812957 від 06.08.2024 року вбачається реєстрація права оренди земельною ділянкою комунальної власності кадастровий номер 2124410100:07:001:0158, площею 1,5 га за Приватним акціонерним товариством «Кордон» (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №51615473 від 14.03.2020) та припинення права оренди у зазначеного Товариства з 01 липня 2020 року на підставі рішення Тячівської міської ради Закарпатської області №4546 від 27.02.2020 (рішення індексний номер 52944886 від 03.07.2020).

19 жовтня 2022 року між Продавцем Приватним акціонерним товариством «Кордон» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Простір Плюс», як Покупцем укладено Договір купівлі-продажу, за умовами п.п. 1.1., 1.4. якого Продавець передає (продає), а Покупець приймає (купує) у власність нежитлові будівлі (складові частини: цех асептики (літ. Ч), загальною площею 707,2 м.кв.; склад (літ. Ш), загальною площею 1319,2 м.кв.; цех асептики квасу (літ. Щ), загальною площею 655,2 м.кв.; склад тари №2 (літ. Ю), загальною площею 406,3 м.кв.), загальною площею 3087,9 м.кв. та зобов`язується сплатити Продавцю за зазначене нерухоме майно грошові кошти згідно з домовленістю, встановленою цим договором.

За змістом п. 1.5. Договору від 19.10.2022 об`єкт продажу знаходиться на земельній ділянці, площею 1,5 га, кадастровий номер 2124410100:07:001:0158.

Право власності відповідача на зазначені в Договорі від 19.10.2022 об`єкти нерухомого майна, які розташовані на земельній ділянці площею 1,5 га, кадастровий номер 2124410100:07:001:0158 підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 06.08.2024 за №389822301.

Також, судом встановлено, що 30 листопада 2023 року між Тячівською міською радою Закарпатської області, як Орендодавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Простір Плюс», як Орендарем укладено Договір оренди землі №13/07-09 за змістом п.п. 1, 2 якого Орендодавець надає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення кадастровий номер 2124410100:07:001:0158, площею 1,5 га для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель і споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, яка знаходиться в м. Тячів, по вул. Заводська, 1-Г.

Згідно з Актом прийняття-передачі земельної ділянки від 30.11.2023 на виконання умов Договору земельна ділянка кадастровий номер 2124410100:07:001:0158, площею 1,5 га передана в оренду відповідачу.

Речове право оренди Товариства з обмеженою відповідальністю «Простір Плюс» на земельну ділянку кадастровий номер 2124410100:07:001:0158, площею 1,5 га зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 28.02.2024 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 04.03.2024 індексний номер 71893107).

З урахуванням наведеного, прокурор стверджує, що відповідач з 20.10.2022 (дати набуття права власності на земельній ділянці, площею 1,5 га, кадастровий номер 2124410100:07:001:0158 і по 28.02.2024 (дата набуття права оренди на спірну земельну ділянку за Договором оренди від 30.11.2023) використовував земельну ділянку комунальної форми власності кадастровий номер 2124410100:07:001:0158, площею 1,5 га для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель і споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості - без належної на те правової підстави.

Відповідачем використання земельної ділянки кадастровий номер 2124410100:07:001:0158 у спірний період не спростовано, а відповідно до листа Тячівської міської ради Закарпатської області №05-26/1118 від 20.08.2024 від 20.08.2024 органом місцевого самоврядування повідомлено прокурора, що кошти за користування спірною земельною ділянкою з 20.10.2022 по 28.02.2024 не сплачувалися.

З листа від 12.09.2024 за №10-7-0.4-4416/2-24 Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області вбачається, що відповідно до витягів із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 28.09.2023 за №3383/221-23 та від 08.07.2024 № НВ-9943153082024, нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 2124410100:07:001:0158, площею 1,5 га на 2023 рік становить 3 830 550,00 грн, на 2024 рік 4 164 518,93 грн; у 2022 році витяг про нормативну грошову оцінку земельної ділянки з кадастровим номером кадастровий номер 2124410100:07:001:0158 не формувався, а відтак надати відповідну інформацію не можливо.

Розмір безпідставно збережених коштів прокурором розраховано як розмір плати за земельні ділянки комунальної власності у вигляді орендної плати за землю, який нараховується та сплачується за мінімально визначеною Податковим кодексом України ставкою 3% від нормативної грошової оцінки земельних ділянок, виходячи з зазначеної в листі від 12.09.2024 за №10-7-0.4-4416/2-24 Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області та відповідно до витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 28.09.2023 за №3383/221-23 розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки кадастровий номер 2124410100:07:001:0158 у 2023 році в розмірі 3 830 550,00 грн.

При цьому, з листа Тячівської міської ради Закарпатської області №05-26/1118 від 20.08.2024 від 20.08.2024 вбачається, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки кадастровий номер 2124410100:07:001:0158 за період з 19.10.2022 по 27.02.2024 не проводилася.

Відповідно до наданого прокурором та здійсненого позивачем розрахунку безпідставно збережених коштів за фактичне користування відповідачем земельною ділянкою кадастровий номер 2124410100:07:001:0158, площею 1,5 га, у вигляді орендної плати за землю за період з 20.10.2022 по 28.02.2024, загальна сума безпідставно збережених коштів складає 156 929,98 грн.

Таким чином, розмір нарахованої відповідачу безпідставно збереженої в період з 20.10.2022 по 28.02.2024 орендної плати становить 156 929,98 грн, з вимогами про стягнення якої прокурором подано даний позов до господарського суду.

ПРАВОВЕ ОБГРУНТУВАННЯ І ОЦІНКА СУДУ.

Щодо підстав для представництва прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах, суд зазначає наступне.

Згідно з ст.131-1 Конституції України на органи прокуратури України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Виходячи з вимог п.п.1, 2 ч.1 ст. 3 Закону України «Про прокуратуру», діяльність органів прокуратури ґрунтується на засадах верховенства права та законності.

Відповідно до частини 3 статті 23 цього ж нормативно-правового акту, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття інтерес держави.

Суд зазначає, що рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2002 №15-рп/2002 (справа про досудове врегулювання спорів) визначено, що положення частини другої статті 124 Конституції України стосовно поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб`єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист. Обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (п. 4 мотивувальної частини).

Ці міркування Конституційний Суд зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак висловлене Судом розуміння поняття інтереси держави має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Відтак, інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація інтересів держави, особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Аналіз ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дає суду підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Перший виключний випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

Не здійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

При цьому суд звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

При зверненні з даним позовом до суду прокурором позивачем визначено Кольчинську селищну раду за позовною вимогою про стягнення безпідставно утриманих коштів за користування земельною ділянкою комунальної власності за кондикційним зобов`язанням.

Так, Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля є об`єктом власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до Закону.

Земля як основне національне багатство, що перебуває під охороною держави, є об`єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об`єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб. Право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд. (ст. 79 ЗК України).

За встановленими у справі обставинами, 12 березня 2020 року проведено державну реєстрацію земельної ділянки комунальної власності кадастровий номер 2124410100:07:001:0158, площею 1,5 га, місце розташування: м. Тячів Закарпатської області, вул. Заводська, 1, категорія земель землі житлової та громадської забудови, цільове призначення: 02.10. Для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури та 12 березня 2020 року державним реєстратором Тячівської міської ради Закарпатської області Лазар Д.В. проведено державну реєстрацію права комунальної власності територіальної громади Тячівської міської ради на земельну кадастровий номер 2124410100:07:001:0158, площею 1,5 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомості 2053979621244.

У пункті 10 прикінцевих та перехідних положень Закону України від 21.05.1997 № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що з набранням чинності цим Законом майно, яке до прийняття Конституції України у встановленому законодавством порядку передане державою до комунальної власності адміністративно-територіальних одиниць та набуте ними на інших законних підставах, крім майна, що відчужене у встановленому законом порядку, є комунальною власністю відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст. Майно, передане до комунальної власності областей і районів, а також набуте на інших законних підставах, є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст, управління яким відповідно до Конституції України здійснюють районні і обласні ради або уповноважені ними органи. Відчуження зазначеного майна здійснюється лише за рішенням власника або уповноваженого ним органу. За пропозицією сільських, селищних, міських рад районні, обласні ради повинні приймати рішення про передачу до комунальної власності відповідних територіальних громад окремих об`єктів, спільної власності територіальних громад, які знаходяться на їх території і задовольняють колективні потреби виключно цих територіальних громад.

Із уведенням у дію 01.01.2002 нового ЗК України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності, про що зазначено у частині 2 статті 83 ЗК України.

Отже, принцип розмежування земель державної і комунальної власності відображено у положеннях ЗК України, який, зокрема, полягає у визнанні пріоритету належності земель у межах населеного пункту відповідній територіальній громаді. Тобто всі землі у межах населеного пункту вважаються такими, що із 01.01.2002 перебувають у комунальній власності, крім земель, належність яких державі або приватним власникам зафіксована у ЗК України.

Законом України від 05.02.2004 №1457-IV «Про розмежування земель державної та комунальної власності» (втратив чинність 01.01.2013, підстава - Закон №5245-VI) було визначено правові засади розмежування земель державної та комунальної власності і повноваження органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо регулювання земельних відносин з метою створення умов для реалізації ними конституційних прав власності на землю, забезпечення національного суверенітету, розвитку матеріально-фінансової бази місцевого самоврядування.

У статті 5 цього Закону було наголошено, що суб`єктами права власності на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування. Водночас при розмежуванні земель державної та комунальної власності до земель комунальної власності територіальних громад сіл, селищ, міст передаються: усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної власності та земель, віднесених до державної власності; земельні ділянки за межами населених пунктів, на яких розташовані об`єкти комунальної власності; землі запасу, які раніше були передані територіальним громадам сіл, селищ, міст відповідно до законодавства України; земельні ділянки, на яких розміщені об`єкти нерухомого майна, що є спільною власністю територіальної громади та держави (стаття 7 Закону України «Про розмежування земель державної та комунальної власності»).

Із 01.01.2013 набув чинності Закон №5245-VI, за змістом пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» якого з дня набрання чинності цим Законом землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються: а) земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади; які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій; б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах «а» і «б» пункту 4 цього розділу.

Згідно з пунктом 5 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №5245-VI державна реєстрація права держави чи територіальної громади на земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, здійснюється на підставі заяви органів, які згідно зі статтею 122 ЗК України передають земельні ділянки у власність або у користування, до якої додається витяг з Державного земельного кадастру про відповідну земельну ділянку

Як передбачено у пункті 6 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №5245-VI, «у разі якщо відомості про земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, не внесені до Державного реєстру земель, надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для державної реєстрації таких земельних ділянок, а також її затвердження здійснюються: у межах населених пунктів - сільськими, селищними, міськими радами; за межами населених пунктів - органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють розпорядження такими земельними ділянками».

За змістом пункту 9 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 5245-VI державна реєстрація речових прав на земельні ділянки державної та комунальної власності, зазначених у пунктах 3 і 4 цього розділу, здійснюється в порядку, встановленому законом.

У подальшому Законом України від 28.04.2021 № 1423-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» (далі - Закон № 1423-ІХ) були внесені зміни до пункту 24 розділу X «Перехідні положення» ЗК України, згідно з якими з дня набрання чинності цим пунктом, а саме з 27.05.2021, землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, за виключенням переліку земель, зазначених у підпунктах «а»-«е» абзацу 1 цього пункту.

При цьому, абзацом 2 пункту 24 розділу X «Перехідні положення» ЗК України в редакції Закону України №1423-ІХ визначено, що земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.

Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом (абз. 3 п. 24 розділу X «Перехідні положення» ЗК України в редакції Закону України №1423-ІХ).

Таким чином, правовою підставою для набуття права комунальної власності та (відповідно) припинення права державної власності на земельні ділянки що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до пункту 24 розділу X «Перехідні положення» ЗК України в редакції Закону України №1423-ІХ і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є факт реєстрації права комунальної власності на такі ділянки.

Отже, беручи до уваги наведені положення ЗК України і пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №5245-VI, Тячівська міська рада Закарпатської області на час спірних правовідносин є власником спірної земельної ділянки кадастровий номер 2124410100:07:001:0158, площею 1,5 га, оскільки ці ділянки розташовані в межах населеного пункту м. Тячів Закарпатської області, вул. Заводська, 1, була сформованою у Державному земельному кадастрі в розумінні земельного законодавства та право комунальної власності на неї зареєстроване у встановленому законом порядку за позивачем.

Таким чином, суб`єктом владних повноважень, уповноваженим представляти інтереси держави у спірних правовідносинах та отримувати орендну плату за користування земельної ділянки, розташованої в м. Тячів Закарпатської області, є Тячівська міська рада Закарпатської області.

Відповідно до частин третьої - п`ятої статті 53 ГПК України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Так, для вирішення питання щодо наявності підстав для представництва інтересів держави в особі Тячівської міської ради Закарпатської області в суді, відповідно до ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», Тячівська окружна прокуратура зверталася з листом-повідомлення №07.52-104-6600 вих-24 від 14.10.2024 до Тячівської міської ради Закарпатської області, в особі Тячівського міського голови з проханням вжиття заходів правового характеру з метою захисту інтересів держави в частині забезпечення надходження грошових коштів від оренди земельної ділянки до місцевого бюджету, в тому числі шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

На адресу Тячівської окружної прокуратури Тячівською міською радою надіслано у відповідь лист №05-26/1532 від 25.11.2024, в якому зазначено про вжиття щодо відповідача заходів претензійного характеру щодо стягнення безпідставно збереженої орендної плати та за відсутності відповіді на звернення до відповідача з приводу оплати безпідставно збережених коштів, в органу місцевого самоврядування відсутня можливість звернення до суду з відповідним позовом, у зв`язку з чим позивач просив прокурора самостійно подати такий позов до суду.

Згідно з ст. 80 ЗК України суб`єктами права власності на землю, є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам, є комунальною власністю.

Як вбачається із ч. 2 ст. 83 ЗК України у комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; в) землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.

Частиною 1 статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до п. 5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюю відповідні ради.

Згідно з п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.

До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать делеговані повноваження щодо здійснення контролю за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель, природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворенням лісів. (ст. 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Частиною 5 статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності.

Крім того, відповідно до п. 8 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів.

Згідно зі ст. 143 Конституції України, носієм права комунальної власності є територіальні громади, які здійснюють правління майном безпосередньо, або через утворені ними органи місцевого самоврядування.

Частиною 1 статті 62 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що держава фінансово підтримує місцеве самоврядування, бере участь у формуванні доходів місцевих бюджетів, здійснює контроль за законним, доцільним, економічним, ефективним витраченням коштів та належним їх обліком. Вона гарантує органам місцевого самоврядування доходну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб.

За висновками КГС ВС, викладеними у постанові від 22.12.2022 у справі № 904/123/22, органам місцевого самоврядування надано широкі права для здійснення економічного і соціального розвитку на своїй території. Так, частинами першою та другою статті 143 Конституції України передбачено, зокрема, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції. Обласні та районні ради затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку відповідних областей і районів та контролюють їх виконання; затверджують районні і обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм, та контролюють їх виконання; вирішують інші питання, віднесені законом до їхньої компетенції.

Згідно зі статтею 172 ЦК України територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

З урахування викладеного, оскільки власником земельної ділянки кадастровий номер 2124410100:07:001:0158, площею 1,5 га в спірний період за встановленими вище обставинами та на час розгляду справи в суді є Тячівська міська територіальна громада в особі Тячівської міської ради Закарпатської області, яка від імені територіальної громади здійснює відповідно до закону правомочності щодо володіння, користування та розпорядження земельними ділянками територіальної громади комунальної власності, суд висновує, що Тячівська міська рада Закарпатської області є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов`язаних із справлянням орендної плати за землю, наповнення місцевого бюджету, а тому є належним позивачем у цій справі.

Разом із цим відповідно до абзаців першого - третього частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи його законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло з власності держави), а також таких чинників, як значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону № 1697-VII, і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Так, Тячівською окружною прокуратурою в порядку ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» листом від 25.11.2024 №07.52-105-987-24 повідомлено Тячівську міську раду про подання позовної заяви до Господарського суду Закарпатської області щодо стягнення безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою кадастровий номер 2124410100:07:001:0158 в сумі 156 928,98 грн.

Отже, із наведеного вбачається, що прокурор у поданій позовній заяві правомірно зазначив, що Тячівською міською радою не здійснюється захист інтересів держави у спірних правовідносинах, а відтак ним доведені належним чином підстави для звернення з відповідним позовом до суду в інтересах держави.

Зазначене узгоджується з позицією Великої палати Верховного Суду, що викладена у постанові від 26.05.2020 у справі 912/2385/18, згідно з якою, звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокурату», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджувані порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Щодо спірних правовідносин.

Відповідно до ст.14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою, виключно, відповідно до закону.

Використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону (ст. 206 Земельного кодексу України, далі ЗК України).

Стаття 1 Закону України «Про оренду землі» визначає, що оренда землі це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (п.п.14.1.136 п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України, далі ПК України).

Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України у вказаній редакції).

З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття «земельний податок» і «орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності».

Оскільки відповідач у спірний період не був власником або постійним землекористувачем земельної ділянки кадастровий номер 2124410100:07:001:0158, площею 1,5 га, за адресою м. Тячів Закарпатської області, вул. Заводська, 1, а тому не вважався суб`єктом плати за землю у формі земельного податку. При цьому, єдино можливою формою здійснення плати за землю для нього, як землекористувача, є орендна плата (підпункт 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Відповідної правової позиції дотримується Верховний Суд у своїй постанові від 07.07.2020 у справі №922/3208/19.

З огляду на вищевказані законодавчі приписи, предметом доказування у даному спорі є, зокрема, обставини щодо земельної ділянки, площі, меж та кадастрового номеру земельної ділянки, право на яку перейшло до набувача будівлі.

Відповідно до положень ч.1 ст. 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру; сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера; земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї (ч.ч.1, 3, 4, 9 ст.79-1 ЗК України)

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про оренду землі» об`єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.

Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди (ч. 1 ст. 21 названого Закону).

Отже, позивач у даній справі має надати докази існування протягом зазначеного в позові періоду земельної ділянки як об`єкта цивільних прав у розумінні та визначенні земельного законодавства, а також обґрунтованість розрахунку стягуваної суми (збереженого відповідачем за рахунок позивача майна (коштів).

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №922/392/18, від 07.02.2019 у справі №922/3639/17, від 06.02.2018 у справі №923/921/17.

Майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки (ч.1 ст.190 ЦК України).

З приписів статті 79-1 Земельного кодексу України вбачається, що земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

Матеріалами справи, зокрема інформацією з Державного земельного кадастру Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав №389812957 від 06.08.2024 року підтверджується, що спірна земельна ділянка комунальної власності, площею 1,5 га є сформованою в розумінні чинного законодавства з 12.03.2020, їй присвоєно кадастровий номер 2124410100:07:001:0158.

Предметом позову в цій справі є стягнення з власника об`єкту нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування, без належних на те правових підстав, земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розміщений.

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. (ч.ч. 1-2 ст. 1212 ЦК України).

Набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна (ст. 1213 ЦК України).

За змістом глави 15 ЗК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, право користування земельною ділянкою комунальної власності реалізується, зокрема, через право оренди.

Відповідно до статті 80 Земельного кодексу України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Частина перша статті 93 Земельного кодексу України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт «в» частини першої статті 96 Земельного кодексу України).

Відповідно до ст. 122, 123, 124 Земельного кодексу України селищні ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (стаття 125 Земельного кодексу України).

Отже, за змістом вказаних приписів закону виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.

Нормами ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України встановлено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об`єкти (крім багатоквартирних будинків).

З наявних в матеріалах справи доказів, зокрема, Договору купівлі-продажу від 19.10.2022 вбачається, що відповідач 19.10.2022 набув право власності на нерухоме майно (нежитлові будівлі, що знаходяться в м. Тячів, по вул. Заводська, 1-Г), які розташовані на земельній ділянці кадастровий номер 2124410100:07:001:0158, площею 1,5 га, цільове призначення земельної ділянки для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель і споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості.

Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у постанові від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20 з огляду на положення законодавства та численні правові висновки Верховного Суду дійшов висновку, що із дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, а тому із цієї дати у власника об`єкта нерухомого майна виникає обов`язок сплатити за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташоване. При цьому до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, такі кошти є безпідставно збереженими.

Матеріали справи, зокрема Інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №389812957 від 06.08.2024 року, свідчить, що на момент переходу до відповідача права власності на об`єкти нерухомості, які розташовані на спірній земельні ділянці речове право оренди попереднього власника таких об`єктів (ПрАТ «Кордон») було припинено на підставі рішення Тячівської міської ради Закарпатської області №4546 від 27.02.2020 (рішення індексний номер 52944886 від 03.07.2020).

Таким чином, за встановленими судом обставинами, попередній власник об`єктів нерухомості (нежитлових будівель (складові частини: цех асептики (літ. Ч), загальною площею 707,2 м.кв.; склад (літ. Ш), загальною площею 1319,2 м.кв.; цех асептики квасу (літ. Щ), загальною площею 655,2 м.кв.; склад тари №2 (літ. Ю), загальною площею 406,3 м.кв.), загальною площею 3087,9 м.кв.) ПрАТ «Кордон» не уклав новий Договір оренди земельної ділянки кадастровий номер 2124410100:07:001:0158, а саме право користування означеною земельною ділянкою до відповідача перейшло згідно з приписами ст. 120 ЗК України, ст. 377 ЦК України 19.10.2022 року у зв`язку з набуттям права власності на розташовані на такій земельній ділянці об`єкти нерухомості відповідно до Договору купівлі-продажу від 19.10.2022 року.

В матеріалах справи відсутні також і докази належного оформлення новим власником об`єктів нерухомості (відповідачем у справі) права користування спірною земельною ділянкою кадастровий номер 2124410100:07:001:0158, площею 1,5 га, у спірний період користування (з 20.10.2022 по 28.02.2024), зокрема, укладення договорів оренди з Тячівською міською радою та державної реєстрації такого права.

З урахуванням наведеного, суд висновує, що відповідач з дати набуття ним права власності на нежитлові будівлі, загальною площею 3087,9 м.кв., що знаходяться в м. Тячів, по вул. Заводська, 1-Г і до 28.02.2024 (до державної реєстрації права оренди за укладеним між сторонами Договором оренди від 30.11.2023) користувався такою земельною ділянкою, на якій вони (об`єкти нерухомості) розташовані без достатньої правової підстави.

Відповідно до правової позиції, наведеної у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, від 04.12.2019 у справі №917/1739/17 та у п. 65 постанови Велика Палата Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати, є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

Пункт 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачає, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди (ст. 21 Закону України «Про оренду землі»).

Відповідно до абз.3 ч.1 ст.13 Закону України «Про оцінку земель» нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки, зокрема, комунальної власності. Абзац1 п. 289.1 Податкового кодексу України передбачає, що для визначення розміру орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Згідно ч.2 ст. 20 Закону України «Про оцінку земель» дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки.

Нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 ПК України (відповідна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 у справі №920/739/17).

При цьому у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.02.2022 у справі № 646/4738/19 зазначено, що з огляду на положення Закону України «Про оцінку земель» витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки є належним та допустимим доказом, який підтверджує дані про нормативну грошову оцінку земельної ділянки.

В матеріалах справи відсутні докази встановлення на території Тячівської територіальної громади ставок оренди за використання земельних ділянок комунальної власності протягом 2022-2024 років органом місцевого самоврядування інших, ніж у мінімально визначеному ПК України розмірі, а згідно з листом Тячівської міської ради Закарпатської області №05-26/1118 від 20.08.2024 від 20.08.2024 нормативна грошова оцінка спірної земельної ділянки в означений період органом місцевого самоврядування не затверджувалася.

Водночас, відповідно до ст. 14.1.125, 14.1.136 Податкового кодексу України орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є обов`язковим платежем, а його розмір визначається на підставі законодавчих актів, тобто є регульованою ціною. Згідно зі ст. 284 Податкового кодексу України, органи самоврядування встановлюють ставки плати за землю, що сплачується на відповідній території.

Положеннями п.п. 288.5.1. п. 288.5. ст. 288 Податкового кодексу України визначено, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу для земельних ділянок, нормативно грошову оцінку яких проведено, не може бути меншою за розмір земельного податку, який, у свою чергу, для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, становить не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки.

Відповідно до пункту 289.1 статті 289 Податкового Кодексу України, для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка земель і земельних ділянок на 1 січня поточного року, за певною формулою (пункт 289.2 статті 289 Податкового Кодексу України).

Отже, нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який у будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено приписами підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового Кодексу України.

Суд враховує, що при стягненні безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати, нарахування мають здійснюватися позивачем не самостійно (шляхом арифметичного розрахунку без проведення нормативної грошової оцінки землі), а виключно на підставі витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель (постанови Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 922/902/18, від 08.08.2019 у справі № 922/1276/18, від 01.10.2019 у справі № 922/2082/18, від 06.11.2019 у справі № 922/3607/18).

При цьому, чинне законодавство не містить обґрунтування обов`язковості надання витягу з технічної документації за кожен календарний рік упродовж спірного періоду, формування такого здійснюється автоматично в режимі реального часу, тобто на час звернення заявника, у зв`язку з чим програмним забезпеченням і чинним законодавством не передбачено формування вказаних витягів на певну дату, яка вже минула (вказаний правовий висновок викладено у постанові ВС від 29.05.2020 у справі № 922/2843/19).

Верховний Суд у справі №922/2060/20 зауважив, що витяг може бути доказом проведення оцінки та визначати дані про акту оцінку як на момент його видачі, так за попередній період, за умови, що нормативно-грошова оцінка була сталою і не зазнала змін у цей період.

З аналізу наявного в матеріалах справи листа Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області від 12.09.2024 за №10-7-0.4-4416/2-24 з інформацією про нормативну грошову оцінку земельної ділянки кадастровий номер 2124410100:07:001:0158 відповідно до витягів із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 28.09.2023 за №3383/221-23 та від 08.07.2024 № НВ-9943153082024 вбачається, що у 2023 році НГО становила 3 830 550,00 грн, в 2024 рік 4 164 518,93 грн, а за 2022 рік відповідні відомості відсутні.

Позатим, прокурор відповідно до наданого суду розрахунку безпідставно збережених відповідачем коштів за період з 20.10.2022 по 28.02.2024 розмір орендної плати обраховує, виходячи з нормативної грошової оцінки земельної ділянки кадастровий 2124410100:07:001:0158, площею 1,5 га, яка була чинною у 2023 році.

Водночас, пунктом 289.1 ст. 289 Податкового кодексу України, становлено, що для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель (п. 289.2 ст. 289 ПК України). Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель.

Згідно з повідомленням Держгеокадастру про індексацію нормативної грошової оцінки земель за 2023 рік (https://land.gov.ua/derzhgeokadastr-povidomlyaye-pro-indeksacziyu-normatyvnoyi-groshovoyi-oczinky-zemel-za-2023-rik/) коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель у розрізі 2022 року для земель і земельних ділянок (крім сільськогосподарських угідь) становить 1,15.

Суд враховує, що в листі Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області від 12.09.2024 за №10-7-0.4-4416/2-24 (з посиланням на витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 28.09.2023 за №3383/221-23) та в укладеному сторонами Договорі оренди від 30.11.2023 підтверджено розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки кадастровий номер 2124410100:07:001:0158 у 2023 році в сумі 3 830 550,00 грн.

При цьому, з урахуванням наведених вище приписів податкового законодавства та за відсутності доказів затвердження органом місцевого самоврядування у 2023 році нової НГО земельної ділянки кадастровий номер 2124410100:07:001:0158 (лист Тячівської міської ради Закарпатської області №05-26/1118 від 20.08.2024 від 20.08.2024), суд висновує, що вказана сума НГО є проіндексованою нормативною грошовою оцінкою 2022 року на коефіцієнт індексації (1,15), з урахуванням чого розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки кадастровий номер 2124410100:07:001:0158 у 2022 році повинен становити 3 330 913,04 грн (3 830 550,00 грн/1,15).

Варто зважати, що відповідачем не спростовано належними та допустимими доказами розрахунки прокурора, з огляду на категорію та функціональне використання спірних земельних ділянок, суд вважає правомірним застосування при розрахунку суми несплаченої відповідачем орендної плати ставки у мінімально визначеному п.п. 288.5.1. п. 288.5. ст. 288 Податкового кодексу України розмірі 3% від нормативної грошової оцінки землі, виходячи з розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки у 2022 році 3 330 913,04 грн, у 2023 році 3 830 550,00 грн та у 2024 році 4 146 518,93 грн.

З урахуванням викладеного, судом встановлено, що в сукупності, за період з 20 жовтня 2022 року по 28 лютого 2024 року включно відповідач мав сплатити позивачу 155 527,11 грн плати за користування земельною ділянкою (в тому числі 19 878,02 грн у 2022 році (з 20.10.2022 по 31.12.2022), 114 916,50 грн у 2023 році та 20 732,59 грн (з 01.01.2024 по 28.02.2024) у 2024 році).

Нараховані прокурором 1401,87 грн безпідставно збережених коштів за 2022 рік, виходячи з розміру нормативної грошової оцінки 2023 року не можуть вважатися судом правомірними, а відтак в цій частині позовних вимог прокурору належить відмовити.

З аналізу змісту норм ст. ст. 1212-1214 ЦК України, абз. 4 ч. 1 ст. 144, абз. 5 ч. 1 ст.174 Господарського кодексу України випливає, що зобов`язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (кондикційне зобов`язання) виникає за одночасної наявності трьох умов: 1) відбувається набуття чи збереження майна; 2) правові підстави для набуття чи збереження майна відсутні; 3) набуття чи збереження здійснюється за рахунок іншої особи.

З матеріалів справи вбачається, що в даному разі наявні усі три названі ознаки.

Таким чином, судом на підставі поданих доказів встановлено, що відповідач зберіг (заощадив) у себе майно - кошти, котрі у вигляді орендної плати, що нараховується за володіння і користування спірними земельними ділянками. Водночас, відсутність договору оренди земельної ділянки має фактичним наслідком набуття відповідачем володіння і користування чужою земельною ділянкою без відповідної грошової компенсації. В результаті відбулося збереження (заощадження) відповідачем належних до сплати за таке володіння і користування коштів у вигляді орендної плати.

Суд при цьому, враховує, що хоч 30.11.2023 між сторонами у справі і було укладено Договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 2124410100:07:001:0158, площею 1,5 га, проте право оренди ТОВ «Простір Плюс» за означеним договором зареєстровано в Реєстрі речових прав на нерухоме майно лише 28.02.2024 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 04.03.2024 індексний номер 71893107), а відтак, з огляду на приписи ст. 125 ЗК України, якими виникнення права оренди пов`язується з його державною реєстрацією, - правомірними слід вважати вимоги прокурора про нарахування безпідставно збереженої орендної плати по дату такої реєстрації права оренди (28.02.2024).

Поряд з наведеним, вбачається, що відповідач зберіг майно саме за рахунок позивача. Власником спірної земельної ділянки є територіальна громада смт. Кольчино в особі позивача, відтак, відповідно до ст. 206 ЗК України, п.п. 14.1.136 п. 14.1. ст. 14 ПК України, власником майна фактично збереженого відповідачем (коштів у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою) також є територіальна громада смт. Кольчино в особі позивача. Отже, збереження (заощадження) відповідачем коштів у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою призвело до збільшення (накопичення) цих коштів у відповідача за рахунок їх неодержання позивачем.

Незалежно від наявності вини в поведінці відповідача, сам факт несплати ним за користування земельною ділянкою, свідчить про втрату позивачем майна, яке у спірних правовідносинах підпадає під категорію «виправдане очікування», що є загальновизнаною в т. ч. в практиці визначення Європейського суду з прав людини.

Кваліфікація спірних правовідносин як зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави означає необхідність застосування у даній справі передбачених ст. ст. 1212-1214 ЦК України правових наслідків дій/бездіяльності відповідача у в вигляді збереження (заощадження) у себе відповідних сум орендної плати.

Аналогічна правова позиція наведена Великою палатою Верховного Суду у постановах від 23.05.2018 по справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 по справі № 922/3412/17 та від 04.12.2019 у справі №917/1739/17.

З огляду на вищевикладене, позовні вимоги прокурора про стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати в сумі 155 527,11 грн за використання земельної ділянки кадастровий номер 2124410100:07:001:0158, площею 1,5 га, цільове призначення земельної ділянки для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель і споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, яка знаходиться в м. Тячів, по вул. Заводська, 1-Г в період з 20.10.2022 по 28.02.2024 включно, суд визнає такими, що ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, а відтак, підлягають задоволенню в заявленому розмірі.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія А, №303-А. пункт 29).

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що ним надано вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом, а відтак, зважаючи на зазначене вище, позовні вимоги як обґрунтовано заявлені, підтверджені належними та допустимими доказами та не заперечені відповідачем підлягають до часткового задоволення судом.

Розподіл судових витрат.

Судові витрати прокурора по сплаті судового збору на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача в справі пропорційно розміру задоволено позовних вимог.

Відповідно до ч. 5 ст. 240 ГПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 126, 129, 221, 236, 238, 240, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Простір Плюс» (79034, м. Львів, вул. Литвиненка, буд. 3, код ЄДРПОУ 38008336) на користь Тячівської міської ради Закарпатської області (90500, м. Тячів Закарпатської області, вул. Шевченка, буд. 2, код ЄДРПОУ 04053766) 155 527,11 грн (сто п`ятдесят п`ять тисяч п`ятсот двадцять сім гривень 11 копійок) безпідставно збережених коштів.

3. В решті позову відмовити.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Простір Плюс» (79034, м. Львів, вул. Литвиненка, буд. 3, код ЄДРПОУ 38008336) на користь Закарпатської обласної прокуратури (88000, м. Ужгород, вул. Коцюбинського, 2А, код ЄДРПОУ 02909967) 3000,95 грн (три тисячі гривень 95 копійок) в повернення сплаченого судового збору.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення Господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду згідно ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного Господарського суду.

Повне судове рішення складено та підписано 15 квітня 2025 року.

СуддяЛучко Р.М.