Рішення від 07.04.2025 по справі 910/10437/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

07.04.2025Справа № 910/10437/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Бондарчук В.В., за участю секретаря судового засідання Купної В.В., розглянувши у порядку загального позовного провадження

позовну заяву

Товариства з обмеженою відповідальністю «Мастер-Авіа» (03036, місто Київ, проспект Повітрофлотський, будинок 79; ідентифікаційний код 37053765)

до

Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (119991, Російська Федерація, місто Москва, вулиця Житня, будинок 14)

про стягнення збитків,

Присутні у судовому засіданні:

від позивача: Андрусенко К.І.;

від відповідача: не з`явилися;

вільний слухач: Закорчемний О.О.;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Мастер-Авіа» (далі - ТОВ «Мастер-Авіа»/позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (далі - РФ/відповідач) про стягнення майнової шкоди.

Позовні вимоги (з урахуванням заяви про зміну предмету позову) обґрунтовані тим, що збройною агресією Російської Федерації проти України позивачу завдано збитки у загальному розмірі 5 774 265 699,26 грн, що складаються із реальних збитків у сумі 250 007 524,26 грн та упущеної вигоди у сумі 5 524 258 175,00 грн.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 02.09.2024 прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначив на 21.10.2024.

21.10.2024 до канцелярії суду від позивача надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання з метою отримання експертного дослідження завданих збитків, про замовлення якого було повідомлено суд у позовній заяві.

21.10.2024 суд відклав підготовче засідання на 11.11.2024.

24.10.2024 через систему «Електронний суд» від позивача надійшла заява про зміну предмету позову, в якій ТОВ «Мастер-Авіа» просить суд стягнути з Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації майнової шкоди у розмірі 5 774 265 699,26 грн, що становить 151 499 622 дол. США.

11.11.2024 суд протокольною ухвалою прийняв до розгляду заяву позивача про зміну предмету позову та відклав підготовче засідання на 09.12.2024.

09.12.2024 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 10.02.2025.

10.02.2025 суд оголосив перерву у судовому засіданні до 10.03.2025.

10.03.2025 судове засідання не відбулося у зв`язку із перебуванням судді Бондарчук В.В. у відпустці.

Господарський суд міста Києва ухвалами від 13.03.2025 повідомив сторін про призначення судового засідання на 07.04.2025.

07.04.2025 у судове засідання з`явився представник ТОВ «Мастер-Авіа» та підтримав позовні вимоги (з урахуванням заяви про зміну предмету позову) у повному обсязі.

РФ у судове засідання представника не направила, відзиву на позовну заяву не надала.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Товариству з обмеженою відповідальністю «Мастер-Авіа» на праві приватної власності належить нерухоме майно: будівля бізнес-терміналу «В» за адресою: м. Київ, вул. Медова, 2, загальною площею 2 788,4 кв.м., що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 22.08.2014, індексний номер 25950899.

24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. В подальшому, воєнний стан неодноразово було продовжено, зокрема, Указом Президента України №26/2025 від 14.01.2025 воєнний стан продовжено з 05 години 30 хвилин 08.02.2025 строком на 90 діб. Таким чином, станом на теперішній час продовжено строк дії воєнного стану в Україні до 09.05.2025.

24.02.2022 Верховною Радою України прийнято Закон України «Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні"».

14.04.2022 Верховною Радою України прийнято постанову про схвалення Заяви Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні», в якій Верховна Рада України визнає дії, вчинені Збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії Російської Федерації проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, геноцидом Українського народу.

22.05.2022 Верховною Радою України прийнято Закон України № 2265-IX «Про заборону пропаганди російського нацистського тоталітарного режиму, збройної агресії Російської Федерації як держави-терориста проти України, символіки воєнного вторгнення російського нацистського тоталітарного режиму в Україну».

Так, згідно зі ст. 2 Закону України «Про заборону пропаганди російського нацистського тоталітарного режиму, збройної агресії Російської Федерації як держави-терориста проти України, символіки воєнного вторгнення російського нацистського тоталітарного режиму в Україну» Російська Федерація є державою-терористом, однією з цілей політичного режиму якої є геноцид Українського народу, фізичне знищення, масові вбивства громадян України, вчинення міжнародних злочинів проти цивільного населення, використання заборонених методів війни, руйнування цивільних об`єктів та об`єктів критичної інфраструктури, штучне створення гуманітарної катастрофи в Україні або окремих її регіонах.

ТОВ «Мастер-Авіа» у позовній заяві зазначає, що 16.05.2023 приблизно о четвертій годині ранку, збройні сили Російської Федерації, в порушення законів та звичаїв війни, застосували засоби ведення війни, які заборонені міжнародним правом, нанесли удари із застосуванням безпілотних летальних апаратів, а також здійснили обстріл об`єктів цивільної інфраструктури м. Києва ракетами невстановленого типу. В результаті цих протиправних дій було пошкоджено об`єкти авіаційної інфраструктури позивача, включаючи термінал «В» аеропорту «Київ» за адресою: м. Київ, вул. Медова, будинок 2, якому завдано значних пошкоджень прямим влучанням та вибуховою хвилею від детонації ракети.

На підтвердження цих обставин позивачем надано суду:

- акт комісійного обстеження об`єкта, пошкодженого внаслідок агресії Російської Федерації від 20.06.2023, складеного комісією з обстеження будівель та споруд приватної форми власності, пошкоджених внаслідок військових дій, спричинених збройною агресією Російської Федерації, яка діє на підставі розпорядження Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації від 15.07.2022 № 216.

- Витяг з Державного реєстру майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених військовою агресією Російської Федерації;

- Лист Служби безпеки України, адресований ТОВ «Мастер-Авіа» про те, що Слідчим управлінням Головного управління СБ України у м. Києві та Київській області здійснюється досудове розслідування кримінального провадження №22023101110000411, зареєстрованого в Єдиному реєстрі судових розслідувань від 16.05.2023, за фактом вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 438 КК України;

- Витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань - номер кримінального провадження:22023101110000411, дата реєстрації провадження: 16.05.2023 о 04:46:48 (кримінальне провадження відкрито за ч. 1 ст. 438 КК України).

Так, згідно з інформацією в акті комісійного обстеження об`єкта, пошкодженого внаслідок агресії Російської Федерації від 20.06.2023, термінал «В» за адресою: м. Київ, вул. Медова, буд. 2 зруйновано на 85% (зруйновано зовнішні стіни, фасад).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що знищення будівлі бізнес-терміналу «В», який знаходиться на території аеропорту «Київ» за адресою: м. Київ, вул. Медова, 2 здійснено протиправними діями військовими силами Російської Федерації, тому Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації зобов`язана відшкодувати позивачу, понесені останнім збитки у розмірі 250 007 524,26 грн, що становить 6 057 044,00 доларів США.

Так, на підтвердження розміру реальних збитків, завданих позивачу в результаті знищення об`єкта нерухомості термінал «В» за адресою: м. Київ, вул. Медова, буд. 2, ТОВ «Мастер-Авіа» надало суду Звіт про оцінку від 03.10.2024, виконаний оцінювачем Товариства з обмеженою відповідальністю «Оцінка24» Олександром Почеловим.

Зокрема, відповідно до Звіту про оцінку від 03.10.2024, розмір реальних збитків, завданих внаслідок агресії Російської Федерації та заподіяних нерухомому майну ТОВ «Мастер-Авіа», а саме, бізнес-терміналу «В» за адресою: м. Київ, вул. Медова, буд. 2, на дату оцінки становить 250 007 524,26 грн або 6 057 044 долара США.

Крім того, позивач стверджує, що внаслідок агресії Російської Федерації проти України, ТОВ «Мастер-Авіа» станом на 31.12.2023 понесло збитки у вигляді упущеної вигоди у розмірі 5 524 258 175,00 грн, що складає 145 442 578 доларів США, на підтвердження чого позивачем надано суду Звіт про незалежну оцінку ринкової вартості упущеної вигоди ТОВ «Мастер-Авіа», внаслідок військової агресії Російської Федерації, виконаної оцінювачем Товариства з обмеженою відповідальністю «Нексія ДК. Оцінювальні послуги» Драмарецькою Н.О.

За таких обставин, ТОВ «Мастер-Авіа» звернулося до суду з цим позовом до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про стягнення майнової шкоди у розмірі вартості пошкодженого майна у сумі 250 007 524,26 грн, що в грошовому еквіваленті іноземної валюти становить 6 057 044 доларів США, а також упущеної вигоди у розмірі 5 524 258 175,00 грн, що в грошовому еквіваленті іноземної валюти становить 145 442 578 доларів США.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з огляду на таке.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.

Згідно із частиною 2 статті 2 Цивільного кодексу України учасниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Відповідно до частин 1, 4 статті 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

ТОВ «Мастер-Авіа» визначило відповідачем державу - Російську Федерацію в особі Міністерства юстиції Російської Федерації.

За змістом частини 1 статті 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

Частиною 4 статті 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачено, що у тих випадках, коли в порушення норм міжнародного права Україні, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру недостатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права.

Отже, Закон України «Про міжнародне приватне право» встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави.

Разом із тим, згідно із правовими висновками, викладеними Верховним Судом у постанові від 18.05.2022 у справі №428/11673/19, загальновідомим (тобто таким, що не потребує доказування) є те, що Російська Федерація відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну військову діяльність в Україні, включаючи не тільки повномасштабну збройну агресію, але і будь-яку участь своїх збройних сил у військових діях в Донецькій та Луганській областях з 2014 року. Не існує жодної розумної підстави припустити, що порушене право позивача, за захистом якого він звернувся до українського суду, могло би бути захищене шляхом подання позову до суду Російської Федерації.

Як Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (стаття 11), так і Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (стаття 12), передбачають, що договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.

Отже, у цій постанові Верховний Суд виснував, що не вбачає підстав для застосування суверенного судового імунітету відповідача, відтак, Російська Федерація не має підстав посилатися на імунітет для уникнення відповідальності за заподіяні збитки.

Суд також взяв до уваги правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 14.04.2022 у справі №308/9708/19, яка полягає у тому, що після початку війни в Україні з 2014 року суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено РФ, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.

Крім того, аналогічна правова позиція щодо судового імунітету держави міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 18.05.2022 року у справі №428/11673/19, від 22.06.2022 року у справі №311/498/20, від 12.10.2022 року у справі №463/14365/21; постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 року у справі №990/80/22.

Таким чином, вирішуючи питання щодо застосування норм матеріального права у даному спорі, суд виходить із такого.

Згідно зі ст. 1 Протоколу №1 від 20.03.1952 №ETS N 009 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

За змістом ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно із ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

У відповідності до ч. 3 ст. 386 Цивільного кодексу України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

За таких умов, знищення належного позивачу на праві власності майна порушує відповідне право власності позивача, який у зв`язку з цим набуває право на відшкодування заподіяної йому шкоди.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

За змістом ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Згідно із ч. 1 ст. 133 Господарського кодексу України основу правового режиму майна суб`єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління.

При цьому, відповідно до ст. 134 Господарського кодексу України право власності є основним речовим правом у сфері господарювання. Суб`єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності, на свій розсуд, одноосібно або спільно з іншими суб`єктами володіє, користується і розпоряджається належним йому (їм) майном, у тому числі має право надати або продати майно іншим суб`єктам для використання його на праві власності або на основі інших форм правового режиму майна, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 55 Господарського кодексу України суб`єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов`язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 55 Господарського кодексу України суб`єктами господарювання є господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.

Згідно із частинами 4, 5 ст. 55 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання реалізують свою господарську компетенцію на основі права власності, права господарського відання, права оперативного управління відповідно до визначення цієї компетенції у цьому Кодексі та інших законах. Суб`єкти господарювання - господарські організації, які діють на основі права власності, права господарського відання чи оперативного управління, мають статус юридичної особи, що визначається цивільним законодавством та цим Кодексом.

За змістом ст. 84 Цивільного кодексу України товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (підприємницькі товариства), можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи чи сільськогосподарські кооперативи, сільськогосподарські кооперативні об`єднання, що діють з метою одержання прибутку.

Таким чином, позивач створений та здійснює свою діяльність у формі товариства з обмеженою відповідальністю. За таких умов, знищення/відібрання майна, що належить позивачу, унеможливлює реалізацію господарської діяльності позивача на основі такого майна, а отже, є порушенням прав позивача на здійснення підприємницької та господарської діяльності.

Відповідно до частини 1 статті 49 Закону України «Про міжнародне приватне право» права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

Таким чином, оскільки подія, яка стала підставою для вимог про відшкодування шкоди, мала місце на території України, то застосовним матеріальним законом при розгляді даного спору є матеріальний закон України.

Одночасно, відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Згідно зі статтею 10 Цивільного кодексу України чинний міжнародний договір, який регулює цивільні відносини, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, є частиною національного цивільного законодавства України. Якщо у чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України.

Аналогічна за змістом норма викладена у статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України».

Відповідно до статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно зі статтями 1, 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору.

Таким чином, міжнародне право в Україні не потребує трансформації в національне право, а включається та автоматично діє у складі національного або внутрішнього законодавства. Акт ратифікації міжнародного договору Україною інкорпорує його до національного права; звичаєве міжнародне право так само розглядається як частина національного права.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню матеріальний закон України, включно з відповідними положеннями міжнародних договорів, як частиною системи національного законодавства України.

Стаття 6 Конвенції передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Як встановлено у ст. 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно зі ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до частини 1 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Отже, загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння завдавача шкоди (цивільне правопорушення).

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Пунктом 2 ст. 22 Цивільного кодексу України встановлено, що збитками визначаються втрати, яких особа зазнала у зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права, а також доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.

Підставою для відшкодування збитків є склад правопорушення, який включає наступні фактори:

- наявність реальних збитків;

- вина заподіювача збитків;

- причинний зв`язок між діями або бездіяльністю винної особи та збитками.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків за порушення договірних зобов`язань та/або відшкодування позадоговірної шкоди потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв`язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника.

Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Під шкодою (збитками) розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо).

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою - є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.

При цьому, саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 910/ 6657/16, від 07.02.2018 у справі №917/1651/16.

Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою і збитками є обов`язковою умовою відповідальності. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов`язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв`язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв`язку.

Відповідно до частини другої статті 623 Цивільного кодексу України розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, повинен бути реальним та доведеним позивачем.

Також пред`явлення вимоги про стягнення збитків покладає обов`язок саме на позивача довести, що вони не є абстрактними, а дійсно є реальними у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язання. При визначенні розміру збитків мають враховуватись заходи, вжиті самим позивачем для їх недопущення.

Відповідно до Конституції України Україна є суверенна і незалежна. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.

З 2014 року РФ здійснює збройну агресію проти України, тобто вчиняє дії, визначені статтею 3 Резолюції 3314 (ХХІХ) Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй від 14 грудня 1974 року, як акт збройної агресії.

Згідно із заявою Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», текст якої схвалено постановою Верховної Ради України від 21.04.2015 №337-VІІІ, збройна агресія РФ проти України розпочалася 20.02.2014 з тимчасової окупації Кримського півострову, зокрема, Автономної Республіки Крим і міста Севастополя. В подальшому, РФ розпочала масове вторгнення на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів збройних сил РФ.

24.02.2022 розпочалася та триває ще одна фаза збройної агресії РФ проти України - повномасштабне вторгнення збройних сил РФ на суверенну територію України.

Президент України Указом від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ, на всій території України ввів воєнний стан із 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року.

У п. 4 частини першої статті 2 Статуту ООН закріплено принцип, згідно з яким всі члени Організації Об`єднаних Націй утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об`єднаних Націй.

Відповідно до ст. 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй «Визначення агресії» від 14 грудня 1974 року як акт агресії кваліфікується, зокрема, вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не носила, що є результатом такого вторгнення чи нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави чи її частини, а також бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави.

Меморандумом про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, відповідно до п. 2 якого Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки держави учасниці, у тому числі відповідач, підтвердили зобов`язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і гарантували, що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об`єднаних Націй.

Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 01.03.2022 №A/ES-11/L.1 визнано акт агресії РФ проти України в порушення пункту 4 ст. 2 статуту ООН та звернено до РФ вимогу негайно припинити застосування сили по відношенню до України та вивести збройні формування РФ з України.

Наказом Міжнародного суду справедливості ООН від 16.03.2022 №182 зобов`язано РФ негайно припинити військові дії, які вона розпочала 24 лютого 2022 року на території України.

Відповідно до постанови Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року про заяву Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні» визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва РФ під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року.

Преамбулою Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

За таких обставин, в силу положень національного законодавства України та міжнародних договорів, як частини українського національного законодавства, дії відповідача за своєю суттю є актом збройної агресії по відношенню до України. Відтак, будь-які дії відповідача з метою реалізації такої агресії є протиправними.

З Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що основним видом діяльності ТОВ «Мастер-Авіа» є допоміжне обслуговування авіаційного транспорту.

Судом також встановлено, що ТОВ «Мастер-Авіа» на праві приватної власності належить нерухоме майно: будівля бізнес-терміналу «В» за адресою: м. Київ, вул. Медова, 2, загальною площею 2 788,4 кв.м.

Ураховуючи, що 24 лютого 2022 року Державне підприємство з обслуговування повітряного руху України оголосило про закриття повітряного простору України для цивільних літаків через вторгнення РФ в Україну, позивач припинив здійснювати господарську діяльність з 24.02.2022.

Судом також встановлено, що 16.05.2023 збройні сили Російської Федерації, в порушення законів та звичаїв війни, застосували засоби ведення війни, які заборонені міжнародним правом, нанесли удари із застосуванням безпілотних летальних апаратів та здійснили обстріл об`єктів цивільної інфраструктури м. Києва ракетами невстановленого типу.

В результаті цього масованого обстрілу м. Києва пошкоджено об`єкти авіаційної інфраструктури, включаючи термінал «В» аеропорту «Київ» за адресою: м. Київ, вул. Медова, будинок 2, якому завдано значних пошкоджень прямим влучанням та вибуховою хвилею від детонації ракети.

Так, на підтвердження пошкодження майна, що належить позивачу, до матеріалів справи долучено: акт комісійного обстеження об`єкта, пошкодженого внаслідок агресії Російської Федерації від 20.06.2023, складений комісією з обстеження будівель та споруд приватної форми власності, пошкоджених внаслідок військових дій, спричинених збройною агресією Російської Федерації, яка діє на підставі розпорядження Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації від 15.07.2022 № 216; Витяг з Державного реєстру майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених військовою агресією Російської Федерації; Лист Служби безпеки України адресований ТОВ «Мастер-Авіа» про те, що Слідчим управлінням Головного управління СБ України у м. Києві та Київській області здійснюється досудове розслідування кримінального провадження №22023101110000411, зареєстроване в Єдиному реєстрі судових розслідувань від 16.05.2023, за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 438 КК України; Витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань - номер кримінального провадження:22023101110000411, дата реєстрації провадження: 16.05.2023 о 04:46:48 (кримінальне провадження відкрито за ч. 1 ст. 438 КК України).

При визначенні протиправності дій відповідача підлягають врахуванню загальновизнаний і засадничий загальний принцип права, який полягає в тому, що будь-яке порушення зобов`язання тягне за собою обов`язок надати відшкодування (відображений Постійною палатою міжнародного правосуддя у справі Про фабрику в Хожуві (Case concerning the factory at Chorzow), рішення №13 від 13.09.1928, а також одна із засад сучасного правового порядку «ex injuria non oritur jus» (із беззаконня не виникає право), який відображений у Консультативному висновку Міжнародного суду справедливості «Правові наслідки для держав подальшої присутності Південної Африки в Намібії незважаючи на Резолюцію Ради Безпеки 276 (1970)».

На підтвердження факту заподіяння збитків внаслідок неправомірних дій відповідача позивачем також долучено до матеріалів справи Звіт про оцінку від 03.10.2024, виконаний оцінювачем Товариства з обмеженою відповідальністю ТОВ «Оцінка24» Олександром Почеловим.

Згідно із ч. 1, ч. 4 ст. 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» оцінка майна, майнових прав (далі - оцінка майна) - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону (далі - нормативно-правові акти з оцінки майна), і є результатом практичної діяльності суб`єкта оціночної діяльності. Процедури оцінки майна встановлюються нормативно-правовими актами з оцінки майна.

Незалежною оцінкою майна вважається оцінка майна, що проведена суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання. У випадках проведення незалежної оцінки майна складається звіт про оцінку майна. Вимоги до звіту про оцінку майна встановлюються відповідно до статті 12 цього Закону.

Звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб`єкта оціночної діяльності (ч. 1 ст. 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»).

Отже, дослідивши зазначений вище Звіт про оцінку, складений оцінювачем ТОВ «Оцінка24» від 03.10.2024, суд вважає його належним та достовірним доказом на підтвердження розміру реальних збитків, завданих позивачу на загальну суму 250 007 524,26 грн, що в іноземній валюті становить 6 057 044 долара США.

Крім того, статтею 225 Господарського кодексу України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включається, серед іншого, неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною.

Вимагаючи відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, особа повинна довести, що за звичайних обставин вона мала реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу. При цьому важливим елементом доказування наявності неодержаних доходів (упущеної вигоди) є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої особи. Слід довести, що протиправна поведінка, дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - наслідком такої протиправної поведінки.

Разом із тим, відповідно до частини 1 статті 142 Господарського кодексу України прибуток (доход) суб`єкта господарювання є показником фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб`єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань.

Неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб`єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення. Якщо ж кредитор не вжив достатніх заходів, щоб запобігти виникненню збитків чи зменшити їх, шкода з боржника не стягується.

При цьому, пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов`язків. При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті кредитором для їх одержання. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які могли б бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання. Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є підставою для його стягнення.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 03.08.2018 у справі №923/700/17, а також у постановах Верховного Суду України від 14.06.2017 у справі №923/2075/15, від 09.12.2014 у справі №5023/4983/12)

Таким чином, розрахунок упущеної вигоди має бути обґрунтованим та документально підтвердженим.

Так, відповідно до наданого позивачем Звіту про незалежну оцінку ринкової вартості упущеної вигоди ТОВ «Мастер-Авіа», внаслідок військової агресії Російської Федерації, виконаного оцінювачем ТОВ «Нексія ДК. Оцінювальні послуги» Н.О. Драмарецькою, ринкова вартість упущеної вигоди (недоотриманого прибутку) ТОВ «Мастер-Авіа», станом на 31.12.2023 (без урахування ПДВ) склала 5 524 258 175,00 грн, що за курсом НБУ станом на день оцінки становить 145 442 578 долара США.

Відповідно до пунктів 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 (що набрала чинності для України 24.08.1991) договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Вона є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил.

Відтак, стягнення відповідної шкоди має здійснюватися із держави в цілому, за рахунок усіх наявних у неї активів, зокрема і майна підрозділів специфічного апарату держави, який реалізує її функції, в тому числі як державних органів, так і інших підприємств, організацій, установ, які реалізовують відповідні державні функції, незважаючи, який конкретно її підрозділ заподіяв шкоду.

За таких умов, пред`явлення позовних вимоги до Російської Федерації як до держави в цілому не лише відповідає положенням матеріального закону, але являє собою ефективний спосіб захисту права позивача.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Мастер-Авіа» до Російської Федерації в особі в особі Міністерства юстиції Російської Федерації майнової шкоди у розмірі 5 774 265 699,26 грн, що становить 151 499 622 долара США.

Згідно зі статтею 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Мастер-Авіа» задовольнити.

Стягнути із Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (119991, Російська Федерація, місто Москва, вулиця Житня, будинок 14) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Мастер-Авіа» (03036, місто Київ, проспект Повітрофлотський, будинок 79; ідентифікаційний код 37053765) збитки у розмірі 5 774 265 699 (п`ять мільярдів сімсот сімдесят чотири мільйони двісті шістдесят п`ять тисяч шістсот дев`яносто дев`ять) грн 26 коп., що становить 151 499 622 (сто п`ятдесят один мільйон чотириста дев`яносто дев`ять тисяч шістсот двадцять два) долара США.

Стягнути із Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (119991, Російська Федерація, місто Москва, вулиця Житня, будинок 14) в дохід держави України судовий збір у розмірі 1 059 800 (один мільйон п`ятдесят дев`ять тисяч вісімсот) грн 00 коп.

Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів у порядку, у передбаченому чинним законодавством України.

Повний текст рішення складено: 15.04.2025.

Суддя Віта БОНДАРЧУК