Постанова

від 20.12.2007 по справі 5/389-07

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

5/389-07

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 20 грудня 2007 р.                                                                                    № 5/389-07  

Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:

головуючого:Першикова Є.В.,

суддів:Данилової Т.Б.,

Ходаківської І.П.,

розглянула

касаційну скаргу

Української державної інноваційної компанії в особі Сумського регіонального відділення (далі Компанія)

на рішеннягосподарського суду Сумської області

від20.09.07

у справі№ 5/389-07

господарського судуСумської області

за позовомпрокурора Сумської області (далі Прокурор)

в інтересах держави в особі

Компанії

додочірнього підприємства госпрозрахункового складу-магазину "Товари повсякденного попиту" Сумської облспоживспілки (далі Підприємство)

простягнення 1 359 800,00 грн.

В засіданні взяли участь представники:

- Прокурора:не з'явились;

- Компанії:Тарасенко Ю.І. (за дов. № 928 від 18.06.07);

- Підприємства:Алфімов В.В. (за дов. б/н від 19.12.07).

Ухвалою від 13.11.07 колегії суддів Вищого господарського суду України у складі: головуючого –Першикова Є.В., суддів –Савенко Г.В., Ходаківської І.П. касаційна скарга Компанії № 11-423 від 18.10.07 була прийнята до провадження та призначена до розгляду у судовому засіданні на 20.12.07, без початку перегляду справи по суті.

У зв'язку зі спливом повноважень судді Савенко Г.В. розпорядженням заступника Голови Вищого господарського суду України від 14.12.07 для розгляду справи № 5/389-07 господарського суду Сумської області, призначеної до перегляду в касаційному порядку на 20.12.07, створено колегія суддів Вищого господарського суду України у складі: головуючий –Першиков Є.В., судді –Данилова Т.Б., Ходаківська І.П.

Про вказані обставини представників сторін повідомлено на початку судового засідання 20.12.07. Відводів складу колегії суддів Вищого господарського суду України не заявлено.

За згодою представників сторін, відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 1115 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 20.12.07 було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови Вищого господарського суду України.

Рішенням від 20.09.07 господарського суду Сумської області у задоволенні позову Прокурора до Підприємства про стягнення 1 359 800,00 грн. відмовлено.

Приймачі вказане рішення попередня судова інстанція врахувала вимоги ст.ст. 71, 76 Цивільного кодексу УРСР, якими визначено загальний строк для захисту порушеного права та перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права, а зміна осіб у зобов'язанні не тягне за собою зміни строку позовної давності.

В той же час судовою інстанцією не прийнято до уваги посилання на

п. 7.3 Договору застави від 30.05.00, оскільки відповідно до ст. 543 Цивільного кодексу України обов'язок перед Компанією повинен бути виконаний у повному обсязі за основним зобов'язанням, тобто інноваційним договором, яким встановлено кінцевий строк перерахування всіх платежів інвестору до 12.08.00, а тому Компанія набула права звернення до суду з позовом починаючи з цієї дати.

Не погодившись з рішенням місцевого суду Компанія звернулася з касаційною скаргою в якій просить рішення від 20.09.07 господарського суду Сумської області скасувати та прийняти по справі рішення про стягнення з Підприємства 1 359 800,00 грн. за рахунок майна, яке є предметом застави і належить Підприємству на праві власності.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що при винесенні оскарженого судового акту було порушено норми матеріального та процесуального права.

Зокрема, в касаційній скарзі вказано про порушення вимог ст.ст. 526, 589 Цивільного кодексу України, ст.ст. 76, 80, Цивільного кодексу УРСР.

У своєму відзиві на касаційну скаргу Підприємство щодо доводів скаржника заперечує, вважаючи їх безпідставними, у зв‘язку з чим просить касаційну скаргу Компанії залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення –без змін.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, відзив на касаційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, суддю-доповідача по справі, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено попередньою судовою між Сумським регіональним відділенням Державного інноваційного фонду України та товариством з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційним підприємством "ЕКО-продукт" (далі ТОВ "ЕКО-продукт") було укладено інноваційний договір № 39 від 12.08.97. Вказаний договір передбачав здійснення та впровадження інноваційного проекту "Впровадження технології розливу природної столової води "Іволжанська" та інших напоїв на базі сучасного високопродуктивного обладнання в термін до 12.08.00.

Попередня судова інстанція прийшла до висновку, що на виконання умов інноваційного договору Компанія передала ТОВ "ЕКО-продукт" грошові кошти у розмірі 2 188 496,00 грн.

Також, встановлено, що п. 7.1 вказаного договору передбачено, що для забезпечення зобов'язання за вказаним інноваційним договором укладається Договір застави від 12.08.97, як додаток до договору.

Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що Договір застави від 12.08.97 в матеріалах справі відсутній.

Суд першої інстанції прийшов до висновку, що ТОВ "ЕКО-продукт" та спільне підприємство Сумська обласна оптово-торгівельна база Сумської облспоживспілки 15.12.97 уклали трьохсторонній Договір застави на виконання якого з метою забезпечення повернення інноваційної позики, яка отримана ТОВ "ЕКО-продукт" відповідно до укладеної Додаткової угоди № 1 від 06.01.98, між Компанією, ТОВ "ЕКО-продукт" та спільним підприємством "Охтирська міжрайбаза"          Сумської          облспоживспілки 20.03.98 було укладено трьохсторонній Договір застави.

Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що в матеріалах справи відсутній трьохсторонній договір застави між ТОВ "ЕКО-продукт" та спільним підприємством Сумської обласної оптово-торгівельної бази Сумської облспоживспілки від 15.12.97, а тому неможливо зробити правовий висновок щодо правомірності укладання Додаткової угоди № 1 від 06.01.98 між Компанією та ТОВ "ЕКО-продукт" і Спільним підприємством Охтирська міжрайбаза          Сумської          облспоживспілки від 20.03.98.

Також, попередня судова інстанція на підставі матеріалів справи прийшла до висновку, що 30.05.00 договір застави було переукладено з дочірнім підприємством госпрозрахунковий склад-магазин "Товари повсякденного попиту" спільного підприємства "Охтирська міжрайбаза" Сумської облепоживспілки. Дочірнє підприємство госпрозрахунковий склад-магазин "Товари повсякденного попиту" є дочірнім підприємством Сумської облспоживспілки та власником майна підприємства є Сумська облспоживспілка.

Суд першої інстанції приймаючи оскаржене рішення врахував, що матеріалами справи підтверджується факт виникнення зобов'язань Підприємства перед Компанією на підставі договору застави від 30.05.00, за яким виникло зобов'язання та те, що у разі неможливості повернення позики по інноваційному договору в повному обсязі або частково, то по узгодженню з Компанією, може бути реалізовано майно предмету застави, за ціною не нижчою ніж передбачено зазначеним договором на користь Компанії, чи самостійно або передано майно для реалізації та задоволення вимог з повернення позики Компанії, оскільки ТОВ "ЕКО-продукт" не повернуло Компанії заборгованість у сумі 3 613 979,14 грн., у т.ч. основного боргу –

2 975 606,00 грн.; збитків від інфляції та 3% річних –638 373,14 грн.

Але вказаний висновок було зроблено без надання правової оцінки тим обставинам, що договір від 20.03.98 забезпечує повернення інноваційної позики у розмірі 997 110,00 грн., а договір від 30.05.00 –960 552,00 грн.

Також, судовою інстанцією не надано правової оцінки предмету договору від 20.03.98, оскільки у вказаному договорі зроблено посилання на ст.ст. 191-194 Цивільного кодексу УРСР, а питання укладання договору про заставу регулюється ст. 181 Цивільного кодексу УРСР, який діяв на момент укладання такого договору.

Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що п. 7.3 Договору застави від 30.05.00 визначає його дію до припинення виконання забезпечених заставою вимог. Матеріалами справи підтверджено діяльність Компанії по заявлених вимог до учасників вказаних договорів щодо стягнення заборгованості з та господарюючих суб'єктів, які здійснювали заходи по забезпеченню виконання зобов'язань.

Не надавши правової оцінки моменту виникнення обов'язку щодо повернення отриманих інвестиційних коштів та їх суми судова інстанція не врахували вимоги ст.ст. 71, 76 Цивільного кодексу УРСР, який діяв на моменти укладання угод та ст. 257, ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України, де визначено, що перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов, а вказане право виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права, але вказані вимоги не можливо застосувати не визначивши коли виникло право на позов.

Відповідно до ст. 80 Цивільного кодексу УРСР та п. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України закінчення строку позовної давності є підставою для відмови в позові.

Колегія суддів Вищого господарського суду України також вважає неможливим визначити строк позовної давності без надання правової оцінки ухвалі від 19.08.04 господарського суду Сумської області по справі № 7/76-04, яка порушена за заявою кредитора –Сумською міжрайонної державної податкової інспекції до боржника ТОВ "ЕКО-продукт" про визнання банкрутом, де затверджено реєстр вимог кредиторів, у тому числі Компанії на суму 3 824 104,14 грн. та постанови цього ж суду від 12.09.04 про відкриття ліквідаційної процедури.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що судом першої інстанції при винесенні рішення по суті спору наведеним правовим положенням юридичного аналізу в контексті спірних правовідносин надано не було, в той час, як у даному випадку необхідно було керуватися вказаними нормами в комплексі.

На підставі викладеного колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що спір розглянуто місцевим судом без дослідження в повному обсязі обставин справи та норм чинного законодавства, що є порушенням принципу всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності та призвело до прийняття рішення з помилковим застосуванням норм права.

Колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги, що скаржник в касаційній скарзі стверджує факт порушення судами не лише норм матеріального та процесуального права, а також і питання, які стосуються оцінки доказів. Колегія суддів Вищого господарського суду України наголошує, що оцінка доказів, не віднесена до компетенції касаційної інстанції.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, враховуючи вимоги ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, відзначає, що перегляд у касаційному порядку судового рішення здійснюється касаційною інстанцією на підставі встановлених фактичних обставин справи та перевіряється застосуванням попередніми інстанціями норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.76 № 11 "Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення, ухвалене у справі, підлягає скасуванню, а справа –направленню на новий розгляд до господарського суду Сумської області.

Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11110 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Української державної інноваційної компанії в особі Сумського регіонального відділення № 11-423 від 18.10.07 задовольнити частково.

Рішення від 20.09.07 господарського суду Сумської області у справі

№ 5/389-07 господарського суду Сумської області скасувати, а справу направити на новий розгляд до господарського суду Сумської області.

Головуючий Є.Першиков

судді:Т.Данилова

І.Ходаківська