Ухвала

від 10.04.2025 по справі 914/2693/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014,м.Львів, вул.Личаківська, 128

УХВАЛА

10.04.2025 Справа № 914/2693/23

Суддя господарського суду Львівської області Чорній Л.З., за участю секретаря судового засідання Цурак У.Ю., розглянувши у попередньому судовому засіданні матеріали за заявою: ОСОБА_1 , м. Харків

про грошові вимоги до боржника: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )

на суму 2 384 517,50 грн

у справі за заявою: ОСОБА_2 , м. Львів

про неплатоспроможність ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )

Представники сторін:

ТОВ «Луцька аграрна компанія»: Бородін Т.В.

ОСОБА_3 : Бородін Т.В.

ОСОБА_4 : Бородін Т.В.

ТОВ «Вест Естейт»: не з`явився

ОСОБА_5 : Єлисеєв Є.В.

ОСОБА_6 : ОСОБА_7

ОСОБА_1 : ОСОБА_7

ПВ ОСОБА_8 : не з`явився

боржник: ОСОБА_9

керуючий реструктуризацією: не з`явився

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Господарського суду Львівської області 05.09.2023 надійшла заява ОСОБА_2 про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ).

Ухвалою суду від 07.09.2023 заяву ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність прийнято до розгляду. Підготовче засідання суду призначено на 20.09.2023.

Ухвалою суду від 20.09.2023 відкрито провадження у справі про неплатоспроможність боржника ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ). Введено процедуру реструктуризації боргів ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ). Введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. Призначено керуючою реструктуризацією ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) арбітражного керуючого Коваля Віталія Валерійовича (свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) №122 від 07.02.2013; адреса: АДРЕСА_3 . Попереднє засідання суду призначено на 01.11.23.

Офіційно оприлюднено оголошення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржника ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) у встановленому законодавством порядку.

16 жовтня 2023 канцелярією суду зареєстровано заяву ОСОБА_1 за вх. №4114/23 про кредиторські вимоги до боржника на суму 2 384 517,50 грн.

Ухвалою суду від 01.11.2023 заяву ОСОБА_1 було прийнято та призначено до розгляду на 13.12.2023.

30.10.2023 канцелярією суду зареєстровано заперечення ТОВ «Луцька аграрна компанія» щодо визнання грошових вимог ОСОБА_1 .

31.10.2023 керуючий реструктуризацією направив до суду повідомлення про результати розгляду заяви, в якому зазначив про визнання кредиторських вимог повністю в сумі 2 384 517,50 грн.

Розгляд справи відкладався з підстав викладених у відповідних ухвалах суду.

У судовому засіданні 10.04.2025 представник заявника роз`яснив та підтримав заяву з грошовими вимогами.

Статтею 1 Кодексу України з процедур банкрутства визначено термін кредитор юридична або фізична особа, а також контролюючий орган, уповноважений відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень, та інші державні органи, які мають вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника, а також адміністратор за випуском облігацій, який відповідно до Закону України «Про ринки капіталу та організовані товарні ринки» діє в інтересах власників облігацій, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких до боржника або іншої особи забезпечені заставою майна боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли після відкриття провадження у справі про банкрутство. Грошове зобов`язання (борг) - зобов`язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. До грошових зобов`язань належать також зобов`язання щодо сплати податків, зборів (обов`язкових платежів), страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; зобов`язання, що виникають внаслідок неможливості виконання зобов`язань за договорами зберігання, підряду, найму (оренди), ренти тощо та які мають бути виражені у грошових одиницях. До складу грошових зобов`язань боржника, у тому числі зобов`язань щодо сплати податків, зборів (обов`язкових платежів), страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, не включаються неустойка (штраф, пеня) та інші фінансові санкції, визначені на дату подання заяви до господарського суду, а також зобов`язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю і здоров`ю громадян, зобов`язання з виплати авторської винагороди, зобов`язання перед засновниками (учасниками) боржника - юридичної особи, що виникли з такої участі. Склад і розмір грошових зобов`язань, у тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням відсотків, які зобов`язаний сплатити боржник, визначаються на день подання до господарського суду заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. При поданні заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) розмір грошових зобов`язань визначається на день подання до господарського суду такої заяви.

Конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство. Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство (частина 1 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства).

У заяві про визнання грошових вимог ОСОБА_1 просить визнати вимоги у розмірі 2 384 517,50 грн. Також, заявником сплачено судовий збір у розмірі 5 368,00 грн.

ОСОБА_1 мотивує заяву тим, що 22.06.2020 нею, як фізичною особою (позикодавцем) надано ОСОБА_2 (позичальнику) безвідсоткову позику грошових коштів у розмірі 25 000,00 доларів США, що згідно офіційного курсу НБУ на дату отримання коштів становило 668 017,50 грн. з терміном повернення до 22.06.2023.

28 липня 2022 ОСОБА_1 надано ОСОБА_2 (позичальнику) безвідсоткову позику грошових коштів у розмірі 40 000,00 доларів США, що згідно офіційного курсу НБУ на дату отримання коштів становило 1 462 744,00 грн. з терміном повернення до 28.07.2025.

В підтвердження отримання грошових коштів боржником складено та підписано розписки від 22.06.2020 та від 28.07.2022.

На підставі наведеного, заявник зазначає, що станом на час подання заяви з грошовими вимогами у боржника існує заборгованість за неповернуту позику в загальному розмір 65 000,00 доларів США, що згідно офіційного курсу НБУ на дату подання заяви складає 2 379 149,50 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Луцька аграрна компанія», яке також у даній справі заявило грошові вимоги до боржника, заперечило щодо визнання вимог кредитора ОСОБА_6 з наступних підстав.

ТОВ «Луцька аграрна компанія» зазначало, що кредитор ОСОБА_1 є колишньою дружиною боржника ОСОБА_2 від шлюбу з якою вони мають спільного сина ОСОБА_10 , а тому є пов`язаною особою з боржником.

Крім того, за твердженням ТОВ «Луцька аграрна компанія» зазначені договори позики, укладені між кредитором ОСОБА_1 та боржником ОСОБА_2 є фіктивними, удаваними та фраудаторними, вчиненими на шкоду кредитору ТОВ «Луцька аграрна компанія», оскільки за його твердженням ці договори позики у формі розписки про отримання коштів, не були підписані боржником датою, яка вказана у розписці, а за цими договорами не відбувалося реальної передачі коштів. Крім того, їх укладено для створення «дружнього» кредитора на шкоду реальним кредиторам, з метою порушення пропорційності задоволення вимог реальних кредиторів.

Розглянувши заяву кредитора, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про обгрунтованість заявлених кредиторських вимог до боржника у розмірі 2 384 517,50 грн, з яких: 2 379 149,50 грн основного боргу та 5 368,00 грн судового збору, сплаченого за подання заяви з грошовими вимогами до боржника.

Відповідно до ст. 1046 ЦК за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із ч. 2 ст. 1047 ЦК на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Статтею 202 ЦК визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. (висновок Верховного суду у справі № 6-1967цс15).

Крім того, ч.1 ст. 1049 ЦК встановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

Як встановлено судом, між кредитором та боржником було укладено договір позики шляхом складення двох розписок боржником про отримання коштів на загальну суму 65 000,00 доларів США, що на момент укладення договору згідно офіційного курсу НБУ становило 2 130 761,50 грн. Із розписки від 22.06.2020 вбачається, що строк повернення позики встановлений до 22.06.2023, а згідно розписки від 28.07.2022 строк повернення коштів встановлено до 28.07.2025.

Верховний Суд в постанові від 01.03.2023 у справі №902/221/22 у питанні порядку розгляду кредиторських вимог у справі про банкрутство та ролі й обов`язків суду на цій стадії, судова палата звертала увага на такому:

- заявник сам визначає докази, які, на його думку, підтверджують заявлені вимоги, проте, обов`язок надання правового аналізу поданих кредиторських вимог, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог, покладений на господарський суд, який здійснює розгляд справи про банкрутство. Під час розгляду заявлених грошових вимог суд користується правами та повноваженнями, наданими йому процесуальним законом; суд самостійно розглядає кожну заявлену грошову вимогу, перевіряє її відповідність чинному законодавству та за результатами такого розгляду визнає або відхиляє частково чи повністю грошові вимоги кредитора (постанова від 26.02.2019 у справі N 908/710/18);

- у попередньому засіданні господарський суд зобов`язаний перевірити та надати правову оцінку усім вимогам кредиторів до боржника незалежно від факту їх визнання чи відхилення боржником. Заявлені до боржника грошові вимоги конкурсних кредиторів можуть підтверджуватися первинними документами (угодами, накладними, рахунками, актами виконаних робіт тощо), що свідчать про цивільно-правові відносини сторін та підтверджують заборгованість боржника перед кредитором, або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору (постанова від 26.02.2019 у справі N 908/710/18);

- на стадії звернення кредиторів з вимогами до боржника та розгляду зазначених вимог судом принципи змагальності та диспозитивності у справі про банкрутство проявляються у наданні заявником відповідних документів на підтвердження своїх кредиторських вимог та заперечень боржника та інших кредиторів проти них (постанова від 23.04.2019 у справі N 910/21939/15);

- покладення обов`язку доказування обґрунтованості відповідними доказами своїх вимог до боржника саме на кредитора не позбавляє його права на власний розсуд подавати суду ті чи інші докази, що дозволяє суду застосовувати принцип диспозитивності господарського судочинства та приймати рішення про визнання чи відмову у визнанні вимог кредитора, виходячи з тієї сукупності доказів, яка надана кредитором-заявником грошових вимог. Законодавцем у справах про банкрутство обов`язок доказування обґрунтованості вимог кредитора певними доказами покладено на заявника грошових вимог, а предметом спору в даному випадку є вирішення питання про належне документальне підтвердження цих вимог кредитором-заявником. У випадку ненадання заявником-кредитором сукупності необхідних документів на обґрунтування своїх вимог, суд у справі про банкрутство відмовляє у визнанні таких вимог та включенні їх до реєстру вимог кредиторів. Надані кредитором докази мають відповідати засадам належності (стаття 76 ГПК України), допустимості (стаття 77 ГПК України), достовірності (стаття 78 ГПК України) та вірогідності (стаття 79 ГПК України).

Комплексне дослідження доказів на предмет їх відповідності законодавчо встановленим вимогам є сутністю суддівського розсуду на стадії встановлення обсягу кредиторських вимог у справі про банкрутство. У випадку ненадання заявником-кредитором сукупності необхідних документів на обґрунтування своїх вимог, суд у справі про банкрутство відмовляє у визнанні таких вимог та включенні їх до реєстру вимог кредиторів;

- розглядаючи кредиторські вимоги суд в силу норм статей 45 - 47 КУзПБ має належним чином дослідити сукупність поданих заявником доказів (договори, накладні, акти, судові рішення, якими вирішено відповідний спір тощо), перевірити їх, надати оцінку наявним у них невідповідностям (за їх наявності), та аргументам, запереченням щодо цих вимог з урахуванням чого з`ясувати чи є відповідні докази підставою для виникнення у боржника грошового зобов`язання (постанова від 21.10.2021 у справі № 913/479/18).

- використання формального підходу при розгляді заяви з кредиторськими вимогами та визнання кредиторських вимог без надання правового аналізу поданій заяві з кредиторськими вимогами, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог створює загрозу визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника.

- сутність підвищеного стандарту доказування у справах про банкрутство полягає, зокрема, в такому: перевірка обґрунтованості та розміру вимог кредиторів здійснюється судом незалежно від наявності розбіжностей щодо цих вимог між боржником та особами, які мають право заявляти відповідні заперечення, з одного боку, та кредитором, що заявив грошові вимоги до боржника, з іншого боку; при визнанні вимог кредиторів у справі про банкрутство слід виходити з того, що визнаними можуть бути лише вимоги, щодо яких подано достатні докази наявності та розміру заборгованості; під час розгляду заяви кредитора з грошовими вимогами до боржника у справі про банкрутство визнання боржником або арбітражним керуючим обставин, якими кредитор обґрунтовує свої вимоги (частина перша статті 75 ГПК України), саме по собі не звільняє іншу сторону від необхідності доведення таких обставин в загальному порядку (постанова від 22.12.2022 у справі N 910/14923/20).

Така судова практика є сталою як при застосуванні статей 23-25 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (що втратив чинність), так і при застосуванні статей 45-47 КУзПБ (введеного в дію з 21.10.2019), що містять подібне правове регулювання порядку звернення кредиторів із заявами з грошовими вимогами до боржника у справі про банкрутство та порядку розгляду цих заяв судом.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 464/3790/16-ц, що повністю відповідає усталеній правовій позиції, відображеній, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 18.03.2013 у справі N 6-63цс13, а також у перелічених скаржником у касаційній скарзі постановах Верховного Суду у справах 604/1038/16-ц, 707/2606/16-ц, 143/280/17, 559/2587/19, 464/5314/17, 319/1669/16, 524/4946/16, 604/1038/16.

Судова палата під час розгляду цієї справи враховує, що згідно наведеної усталеної правової позиції боргова розписка підтверджує не лише факт укладення договору позики та погодження його умов між кредитором та боржником, а також вона засвідчує й безпосередньо факт отримання боржником від кредитора грошових коштів у певному розмірі або речей.

Втім, такий правовий висновок є застосовним у позовному провадженні, коли між кредитором та боржником за борговою розпискою існує відповідний спір, з метою вирішення якого сторона звертається із позовом до суду.

Натомість, у справах про неплатоспроможність існує певна відмінність у розгляді та визнанні господарським судом грошових вимог кредиторів до боржника, що виникли на підставі боргової розписки, від вирішення спору у позовному провадженні про стягнення заборгованості за борговою розпискою.

Зазначена відмінність, серед іншого, полягає у тому, що визнання господарським судом вимог певного кредитора породжує відповідні правові наслідки, що впливають на права інших кредиторів цього боржника у процедурі неплатоспроможності. При цьому, у вказаній категорії справ існує ризик обопільної недобросовісної поведінки певного кредитора та боржника щодо створення фіктивної (неіснуючої, штучної) заборгованості останнього за борговою розпискою задля збільшення кількості голосів цього кредитора на зборах кредиторів та можливості впливу на саму процедуру неплатоспроможності фізичної особи, зокрема й у питанні формування та реалізації ліквідаційної маси боржника, що, у кінцевому результаті, впливатиме на обсяг задоволених вимог.

Заперечуючи щодо задоволення кредиторських вимог ТОВ «Луцька аграрна компанія» зазначало, що розписки на підтвердження укладення договорів позик були складені «заднім числом», тобто реальний їх час підписання не відповідає зазначеним у них датам. Крім того, такі договори укладені з близькою особою колишньою дружиною кредитора з якою у них є спільний син для створення «дружнього» кредитора на шкоду реальним кредиторам, з метою порушення пропорційності задоволення вимог реальних кредиторів. Також, ТОВ «Луцька аграрна компанія» стверджувало, що за цими договорами не відбувалося реальної передачі коштів, а кредитор не мала та не має можливості передати таку суму коштів. Фактично, на думку заявника такі договори позик є фіктивними для штучного створення заборгованості боржника.

Так, в даному контексті, беручи до уваги підвищений стандарт доказування щодо розгляду грошових вимог кредиторів, суд досліджуючи матеріали справи та подані докази звертає увагу на те, що з інформації наданої ОСОБА_1 вбачається, що остання, як в період, що передував отриманню ОСОБА_2 першої позики (22.06.2020), так і наступної позики (28.07.2022), володіла достатніми активами, що надавали їй можливість позичати кошти боржнику.

Зокрема, кредитором надано суду довідку про доходи з яких вбачається, що ОСОБА_1 у 2018 році було отримано 990 000,00 грн доходу, у 2019 році 990 000,00 грн, у 2020 році 990 000,00 грн, у 2021 році 772 000,00 грн, у 2022 році 990 000,00 грн.

У зв`язку з наведеним, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 володів достатніми грошовими активами для можливості надання ОСОБА_2 сум позик, як 22.06.2020, так і 28.07.2022.

Що стосується заперечень ТОВ «Луцька аграрна компанія», суд зазначає наступне.

Верховний Суд в постанові від 01.03.2023 у справі № 902/221/22 зазначив, що законодавцем у справах про банкрутство обов`язок доказування обґрунтованості вимог кредитора певними доказами покладено на заявника грошових вимог, а предметом спору в даному випадку є вирішення питання про належне документальне підтвердження цих вимог кредитором-заявником. У випадку ненадання заявником-кредитором сукупності необхідних документів на обґрунтування своїх вимог, суд у справі про банкрутство відмовляє у визнанні таких вимог та включенні їх до реєстру вимог кредиторів. Надані кредитором докази мають відповідати засадам належності (стаття 76 ГПК України), допустимості (стаття 77 ГПК України), достовірності (стаття 78 ГПК України) та вірогідності (стаття 79 ГПК України).

Натомість, заперечення ТОВ «Луцька аграрна компанія» щодо кредиторської заяви зводиться до того, що заявник вважає укладені договори позик фіктивними, які реально не укладалися, а сторонами лише було наділено таким спірним договорам ознаки їх реальності шляхом їх підписання для штучного створення боргу у боржника, тобто фактично вважає такі договори фраудаторними (укладеними на шкоду реальним кредиторам).

Суд звертає увагу заявника на те, що спірні договори позики жодним із учасником процесу не оскаржувалися та не визнавалися недійсними судом. Крім того, у судовому порядку не досліджувалося питання щодо можливої фраудаторності таких договорів. Відтак, твердження ТОВ «Луцька аграрна компанія» в цій частині заперечень є необгрунтованими.

Суд наголошує на тому, що в межах розгляду заяви з кредиторськими вимогами, суд, враховуючи підвищені стандарти доказування, досліджує чи обгрунтовані такі вимоги належними документальними доказами. А беручи до уваги те, що надані кредитором докази не спростовані іншими доказами у справі, та не визнані судом недійсними, то в господарського суду відсутні підстави відхилити чи не брати їх до уваги.

Крім того, суд також звертає увагу на те, що лише сам факт укладення спірних договорів між близькими особами, без наявності у справі інших протилежних доказів, не може автоматично свідчити про фіктивність чи фраудаторність таких договорів.

Щодо заінтересованості ОСОБА_1 до боржника, то слід зазначити, що в період надання позики ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у шлюбі не перебували та не були пов`язані спільним побутом. Крім того, станом на момент розгляду даної заяви з кредиторськими вимогами до боржника у матеріалах справи відсутні будь-які інші докази, які б вказували на вчинення між кредитором і боржником неправомірних узгоджених дій, що підтверджували б заінтересованість кредитора і боржника.

За результатами розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника, господарський суд постановляє ухвалу про визнання чи відхилення (повністю або частково) вимог таких кредиторів. Ухвала господарського суду є підставою для внесення відомостей про таких кредиторів до реєстру вимог кредиторів (ч. 6 ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства).

У ч. 4 ст. 133 Кодексу України з процедур банкрутства визначено, що вимоги кредиторів, включені до реєстру вимог кредиторів, задовольняються у такій черговості: у першу чергу задовольняються вимоги до боржника щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам, які перебувають/перебували у трудових відносинах із боржником, сплати аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи, сплати страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; у другу чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) та проводяться розрахунки з іншими кредиторами; у третю чергу сплачуються неустойки (штраф, пеня), внесені до реєстру вимог кредиторів.

З огляду на вищенаведене, беручи до уваги належне документальне підтвердження заяви з грошовими вимогами, переконливість поданих доказів, за відсутності обгрунтованих заперечень, суд дійшов висновку, що кредиторські вимоги ОСОБА_1 підлягають до задоволення повністю.

Витрати на оплату судового збору в сумі 5 368,00 грн. покладаються на боржника та відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.

Керуючись ст. 2, 45 Кодексу України з процедур банкрутства, ст. 234, 235 ГПК України, суд

У Х В А Л И В:

1. Задовольнити заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 ) про визнання кредиторських вимог.

2. Визнати грошові вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 ) в розмірі 2 379 149,50 грн - основного боргу - до другої черги реєстру вимог кредиторів.

3. Витрати на оплату судового збору в розмірі 5 368,00 грн покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.

Інформацію у справі, яка розглядається можна отримати за веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.

Ухвала суду набирає законної сили в строк та в порядку, передбачених ст. 235 ГПК України.

Ухвала суду може бути оскаржена до Західного апеляційного господарського суду в строк і в порядку, передбачених ст. ст. 254-257 ГПК України.

Повний текст ухвали складений 15.04.2025.

Суддя Чорній Л.З.