Рішення

від 10.04.2025 по справі 922/496/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" квітня 2025 р.м. ХарківСправа № 922/496/25

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Буракової А.М.

при секретарі судового засідання Чабан А.А.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Управління забезпечення Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту Державної служби України з надзвичайних ситуацій, м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю "LEGIO", м. Харків про стягнення 138710,55 грн. за участю представників:

позивача - Андрєєв Р.М.

відповідача - Кузнецов І.С.

ВСТАНОВИВ:

Управління забезпечення Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту Державної служби України з надзвичайних ситуацій (позивач) звернулося до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "LEGIO" (відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача 138710,55 грн. неустойки (штрафу) за прострочення поставки товару. Також, позивач просить суд відшкодування судових витрат покласти на відповідача.

В обґрунтування позову позивач вказує, що відповідачем з 30.11.2024 по 09.12.2024 було допущено прострочення поставки продукції за договором № 279 від 12.09.2024 на суму 15412284,00 грн., у зв`язку з чим відповідач зобов`язаний сплатити позивачу неустойку (штраф) на загальну суму в розмірі 138710,55 грн.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 19.02.2025 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін; призначено розгляд справи в судовому засіданні на 17.03.2025 о 11:15.

Відповідач 28.02.2025 за вх.№ 5317 подав відзив на позовну заяву, згідно якого просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі та судові витрати покласти на позивача. При цьому у відзиві відповідач зазначає, що поставка товару за договором № 279 від 12.09.2024 відбулась 09.12.2024, а не 30.11.2024, так як у відповідача, через тривалу збройну агресію рф проти України, з 13.11.2024 були наявні форс - мажорні обставини: військова агресія рф проти України, що стало підставою введення воєнного стану, продовження дії правого режиму воєнного стану, як наслідок: загальна військова мобілізація, військові дії, введення комендантської години, постійні масовані ракетні та артилерійські обстріли, пошкодження об`єктів енергетичної інфраструктури, що спровокувало дефіцит енергопотужностей та вимушене обмеження споживання електроенергії, збільшення кількості та тривалості повітряних тривог в зв`язку з цим, унеможливлення виконання роботи тривалий час, що стало перешкодою для здійснення виробничих процесів, сповільнення (призупинення) здійснення господарської діяльності та унеможливлення виконання зобов`язань за укладеним договором. В підтвердження вказаних обставин відповідач надав копію сертифікату № 3200-24-2318 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) від 17.12.2024, наданий Київською обласною (регіональною) торгово-промисловою палатою. Також, відповідач у відзиві вказує, що на час подання позову до суду позивач був обізнаний про дотримання з боку відповідача умов договору, у зв`язку з чим підстав для застосування до відповідача санкцій, передбачених договором, з боку позивача не було.

Позивач 11.03.2025 за вх.№ 6312 надав відповідь на відзив, згідно якої просить суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. При цьому у відповіді на відзив позивач вказує, що не зрозуміло, яким чином форс-мажорні обставини наведені в сертифікаті безпосередньо вплинули на неможливість своєчасного виконання своїх обов`язків відповідачем за договором. Зазначає, що відповідач не надав доказів того, що підприємство зупинило роботу у зв`язку з воєнним станом, що всі працівники (чи їх частина), керівник підприємства, інші посадові особи мобілізовані та перебувають у складі Збройних Сил України, тимчасово не виконують професійні обов`язки у зв`язку з воєнними діями, все, або частина складу рухомого майна підприємства задіяні під час тих чи інших заходів, що б перешкоджало суб`єкту господарювання здійснювати підприємницьку діяльність під час дії воєнного стану.

У судовому засіданні 17.03.2025, судом, без виходу до нарадчої кімнати, було постановлено ухвалу із занесенням її до протоколу судового засідання про відкладення розгляду справи по суті на 10.04.2025 о 12:00.

Відповідач 24.03.2025 за вх.№ 7352 подав письмові заперечення на відповідь на відзив, в яких просив суд вирішити справу з урахуванням цих заперечень та зменшити заявлену до стягнення суму на 90%.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

12.09.2024 між Управлінням забезпечення Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту Державної служби України з надзвичайних ситуацій (замовник, позивач), з однієї сторони, та Товариством з обмеженою відповідальністю "LEGIO" (відповідач, постачальник) з іншої сторони було укладено договір № 279 від 12.09.2024 про поставку підкаснику (пожежний захисний) згідно коду ДК 021:2015-35110000-8 Протипожежне, рятувальне та захисне обладнання на загальну суму 15412284,00 грн. (надалі - договір).

Пунктом 3.2. договору було передбачено, що продукція має бути поставлена замовнику у повному обсязі до 30.11.2024 включно.

Відповідно п.п. а) п. 7.2. договору, відповідач зобов`язувався передати продукцію у власність позивачу разом з усіма необхідними документами, у порядку та строки, визначені в договорі.

Згідно п. 8.3. договору, за порушення строків виконання зобов`язань зазначених у пункті 3.2. цього договору з відповідача стягується неустойка у розмірі 0,1% вартості продукції, з яких допущено прострочення виконання за кожний календарний день прострочення, а за прострочення понад п`ятнадцять календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості. У випадку порушення строку поставки продукції нарахування неустойки починається з наступного дня після визначеної цим договором дати поставки продукції за весь період прострочення зобов`язання.

У відповідності до п. 8.10. договору, сторони домовилися, що за прострочення виконання відповідачем зобов`язань за цим договором, нарахування штрафних санкцій (неустойка, штраф, пеня) припиняється в день наступний за днем фактичного виконання відповідачем зобов`язань за цим договором.

Як вбачається з матеріалів справи відповідач порушив умови договору та поставив позивачу продукцію 09.12.2024, що підтверджується видатковою накладною № 251 від 09.12.2024 та актом № 251/1 приймання-передачі продукції від 09.12.2024.

Враховуючи те, що відповідачем було допущено прострочення поставки продукції за договором на суму 15412284,00 грн. на 9 днів, позивачем була нарахована відповідачу неустойка за період 30.11.2024 - 08.12.2024 у розмірі 138710,55 грн.

Пунктом 9.1. договору передбачено, що сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладання договору та виникли поза волею сторін. До обставин непереборної сили належать обставини, визначені у Законі України "Про торгово-промислові палати в Україні".

Відповідно до п. 9.2. договору, сторона, що не може виконувати зобов`язання за цим договором внаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом трьох робочих днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі.

Доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є відповідні документи, які видаються Торгово-промисловою палатою України або її регіональними представництвами постраждалій стороні за цим договором (п. 9.3. договору).

Згідно п. 14.9. договору, усі повідомлення, будь-яке листування тощо за цим договором будуть вважатися зробленими належним чином, якщо вони письмово оформлені та надіслані відповідним листом (рекомендований лист, цінний лист з описом вкладення, передача листа посильним). У будь-якому разі замовник вважається повідомленим з моменту фактичного отримання листа, а постачальник з моменту направлення замовником відповідного листа (передання до поштового відділення зв`язку та отримання фіскального чеку, поставлення на копії документа будь-якої відмітки, що свідчить про його отримання постачальником).

На підтвердження існування форс-мажорних обставин відповідач надав до суду копію сертифікату № 3200-24-2318 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) від 17.12.2025, наданий Київською обласною (регіональною) торгово-промисловою палатою. У сертифікаті зазначено період дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили): дата настання - 13.11.2024; дата закінчення - 09.12.2024. При цьому відповідач зазначає, що він направив сертифікат позивачу після його отримання та він повністю дотримався умов укладеного договору.

Згідно статті 617 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що одне лише передбачене законом віднесення надзвичайного стану чи надзвичайної ситуації до форс-мажорних обставин не свідчить про існування форс-мажору у конкретних правовідносинах сторін, де така обставина може стати форс-мажорною лише у випадку, якщо особа доведе, що конкретний обмежувальний захід, запроваджений в рамках надзвичайного стану чи надзвичайної ситуації, унеможливлює виконання конкретного договору (постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 912/3323/20, від 03.08.2022 у справі №914/374/21).

У постановах Верховного Суду від 15.06.2018 у справі № 915/531/17, від 26.05.2020 у справі №918/289/19, від 17.12.2020 у справі №913/785/17, наведено висновок щодо застосування ст.14-1 Закону України Про торгово-промислові палати в Україні, відповідно до якого:

- ст.14-1 цього Закону визначено, що засвідчення дії непереборної сили шляхом видачі сертифікату про форс-мажорні обставини покладено на ТПП та уповноважені нею регіональні ТПП;

- форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання господарського зобов`язання;

- доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання; саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

У постанові Верховного Суду від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21 було викладено наступний висновок: "саме ж повідомлення про форс-мажор має бути направлено іншій стороні якнайшвидше. Хоча й форс-мажорні обставини впливають, як правило, на одну сторону договору (виконавця), але вони мають негативні наслідки насамперед для іншої сторони договору, яка не отримує його належне виконання. Отже, своєчасне повідомлення іншої сторони про настання форс-мажорних обставин спрямоване на захист прав та інтересів іншої сторони договору, яка буде розуміти, що не отримає вчасно товар (роботи, послуги) та, можливо, зможе зменшити негативні наслідки форс-мажору".

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 у справі №908/2287/17 зазначив, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі № 905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.

З наданого відповідачем сертифікату № 3200-24-2318 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) від 17.12.2025 вбачається, що дані обставини настали 13.11.2024. Відповідач посилається на те, що він повідомив позивача про дані обставини листом №64 від 18.11.2024. Проте, в матеріалах справи відсутні належні докази направлення даного листа позивачу та докази отримання даного листа позивачем. При цьому з матеріалів справи вбачається, що заява про засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) для суб`єктів господарювання/фізичних осіб за договірними зобов`язаннями (Вих № 1/16-12-24) була подана відповідачем до Київської обласної торгово-промислової палати тільки 16.12.2024 - більше чим через місяць після настання вказаних обставин.

Ураховуючи викладене, положення п. 9.2., п. 14.9. договору, господарський суд приходить до висновку про порушення відповідачем умов договору в частині повідомлення позивача про настання обставин непереборної сили, у зв`язку з чим відповідач не може посилатися на дані обставини.

Окрім того, суд зазначає, що відповідач не надав суду доказів того, що підприємство у період з 13.11.2024 по 09.12.2024 зупинило роботу у зв`язку з воєнним станом, та доказів того, що пошкодження об`єктів енергетичної інфраструктури спровокувало дефіцит енергопотужностей та вимушене обмеження споживання електроенергії на підприємстві відповідача.

За таких обставин матеріалами справи не підтверджується наявність підстав для звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов`язання за укладеним договором.

У відповідності до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтями 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно статей 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2 статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має гуртуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Частиною 1 статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частина 1 статті 628 Цивільного кодексу України, передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з частинами 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За змістом статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Враховуючи вищевикладене, господарський суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог у справі.

Згідно із статтею 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (частина третя статті 551 Цивільного кодексу України).

При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо. Тлумачення вказаних норм свідчить, що закон не передбачає вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них. Таку правову позицію викладено у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 15.02.2018 у справі №467/1346/15-ц, від 04.04.2018 у справі №367/7401/14-ц та від 26.09.2018 у справі №752/15421/17. Обидва кодекси містять норми, які дають право суду зменшити розмір обрахованих за договором штрафних санкцій, але ГК України вказує на неспівмірність розміру пені з розміром збитків кредитора, як на обов`язкову умову, за наявності якої таке зменшення є можливим, тоді як ЦК виходить з того, що підставою зменшення можуть бути й інші обставини, які мають істотне значення (п.28 постанови Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №916/878/20).

Згідно з правовою позицією, викладеною у рішенні Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013, наявність у кредитора можливості стягувати зі споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення, оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

При цьому слід враховувати, що правила ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

Неустойка не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором. Зазначені норми законодавства ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків.

Зменшення суми неустойки є правом, а не обов`язком суду, яке може бути реалізовано ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів (позиція Верховного Суду, викладена в постановах від 01.08.2019 р. у справі № 922/2932/18, від 08.10.2019 р. у справі № 922/2930/18, від 08.10.2019 р. у справі № 923/142/19, від 09.10.2019 р. у справі №904/4083/18).

Суд зазначає, що доказів, які б підтверджували ймовірність завдання чи наявність реальних збитків у позивача через неналежне виконання відповідачем договірних зобов`язань, матеріали справи не містять.

З огляду на господарську діяльність відповідача, причини неналежного виконання відповідачем зобов`язання щодо своєчасної поставки продукції і його ступінь вини, а також, враховуючи відсутність у матеріалах справи доказів понесення позивачем збитків та настання інших негативних наслідків для позивача через простроченням відповідачем поставки позивачу товару за договором на 9 днів, дотримуючись принципу збалансованості інтересів сторін, суд вважає за необхідне частково задовольнити клопотання відповідача про зменшення неустойки та зменшити заявлену до стягнення неустойку на 50%.

Таким чином, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача неустойка за прострочення поставки товару в розмірі 69355,28 грн.

При цьому суд зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

У справі "Руїз Торіха проти Іспанії" ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Вирішуючи питання розподілу судового збору, суд керується ст. 129 ГПК України, у зв`язку з чим судовий збір у розмірі 3028,00 грн. покладається на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст.ст. 4, 11, 12, 13, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "LEGIO" (61052, м. Харків, вул. Різдвяна, 14, код ЄДРПОУ 32947782) на користь Управління забезпечення Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту Державної служби України з надзвичайних ситуацій (04082, м. Київ, вул. Бережанська, 7, код ЄДРПОУ 33945469) 69355,28 грн. неустойки за прострочення поставки товару та 3028,00 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного рішення.

УЧАСНИКИ СПРАВИ:

Позивач: Управління забезпечення Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту Державної служби України з надзвичайних ситуацій (04082, м. Київ, вул. Бережанська, 7, код ЄДРПОУ 33945469).

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю "LEGIO" (61052, м. Харків, вул. Різдвяна, 14, код ЄДРПОУ 32947782).

Повне рішення складено "15" квітня 2025 р.

СуддяА.М. Буракова