Постанова

від 12.12.2007 по справі 20-2/204-9/311

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД М. СЕВАСТОПОЛЯ

20-2/204-9/311

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

справа № 20-2/204-9/311

ПОСТАНОВА

і м е н е м     У к р а ї н и

"12" грудня 2007 р.  11:57                                                                                          м. Севастополь

Господарський суд міста Севастополя в складі:

судді Рибіной С. А.,

при секретарі: Філонович Є.Д.,

за участю представників сторін

прокурора –Шульга А.М., посвідчення № 428 від 20.02.2006

позивача  –Кухаренко В.М., довіреність №04-02 від 10.01.2007;

відповідача –не з'явився;

третя особа –не з'явився.

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом прокурора Нахімовського району міста Севастополя в інтересах держави в особі Севастопольського відділення Фонду України соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю СНВП “Ефірмасло”, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Севастопольського міського центру зайнятості, про стягнення штрафних санкцій 7172,00 грн.

Суть спору:

Прокурор Нахімовського району міста Севастополя  звернувся до суду з позовною заявою в інтересах держави в особі Севастопольського відділення Фонду України соціального захисту інвалідів  до товариства з обмеженою відповідальністю СНВП “Ефірмасло” про стягнення штрафних санкцій у розмірі 7172,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем вимог Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, згідно з якими для підприємств незалежно від форми власності встановлений норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4% від загальної численності працюючих; за 2003 у відповідача норматив склав 3 робочих місця, фактично на підприємстві працював один інвалід.

 Рішенням господарського суду міста Севастополя від 12.12.2005 у задоволені позовних вимог відмовлено повністю.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 19.01.2006 рішення господарського суду міста Севастополя від 12.12.2005 залишено без змін, а апеляційна скарга Севастопольського відділення Фонду України соціального захисту інвалідів –без задоволення.

Постановою Вищого господарського суду України від 09.10.2007 касаційна скарга  Севастопольського відділення Фонду України соціального захисту інвалідів задоволена частково, постанова Севастопольського апеляційного господарського суду від 19.01.2006 та рішення господарського суду міста Севастополя від 12.12.2005 у справі № 20-2/204 скасовані, а справа направлена на новий розгляд до господарського суду міста Севастополя для розгляду за правилами адміністративного судочинства.

           Ухвалою від 08.11.2007 відкрито провадження по справі, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Севастопольський міський центр зайнятості, судовий розгляд призначений на 26.11.2007, сторони зобов'язані надати суду відповідні документи.

          До початку судового засідання 23.11.2007 від третьої особи надійшло клопотання про розгляд справи без участі його представника, враховуючи письмові пояснення (вх.№51341).

 Ухвалою суду від 26.11.2007 розгляд справи відкладений на 12.12.2007 у зв'язку з нез'явленням відповідача.

 Відповідач в судові засідання 26.11.2007, 12.12.2007 не з'явився, відзив на позов та витребувані судом документи не представив, про дату і час судового засідання був повідомлений належним чином.

 Відповідно до частини другої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття в судове засідання без поважних причин представника сторони або третьої особи, які прибули в судове засідання, або неповідомлення ним про причини неприбуття не є перешкодою для розгляду справи.

 При викладених обставинах, враховуючи те, що відповідач викликався в судове засідання, зобов'язувався надати необхідні для розгляду справи документи, але в суд не з'явився та не надав витребувані документи, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність відповідача за наявними в ній матеріалами.

  Згідно ст.ст. 27, 49, 51, 130 Кодексу адміністративного судочинства України, прокурору, представнику позивача роз'яснені їх процесуальні права і обов'язки.

            Відповідно до статей 9, 10 Конституції України, статті  9 Європейської хартії регіональних мов (ратифікована Законом України від 15.05.2003), статті 3 Декларації прав національностей України (від 01.11.1991 № 1771), статті  10 Закону України «Про судоустрій України»від 07.02.2002, статті  18 Закону УРСР «Про мови в УРСР» від 28.10.1989, статті  15 Кодексу адміністративного судочинства України суд задовольнив клопотання представника позивача та він давав пояснення по справі російською мовою.

           Заслухавши пояснення прокурора і представника позивача, та дослідивши інші докази в межах позовних вимог, суд встановив:

01.09.2005 набрав чинність Кодекс адміністративного судочинства України, яким до компетенції адміністративних судів віднесено вирішення публічно-правових спорів, у яких хоча б однією стороною є суб'єкт владних повноважень.

Відповідно до пункту 6 розділу VII „Прикінцеві та перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку діяльності окружних та апеляційних адміністративних судів адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України, вирішують у першій та апеляційній інстанціях відповідні місцеві та апеляційні господарські суди за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Пункт 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що до компетенції адміністративних судів відносяться спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Визначення суб'єкта владних повноважень дається в пункті сьомому статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з яким - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно зі статтею 8 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” державне управління в галузі забезпечення соціальної захищеності інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, Міністерством охорони здоров'я України та органами місцевого самоврядування.

Відповідно до пункту 1 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2002 року № 1434 Фонд соціального захисту інвалідів є урядовим органом державного управління, який діє у складі Мінпраці та підпорядковується йому.

Згідно з пунктом 9 цього ж Положення для реалізації покладених на Фонд завдань за погодженням з Мінпраці утворюються територіальні відділення Фонду в межах граничної  чисельності його працівників.

За змістом статті 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” саме Фонду соціального захисту інвалідів надано право на стягнення адміністративно-господарських санкцій за недодержання законодавчо встановленого нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Таким чином, даний позов підлягає розгляду господарським судом в порядку адміністративного судочинства.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 17.01.2006.

Згідно зі статтею 10 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів” фінансування роботи із соціальної захищеності інвалідів здійснюється Фондом України соціального захисту інвалідів. Виходячи з Положення про Севастопольське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів, затвердженого директором Фонду 10.06.2004, дане відділення є територіальним органом урядового органа державного управління - Фонду соціального захисту інвалідів, на яке, зокрема, покладений контроль за своєчасним і повним перерахуванням у бюджет відділення штрафних санкцій підприємствами, установами, організаціями за недотримання ними нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, вживання заходів по стягненню штрафних санкцій у випадку їхньої несплати в судовому порядку.

Основні правила щодо працевлаштування інвалідів, зокрема, приписи стосовно органів та організацій, що мають здійснювати працевлаштування інвалідів, нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів та штрафних санкцій за його невиконання, містять статті 17-20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” № 875-ХІІ від 21.03.1991 (зі змінами та доповненнями, далі –Закон №875).

Відповідно до листа-відповіді Центральної міської медико-соціальної експертної комісії (вих. № 175 від 19.10.2004) в період з 01.01.2002 по 01.10.2004 Центральною міською медико-соціальною експертною комісією проведено атестацію робочих місць у 9 підприємств. В роботі комісії по атестації робочих місць інвалідів у товаристві з обмеженою відповідальністю СНВП “Ефірмасло”, Центральна міська медико-соціальна експертна комісія участі не приймала.

Відповідно до  статті 218  ГК України підприємства  зобов'язані вживати всіх залежних від них заходів для недопущення господарського правопорушення,  яким,  зокрема,  є  невиконання  нормативу  робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.  До  числа  таких  заходів   відносяться  обов'язки  підприємства,  визначені  у  пунктах  3, 5  та  14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів. Зокрема, у  пункті 14 названого  Положення   передбачено,  що  підприємства  інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.

Відповідачем не надано суду доказів того, що на протязі 2003 він надавав зазначеним органам інформацію про наявність вакантних робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Позивач просить стягнути суму штрафних санкцій за 2003 рік.

З вищевикладеного вбачається, що відповідачем порушені вимоги пункту 14 Постанови Кабінету Міністрів України № 314 від 03.05.95 “Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів”, яким встановлено, що підприємства інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.

Згідно звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів (форма № 10-ПІ, затвердженою Наказом Держкомстату України 10.01.2002 № 49) відповідача за 2003 рік норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів склав 3 місця від загальної кількості працюючих на підприємстві (63 особи), фактично на підприємстві працював один інвалід. Середня річна заробітна плата на підприємстві за 2003 рік склала 3564,00 грн.  

Таким чином, відповідач був зобов'язаний перерахувати на рахунок Севастопольського відділення Фонду соціального захисту інвалідів у 2003 році 7127,00 грн.

Відомості про сплату зазначених штрафних санкцій відсутні. Докази сплати цих штрафних санкцій відповідач не надав.

Відповідно до статті 20 Закону про захист інвалідів підприємства, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж встановлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 Закону про захист інвалідів, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом. Відповідно до частин третьої і четвертої статті 20 Закону, сплату штрафних санкцій за нестворені робочі місця для інвалідів підприємства (об'єднання), установи і організації провадять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів). У разі відсутності коштів, штрафні санкції можуть бути застосовані шляхом звернення стягнення на їх майно в порядку, передбаченому законом.

Відповідно до письмових пояснень (вих. № 51341) Севастопольського міського центру зайнятості відомості стосовно звернення у 2003 році Товариства з обмеженою відповідальністю СНВП “Ефірмасло” не має можливості надати у зв'язку з тим, що стосовно акту №4 від 09.01.2007 зазначені документи знищені за мінуванням терміну зберігання (вх. № 51342).

Штрафні санкції, передбачені статтею 20 Закону, є видом адміністративно-господарських санкцій,  правовий режим яких визначено у  статтях 238 –250 Господарського кодексу України.

Статтею 250 Господарського кодексу України встановлено, що адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести  місяців  з дня  виявлення  порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими  актами  правил здійснення господарської діяльності,  крім випадків,  передбачених законом.

Згідно з  пунктом 4 Порядку  суми штрафних санкцій перераховуються підприємствами в доход державного бюджету на рахунки органів Державного казначейства, відкриті в установах Національного банку за балансовим рахунком № 3510 або в установах комерційних банків за балансовим рахунком № 2510. Штрафні санкції сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним.

Позивач пропустив передбачений статтею 250 Господарського кодексу України строк для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій, оскільки право на звернення до суду з вимогою про стягнення штрафних санкцій у нього виникло з 16 квітня 2004 року, а позов пред'явлено лише 17 травня 2005 року.

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

На підставі викладеного суд вважає позовні вимоги про стягнення з відповідача штрафних санкцій за те, що кількість працюючих інвалідів в 2003 році була менша ніж встановлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до пункту 4 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем - фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 94, 112, 136, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

          ПОСТАНОВИВ:

1.          У задоволені адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Севастопольського апеляційного господарського суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня складання постанови в повному обсязі заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку частини п'ятої статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана в строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. . У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Суддя                                                                                                              С. А. Рибіна

Постанова складена та підписана

в порядку ч. 3 ст. 160 КАС України

21.12.2007.

Розсилка:

1. Прокуратура міста Севастополя (99011, м. Севастополь, вул. Л. Павліченко, 1)

2. прокурор Нахімовського району міста Севастополя (99001 м. Севастополь, вул. Робоча, 18)

3. позивач - Севастопольське міське відділення фонду соціального захисту інвалідів (м.Севастополь, вул. Гоголя,20-А);

4.  відповідач –ТОВ СНВП “Ефірмасло” (99001, м. Севастополь, вул. Овражна, 5)

5.          третя особа - Севастопольський міський центр зайнятості (99029, м. Севастополь, вул. Руднева, 40)

6.          справа

7.          наряд