Рішення від 14.04.2025 по справі 160/34833/24

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2025 рокуСправа №160/34833/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Ніколайчук С.В.

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю " АППАРЕЛЬ ДЕ ФЕРНІЧЕ" (вул. Звенигородське шоссе, 1,м. Олександрія,Олександрійський р-н, Кіровоградська обл., 28009) до Дніпровської митниці (49038, м. Дніпро, вул. Княгині Ольги, 22, код ЄДРПОУ 43971371) про визнання протиправним та скасування рішення

УСТАНОВИВ:

31 грудня 20254 року Товариство з обмеженою відповідальністю "АППАРЕЛЬ ДЕ ФЕРНІЧЕ" звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Дніпровської митниці, у якій просить визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів Дніпровської митниці №UA110150/2024/000056/2 від 30.10.2024 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач без відповідних правових підстав відмовив у визначенні митної вартості товарів за основним методом за ціною договору, оскільки надані позивачем документи не містили розбіжностей та ознак підробки, містять всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів. Позивач надав до митного органу документи, які підтверджують витрати на транспортування товару до кордону України.

Ухвалою від 16 січня 2025 року суд відкрив провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до ч.6 ст.12, ч.1,2ст.257, ч.1 ст.260 Кодексу адміністративного судочинства України зазначена справа є справою незначної складності та розглядається за правилами спрощеного позовного провадження. Питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження.

Згідно із частинами 3, 4ст.262 КАС України підготовче засідання при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження не проводиться.

30.01.2025 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому Дніпровська митниця Держмитслужби просила відмовити в задоволенні позовної заяви, зазначаючи, що при проведенні митного оформлення митних декларацій позивача автоматизованою системою аналізу та управління ризиками сформовано декілька критеріїв ризику по даних митних деклараціях, а саме: необхідно посилити контроль правильності визначення митної вартості, витребування документів, які підтверджують митну вартість.

Відповідач вказує на те, що оскаржувані позивачем рішення прийнято у зв`язку з такого: зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі- продажу); якщо рахунок сплачено, банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару та за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару.

Відповідно до умов контракту від 03.06.2019 № 03-06-2019 (мовою документа):

- п.2.1 «Количество поставляемого Товара должно соответствовать количеству, указанному в инвойсах,спеписЬикапиях и дополнительных соглашениях к настоящему контракту»-,

- п.3.1 «Общая стоимость Товара поставляемого по настоящему Контракту составляет 500 000,00(пятьсот тысяч) долларов США»-,

- п.3.2 «Цена за единицу поставляемого Товара определяется в Инвойсах к настоящему Контракту в долларах США»-,

- п.3.3 «Условия оплаты определяются сторонами к настоящему контракту».

Згідно із Специфікації № 23 від 18.09.2024 визначено умови оплати 100% передоплата.

До митного оформлення декларант подав: специфікапію № 23 від 18.09.2024 на суму 9 282,85 дол. США - в якій наявне посилання на контракт; рахунок-Фактура (інвойс) №DTL2024000000491 від 09.10.2024 на суму 9 300,40 дол. США - в якому наявне посилання лише на контракт; банківський платіжний документ Swift від 30.09.2024 на суму 7 660,00 дол. США (що складає лише 82% від загальної суми за рахунком та не відповідає умовам оплати визначеним в специфікації) - в якому наявне посилання лише на контракт.

Відтак, на думку відповідача, вказані документи датовані різними датами, містять різні суми та в яких не прослідковується взаємозв`язок, як за посиланням на однин документ в іншому, так і по сумі визначеної партії (в ЕМД № 24UA110150015474U1 від 29.10.2024 в гр.22 декларантом зазначено загальну суму за рахунком 9 300,40 дол. США).

Дослідивши матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.

03.06.2019 року між позивачем та компанією T.S.T. Dis.Tic.Ltd. Sti (Туречинна) укладено зовнішньоекономічний договір, у відповідності до умов якого компанія T.S.T. Dis.Tic.Ltd. Sti (Туречинна) зобов`язувалась поставити позивачу товару згідно специфікацій та інвойсу.

ТОВ «АППАРЕЛЬ ДЕ ФЕРНІЧЕ» з метою митного оформлення товарів «Пневматичні циліндри лінійної дії: 360*145/350N D21 d 10 Hole 8mm Gas springs - 1500 шт; 360*145/450N D21 dlO Hole 8mm Gas springs - 1000 шт; 360* 145/1000N D21 dlO Hole 8mm Gas springs - 1500 шт; 360*145/1100N D21 dlO Hole 8mm Gas springs - 1500 шт; 525*205/1000N D22 dlO Hole 8mm Gas sprin Див. доп. Арматура кріплення, фурнітура, нова з недорогоцінних металів (вуглецева сталь, без маркування), що використовується для меблів: TST 4014 Mechan?sm - 1200 пар. Призначення: використовуються у меблевом у виробництві, а саме: в механізмах трансформації м`яких меблів. Див. "електронний інвойс"» (далі - товари) подало до Дніпровської митниці електронну митну декларацію: 24UА110150015474U1.001 від 29.10.2024 року.

Під час декларування товарів за вказаною електронною митною декларацією ТОВ «АППАРЕЛЬ ДЕ ФЕРНІЧЕ» обрано основний метод визначення митної вартості товару - за ціною договору та подані документи, що підтверджують заявлену митну вартість товару відповідно до вимог статті 53 Митного кодексу України, зокрема: Контракт № 03-06-2019 від 03.06.2019 року; додаткову угоду № 5 від 29.05.2024 до Контракту; Комерційну пропозицію від б/н від 09.101.2024 року; специфікацію №23 від 18.09.2024 року; Рахунок-інвойс № DTL2024000000491 від 09.10.2024року; пакувальний лист б/н від 09.10.2024р; свіфт б/н від 39.09.2024р; договір транспортно-експедиційного обслуговування від 28.09.2023 № 12; договір про перевезення вантажів від 07.10.2024 № 354; договір про перевезення вантажів від 30.01.2024 № зЗО/01/2024/1 /24; договір про перевезення вантажів від 09.01.2023 № 09/01/2023/2; ЦМР від 15.10.2024 року №001951; рахунок, від 18.10.2024року № 291; заявку на перевезення від 07.10.2024 року № 0365; довідку про транспортні витрати від 18.10.2024 року №18/10/2024; експортну декларацію №24341200ЕХ00121501 від 04.04.2024 року.

Дніпровською митницею було прийнято Рішення про коригування митної вартості товарів №UA №UA110150/2024/000056/2 від 30.10.2024 року та відмовлено у прийнятті вказаної митної декларації шляхом оформлення Картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA110150/2024/000189 від 30.10.2024 року.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 52 МК України декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, мають право на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються, у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу X цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої статті 55 цього Кодексу.

З урахуванням положень Митного кодексу України товари випущено у вільний обіг за митною декларацією: 24UA110150015499U6 від 30.10.2024 року та здійснене коригування митної вартості товару у розмірі 63 005, 42 грн. з ПДВ та 27 470, 91 мито.

Не погодившись з вищевказаним рішенням відповідача про коригування митної вартості товару, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, та доводам відповідача, викладеним в відзиві на позов, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діють на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела прав.

Відповідно до ч.1 ст.49 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Згідно з ч.ч.1,2 ст.51 Митного кодексу України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.52 Митного кодексу України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.

Згідно з ч.1 ст.53 Митного кодексу України у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Суд зазначає, що ч.2 ст.53 Митного кодексу України містить вичерпний перелік документів, які подаються декларантом для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення. До них відносяться: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

З аналізу частин першої та другої статті 53 Митного кодексу України слідує, що Митним кодексом передбачено вичерпний перелік документів, що подається декларантом органу доходів і зборів для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.

Дана норма кореспондується з положеннями статті 318 Митного кодексу України, у частині третій якої встановлено, що митний контроль має передбачати виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Це також відповідає стандартним правилам, встановленим пунктами 3.16 та 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України від 15 лютого 2011 року «Про внесення змін до Закону України «Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур», якими запроваджено стандартні правила, а саме на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.

Крім того, це узгоджується з проголошеними у статті 8 Митного кодексу України принципами здійснення державної митної справи на засадах законності та презумпції невинуватості, єдиного порядку переміщення товарів, транспортних засобів через митний кордон України, спрощення законної торгівлі, заохочення доброчесності, гласності та прозорості.

За правилами ч.3 ст.53 Митного кодексу України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Таким чином, право митного органу на витребування додаткових документів не є абсолютним, а виникає за наявності хоча б однієї з таких підстав: надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

З наведеним висновком кореспондуються положення п.2 ч.5 ст.54 Митного кодексу України, за змістом якої відповідач має право письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості лише у випадках, встановлених цим Кодексом.

Статтею 54 Митного кодексу України передбачено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом.

Відповідно до ч.3 ст.54 Митного кодексу України за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування, відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Частиною 6 статті 54 Митного кодексу України визначено, що митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

За приписами ч.1 ст.55 Митного кодексу України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Згідно з ч.1 ст.57 Митного кодексу України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Відповідно до ч.ч.2-8 ст.57 Митного кодексу України основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу, відповідно до норм цього Кодексу. Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості, згідно з положеннями статей59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності. У разі неможливості визначення митної вартості товарів, згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу. При цьому, кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи. У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.

Частиною 7 статті 54 Митного кодексу України передбачено, що у разі, якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.

Також за приписами частин першої, другої статті 64 Митного кодексу України, у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58 - 63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GATT). Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях.

Системний аналіз вказаних положень Митного кодексу України дає підстави дійти висновків, що митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості, однак, дискреційні повноваження митних органів мають законодавчі обмеження у випадках незгоди із задекларованою митною вартістю. До таких, зокрема, належать процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості та обов`язок послідовного вибору методів (від першого до шостого) визначення митної вартості товарів. У разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично (частина сьома статті 54 Митного кодексу України).

Згідно з частиною шостою статті 53 Митного кодексу України декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару.

В той же час, витребуванню підлягають лише ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а визначення митної вартості не за першим методом можливе тільки тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено.

Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву в правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митному органу право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Разом з тим, витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27.06.2019р. в адміністративній справі №803/667/17.

Відтак, наведені приписи зобов`язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності. Тягар доведення неправильності заявленої митної вартості лежить на митному органі.

Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митниця повинна вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

В свою чергу, відсутність в рішенні про коригування митної вартості товарів інформації з належним обґрунтуванням того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, витребування митницею додаткових документів без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити, свідчать про протиправність рішення щодо застосування іншого, ніж основний метод, визначення митної вартості товарів.

Суд зауважує, що саме по собі припущення митного органу про подання декларантом невідповідних документів чи наявності в них розбіжностей, відмінність між рівнем заявленої декларантом митної вартості товару та рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких вже здійснено, не є достатнім для висновку про недостовірність даних щодо митної вартості товарів, заявленої декларантом, або беззаперечною підставою для незастосування обраного ним методу визначення митної вартості.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 13.08.2020 у справі № 815/3451/16, від 12.06.2020 у справі №826/4434/16, від 10.10.2019 у справі №809/1469/16.

Як слідує з матеріалів справи, позивач надав відповідачу для митного оформлення імпортованого товару документи, що передбачені частиною другою статті 53 МК України.

Суд встановив, що відповідач за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів, заявленої позивачем, зробив висновок, що в наданих декларантом документах міститься ряд розбіжностей, наявність яких унеможливлює підтвердження всіх числових значень складових митної вартості, однак, суд не погоджується з такими висновками митного органу, з огляду на таке.

Надаючи оцінку доводам відповідача, які стали підставою для прийняття спірних рішень про коригування митної вартості товарів, суд зазначає, що виконання чи не виконання умов зовнішньоекономічного договору виходить з договірних правовідносин між позивачем, як покупцем та продавцем.

В свою чергу Дніпровська митниця не є тим органом на якого законодавством покладено обов`язок здійснювати контроль за виконанням цивільно-правових угод.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2018 року, № 815/137/17.

До того ж обставини здійснення платежу можуть свідчити про виконання (неналежне виконання) покупцем умов зовнішньоекономічного договору. Разом з цим, вони не повинні сприйматись як безумовне свідчення про наявність розбіжностей чи неповноти документів, доданих до митної декларації. Суперечності між цими відомостями не можуть бути підставою для твердження про наявність розбіжностей у даних про митну вартість.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 22 серпня 2019 року у справі № 810/2784/18.

Крім того, у процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. В свою чергу, умови термінів та розміри оплати безпосередньо ціни товару не стосуються. У зв`язку з цим відомості про умови оплати товару не повинні братися митним органом до уваги під час контролю за митною вартістю, а тому суперечності між цими відомостями не можуть бути підставою для твердження про наявність розбіжностей у даних про митну вартість товару.

Аналогічна позиція наведена у постанові Верховного Суду від 12.03.2019 року по справі №803/3649/15.

Копія митної декларації країни відправленнята сертифікат якості передбачені як додаткові документи, що надаються (за їх наявності) на запит митниці, якщо надані документи, передбачені частиною 2 статті 53 МК України містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Враховуючі надані до митного оформлення документи, що підтверджують вартість товару, яка підлягає сплаті, в зауваженнях митницею не зазначено у зв`язку з якими розбіжностями в документах, що впливають на правильність визначення митної вартості, висувається вимоги про вказаних документів.

Відповідно до офіційних правил Міжнародної торгової палати для тлумачення торговельних термінів (Інкотермс - 2010) за терміном EXW, покупець зобов`язаний за свій рахунок укласти договір перевезення товару. При визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості): витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України; витрати на навантаження, розвантаження, перевантаження, витрати на митне оформлення експортованого товару, витрати на страхування цих товарів, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті.

Згідно з частиною десятою статті 58 Митного кодексу України при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті: витрати, понесені покупцем: комісійні та брокерська винагорода, за винятком комісійних за закупівлю, що є платою покупця своєму агентові за надання послуг, пов`язаних із представництвом його інтересів за кордоном для закупівлі оцінюваних товарів; вартість ящиків тари (контейнерів), в яку упаковано товар, або іншої упаковки, що для митних цілей вважаються єдиним цілим з відповідними товарами; вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов`язаних із пакуванням.

Суд, зважаючи на надані позивачем документи до митного оформлення щодо транспортування товару, вказує на необґрунтованість висновків митного органу, оскільки позивачем надано документи, які дають змогу перевірити суму сплачену за транспортування товару.

Крім того, положення п. 6 ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України та Правил заповнення декларації митної вартості, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 № 599, не визначено вичерпного переліку документів, що надаються декларантом на підтвердження розміру витрат на транспортування товарів, відповідно, надані перевізником довідки про транспортно - експедиторські витрати є допустимими доказами розміру таких витрат.

Якщо законом не визначено доказ (докази), виключно яким (-ми) повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення, то такі витрати можуть підтверджуватися будь-якими доказами. Митний кодекс України не визначив вид доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів (не вказав, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/або бухгалтерські документи), а тому довідки про транспортні витрати є допустимими доказами на підтвердження витрат на перевезення товарів.

Така правова позиція викладена, зокрема, в пункті 2.11 Довідки щодо узагальнення практики застосування адміністративними судами положень Митного кодексу України в редакції від 13 березня 2012 року, затвердженої Постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13 березня 2017 року N 2.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 06.09.2019 року у справі №815/2501/18, від 22.08.2019 року у справі №810/2784/18 та від 11.04.2022 року у справі №1.380.2019.006980, який підлягає врахуванню у спірних правовідносинах.

Щодо інших тверджень митного органу, які визначені як підстави для помилковості визначення позивачем митної вартості товарів за основним методом, суд виходить з того, що саме по собі припущення митного органу про подання декларантом невідповідних документів чи наявності в них розбіжностей, не є достатнім для висновку про недостовірність даних щодо митної вартості товарів, заявленої декларантом, або беззаперечною підставою для незастосування обраного ним методу визначення митної вартості.

З наведеного слідує, що подані декларантом до митного органу документи у своїй сукупності підтверджують заявлену підприємством митну вартість та її складові частини, не мають розбіжностей, відомості про визначення митної вартості в цих документах є достовірними, базуються на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.

Натомість, зазначені митницею у повідомленні декларанту та рішенні про коригування митної вартості зауваження та розбіжності, які стали підставою для витребування митницею додаткових документів та прийняття спірного рішення про коригування митної вартості, не можуть бути визнані об`єктивними, обґрунтованими та такими, що впливають на числові значення заявленої митної вартості.

По суті вказані митним органом зауваження носять формальний характер, що у їх сукупності та окремо кожне не вказує на наявність підстав для коригування заявленої декларантом вартості товару.

Поряд з цим, суд зазначає, що обставина про наявність в автоматизованій системі аналізу та управління ризиками інформації про те, що подібний товар у попередні періоди розмитнювався за вартістю більшою, ніж задекларована декларантом, за відсутності інших визначених законом підстав, що обумовлюють межі і способи здійснення органом доходів і зборів контролю митної вартості, не утворює підстав для відмови у визнанні заявленої декларантом митної вартості за основним методом та її визначенні за резервним методом, адже торгові відносини є різноманітними, здійснюються на принципах автономії волі та свободи договору, при цьому безліч обставин можуть впливати на їх ціну (характеристика товару, виробник, торгова марка, умови і обсяги поставок, наявність знижок тощо).

Автоматизована система аналізу та управління ризиками з об`єктивних причин не може містити усієї інформації, що стосується суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності, товарів і умов їх продажу, тому такі дані не можуть мати більше значення, ніж надані декларантом первинні документи про товар.

Водночас, ціна є грошовим вираженням лише у разі коли існує рівновага між попитом та пропозицією. В інших випадках коливання цін спричиняються не вартістю, а іншими причинами.

Отже, факт наявності у автоматизованій системі митного органу інформації, що товар, який задекларовано позивачем, розмитнювався іншими особами за значно вищою вартістю, за відсутності інших визначених законом підстав, не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не призводить до автоматичного збільшення митної вартості товарів, адже законодавство таких підстав прямо не встановлює, тому не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 29.01.2019 справа №815/6827/17, від 22.04.2019 справа № 815/6242/17, від 07.08.2018 справа №815/3400/17.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що надані позивачем до митного оформлення документи повною мірою підтверджують числові значення складових митної вартості, відомості в них не мають протиріч, невідповідностей або розбіжностей, які б не дозволяли митному органу провести обчислення митної вартості за основним методом, документи у своїй сукупності підтверджують заявлену позивачем митну вартість та її складові частини, відомості про визначення митної вартості в цих документах є базуються на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню, достатність яких не спростована відповідачем, а тому вказані відповідачем в оспорюваному рішенні обставини не можуть бути підставами для коригування такої митної вартості.

Митний орган не довів, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, та не надано доказів, які б підтверджували відсутність підстав для визначення митної вартості за ціною договору.

Відтак підстави для незастосування першого методу визначення митної вартості судом не встановлені, наявність підстав для коригування митної вартості товару відповідачем не доведена.

Згідно з частинами першою, другою статті 256 МК України, відмова у митному оформленні - це письмове вмотивоване рішення органу доходів і зборів про неможливість здійснення митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через невиконання декларантом або уповноваженою ним особою умов, визначених цим Кодексом.

У рішенні про відмову у митному оформленні повинні бути зазначені причини відмови та наведені вичерпні роз`яснення вимог, виконання яких забезпечує можливість митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення. Зазначене рішення повинно також містити інформацію про порядок його оскарження.

Відповідно до частини сьомої статті 54 МК України, у разі, якщо під час проведення митного контролю орган доходів і зборів не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.

З аналізу цих норм у їх системному зв`язку між собою та з положеннями пункту 2 частини шостої статті 54, частини третьої статті 53 МК України, видно, що відмова у митному оформленні має бути аргументованою невиконанням вимог, що пов`язані саме з тими недоліками, у зв`язку з якими органом доходів і зборів витребувані додаткові документи.

Аналогічний правовий висновок здійснений Верховним Судом у постанові від 06 березня 2018 року у справі №815/3142/17.

З урахуванням вищенаведеного, суд робить висновок, що надані позивачем документи у своїй сукупності підтверджують заявлену підприємством митну вартість та її складові частини, не мають розбіжностей, відомості про визначення митної вартості в цих документах базуються на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню, що спростовує висновки митного органу щодо відсутності таких підтверджень.

Посилання митного органу на порушення позивачем митного законодавства при декларуванні товару не можуть вважатись розбіжністю у розумінні частини 3 ст.53 МК Україниі не можуть бути підставою для витребування додаткових документів та коригування митної вартості.

Суд зауважує, що по суті вказані митним органом зауваження носять формальний характер, що у їх сукупності та окремо кожне не вказує на наявність підстав для коригування заявленої декларантом вартості товару.

З наданих документів видно, що підприємство для митного оформлення і підтвердження митної вартості надало усі документи для застосування основного методу визначення митної вартості. Надані документи підтверджують числові значення складових митної вартості, відомості в них не мають протиріч та розбіжностей дозволяють провести обчислення митної вартості.

Відповідач не надав доказів того, що документи, які подані позивачем для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності зазначеної у них інформації щодо складових митної вартості товару.

Також у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням другорядних методів. Проте в даному випадку вказаних відомостей митницею не наведено.

Застосована правова позиція відповідає правовому висновку, висловленому Верховним Судом у постанові від 08.02.2019 у справі № 825/648/17.

У постанові від 09.04.2021 року у справі № 804/5143/16 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначає: «митний орган при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості зобов`язаний перевірити складові числового значення митної вартості, правильність розрахунку, здійсненого декларантом, упевнитись в достовірності та точності заяв, документів чи розрахунків, поданих декларантом, а також відсутності обмежень для визначення митної вартості за ціною договору, наведених у статті 58 МК України (у разі визначення декларантом митної вартості імпортованого товару за першим методом).

Митний орган має право відійти від наведених вище законодавчих обмежень, пов`язаних з перевіркою основного переліку документів, які підтверджують митну вартість товарів, та витребувати від декларанта додаткові документи лише у тому випадку, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або ці документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, або ж у разі якщо митний орган має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв`язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість.

Водночас приписи вказаних статей зобов`язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких зможе усунути сумніви у їх достовірності.

Саме ж по собі припущення митного органу про подання декларантом невідповідних документів чи наявності в них розбіжностей, відмінність між рівнем заявленої декларантом митної вартості товарів та рівнем митної вартості товарів, митне оформлення яких вже здійснено, не є достатнім для висновку про недостовірність даних щодо митної вартості товару, заявленої декларантом, або підставою для незастосування обраного ним методу її визначення».

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 23.07.2019 року у справі № 1140/3242/18, де зазначено, що наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Такі сумніви є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.У зв`язку з вказаним саме на митний орган покладається обов`язок зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у достовірності цих відомостей.

Отже, відповідач не підтвердив належними доказами та аргументованими доводами наявність у поданих позивачем документах розбіжностей, ознак підробки або відсутність всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за ці товари.

Суд зазначає, що досліджені первинні документи, які також були подані позивачем до митного органу, повністю підтверджують митну вартість товару, задекларовану за основним методом.

Суд не бере до уваги посилання відповідача на неподання декларантом додаткових документів, оскільки в даному випадку їх відсутність не впливає на правильність визначення декларантом митної вартості товарів за основним методом, що підтверджується наданими до митного оформлення документами. Неподання декларантом запитуваних митним органом документів, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товарів за першим методом, не є достатнім для висновку щодо наявності підстав для застосування митним органом іншого методу визначення митної вартості.

Відтак суд визнає необґрунтованими доводи відповідача про не підтвердження числового значення митної вартості, визначеної за основним методом визначення митної вартості, що відповідно до приписів Митного кодексу України є підставою для корегування заявленої декларантом митної вартості.

Суд зазначає, що за результатами опрацювання наданих позивачем документів митний орган повинен був застосувати метод визначення митної вартості за ціною угоди (контракту) щодо товару, який імпортується, оскільки позивачем при декларуванні митної вартості зазначені усі складові числового значення митної вартості, а відповідачем не доведено, що позивачем неправильно здійснено розрахунок, а також, що до декларації внесено недостовірні або неточні відомості, що надані митному органу документи містять не всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості.

Приймаючи до уваги, що відсутність у позивача витребуваних відповідачем додаткових документів ніяким чином не впливає на правильність визначення позивачем (декларантом) митної вартості товарів за основним методом, що підтверджується наданими до митного оформлення документами. Наявність однієї лише вказівки відповідача на перелічені ним розбіжності та недоліки у поданих позивачем документах, без роз`яснення, в чому такі розбіжності полягають, який їхній вплив на митну вартість оцінюваного товару і чому без їх усунення заявлена митна вартість не може бути визнана, не може бути достатньо для висновку про неможливість застосування основного методу визначення митної вартості. У зв`язку з цим неподання позивачем (декларантом) запитуваних (витребуваних) відповідачем додаткових документів з об`єктивних причин, зокрема, з причин їх невизначеності та відсутності, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товарів за першим методом, не може бути достатнім для висновку щодо наявності підстав для застосування відповідачем іншого методу визначення митної вартості, а також не може бути підставою для прийняття оскаржуваних рішень та здійснення коригування митної вартості.

Зважаючи на те, що відповідачем не надано належних та переконливих доказів того, що подані декларантом для митного оформлення документи не надавили можливості встановити всі складові митної вартості товари, мали розбіжності або виправлення, у зв`язку з чим спірне рішення митного органу про коригування митної вартості товару не може вважатися обґрунтованим та правомірним.

Європейський Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява №33202/96, п.120, ECHR 2000, «Онер`їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява №48939/99, п.128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява №21151/04, п.72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява №10373/05, п.51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява №55555/08, п.74, від 20.05.2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява №36900/03, п.37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах.

Крім того, ЄСПЛ у своєму рішенні по справі «Yvonne van Duyn v.Home Office» зазначив, що «принцип юридичної визначеності» означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії». З огляду на «принцип юридичної визначеності», держава не може посилатись на відсутність певного нормативного акта, який би визначав механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституції чи інших актах. Така дія названого принципу пов`язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов`язань для запобігання відповідальності. Захист принципу обґрунтованих сподівань та юридичної визначеності є досить важливим у сфері державного управління та соціального захисту. Так, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію своєї політики чи поведінки, така держава чи такий орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки щодо фізичних та юридичних осіб на власний розсуд та без завчасного повідомлення про зміни у такій політиці чи поведінці, позаяк схвалення названої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у названих осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

За таких обставин, оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів є протиправним та підлягає скасуванню, а позовні вимоги задоволенню у повному обсязі.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України суд виходить із того, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З урахуванням наведеного, а також зважаючи на задоволення позовних вимог у повному обсязі, судові витрати зі сплати судового збору, понесені позивачем при зверненні до суду з цією позовною заявою, у сумі 3028,00 грн підлягають відшкодуванню на користь останнього шляхом стягнення їх з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань.

Позивач у позові заявив клопотання щодо стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем у сумі 7000,00 грн, при вирішенні якого суд керуються наступними нормами КАС України.

Так, за змістом приписів ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частинами 1 та 2 статті 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з ч.3 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини четвертої цієї статті для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини п`ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Як зазначалося вище, за правилами частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина дев`ята статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).

Зміст наведених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Суд звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.

Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди мають досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Суд встановив, що 26.12.2024 між адвокатським бюро «Майя Сергєєва та Партнери» (адвокатське бюро) та ТОВ «АППАРЕЛЬ ДЕ ФЕРНІЧЕ» (клієнт) укладено договір про надання правничої допомоги № 97, згідно із п.1.1 якого клієнт доручає, а адвокатське бюро приймає на себе зобов`язання здійснити оскарження в судовому порядку рішення про коригування митної вартості товарів Дніпровської митниці, а саме: №UA110150/2024/000056/2 від 30.10.2024 року Для реалізації зобов`язань, передбачених п.1.1 цього договору, адвокатське бюро зобов`язується надавати клієнту протягом строку дії цього договору правничу допомогу у наступному: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів у судах під час здійснення адміністративного судочинства, а також в інших державних органах, органах місцевого самоврядування, об`єднаннях громадян, перед фізичними та юридичними особами; інша правова допомога за погодженням сторін.

За умовами п.2 вказаної додаткової угоди гонорар є фіксованим і включає в себе повне юридичне супроводження процесу оскарження в судовому порядку рішення про коригування митної вартості товарів Дніпровської митниці, а саме: №UA110150/2024/000024/2 від 19.04.2024р. в суді першої інстанції та складає 7000 грн.

Оплата вартості послуг (гонорару), передбачена п.1 цієї додаткової угоди, здійснюється протягом п`яти банківських днів з моменту виставлення рахунку на оплату.

26.12.2024 року адвокатським бюро виставлено рахунок на оплату №189 та відповідно до якого позивачем здійснено оплату за цим рахунком у сумі 7000 грн.

Зважаючи на наведене, позивач просить суд стягнути з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача понесені ним витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн.

Судом наголошується, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Вирішуючи питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу в даній адміністративній справі, судом враховано наступне.

При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі Схід/Захід Альянс Лімітед проти України (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц.

Відповідно до частини другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

За приписами статті 17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини, суди при розгляді справ, практику Європейського Суду з прав людини, застосовують як джерело права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі Баришевський проти України (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі Двойних проти України (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі Меріт проти України (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява № 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Також суд зауважує, що норма 134 КАС України яка запроваджена "для визначення розміру витрат", в даному випадку не застосовується, оскільки в межах цієї справи розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позивача, а отже є визначеним.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Отже, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

Матеріалами справи підтверджується факт отримання позивачем послуг адвоката та понесення ним витрат в суді першої інстанції, зокрема, представником позивача складена та підписана позовна заява з додатками, а також всі копії документів завірені представником позивача з дотриманням положень статті 94 КАС.

Отже, витрати на професійну правничу допомогу є доведеними, наявні документи на підтвердження надання такої допомоги та витрати на професійну правничу допомогу є співмірними з урахуванням складності справи.

Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Відповідна правова позиція міститься у постанові КАС ВС від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19.

З огляду на вказані норми, а також з огляду на висновок Верховного Суду в постанові від 15 квітня 2021 року у справі №160/6899/20 про те, що відшкодуванню підлягають витрати незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено, колегія суддів вважає, що позивач має право на відшкодування витрат на правничу допомогу.

Верховний Суд у додатковій постанові від 05.09.2019 у справі №826/841/17 зазначив, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої прийняте рішення понесених збитків, але і у певному сенсі має спонукати суб`єкта владних повноважень утримуватися від подачі безпідставних заяв, скарг та своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин.

Враховуючи, що на підставі досліджених матеріалів даної справи суд зробив висновок, що ця справа є адміністративною справою незначної складності та Дніпровська митниця є бюджетною установою та фінансується за рахунок Державного бюджету України, та з урахуванням воєнного стану в країні, стягнення витрат на правничу допомогу буде становити надмірний тягар для відповідача, порушуючи принцип пропорційності, тому в даному випадку судові витрати на правничу допомогу підлягають зменшенню та стягненню з відповідача у розмірі 3000,00 грн.

Керуючись ст. 9, 73-77, 139, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «АППАРЕЛЬ ДЕ ФЕРНІЧЕ» (Звернигородське шосе, буд. 1, м. Олександрія, Кіровоградська область, 28000, код ЄДРПОУ 38524231) до Дніпровської митниці (вул. Княгині Ольги, буд. 22, м. Дніпро, 49038, код ЄДРПОУ 43971371) про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Дніпровської митниці про коригування митної вартості товару № UA110150/2024/000024/2 від 19.04.2024 року.

Стягнути з Дніпровської митниці (місцезнаходження: вул. Княгині Ольги, буд. 22, м.Дніпро, 49038, код ЄДРПОУ 43971371) за рахунок її бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АППАРЕЛЬ ДЕ ФЕРНІЧЕ» (Звернигородське шосе, буд. 1, м. Олександрія, Кіровоградська область, 28000, код ЄДРПОУ 38524231) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 3028,00 грн.

Стягнути з Дніпровської митниці (місцезнаходження: вул. Княгині Ольги, буд. 22, м.Дніпро, 49038, код ЄДРПОУ 43971371) за рахунок її бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АППАРЕЛЬ ДЕ ФЕРНІЧЕ»(Звернигородське шосе, буд. 1, м. Олександрія, Кіровоградська область, 28000, код ЄДРПОУ 38524231) судові витрати на професійну правничу допомогу у сумі 3000,00 грн. У іншій частині витрати на професійну правничу допомогу - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.В. Ніколайчук