Рішення

від 15.04.2025 по справі 260/8760/24

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

15 квітня 2025 року м. Ужгород№ 260/8760/24 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гаврилка С.Є., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до 1 Державної пожежно-рятувальної частини Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Закарпатській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

30 грудня 2024 року до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовом звернувся ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до 1 Державної Пожежно-рятувальної частини Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Закарпатській області (90500, Закарпатська область, м. Тячів, вул. Армійська, 125, код ЄДРПОУ 38167938), в якому просить суд: "1. Прийняти позовну заяву та розглянути її за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін; 2. Адміністративний позов ОСОБА_1 до 1 Державної пожежно-рятувальної частини Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Закарпатській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити; 3. Визнати протиправною бездіяльність 1 Державної пожежно-рятувальної частини Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Закарпатській області відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме ненарахування та невиплати його середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 30 травня 2018 року по 18 липня 2022 р. у повному обсязі та у період з 19 липня 2022 року по 26 листопада 2024 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100; 4. Зобов`язати 1 Державну пожежно-рятувальну частину Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Закарпатській області виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 30 травня 2018 року по 18 липня 2022 р. у повному обсязі та у період з 19 липня 2022 року по 26 листопада 2024 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100; 5. Визнати протиправною бездіяльність 1 Державну пожежно-рятувальну частину Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Закарпатській області відносно ОСОБА_1 стосовно ненарахування та невиплати ОСОБА_2 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати; 6. Зобов`язати 1 Державну пожежно-рятувальну частину Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Закарпатській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати. ".

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 січня 2025 року було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в даній справі.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 23 січня 2025 року було витребувано докази.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2025 року було повторно витребувано докази.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 11 березня 2025 року було застосовано заходи процесуального примусу.

Лише після постановлення Закарпатським окружним адміністративним судом ухвали від 11 березня 2025 року щодо застосування заходів процесуального примусу відносно відповідача, останнім на адресу суду були надані витребувані судом докази.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2025 року було виправлено описку в судових рішеннях.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2025 року було скасовано ухвалу суду про застосування заходів процесуального примусу.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що позивач проходив військову службу у 1 державній пожежно-рятувальній частині Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Закарпатській області. Вказує, що відповідач з 30 травня 2018 року позивача виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. В день звільнення з 1 державної пожежно-рятувальної частини Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Закарпатській області, остання не виплатила позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018. На виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 10 червня 2024 року, що ухвалене у справі № 260/2927/24 відповідачем, 26 листопада 2024 року проведено перерахунок вищенаведених виплат. Позивач зазначає, що у зв`язку з непроведенням повного розрахунку при його звільненні, відповідач зобов`язаний нарахувати та невиплати йому середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні. У зв`язку із чим, наявні підстави для нарахування та виплату йому компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми щомісячного грошового забезпечення нарахованого та виплаченого на виконання вказаного рішення Закарпатського окружного адміністративного суду. На підставі викладеного просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Відзив на позовну заяву від відповідача до суду не надходив.

Статтею 159 частиною 4 КАС України визначено, що подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Відповідно до статті 162 частини 6 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

З огляду на те, що відповідачем у встановлений судом строк не надано суду відзив на позов та не повідомлено суд про причини за яких такий відзив не поданий, суд кваліфікує неподання відповідачем відзиву на позов, як визнання позову у повному обсязі.

Згідно зі статтею 262 частиною 5 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до статті 229 частини 4 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до статті 4 частини 1 пункту 10 КАС України, письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Розглянувши подані сторонами докази, (заслухавши сторони та їх представників) всебічно і повно оцінивши всі фактичні обставини (факти), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 в період з 01 січня 2016 року по 30 травня 2018 року проходив військову службу у 1 державній пожежно-рятувальній частині Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Закарпатській області.

Відповідно до витягу з наказу ТВО начальника УДСНС України у Закарпатській області від 30 травня 2018 року №118 позивач 30 травня 2018 року звільнений з військової служби за підпунктом 1 пунктом 176 (у зв`язку із закінченням строку контракту) та того ж дня виключений зі списків особового складу ДНС України, а також всіх видів забезпечення (а.с. 8).

Як вбачається з КП "Діловодство спеціалізованого суду" рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 10 червня 2024 року по справі № 260/2927/24, визнано Визнати протиправною бездіяльність 1 державної пожежно-рятувальної частини Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Закарпатській області щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року включно, із застосуванням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2008 року. Зобов`язано 1 державну пожежно-рятувальну частину Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Закарпатській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року включно, із застосуванням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2008 року, з урахуванням виплачених сум, з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.

На виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 10 червня 2024 року по справі № 260/2927/24, 23 листопада 2024 року позивачу було виплачено суму грошового забезпечення в розмірі 83 345,86 грн, що підтверджується банківською випискою по картковому рахунку (а.с. 9).

Вважаючи, що має право на середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи даний адміністративний позов по суті, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 1-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Статтею 9 частиною 1 абзацом 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Відповідно до статті 24 частини 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

У Рішенні Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), у якому визначені основні трудові права працівників.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Отже, до спірних правовідносин необхідно застосовувати приписи КЗпП України.

За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.

Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно із статтею 117 частиною 2 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" (далі Закон України № 2352-ІХ) текст статті 117 КЗпП України викладено в наступній редакції:

"У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті".

Закон України № 2352-ІХ та відповідно і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19 липня 2022 року.

Оскільки, позивачу не був здійснений розрахунок з 30 травня 2018 року по 23 листопада 2024 року, він має право на отримання середнього заробітку за цей період як компенсацію за затримку виплати.

Судом встановлено, що позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення 30 травня 2018 року, а 23 листопада 2024 року відповідач здійснив виплату позивачу належного грошового забезпечення.

Суд звертає увагу, що Верховний Суд сформував усталену практику у правозастосуванні статті 117 КЗпП України, у редакції до 19 липня 2022 року, при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Так, Верховний Суд зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягнення балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Проте, суд зауважує, що указаний підхід Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду до застосування статті 117 КЗпП України в окресленому контексті не відповідає правовому регулюванню, яке належить застосовувати до спірних правовідносин.

Відповідно до статті 117 КЗпП України, у чинній редакції, згідно з Законом України № 2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

Правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15 викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом України № 2352-ІХ.

Наведений у цій постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні.

Тому стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності нової редакції статті 117 КЗпП України 19 липня 2022 року і після цього.

Період до 19 липня 2022 року (до набрання чинності Законом України № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України яка не обмежувала строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець, і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.

Проте, період з 19 липня 2022 року регулюється вже чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативно правового регулювання спірних правовідносин.

Аналогічний висновок висловлено у постановах Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі № 560/11489/22, від 30 листопада 2023 року у справі № 380/19103/22, від 29 січня 2024 року у справі № 560/9586/22., від 30 травня 2024 року у справі № 520/18807/23.

Враховуючи вищенаведене у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. А також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19 липня 2022 року, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

Обставина невиконання відповідачем відносно позивача вимог статті 116 КЗпП України підтверджена рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 10 червня 2024 року по справі № 260/2927/24, яке набрало законної сили.

Відповідно до статті 47 частини 1 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно матеріалів справи, позивача зі служби з 30 травня 2018 року.

Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.

День звільнення є останнім робочим днем, який відповідним чином обліковується та оплачується на рівні звичайного робочого дня (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року по справі № 821/1226/16).

Саме в цей день (день звільнення, або день виключення зі списків частини для військовослужбовців) на підставі статті 116 КЗпП України роботодавець повинен був виплатити звільненому працівнику всі суми, що належать йому від підприємства. А тому строк затримки по виплаті заробітної плати слід рахувати з 31 травня 2018 року, оскільки відповідальність за порушення зазначених норм починається з наступного дня після не проведення зазначених виплат.

Так, щодо періоду до 19 липня 2022 року, тобто до набрання чинності Законом України № 2352-ІХ, суд зазначає наступне.

При визначенні середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, такий розраховується шляхом множення середньоденної заробітної плати на число робочих днів у розрахунковому періоді, виходячи з наступного.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України Про оплату праці за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

Нормами пункту 2 абзацу 3 Порядку № 100 визначено, що середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Згідно із пунктом 5 розділу ІV Порядку № 100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати, як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (пункт 8 абзац 2 Порядку № 100).

Середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата (пункт 7 Наказ Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 "Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам").

З довідки № 10 від 24 березня 2025 року вбачається, що розмір місячного грошового забезпечення позивача становив у березня 2018 року 9641,76 грн, у квітня 2018 року 9619,32 грн. Середньоденний заробіток позивача становить 315,76 грн (а.с. 37 (на звороті)).

Таким чином середньоденне грошове забезпечення позивача складає 315,76 грн.

Суд зазначає, що оскільки позивача з 30 травня 2018 року виключено зі списків особового складу, а тому з наступного дня після цієї дати потрібно обраховувати невчасний розрахунок при звільненні.

Отже, за період з 31 травня 2018 року по 18 липня 2022 року затримка розрахунку становить 1508 днів.

Таким чином, сума середнього грошового забезпечення становить 476166 грн (315,76 грн х 1508 дні).

Згідно матеріалів справи, позивачу виплачено належне грошове забезпечення в загальній сумі 476166 грн.

Тобто, з врахуванням принципу співмірності та порядку визначення істотності частки заборгованості при звільненні, який викладений в постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 806/2473/18, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені складає: 83295,86 грн (виплачене грошове забезпечення) / 476166 грн (середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні) = 0,175%.

Отже, сума яка підлягає відшкодуванню з врахуванням істотності частки заборгованості становить: 315,76 грн (середня заробітна плата за один день) * 0,175% * 1508 дні (дні затримки розрахунку) = 83329 грн.

Також, суд звертає увагу, що саме така правова позиція щодо обрахунку середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні викладена Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19.

Враховуючи вищенаведене, за період до 19 липня 2022 року сума за несвоєчасний розрахунок при звільненні становить 83329 грн.

Щодо періоду з 19 липня 2022 року по 23 листопада 2024 року, то такий регулюється вже чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями, відтак слід обраховувати суму за період від 19 липня 2022 по 23 листопада 2024 року

Позивача звільнено зі служби 30 травня 2018 року, а остаточний розрахунок проведено 23 листопада 2024 року, однак виходячи із норм статті 117 КЗпП України, в редакції чинній з 19 липня 2022 року середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, підлягає виплаті позивачу за шість місяців з 23 травня 2024 року по 23 листопада 2024 року - 184 дні.

Таким чином, за період з 23 квітня 2023 року по 23 жовтня 2024 року середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні, який підлягає стягненню на користь позивача складає 58099,84 грн (середньоденна заробітна плата 315,76 грн * 184 кількість днів затримки розрахунку).

Отже, при додаванні сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок у цій справі до і після набрання чинності нової редакції статті 117 КЗпП України, становить 141428,84 грн (83329 грн + 58099,84 грн).

Позивач вказує, що наявні підстави для нарахування та виплату йому компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати на суму недоплаченого грошового забезпечення.

Вирішуючи даний адміністративний позов по суті, суд зазначає наступне.

Статтею 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 року № 2050-ІІІ (далі Закон України № 2050-ІІІ) визначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі України № 2050-ІІІ слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Відповідно до статті 3 Закону України № 2050-ІІІ, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Аналогічного змісту норми містяться у Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів її виплати, затвердженого постановою КМУ від 21.02.2001 № 159, відповідно до якого компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року. Компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема на суму індексації грошових доходів громадян.

Таким чином, кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Згідно зі статті 4 Закону України № 2050-ІІІ, виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Використане у статті 3 Закону № України №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток "нарахованого, але не виплаченого грошового доходу" за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону України № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 22.06.2018 року у справі №810/1092/17 та від 13.01.2020 року у справі №803/203/17.

При цьому, нарахування та виплата грошового забезпечення мала бути здійснена відповідачем саме з моменту набуття позивачем права на його нарахування та виплату відповідно в повному обсязі.

На виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 10 червня 2024 року по справі № 260/2927/24, 23 листопада 2024 року позивачу було виплачено суму грошового забезпечення в розмірі 83 345,86 грн, що підтверджується банківською випискою по картковому рахунку (а.с. 9).

Враховуючи наявність факту несвоєчасної виплати позивачу грошового забезпечення в повному розмірі, позивач має право на компенсацію втрати частини доходів.

Зважаючи на вищезазначене, позивач набув право на виплату йому компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період із 27 грудня 2017 року по день фактичної виплати відповідно до Закону України Закону України № 2050-ІІІ та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів її виплати, затвердженого постановою КМУ від 21.02.2001 № 159.

За правилами встановленими статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до статті 77 частини 2 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене суд доходить висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 242-246 КАС України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до 1 Державної Пожежно-рятувальної частини Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Закарпатській області (90500, Закарпатська область, м. Тячів, вул. Армійська, 125, код ЄДРПОУ 38167938) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність 1 Державної пожежно-рятувальної частини Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Закарпатській області відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного розрахунку при звільненні.

Зобов`язати 1 Державну пожежно-рятувальну частину Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Закарпатській області виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за період затримки розрахунку при звільненні в розмірі 141428,84 (сто чотирнадцять тисяч чотириста двадцять вісім гривень 84 копійки) грн.

Визнати протиправною бездіяльність 1 Державної пожежно-рятувальної частини Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Закарпатській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за весь час затримки такої виплати за період з 01 січня 2016 року по 23 листопада 2024 року.

Зобов`язати 1 Державну пожежно-рятувальну частину Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Закарпатській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, з 01 січня 2016 року по 23 листопада 2024 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

СуддяС.Є. Гаврилко