Рішення від 10.04.2025 по справі 400/11498/24

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 квітня 2025 р. № 400/11498/24 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Устинова І.А. розглянув порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , до відповідачівІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_2 , Військової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 , провизнання протиправним та скасування наказу від 19.11.2024 року № 586 в частині; зобов`язання вчинити певні дії,ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до суду з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі відповідач 1), військової частини НОМЕР_1 , в якій просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 19.11.2024 №586 (з основної діяльності) в частині призову та направлення солдата ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , для проходження військової служби за мобілізацією до військової частини НОМЕР_1 ;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 виключити солдата ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ОСОБА_1 на підставі наказу №145/к-тр від 05 грудня 2022 року прийнятий на посаду тракториста Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО-ТОРГІВЕЛЬНА ФІРМА «АГРО-ДІЛО» (код ЄДРПОУ 36384300) з посадовим окладом згідно штатного розпису. Згідно наказу Мінагрополітики від 27.05.2024 року №1643 Про визначення ТОВ АТФ АГРО-ДІЛО критично важливим для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період визначено ТОВ АГРО-ТОРГІВЕЛЬНА ФІРМА АГРО-ДІЛО (код ЄДРПОУ 36384300) критично важливим для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період. 04 червня 2024 року за вих. №040624-1 ТОВ АГРО-ТОРГІВЕЛЬНА ФІРМА АГРО-ДІЛО звернулось на адресу Мінагрополітики з пропозицією щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та на період дії воєнного стану військовозобов`язаним працівникам згідно Списку. До вказаного Списку військовозобов`язаних, які пропонуються на бронювання на період мобілізації та на воєнний стан було включено військовозобов`язаного працівника товариства ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який значиться під порядковим №14. Листом Міністерства оборони України №220/6945/6 від 15.07.2024 року повідомлено, що за результатами розгляду надісланого списку військовозобов`язаних працівників ТОВ АГРО-ТОРГІВЕЛЬНА ФІРМА АГРО-ДІЛО щодо повноти його заповнення та наявності обґрунтувань, згаданий список військовозобов`язаних працівників погоджується. Наказом Мінекономіки від 23 липня 2024 року №18029 Про бронювання військовозобов`язаних за ТОВ АТФ АГРО-ДІЛО заброньовано за ТОВ АТФ АГРО- ДІЛО на період мобілізації та на воєнний час військовозобов`язаних, які працюють у зазначеному товаристві, за списком, погодженим Міністерством оборони України. Відповідно до результату бронювання за заявою ТОВ АТФ АГРО-ДІЛО, сформованого засобами Єдиного державного вебпорталу електронних послуг, військовозобов`язаного працівника ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , було заброньовано до 27.05.2025. 13 листопада 2024 на адресу ТОВ АТФ АГРО-ДІЛО надійшло розпорядження начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 07.11.2024 №4163 щодо оповіщення військовозобов`язаних працівників про їх виклик до ІНФОРМАЦІЯ_3 . Після прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , було направлено для проходження медичного огляду ВЛК, за результатами якого його визнано придатним до військової служби в особливий період. Відповідно до витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 19.11.2024 №586 (з основної діяльності) солдата ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , призвано та направлено для проходження військової служби за мобілізацією до військової частини НОМЕР_1 з 19.11.2024 року. Таким чином, ОСОБА_1 , який на момент видання начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 наказу від 19.11.2024 №586 (з основної діяльності), мав діючу відстрочку до 27.05.2025 року та бронювання за адресу ТОВ АТФ АГРО-ДІЛО на період мобілізації та на воєнний стан, був незаконно, протиправно, без наявності для цього будь-яких передбачених законодавством підстав, призваний та направлений для проходження військової служби за мобілізацією до військової частини НОМЕР_1 . Вказав, що оскаржуваний наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 про призов на військову службу під час мобілізації особи, яка має дійсну відстрочку та бронювання, є явно протиправним та незаконним, порушує права позивача, що і стало підставою для звернення до суду із даною позовною заявою.

Ухвалою від 11.12.2024 року Миколаївський окружний адміністративний суд відкрив провадження у справі з викликом сторін та запропонував відповідачам надати відзиви на позовну заяву.

Від відповідача 1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Заперечуючи проти позову відповідач послався на те, що спірний наказ про зарахування до військової частини, як акт індивідуальної дії реалізовано його застосуванням. Вказав, що на виконання розпорядження голови Миколаївської районної військової адміністрації від 05.11.2024 № М-30-р-дск, № М-31-р-дск, № М-32-р-дск, голови Первомайської військової адміністрації від 06.11.2024 № М-1-дск, № М-2-р-дск визначено перелік підприємств, установ, організацій, яким скасовано мобілізаційні завдання з виробництва та розподілу сільськогосподарської продукції та продовольства для забезпечення потреб національної економіки України в особливий період території Миколаївського району.

Від відповідача 2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив відмовити у задоволенні позову та зазначив, що станом на дату прийняття наказу командиром військової частини НОМЕР_1 в частині зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини, командир військової частини НОМЕР_1 діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, на підставі чинного на той момент наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 19.11.2024 №58 та жодним чином не порушив права позивач. Наказ про зарахування до списків особового складу військової частини, який також є актом індивідуальної дії, реалізовано його застосуванням. Вказав, що позивач із рапортом до командира військової частини про його звільнення із зазначенням підстав, визначених п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ, за наслідками розгляду якого мало бути прийняте відповідне рішення, не звертався. Також, відповідач зазначив, що солдат за призовом по мобілізації ОСОБА_1 15.12.2024 самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 та на даний час його місце знаходження невідоме. Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 15.12.2024 №385 солдат ОСОБА_1 виключений з усіх видів забезпечення.

Від позивача надійшла відповідь на відзив ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якій зазначено про те, що на момент видання оскаржуваного наказу надана позивачу відстрочка була діючою та не була скасована чи анульована в установленому законодавством порядку рішенням Мінекономіки, у начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 були відсутні правові підстави для його видання та призову і направлення позивача для проходження військової служби за мобілізацією.

Від позивача надійшла відповідь на відзив військової часини НОМЕР_1 , згідно якої вказав, що Позивачем в даній справі не оскаржується сам наказ командира військової частини НОМЕР_1 про зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини, оскільки зазначений наказ був виданий за тих фактичних обставин, які існували на час його видання. Оскарження даного наказу в судовому порядку не призведе до відновлення прав та законних інтересів позивача. У даній справі порушення прав позивача відбулося внаслідок видання протиправного наказу начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 про призов позивача на військову службу за мобілізацією. Видання наказу командиром військової частини про зарахування позивача до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 є похідним від видання оскаржуваного наказу, з огляду на що тому наявні підстави для зобов`язання військової частини НОМЕР_1 виключити позивача зі списків особового складу військової частини. Такий спосіб судового захисту права та законних інтересів фізичних осіб, яких було протиправно призвано на військову службу за мобілізацією в особливий період, як зобов`язання військової частини прийняти рішення про звільнення позивача від проходження військової служби за мобілізацією або зобов`язання військової частини виключити позивача зі списків особового складу військової частини, вже знайшов своє правозастосування у судовій практиці.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження.

Дослідив матеріали справи, суд встановив наступне.

Позивач на підставі наказу №145/к-тр від 05 грудня 2022 року прийнятий на посаду тракториста Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО-ТОРГІВЕЛЬНА ФІРМА «АГРО ДІЛО» (код ЄДРПОУ 36384300) з посадовим окладом згідно штатного розпису.

Наказом Мінагрополітики від 27.05.2024 №1643 «Про визначення ТОВ «АТФ «АГРО-ДІЛО» критично важливим для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період» визначено ТОВ «АГРО-ТОРГІВЕЛЬНА ФІРМА «АГРО-ДІЛО» (код ЄДРПОУ 36384300) критично важливим для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період.

04 червня 2024 року за вих. №040624-1 ТОВ «АГРО-ТОРГІВЕЛЬНА ФІРМА «АГРО-ДІЛО» звернулось на адресу Мінагрополітики з пропозицією щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та на період дії воєнного стану військовозобов`язаним працівникам згідно Списку військовозобов`язаних, які пропонуються на бронювання на період мобілізації та на воєнний стан за ТОВ «АГРО-ТОРГІВЕЛЬНА ФІРМА «АГРО-ДІЛО».

До вказаного Списку військовозобов`язаних, які пропонуються на бронювання на період мобілізації та на воєнний стан було включено військовозобов`язаного працівника товариства позивача, який значиться під порядковим №14.

Листом Міністерства оборони України №220/6945/6 від 15.07.2024 року повідомлено, що за результатами розгляду надісланого списку військовозобов`язаних працівників ТОВ АГРО-ТОРГІВЕЛЬНА ФІРМА АГРО-ДІЛО щодо повноти його заповнення та наявності обґрунтувань, згаданий список військовозобов`язаних працівників погоджується.

Наказом Мінекономіки від 23 липня 2024 року №18029 Про бронювання військовозобов`язаних за ТОВ АТФ АГРО-ДІЛО заброньовано за ТОВ АТФ АГРО- ДІЛО на період мобілізації та на воєнний час військовозобов`язаних, які працюють у зазначеному товаристві, за списком, погодженим Міністерством оборони України.

Відповідно до результату бронювання за заявою ТОВ АТФ АГРО-ДІЛО №20240722-31425 від 22.07.2024, сформованого засобами Єдиного державного вебпорталу електронних послуг, військовозобов`язаного працівника ОСОБА_1 було заброньовано до 22.07.2025 року.

ТОВ АТФ АГРО-ДІЛО надіслало до ІНФОРМАЦІЯ_4 , де позивач перебуває на військовому обліку, повідомлення про бронювання позивача. за формою згідно з додатком 5 для зарахування його на спеціальний військовий облік.

Вказане повідомлення було направлено на адресу ІНФОРМАЦІЯ_3 рекомендованим поштовим відправленням, яке згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення було вручено 27.08.2024 року.

19.11.2024 року позивач прибув до ІНФОРМАЦІЯ_1 для уточнення військово-облікових даних.

В цей же день позивача було направлено для проходження ВЛК, за результатами якої позивача було визнано придатним до військової служби.

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 19.11.2024 №586, зокрема позивача призвано на військову службу під час мобілізації, в особливий період та направлено для проходження служби до військової частини НОМЕР_1 з 19.11.2024року.

Вважаючи наказ про призов на військову службу під час загальної мобілізації протиправним, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Згідно зі ст.65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Разом із тим, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" введено в Україні воєнний стан.

Указом Президента України №69/2022 "Про загальну мобілізацію" від 24.02.2022 було оголошено про загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.

Пунктом 8 цього Указу визначено місцевим органам виконавчої влади у взаємодії з територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, за участю органів місцевого самоврядування та із залученням підприємств, установ та організацій усіх форм власності, фізичних осіб - підприємців організувати та забезпечити в установленому порядку:

1) своєчасне оповіщення і прибуття громадян, які призиваються на військову службу, прибуття техніки на збірні пункти та у військові частини;

2) здійснення призову військовозобов`язаних, резервістів на військову службу, їх доставки до військових частин та установ Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, інших військових формувань України;

3) виділення тимчасово будівель, споруд, земельних ділянок, транспортних та інших матеріально-технічних засобів, надання послуг Збройним Силам України, Національній гвардії України, Службі безпеки України, Державній прикордонній службі України, Державній спеціальній службі транспорту, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України та іншим військовим формуванням України відповідно до мобілізаційних планів.

На час виникнення спірних правовідносин та на дату ухвалення рішення у цій справі на території України продовжує діяти воєнний стан.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів регулює Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 № 3543-XII (далі - Закон № 3543-XII).

Стаття 1 цього Закону передбачає, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Відповідно до ч.2 ст.4 Закону №3543-XII загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

Згідно з ч.5 ст.4 Закону № 3543-XII вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення.

За змістом ст.2 Закону №3543-XII правовою основою мобілізаційної підготовки та мобілізації є Конституція України, Закон України "Про оборону України", цей та інші закони України, а також видані відповідно до них нормативно-правові акти.

Статтею 22 Закону №3543-XII встановлені обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Частиною 3 вищевказаної статті передбачено, що під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Крім того, правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі - Закон №2232-ХІІ).

Частина 2 статті 1 Закону №2232-ХІІ передбачає, що військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Відповідно до ч.2 ст.2 цього Закону проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України.

Згідно з ч.5 ст.1 Закону №2232-ХІІ від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.

За змістом ч.9 ст.1 Закону №2232-ХІІ щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії:

допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць;

військовослужбовці - особи, які проходять військову службу;

військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави;

резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.24 Закону №2232-ХІІ початком проходження військової служби для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Згідно з ч.1 ст.39 Закону №2232-ХІІ призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

На військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов`язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації.

Підстави, за якими військовозобов`язаним передбачено надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, визначені статтею 23 Закону №3543-XII.

Пунктом 2 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що громадяни проходять військову службу у Збройних Силах України (далі - військова служба) в добровільному порядку або за призовом.

У добровільному порядку громадяни проходять: військову службу (навчання) за контрактом курсантів у вищих військових навчальних закладах, а також закладах вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти); військову службу за контрактом осіб рядового складу; військову службу за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військову службу за контрактом осіб офіцерського складу.

З громадянами, які добровільно вступають на військову службу, укладається контракт згідно з додатками 1 і 2.

За призовом громадяни проходять: строкову військову службу; військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період; військову службу за призовом осіб офіцерського складу.

За приписами статті 1 Закону України Про оборону України від 06.12.1991 №1932-XII особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Згідно з вимогами п.1 ч.1 ст.23 Закону №3543-XII не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані: заброньовані на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, а також за підприємствами, установами і організаціями в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За правилами ст.24 Закону №3543-XII бронювання військовозобов`язаних, які перебувають у запасі, здійснюється в мирний та у воєнний час з метою забезпечення функціонування органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також підприємств, установ і організацій в особливий період.

Згідно з вимогами ст.25 вказаного Закону бронюванню підлягають військовозобов`язані, які працюють:

1) в органах державної влади, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, у разі якщо це необхідно для забезпечення функціонування зазначених органів;

2) на підприємствах, в установах і організаціях, яким встановлено мобілізаційні завдання (замовлення), у разі якщо це необхідно для виконання встановлених мобілізаційних завдань (замовлень);

3) на підприємствах, в установах і організаціях, які здійснюють виробництво товарів, виконання робіт і надання послуг, необхідних для забезпечення потреб Збройних Сил України, інших військових формувань;

4) на підприємствах, в установах і організаціях, які є критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період. Критерії та порядок, за якими здійснюється визначення підприємств, установ і організацій, які є критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період, встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Військовозобов`язані, зазначені у частині першій цієї статті, не підлягають прийняттю на службу у військовому резерві.

Порядок та організація бронювання, переліки посад і професій військовозобов`язаних, які підлягають бронюванню на період мобілізації та на воєнний час, визначаються цим Законом, актами Президента України та Кабінету Міністрів України. Під час дії воєнного стану бронювання військовозобов`язаних може також здійснюватися за списком військовозобов`язаних, поданим у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку відповідним органом державної влади, іншим державним органом, органом місцевого самоврядування, підприємством, установою, організацією, зазначеними в частині першій цієї статті.

Постановою Кабінету Міністрів України "Деякі питання бронювання військовозобов`язаних в умовах правового режиму воєнного стану" від 03.03.2022 №194 (далі також Постанова №194; чинна до 31.01.2023) установлено, що в умовах правового режиму воєнного стану бронювання військовозобов`язаних за органами державної влади, іншими державними органами, а також підприємствами, установами, організаціями, які задовольняють потреби Збройних Сил, інших військових формувань, населення (далі - підприємства, установи і організації), здійснюється у порядку, визначеному цією постановою.

Пунктами 2, 3 Постанови №194 передбачалося, що органи державної влади, інші державні органи подають Міністерству економіки погоджені Міністерством оборони пропозиції щодо бронювання військовозобов`язаних у відповідних сферах управління, галузях національної економіки, на підприємствах, в установах і організаціях за формою згідно з додатком 1 в друкованій формі та/або в електронній формі з відповідним обґрунтуванням.

Міністерство економіки узагальнює подані органами державної влади, іншими державними органами пропозиції щодо бронювання військовозобов`язаних і протягом одного робочого дня приймає відповідне рішення та надсилає його копію Міністерству оборони, а також зазначеним органам.

У рішенні Міністерства економіки зазначається строк дії відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації (далі - відстрочка), який не може перевищувати шість місяців.

Аналіз наведених положень законодавства свідчить, про те, що громадяни проходять військову службу у Збройних Силах України в добровільному порядку або за призовом. Військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період, належить до військової служби за призовом.

У свою чергу статтею 23 Закону №3543-XII передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, яка надається, зокрема, військовозобов`язаним, яких заброньовано на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, а також за підприємствами, установами і організаціями.

Судом встановлено, що згідно наказу Мінагрополітики від 27.05.2024 року №1643 Про визначення ТОВ АТФ АГРО-ДІЛО критично важливим для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період визначено ТОВ АГРО-ТОРГІВЕЛЬНА ФІРМА АГРО-ДІЛО (код ЄДРПОУ 36384300) критично важливим для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період.

Наказом Мінекономіки від 23 липня 2024 року №18029 Про бронювання військовозобов`язаних за ТОВ АТФ АГРО-ДІЛО заброньовано за ТОВ АТФ АГРО- ДІЛО на період мобілізації та на воєнний час військовозобов`язаних, які працюють у зазначеному товаристві, за списком, погодженим Міністерством оборони України, в чому числі і позивача.

Відповідно до результату бронювання за заявою ТОВ АТФ АГРО-ДІЛО №20240722-31425 від 22.07.2024, сформованого засобами Єдиного державного вебпорталу електронних послуг, військовозобов`язаного працівника ОСОБА_1 , було заброньовано до 27.05.2025 року.

Відтак, на момент винесення наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 19.11.2024 №586, у відповідності до вимог статті 23 Закону №3543-XII позивач мав відстрочку від призову на військову службу у строк до 27.05.2025 року включно, а отже не підлягав призову на військову службу під час мобілізації. Проте, відповідачем-1 не було вжито належних заходів щодо з`ясування таких обставин.

Суд зазначає, що відповідно до п.8 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 р. № 154 (далі також Положення), виконання завдання з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, призову громадян на військову службу покладені саме на районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.

Відповідно до п.4 Положення територіальні центри комплектування та соціальної підтримки виконують покладені на них завдання у взаємодії з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими держадміністраціями, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, а також з органами військового управління, з`єднаннями, військовими частинами, установами, організаціями, вищими військовими навчальними закладами та військовими навчальними підрозділами закладів вищої освіти Збройних Сил та інших військових формувань, Держспецзв`язку, правоохоронними та розвідувальними органами, державними органами спеціального призначення з правоохоронними функціями, громадськими об`єднаннями (організаціями).

Відповідно до абз.9 пункту 11 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154 (в редакції, чинній на момент виникнення правовідносин), районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, зокрема, оформляють для військовозобов`язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.

Також за приписами п.15 Положення керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки зобов`язаний організовувати: проведення перевірок стану бронювання військовозобов`язаних на період мобілізації.

З наведеного слід дійти висновку, що обов`язок щодо перевірки наявності відстрочки від призову під час мобілізації на військову службу та підстав для її надання покладено на районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, а тому ІНФОРМАЦІЯ_5 мав перевірити наявність чи відсутність у позивача права на відстрочку від призову за мобілізацією, ураховуючи відповідне повідомлення збоку позивача.

Крім того, як зазначалось судом раніше, ТОВ АТФ АГРО-ДІЛО надіслано лист ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо повідомлення про бронювання військовозобов`язаних згідно зі списком, серед, яких є позивач, який було вручено відповідачу 27.08.2024 року.

У будь-якому випадку, на переконання суду, позивач не може нести відповідальність за належність доведення до відповідача інформації про відстрочку від призову, позаяк така процедура залежна від комунікації між підприємством, де працює позивач, а не від дій позивача.

На переконання суду, в даному випадку, з огляду на очевидну протиправність оскаржуваного позивачем акту індивідуальної дії, який хоч і вичерпує дію фактом виконання, його скасування не порушить стабільності публічно-правових відносин та принцип правової визначеності, а навпаки вказуватиме на неприпустимість допущення неправомірних дій центром комплектування при мобілізації військовозобов`язаних осіб, які мають право на відстрочку від призову.

З урахуванням вищевказаного, суд доходить висновку про те, що наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 про призов на військову службу під час мобілізації від 19.11.2024 №586, в частині призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання військової частини НОМЕР_1 виключити солдата ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , суд зазначає наступне.

У межах адміністративного судочинства:

дії - певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб`єктом владних повноважень своїх обов`язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;

бездіяльність - певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов`язків згідно із законодавством України;

рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).

Суд зазначає, що у спірних правовідносинах порушення прав позивача відбулося внаслідок протиправного наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 про призов на військову службу під час мобілізації від 19.11.2024 №586.

Водночас, суд звертає увагу, що хоч Законом України "Про військовий обов`язок та військову службу" не передбачено такої підстави для звільнення з військової служби як незаконна мобілізація, проте, проходження військової служби є безпосереднім наслідком від наказу про мобілізацію, а отже з метою ефективного захисту порушеного права позивача та повного його відновлення буде зобов`язання військової частини НОМЕР_1 в особі командира цієї в/ч ухвалити рішення про звільнення позивача від проходження військової служби та виключення його зі списків особового складу.

Приймаючи рішення про відновлення порушених прав позивача у зазначений вище спосіб, суд також враховує, що прийняття Міністерством економіки України наказу від "Про бронювання військовозобов`язаних за ТОВ АТФ АГРО-ДІЛО, яким, серед іншого, заброньовано позивача, зумовлено необхідністю забезпеченням виконання встановлених мобілізаційних завдань (замовлень) в особливий період. Тобто, відповідний наказ про бронювання позивача прийнятий з метою забезпечення стабільної роботи ТТОВ АТФ АГРО-ДІЛО, яке віднесено до категорії критично важливих підприємств, у спосіб збереження в штаті товариства кваліфікованої робочої сили.

Відповідно, перебування позивача в складі військової частини НОМЕР_1 , унеможливлює виконання позивачем своїх посадових обов`язків на товаристві, що, в свою чергу, може дестабілізувати роботу ТОВ АТФ АГРО-ДІЛО, яке визнано критично важливим для економіки України.

Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частин 1, 2статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності

За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про задоволення позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивач відповідно до Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, тому його розподіл судом не здійснюється.

Від представника позивача до суду надійшла заява про розподіл судових витрат на правничу допомогу.

Розглянувши заяву про ухвалення додаткового рішення, дослідивши надані учасниками сторін докази, суд дійшов таких висновків.

Згідно з абзацом першим частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Разом з тим, за приписами частини третьої статті 143 КАС України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Частиною п`ятою статті 143 КАС України встановлено, що у цьому випадку суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу.

З аналізу наведених норм процесуального закону вбачається, що витрати на професійну правничу допомогу належать до судових витрат, що, однак, не зумовлює висновку про їх обов`язкову наявність у кожній справі.

За загальним правилом, питання про стягнення таких витрат має вирішуватися судом одночасно із задоволенням позову такої сторони у рішенні, постанові або ухвалі. Разом з тим, суд може розглянути це питання і після вирішення справи, але лише за наявності визначених законом передумов: неможливості подати докази розміру понесених витрат внаслідок поважних причин з подачею відповідної заяви про це до закінчення судових дебатів.

Певної форми відповідної заяви та вимог до її змісту законом не передбачено, отже, така заява може бути письмовою або усною (під час фіксування судового засідання технічними засобами).

Згідно із частиною другою статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Зазначені положення кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам Щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя № R (81) 7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв`язку з розглядом.

За змістом пункту першого частини третьої статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Частиною четвертою статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною п`ятою статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до статті 30 Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Разом з тим, згідно з частиною 9 статті 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Таким чином, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У рішенні ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі East/West Alliance Limited проти України (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У зазначеному рішенні ЄСПЛ також підкреслено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (269).

Таким чином, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 КАС України).

При визначенні суми відшкодування інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, Суд має виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Як вбачається із позовної заяви, представником позивача заявлені вимоги про відшкодування витрат, пов`язаних із професійною правничою допомогою, отриманою від адвоката у вигляді ознайомлення з наданими Клієнтом документами щодо призову та направлення ОСОБА_1 для проходження військової служби, пошук та аналіз судової практики в аналогічній категорії справ для обрання ефективного та належного способу судового захисту, підготовки та подання до суду заяви про забезпечення позову, підготовки та подання до суду позовної заяви, підготовки та подання до суду заяв по суті (відповідей на відзиви, додаткових пояснень (доказів), заяви про зміну неналежного відповідача, заяви про зміну предмету позову), підготовки та направлення адвокатського запиту до військової частини, представництва інтересів в суді у судових засіданнях.

Так, суд встановив та матеріалами справи підтверджено, що 29.11.2024 року між ОСОБА_2 , яка діє в інтересах свого двоюрідного брата ОСОБА_1 (Клієнт) та Адвокатським об`єднанням "Юридична фірма "ВОКС ЛЕГУМ" в особі голови Магди Вікторії Анатоліївни укладено договір про надання правничої допомоги №29/11/2024-П.

Згідно Акту здачі-приймання робіт (надання послуг) від 18.02.2025 року, Адвокатським об`єднанням надані послуги з ознайомлення з наданими Клієнтом документами щодо призову та направлення ОСОБА_1 для проходження військової служби, пошук та аналіз судової практики в аналогічній категорії справ для обрання ефективного та належного способу судового захисту, підготовки та подання до суду заяви про забезпечення позову, підготовки та подання до суду позовної заяви, підготовки та подання до суду заяв по суті (відповідей на відзиви, додаткових пояснень (доказів), заяви про зміну неналежного відповідача, заяви про зміну предмету позову), підготовки та направлення адвокатського запиту до військової частини, представництва інтересів в суді у судових засіданнях. Вказані послуги становлять 10 000, 00 грн.

За змістом пункту 1 частини 3 статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Разом з тим, суд зазначає, що Верховний Суд в додатковій постанові від 12 вересня 2018 року (справа №810/4749/15), аналізуючи положення статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначив, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, а також такі обставини повинні бути підтверджені відповідними документами, тобто доведеними стороною в процесі.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

В даному випадку, суд зауважує про безпідставність включення до суми вартості послуг на правничу допомогу вартості послуг адвоката на ознайомлення з наданими Клієнтом документами щодо призову та направлення ОСОБА_1 для проходження військової служби, пошук та аналіз судової практики в аналогічній категорії справ для обрання ефективного та належного способу судового захисту, підготовки та подання до суду заяви про забезпечення позову та направлення адвокатського запиту, оскільки вказані дії є складовими підготовки адміністративного позову та формування додатків до нього та не можуть бути кваліфіковані як окремо визначені дії з окремо визначеною вартістю.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.12.2023 року у справі №160/17139/20.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі Баришевський проти України (заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі Двойних проти України (заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі Меріт проти України (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

В даному випадку, суд зауважує, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява № 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

При визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.

Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди мають досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Аналогічні правові позиції, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, у постанові Верховного Суду від 05.09.2019 року по справі № 826/841/17 та від 19 вересня 2019 року по справі № 810/2760/17.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Між тим, в даному випадку, предмет спору у цій справі не є складним, містить лише один епізод спірних правовідносин, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними.

Окрім того, слід зосередитися на тому, що виокремлення адвокатом таких послуг, як складання та подання відповіді на відзив, додаткових пояснень та заяв по справі в самостійний вид адвокатської послуги є необґрунтованим та охоплюється діями адвоката щодо складання позову, та викладені фактично ті ж самі доводи, а також норми матеріального права, що і в позові.

Таким чином, заявлені до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу є неспівмірними зі складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг позивачу, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг) та ціною позову.

На підставі вище викладеного, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви позивача про розподіл судових витрат шляхом компенсації останньому витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням принципів обґрунтованості, співмірності та пропорційності у розмірі 2000,00 грн.

Відтак, сума судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн. підлягає відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 1, яким було прийнято протиправним наказ.

Керуючись ст. 2, 19, 139, 241 - 246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 НОМЕР_2 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 НОМЕР_3 ) Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 НОМЕР_4 ) задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_4 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) від 19.11.2024 року №586 (з основної діяльності) в частині призову та направлення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ), для проходження військової служби за мобілізацією до військової частини НОМЕР_1 .

3. Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) прийняти рішення про звільнення від проходження військової служби ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) та виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_6 ( АДРЕСА_2 НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 НОМЕР_2 ) судові витрати у вигляді витрат на правничу допомогу в розмірі 2000 грн (дві тисячі гривень).

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Строк на апеляційне оскарження рішення суду - 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження - 30 днів з дня складання повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається в порядку та строки, визначені ст.ст. 295-297 КАС України.

Суддя І. А. Устинов