Ухвала від 15.04.2025 по справі 640/13128/21

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про закриття провадження у справі

15 квітня 2025 року м. Рівне№640/13128/21

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Комшелюк Т.О., розглянувши у спрощеному позовному провадженні адміністративну справу за позовом Автокооперативної стоянки «Вимпел» до Департаменту транспортної інфраструктури Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), третіх осіб без самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Київська міська рада, КП «Київтранспарксервіс», Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , про визнання протиправним та скасування рішення,

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва 12.05.2021 звернулась Автокооперативна стоянка «Вимпел» з позовом до Департаменту транспортної інфраструктури Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі відповідач), третіх осіб без самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Київська міська рада, КП «Київтранспарксервіс», Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі третя особа 1, 2, 3, відповідно), у якому просить суд: визнати протиправним та скасувати рішення Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) без дати та номера, яким затверджено схему організації дорожнього руху по вулиці Августина Волошина, 30 в місті Києві.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.05.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Залучено до участі у справі в якості третіх осіб, яка не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Київську міську раду, КП «Київтранспарксервіс», фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 .

Законом України №2825-IX від 13.12.2022, що набрав чинності 15.12.2022, ліквідовано Окружний адміністративний суд міста Києва.

Згідно з розділом II Прикінцеві та перехідні положення цього Закону, адміністративні справи, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, у тому числі ті, що передані до Київського окружного адміністративного суду, але не розподілені між суддями (крім справ, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України), передаються на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України шляхом їх автоматизованого розподілу між цими судами з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ у порядку, визначеному Державною судовою адміністрацією України.

На виконання вказаного положення Державна судова адміністрація України наказом №399 від 16.09.2024 затвердила Порядок передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва.

Відповідно до цього Порядку, 08.11.2024 здійснено пакетний автоматизований розподіл судових справ, за яким Рівненському окружному адміністративному суду, з урахуванням навантаження та за принципом випадковості, визначено до передачі 460 справ.

Наказом В.о. керівника апарату Київського окружного адміністративного суду №45-0д/ка від 31.12.2024, затверджено графік передачі справ, відповідно до якого справи передані Рівненському окружному адміністративному суду 14.02.2025.

На виконання рішення зборів суддів Рівненського окружного адміністративного суду (протокол №3 від 21.11.2024 та №4 від 13.12.2024), комісією прийнято справи, а Відділом документального забезпечення проведено їх реєстрацію та автоматизований розподіл.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 березня 2025 року для розгляду справи № 640/13128/21 визначено суддю Т.О. Комшелюк.

Ухвалою суду від 10.03.2025 прийнято до провадження судді Комшелюк Т.О. адміністративну справу № 640/13128/21. Вирішено розгляд справи здійснювати спочатку за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Розглянувши матеріали справи та дослідивши подані докази суд встановив наступне.

09.06.1986 року Рішенням Виконавчого комітету Жовтневої Районної ради Народних депутатів створено кооператив по будівництву і експлуатації кооперативних стоянок для автомобілів, які знаходяться в особистій власності громадян, під назвою «Вимпел» та затверджено проектно-кошторисну документацію на будівництво відкритої стоянки на 100 автомашин по вул. Ярослава Галана (наразі Августина Волошина). Рішення виконавчого комітету не скасоване.

Автокооперативна стоянка «ВИМПЕЛ» як юридична особа зареєстрована 18.03.1993 року (номер запису: 1 073 120 0000 003539), що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Позивач здійснює свою діяльність на підставі Статуту щодо надання послуг із зберігання, охорони, технічного обслуговування транспортних засобів, які належать членам кооперативу.

25.03.1999 затверджений Технічний звіт по встановленню зовнішніх меж землекористування земельні ділянки з кадастровими номерами: 8000000000:69:176:0028, 8000000000:69:179:0032, 8000000000:69:182:0028 та 8000000000:69:183:0024 за адресою вул. Августина Волошина, 30 у м. Києві, який погоджений з Головним землевпорядником Жовтневого (Солом`янського) району м. Києва.

Рішенням Київської міської ради від 29.11.2018 № 222/6273 «Про внесення змін до таблиці № l до додатка 5 до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 № 242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів в м. Києві» до переліку паркувальних майданчиків, які закріплені за КП «Київтранспарксервіс», включено майданчик за адресою: місто Київ, Августина Волошина, 30 як спеціально обладнаний майданчик для паркування (III зона) на 100 машиномісць, загальна площа земельної ділянки 2500,00 м2.

22 квітня 2021 року, перебуваючи на території Автокооперативу, Фізична особа-підприємець Кулик Андрій Анатолійович, який діє в інтересах Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» в усній формі вимагав підписання договорів з ним як представником Комунального підприємства «Київтранспарксервіс», з тих підстав, що 17 березня 2021 року між Комунальним підприємством «Київтранспарксервіс» та ним, ФОП ОСОБА_1 , укладено договір № ДНП-2021-03/12 про надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування, предметом якого с передача КП «Київпастранспевіс» за плату ФОП ОСОБА_1 для експлуатації, утримання та облаштування майданчика для паркування транспортних засобів за адресою: АДРЕСА_1 в межах ІІ територіальної зони паркування м. Києва, що включає 90 (дев`яносто) місць для платного паркування транспортних засобів, а також 10 (десять) спеціальних місць для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять осіб з інвалідністю, для ведення діяльності з паркування транспортних засобів та здійснення розрахунків з юридичними та фізичними особами за паркування їхніх транспортних засобів.

Відповідно до пп. 1.1. Договору № ДНП-2021-03/12 територія за адресою м. Київ, Солом`янський район, вул. Августина Волошина, 30 передається Стороні як майданчик для паркування.

Згідно з пунктом 3.2 вказаного договору Акт приймання-передачі майданчика в експлуатацію має бути підписаний сторонами з моменту погодження схеми ОДР у встановленому порядку відповідно до Правил благоустрою м. Києва, затверджених рішенням Київської міської ради № 1051/1051 від 25.12.2008, але не пізніше ніж через 5 (робочих) днів з моменту затвердження. У випадку не підписання сторонами акту приймання передачі майданчика в експлуатацію, даний договір вважається розірваним на 6-й день.

19.04.2021 року між КП «Київтраспарксервіс» та ФОП ОСОБА_1 підписано акт приймання-передачі паркувального майданчика, зокрема: «Сторони цим Актом підтверджують, що Сторона-1 передала, а Сторона-2 прийняла в експлуатацію паркувальний майданчик на 100 машиномісць за адресою: м. Київ, Солом`янський район, вул. Августина Волошина, 30 в межах ІІ територіальної зони пакування м. Києва».

До Акту долучено таблицю дорожньої розмітки, затвердженої Департаментом транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради КМДА.

Строк дії договору, відповідно до п. 7.2, становить 1095 календарних днів від дати підписання акту приймання передачі в експлуатацію майданчика для паркування.

КП «Київтранспарксервіс» було розроблено та подано на затвердження до Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) схему організації дорожнього руху на паркувальному майданчику, розташованому за адресою: м. Київ, вулиця Августина Волошина, 30, на підставі якої в подальшому було укладено договір про надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування від 17.03.2021 року.

16.04.2021 року до Київської міської ради було направлено адвокатські запити щодо законності дій Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» та надання іншої інформації.

Згідно відповіді Департаменту містобудування та архітектури від 26.04.2021 року, згідно інформації, наданої Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради листом від 23.04.2021 року, за даними міського земельного кадастру земельні ділянки на вул. Августина Волошина, 30 у Солом`янському районі м. Києва обліковуються за Автокооперативною стоянкою «Вимпел».

16.04.2021 року направлено запит до Департаменту земельних ресурсів.

Відповідно до листа Департаменту земельних ресурсів від 26.04.2021 року, за даними міського земельного кадастру земельні ділянки на вул. Августина Волошина, 30 у Солом`янському районі м. Києва площею 0,39га (код 69:176:0028), площею 0,11га (код 69:179:0032), площею 0,11га (код 69:182:0028), площею 0,11га (код 69:183:0024) обліковуються за Автокооперативною стоянкою «Вимпел».

Київська міська рада рішення про передачу земельних ділянок у власність або користування не приймала. Інформація щодо державної реєстрації речових прав на них у Департаменті відсутня.

На адвокатський запит від 26.04.2021 року № 27 від Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» отримано відповідь згідно якої «КП «Київтранспарксервіс», згідно з рішенням Київської міської ради від 26.06.2007 № 930/1591 «Про вдосконалення паркування автотранспорту в м. Києві», визначене єдиним оператором з паркування транспортних засобів у м. Києві.

Відповідно до п. 17.3.1 Правил благоустрою м. Києва організація та експлуатація місць платного пакування транспортних засобів здійснюється лише оператором або підприємствами, з якими оператор уклад відповідний договір.

Відповідно до п. 17.3.2. Правил благоустрою м. Києва, затверджених рішенням Київської міської ради № 1051/1051 від 25.12.2008, особливі умови користування земельними ділянками, на яких розташовані спеціально обладнані та відведенні місця, полягають в розробці та погодженні в установленому цими Правилами порядку схем організації дорожнього руху, згідно з якими у оператора виникає право надання платних послуг паркування транспортних засобів та не потребує розроблення проектів відведення цих земельних ділянок».

Як наведено вище по тексту, Додатком до Договору від 17.03.2021 року, укладеного між КП «Київтраспарксервіс» та ФОП ОСОБА_1 , є схема організації дорожнього руху за адресою: місто Київ, Августина Волошина, 30, затверджена Департаментом транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради КМДА.

Позивач вказує, що долучена схема ОДР без дати і без номеру затвердження, без визначення розміру земельної ділянки за адресою по вул. Августина Волошина, 30, у зв`язку з чим неможливо встановити, який пакет документів КП «Київпастранссервіс» подавав на затвердження до Департаменту транспортної інфраструктури та коли. Також з договору та додатку у виді схеми ОДР неможливо встановити яким чином графічно виділялись 100 машиномісць, на загальній площі земельної ділянки 2500,00 м2, адже згідно документальних відомостей, які містяться у Позивача, Автокооператив «Вимпел» налічує більше 300 машиномісць на 4 земельних ділянках площею 0,39га (код 69:176:0028), площею 0,11га (код 69:179:0032), площею 0,11га (код 69:182:0028), площею 0,11га (код 69:183:0024), що не відповідає розробленій та затвердженій схемі.

Таким чином, позивач вважає, що оскільки землевідведення за адресою по вул. Августина Волошина, 30 для 100 машиномісць не проводилось, відповідна технічна документація не розроблялась, схема відповідним чином не затверджувалась, то спірне рішення прийнято відповідачем з порушенням правил благоустрою та спричиняє втручання у господарську діяльність суб`єктів господарювання, зокрема Автокооперативної стоянки «Вимпел», у зв`язку з чим звертається до суду за захистом порушених прав.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на таке.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб місцевих органів виконавчої влади, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України та ст. 6 КАС України в порядку адміністративного судочинства.

Частина 1 статті 2 КАС України регламентує необхідність справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України суб`єкт владних повноважень орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

За правилами п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

За змістом п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з, у тому числі, іншим суб`єктом при здійсненні ним владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих осіб, відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних (публічно-владних) управлінських функцій.

Разом з тим, відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Наведеними положеннями процесуального закону окреслюється перелік повноважень адміністративного суду при вирішенні питання про правомірність рішень, дій чи бездіяльності осіб, яким делеговані повноваження зі здійснення владних (публічно-владних) управлінських функцій. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні врахувати суб`єктний склад спірних правовідносин, одним з яких є участь суб`єкта владних повноважень, визначити характер правовідносин, з яких виник спір, і мету пред`явлення позову.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Тобто спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб`єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій.

Аналогічна правова позиція в подібних правовідносинах викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 520/12022/17.

У контексті наведеного, суд звертає увагу на те, що предметом оскарження у даній справі відповідно до заявлених позовних вимог є визнання протиправною та скасування схеми організації дорожнього руху, затвердженої рішенням Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради.

Так, органи місцевого самоврядування відповідно до Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» наділені значними повноваженнями у різних галузях, зокрема, у сфері бюджету та фінансів, соціально-економічного і культурного розвитку, у сфері управління комунальною власністю, в галузі житлово-комунального господарства, у сфері регулювання земельних відносин, соціального захисту населення тощо. Реалізуючи зазначені повноваження, органи місцевого самоврядування наділені правом приймати управлінські рішення.

У статті 1 Закону № 280/97-ВР наведено визначення виконавчих органів рад, згідно з яким ці органи, які відповідно до Конституції України та цього Закону створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами.

Відповідно до вимог пункту 5 статті 2 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» від 6 вересня 2005 року№ 2807-IV до повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить здійснення самоврядного контролю за станом благоустрою та утриманням територій населених пунктів, інженерних споруд та об`єктів, підприємств, установ та організацій, майданчиків для паркування транспортних засобів (у тому числі щодо оплати послуг з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів), озелененням таких територій, охороною зелених насаджень, водних об`єктів тощо.

Відповідно до пункту 17.3.2. рішення Київської міської ради від 25 грудня 2008 року № 1051/1051 «Про правила благоустрою міста Києва» особливі умови користування земельними ділянками, на яких розташовані спеціально обладнані та відведені місця, полягають в розробці та погодженні в установленому порядку схем організації дорожнього руху, згідно з якими в оператора виникає право надання платних послуг паркування транспортних засобів та не потребує розроблення проектів відведення цих земельних ділянок

Відповідно до рішення Київської міської ради від 25 грудня 2008 року № 1051/1051 «Про Правила благоустрою міста Києва» (зі змінами і доповненнями) особливі умови користування земельними ділянками, на яких розташовані спеціально обладнані та відведені місця, полягають у розробці та погодженні порядку схем організації дорожнього руху, згідно з якими в оператора виникає право надання платних послуг паркування транспортних засобів.

Відповідно до статті 268 Податкового кодексу України з урахуванням положень пункту 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» перелік спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів, в якому зазначаються їх місцезнаходження, загальна площа, технічне облаштування, кількість місць для паркування транспортних засобів, затверджується рішенням сільської, селищної або міської ради про встановлення збору, прийнятим на пленарному засіданні відповідної ради.

У постанові від 27 травня 2020 року у справі № 826/10766/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що в контексті конкретних обставин, беручи до уваги видові та сутнісні властивості затвердження Департаментом транспортної інфраструктури схеми організації дорожнього руху, рішення Департаменту транспортної інфраструктури від 21 березня 2017 року, яким затверджено схему організації дорожнього руху, має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.

Суд зазначає, що за змістом позову фактично предметом оскарження у даній справі, є визнання протиправною та скасування саме схеми організації дорожнього руху, затвердженої рішенням Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради.

При цьому, позивачем не стверджується порушення порядку прийняття відповідачем такого рішення. Тобто, процедурні питання прийняття спірного рішення не є предметом спору у даній справі.

У контексті наведеного, суд зауважує, що за правилами п. 19 ч. 1 ст. 4 КАС України індивідуальний акт - це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 16 жовтня 2018 року у справі № 9901/415/18, за владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних.

У вітчизняній теорії права загальновизнано, що нормативно-правовий акт - це письмовий документ компетентного органу держави, уповноваженого нею органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта, в якому закріплено забезпечуване нею формально обов`язкове правило поведінки загального характеру. Такий акт приймається як шляхом безпосереднього волевиявлення народу, так і уповноваженим на це суб`єктом за встановленою процедурою, розрахований на невизначене коло осіб і на багаторазове застосування.

Натомість, індивідуально-правові акти, як результати правозастосування, адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; вміщують індивідуальні приписи, в яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі, а свій зовнішній прояв можуть отримувати не лише у письмовій (документальній), але й в усній (вербальній) або ж фізично-діяльнісній (конклюдентній) формах.

З огляду на вказане нормативно-правовий акт містить загальнообов`язкові правила поведінки (норми права), тоді як акт застосування норм права (індивідуальний акт) - індивідуально-конкретні приписи, що є результатом застосування норм права; вимоги нормативно-правового акта стосуються всіх суб`єктів, які опиняються у нормативно регламентованій ситуації, а акт застосування норм права адресується конкретним суб`єктам і створює права та/чи обов`язки лише для цих суб`єктів; нормативно-правовий акт регулює певний вид суспільних відносин, а акт застосування норм права - конкретну життєву ситуацію; нормативно-правовий акт діє впродовж тривалого часу та не вичерпує дію фактами його застосування, тоді як дія акта застосування норм права закінчується у зв`язку з припиненням існування конкретних правовідносин.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (п. 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України").

При цьому, у даному випадку схема організації дорожнього руху це графічне та схематичне зображення майданчику по вулиці Августина Волошина у місті Києві, яке є невід`ємною частиною господарського договору про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування, між КП «Київтранспортксервіс», як єдиним оператором з паркування транспортних засобів в м. Києві, та суб`єктом господарювання.

Як було зазначено раніше, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у п. 53 рішення від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України» зазначив, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить п. 1 ст. 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута.

Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 року стосовно тлумачення ч. 2 ст. 55 Конституції України визначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 2 ст. 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Відповідно до ч. 3 ст. 24 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За змістом Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 щодо «порушеного права», за захистом якого особа може звертатися до суду, то це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що «поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним».

Отже, гарантоване ст. 55 Конституції України конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Таким чином, сама схема організації дорожнього руху не є рішенням суб`єкта владних повноважень та не може бути предметом оскарження до адміністративного суду.

При цьому, у постанові від 10 червня 2021 року у справі № 380/1854/20 Верховний Суд зазначив, що вжите в пункту 1 частини першої статті 238 КАС України формулювання «не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства» треба розуміти і трактувати так, що не підлягають розгляду не тільки справи, спори в яких виникають поза сферою адміністративних публічно-правових відносин, але й ті, які можна розглядати за правилами адміністративного судочинства, однак щодо них на рівні імперативного законодавчого положення встановлено вимогу, яка обмежує таке звернення і відтермінує судовий захист порушеного права до події, з настанням якої виникають відповідні підстави для цього.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства», слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, так і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.

Таку правову позицію висловлено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2018 року у справі № 800/559/17, від 03 квітня 2018 року № 9901/152/18 та від 30 травня 2018 року у справі № 9901/497/18.

Приписи п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України визначають, що суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

За наведених обставин суд дійшов висновку про закриття провадження у даній справі.

Відповідно до п. 5) ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Згідно матеріалів справи позивачем за подання даного позову сплачений судовий збір у сумі 2270грн згідно платіжного доручення № 224 від 27.04.2021.

Отже, з урахуванням приписів п. 5) ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» позивачу підлягає поверненню сплачений ним судовий збір за його клопотанням.

Позаяк станом на час прийняття судом рішення про закриття провадження у справі таке клопотання відсутнє, то питання повернення судового збору позивачу судом не вирішується.

Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 238, ст.ст. 241, 248, 256, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В :

Провадження у справі №640/13128/21 за позовом Автокооперативна стоянка "Вимпел" до Департаменту транспортної інфраструктури Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), третіх осіб без самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Київська міська рада, КП «Київтранспарксервіс», Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення, - закрити.

Ухвала набирає законної сили негайно після її підписання.

Ухвала може бути оскаржена. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст ухвали складений дата 15 квітня 2025 року.

Суддя Т.О. Комшелюк