Рішення

від 14.04.2025 по справі 308/8984/24

УЖГОРОДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 308/8984/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

14 квітня 2025 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:

головуючого судді - Бенца К.К.,

при секретарі судового засідання - Майор Ю.В.,

за участі

представника позивача - ОСОБА_2.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Ужгороді цивільну справу за правилами загального позовного провадження за позовною заявою ОСОБА_1 , поданого в особі уповноваженого представника ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Служба у справах дітей/орган опіки та піклування Тячівської міськради, Служба у справах дітей та сім`ї Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 в особі уповноваженого представника ОСОБА_2 звернувся до Ужгородського міськрайонного суду з позовною заявою до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Служба у справах дітей/орган опіки та піклування Тячівської міськради, Служба у справах дітей та сім`ї Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав.

Позовні вимоги мотивує тим, що 16 січня 2004 року між сторонами ОСОБА_1 та ОСОБА_3 був укладений шлюб. Від даного шлюбу у сторін народилося двоє дітей: донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та донька ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Представник зазначає, що з 2013 року ОСОБА_3 почала періодично зловживати спиртними напоями , на підставі чого у сторін виникали непорозуміння та конфлікти, внаслідок чого позивач ОСОБА_1 переїхав в м.Київ, де працевлаштувався. Оскільки своєї поведінки ОСОБА_3 за роки не змінювала, то позивач з нею припинив спілкування.

Відповідачка, почала систематично ставитись до дітей недбало, відправила дітей з м. Ужгорода додому в с.Лази (за 150 км) без грошей, їжі та одягу, після чого діти за власним бажанням переїхали до батька в орендовану ним в м.Києві квартиру, навчаються там, проживають з ним, перебувають на його повному утриманні.

Представник зазначає, що з дітьми відповідачка періодично спілкувалась, проте останні роки ухиляється від спілкування з ними , матеріальної підтримки їм не надає, навпаки, випрошує у них таку допомогу. Діти за власним вибором проживають із батьком, а відповідачка неспроможна забезпечувати дітям належні умови проживання.

Вказує, що у грудні 2023 року, за рішенням Тячівського районного суду у справі № 307/3110/23 від 21.12.2023 року, шлюб між сторонами було розірвано. Згідно із судовим наказом Тячівського районного суду у справі № 307/438/24 від 12.03.2024 року присуджено стягнення з відповідачки аліментів на користь позивача на утримання дітей.

Протягом 2021-2024 років відповідачка жодного разу не навідувалась до дітей, ні вдома, ні в школі, не цікавилась їх побутом, особистими питаннями, навчанням, не сплачувала аліменти, тобто не виконувала свої батьківські обов`язки і не готувала дітей до дорослого життя, не допомагала батьку у цьому. Жодних перешкод для спілкування відповідачки із доньками позивач не вчиняв, навпаки періодично просив її прийти до дітей поспілкуватися, щоб діти через їх поокреме життя та розлучення не були позбавленні материнського піклування чи хоча б уваги.

Згідно з договором оренди квартири позивачем забезпечені належні умови для проживання виховання, розвитку доньок, тобто є всі необхідні умови.

Відповідачка по справі - мама дітей, ухиляється від виконання своїх материнських обов`язків по вихованню та утриманню дітей, не цікавиться здоров`ям дітей, їх успіхами та долею. Відповідач не проявляє заінтересованості в подальшій долі дітей, не цікавиться їх успіхами, станом здоров`я, не піклується про фізичний і духовний розвиток дітей, їх навчанням, підготовкою до самостійного життя, зокрема - не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дітей, що негативно впливає на їх фізичний розвиток як складову виховання; не спілкується з дітьми в обсязі, необхідному для їх нормального самоусвідомлення; не надає дітям доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяє засвоєнню ними загальновизнаних норм моралі; не виявляє інтересу до їх внутрішнього світу; не створює умов для отримання ними освіти, так як це встановлено ч.1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства».

У ОСОБА_3 фактично відсутній інтерес до дітей та фактично остання самоусунулася від виховання доньки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та доньки ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Вказує, що вихованням дітей позивач займається самостійно. Батько піклується про доньок, займається їх вихованням, навчанням, фізичним та моральним розвитком, створює належні умови для розвитку їх природних здібностей.

Всі питання щодо виховання, навчання, медичного догляду вирішуються позивачем самостійно без участі та підтримки з боку відповідачки.

З посиланням на викладене , вказуючи , що зазначені факти, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дітей матір`ю, свідомого нехтування нею своїми обов`язками, просить суд позбавити відповідачку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьківських прав відносно доньки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та доньки ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Виклад позицій сторін по справі:

У судовому засіданні представник позивача подану позовну заяву підтримав з підстав та мотивів зазначених у позові. Надав пояснення аналогічні викладеним у позові. Вказав на те, що відповідачка не мала можливості забезпечувати дітей, а томі відправила їх проживати до батька. Просив суд задовольнити позовну заяву.

У судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги з підстав та мотивів зазначених у позові. Зокрема вказав на те, що відповідачка систематично зловживала алкогольними напоями. Зазначив, вони спільно не проживають з 2019 року, а шлюб було розірвано у 2023 році. Вказав, що старша донька проживає разом з ним в м. Києві з 2019 року, а менша донька проживає з ним з 2022 року, оскільки до того часу проживала з матір`ю. Наголосив на тому, що відповідачка не заперечувала, щоб діти проживали разом з ним. Зі слів відповідачки, йому відомо, що остання в 2022 році виїхала проживати за кордон. Декілька разів за допомогою телефонного зв`язку відповідачка спілкувалась з їх дітьми, проте жодної участі в житті дітей не приймає, допомоги ні моральної, ні фінансової не надає. Зазначив, що в останній раз відповідачка бачила дітей в кінці 2022 - на початку 2023 року. Окрім того вказав, що він працює прорабом по договору, до кримінальної відповідальності не притягувався та на обліку у психіатра не перебуває. Вказав, що його сукупний дохід щомісячно становить не менше 100 000,00 грн., старша донька навчається у коледжі на платній основі. Вказує, що відповідачка покладених на неї батьківських обов`язків не виконує, не бере педагогічної, матеріальної, грошової, посильної трудової, або будь-якої іншої участі у вихованні їх дітей, не спілкується з дітьми в обсязі, необхідному для їх нормального самоусвідомлення, не цікавиться їх життям. Всі питання щодо виховання, навчання, медичного догляду, утримання дітей вирішуються ним самостійно без участі та підтримки з боку відповідачки. Просив суд задовольнити позовну заяву.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Служба у справах дітей/орган опіки та піклування Тячівської міськради, в призначене судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Служби у справах дітей та сім`ї Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації в призначене судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, надіслав на адресу суду заяву, згідно якої просив суд розглянути справу без їх участі.

Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання повторно не з`явилася, хоча про час та місце розгляду справи неодноразово була повідомлена у встановленому законом порядку, за зареєстрованим місцем проживання у відповідності до ч.ч.6,7 ст. 128 ЦПК України, відзив до суду не надходив.

Відповідач ОСОБА_3 про час та місце розгляду справи була повідомлена у встановленому законом порядку, що стверджується рекомендованими повідомленнями, які повернулися на адресу суду з відміткою Укрпошти «за закінченням терміну зберігання» за №0600272736283, №0600272718676, №0610205951361 та №0610212722920 та з відміткою «відсутній адресат» за №0610218128168.

Окрім того слід зазначити, що інформація про дату і час розгляду справи наявна на сайті Судова влада.

Відповідно до ч.4 ст.12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.4 ст.223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Суд вважає за необхідне звернути увагу на тому, що застосовуючи відповідно до ч. 4 ст. 10 Цивільно- процесуального кодексу України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989 р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс торон Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain). Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова торон України»).

Враховуючи, що відповідач повідомлений належним чином повторно не з`явився до суду без повідомлення причин, не подав відзив, тому, при відсутності заперечень зі торонни позивача, вирішує справу на підставі наявних в ній доказів та матеріалів і ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає вимогам ст. 280 ЦПК України.

Заяви, клопотання.

05.07.2024 року представник позивача подав до суду клопотання про залучення до справи третьої особи.

28.06.2024 року представник третьої особи Служби у справах дітей надіслав заяву.

11.09.2024 року представник позивача подав до суду заяву про відкладення розгляду справи.

21.10.2024 року представник позивача подав до суду заяву про розгляд справи без участі.

05.12.2024 року представник третьої особи Служби у справах дітей надіслав висновок.

В ході розгляду справи проведені наступні процесуальні дії:

11.06.2024 року ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по справі за правилами загального позовного провадження.

18.07.2024 року ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду задоволено клопотання про залучення третьої особи.

25.11.2024 року ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду закрито підготовче провадження по справі.

Заслухавши вступне слово представника позивача, позивача, вивчивши та перевіривши в судовому засіданні матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті , беручи до уваги наданий у відповідності до статті 19 СК України висновок Служби у справах дітей та сім`ї Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації , суд приходить до наступного.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Статтею 12 ЦПК України, визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною 5 даної статті передбачено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, а ч.6 що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч.7 ст. 81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Фактичні обставини справи встановлені судом:

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 уклали шлюб 16.01.2004 року, який зареєстрований Виконкомом Лазівської сільської ради Тячівського району Закарпатської області, актовий запис №1, що стверджується свідоцтвом про шлюб , серії НОМЕР_1 від 01.02.2017 року, виданим повторно, копія якого долучена до матеріалів справи.

За час перебування у шлюбі у подружжя народилося двоє дітей: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що стверджується даними свідоцтва про народження № НОМЕР_2 від 20.11.2006 року видане відділом реєстрації актів громадянського стану Адміністрації міста Пржібрам та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що стверджується даними свідоцтва про народження від 29.08.2011 року видане відділом реєстрації актів цивільного стану Врхлабі, район Трутнов.

У свідоцтві про народження ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , її батьком значиться ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , матір`ю - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

У свідоцтві про народження ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , її батьком значиться ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , матір`ю - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Судом встановлено, що рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 21.12.2023 року, яке набрало законної сили 22.01.2024 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було розірвано.

Судом встановлено, що судовим наказом Тячівського районного суду Закарпатської області від 12.03.2024 року , який набрав чинності стягнуто з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 аліменти на утримання дітей ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 1/3 частини від всіх видів її заробітку (доходу), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку щомісячно і до досягнення дитиною повноліття, починаючи із дня пред`явлення заяви до суду - 05.02.2024 року.

Судом встановлено, що 19.01.2024 року між орендодавцем ОСОБА_8 та орендарем ОСОБА_1 укладено договір оренди квартири за адресою м. Київ у приватної особи строком на 12 місяців з 19 січня 2024 року по 18 січня 2025 року для проживання трьох осіб.

Характеристикою ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за підписом директора школи Чаусова Р. та класного керівника Смульської О. зазначено, що ОСОБА_6 , за час навчання у школі зарекомендувала себе як відповідальна, старанна, наполеглива та здійбна учениця. Навчається в повну міру своїх можливостей.

Характеристикою ОСОБА_7 , 2011 р.н. за підписом директора школи Чаусова Р. та класного керівника Смульської О. зазначено, що ОСОБА_7 , за час навчання у школі зарекомендувала себе як дисциплінована учениця. Навчається в повну міру своїх можливостей.

Предметом розгляду Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації , як орган опіки та піклування було питання доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 відносно ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно висновку Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації, як органу опіки та піклування № 108-14724 від 25.11.2024 року, враховуючи думку дітей та рішення комісії з питань захисту прав дитини при Солом?янській районній в місті Києві державній адміністрації, Солом?янська районна в місті Києві державна адміністрація, як орган опіки та піклування, вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_3 стосовно ОСОБА_6 , 2006 р.н., та ОСОБА_7 , 2011 р.н.

Нормативно-правове обґрунтування :

Правовідносини між сторонами випливають із норм Сімейного Кодексу України.

При вирішенні спору суд виходить з того, що правовідносини між сторонами врегульовані нормамиКонституції України,СК України,Закону України «Про охорону дитинства», Конвенції про права дитини,Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 СК України (частина перша статті 121 СК України).

Дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя. Походження дитини від подружжя визначається на підставі свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров`я про народження дружиною дитини (частина перша статті 122 СК України).

Походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану (частина перша статті 126 СК України).

Законодавством передбачено певні обов`язки батьків щодо їх дитини, а також вимогу ухвалювати судові рішення з урахуванням найкращих інтересів дитини, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, інших осіб.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про охорону дитинства» контакт з дитиною - це реалізація матір`ю, батьком, іншими членами сім`ї та родичами, у тому числі тими, з якими дитина не проживає, права на спілкування з дитиною, побачення зазначених осіб з дитиною, а також надання їм інформації про дитину або дитині про таких осіб, якщо це не суперечить інтересам дитини.

Забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці…».

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Зокрема відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону України «Про охорону дитинства» батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватись з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Відповідно до ст. 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, зобов`язані піклуватись про здоров`я дитини, її психічний, духовний та моральний розвиток, зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти , готувати її до самостійного життя.

Розірвання шлюбу між батьками, проживання одного з них окремо від дитини, не впливає на об`єм їх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на особу, яка не виконує батьківських обов`язків.

Всупереч закону та моральним засадам суспільства відповідач жодного з покладеного законом на батьків обов`язків не виконує, хоча діти за своїм віком потребують цього.

Відповідно до ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів (частини перша та друга статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII).

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.

Ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини та /або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти є підставою передбаченою п.2 ч. 1 ст. 164 СК України позбавлення батьківських прав.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Відповідно до п.16 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30.03.2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення поновлення батьківських прав", особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років і тільки з підстав, передбачених ст.164 СК України. Ухилення від виконання батьківських обов`язків має місце тоді, коли батьки не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Пленум Верховного Суду України в п. п. 15, 16 постанови від 30 березня 2007 року N 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" роз`яснив, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно їх утримують та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Позбавлення батьківських прав є заходом відповідальності батьків за невиконання або неналежне виконання ними своїх батьківських обов`язків.

Головною метою такого заходу є захист інтересів малолітніх та неповнолітніх дітей і стимулювання батьків щодо належного виконання своїх обов`язків.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Частинами першою, другою статті 3 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов`язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

За змістом ст.18 Конвенції про захист прав дитини, суд повинен докласти всіх можливих зусиль для того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання та розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

Відповідно до ч.8, ст.7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим врахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Практика Європейського суду з прав людини (справа «Хант проти України» від 7 грудня 2006 року) свідчить про те, що питання позбавлення батьківських прав мають ґрунтуватись на оцінці особистості відповідача та його поведінці. Факт оскарження відповідачем заяви про позбавлення батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини. Позбавлення батьківських прав має бути виправдане інтересами дитини, і тоді інтереси повинні мати переважний характер над інтересами батьків, між інтересами дитини та інтересами батьків має існувати справедлива рівновага. Також у своїй практиці, зокрема у справі «М.С. проти України» Європейський суд з прав людини наголосив, що на сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Отже, ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

У висновку Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації, як органу опіки та піклування № 108-14724 від 25.11.2024 року, зазначено, що враховуючи думку дітей та рішення комісії з питань захисту прав дитини при Солом?янській районній в місті Києві державній адміністрації, Солом?янська районна в місті Києві державна адміністрація, як орган опіки та піклування, вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_3 стосовно ОСОБА_6 , 2006 р.н., та ОСОБА_7 , 2011 р.н.

Відповідно до статті 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу.

З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватись, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються.

Суд також враховує висновок Верховного Суду, відображений у постанові від 15.01.2020 по справі №148/1555/17, за яким рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин справи, а вже тільки потім права батьків. Питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що для дітей розлучення батьків - це завжди тяжке психологічне навантаження, пов`язане, зокрема, з кардинальними змінами в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо. Вирішуючи питання про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновок органу опіки та піклування. Враховуючи вік ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які на день ухвалення судового рішення можуть дати об`єктивну згоду на позбавлення одного з батьків батьківських прав, суд заслухав в судовому засіданні у присутності психолога думку ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , щодо позбавлення батьківських прав їх матері.

ОСОБА_6 у судовому засіданні вказала, що на даний час проживає разом з сестрою та батьком в м. Києві з 2019 року. Зазначила, що мама постійно «випивала» у зв`язку з чим мала «неадекватну поведінку» в діях, словах. Мама часто ображала словами, вживала алкоголь і на кілька діб пропадала з будинку, залишаючи її з сестрою без їжі. На даний час її мати проживає за межами України. Вказала на те, що у неї залишилась образа на маму. Також вказала, що коли вони приїздили в м. Тячів, то мати погрожувала їй, щоб вони з сестрою повернулись жити до неї. Окрім того, наголосила на тому, що з мамою не спілкується з жовтня - листопада 2024 року, вона телефонувала в стані спяніння та під час телефонного звязку ображала її. Останній раз бачила мати в 2022 році, та на даний час жити з нею не має бажання. Вказала, що мати жодної участі в її житті не приймає, допомоги ні моральної, ні фінансової не надає. Батько піклується про неї і сестру , займається їх вихованням, навчанням, розвитком, створює їм належні умови для розвитку та проживання. Виявила згоду на позбавлення матері батьківських прав відносно неї.

Неповнолітня ОСОБА_7 , в судовому засіданні у прситності психолога та сторін вказала, що на даний час проживає разом з сестрою та батьком в м. Києві з 2022 року. Зазначила, що зі слів матері їй відомо, що мати їх перебуває в Словаччині, виїхала близько 2-х років назад. Вказала, що за весь час мама тільки один раз приїздила до них в м. Київ. Наголосила на тому, що мати « п`є » та вони з сестрою не хочуть жити разом з нею, їх мати її життям не цікавиться, не телефонує їй, не спілкуєтся з нею. Зазначила, що вона деякий час проживала разом з мамою в санаторії за місцем її роботи, після того проживали в бабусі в м. Ужгород. Вказала, що на той час вона хотіла проживати з матір`ю, а її сестра жила з батьком. Однак мати вживала алкогольні напої, ображала її, після чого вони виявила бажання проживати з батьком . Батько піклується про неї і сестру , займається їх вихованням, навчанням, розвитком, створює їм належні умови для розвитку та проживання.

Встановлені судом обставини у даній справі та дослідження докази, відповідно до п.2 ч.1 ст.164 Сімейного кодексу України, є підставою для позбавлення Відповідачки батьківських прав. Факти прямого ухилення від виконання батьківських обов`язків Відповідачем щодо виховання дітей прямо підтверджуються зібраними доказами та документами, які знаходяться у матеріалах справи та поясненнями доньок ОСОБА_6 , неповнолітньої ОСОБА_7 думка яких заслухана у судовому засіданні.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четвертастатті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2018 року у справі №553/2563/15-ц (провадження №61-12305св18) зроблено висновок по застосуванню пункту 2 частини першоїстатті 164 СК Україниі вказано, що «ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками». Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року в справі №755/3644/19, від 23 червня 2021 року в справі №953/17837/19.

Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін (пункт 4 частини 3статті 2 ЦПК України).

Враховуючи думку ОСОБА_6 , неповнолітньої ОСОБА_7 , які чітко зазначили, що хочуть проживати разом з батьком, а їхня мати не виконує належним чином свої батьківські обов`язки по відношенню до них, не цікавиться їх життям, не спілкується в обсязі достатньому для них, суд вважає, що позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 стосовно ОСОБА_6 , 2006 р.н., та ОСОБА_7 , 2011 р.н., буде відповідати саме інтересам дітей ОСОБА_6 , неповнолітньої ОСОБА_7 .

Щодо позбавлення батьківських прав відносно дитини, яка була неповнолітньою, а на час ухвалення рішення по суті спору - вже досягла повноліття, слід зазначити наступне.

Виходячи зі змісту статті 164 СК України, наявність підстав для позбавленням батьківських прав не пов`язується із досягненням дитиною повноліття. У частині другій цієї статті зроблено застереження лише щодо позбавлення батьківських прав матері, батька лише у разі досягнення ними повноліття.

Правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття (частина перша статті 6 СК України).

Дитина - це особа віком до 18 років (повноліття), якщо згідно з законом, застосовуваним до неї, вона не набуває прав повнолітньої раніше (стаття 1 Закону України «Про охорону дитинства»).

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 29.01.2024 року у справі №185/9339/21 дійшов переконання, що якщо право на позов існувало на момент звернення до суду, то спір має бути розглянутий по суті, й подальші описані зміни у спірних відносинах не можуть впливати на правовий результат вирішення спору по суті судом.

Подібні ідеї до визначення права на позов реалізовані у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 07 листопада 2022 року у справі № 361/1017/20 (провадження № 61-2910сво 21), у якій з`ясовувався зміст частини другої статті 110 СК України, а саме зміст такого твердження: «Позов про розірвання шлюбу не може бути пред`явлений протягом вагітності дружини та протягом одного року після народження дитини». Верховний Суд зазначив, що для цього потрібно з`ясувати структуру цивільного процесу (цивільного судочинства). Структурно цивільний процес складають судові провадження, які відповідно мають вертикально інтегруючий характер і визначають інстанційні періоди здійснення правосуддя. У доктрині цивільного процесуального права й доктрині процесуального права переважним є визначення, що стадією цивільного процесу є сукупність процесуальних дій суду, учасників процесу, спрямованих на досягнення певної процесуальної мети. На підставі викладеного Верховний Суд виснував, що за функціональним характером розрізняють, зокрема, такі стадії: пред`явлення позову, відкриття провадження у справі, судовий розгляд тощо. За висновками Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, тлумачення приписів частини другої статті 110 СК України свідчить про те, що вони спрямовані лише на унеможливлення пред`явлення позову про розірвання шлюбу до дружини, яка перебуває у стані вагітності, та протягом одного року після народження дитини, що надає право суду закрити провадження у справі, якщо згадана вимога не була додержана саме на час пред`явлення позову.

У даній справі, суд приходить до висновку, що статтею 165 СК України передбачено можливість вирішення спору про позбавлення батьківських прав навіть після досягнення дитиною повноліття, якщо на момент пред`явлення позову вона була неповнолітньою. Виходячи з граматичного способу тлумачення, у цій нормі права у СК України застосовується термінологія ЦПК України щодо пред`явлення позову (стаття 184 ЦПК України).

Натомість, якби законодавець мав на увазі й іншу стадію цивільного процесу, а саме розгляд справи з ухваленням рішення, то застосовував би інші вжиті граматичні конструкції, за змістом яких би йшлося про стадію ухвалення рішення суду.

Так, на день звернення до суду ОСОБА_6 виповнилося 17 років та 6 місяців, а повноліття вона досягла ІНФОРМАЦІЯ_6 , тобто вже після відкриття провадження у справі.

Законні очікування розглядаються як елемент правової визначеності. Характеристика очікувань як легітимних поєднує в собі їх законність, яка зумовлена реалізацією особою належного їй суб`єктивного права, а також їх обґрунтованість, тобто зумовлену законом раціональність сподівань учасників суспільних відносин.

Тому позивач мав законне право на звернення до суду з позовом про позбавлення відповідача батьківських прав стосовно їхніх дітей, а також мав легітимні сподівання та всі підстави розраховувати на вирішення спору по суті.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного суду від 29.01.2024 року усправі №185/9339/21.

Згідно зі ст. 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

За приписами ч. 1 ст. 76, ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

Відповідач жодних доказів на спростування доводів позивача не надала, що, на думку суду, свідчить про її байдуже ставлення до їх спільних дітей.

Матеріалами справи встановлено, що відповідач ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню та утриманню своїх дітей, а тому, з метою захисту прав та інтересів дітей, суд вважає, що позовні вимоги слід задовольнити.

Згідно зі ст. 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка діє з 27 вересня 1991 року, «... держави учасниці признають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального та соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення умов життя, необхідних для розвитку дитини...».

З урахуванням всіх обставин справи, враховуючи вимоги ЦПК України - кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, виходячи із принципів розумності та справедливості, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 відносно дітей ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України,№ 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Згідно п.1 ч.1 ст. 166 СК України особа, позбавлена батьківських прав втрачає особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від обов`язків щодо його виховання.

Разом з тим, слід роз`яснити відповідачу, що згідно ч.2 ст. 166 СК України особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов`язку щодо утримання дитини.

Щодо розподілу судових витрат

Частинами першою-другою статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на висновки Суду щодо позовної заяви та задоволення позовних вимог , у порядку частин першої статті 141 ЦПК України, з відповідача за позовом на користь позивача підлягає стягненню фактично сплачений судовий збір за подання позовної заяви у сумі 1211,20 грн.

Керуючись ст. ст. 13, 76, 81, 82, 89, 141, 223, 258, 263-265, 273, 280-284, 354, 355 ЦПК України, ст. ст. 7, 150, 155, 164-166, 191 СК України, суд,-

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 , поданого в особі уповноваженого представника ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Служба у справах дітей/орган опіки та піклування Тячівської міськради, Служба у справах дітей та сім`ї Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав- задовольнити.

Позбавити гр. ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 батьківських прав відносно дітей ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (місце реєстації: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ( АДРЕСА_2 ) сплачену ним суму судового збору в розмірі 1211 гривень 20 коп.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ( АДРЕСА_2 );

Відповідач - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (місце реєстації: АДРЕСА_1 );

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей/орган опіки та піклування Тячівської міськради (місцезнаходження: 90500, м. Тячів, вул. Шевченка, 2);

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей та сім`ї Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації (03151, м. Київ, просп.. Повітряних Сил, 41, код ЄДРПОУ 37485506).

Дата складання повного тексту рішення - 14.04.2025

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду К.К. Бенца