Рішення

від 16.04.2025 по справі 911/2999/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" квітня 2025 р. м. Київ Справа № 911/2999/21 (911/1068/24)

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Финагро» (08105, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Горенка, вул. Радгоспна, буд. 9, оф. 405; код ЄДРПОУ 40172072) в особі ліквідатора арбітражного керуючого Різника О.Ю. (01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 88, а/с № 254)

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Північ Транс» (65025, Одеська обл., м. Одеса, Старокиївської дороги 21 км; код ЄДРПОУ 05523553)

про визнання недійсними договорів

у відокремленому провадженні в межах справи № 911/2999/21

за заявою Головного управління ДПС у Київській області (03151, м. Київ, вул. Народного Ополчення, 5а; код ЄДРПОУ ВП 44096797)

до боржника Товариства з обмеженою відповідальністю «Финагро» (08105, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Горенка, вул. Радгоспна, буд. 9, оф. 405; код ЄДРПОУ 40172072)

про банкрутство

Суддя Наріжний С.Ю.

Без виклику представників сторін.

ВСТАНОВИВ:

у провадженні Господарського суду Київської області знаходиться справа № 911/2999/21 за заявою ГУ ДПС у Київській області про банкрутство ТОВ «Финагро», провадження в якій відкрите ухвалою суду від 02.11.2021.

Постановою Господарського суду Київської області від 25.01.2022 визнано банкрутом ТОВ «Финагро» та відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором Банкрута призначено арбітражного керуючого Різника О.Ю.

На даний час провадження у справі перебуває на стадії ліквідаційної процедури.

24.04.2024 до суду надійшла позовна заява ТОВ «Финагро» в особі ліквідатора арбітражного керуючого Різника О.Ю. від 12.04.2024 № 02-18/100 (вх. № 587/24) до ТОВ «Північ Транс» про визнання недійсними договорів безповоротної фінансової допомоги.

Згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду вказана позовна заява передана судді Наріжному С.Ю. для розгляду в межах справи № 911/2999/21 про банкрутство ТОВ «Финагро», присвоєно єдиний унікальний номер справи № 911/2999/21 (911/1068/24).

Ухвалою Господарського суду Київської області від 30.04.2024 задоволено клопотання Позивача про відстрочення сплати судового збору до ухвалення судового рішення у справі; відкрито провадження щодо розгляду даної позовної заяви у відокремленому провадженні в межах справи № 911/2999/21 про банкрутство ТОВ «Финагро» за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання; встановлено учасникам у справі процесуальні строки для подання відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечень.

16.05.2024 до суду в підсистемі «Електронний суд» надійшов відзив Відповідача від 16.05.2024 б/№ (вх. № 5240/24) на позовну заяву.

16.05.2024 до суду в підсистемі «Електронний суд» надійшла заява Відповідача від 16.05.2024 б/№ (вх. № 5241/24) про застосування строків позовної давності.

16.05.2024 до суду в підсистемі «Електронний суд» надійшло клопотання Відповідача від 16.05.2024 б/№ (вх. № 5242/24) про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 22.05.2024 відмовлено у задоволенні клопотання Відповідача про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

22.05.2024 до суду в підсистемі «Електронний суд» надійшла відповідь Позивача від 22.05.2024 № 02-18/112 (вх. № 5454/24) на відзив Відповідача.

28.05.2024 до суду в підсистемі «Електронний суд» надійшли заперечення Відповідача від 27.05.2024 б/№ (вх. № 5658/24) на відповідь Позивача на відзив.

Таким чином судом встановлено, що в ході розгляду справи сторони скористались наданими процесуальними правами на подачу відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечень.

В позовній заяві Позивач просить суд:

-визнати недійсним Договір безповоротної фінансової допомоги № 1207/7/16 від 12.07.2016 року, що укладений між ТОВ «Финагро» (код ЄДРПОУ 40172072) та ТОВ «Північ Транс» (код ЄДРПОУ 05523553);

-визнати недійсним Договір безповоротної фінансової допомоги № 1608/8/16 від 16.08.2016 року, що укладений між ТОВ «Финагро» (код ЄДРПОУ 40172072) та ТОВ «Північ Транс» (код ЄДРПОУ 05523553);

-стягнути з ТОВ «Північ Транс» на користь ТОВ «Финагро» грошові кошти в розмірі 2772000,00 грн.

Узагальнені доводи Позивача є наступними.

В ході розгляду судом справи № 911/2999/21 (911/2021/22) про притягнення осіб до субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями Боржника у зв`язку з доведенням до банкрутства, ТОВ «Північ Транс» було надано до справи копії Договорів безповоротної фінансової допомоги № 1207/7/16 від 12.07.2016 та № 1608/8/16 від 16.08.2016 року, укладених між ТОВ «Финагро» та ТОВ «Північ Транс» на суму 2772000,00 грн та підтверджено факт отримання вказаних коштів від Боржника і їх неповернення.

Позивач стверджує, що вказані Договори мають ознаки фраудаторності, оскільки з рахунку ТОВ «Финагро» у АТ «Укрсиббанк» були перераховані кошти в якості безповоротної фінансової допомоги на користь ТОВ «Північ Транс»:

- 12.07.2016 - 700000,00 грн згідно Договору № 1207/7/16 від 12.07.2016;

- 19.07.2016 - 700000,00 грн згідно Договору № 1207/7/16 від 12.07.2016;

- 16.08.2016 - 658000,00 грн згідно Договору № 1608/8/16 від 16.08.2016;

- 16.08.2016 - 714000,00 грн згідно Договору № 1608/8/16 від 16.08.2016.

При цьому сторони не ставили перед собою досягнення реальної правової мети, що передбачається таким видом правочинів, як безповоротна фінансова допомога, адже:

- у позикодавця ТОВ «Финагро» на момент вчинення договорів та їх виконання вже були борги зі сплати податків та зборів, які в подальшому не були погашені і стали причиною банкрутства товариства;

- у позичальника ТОВ «Північ Транс» на період підписання договорів була велика кількість активів, за рахунок яких здійснювалась господарська діяльність і які покривали зобов`язання товариства; Відповідач не мав потреби у фінансовій допомозі, враховуючи позитивні показники майнового стану.

Банкрут від перерахування коштів на користь Відповідача не отримав будь-якого позитивного економічного ефекту, зазнав збитків на суму договору. Отже оспорювані Договори були укладені для досягнення мети - виведення коштів ТОВ «Финагро».

Договори безповоротної фінансової допомоги № 1207/7/16 від 12.07.2016 та № 1608/8/16 від 16.08.2016 між ТОВ «Финагро» та ТОВ «Північ Транс» були укладені в період існування заборгованості перед ГУ ДПС у Київській області.

Зокрема, ГУ ДПС у Київській області звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до ТОВ «Финагро» про стягнення податкової заборгованості в сумі 66764066,34 грн.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 15.02.2019 у справі № 910/4657/18 вирішено стягнути з ТОВ «Финагро» податковий борг в сумі 66764066,34 грн, зокрема за грошовими зобов`язаннями з податку на прибуток підприємств за період з 01.01.2015 по 30.09.2017.

Вказаний борг приховувався посадовими особами ТОВ «Финагро», адже податкова звітність за період діяльності товариства не подавалася, що зафіксовано в листі ГУ ДПС у Київській області від 21.06.2022.

Позивач стверджує, що укладення правочину безповоротної фінансової допомоги у період існування боргів суперечить меті діяльності ТОВ «Финагро», яка визначена в статуті товариства.

З позиції Позивача, положення оскаржуваних Договорів ставлять ТОВ «Финагро» в нерівне положення з Відповідачем, оскільки ТОВ «Финагро» зобов`язалось перерахувати свої кошти в загальному розмірі 2772000,00 грн безоплатно у власність Відповідача без будь-якого позитивного економічного ефекту для Товариства; будь-які права для ТОВ «Финагро» оскаржуваними договорами не передбачені.

Враховуючи викладене вище Позивач робить висновок про те, що сторони правочинів безповоротної фінансової допомоги діяли недобросовісно з метою уникнення Боржником погашення боргу перед ГУ ДПС у Київській області.

Позивач зазначає, що ТОВ «Финагро» брало участь у протиправних господарських операціях та було учасником кримінальних проваджень, пов`язаних з незаконною господарською діяльністю, що додатково доводить мету оскаржуваного правочину - виведення коштів з рахунків для уникнення звернення стягнень на такі кошти.

В якості нормативного обґрунтування підстав звернення до суду з позовом у даній справі Позивач посилається на ч. 6, ч. 3 ст. 3, ч. 3 ст. 13, ст. 203, 215, ст. 228, ст. 234 ЦК України.

У зв`язку з зазначеним Позивач вважає наявними підстави для визнання недійсними оспорюваних договорів та стягнення з ТОВ «Північ Транс» отриманих за договорами коштів.

У відзиві на позов Відповідач заперечує проти заявлених позовних вимог і просить суд відмовити у задоволенні позову повністю.

Узагальнені доводи Відповідача є наступними.

Укладені між сторонами договори безповоротної фінансової допомоги № 1207/7/16 від 12.07.2016 та № 1608/8/16 від 16.08.2016:

- не містять жодних умов, що суперечили б чи суперечать нормам законодавства та можуть бути підставою для визнання його недійсним;

- передбачають всі істотні умови, визначені ст. 638 ЦК України;

- при підписанні договорів юридичні особи мали цивільну дієздатність через відповідні органи управління, які діяли згідно з установчими документами юридичних осіб;

- сторонами було досягнуто згоди щодо укладення зазначених договорів та відповідно до волевиявлення кожної зі сторін, не під впливом будь-якої помилки, обману, насильства або важких обставин;

- укладені в письмовій формі, відповідно до вимог законодавства та нотаріального посвідчення в даному випадку не вимагалося;

- спрямовані на створення відповідних обумовлених правових наслідків для сторін.

Відносно доводів Позивача про те, що договори укладено з метою ухилення від оподаткування, Відповідач зазначив, що ТОВ «Північ Транс» не може нести відповідальність за невиконання ТОВ «Финагро» податкових зобов`язань; відповідний обов`язок щодо перевірки контрагентів не передбачений законодавством.

Відповідач звертає увагу на те, що рішення Київського окружного адміністративного суду у справі № 810/4657/18 про стягнення з ТОВ «Финагро» податкового боргу було постановлено значно пізніше (15.02.2019), ніж укладено оспорювані договори (липень-серпень 2016 року).

Відповідач зазначає про недоведеність тверджень Позивача про те, що грошові кошти, які були отримані Відповідачем від Позивача, були використані не для господарської діяльності підприємства і що Відповідач не мав господарської потреби в отриманні коштів. Зокрема, отримані кошти були відображені Відповідачем в бухгалтерському обліку підприємства в установленому порядку. Наявність у Відповідача активів не може свідчити про відсутність господарської потреби в отриманні фінансової допомоги, отже протилежні твердження Позивача ґрунтуються на припущеннях, які не підтверджені належними та допустимими доказами.

Відносно доводів Позивача про незаконну діяльність ТОВ «Финагро» Відповідач зазначив, що вказані Позивачем кримінальні провадження не містять вироків, в яких би було встановлено відповідні обставини; ТОВ «Північ Транс» не було учасником зазначених кримінальних проваджень.

Враховуючи зазначене Відповідач стверджує про те, що правовідносини, які склались між ТОВ «Північ Транс» та ТОВ «Финагро» не можуть вважатися фраудаторними, отже позовна заява не підлягає задоволенню.

Крім того Відповідачем подано заяву від 16.05.2024 про застосування строків позовної давності, в якій Відповідач зазначає, що строк позовної давності сплинув 18.10.2021, проте Позивач звернувся до суду з даним позовом 24.04.2024, тобто через 2 роки і 6 місяців після спливу строку позовної давності.

Отже Позивачем було пропущено строк позовної давності, наслідком чого є відмова у задоволенні позову.

У відповіді на відзив Позивач зазначає про необґрунтованість доводів Відповідача щодо відсутності у ТОВ «Финагро» податкової заборгованості станом на дату укладення Договору, оскільки з рішення Київського окружного адміністративного суду у справі № 810/4657/18 вбачається, що грошові зобов`язання з податку на прибуток виникли в період з 01.01.2015 по 30.09.2017.

Сам факт наявності податкового боргу у ТОВ «Финагро» на дату надання безповоротної допомоги вже є підставою для визнання недійсним фраудаторного правочину Боржника, адже такі дії позикодавця не відповідають принципам добросовісного ведення господарської діяльності та спрямовані на ухилення від сплати боргів перед кредиторами.

У даному висновку Позивач звертається до судової практики Верховного Суду, викладеного в постанові від 14.03.2024 у справі № 904/3153/22 (904/5022/22).

Щодо строку позовної давності, про пропуск якого заявив Відповідач, Позивач у відповіді на відзив зазначає, що його було призначено розпорядником майна ТОВ «Финагро» 02.11.2021 (ухвалою про відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ «Финагро»), а в подальшому, постановою від 25.01.2022 його призначено ліквідатором Банкрута.

З дати призначення арбітражним керуючим вживалися заходи щодо витребування правочинів Боржника; колишні посадові особи приховали документацію Банкрута для унеможливлення її аналізу; оскаржувані правочини отримано у процесі розгляду спору про субсидіарну відповідальність, у зв`язку з чим у ліквідатора була відсутня об`єктивна можливість подати позов раніше дати фактичного подання.

Крім того Позивач зазначив, що з 12.03.2020 до 30.06.2023 на території України було встановлено карантин відповідно до постанови КМУ від 11.03.2020 № 211, у зв`язку з чим пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України було продовжено строк, зокрема встановлений ст. 257, 258 ЦК України, на строк дії карантину.

В подальшому, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 введено в Україні воєнний стан з 05 годин 30 хвилин 24.02.2022, який на сьогоднішній день триває.

Пунктом 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України визначено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені, зокрема статтями 257-259 ЦК України, продовжуються на строк його дії.

Таким чином Позивач стверджує, що строк позовної давності з 12.03.2020 продовжено і Позивачем такий строк не пропущено.

Позивач звертається до судової практики Верховного Суду в постановах від 14.09.2022 у справі № Б8/180-11 (911/1704/21), від 07.10.2020 у справі № 908/6183/15 та від 18.01.2021 у справі № 29/5005/6325/2011 щодо застосування та поновлення строків позовної давності, у зв`язку з чим зазначає, що у разі, якщо суд дійде висновку про пропуск строку позовної давності, Позивач просить визнати поважними причини такого пропуску.

В запереченнях на відповідь на відзив Відповідач фактично повторює свої доводи в заперечення проти позову, які викладені у відзиві на позовну заяву.

Щодо позовної давності Відповідач додатково зазначає, що будь-яких запитів Відповідач від арбітражного керуючого з метою надання договорів не надходило; ліквідатору ТОВ «Финагро» арбітражному керуючому Різнику О.Ю. стало відомо про існування оспорюваних Договорів 31.08.2022 після отримання банківської виписки з рахунку Банкрута в АТ «Укрсиббанк», а також після отримання копій Договорів, які були додані до відзиву у справі про притягнення до субсидіарної відповідальності (24.01.2023), проте в період з 31.08.2022 (24.01.2023) по 12.04.2024 Позивачем не вживались заходи щодо оспорювання Договорів.

Крім того Відповідач звертається до судової практики Верховного Суду в постанові від 10.11.2022 у справі № 990/115/22, у зв`язку з чим зазначає, що ані дія карантину на території України, ані факт запровадження воєнного стану, самі по собі не є підставами для поновлення пропущеного процесуального строку.

Арбітражним керуючим пропущено строк позовної давності з власної вини, а саме у зв`язку з обранням неправильного способу захисту порушених прав, що призвело до подання заяви про покладення субсидіарної відповідальності у зв`язку з доведенням Боржника до банкрутства, що в свою чергу призвело до пропуску строку на звернення з позовною заявою про визнання недійсним договору.

Таким чином Відповідач стверджує, що Позивачем не доведено поважності пропуску строків позовної давності, а відтак строк не підлягає поновленню та вважається пропущеним, а позовні вимоги підлягають залишенню без задоволення.

Частиною 2 статті 7 КУзПБ передбачено, що господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.

Заяви (позовні заяви) учасників провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) або інших осіб у спорах, стороною в яких є боржник, розглядаються в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) за правилами спрощеного позовного провадження.

Детально розглянувши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши подані докази, судом встановлено наступне.

12.07.2016 між ТОВ «Финагро» (надавач допомоги) та ПАТ «Північтранс» (правонаступником якого є: ТОВ «Північ Транс») (одержувач допомоги) укладено Договір № 1207/7/16 про надання безповоротної фінансової допомоги (надалі: «Договір 1»), відповідно до умов якого (п. 1) надавач допомоги добровільно відчужує у власність одержувача допомоги грошові кошти у вигляді грошової одиниці України - гривні з метою фінансування потреб одержувача допомоги в його розвитку, для його діяльності та інших господарських цілей, а також на підтримання необхідних матеріально-технічних умов функціонування одержувача допомоги.

Згідно п. 2 Договору 1, надавана фінансова допомога є безповоротною та добровільною.

Пунктом 3 Договору 1 визначено, що сума наданої безповоротної фінансової допомоги складає 1400000,00 грн

Відповідно до п. 9 Договору 1, цей Договір набирає чинності з моменту його укладення та діє до повного виконання його умов. Договір є підставою для одержання грошових коштів і розпорядження ними, відображення операцій в документах бухгалтерського обліку на загальних підставах.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання Договору 1 ТОВ «Финагро» було перераховано на користь ПАТ «Північтранс» грошові кошти в загальному розмірі 1400000,00 грн, зокрема 12.07.2016 в сумі 700000,00 грн та 19.07.2016 в сумі 700000,00 грн, що підтверджується банківською випискою з рахунку Банкрута.

Крім того, 16.08.2016 між ТОВ «Финагро» (надавач допомоги) та ПАТ «Північтранс» (правонаступником якого є: ТОВ «Північ Транс») (одержувач допомоги) укладено Договір № 1608/8/16 про надання безповоротної фінансової допомоги (надалі: «Договір 2»), відповідно до умов якого (п. 1) надавач допомоги добровільно відчужує у власність одержувача допомоги грошові кошти у вигляді грошової одиниці України - гривні з метою фінансування потреб одержувача допомоги в його розвитку, для його діяльності та інших господарських цілей, а також на підтримання необхідних матеріально-технічних умов функціонування одержувача допомоги.

Згідно п. 2 Договору 1, надавана фінансова допомога є безповоротною та добровільною.

Пунктом 3 Договору 1 визначено, що сума наданої безповоротної фінансової допомоги складає 1372000,00 грн

Відповідно до п. 9 Договору 1, цей Договір набирає чинності з моменту його укладення та діє до повного виконання його умов. Договір є підставою для одержання грошових коштів і розпорядження ними, відображення операцій в документах бухгалтерського обліку на загальних підставах.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання Договору 2 ТОВ «Финагро» було перераховано на користь ПАТ «Північтранс» грошові кошти в загальному розмірі 1372000,00 грн, зокрема 16.08.2016 в сумі 658000,00 грн та 16.08.2016 в сумі 714000,00 грн, що підтверджується банківською випискою з рахунку Банкрута.

Відповідно до Статуту ТОВ «Финагро», засновником Банкрута є Овсянникова Н.М., керівником Банкрута був ОСОБА_1 .

Згідно п. 5.1. Статуту ТОВ «Финагро», Товариство створюється з метою одержання прибутку від господарської діяльності в інтересах його учасників.

Пунктом 7.3. Статуту ТОВ «Финагро» передбачено, що товариство володіє, користується та розпоряджається належним йому майном і вчиняє стосовно нього будь-які дії, що не суперечать закону та меті діяльності товариства.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 02.11.2021 відкрито провадження у справі № 911/2999/21 за заявою ГУ ДПС у Київській області про банкрутство ТОВ «Финагро».

В період процедури розпорядження майном ТОВ «Финагро» у даній справі з 02.11.2021 по 25.01.2022 колишнім керівником Банкрута ОСОБА_2 будь-яких дій на виконання запитів арбітражного керуючого не вчинено - не надано інформації про активи товариства, правочини; не забезпечено проведення процедури інвентаризації активів та зобов`язань Боржника.

В подальшому, постановою Господарського суду Київської області від 25.01.2022 визнано банкрутом ТОВ «Финагро» та відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором Банкрута призначено арбітражного керуючого Різника О.Ю.

Після ухвалення постанови про визнання ТОВ «Финагро» банкрутом та призначення ліквідатора арбітражним керуючим Різником О.Ю. було направлено запити до колишнього керівника ОСОБА_2 про передачу документації, наявних активів, печаток, штампів Банкрута. 30.06.2022 ліквідатором було направлено повторний запит до колишнього керівника. В подальшому ліквідатор Банкрута звернувся до суду з клопотанням про зобов`язання колишнього керівника передати документи та активи.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 26.07.2022 зобов`язано ОСОБА_2 передати ліквідатору ТОВ «Финагро» арбітражному керуючому Різнику Олександру Юрійовичу бухгалтерську та іншу документацію Банкрута, печатки і штампи, матеріальні та інші цінності ТОВ «Финагро» (код ЄДРПОУ 40172072).

29.09.2022 Подільським ВДВС у м. Києві відкрито виконавче провадження № 69950929, яке в подальшому було завершено. Управлінням забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві та Київській області повідомлено, що державним виконавцем накладались штрафи на боржника у зв`язку з невиконанням рішення суду, а також було направлено подання до правоохоронних органів про притягнення боржника до кримінальної відповідальності за умисне невиконання рішення суду.

04.11.2022 винесено постанову про закінчення виконавчого провадження з підстави п. 11 ст. 39, ст. 69 Закону України «Про виконавче провадження», а саме: у разі, якщо виконання рішення суду без участі боржника неможливе, документ повертається без виконання до суду, який його видав.

Ліквідатор ТОВ «Финагро» арбітражний керуючий Різник О.Ю. звернувся до суду із заявою про притягнення винних осіб до субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями Банкрута у зв`язку з доведенням до банкрутства (провадження № 911/2999/21 (911/2021/22)).

Рішенням Господарського суду Київської області від 09.05.2023 у справі № 911/2999/21 (911/2021/22), яке залишене в силі постановами Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2023 та Верховного Суду від 19.03.2024, заяву ліквідатора ТОВ «Финагро» про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями Боржника у зв`язку з доведенням до банкрутства задоволено частково; вирішено стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ТОВ «Финагро» грошові кошти у сумі 66840936,34 грн субсидіарної відповідальності у зв`язку з доведенням ТОВ «Финагро» до банкрутства.

В зазначеному рішенні судом було встановлено порушення посадовими особами ТОВ «Финагро» принципів добросовісного здійснення господарської діяльності, що стало причиною банкрутства підприємства (у т.ч. і дії по укладенню оспорюваних у даному провадженні договорів безповоротної фінансової допомоги з ПАТ «Білоцерківський Автобусний Парк»).

Зокрема, оспорювані договори було укладено ТОВ «Финагро» з ПАТ «Північтранс» 12.07.2016 та 16.08.2016, проте в той же час, у Боржника ТОВ «Финагро» була наявна податкова заборгованість перед бюджетом з податку на прибуток підприємств, а саме з 01.01.2015 по 30.09.2017 утворився податковий борг в розмірі 66764066,34 грн.

Вказані обставини щодо розміру та періоду виникнення податкового боргу Боржника були встановлені рішенням Київського окружного адміністративного суду від 15.02.2019 у справі № 810/4657/18 та в подальшому стали підставою для звернення ГУ ДПС у Київській області до суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ «Финагро».

При цьому розмір податкової заборгованості приховувався посадовими особами ТОВ «Финагро», адже податкова звітність за період діяльності підприємства не подавалась, що підтверджується листом ГУ ДПС у Київській області від 21.06.2022.

З матеріалів справи вбачається, що положення оспорюваних договорів безповоротної фінансової допомоги № 1207/7/16 від 12.07.2016 та № 1608/8/16 від 16.08.2016 ставлять ТОВ «Финагро» в нерівне положення з Відповідачем, оскільки Боржник зобов`язався перерахувати власні кошти у загальному розмірі 2772000,00 грн безоплатно у власність ПАТ «Північтранс» без будь-якого позитивного економічного ефекту для ТОВ «Финагро».

Крім того, враховуючи положення п. 5.1., 7.3. Статуту ТОВ «Финагро», укладення правочину безповоротної фінансової допомоги, зокрема у період наявності у Боржника податкової заборгованості, очевидно суперечить меті діяльності ТОВ «Финагро».

В силу частини першої статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Приписами частини першої статті 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в частині другій цієї статті визначено способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом.

У розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Так само кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, що прямо передбачено у частині другій статті 15 ЦК України.

Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року №18-рп/2004, поняття «охоронюваний законом інтерес» що вживається в законах України у логічно смисловому зв`язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

За змістом частини першої статті 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

У постанові Верховного Суду у складі Судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16 наведено висновок щодо можливості звернення зацікавлених осіб (арбітражного керуючого або кредитора) з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених в тому числі нормами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України чи інших законів, з огляду на те, що законодавство про банкрутство є частиною цивільного/господарського законодавства, тому до правовідносин, які регулює цей Кодекс як спеціальний нормативно-правовий акт, можуть застосовуватися також норми Цивільного кодексу України, зокрема щодо загальних підстав для визнання недійсними правочинів за участі боржника.

Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, статтею 20 ГК України.

В кожній справі про визнання правочину недійсним суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.

Інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.

Так, правочинами визнаються дії фізичних та юридичних осіб, спрямовані на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків.

Правочин - це дія, яка вчиняється для досягнення дозволеної законом мети (набуття майна тощо), яка характеризується такими ознаками: це завжди вольовий акт, тобто дії свідомі; це правомірні дії, тобто вчиняються відповідно до закону; спеціальна спрямованість на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, тобто в правочину завжди присутня правова мета.

Фраудаторними правочинами в юридичній науці та в останні роки в українській судовій практиці називають договори, що вчиняються з метою завдати шкоди кредитору.

Цей термін походить від англ. «fraud» - шахрайство, підроблення, афера. Значення цього слова розкривається внутрішнім змістом тих категорій і понять, які вони називають.

Стаття 13 ЦК України, у якій визначаються межі здійснення цивільних прав, встановлює, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства, зокрема при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині, а також не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Межі є невід`ємною рисою будь-якого суб`єктивного права. Суб`єктивні цивільні права, будучи мірою можливої поведінки уповноваженої особи, має певні межі за змістом і за характером здійснення.

Зокрема, зловживання правом - це особливий тип правопорушення, яке вчиняється правомочною особою при здійсненні нею належного їй права, пов`язаний з використанням недозволених конкретних форм в рамках дозволеного йому законом загального типу поведінки.

За одним із сучасних визначень, під зловживанням правом розуміються випадки, коли суб`єкт цивільних правовідносин, якому належить певне суб`єктивне цивільне право, здійснює його неправомірно, коли суть здійснення права іде врозріз з його формальним змістом.

Тобто уповноважена особа, маючи суб`єктивне право і спираючись на нього, виходить за межі дозволеної поведінки. Слово «зловживання» за своїм буквальним змістом означає використання, вживання чого-небудь з метою заподіяння певного зла, шкоди, збитків кому б то не було.

Семантичне тлумачення терміна «зловживання правом» призводить до висновку про те, що його основним змістом є використання належного уповноваженій особі суб`єктивного цивільного права на шкоду іншому учаснику цивільних відносин.

Отже, можна стверджувати, що учасники цивільних відносин при здійсненні своїх прав зобов`язані діяти добросовісно, утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб; не допускаються дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. На цих засадах мають ґрунтуватися і договірні відносини.

У зв`язку з цим слід дійти висновку, що межею реалізації принципу свободи договору має бути неприпустимість зловживання правом.

Рішенням Конституційного Суду України від 28.04.2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 Цивільного кодексу України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що «оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)».

Верховний Суд неодноразово зазначав, що крім визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство на підставі статті 42 КУзПБ, не виключається можливість звернення зацікавлених осіб (арбітражного керуючого або кредитора) з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами ЦК України, ГК України чи інших законів (висновки Верховного Суду наведені у постанові від 20.02.2020 у справі №922/719/16; Верховного Суду у постанові від 28.09.2021 у справі №21/89б (913/45/20) та інших).

Отже слід дійти висновку про те, що підставою недійсності оспорюваних правочинів, крім спеціальних вимог - статті 42 КУзПБ, можуть бути і загальні норми ЦК України, ГК України чи інших законів.

У цій справі арбітражний керуючий правовою підставою для визнання Договорів безповоротної фінансової допомоги недійсними визначив саме загальні засади цивільного законодавства, зокрема, пункт 6 статті 3, частину третю статті 13, статті 203, 228, 234 ЦК України, наполягаючи на його фраудаторності.

Фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам) в українському законодавстві регулюються тільки в певних сферах, зокрема у банкрутстві (стаття 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (до введення в дію Кодексу України з процедур банкрутства), стаття 42 Кодексу України з процедур банкрутства), при неплатоспроможності банків (стаття 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»); у виконавчому провадженні (частина четверта статті 9 Закону України «Про виконавче провадження»).

Велика Палата Верховного Суду кваліфікує правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам, як фраудаторні правочини, зробивши такий правовий висновок: «Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно із частинами другою та третьою статті 13 Цивільного кодексу України, при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі вироку) про стягнення коштів, що набрало законної сили. Боржник (дарувальник), проти якого ухвалено вирок про стягнення коштів та відкрито виконавче провадження, та його сини (обдаровувані), які укладають договір дарування, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки укладається договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 Цивільного кодексу України)» (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц).

Отже, договір, який укладений з метою уникнути виконання договору та зобов`язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладання договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов`язання і завдає шкоди кредитору.

Слід звернути увагу, що фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.

Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог.

Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути:

- момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, упродовж 3-х років до порушення провадження у справі про банкрутство, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі);

- контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов`язані або афілійовані юридичні особи);

- щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися.

Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).

Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову і фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається «про людське око», таким критеріям відповідати не може.

Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов`язані, із зменшенням його платоспроможності), після виникнення у нього зобов`язання діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, спрямованим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора».

Отже, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності і набуває ознак фраудаторного правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 03.03.2020 у справі № 910/7976/17, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 03.03.2020 у справі № 916/3600/15, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16, від 04.08.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі № 904/4262/17, від 22.04.2021 у справі № 908/794/19 (905/1646/17)).

Цивільні й господарські відносини, у межах яких передбачається виконання обов`язку боржника в майбутньому без забезпечення такого боргу, ґрунтуються в основному на довірі учасників відносин до свого контрагента, а також на впевненості в можливості захистити свої майнові права в спосіб, передбачений законом, зокрема через суд.

У сучасному українському законодавстві, як і в іноземних правопорядках, оспорювання так званих підозрілих угод божника є одним з найважливіших юридичних інструментів консолідації та збільшення конкурсної маси шляхом повернення до неї майна боржника, безпідставно переданого іншим особам.

Фраудаторним може виявитися будь-який правочин, що здійснюється між учасниками господарських правовідносин, який укладений на шкоду кредиторам, що вчинений, зокрема, всупереч принципу добросовісності, та частин третьої, шостої статті 13 Цивільного кодексу України.

Слід звернути увагу, що банкрутство за своєю природою є особливим правовим механізмом врегулювання відносин між неплатоспроможним боржником та його кредиторами, правове регулювання якого регламентовано Кодексом України з процедур банкрутства з 21.10.2019, а до вступу в дію цього Кодексу - Законом про банкрутство в редакції від 19.01.2013, що втратив чинність 21.10.2019, які визначають особливості провадження у справах про банкрутство, тобто є спеціальними та мають пріоритет у застосуванні при розгляді цих справ порівняно з іншими нормами законодавства.

Разом з тим, Кодекс України з процедур банкрутства, як і Закон про банкрутство є частиною цивільного/господарського законодавства, тому до правовідносин, які регулює цей Кодекс як спеціальний нормативно-правовий акт, можуть застосовуватися також норми Цивільного кодексу України, зокрема щодо загальних підстав для визнання недійсними правочинів за участі боржника.

Тому в кожній справі про визнання правочину недійсним суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.

Як встановлено судом, оспорювані Договори безповоротної фінансової допомоги № 1207/7/16 від 12.07.2016 та № 1608/8/16 від 16.08.2016 укладено Боржником ТОВ «Финагро» в період наявності у нього непогашеної податкової заборгованості (яка формувалась починаючи з 01.01.2015 і станом на 30.09.2017 становила 66764066,34 грн); оспорювані Договори передбачають перерахування ТОВ «Финагро» на користь ПАТ «Північтранс» безповоротної фінансової допомоги в загальному розмірі 2772000,00 грн і не передбачають будь-якого позитивного економічного ефекту для ТОВ «Финагро»; оспорювані Договори суперечить меті діяльності підприємства, передбаченої Статутом ТОВ «Финагро».

Сукупність вказаних вище факторів є підставою для віднесення оспорюваних Договорів до категорії фраудаторних правочинів ТОВ «Финагро», що в свою чергу є підставою для визнання таких правочинів недійсними.

Доводи Відповідача про те, що при укладенні Договорів сторонами було дотримано всіх істотних умов, передбачених ст. 638 ЦК України, не спростовують вказаного вище висновку суду про фраудаторність оспорюваних Договорів, оскільки у спірних правовідносинах укладення правочину, який є формально правомірним, проте укладений з порушенням принципу добросовісності та в стані «зловживання правом», з очевидною метою ухилення від виконання зобов`язань перед кредиторами (у даному випадку податкових зобов`язань) є підставою для визнання такого правочину недійсним незалежно від формального дотримання істотних умов договору.

Доводи Відповідача про те, що станом на дату укладення оспорюваних правочинів було відсутнє рішення Київського окружного адміністративного суду від 15.02.2019 у справі № 810/4657/18, відхиляються судом як необґрунтовані, оскільки вказаним рішенням було лише документально підтверджено наявність податкової заборгованості ТОВ «Финагро», яка, як встановлено судом, виникла починаючи з 01.01.2015, тобто до дати укладення оспорюваних Договорів.

Щодо посилань Позивача на статтю 234 ЦК України, яка врегульовує визначення фіктивності правочинів, суд зазначає наступне.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Верховний Суд у складі Судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19(905/2445/19) розмежовував кваліфікацію фіктивних та фраудаторних правочинів.

Так, фіктивний правочин, на відміну від фраудаторного, виключає наявність наміру створити юридичні наслідки в момент його вчинення, що, в свою чергу, унеможливлює виникнення будь-яких майнових наслідків, оскільки такий правочин їх не породжує. Оскільки на підставі фіктивного правочину відсутня можливість передачі майна, restitutio in integrum виключається юридичною конструкцією фіктивного правочину. Якщо ж буде встановлено, що така передача de facto відбулася, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний, і тому норма статті 234 ЦК України не підлягає застосуванню, адже фіктивний правочин de jure не породжує будь-яких правових наслідків. В свою чергу, правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами (частина третя статті 234 ЦК України).

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони не бажають настання правових наслідків, обумовлених договором; усі сторони договору поінформовані про його фіктивність; письмовим текстом договору створюється лише видимість правовідносин між сторонами; мета вчинення фіктивного правочину не має значення.

Крім того, відповідно до висновків Верховного Суду, якщо хоча б одна зі сторін оспорюваного договору намагалася досягти правового результату, то цей правочин не може визнаватися фіктивним. Зокрема, як зазначено в постанові ВС від 03.09.2019 у справі № 904/4567/18, Верховний Суд у застосуванні приписів статі 234 ЦК України у подібних правовідносинах виходив, зокрема, з того, що в разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний.

Практичне правозастосування виходить з того, що «фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для вигляду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Причому такі цілі можуть бути протизаконними або фіктивний правочин може взагалі не мати правової мети. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін. Сам по собі факт невиконання сторонами умов правочину не робить його фіктивним. Для визнання правочину фіктивним ознака вчинення його лише для вигляду має бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не можна визнати фіктивним» (постанова Верховного Суду від 19.11.2019 у справі № 924/1014/18).

Що ж до фраудаторного правочину як зловживання правом, то намір заподіяти зло є неодмінним і єдиним надійним критерієм шикани (зловживання правом).

Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку.

Таким чином, враховуючи, що на виконання оспорюваних Договорів безповоротної фінансової допомоги № 1207/7/16 від 12.07.2016 та № 1608/8/16 від 16.08.2016 ТОВ «Финагро» було перераховано на користь ПАТ «Північтранс» грошові кошти в загальному розмірі 2772000,00 грн, а Відповідачем прийнято та використано вказані кошти, даний правочин не може трактуватись як фіктивний відповідно до статті 234 ЦК України.

Проте даний факт не змінює правової кваліфікації оспорюваного правочину як фраудаторного, про що детально вказано вище.

Згідно ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною 1 статті 216 ЦК України встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (ч. 1 ст. 236 ЦК України).

Враховуючи все зазначене вище суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання недійсними оспорюваних Договорів безповоротної фінансової допомоги № 1207/7/16 від 12.07.2016 та № 1608/8/16 від 16.08.2016, укладених між ТОВ «Финагро» і ПАТ «Північтранс», та як наслідок недійсності правочинів стягнення з ТОВ «Північ Транс» на користь ТОВ «Финагро» грошових коштів в сумі 2772000,00 грн.

Щодо позовної давності.

Відповідно до статті 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України, початком перебігу строку є день, коли особа довідалась або повинна була (могла) довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

Згідно матеріалів справи, Відповідачем подано заяву про застосування строку позовної давності та відмову у задоволенні позову з цих підстав.

В заяві Відповідач посилається на постанову Верховного Суду від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16 і зазначає, що строк позовної давності з приводу визнання договорів (укладених у 2016 році) недійсними спливає 18.10.2021.

У зв`язку з цим Відповідач зазначає про пропуск Позивачем строку позовної давності на 2 роки і 6 місяців, враховуючи подання позовної заяви 24.04.2024.

Вказані вище твердження Відповідача стосовно дати закінчення строку позовної давності є помилковими, оскільки Верховний Суд в постанові від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16 здійснював аналіз співвідношення підстав визнання правочинів недійсними відповідно до ст. 20 Закону про банкрутство та ст. 42 КУзПБ, термінів «підозрілого» періоду, а також позовної давності, з урахуванням конкретних обставин справи.

Суд враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норми статті 261 ЦК України, викладені у постанові Верховного Суду у складі Судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 11.02.2020 у справі № 10/5026/995/2012, а також висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 20.11.2018 у справі № 907/50/16, та висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 16.11.2016 у справі № 487/10132/14-ц.

У зазначених справах, з-поміж іншого, Верховним Судом висловлено наступні правові позиції, які враховуються судом у цій справі. Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) аспекти. Порівняльний аналіз понять «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Згідно з положеннями частини першої статті 261 Цивільного кодексу України у визначенні початку перебігу строку позовної давності має значення не лише встановлення, коли саме особа, яка звертається за захистом свого порушеного права або охоронюваного законом інтересу, довідалася про порушення цього права або про особу, яка його порушила, а й коли ця особа об`єктивно могла дізнатися про порушення цього права або про особу, яка його порушила. Обов`язок позивача довести, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. І в разі пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою початок перебігу позовної давності визначається з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила. Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення арбітражного керуючого (ліквідатора) до суду із заявою про захист інтересів боржника. Тому при визначенні початку перебігу позовної давності у спорі за вимогами боржника/арбітражного керуючого не допускається врахування як обставин (дати) порушення провадження у справі про банкрутство та дати призначення (заміни кандидатури) арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), оскільки ні Закон про банкрутство (положення якого втратили чинність), ні чинний Кодекс України з процедур банкрутства не встановлюють спеціальних норм про позовну давність (у тому числі щодо звернення до суду арбітражного керуючого із заявою про визнання недійсними правочинів, укладених боржником). Отже, до цих правовідносин застосовуються загальні норми позовної давності.

У спірних правовідносинах за заявою про визнання недійсним оскаржуваного Договору суб`єктом прав є саме Боржник, а не арбітражний керуючий (ліквідатор), а тому, визначаючи початок перебігу позовної давності у цій справі за позовом ТОВ «Финагро», слід враховувати, коли про порушене право дізнався або міг дізнатись Боржник в особі уповноваженого органу. Отже, при дослідженні питання пропуску позовної давності в спорі слід з`ясовувати, коли про порушення своїх прав довідався або міг довідатися Боржник в особі уповноваженого органу.

При вирішенні судами спорів, стороною в яких є боржник, що розглядаються у справах про банкрутство, є недопустимим відхід від встановленого Цивільним кодексом України порядку перебігу позовної давності зі зміною наведеного порядку визначення початку перебігу позовної давності з урахуванням виду позовних вимог у спірних правовідносинах. При цьому і в разі пред`явлення у межах справи про банкрутство позову самою особою, право якої порушене (боржником), і у разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, якою може бути арбітражний керуючий, перебіг позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Іншого правила щодо визначення початку перебігу позовної давності не містять ні частина перша статті 261 ЦК України, ні норми спеціального закону, що регулюють порядок вирішення спорів у справі про банкрутство.

Статтею 92 ЦК України визначено, що дії органу або особи, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, у відносинах із третіми особами розглядаються як дії самої юридичної особи. Отже, для юридичної особи як сторони правочину (договору тощо) днем початку перебігу позовної давності слід вважати день вчинення правочину, оскільки він збігається із днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права за цим правочином.

Відтак, враховуючи, що оспорювані Договори безповоротної фінансової допомоги № 1207/7/16 від 12.07.2016 та № 1608/8/16 від 16.08.2016 укладено відповідно 12.07.2016 та 16.08.2016, слід дійти висновку про те, що саме вказані дати є датами, коли ТОВ «Финагро» стало відомо (або мало бути відомо) про порушення прав підприємства кожним з оспорюваних Договорів.

Відповідно до частини першої статті 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Таким чином строк позовної даності у даному випадку почав перебіг:

- за Договором безповоротної фінансової допомоги № 1207/7/16 від 12.07.2016 - 13.07.2016 і закінчився 13.07.2019;

- за Договором безповоротної фінансової допомоги № 1608/8/16 від 16.08.2016 - 17.08.2016 і закінчився 17.08.2019.

У зв`язку з зазначеним відхиляються доводи Позивача про те, що строк позовної давності у спірних правовідносинах був продовжений із запровадженням карантину на підставі постанови Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 № 211 від 11.03.2020, та в подальшому у зв`язку з введенням воєнного стану на території України, оскільки строк позовної давності сплив ще до введення карантину.

Стосовно заявленого Позивачем клопотання про визнання поважними пропуску строку на звернення з позовом, суд зазначає наступне.

Вирішуючи питання про поважність причин пропуску позовної давності при зверненні особи (позивача) до суду за захистом порушеного права у спорі, стороною якого є боржник, що розглядається у межах справи про банкрутство, суди мають виходити з їх об`єктивного, а не суб`єктивного характеру, тобто з обставин, які підтверджують ці причини та вказують на існування об`єктивної перешкоди для боржника своєчасно звернутися за захистом порушеного права (пункт 112 постанови Верховного Суду від 22.12.2022 у справі № 911/3091/21).

З огляду на положення ст. 13 ЦК України («Межі здійснення цивільних прав») суд має враховувати добросовісність поведінки як позивача (заявника), так і відповідача протягом всього періоду з моменту виникнення права на захист порушеного права (право на позов) і до моменту звернення з позовом, зважати на характер спірних правовідносин між сторонами, особливості їх нормативного регулювання (надані сторонам права та покладені на них обов`язки тощо).

Відповідач у запереченнях проти позиції Позивача посилається на практику Європейського суду з прав людини у рішеннях від 20.09.2011 (справа ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти росії») та від 22.10.1996 (справа «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»), згідно яких позовна давність виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, які меж, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу.

Відповідно до частини п`ятої статті 267 ЦК України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Європейський суд з прав людини наголосив, що механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20.12.2007 у справі «Фінікарідов проти Кіпру»).

Закон не передбачає переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Тому розв`язання цього питання покладається безпосередньо на юрисдикційний орган - суд, який розглядає справу по суті заявлених вимог з урахуванням всіх обставин справи на підставі здійсненої оцінки поданих доказів.

Суд враховує висновок Верховного Суду щодо застосування частини п`ятої статті 267 ЦК України, викладений у постанові Верховного Суду у складі Судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 11.02.2020 у справі № 10/5026/995/2012, згідно з яким у спорі, що вирішується у справі про банкрутство, обставини порушення провадження у справі про банкрутство та призначення арбітражного керуючого самі по собі (за відсутності інших обставин) не можуть розглядатись судами як виключення, що вказують на їх винятковий характер, свідчити про об`єктивність перешкоди для заявника звернутись за захистом порушеного права у межах позовної давності, а відповідно і бути поважною причиною (причинами) пропуску цього строку.

Таким чином, слід дійти висновку про те, що самі по собі обставини відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ «Финагро», а також обставини призначення ліквідатора ТОВ «Финагро», не може розглядатися судом як виключення, що вказують на їх винятковий характер та не свідчать про об`єктивність перешкоди для ТОВ «Финагро» звернутись за захистом порушеного права у межах позовної давності, а відповідно не є поважною причиною (причинами) пропуску цього строку. Однак, зазначене не є перешкодою для задоволення позовної заяви ліквідатора ТОВ «Финагро» у цій справі, адже наявна низка інших самостійних об`єктивних обставин, що унеможливлювали звернення з позовом у межах строків позовної давності та підтверджують поважність причин пропущення позовної давності, які є відмінними від обставин відкриття провадження у справі про банкрутство / призначення ліквідатора ТОВ «Финагро».

Зокрема, судом встановлено, що оспорювані фраудаторні правочини від імені Боржника ТОВ «Финагро» укладено колишнім керівником ОСОБА_2 .

Рішенням Господарського суду Київської області від 09.05.2023 у справі № 911/2999/21 (911/2021/22) притягнуто ОСОБА_2 до субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями ТОВ «Финагро» у зв`язку з доведенням останнього до банкрутства.

Даним рішенням серед іншого встановлено, що «вчинення уповноваженою особою (керівником) Боржника дій щодо укладення правочинів про надання безповоротної фінансової допомоги на користь третіх осіб, в сукупності з встановленими судом обставинами фіктивності діяльності підприємства, можуть свідчити про неналежне виконання статутними органами Боржника своїх обов`язків та вчиненням дій/бездіяльності, які спричинили банкрутство Боржника».

Статтею 92 ЦК України встановлено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.

Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, а також яка є членом колегіального виконавчого органу юридичної особи, з моменту її вступу на посаду набуває обов`язків щодо такої юридичної особи, зокрема зобов`язана діяти виключно в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно, у межах повноважень, наданих статутом юридичної особи і законодавством, і у спосіб, який, на її добросовісне переконання, сприятиме досягненню мети діяльності юридичної особи, у тому числі уникаючи конфлікту інтересів. Члени наглядової ради або ради директорів юридичної особи мають такі самі обов`язки щодо відповідної юридичної особи та повинні діяти в інтересах цієї юридичної особи та всіх її власників (акціонерів, учасників).

З матеріалів справи вбачається, що після укладення оспорюваних фраудаторних правочинів керівник ТОВ «Финагро» Заєць В.В. не вживав заходів щодо відновлення порушеного права Боржника, зокрема в межах строку позовної давності (до 13.07.2019 / 17.08.2019), приховував наявність податкової заборгованості (зокрема шляхом неподання податкової звітності), а в подальшому, після відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ «Финагро» (02.11.2021) та визнання Боржника банкрутом і призначення ліквідатора (25.01.2022) ухилився від надання арбітражному керуючому (розпоряднику майна / ліквідатору) документації Боржника, відомостей про фінансово-господарську діяльність.

Обставини щодо укладених керівником Боржника правочинів з ознаками фраудаторності були встановлені арбітражним керуючим попередньо з отриманням 31.08.2022 банківської виписки з рахунку Боржника в АТ «Укрсиббанк» (зокрема про факт перерахування коштів з відповідним призначенням), а в подальшому про безпосередньо умови оспорюваних Договорів після отримання копій Договорів, які були додані до відзиву ТОВ «Північ Транс» у справі про притягнення до субсидіарної відповідальності (24.01.2023).

Отже, поважними причинами пропущення Позивачем строку позовної давності, є не самі по собі обставини відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ «Финагро» чи призначення ліквідатора ТОВ «Финагро», а конкретні недобросовісні та протиправні дії та бездіяльність колишнього керівника ТОВ «Финагро», які вплинули на момент звернення ТОВ «Финагро» з цим позовом.

Відтак судом встановлено наявність об`єктивних перешкод, які унеможливлювали обізнаність ТОВ «Финагро» як Банкрута про порушення його прав оспорюваним Договором та можливість захистити свої порушені права в межах строку позовної давності, зокрема, до встановлення арбітражним керуючим фактів укладення фраудаторних правочинів колишнім керівником Боржника всупереч інтересам Боржника та його кредиторів.

Зазначені вище фактичні обставини справи свідчать про наявність підстав для визнання поважними причин пропуску позовної давності у даній справі.

Даний висновок суду узгоджується з близькими за змістом висновками Верховного Суду щодо можливості визнання поважними причин пропущення позовної давності у зв`язку з протиправними діями та бездіяльністю раніше призначених ліквідаторів банкрута та вчинення ними дій не в інтересах банкрута та його кредиторів, тобто, обставини, які робили своєчасне пред`явлення позову утрудненим, які викладені у постанові Верховного Суду від 16.04.2019 у справі № 902/357/18 та від 23.10.2018 у справі № 904/5978/14.

Враховуючи викладене вище суд визнає поважними причини пропуску позовної давності у даній справі, отже порушене право ТОВ «Финагро» підлягає захисту.

Таким чином суд дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі.

Вирішуючи питання щодо судових витрат суд зазначає наступне.

За подання вказаної вище позовної заяви підлягав сплаті судовий збір в розмірі 47636,00 грн у т.ч.: 6056,00 грн за позовні вимоги немайнового характеру про визнання недійсними договорів (3028,00 * 2) + 41580,00 грн за позовну вимогу майнового характеру про стягнення коштів (2772000,00 грн * 1,5% = 41580,00 грн).

Ухвалою Господарського суду Київської області від 30.04.2024 відстрочено ТОВ «Финагро» сплату судового збору за подання позовної заяви у даній справі в сумі 47636,00 грн до ухвалення судового рішення.

За результатом розгляду справи, відповідно до ст. 129 ГПК України, судові витрати у вигляді судового збору в сумі 47636,00 грн покладаються на Відповідача шляхом стягнення з Відповідача в дохід Державного бюджету України.

Керуючись ст. 129, 233, 238, 240, 241, 256 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити повністю.

2.Визнати недійсним Договір безповоротної фінансової допомоги № 1207/7/16 від 12.07.2016 року, що укладений між ТОВ «Финагро» (код ЄДРПОУ 40172072) та ПАТ «Північтранс» (код ЄДРПОУ 05523553).

3.Визнати недійсним Договір безповоротної фінансової допомоги № 1608/8/16 від 16.08.2016 року, що укладений між ТОВ «Финагро» (код ЄДРПОУ 40172072) та ПАТ «Північтранс» (код ЄДРПОУ 05523553).

4.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Північ Транс» (65025, Одеська обл., м. Одеса, Старокиївської дороги 21 км; код ЄДРПОУ 05523553) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Финагро» (08105, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Горенка, вул. Радгоспна, буд. 9, оф. 405; код ЄДРПОУ 40172072) грошові кошти в розмірі 2772000 (два мільйони сімсот сімдесят дві тисячі) грн 00 коп.

5.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Північ Транс» (65025, Одеська обл., м. Одеса, Старокиївської дороги 21 км; код ЄДРПОУ 05523553) в дохід Державного бюджету України 47636 (сорок сім тисяч шістсот тридцять шість) грн 00 коп. судового збору.

6.Видати накази після набрання рішенням законної сили.

7.Копію рішення надіслати сторонам.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Повне рішення підписано 16.04.2025.

Суддя С.Ю. Наріжний