Рішення

від 16.04.2025 по справі 916/574/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" квітня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/574/25

Господарський суд Одеської області у складі судді Литвинової В.В., за участю секретаря судового засіданні Крутькової В.О., розглянувши у закритому засіданні справу

за позовом Державного підприємства "Ізмаїльський морський торговельний порт"

до відповідача: Державної митної служби України в особі відокремленого підрозділу - Одеської митниці

про стягнення 32624,2 грн

за участю представників:

від позивача Машник К.В.

від відповідача Левченко С.

До суду надійшла позовна заява Державного підприємства "Ізмаїльський морський торговельний порт" до Державної митної служби України в особі відокремленого підрозділу - Одеської митниці про стягнення 32624,20грн заборгованості.

Ухвалою від 21.02.2025 суд відкрив провадження у справі, вирішив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без призначення засідань.

07.03.2025 Відповідач подав клопотання про призначення засідання, яке судом задоволено та ухвалою суду від 10.03.2025 призначено судове засідання на 19.03.2025.

В судовому засіданні 19.03.2025 оголошувалась перерва до 16.04.2025, після чого розгляд справи було продовжено.

Позивач наполягає на задоволенні позовних вимог. Стверджує, що поклажодавцем були вивезені товари вже після закінчення строку дії договору, тому послуги позивача повинні бути оплачені за період зберігання товару на його території.

Відповідач проти позову заперечує з підстав, викладених у відзиві. Посилаючись на приписи Бюджетного кодексу України, зазначає, що є бюджетною установою та розпорядником бюджетних коштів.

Частиною першою статті 48 Бюджетного кодексу України передбачено, що розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов`язань минулих років; довгострокових зобов`язань за енергосервісом, узятих на облік органами Казначейства України; довгострокових зобов`язань у рамках державно-приватного партнерства, узятих на облік органами Казначейства України; середньострокових зобов`язань за договорами щодо забезпечення судноплавного стану внутрішніх водних шляхів та судноплавних шлюзів; середньострокових зобов`язань у сфері охорони здоров`я; середньострокових зобов`язань за державними контрактами (договорами) щодо закупівлі озброєння, військової техніки, зброї і боєприпасів; середньострокових зобов`язань за договорами на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг; щодо завдань (проектів) Національної програми інформатизації - після їх погодження з Генеральним державним замовником Національної програми інформатизації. Таким чином, враховуючи положення статті 48 Бюджетного кодексу України, розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань затверджених на відповідний бюджетний період, а саме на 2021 рік.

Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін. Відповідно до пункту 3.1 Договору, ціна договору становить 109 249,92 грн в тому числі ПДВ 18 208,32. Саме тому, Положеннями пункту 7 частини першої статті 2, частини п`ятої статті 48, пункту 23 частини першої статті 116 Бюджетного кодексу України, пункту 2.9 Порядку реєстрації та обліку бюджетних зобов`язань розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів в органах Державної казначейської служби України, який затверджений наказом Міністерства фінансів України від 02.03.2012 № 309 (Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.03.2012 за № 419/20732) заборонено здійснення Одеською митницею платежів за рахунок бюджетних коштів за відсутності документів, які підтверджують факт узяття бюджетного зобов`язання (укладення додаткової угоди до Договору, яка передбачає збільшення ціни договору) та без реєстрації зобов`язань в органах Державної казначейської служби України. Отже, Одеська митниця могла проводити платежі за Договором лише відповідно до ціни договору, визначеної пунктом 3.1 Договору 109 249,92 гривень.

Дослідивши матеріали справи та надані докази, заслухавши представників, які прибули в судове засідання, суд

в с т а н о в и в:

Між Державним підприємством «Ізмаїльський морський торговельний порт» (далі ДП «ІЗМ МТП», Позивач, Зберігач) і Одеською митницею Державної митної служби України (далі Одеська митниця, Відповідач, Поклажодавець) було укладено Договір № 58/2021 від 12.04.2021 про надання послуг відповідального зберігання (далі Договір). Відповідно до умов Договору Зберігач зобов`язується надати Поклажодавцю послуги відповідального зберігання товарів, які визначені частинами 1, 5 статті 238 Митного кодексу України (далі Товари) та повернути Поклажодавцю Товари, а Поклажодавець зобов`язується прийняти та оплатити такі послуги.

Пунктом 3.1 Договору загальна ціна Договору становить: 109 249, 92 грн в т.ч. ПДВ 18 208, 32 грн відповідно розділу V Податкового кодексу України та Протоколу узгодження договірної ціни (Додаток №1), який є невід`ємною частиною цього Договору (а.с.14).

Згідно з п.4.1 Договору оплата за надані послуги здійснюється Поклажодавцем не пізніше 10 (десятого) числа місяця, наступного за звітним, згідно з оформленими Актами прийому-передачі наданих послуг та рахунками на оплату, що складаються Зберігачем у 2 (двох) примірниках по 1 (одному) для кожної із Сторін, рівними частинами за кожний календарний місяць.

Розділом ХІ Договору передбачено, що у разі закінчення терміну дії Договору та невивезені Поклажодавцем товарів зі складу Зберігача, товари продовжують зберігатися в складі Зберігача на платній основі до вирішення питання щодо подальшого місця їх зберігання. Поклажодавець сплачує вартість зберігання товарів до моменту їх вивезення зі складу, що підтверджується підписаними сторонами актами повернення товарів.

Позивач стверджує, а Відповідач не заперечує - Поклажодавцем були вивезені товари вже після закінчення строку дії договору, що підтверджується відповідними актами.

Матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов Договору, ДП «ІЗМ МТП» виставило 3 рахунки, а саме: - рахунок № 5981/11 від 21.06.2023 на суму 9 104,16 грн; - рахунок № 7148/11 від 20.07.2023 на суму 9 104,16 грн; - рахунок № 8779/11 від 31.08.2023 на суму 9 104,16 грн (а.с.31-33).

В порушення норм розділу ХІ Договору Відповідач не сплатив зазначені рахунки, внаслідок чого, у Одеської митниці виникла заборгованість перед ДП «ІЗМ МТП» у розмірі 27 312,48 грн.

Судом встановлено, що ДП «ІЗМ МТП» направляло до Одеської митниці вимогу № 16/ГВР/07/919-23 від 22.11.2023 (а.с.34), яка була залишена без задоволення, заборгованість по рахункам залишилась несплаченою. Крім того, жодного Акту приймання-передачі від Відповідача до ДП «ІЗМ МТП» повернуто не було.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги Державного підприємства Ізмаїльський морський торговельний порт підлягають задоволенню в повному обсязі, з наступних підстав.

У відповідності до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Правочин, різновидом якого є договори основний вид правомірних дій це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. При цьому стаття 12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Частиною 1 статті 15 ЦК України закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права у випадку його порушення, невизнання або оспорювання.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликане поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Згідно із частиною 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно із приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За правилами статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Приписами статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 598 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до приписів статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

В свою чергу частина 1 статті 631 ЦК України встановлює, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Припинення зобов`язання слід відрізняти від закінчення строку дії договору. Закінчення строку дії договору означає, що між його сторонами у майбутньому не будуть виникати взаємні права та обов`язки, що випливали із цього договору. Але ті зобов`язання, які вже існують на момент закінчення строку дії договору, будуть існувати і після його закінчення доти, доки вони не будуть припинені на підставах, встановлених договором або законом (пункт 68 постанови Верховного Суду від 10.02.2021 р. у справі № 908/288/20).

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частин 1 та 2 статті 67 ГК України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов`язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

У відповідності до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

В свою чергу, частиною 1 статті 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як встановлено статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Аналогічні положення містяться в частинах 1 та 7 статті 193 ГК України, в яких визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом; не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Частиною 1 статті 936 ЦК України встановлено, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Відповідно до приписів частини 1 статті 938 ЦК України зберігач зобов`язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.

Згідно із частиною 1 статті 942 ЦК України зберігач зобов`язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі.

Частинами 1 та 3 статті 946 ЦК України встановлено, що плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання. Якщо поклажодавець після закінчення строку договору зберігання не забрав річ, він зобов`язаний внести плату за весь фактичний час її зберігання.

Положеннями статті 948 ЦК України встановлено, що поклажодавець зобов`язаний забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання.

Статтею 953 ЦК України встановлено, що зберігач зобов`язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.

Господарський суд, проаналізувавши наведені вище норми матеріального права в аспекті спірних правовідносин, зазначає, що між сторонами виникли господарські зобов`язання, на підставі укладеного 12.04.2021 Договору № 58/2021 про надання послуг відповідального зберігання, у той же час правовідносини між сторонами після 31.12.2021 (закінчення строку дії договору згідно пункту 11.1) припинили виникати на підставі зазначеного договору, а охоплюються положеннями частини 3 статті 936 ЦК України, які передбачають обов`язок поклажодавця вносити плату за весь фактичний час зберігання речі після закінчення строку договору зберігання, у випадку, якщо поклажодавець не забрав відповідну річ.

При цьому Державним підприємством Ізмаїльський морський торговельний порт як зберігачем продовжено виконання обов`язків із зберігання переданих на відповідальне зберігання Товарів після закінчення строку дії укладеного 12.04.2021 Договору № 58/2021 про надання послуг відповідального зберігання.

Отже, вимоги ДП «ІЗМ МТП» щодо стягнення заборгованості по рахункам, виставленим за зберігання товару після закінчення строку дії Договору, до моменту вивезення товару з території ДП «ІЗМ МТП» у загальній сумі 27 312,48 грн. є обґрунтованими та підлягають стягненню з Відповідача.

Згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

ДП «ІЗМ МТП» нарахувало та просить стягнути з Відповідача 3% річних в сумі 1250,39 грн та інфляційні витрати в сумі 4061,33 грн.

Суд перевірив розрахунок та дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення річних та інфляційних підлягають задоволенню.

Доводи відповідача, викладені ним у відзиві на позовну заяву, в частині невизнання позовних вимог, підлягають відхиленню, як такі, що не відповідають чинному законодавству, не ґрунтуються на належних доказах і спростовуються фактично встановленими судом обставинами та матеріалами справи.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обгрунтованими, доведеними та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Серявін та інші проти України", № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча, пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, дійшов висновку задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати в розмірі сплаченого судового збору покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 129, 232, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

2.Стягнути з Державної митної служби України в особі відокремленого підрозділу-Одеської митниці (код 44005631, м. Одеса, вул. Лип Івана та Юрія, 21А) на користь Державного підприємства "Ізмаїльський морський торговельний порт" (код 01125815, м. Ізмаїл Одеської області, вул. Портова, 7) суму заборгованості у розмірі 32624,20 грн., що складається з суми основного боргу 27312,48 грн., 3% річних -1250,39 грн., інфляційних 4061,33 та суму витрат зі сплати судового збору у розмірі 2422,40 грн

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги у строки, визначені ст. 256 ГПК України.

Повний текст рішення складено 16 квітня 2025 р.

Суддя В.В. Литвинова