Ухвала від 14.04.2025 по справі 761/33287/23

Справа № 761/33287/23

Провадження № 2-н/761/108/2025

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2025 року суддя Шевченківського районного суду м. Києва Анохін А.М., розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівський квартал» про видачу судового наказу про стягнення ОСОБА_1 заборгованості за житлово - комунальні послуги,

ВСТАНОВИВ:

13 вересня 2023 року заявник звернувся до суду з заявою про видачу судового наказу про стягнення ОСОБА_2 заборгованості за житлово - комунальні послуги.

13 вересня 2023 року згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, вищевказана заява передана на розгляд судді ОСОБА_3.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 04.02.2025 №171/0/15-25 суддю ОСОБА_3 було звільнено у відставку.

Відповідно до ч. 7 ст. 33 ЦПК України невирішені судові справи за вмотивованим розпорядженням керівника апарату суду, що додається до матеріалів справи, передаються для повторного автоматизованого розподілу справ.

Згідно розпорядження керівника апарату Шевченківського районного суду м. Києва Зборщік А.О. щодо повторного автоматизованого розподілу справи №01-08-925 від 02.04.2025, призначено повторний автоматичний розподіл справи № 761/33287/23, провадження № 2-н/761/108/2025.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.04.2025, вищевказана заява передана на розгляд судді Анохіну А.М.

09 квітня 2025 року до суду надійшла відповідь про місце реєстрації боржника.

Заява подана особою, якій належить право вимоги. Заявлена вимога, за якою відповідно до ст. 161 ЦПК України, може бути видано судовий наказ. За формою і змістом заява відповідає положенням, викладеним у ст. 163 ЦПК України, отже є підстави для відкриття наказного провадження.

Разом із тим, представником заявника заявлено вимогу про стягнення з ОСОБА_1 на користь заявника витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що у видачі судового наказу в частині вимог про стягнення витрат на правову допомогу слід відмовити з наступних підстав.

Так, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).

За змістом положень ч. 1, 4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правову допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (ч. 2 ст. 137 ЦПК України).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 137 ЦПК України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 137 ЦПК України).

Суд звертає увагу на той факт, що відповідно до ч.1 ст.42 ЦПК України сторони є учасниками справи у справах позовного провадження, тоді як заява про видачу судового наказу розглядається в порядку наказного провадження, яке за своєю правовою природою є безспірним.

ТОВ «Львівський квартал» звернулося до суду в порядку наказного провадження, в якому передбачено спрощене судове провадження.

Із системного аналізу положень ст. 137, 141 ЦПК України вбачається, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входять до предмету доказування по справі і має бути підтверджено належними та допустимими доказами, при цьому законодавець надає іншій стороні право надавати пояснення, заперечення, докази щодо обґрунтованості заявлених до стягнення судових витрат, натомість у рамках наказного провадження боржник позбавлений такої можливості, оскільки стягнення здійснюється в безспірному (наказному) порядку.

Вирішення судом питання про розподіл між сторонами витрат на правничу допомогу адвоката відбувається за участю сторін, статус яких статтею 42 ЦПК України визначений лише в справах позовного провадження, в той час, як за приписами частини другої наведеної норми процесуального права при розгляді вимог у наказному провадженні учасниками справи є заявник та боржник. Порядок розгляду справ наказного провадження визначений розділом ІІ ЦПК України «Наказне провадження». Вказаний розділ ЦПК України окремо не встановлює порядку відшкодування витрат, пов`язаних із розглядом справи, які понесені боржником.

З урахуванням того, що ст. 161 ЦПК України не передбачено видачу судового наказу про стягнення витрат на правову допомогу та такі витрати не вважаються безспірними, вони не можуть бути стягнуті з боржника при видачі судового наказу про стягнення аліментів.

У наказному порядку підлягають стягненню безспірні грошові суми, до яких цивільним процесуальним законодавством із судових витрат віднесено лише судовий збір.

При розгляді вказаної заяви суд враховує правову позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, викладену у постанові від 25.03.2020 року у справі № 607/1219/18, яка полягає в тому, що відшкодування витрат на правничу допомогу можливе лише у справах позовного провадження.

У зв`язку з особливостями наказного провадження, яке не передбачає процедури розгляду справи, зокрема у судовому засіданні, отримання від боржника відзиву та інших процесуальних документів, що притаманно позовному провадженню, в наказному провадженні клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги не може бути подано боржником та розглянуто судом, з дотримання принципу змагальності сторін.

Отже, вимога про стягнення витрат на правову допомогу не може вважатись безспірною, оскільки особа, на яку їх може бути покладено, в силу норм процесуального закону, має право заявити клопотання про зменшення таких витрат.

Європейський суд з прав людини в рішенні в справі «Домбо Бегеер Б. В. проти Нідерландів» зазначив, що рівність сторін передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу та докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента.

Отже, розмір витрат на правову допомогу та їх обґрунтованість має бути встановлено на засадах рівності та змагальності сторін, тому заявлена вимога про стягнення витрат на правову допомогу не може бути вирішена в наказному провадженні.

Відповідно ч. 3 ст. 165 ЦПК України, у разі якщо в заяві про видачу судового наказу містяться вимоги, частина з яких не підлягає розгляду в порядку наказного провадження, суд постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу лише в частині цих вимог. У разі якщо заявлені вимоги між собою взаємопов`язані і окремий їх розгляд неможливий, суд відмовляє у видачі судового наказу.

Керуючись ст.ст. 160-163, 165, 167 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Відкрити провадження у справі за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівський квартал» про видачу судового наказу про стягнення ОСОБА_1 заборгованості за житлово - комунальні послуги до судового розгляду.

У видачі судового наказу в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівський квартал» витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 2000,00 гривень - відмовити.

Копію ухвали направити заявнику.

Ухвала в частині відмови у видачі судового наказу може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду протягом 15 днів з дня її підписання шляхом подання в зазначений строк апеляційної скарги.

В іншій частині ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Андрій АНОХІН