Постанова

від 06.03.2025 по справі 161/13036/24

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 161/13036/24 Головуючий у 1 інстанції: Гринь О. М. Провадження № 22-ц/802/262/25 Доповідач: Осіпук В. В.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 березня 2025 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Осіпука В. В.,

суддів - Матвійчук Л. В., Федонюк С. Ю.

з участю секретаря судового засідання Савчук О. В.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Квартирно-експлуатаційного відділу міста Володимир до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , третя особа, Виконавчий комітет Луцької міської ради, про виселення, за апеляційною скаргою позивача Квартирно-експлуатаційного відділу міста Володимир на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 грудня 2024 року,

В С Т А Н О В И В :

У січні 2025 року КЕВ м. Володимир звернувся до суду із зазначеним позовом.

Покликався на те, що гуртожиток, який знаходиться у АДРЕСА_1 перебуває у державній власності Міністерства оборони України та знаходиться на балансі КЕВ м. Володимир.

Також вказував, що капітан ОСОБА_4 , як військовослужбовець військової частини, 23 травня 1996 року отримав ордер № 143 на право зайняття житлового приміщення площею 28 кв. м. у гуртожитку, що за адресою: АДРЕСА_2 , на склад сім`ї з трьох осіб, а саме: ОСОБА_4 , його дружини ОСОБА_8 та сина ОСОБА_5 .

На час звернення до суду з позовом у вказаному житлі проживають без реєстрації ОСОБА_4 і ОСОБА_5 та залишаються зареєстрованими та проживають ОСОБА_6 та її малолітня дочка ОСОБА_7 .

Крім того позивач зазначав, що на підставі рішень прийнятих на засіданні об`єднаної житлової комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 від 14 вересня 2022 року № 10, комісії з контролю забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями від 27 грудня 2022 року № 155 майору запасу ОСОБА_4 було надано для постійного проживання однокімнатну квартиру АДРЕСА_3 , площею 17,8/ 46,0 кв.м. на склад сімї у кількості двох осіб, а саме йому та його сину ОСОБА_5 .

Оскільки відповідачі, отримавши орден на вселення у надану їм квартиру, надалі користуються житлом у гуртожитку, то останнім начальником КЕВ м. Володимир 05 жовтня 2023 року надсилалось повідомлення про необхідність звільнити це житло до 01 грудня 2023 року. Однак ця вимога відповідачами виконана не була і вони й надалі користуються житлом у гуртожитку.

За таких обставин позивач КЕВ м. Володимир просив суд виселити відповідачів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та малолітню ОСОБА_7 із квартири АДРЕСА_2 та відшкодувати йому понесені судові витрати,

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 грудня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.

Вважаючи рішення суду першої інстанції незаконним, прийнятим з порушенням норм матеріального права та без врахування практики Верховного Суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідачі своїми діями обмежують КЕВ м. Володимир як балансоутримувача спірного житла вільно ним розпоряджатися, а саме використати це службове житло у гуртожитку для забезпечення житлом військовослужбовців, які перебувають на службі.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_4 ОСОБА_9 просив рішення суду залишити без змін, а подану апеляційну скаргу без задоволення.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з таких підстав.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі ОСОБА_4 , ОСОБА_5 у спірному житлі не зареєстровані і не проживають, а відповідачі ОСОБА_6 та її малолітня дочка ОСОБА_7 не втратили право на користування цим житлом і не підлягають виселенню без надання іншого житла.

Такий висновок суду першої інстанції є правильний.

З наявних у матеріалах справи письмових доказів встановлено, що позивач КЕВ м. Володимир як складова частина Збройних Сил України підпорядковується Головному квартирно-експлуатаційному управлінню, є структурним підрозділом Міністерства оборони України та являється юридичною особою та балансоутримувачем гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 11).

Також встановлено, що 23 травня 1996 року капітану ОСОБА_4 і членам його сім`ї - дружині ОСОБА_8 та сину ОСОБА_5 було видано ордер № 143 на житло, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 і складається з двох кімнат (а.с 12).

У подальшому відповідно 15 квітня 2000 року та 25 січня 2007 року ОСОБА_4 і його син ОСОБА_5 зареєстрували своє місце проживання за вказаною адресою (39-40).

15 березня 2013 року відділом державної реєстрації актів цивільного реєстраційної служби Луцького міського управління юстиції у Волинській області було зареєстровано шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_10 , а 08 серпня 2013 року остання зареєструвала своє місце проживання та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , у спірному житлі як член сім`ї наймача цього житла (а.с.41, 77).

ІНФОРМАЦІЯ_2 у шлюбі ОСОБА_5 та ОСОБА_6 народилась дочка ОСОБА_11 , яка зареєстрована та проживає у спірному житлі (а.с. 76).

З приєднаного до матеріалів справи копії довідки ІНФОРМАЦІЯ_3 від 12 січня 2022 року № 34, копії протоколу засідання об`єднаної житлової комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 від 02 серпня 2022 року № 7 вбачається, що майору запасу ОСОБА_4 було внесено зміни в склад сім`ї у зв`язку із смертю дружини (свідоцтво про смерть від 02 травня 2013 року № НОМЕР_1 ), залишено склад сім`ї дві особи він та син ОСОБА_5 (а.с. 14-15).

З копії протоколу засідання житлової комісії Луцького гарнізону № 11 від 13 вересня 2022 року, затвердженого наказом начальника Луцького гарнізону від 13 вересня 2022 року № 42, слідує, що було вирішено однокімнатну квартиру АДРЕСА_3 , передати ІНФОРМАЦІЯ_4 для надання майору запасу ОСОБА_4 в складі сім`ї з двох осіб (а.с. 16-10).

У подальшому, як убачається з копії протоколу засідання об`єднаної житлової комісії ІНФОРМАЦІЯ_5 від 14 вересня 2024 року № 10, затвердженого наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 від 14 вересня 2022 року № 231агд, майору запасу ОСОБА_4 в складі сім`ї з двох осіб було надано однокімнатну квартиру АДРЕСА_3 (а.с. 18 19).

23 березня 2023 року Виконавчим комітетом Луцької міської ради на вказану вище однокімнатну квартиру, на підставі рішення виконкому Луцької міської ради від 15 березня 2023 року № 149-1, ОСОБА_4 було видано ордер № 36 на жиле приміщення склад сім`ї дві особи він та його син ОСОБА_5 (а.с. 78).

Крім того встановлено, що відповідачі ОСОБА_5 та ОСОБА_4 зареєстровані та проживають за адресою: АДРЕСА_4 , і ця обставина підтверджується наявними у матеріалах справи копіями витягу з реєстру Луцької міської територіальної громади та відповіді Голови правління ОСББ «Над Рікою» від 02 вересня 2024 року (а.с.96, 116).

З приєднаного до матеріалів справи копії рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 грудня 2022 року слідує, що шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 було розірвано (а.с. 77).

Отже у спірному житловому приміщенні, що за адресою: АДРЕСА_2 , станом на час звернення до суду фактично зареєстровані та проживають дві особи, а саме відповідачі ОСОБА_6 та її малолітня дочка ОСОБА_7 , яких просить виселити позивач.

Згідно із частиною четвертою статті 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Загальні правила користування житловими приміщеннями у гуртожитках регулюються статтями 125-132 ЖК Української РСР.

За змістом статті 65 ЖК Української РСР наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. У такому випадку особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Статтею 125 ЖК Української РСР визначено, що без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у статті 124 цього Кодексу, не може бути виселено, зокрема, осіб, звільнених у зв`язку з ліквідацією підприємства, установи, організації або за скороченням чисельності чи штату працівників.

Частинами першою-третьою статті 132 ЖК Української РСР передбачено, що сезонні, тимчасові працівники і особи, що працювали за строковим трудовим договором, які припинили роботу, а також особи, що вчились у навчальних закладах і вибули з них, підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення з гуртожитку, який їм було надано у зв`язку з роботою чи навчанням. Інших працівників підприємств, установ, організацій, які поселилися в гуртожитку в зв`язку з роботою, може бути виселено без надання іншого жилого приміщення в разі звільнення за власним бажанням без поважних причин, за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину. Осіб, які припинили роботу з інших підстав, ніж ті, що зазначені в частині другій цієї статті, а також осіб, перелічених у статті 125 цього Кодексу, може бути виселено лише з наданням їм іншого жилого приміщення.

Правовідносини щодо користування та забезпечення жилими приміщеннями військовослужбовців та членів їх сімей житлом, в тому числі і приміщеннями гуртожитків, регулюються Положенням про порядок забезпечення жилою площею в Збройних Силах України, затвердженим наказом Міністра оборони України від 03 лютого 1995 року № 20 (чинним на час надання житлового приміщення, далі Положення).

Так, пунктами 14-19 Положення передбачено, що жилі приміщення військовослужбовцям надаються за рішенням житлової комісії військової частини, погодженим з начальником квартирно-експлуатаційної частини району.

Жилі приміщення надаються у межах норм, встановлених житловим законодавством України.

Жилі приміщення надаються тільки військовослужбовцям, які перебувають на квартирному обліку, крім випадків, передбачених житловим законодавством України

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частинами першою, п`ятою та шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Встановивши, що відповідач ОСОБА_4 разом із своєю сім`єю, склад якої у подальшому змінювався, будучи військовослужбовцем, законно вселився до спірного житла у гуртожитку та був звільнений в запас з військової служби після чого отримав інше житло однокімнатну квартиру на сім`ю в складі двох осіб, у якій зареєстрований та проживає з сином ОСОБА_5 , а інші члени його сім`ї відповідачі ОСОБА_6 з малолітньою дочкою ОСОБА_7 , які не були забезпечені постійним житлом в межах норми, зареєстровані та надалі проживають у гуртожитку, суд першої інстанції, правильно застосувавши норми матеріального права, дійшов обґрунтованого висновку про те, що останні не втратили право на користування спірним житлом та не можуть бути виселені без надання іншого житла.

Такий висновок місцевого суду на думку колегії суддів відповідає обставинам справи та вимогам закону.

Зазначене питання неодноразово було предметом вирішення Верховного Суду, зокрема у постановах від 20 червня 2018 року у справі № 686/12330/15-ц (провадження № 61-11588св18), від 12 лютого 2020 року у справі № 686/23415/18 (провадження № 61-20014св19), від 22 квітня 2021 року у справі № 161/19419/17 (провадження № 61-7021ск19).

Таким чином, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову ґрунтується на повно з`ясованих обставинах справи, перевірених належними доказами, на які є посилання в рішенні суду і яким суд дав вірну правову оцінку.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки оскаржуване рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, то підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.

Доводи апеляційної скарги не спростовують вірних висновків суду першої інстанції та не впливають на законність оскаржуваного рішення.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу позивача Квартирно-експлуатаційного відділу міста Володимир залишити без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 грудня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий

Судді