Постанова

від 16.04.2025 по справі 440/270/24

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2025 р. Справа № 440/270/24Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Мінаєвої О.М.,

Суддів: Спаскіна О.А. , Калиновського В.А. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Керівника Лубенської окружної прокуратури Полтавської області на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 04.02.2025, головуючий суддя І інстанції: С.С. Сич, м. Полтава, повний текст складено 04.02.25 у справі №440/270/24

за позовом Керівника Лубенської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області, Виконавчого комітету Лубенської міської ради

до Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", Дочірнього підприємства "Полтавський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "ДАК" "Автомобільні дороги України"

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Керівник Лубенської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області, Виконавчого комітету Лубенської міської ради звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", Дочірнього підприємства "Полтавський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "ДАК" "Автомобільні дороги України", в якій просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", Дочірнього підприємства Полтавський облавтодор в частині невжиття заходів щодо приведення в належний технічний стан та готовність до укриття населення захисної споруди цивільного захисту - протирадіаційного укриття №62448;

- зобов`язати Відкрите акціонерне товариство "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", Дочірнє підприємство Полтавський облавтодор вжити заходів щодо приведення в належний технічний стан та готовність до укриття населення захисної споруди цивільного захисту - протирадіаційного укриття №62448, у відповідності до Вимог щодо утримання та експлуатації захисних споруд цивільного захисту, затверджених Наказом Міністерства внутрішніх справ України №579 від 09.07.2018 Про затвердження вимог з питань використання та обліку фонду захисних споруд цивільного захисту.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 04.02.2025 року заяви відповідачів Акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", Дочірнього підприємства "Полтавський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "ДАК" "Автомобільні дороги України" про залишення позову без розгляду у справі №440/270/24 задоволено. Залишено без розгляду позов Керівника Лубенської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі виконавчого комітету Лубенської міської ради, Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області до Акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", Дочірнього підприємства "Полтавський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "ДАК" "Автомобільні дороги України" про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Керівник Лубенської окружної прокуратури Полтавської області, не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від в04.02.2025 року у справі №440/270/24 та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В обґрунтування вимог скарги посилається на те, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції не відповідає вимогам ст.242 КАС України, внаслідок чого необґрунтовано, ігноруючи правові висновки Верховного Суду, обмежено право прокурора на реалізацію конституційних повноважень щодо захисту інтересів держави у сфері цивільного захисту населення на особливий період воєнного стану. Наводить доводи щодо повноважень Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області на звернення з такою категорією позовів до суду. Посилається на правові позиції Верховного Суду (Великої Палати Верховного Суду), а також на правові позиції судів апеляційної інстанції. Вказує, що враховуючи, що питання утримання захисної споруди у готовому до використання стані відповідає інтересам суспільства і держави та має виключне значення для забезпечення захисту мирного населення, особливо у питаннях підтримання колективних засобів захисту, якими є захисні споруди та інші місця можливого перебування людей, збереження їх життя та здоров`я під час військової агресії, а отримана прокурором під час листування інформація свідчила про наявність ознак порушення законодавства, що свідчить про доведеність підстав для звернення прокурора з цим позовом. Зазначає, що при обґрунтуванні підстав представництва інтересів держави в особі уповноваженого органу - Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області, прокурором враховано та наведено правову позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладену у постанові від 03.10.2018 у справі №826/12192/16 та у постанові від 25.07.2019 у справі №820/5164/15, а також Великої Палати Верховного Суду у справі №820/4717/16 (постанова від 15.05.2019) у подібних правовідносинах, про наявність у прокурора права на звернення до суду з такими позовами в інтересах держави в особі територіального органу Державної служби України з надзвичайних ситуацій. Зазначає, що єдиним та ефективним способом захисту в цьому випадку є звернення прокурора в інтересах Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області з відповідною позовною заявою. Вважає, що можна стверджувати, що центральний орган виконавчої влади, яким є Державна служба України з надзвичайних ситуацій , з урахуванням публічного інтересу в силу приписів ст.28 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" наділений правом звертатися до суду з метою реалізації своїх повноважень. Вважає, що ухвала Полтавського окружного адміністративного суду від 04.02.2025 у справі №440/270/24 постановлено з невірним застосуванням норм матеріального права, зокрема ст.23 Закону України "Про прокуратуру", ст. ст. 17-1, 19 Кодексу цивільного захисту України, ст.28 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади", з порушенням норм процесуального права, зокрема ст. ст. 9, 53, 54, 240, 242 КАС України, внаслідок чого помилково позовну заяву прокурора залишено без розгляду. Відтак, як на його думку, ухвала Полтавського окружного адміністративного суду від 04.02.2025 у справі №440/270/24 є незаконною та повинна бути скасована.

Відповідач (Дочірнє підприємство "Полтавський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "ДАК" "Автомобільні дороги України") скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, передбаченим ст.304 КАС України, в якому зазначає, що прокурором в позовній заяві визначено орган, в особі якого він звернувся до суду з позовом, який не має права на звернення з ним, а тому відсутність у Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області права на звернення до суду з цим позовом тягне за собою відсутність цього права і у Керівника Лубенської окружної прокуратури Полтавської області. Відтак, просить суд апеляційної інстанції відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити оскаржувану ухвалу суду першої інстанції без змін.

Також, відповідач (Відкрите акціонерне товариство "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України") скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, передбаченим ст.304 КАС України, в якому зазначає, що прокурором в позовній заяві визначено орган, в особі якого він звернувся до суду з позовом, який не має права на звернення з ним, а тому відсутність у Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області права на звернення до суду з цим позовом тягне за собою відсутність цього права і у Керівника Лубенської окружної прокуратури Полтавської області. Відтак, просить суд апеляційної інстанції відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити оскаржувану ухвалу суду першої інстанції без змін.

Позивач у даній справі подав до суду апеляційної інстанції відповідь на відзив, в якому висловив свою правову позицію у даній справі, з урахуванням поданого відповідачем відзиву на апеляційну скаргу, та зазначив про наявність повноважень прокурора на представництво інтересів держави в особі в особі Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області, Виконавчого комітету Лубенської міської ради.

Відповідач (Дочірнє підприємство "Полтавський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "ДАК" "Автомобільні дороги України") подав додаткові пояснення у даній справі, в яких додатково викладаючи свою правову позицію у даній справі, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити оскаржувану ухвалу суду першої інстанції без змін.

Справа розглянута судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, перевіривши оскаржувану ухвалу суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга Керівника Лубенської окружної прокуратури Полтавської області не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Приймаючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки приписами чинного законодавства України, зокрема, нормами Кодексу цивільного захисту населення України та Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області та виконавчі комітети міських рад не наділені повноваженнями на звернення до суду з заявленими позовними вимогами в якості позивачів, що тягне за собою відсутність цього ж права у Керівника Лубенської окружної прокуратури Полтавської області, необхідно залишити позовної заяви прокурора без розгляду, оскільки останній належним чином не обґрунтував підстави звернення до суду з позовом у даній справі.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги Керівника Лубенської окружної прокуратури Полтавської області, колегія суддів зазначає наступне.

Завданням адміністративного судочинства в силу частини першої статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Колегія суддів звертає увагу, що в даному випадку ключовим питанням у даній справі є наявність або відсутність у Керівника Лубенської окружної прокуратури Полтавської області права на звернення до суду першої інстанції в інтересах держави в особі Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області, Виконавчого комітету Лубенської міської ради з позовом до Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", Дочірнього підприємства "Полтавський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "ДАК" "Автомобільні дороги України" про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до п.3 ст.131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка серед іншого, здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно зі ст.46 КАС України, сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач. Позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб`єкти владних повноважень. Відповідачем в адміністративній справі є суб`єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Згідно з частинами третьою-п`ятою ст.53 КАС України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Отже, прокурор у визначених законом випадках наділений повноваженнями здійснювати представництво інтересів держави або конкретної особи шляхом звернення до суду з позовом, якщо таке представництво належним чином обґрунтоване.

Виключними випадками, за умови настання яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття інтерес держави.

У Рішенні Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року №3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави", висловив міркування, згідно з яким інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Отже, системне тлумачення вказаних приписів дозволяє дійти висновку, що стаття 53 КАС України вимагає вказувати в адміністративному позові, скарзі чи іншому процесуальному документі докази на підтвердження підстав заявлених позовних вимог із зазначенням, у чому саме полягає порушення інтересів держави, та обставини, що зумовили необхідність їх захисту прокурором.

Пунктом 2 частини першої ст.2 Закону України від 14 жовтня 2014 року №1697-VII Про прокуратуру (далі по тексту - Закон України "Про прокуратуру") визначено, що на прокуратуру покладається функція представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом.

Згідно з частиною третьою статті 23 вказаного Закону, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Аналіз положень ч.3 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

- у разі відсутності такого органу.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Нездійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Існування інтересу і необхідність його захисту має базуватися на справедливих підставах, які мають бути об`єктивно обґрунтовані (доведені) і переслідувати законну мету. Право на здійснення представництва інтересів держави у суді не є статичним, тобто не має обмежуватися тільки визначенням того, у чиїх інтересах діє прокурор, а спонукає і зобов`язує обґрунтовувати існування права на таке представництво або, інакше кажучи, пояснити (показати, аргументувати), чому в інтересах держави звертається саме прокурор, а не органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи, які мають компетенцію на звернення до суду, але не роблять цього. Знову ж таки, таке обґрунтування повинно основуватися на підставах, за якими можна виявити (простежити) інтерес того, на захист якого відбувається звернення до суду, і водночас ситуацію в динаміці, коли суб`єкт правовідносин, в інтересах якого діє прокурор, неспроможний сам реалізувати своє право на судовий захист.

Для представництва у суді інтересів держави прокурор за законом має визначити й описати не просто передумови спору, який потребує судового вирішення, а виокремити ті ознаки, за якими його можна віднести до виняткового випадку, повинен зазначити, що відбулося порушення або існує загроза порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Процесуальні і матеріальні норми, які регламентують порядок здійснення прокурором представництва у суді, чітко й однозначно визначають наслідки, які настають і можуть бути застосовані у разі, якщо звернення прокурора відбувалося з порушенням встановленого законом порядку.

Колегія суддів зазначає, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, зокрема, замінює відповідного суб`єкта владних повноважень в судовому провадженні у разі, якщо той, усупереч закону, не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести, а суд перевірити, причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Наведений вище висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постановах від 25.04.2018 року у справі №806/1000/17, від 19.07.2018 року у справі №822/1169/17, від 13.05.2021 року у справі №806/1001/17 та Великою Палатою Верховного Суду від 13.02.2019 року у справі №826/13768/16, від 26.05.2020 року у справі №912/2385/18.

Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини).

Наведене вище також узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові Верховного Суду від 08 листопада 2018 року у справі №826/3492/18.

З огляду на вищенаведене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, підстави та порядок звернення прокурора до адміністративного суду в порядку його представництва інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено та відмінно від реалізації права на звернення до суду самого суб`єкта владних повноважень.

Колегія суддів, проаналізувала правові висновки Верховного Суду та нормативне регулювання питання здійснення прокурором процесуального представництва держави в суді у розрізі фактичних обставин, встановлених у розглядуваній справі, та вважає за необхідне підсумувати, що таке представництво:

по-перше, може бути реалізовано у виключних випадках, зокрема у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

по-друге, прокурор у позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, зазначає орган, уповноважений державною здійснити відповідні функції у спірних правовідносинах;

по-третє, прокурор повинен пересвідчитися, що відповідний державний орган не здійснює захисту інтересів держави (тобто, він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається), приміром, повідомити такий державний орган про виявлені порушення, а у разі невчинення цим органом дій спрямованих на захист інтересів держави, представляти інтереси держави в суді відповідно до статті 23 Закону №1697-VІІ, навівши відповідне обґрунтування цього.

Так, своє право на звернення до суду з цим позовом Керівник Лубенської окружної прокуратури Полтавської області фактично обґрунтовував бездіяльністю Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області, Виконавчого комітету Лубенської міської ради, яка полягає у невжитті уповноважених органів належних заходів щодо зобов`язання балансоутримувача привевести в належний технічний стан та готовність до укриття населення захисної споруди цивільного захисту - протирадіаційного укриття.

Тобто, у позовній заяві прокурор зазначив, що суб`єктами владних повноважень, які мали б бути позивачами у цій справі, є Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області та Виконавчий комітет Лубенської міської ради, але, з огляду на їх бездіяльність, інтереси держави ними не захищаються, у зв`язку із чим саме прокурор звертається з цим позовом до суду.

У постанові від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що оскільки повноваження органів влади, зокрема й щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень у компетентного органу здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Відповідно до частини восьмої статті 32 Кодексу цивільного захисту України утримання об`єктів фонду захисних споруд цивільного захисту у готовності до використання за призначенням та експлуатація таких об`єктів здійснюються їх власниками, користувачами, юридичними особами, на балансі яких вони перебувають (у тому числі утримання та експлуатація споруд, що не увійшли до їх статутних капіталів у процесі приватизації (корпоратизації), за рахунок власних коштів та інших не заборонених законодавством джерел.

Контроль за станом готовності об`єктів фонду захисних споруд цивільного захисту до використання за призначенням здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, та/або його територіальними органами (у разі їх утворення) спільно з відповідними центральними органами виконавчої влади, іншими органами державної влади, місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування шляхом проведення комплексних, контрольних та позапланових обстежень. (частина п`ятнадцята статті 32 Кодексу цивільного захисту України).

Згідно з пунктом 3 Порядку створення, утримання фонду захисних споруд цивільного захисту та ведення його обліку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 березня 2017 року №138 (далі - Порядок №138, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), балансоутримувачі захисних споруд - власники, користувачі, юридичні особи, на балансі яких перебувають захисні споруди (у тому числі споруди, що не увійшли до їх статутних капіталів у процесі приватизації (корпоратизації).

Утримання фонду захисних споруд у готовності до використання за призначенням здійснюється їх балансоутримувачами (пункт 9 Порядку №138).

Здійснення контролю за готовністю захисних споруд цивільного захисту до використання за призначенням забезпечує ДСНС разом з відповідними центральними органами виконавчої влади, місцевими держадміністраціями та органами місцевого самоврядування відповідно до вимог законодавства (пункт 12 Порядку № 138).

Вимоги щодо утримання та експлуатації захисних споруд цивільного захисту затверджені наказом МВС України від 9 липня 2018 року № 579 (далі - Наказ №579).

Споруди фонду захисних споруд мають утримуватися та експлуатуватися у стані, що дозволяє привести їх у готовність до використання за призначенням у визначені законодавством терміни (п. 1 розділу ІІ Наказу №579). Споруди фонду захисних споруд, їх комунікації, інженерні мережі, інженерне та спеціальне обладнання, системи життєзабезпечення (далі - обладнання споруд фонду захисних споруд) мають утримуватися в належному технічному стані. Утримання та експлуатація обладнання споруд фонду захисних споруд здійснюються згідно з вимогами і рекомендаціями, визначеними технічною документацією на них, а також відповідними нормами і правилами (пункт 7 розділу ІІ Наказу №579).

Пунктом 1 Положення про Державну службу України з надзвичайних ситуацій, затвердженого постановою КМ України від 16 грудня 2015 року №1052 (далі - Положення №1052, у редакції чинній на час звернення до суду) встановлено, що Державна служба України з надзвичайних ситуацій (ДСНС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та запобігання їх виникненню, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб, а також гідрометеорологічної діяльності.

Згідно з пунктом 3 Положення №1052 основними завданнями Державної служби України з надзвичайних ситуацій є:

1) реалізація державної політики у сфері цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій, запобігання їх виникненню, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб, а також гідрометеорологічної діяльності;

2) здійснення державного нагляду (контролю) за додержанням і виконанням вимог законодавства у сфері пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб;

3) внесення на розгляд Міністра внутрішніх справ пропозицій щодо забезпечення формування державної політики у зазначених сферах;

5) виконання функцій компетентного органу у сфері діяльності, пов`язаної з об`єктами підвищеної небезпеки.

Відповідно до пункту 4 Положення №1052 ДСНС відповідно до покладених на неї завдань, зокрема:

- організовує здійснення заходів щодо створення, утримання та реконструкції фонду захисних споруд цивільного захисту, ведення їх обліку, забезпечує разом з відповідними органами та підрозділами цивільного захисту, місцевими держадміністраціями здійснення контролю за готовністю зазначених споруд до використання за призначенням, веде загальнодержавний електронний облік захисних споруд цивільного захисту;

- організовує здійснення заходів щодо впровадження інженерно-технічних заходів цивільного захисту, пожежної та техногенної безпеки, готує пропозиції щодо віднесення населених пунктів та суб`єктів господарювання до відповідних груп (категорій) цивільного захисту;

- здійснює державний нагляд (контроль) у сфері пожежної та техногенної безпеки щодо виявлення та запобігання порушенню вимог законодавства органами та суб`єктами господарювання, аварійно-рятувальними службами, іншими юридичними особами;

- складає акти перевірок, приписи щодо усунення виявлених порушень вимог законодавства з питань пожежної та техногенної безпеки, інші обов`язкові для виконання розпорядчі документи, а в разі встановлення порушень, що створюють загрозу життю та здоров`ю людей, звертається безпосередньо та через територіальні органи до адміністративного суду щодо застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення до повного усунення порушень вимог законодавства з питань пожежної та техногенної безпеки роботи підприємств, окремих виробництв, виробничих дільниць, агрегатів, експлуатації будівель, об`єктів, споруд, цехів, дільниць, окремих приміщень, а також машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів, зупинення проведення робіт, у тому числі будівельно-монтажних, випуску та реалізації пожежонебезпечної продукції, систем та засобів протипожежного захисту;

- застосовує адміністративно-господарські санкції за порушення вимог законодавства з питань пожежної та техногенної безпеки.

Аналіз статей 17, 17-1, 18, 32 Кодексу цивільного захисту України дозволяє дійти висновку, що саме до сфери управління органів Державної служби України з надзвичайних ситуацій належить організація здійснення заходів щодо створення, утримання та використання фонду захисних споруд цивільного захисту суб`єктів господарювання.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування повноважень між центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері цивільного захисту, та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту" від 21 квітня 2021 року №2228-IX із Кодексу цивільного захисту України виключено статтю 67 Повноваження центрального органу виконавчої влади, який здійснює державний нагляд у сфері техногенної та пожежної безпеки.

Одночасно, вказаним Законом Кодекс цивільного захисту України доповнено статтею 17-1 Повноваження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, згідно із пунктами 16, 48, 51 якої такий суб`єкт владних повноважень:

- реалізує державну політику з питань створення, утримання та реконструкції фонду захисних споруд цивільного захисту, ведення обліку таких споруд;

- звертається до адміністративного суду щодо допущення уповноважених посадових осіб до проведення планових або позапланових перевірок (у разі їх недопущення з підстав інших, ніж передбачені Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності"), а також щодо застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення до повного усунення порушень вимог законодавства з питань пожежної та техногенної безпеки роботи підприємств, окремих виробництв, виробничих дільниць, експлуатації будівель, об`єктів, споруд, цехів, дільниць, а також машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів, зупинення проведення робіт, у тому числі будівельно-монтажних, випуску і реалізації пожежонебезпечної продукції, систем та засобів протипожежного захисту, надання послуг, у разі якщо такі порушення створюють загрозу життю та/або здоров`ю людей, з інших підстав, визначених законом (Пункт 48 частини другої статті 17-1 із змінами, внесеними згідно із Законом №2655-IX від 06.10.2022);

- перевіряє стан дотримання вимог законодавства у сфері цивільного захисту та складає відповідні акти.

При цьому, колегія суддів враховує, що на відміну від попередньої редакції, законодавець у чинній редакції пункту 48 частини другої статті 17-1 Кодексу цивільного захисту, передбачив право на звернення до суду цього органу також і з інших підстав, визначених законом.

Аналіз цієї норми дає змогу зробити висновок про те, що коло правовідносин, у яких територіальний орган Державної служби України з надзвичайних ситуацій може бути позивачем, хоча і розширилось, тобто перестало бути виключним, проте потребує чіткої кореляції із положенням закону, який би передбачив відповідний випадок, за якого Державна служба України з надзвичайних ситуацій може подати до суду позовну заяву. Іншими словами, у чинній редакції пункту 48 частини другої статті 17-1 Кодексу цивільного захисту окреслена прив`язка правової підстави звернення до суду із нормою закону, і лише за її наявності Державна служба України з надзвичайних ситуацій може набути статусу позивача.

Разом з тим, прокурор фактично не зазначає норму Закону, яка б наділяла Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області правом на звернення до суду з таким позовом (обраним способом захисту порушеного права шляхом зобов`язання балансоутримувача привести у готовність до використання захисну споруду).

Верховний Суд в постанові від 23.01.2025 року у справі №520/16197/23 дійшов висновку, що законодавець у відповідних профільних нормативно-правових актах не наділив Державну службу України з надзвичайних ситуацій правом на звернення до суду із позовом щодо приведення у стан готовності захисних споруд та відповідно правом на оскарження бездіяльності балансоутримувачів щодо допущеного неналежного стану таких захисних споруд, а отже і прокурор не може від його імені заявити такий позов.

Відтак, з урахуванням наведеного вище, колегія суддів констатує, що Кодекс цивільного захисту населення України не передбачає повноважень Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області на звернення до суду із заявленими позовними вимогами у якості позивача.

Відтак, доводи апеляційної скарги щодо повноважень Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області на звернення з такою категорією позовів до суду, є необґрунтованими.

З урахуванням наведеного вище, колегія суддів вважає, що прокурором у даній позовній заяві визначено орган, який не має права на звернення до суду з ним.

Наведені вище висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 03 серпня 2023 року у справі №260/4120/22, від 11 серпня 2023 року у справі №560/10015/22, від 29 серпня 2023 року у справі №160/9125/22, від 05 вересня 2023 року у справі №260/4044/22, від 23 грудня 2023 року у справі №400/4238/22, від 21 лютого 2024 року у справі №580/4578/22, від 14 листопада 2024 року у справі № 160/14510/22.

Колегія суддів також зазначає, що релевантна правова позиція Верховного Суду у подібних справах вказує на відсутність у прокурора права на звернення з подібними вимогами.

Такі висновки, зокрема, застосовані у постановах Верховного Суду від 14.11.2024 у справі №160/14510/22 та від 06.12.2024 у справі №160/8894/22, де Верховний Суд скасовував рішення судів попередніх інстанцій та залишав позови прокурора з аналогічними вимогами без розгляду.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 30.01.2019 року №755/10947/17 суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду.

Враховуючи наведене вище, а також приписи ч.5 ст.242 КАС України, врахуванню у даній справі підлягають висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, на які посилається суд апеляційної інстанції вище та які є релевантними до спірних відносин.

З урахуванням наведеної вище норми КАС України, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги посилання в апеляційній скарзі на правові позиції судів апеляційних адміністративних судів, в яких викладено висновки останніх щодо застосування норм права.

Щодо посилання в апеляційній скарзі на правові позиції, висловлені Верховним Судом у постанові від 25.02.2021 у справі № 912/9/20, від 03.10.2018 у справі № 826/12192/16 та у постанові від 25.07.2019 у справі № 820/5164/15, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 820/4717/16, то колегія суддів зазначає, що у цих постановах Верховний Суд не досліджував наявність у прокурора права на звернення до суду в інтересах держави в особі ДСНС та органів місцевого самоврядування у сфері техногенної та пожежної безпеки та не висловлював відповідну правову позицію з цього приводу. Таким чином, покликання на вищевказані постанови, як на позицію Верховного Суду щодо представництва прокуратурою інтересів держави в особі Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області, Виконавчого комітету Лубенської міської ради, є необґрунтованим. Зокрема, Великою Палатою Верховного Суду у справі № 820/4717/16 надавалася правова оцінка можливості розгляду справи в порядку адміністративного судочинства. Водночас, судом касаційної інстанції не перевірялось та не досліджувалось питання стосовно доцільності та необхідності звернення до суду керівника Харківської місцевої прокуратури № 5 в інтересах держави в особі Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області через призму наявності у такого органу повноважень на подання до суду позову про зобов`язання балансоутримувача та/або власника вжити заходів щодо приведення в належний технічний стан та готовність до укриття населення захисної споруди цивільного захисту. Крім того, правовідносини виникли до внесення Законом України від 21 квітня 2021 року №2228-IX до Кодексу цивільного захисту України змін щодо повноваження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.

Відсутність у Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області права на звернення до суду із даним позовом тягне за собою відсутність цього ж права у Керівника Лубенської окружної прокуратури Полтавської області.

Окрім того, щодо підстав звернення Керівника Лубенської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Виконавчого комітету Лубенської міської ради, то колегія суддів зазначає наступне.

Так, ст.36-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та ст.19 Кодексу цивільного захисту України містять вичерпний перелік повноважень, наданих органам місцевого самоврядування, серед яких відсутнє право на звернення до суду із позовом про зобов`язання вчинити дії, спрямовані на приведення у стан готовності захисної споруди цивільного захисту.

З урахуванням наведеного, Виконавчий комітет Лубенської міської ради не наділений правом на звернення до суду з позовом про зобов`язання балансоутримувача захисної споруди вжити заходів щодо приведення в належний технічний стан та готовність до укриття населення захисної споруди цивільного захисту - протирадіаційного укриття, оскільки відсутня в законі пряма вказівка про це.

Подібна правова позиція була викладена у постанові Верховного Суду від 13 лютого 2025 року у справі №620/111/24.

Відсутність у Виконавчого комітету Лубенської міської ради права на звернення до суду із даним позовом тягне за собою відсутність цього ж права у Керівника Лубенської окружної прокуратури Полтавської області.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, якщо позов подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності.

З урахуванням наведеного вище, колегія суддів вважає обґрунтованим та правильним висновок суду першої інстанції про задоволення заяв відповідачів та залишення без розгляду позову Керівника Лубенської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі виконавчого комітету Лубенської міської ради, Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області до Акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", Дочірнього підприємства "Полтавський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "ДАК" "Автомобільні дороги України" про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції було обмежено право прокурора на реалізацію конституційних повноважень щодо захисту інтересів держави у сфері цивільного захисту населення на особливий період воєнного стану, а оскаржувана ухвала суду першої інстанції постановлена з невірним застосуванням норм матеріального права, зокрема ст. 23 Закону України Про прокуратуру, ст. ст. 17-1, 19 Кодексу цивільного захисту України, ст.28 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади", з порушенням норм процесуального права, зокрема ст. ст. 9, 53, 54, 240, 242 КАС України, внаслідок чого помилково позовну заяву прокурора залишено без розгляду, є помилковими та такими, що не знайшли свого обґрунтованого підтвердження у ході апеляційного перегляду даної справи.

Згідно з приписами ч.1 ст.315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення питання, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених в оскаржуваній ухвалі суду першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції є обґрунтованою, прийнятою на підставі з`ясованих та встановлених обставин справи, які підтверджуються доказами, суд першої інстанції прийняв оскаржувану ухвалу з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду без змін.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Керівника Лубенської окружної прокуратури Полтавської області залишити без задоволення.

Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 04.02.2025 у справі №440/270/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя О.М. Мінаєва Судді О.А. Спаскін В.А. Калиновський