Постанова

від 15.04.2025 по справі 420/33482/23

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

------------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 квітня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/33482/23

П`ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

Головуючого судді - Єщенка О.В.

суддів - Крусяна А.В.

- Яковлєва О.В.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2024 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулась до суду першої інстанції з позовом, в якому просила:

визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані 40 днів додаткової відпустки, як одинокій матері за період з 2019 року по 2022 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 40 днів додаткової відпустки, як одинокій матері за період з 2019 року по 2022 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

В обґрунтування позову зазначено, що з 31.05.2019 року по 17.08.2022 року позивачка проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України, проте, при звільненні відповідачем не проведено з позивачем розрахунки щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як одинокій матері, передбаченої статтею 182-1 Кодексу законів про працю України та статтею 19 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року 504/96- ВР за період з 2019 року по 2022 рік.

Позивач зазначає, що право на отримання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 10 календарних днів позивач набула в 2010 році після розлучення, що підтверджується свідоцтвом про народження від 10 грудня 2008 року серія НОМЕР_2 та рішенням Заводського районного суду міста Миколаєва від 02.12.2010 року у справі №2-6601-2010 про розірвання шлюбу.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2024 року у адміністративний позов задоволено.

Суд визнав протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані 40 днів додаткової відпустки, як одинокій матері за період з 2019 року по 2022 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Зобов`язав військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 40 днів додаткової відпустки, як одинокій матері за період з 2019 року по 2022 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 19 Закону України «Про відпустки» та пунктом 8 статті 10-1 Закону України «Про соціальний правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

В апеляційній скарзі Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволені позову у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що в межах спірних правовідносин відповідач діяв у межах повноважень, у порядку та в спосіб встановлений Конституцією та законами України, а відтак відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Апелянт зазначає, що до матеріалів позовної заяви не було додано підтверджуючих документів, перелік яких визначений національним законодавством, що унеможливлює встановлення статусу «одинока матір». При цьому, апелянт наголошує, що для підтвердження права на соціальну відпустку як «одинокої матері» має бути пред`явлено офіційно складений, оформлений та засвідчений в установленому порядку документ, у якому з достатньою достовірністю підтверджується відсутність участі батька у вихованні дитини за період з 2019 по 2022 рік.

ОСОБА_1 своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу не скористалась.

Судом першої інстанції з`ясовано та як встановлено під час апеляційного розгляду, ОСОБА_1 з 31.05.2019 року по 17.08.2022 року проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 позивач має неповнолітню доньку ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Батьком дитини є ОСОБА_3 (а.с. 21).

Шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було розірвано на підставі рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 02.12.2010 року у справі №2-6601-2010 (а.с. 20).

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 17.8.2022 № 181 птд ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас згідно підпункту "г" пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" та виключено зі списків особового складу частини, з усіх видів забезпечення (а.с. 18-19).

З листа військової частини НОМЕР_1 від 20.10.2023 № 3/56/11-2004, наданого позивачу на заяву від 13.09.2023 року, вбачається, що позивачу у 2019-2022 роках грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки як одинокій матері не виплачувалась.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати їй при звільненні грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як одинокій матері за 2019-2022 роки, позивач звернулася з цим позовом до суду.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів виходить з наступного.

Положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Статтею 1 Закону передбачено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (стаття 2 Закону).

Згідно з п. 5 ст. 11 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовці-жінки користуються всіма пільгами, передбаченими законодавством з питань соціального захисту жінок, охорони материнства і дитинства. Ці пільги поширюються на батьків з числа військовослужбовців, які виховують дітей без матері (у разі її смерті, позбавлення батьківських прав, на час перебування у лікувальному закладі охорони здоров`я та в інших випадках відсутності материнського піклування про дітей).

Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України (абзац перший пункту 8 статті 10-1 Закону № 2011-XII).

Статтею 19 Закону України «Про відпустки» визначено, що одному з батьків, які мають двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або які усиновили дитину, матері (батьку) особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України).

Отже, чинним законодавством закріплено гарантії військовослужбовців-жінок, одиноких матерів на отримання, окрім основної щорічної відпустки, за наявності передбачених законом підстав, додаткових відпусток, зокрема, щорічної додаткової оплачуваної відпустки тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів.

Термін «одинока матір» на законодавчому рівні не визначено, водночас 06.11.1992 поняття «одинокої матері» було визначено у постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів». Згідно з пунктом 9 цієї постанови одинокою матір`ю слід вважати жінку, яка не перебуває у шлюбі та у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдову; іншу жінку, яка виховує та утримує дитину сама.

За цим визначенням для визнання статусу «одинокої матері» було необхідно встановити дві ознаки: вона і виховує дитину, і сама її утримує.

Отже, право на додаткову соціальну відпустку мають такі одинокі матері: жінка, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдова; жінка, яка виховує дитину без батька.

Верховний Суд у постанові від 13.06.2018 по справі № 822/2446/17 вказав, що правовий статус поняття «одинокого батька» не врегульований законодавством, вбачається можливим застосовування аналогії поняття «одинокої матері», тлумачення якого зазначено у Постанові Пленуму ВСУ. Тобто, для набуття статусу «одинока матір», «одинокий батько», необхідні 2 факти: не перебування у шлюбі, а також виховання і утримання дитини самими матір`ю чи батьком відповідно, тобто без участі іншого з подружжя у житті дитини.

Натомість, після набрання чинності Законом України «Про відпустки» таке визначення одинокої матері застосовуватись не може, оскільки в пункті 5 частини дванадцятої статті 10 цього Закону визначено поняття одинокої матері як такої, яка виховує дитину без батька.

Це означає, що одинокою матір`ю є жінка, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено в установленому порядку за вказівкою матері; вдова; жінка, яка виховує дитину без батька (в тому числі і розлучена жінка, яка сама виховує дитину, якщо батько не проживає разом з дитиною та відсутні інші докази його участі у вихованні дитини, і за цих самих умов жінка, яка вийшла заміж, але її дитина новим чоловіком не всиновлена).

Законодавством не передбачено, які саме документи має подати жінка, яка виховує дитину без батька (в тому числі і розлучена жінка, і жінка, яка вийшла заміж, але її дитина новим чоловіком не всиновлена) на підтвердження факту виховання дитини без участі батька. Питання виховання батьками дитини визначено Сімейним кодексом України.

Згідно зі статтею 157 Сімейного кодексу України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини.

Як передбачено статтею 158 Сімейного кодексу України, за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкування з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування ухвалює на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення. У разі ухилення батька від виконання своїх обов`язків з виховання дитини мати має право звернутися до суду з позовом про позбавлення його батьківських прав.

З урахуванням зазначеного для підтвердження факту, що батько не бере участі у вихованні дитини, можуть бути пред`явлені, наприклад, ухвала суду на підставі клопотання слідчого про розшук відповідача у справі за позовом про стягнення аліментів, рішення суду про позбавлення відповідача батьківських прав, рішення органів опіки та піклування або суду про відсутність участі батька у вихованні дитини тощо. Наявність відомостей про те, що дитина проживає разом з матір`ю, не дає достатніх підстав стверджувати, що батько не бере участі у її вихованні.

Отже, для підтвердження права на зазначену відпустку роботодавцю має бути надано будь-який офіційно складений, оформлений та засвідчений в установленому порядку документ, у якому з достатньою достовірністю підтверджується відсутність участі батька у вихованні дитини.

Враховуючи те, що додаткова соціальна відпустка надається один раз протягом календарного року і за цей час статус одинокої матері може змінитися, роботодавець має право вимагати поновлення зазначених документів один раз на рік. Отже, якщо жінкою буде надано будь-який офіційно складений, оформлений та засвідчений в установленому порядку документ, у якому з достатньою достовірністю підтверджується відсутність участі батька у вихованні дитини, то вона матиме право на зазначену відпустку за підставою «одинока мати».

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, позивач має неповнолітню доньку ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Батьком дитини вказано ОСОБА_3 відповідно до статті 126 Сімейного кодексу України.

Шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було розірвано на підставі рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 02.12.2010 року у справі №2-6601-2010 (а.с. 20).

З огляду на викладене, суд першої інстанції вірно вказав, що позивач відповідає статусу одинокої матері, на утриманні якої, перебуває неповнолітня дитина, а тому позивач має право, окрім основної щорічної відпустки, на додаткову відпустку на підставі статті 19 Закону України «Про відпустки» протягом періоду, до досягнення дитиною повноліття.

Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-XII установлено, зокрема, що у рік звільнення військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

Визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21.10.1993 № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та від 06.12.1991 № 1932-XII «Про оборону України» (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).

За визначенням статті 1 Закону №3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України, свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, в статті 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації.

Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски.

Однак Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22.10.1993 № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтею 16-2 Закону України від 15.11.1996 № 504/96-ВР «Про відпустки».

Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України 07.06.2018 № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України від 26.06.2018 за № 745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Зазначений висновок узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною в рішенні від 16.05.2019 по зразковій справі № 620/4218/18 (постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 рішення суду від 16.05.2019 залишено без змін)

У постанові від 21.04.2021 у справі № 380/2427/20 Верховний Суд наголошує, що з урахуванням дії в Україні особливого періоду та призупинення відповідних прав військовослужбовців щодо надання додаткових відпусток, останні набули відповідне право на них, а тому у разі неотримання цих відпусток мають право на отримання передбаченої законом відповідної грошової компенсації.

Колегія суддів при розгляді апеляційної скарги вказує на імперативні приписи ч. 5 ст. 242 КАС України, якими передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Ураховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі, за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 19 Закону України «Про відпустки» та пунктом 8 статті 10-1 Закону України «Про соціальний правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, порушень норм матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що судове рішення відповідно до статті 316 КАС України підлягає залишенню без змін.

Відповідно до приписів частини 5 статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст.ст. 139, 308, 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України - залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2024 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її прийняття, але може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Головуючий-суддя: О.В. Єщенко

Судді: А.В. Крусян

О.В. Яковлєв