Рішення

від 02.04.2025 по справі 911/3415/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" квітня 2025 р. м. Київ

Справа № 911/3415/24

Господарський суд Київської області у складі:

судді Ейвазової А.Р.,

за участі секретаря судового засідання Стаднік Є.О., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «РОМУС-ПОЛІГРАФ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «БРІС ПРОДЖЕКТ» про стягнення 680 278,60грн, за участі представників від:

позивача - Коротун І.Ю. (ордер ВС №1340270 від 21.01.2025);

відповідача - не з`явилися

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «РОМУС-ПОЛІГРАФ» (далі - позивач, ТОВ «Ромус-Поліграф») звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «БРІС ПРОДЖЕКТ» (далі - відповідач, ТОВ «Бріс Проджект») про стягнення 1 048 432,42грн, з яких: 403 050грн - основний борг; 176 585,18грн - втрати від інфляції за період з 03.03.2022 по 18.12.2024; 34 634,66грн - 3% річних за період 03.03.2022 по 18.12.2024; 434 162,58 - пеня за період з 03.03.2022 по 18.12.2024.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на порушення відповідачем зобов`язань за договором поставки від 01.01.2022 №774 в частині оплати переданого товару в установлений договором строк (т.1 а.с.1-12).

Ухвалою Господарського суду Київської області від 06.01.2025 судом відкрито провадження у справі за відповідним позовом, вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, призначено проведення підготовчого засідання на 29.01.2025 о 15:00, визнано явку сторін обов`язковою, а також встановлено строк відповідачу для подання відзиву на позов (т.1 а.с.121-123).

Відповідна ухвала доставлена до електронного кабінету сторін 06.01.2025 о 16:11, про що свідчать довідки про доставку електронного листа (т.1 а.с.124-125).

Ухвала суду, як вбачається із змісту п.1 ч.1 ст.232 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), є видом судового рішення.

В силу п.2 ч.6 ст.242 днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Таким чином, відповідна ухвала вважається врученою сторонам - 06.01.2025.

21.01.2025 відповідач, з дотриманням встановленого судом строку, через систему «Електронний суд» подав відзив на позов, у якому просить у задоволенні позову в частині стягнення пені у розмірі 360 430,94грн, втрат від інфляції у розмірі 15 396,86грн та 3% річних у розмірі 571,67грн відмовити повністю (т.1 а.с.126-128).

У поданому відзиві відповідач визнає факт поставки товару за договором поставки від 01.01.2022 №774 на загальну суму 413050грн та наявність боргу станом на 27.12.2024 у розмірі 403 050грн.

Разом з тим, частково відхиляючи заявлені вимоги, відповідач посилається на те, що:

- позивачем безпідставно нараховано пеню понад строк, встановлений ч.6 ст.232 ГК України;

- вимога про стягнення пені заявлені з пропущення позовної давності;

- за контррозрахунком позивач може претендувати на стягнення 3% річних лише у розмірі 34 062,99грн, а втрат від інфляції - у розмірі 161 188,32грн.

Також, до змісту поданого відзиву відповідач включив заяву про застосування спеціальної позовної давності до вимог позивача про стягнення пені та просив відмовити у цій частині позову у повному обсязі.

Ухвалами від 29.01.2025, які занесені до протоколу підготовчого засідання (т.1 а.с.171-172), судом на підставі ч.4 ст.166, ч.4 ст.167 ГПК України встановлені строки для подання сторонами відповіді на відзив та заперечення, а у підготовчому засіданні оголошено перерву до 14:50 12.02.2025.

У підготовчому засіданні оголошено перерву на підставі ч.5 ст.183 ГПК України, враховуючи встановлення сторонам строків для реалізації прав на подання заяв по суті та необхідності розгляду всіх питань, що підлягають вирішенню у підготовчому засіданні.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 29.01.2025 відповідача повідомлено про оголошення перерви в підготовчому засіданні до 14:50 12.02.2025 (т.1 а.с.173).

Вказана ухвала доставлена до електронного кабінету відповідача 30.01.2025 о 06:35, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа (т.1 а.с.174).

У відповіді на відзив, яка надійшла до суду з дотриманням встановленого строку - 07.02.2025 (т.1 а.с.183-190), позивач підтримує заявлені вимоги та вказує, що:

- погоджується з відповідним контррозрахунком відповідача в частині нарахування пені лише у розмірі 73 731,64грн;

- строк позовної давності за вимогами про стягнення пені не пропущений, оскільки продовжувалася на строк дії карантину, а після його закінчення - на період воєнного стану;

- розрахунок втрат від інфляції та 3% річних арифметично вірний.

Разом із відзивом, 07.02.2025 від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач фактично (т.1 а.с.175-176):

- зменшив вимоги в частині стягнення пені до 73 731,64грн;

- збільшив вимоги в частині стягнення 3% річних до 35 618,79грн за період з період 03.03.2022 по 03.02.2025 ;

- зменшив вимоги в частині стягнення втрат від інфляції до 167 878,17грн за період з 03.03.2022 по 03.02.2025 (т.1 а.с.199,зворот-а.с.202).

Ухвалами від 12.02.2025, що занесені до протоколу підготовчого засідання, судом: прийнято заяву про збільшення розміру позовних вимог в частині стягнення 3% річних та про зменшення розміру позовних вимог в частині стягнення пені, втрат від інфляції; закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 14.03.2025 о 11:00 (т.1 а.с.222-224).

Судом прийнято заяву про збільшення та зменшення розміру позовних вимог, оскільки це є правом позивача і така заява подана до закінчення підготовчого засідання, тобто у строк, встановлений п.2 ч.2 ст.46 ГПК України, а її копія, як передбачено ч.5 ст.46 ГПК України, направлена іншому учаснику - відповідачу.

Підготовче провадження закрито на підставі п.3 ч.2 ст.185 ГПК України, враховуючи виконання завдань підготовчого провадження, визначених ст.177 ГПК України.

З метою повідомлення відповідача про дату, час і місце судового засідання з розгляду справи по суті, йому направлено ухвалу від 12.02.2025 (т.1 а.с.225), яка доставлена до його електронного кабінету 13.02.2025 о 00:40, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа (т.1 а.с.226).

19.02.2025 від позивача, через систему «Електронний суд» надійшла заява, у якій ТОВ «Ромус-Поліграф» повідомило, що пеня у розмірі 73 731,64грн нарахована за період з 03.03.2022 по 10.09.2022. При цьому, подання такої заяви зумовлено питанням суду про те, за який період заявлено пеню відповідно до заяви про зменшення її розміру (т.1 а.с.227-229).

14.03.2025 розгляд справи не відбувся та ухвалою Господарського суду Київської області від 24.03.2025 судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 02.04.2025 о 16:00, (т.1 а.с.240).

Зазначена ухвала доставлена до електронного кабінету сторін 24.03.2025 о 23:40, що підтверджується довідками про доставку електронного листа (т.1 а.с.241-242).

В судовому засіданні представник позивача заявлені вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити; представник відповідача у судове засідання не з`явився та про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце судового засідання повідомлений шляхом доставлення до його електронного кабінету ухвали від 24.03.2025.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши зібрані у справі докази, судом встановлені наступні обставини.

01.01.2022 між ТОВ «Ромус-Поліграф» (далі - постачальник) та ТОВ «Бріс Проджект» (далі - покупець) укладено договір поставки №744 (далі - договір; т.1 а.с.19, зворот - а.с.24; а.с.26, зворот - а.с.27). Зазначений договір підписано з протоколом розбіжностей, що врегульовані сторонами у протоколі узгодження розбіжностей (а.с.26, зворот - а.с.27).

Відповідно до п.1.1 договору постачальник зобов`язується систематично доставляти і передавати на умовах та в строки, узгоджені сторонами в замовленні покупця та (або) графіку поставок (додаток №3 до договору) (з урахуванням п.2.15 договору), непродовольчу продукцію (далі - товар) у власність покупця, а покупець зобов`язується приймати товар у власність і оплачувати його на умовах договору.

За договором найменування товару, його асортимент та ціна визначається специфікацією, що є невід`ємною частиною цього договору (п.1.2 договору).

Згідно п.1.6 договору: право власності на товар переходить до покупця з моменту підписання уповноваженими представниками сторін товарної (товарно-транспортної або видаткової) накладної, яка засвідчує факт передачі товару постачальником та його отримання покупцем; дата підписання сторонами видаткової накладної є датою прийому-передачі товару покупцю.

В силу п.2.7 договору замовлення вважається прийнятим постачальником з дати та часу підтвердження отримання постачальником, зазначеного шляхом відповіді через email, sms, viber, факс або телефонне повідомлення з чітким зазначенням, яка особа підтвердила отримання замовлення та прийняла його в роботу.

Пунктом 2.15 договору: строк поставки товару погоджується сторонами у замовлені покупця; сторони можуть також встановити графік поставок у редакції, погодженій сторонами у додатку №3 до договору; у випадку розбіжності дати поставки, визначеної в замовлені покупця, та графіка поставки, сторони беруть за основу дату поставки, яка узгоджена сторонами в замовленні покупця; вантажно-розвантажувальні роботи здійснюються силами та засобами постачальника.

Як визначено п.4.2 договору, приймання товару здійснюється уповноваженим представником покупця та починається з надання представником постачальника пакета документів на товар, передбачених п.п.2.11, 3.3 договору, із вибиранням по одному екземпляру (одиниці) кожного найменування товару, який належить передачі покупцю по товарній (товарно-транспортній або видатковій) накладній, для його перевірки на відповідність замовленню.

Згідно п.5.1 договору: ціна на товар встановлюється в гривнях та базується (визначається) на підставі специфікації (додаток №1); до змісту специфікації повинно входити: найменування товару, його асортимент (номенклатура) та ціна на товар; специфікація (специфікації) є невід`ємною частиною договору; дата підписання специфікації покупцем є датою узгодження цін.

Пунктом 5.4 договору визначено, що оплата за товар здійснюється протягом 14 календарних днів з моменту приймання-передачі товару та підписання накладної про прийняття товару; здійснення розрахунків проводиться у понеділок, середу та п`ятницю щотижня орієнтуючись на дату настання платежу.

Загальна сума договору обумовлюється сумами, зазначених у накладних (товарно-транспортних або видатковій накладній) на кожну партію товару, що були поставлені протягом строку дії договору з урахуванням коригування вартості повернутих, неякісних, неналежних товарів згідно з вимогами договору (п.5.5 договору).

У відповідності до п.6.6 договору: документи, які передані шляхом факсимільного/електронного зв`язку, є чинним і мають повну юридичну силу до їх обміну оригіналами, що має статися не пізніше ніж через 7 календарних днів після надсилання факсимільних копій/скан-копій; усі документи, які є підтвердженням здійснення первинних господарських операцій, повинні надаватися лише в оригіналах.

За порушення строків оплати, як визначено п.8.4 договору, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення, яка діяла на момент прострочення платежу.

Строк дії договору встановлений його п.9.1 - з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками та до 31.12.2023. При цьому, п.9.2 договору визначено, що якщо за 20 календарних днів до закінчення строку дії договору жодна зі сторін не попередить письмово про свій намір розірвати або припинити дію договору, договір вважається пролонгованим на кожний календарний рік на тих же самих умовах.

Додатком №1 сторони визначили форму специфікації, яка складатиметься за договором (т.1 а.с.24,зворот, а додатком №2 - форму картку постачальника, що визначає відомості про постачальника, умови оплати, контактну особа, адресу постачальника, його банківські реквізити тощо (т.1 а.с.25).

Відповідно до графіку поставки, що є додатком №3 до договору (т.1 а.с.26), сторони визначили: адресу поставки - м. Вишневе, вул. Київська, 4; день поставки - середа та час поставки - цілий день.

На підтвердження виконання своїх зобов`язань за договором в частині поставки товару позивач надав накладні, які підписані сторонами, на загальну суму 413 000грн, а саме від:

- 15.02.2022 №29219 на суму 363 000грн (т.1 а.с.27, зворот);

- 22.02.2022 №30755 на суму 50 050грн (т.1 а.с.28).

Відповідач зобов`язання з оплати переданого товару за вказаними накладними виконав частково, сплативши 10 000грн, що підтверджується виписками з рахунку, які містять посилання на укладений договір, а саме від:

12.01.2023 №10 на суму 5 000грн (т.1 а.с.30);

02.02.2023 №74 на суму 5 000грн (т.1 а.с.30, зворот).

Відповідно до акту звіряння розрахунків за договором станом на 31.12.2022, який підписано сторонами, борг за товар складає 413 050грн (т.1 а.с.28, зворот).

Відповідно до претензії від 25.07.2023 за №01/05-18 про сплату заборгованості позивач вимагав від відповідача сплатити борг за переданий товар у розмірі 403 050грн (т.1 а.с.31).

До вказаної претензії позивач долучив акт звіряння розрахунків станом на 25.07.2023, що підписаний лише позивачем, відповідно до якого борг на кінець періоду звіряння - 25.07.2023 складав 403 050грн (т.1 а.с.29). В якості доказів направлення зазначеної претензії та долучених до неї додатків надано: поштову накладну №7902402222785; опис вкладення до відправлення, прийнятого за такою накладною; фіскальний чек від 25.07.2023 щодо оплати послуг пересилання відправлення (т.1 а.с.41,зворот - а.с.42).

Також, позивач надав копію претензії, адресовану відповідачу, від 01.09.2023 за вих.№01/05-18 про сплату заборгованості, у якій просив відповідача сплатити заборгованість за переданий товар у розмірі 403 050грн (т.1 а.с.42,зворот-а.с.43).

На підтвердження направлення вказаної претензії з додатками, позивач надав скріншот направлення їх на електронну адресу - «ІНФОРМАЦІЯ_1» (т.1 а.с.55,зворот). При цьому, вказана електронна пошта відрізняється від зазначеної сторонами у розділі 13 договору, узгодження такої адреси не підтверджено доказами, водночас, відповідач не заперечував факт отримання претензії з додатками.

Також позивачем надано копію претензії від 09.09.2024 за. №04/24, адресовану відповідачу щодо сплати боргу за товар у розмірі 403 050грн (т.1 а.с.56), до якої долучено акт звіряння розрахунків станом на 05.09.2024 (т.1 а.с.66), який відповідачем не підписаний.

В якості доказів направлення зазначеної претензії з додатками надано опис вкладення до відправлення (т.1 а.с.67,зворот), водночас, розрахункового документу, що підтверджує оплату послуг поштового зв`язку щодо пересилання відповідного відправлення позивачем не надано.

Згідно ст.1 Закону України «Про поштовий зв`язок» розрахунковим документом є документ встановленої форми та змісту (касовий чек, розрахункова квитанція тощо), що підтверджує надання послуг поштового зв`язку.

Відповідно до п.8 Загальної частини постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270 «Про затвердження Правил надання послуг поштового зв`язку" (далі - Правила №270): оператори поштового зв`язку надають послуги з пересилання внутрішніх та міжнародних поштових відправлень, поштових переказів; до внутрішніх поштових відправлень належать зокрема листи - прості, рекомендовані, з оголошеною цінністю.

В силу п.17 Загальної частини Правил №270 внутрішні поштові відправлення з оголошеною цінністю можуть прийматися для пересилання з описом вкладення та/або з післяплатою, згідно з тарифами оператора поштового зв`язку. При цьому, в силу п.62 Правил №270, підтвердженням оплати послуг поштового зв`язку з пересилання письмової кореспонденції є, зокрема, розрахунковий документ про оплату послуги поштового зв`язку.

Разом з тим, відповідач не висловив заперечень щодо такого доказу у заявах по суті.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач стверджує, що зобов`язання з оплати поставленого товару відповідач виконав частково і станом на момент подання позову борг за поставлений товар становить 403 050грн, що відповідач визнав.

Предметом спору у даній справі є наявність у відповідача обов`язку розрахуватись за поставлений товар та застосування до нього відповідальності, встановленої договором та чинним законодавством за порушення зобов`язання з оплати товару у встановлений договором строк.

Заявлені вимоги є частково мотивованими з наступних підстав.

Укладений сторонами договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань в силу ст.ст.173, 174, ч.1 ст.175 ГК України.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, що визначено ч.1 ст.175 ГК України.

Згідно ч.1 ст.193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Так, як установлено ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Враховуючи зміст зобов`язань сторін за договором, такий договір містить загальні положення щодо організації майбутніх поставок товару, однак, сам по собі не є договором поставки, оскільки містить лише посилання на непродовольчу продукцію, що буде поставлятись на умовах такого договору, за замовленнями відповідача, прийнятими позивачем, однак, не містить певного асортименту товару, його кількості та ціни за одиницю, що має поставити позивач відповідачу.

Так, згідно ч.1 ст.265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець - прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу ч.1 ст.266 ГК України предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках; предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками. Частиною 2 цієї статі установлено, що загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.

Між тим, укладений договір не містить найменування товару, що передається відповідачу у власність, його кількість та ціну за одиницю такого певного товару, що мав постачатись за договором, а лише вказує на те, що постачатиметься непродовольча продукція.

Поряд з цим, у суду відсутні підстави вважати, що між сторонами не виникло відносин з поставки певних партій товару, що здійснювалась на загальних умовах, визначених укладеним договором, оскільки наявність таких відносин підтверджується діями сторін - передачею такого товару відповідачу позивачем та прийняття його відповідачем без зауважень (у т.ч. щодо кількості, асортименту, ціни тощо), що підтверджено накладними, фактами часткової оплати, звіркою розрахунків, яка проведена сторонами.

Схоже із ст.265 ГК України визначення надано і ст.712 ЦК України, відповідно до якої продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.2 ст.712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 662 ЦК України визначено, що: продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу; продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ч.1 ст.692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За загальним правилом, визначеним ч.1 ст.692 ЦК України, яким установлена черговість виконання взаємних зобов`язань, виконання зобов`язання з передачі товару передує виконанню зобов`язання з оплати. Вказаний порядок визначений також укладеним договором.

З урахуванням умов договору, враховуючи виконання позивачем зобов`язання з поставки товару, відповідач мав оплатити товар, переданий йому позивачем у строк, встановлений п.5.4 договору - протягом 14 календарних днів, а саме за накладною від:

- 15.02.2022 №29219 - до 01.03.2022 включно;

- 22.02.2022 №30755 - до 08.03.2022 включно.

При цьому, суд не може погодитися з твердженням відповідача про те, що зобов`язання з оплати товару за накладною від 15.02.2022 №29219 у відповідача є простроченим з 03.03.2022, оскільки фактично прийняття товару відбулось за узгодженим між сторонами графіком поставки у середу - 16.02.2022, а за накладною від 22.02.2022 №30755 є простроченим з 10.03.2022, тому що прийняття товару відбулося за узгодженим між сторонами графіком поставки у середу - 23.02.2022.

Так, як установлено ст.531 ЦК України, боржник має право виконати свій обов`язок достроково, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Сторони п.1.6 договору визначили, що право власності на товар переходить до покупця з моменту підписання накладної; відповідна дата засвідчує факт прийому-передачі товару, а оплата товару, в силу п.5.4 договору, здійснюється протягом 14 календарних днів саме з моменту приймання-передачі товару та підписання накладної.

Доказів того, що передача товару відбулась в інший день, аніж датовані вказані накладні відповідачем не надано; у графі «отримав» таких накладних особою, яка приймала товар від імені відповідача, не вказано, що товар отриманий в інший день.

Отже, враховуючи умови договору та зміст вказаних видаткових накладних, товар за відповідними видатковими накладними прийнятий в день складання таких накладних і мав бути оплачений протягом 14 календарних днів, які починають свій відлік з наступного дня після визначеної договором події - приймання-передачі товару та підписання накладної.

Під час розгляду справи судом відповідач визнав наявність боргу у розмірі 403 050грн станом на 27.12.2024 у заяві по суті - відзиві (а.с.126, зворот); доказів здійснення оплат чи повернення товару відповідач під час розгляду справи суду не надав.

Оскільки відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання з оплати поставленого товару у встановлений строк, він є таким, що порушив взяті на себе зобов`язання.

В силу ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За таких обставин, вимоги про стягнення з відповідача 403 050грн основного боргу є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Крім того позивачем заявлено вимоги щодо стягнення з відповідача (з урахуванням заяв про збільшення та зменшення розміру позовних вимог) 35 618,79грн - 3% річних за період з 03.03.2022 по 03.02.2025, а також 167 878,17грн - втрат від інфляції за період з 03.03.2022 по 03.02.2025 (фактично нараховані позивачем по грудень 2024 року).

В силу ч.1 ст.617 ЦК України, ч.2 ст.218 ГК України відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.

Як визначено ч.1 ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки відповідач допустив порушення зобов`язання з оплати отриманого товару, вимоги позивача про сплату боргу з урахуванням втрат від інфляції та процентів є обґрунтованими.

За розрахунком суду, враховуючи період прострочення, розмір основного боргу, розмір втрат від інфляції за заявлений позивачем період - з 03.03.2022 по 31.12.2024 (оскільки фактично розраховані позивачем по грудень 2024 року) складає 167 727,40грн, а розмір 3% річних за заявлений період - з 03.03.2022 по 03.02.2025 - 35 618,81грн.

Розбіжності у розрахунках втрат від інфляції пов`язані із застосуванням позивачем сукупного індексу інфляції без його округлення до десятої (наприклад, на суму боргу з поставки товару за накладною від 15.02.2022 №29219 у розмірі 363 000грн до моменту проведення відповідачем оплати на суму 5 000грн - за період з 03.03.2022 по 11.01.2023 фактично застосовано 123,010358% замість 123,0%, а за період з 02.02.2023 по 01.01.2025, з урахуванням проведених платежів, на суму боргу у розмірі 353 000грн - 116,739143% замість 116,7%. Між тим, офіційний індекс інфляції встановлюється як за місяць, так і за рік в процентах саме до десятої, тому сукупний індекс інфляції мав визначатись в процентах саме з округленням до десятої.

Розбіжності у розрахунках 3 % річних ймовірно спричинені невірним визначенням позивачем загальної суми 3% річних, оскільки загальна сума 3% річних, при арифметичному додаванні сум 3% річних, отриманих позивачем у кожному з періодів, зазначеному у розрахунку (2 723,27 + 1 501,50 + 139,87 + 9 398,22 + 617,92 + 9 661,56 + 10 590 + 986,47), становитиме 35 618,81грн, а не 35 618,79грн, як помилково вказав позивач.

За таких обставин, вимоги в частині стягнення втрат від інфляції суд задовольняє у розмірі 167 727,40грн, а вимоги в частині стягнення 3 % річних у заявленому позивачем розмірі -35 618,79грн, оскільки у суду відсутні підстави для виходу за межі заявлених вимог відповідно до ч.2 ст.237 ГПК України; у задоволенні вимог в частині стягнення 150,77грн - втрат від інфляції суд відмовляє.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог) 73 731,64грн пені, яка нарахована ним за період з 03.03.2022 по 10.09.2022.

Заявлені у відповідній частині вимоги є такими, що підлягають задоволенню повністю, враховуючи наступне.

В силу ч.1 ст.216, ч.1 ст.218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Одним з видів господарських санкцій, згідно ч. 2 ст.217 ГК України, є штрафні санкції, до яких віднесені, у т.ч. пеня (ч.1 ст.230 ГК України).

Відповідно до ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Як установлено п.3 ч.1 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно ч.3 ст.549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Як визначено ч.2 ст.343 ГК України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Аналогічне обмеження щодо розміру пені, що нараховується у зв`язку з несвоєчасним виконання грошового зобов`язання, встановлено також ст.3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань».

Розмір пені, встановлений п.8.4 договору, не перевищує максимального розміру пені, визначеного вищевказаними нормами.

Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

При цьому, ч.6 ст.232 ГК України передбачено не позовну давність, а період часу, протягом якого кредитор має право нараховувати пеню і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане, якщо інше не встановлено за згодою сторін; перебіг відповідного строку починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін (висновок викладений у постановах Верховного Суду у справі №907/65/18 від 12.03.2020, у справі №916/1777/19 від 10.09.2020, у справі №911/858/22 від 27.02.2024).

При цьому, умова договору про сплату пені за кожний день прострочення не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений ч.6 ст.232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Нарахування пені позивачем за період з 03.03.2022 по 10.09.2022 частково здійснено понад строк, встановлений ч.6 ст.232 ГК України, однак, договором або окремою угодою його сторони не передбачили за взаємною згодою можливість нарахування пені понад встановлений відповідною нормою строк.

Так, позивач, здійснюючи розрахунок, не врахував, що борг у розмірі 363 000грн виник у зв`язку з неоплатою товару, який переданий за накладною від 15.02.2022 №29219, строк прострочення оплати якого почав свій перебіг з 02.03.2022 (оскільки кінцевий строк оплати товару, переданого за такою накладною, - 01.03.2022), а за накладною від 22.02.2022 №30755 на суму боргу 50 050грн прострочення оплати товару починається з 09.03.2022 (оскільки кінцевий строк сплати за переданий товар за такою накладною припадає на 08.03.2022).

Позивач міг нараховувати пеню на борг за товар, переданий за накладною від 15.02.2022 №29219 протягом 6 місяців з наступного дня після закінчення строку оплати, тобто, з 02.03.2022 до 01.09.2022 включно, а за накладною від 22.02.2022 №30755 - з 09.03.2022 по 08.09.2022 включно.

Разом з тим, Законом України від 30.03.2020 № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», який набрав чинності 02.04.2020, розділ ІХ «Прикінцеві положення» ГК України доповнено п.7 такого змісту: «під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

З викладеного вбачається, що законодавець у наведеній нормі присічний строк визнав продовжуваним, а тому позивач у період дії карантину не обмежений шестимісячним строком нарахування пені (висновок викладений у постанові Верховного Суду від 27.02.2024 у справі №911/858/22).

Постановою Кабінету Міністрів України №651 від 27.06.2023 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, скасований.

Отже, позивач міг нараховувати пеню на борг за договором з оплати переданого товару за наведеними судом накладними, понад 6 місяців у період дії карантину, тобто з 03.03.2022 (дата визначена позивачем у розрахунку) по 30.06.2023.

За таким обставин, нарахування позивачем пені понад строк, встановлений ч.6 ст.232 ГК України, враховуючи положення наведених норм, у період дії карантину є мотивованим.

За заявлений позивачем період - з 03.03.2022 (початкова дата визначена позивачем у розрахунку) по 10.09.2022 (кінцева дата визначена позивачем у розрахунку), враховуючи розмір боргу, період прострочення за кожною накладною, дати та розмір часткових оплат, розмір облікових ставок НБУ у певному періоді прострочення, розмір пені складає 73 731,64грн.

У даній справі відповідач не подавав заяв про зменшення розміру нарахованих штрафних санкцій - пені та доказів у підтвердження існування обставин, що могли бути підставою для цього.

Отже, позов в частині стягнення 73 731,64грн пені підлягає задоволенню повністю.

Посилання відповідача на пропущення позивачем позовної давності за вимогами про стягнення пені є безпідставними, з урахуванням наступного.

Так, згідно ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч.1 ст.258 ЦК України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Пунктом 1 ч.2 цієї статті визначено, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За загальним правилом ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

В силу ч.ч.3,4 ст.267 ЦК України: позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідач, вказуючи, що позовна давність позивачем пропущена за вимогами про стягнення пені, посилається на те, що відповідний строк закінчився відповідно: щодо пені, нарахованої на борг за накладною від 15.02.2022 №29219, - 01.03.2023, а за накладною від 22.02.2022 №30755 - 08.03.2023.

Водночас, з такими твердженнями відповідача суд не погоджується, враховуючи наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», на всій території установлено карантин, який неодноразово продовжувалась численними постановами Кабінету Міністрів України.

Поряд з цим, до закінчення карантину Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, строк дії якого у подальшому неодноразово продовжувався відповідними Указами і триває на момент розгляду справи.

При цьому, п.12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України установлено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строк, визначений, зокрема, ст.258 цього Кодексу, продовжується на строк дії такого карантину.

Окрім того, у відповідності з п.19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Отже, позовна давність за вимогами про стягнення пені тривалістю в 1 рік продовжена на строк дії карантину, який тривав до 30.06.2023, а наразі такий строк зупинено на строк дії воєнного стану, що не закінчився на момент подання позовної заяви.

За таких обставин, відсутні підстави вважати, що у даній справі позовна давність позивачем пропущена за вимогами про стягнення пені. Отже, вимоги про стягнення пені в заявленому позивачем розмірі підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому, фактично у відповідній справі позивач сплатив судовий збір без врахування ч.3 ст.4 Закону України «Про судовий збір», в силу якої при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Так, як установлено ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до пп.1 п.2 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру сплачується судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Отже, враховуючи ціну позову у даній справі станом на момент звернення до суду - 1 048 432,42грн, а також подання позивачем позовної заяви в електронній формі, при поданні позовної заяви позивач мав сплатити судовий збір у розмірі 12 581,19грн /(403 050+176 585,18+34 634,66+434 162,58):100*1,5*0,8/, однак, фактично сплатив 15 726,49грн, тобто більше ніж встановлено на 3 145,30грн.

При цьому, ціна позову за результатами прийняття заяв про збільшення та зменшення позовних вимог склала 680 278,60грн, отже, судовий збір становить 8 163,34грн /(403 050+73 731,64+35 618,79+167 878,17):100*1,5*0,8/.

Враховуючи часткове задоволення заявлених позивачем вимог, в силу п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, витрати по оплаті позову судовим збором у розмірі 8 163,34грн підлягають відшкодуванню позивачу пропорційно розміру задоволених вимог, а саме у розмірі 8 161,53грн /(403 050+73 731,64+35 618,79+167 727,40): 100*1,5*0,8/.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Частиною 2 ст.7 Закону України «Про судовий збір» визначено, що у випадках, установлених п.1 ч.1 цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.

Отже, враховуючи наведене, позивач має право на повернення сплаченого судового збору у розмірі 7563,15грн (15726,49-8 163,34).

Однак, до прийняття рішення у справі клопотань про повернення судового збору позивач не подавав, тому відповідне питання судом не розглядається.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 129, 232-233, 237-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БРІС ПРОДЖЕКТ» (ідентифікаційний код 43989869; 07301, Київська обл., Вишгородський р-н., м.Вишгород, вул. Шкільна, буд. 23) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «РОМУС-ПОЛІГРАФ» (ідентифікаційний код 25551379; 79019, Львівська обл., м. Львів, вул. Хмельницького Б., буд. 119А) 403 050грн - основного боргу, 35 618,79грн - 3% річних, 167 727,40грн - втрат від інфляції, 73 731,64грн - пені, а також 8 161,53грн в рахунок часткового відшкодування витрат, понесених на оплату позову судовим збором.

3. Відмовити у задоволені позову в частині стягнення 150,77грн втрат від інфляції.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення у порядку, встановленому ст.257 ГПК України.

Повний текст рішення складено 17.04.2025.

Суддя А.Р. Ейвазова