Рішення

від 17.04.2025 по справі 911/316/25

ДЕСНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЧЕРНІГОВА

РІШЕННЯ

Іменем України

17 квітня 2025 року м. Чернігівсправа № 911/316/25

Господарський суд Чернігівської області у складі судді Кузьменко Т.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання) справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Маховик" (код ЄДРПОУ 40088054), вул. Благодатна, будинок 41А, м. Бровари, Київська область, 07401

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "АКБ МОНОЛІТ" (код ЄДРПОУ 38704177), вул. Остерська, будинок 51, м. Бобровиця, Чернігівська область, 17400

про стягнення 107 600,00 грн.

без виклику учасників справи;

Суть спору. Позиції учасників справи, їх заяви і клопотання та процесуальні дії суду щодо розгляду справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Маховик" звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АКБ МОНОЛІТ" про стягнення 107 600,00 грн заборгованості.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором № 133/09 від 07.09.2021 на виконання робіт з технічного обслуговування і ремонту спецтехніки, обладнання.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 27.01.2025 справу № 911/316/25 на підставі статей 30, 31 ГПК України передано за територіальною підсудністю до Господарського суду Чернігівської області, оскільки судом встановлено, що адреса місцезнаходження відповідача вул. Остерська, будинок 51, м. Бобровиця, Чернігівська область, 17400, отже відповідний спір підсудний Господарському суду Чернігівської області за територіальною підсудністю.

На підставі частини 3 статті 31 ГПК України матеріали справи № 911/316/25 супровідним листом № 02-02/911/316/25 від 05.02.2025 направлено до Господарського суду Чернігівської області.

Автоматизованою системою документообігу Господарського суду Чернігівської області від 10.02.2025 для розгляду справи визначено суддю Кузьменко Т.О.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 17.02.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, без проведення судового засідання, встановлено сторонам строки для подання відзиву на позові, відповіді на відзив, заперечень.

Ухвала суду від 17.02.2025 доставлена до електронних кабінетів сторін 17.02.2025 об 11:55, що підтверджується довідками про доставку електронного листа.

Отже, в розумінні ст. 242 ГПК України сторони належним чином повідомлені про розгляд справи в суді та обізнані про встановлені судом строки для подання відзиву, відповіді на відзив, заперечень.

Відповідач своїм правом на подання відзиву у визначений судом строк не скористався, відзиву на позов не надав, як і не надав жодних доказів у справі. Так само від відповідача не надходило клопотань (заяв) і щодо продовження встановленого судом процесуального строку для подання відзиву.

За загальними принципами здійснення судочинства, що також відображені у статтях 13, 14 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах диспозитивності та змагальності сторін.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Будь-яких інших заяв та клопотань від сторін не надходило.

За таких обставин, зважаючи на забезпечену можливість реалізації сторонами своїх процесуальних прав сторони у господарському процесі, у тому числі права на судовий захист, рішення приймається за наявними матеріалами справи на підставі частини 9 статті 165, частини 2 статті 178 ГПК України.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Як зазначає позивач у позовній заяві, 07.09.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «АКБ Моноліт» (далі - Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Маховик» (далі - Виконавець) укладено договір на виконання робіт з технічного обслуговування і ремонту спецтехніки № 133/09 (далі - Договір).

Відповідно до умов Договору;

п. 1.1. Виконавець зобов`язується виконати роботи з технічного обслуговування і ремонту спецтехніки, обладнання, їх складових частин (надалі - роботи), а Замовник зобов`язується прийняти і оплатити виконані роботи та надані Виконавцем запчастини та матеріали.

п. 1.2. Результатом робіт Договору є визначена в Дефектній відомості відремонтована та налагоджена спецтехніка, обладнання, її складові частини (надалі - спецтехніка), у відповідності з технічною документацією, вимогами до технічного стану і безпечної експлуатації спецтехніки, вимогами, стандартами та нормами, які ставляться до виконання робіт, передбачених Договором.

п. 2.1. Загальна ціна Договору становить ціну всіх робіт, виконаних Виконавцем за завданням Замовника протягом дії Договору, враховуючи ПДВ. Загальна ціна робіт по Договору включає в себе відшкодування всіх здійснених Виконавцем витрат, пов`язаних з виконанням робіт, в тому числі вартість матеріалів, наданих та використаних Виконавцем для виконання робіт та плату за виконану Виконавцем за Договором роботу.

п. 3.1. Оплата робіт за договором здійснюється замовником у гривні, шляхом перерахування передплати в розмірі 100% від попередньої оплати вартості робіт, зазначеної в Дефектній відомості, на рахунок, зазначений у рахунку-фактурі, після завершення робіт першого етапу, до початку виконання робіт другого етапу.

п. 4.3.3. У випадку, якщо Замовник та виконавець не дійшли згоди стосовно узгодження Дефектної відомості та Замовник не здійснив передплату, передбачену п.3.1. Договору, протягом 7 (семи) календарних днів з моменту направлення йому Дефектної відомості, Замовник зобов`язаний сплатити Виконавцю 100,00 (сто) гривень без ПДВ за кожен день зберігання спецтехніки в місці виконання робіт, починаючи з восьмого дня.

п. 4.4.1. Після завершення робіт другого етапу, Виконавець повідомляє про це Замовника. У випадку, якщо Замовник не забере спецтехніку з місця виконання робіт протягом 7 (семи) календарних днів з моменту направлення йому повідомлення про завершення робіт, Замовник зобов`язаний сплатити Виконавцю 100,00 (сто) гривень без ПДВ за кожен день зберігання спецтехніки в місці виконання робіт, починаючи з восьмого дня.

п. 5.1. У разі невиконання або неналежного виконання Договору винна Сторона відшкодовує іншій Стороні заподіяні збитки.

п. 5.8. При безпідставній затримці виконання передбачених Договором зобов`язань на строк більше 10 (десяти) робочих днів, інша Сторона має право в односторонньому порядку розірвати Договір, письмово повідомивши про це Сторону, що порушила Договір.

п. 10.1. Договір діє з моменту його укладення до 07.09.2022, але у будь-якому разі до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань.

п. 10.2. Цей Договір може бути достроково розірваний за ініціативою однієї зі Сторін за умови письмового попередження про це іншої сторони не раніше ніж за 14 (чотирнадцять) календарних днів до запланованої дати розірвання.

п. 10.3. У випадку дострокового розірвання Договору Сторони повинні провести кінцеві розрахунки, виходячи з отриманої передплати, куплених матеріалів та обсягів робіт, виконаних на дату розірвання Договору.

У матеріалах справи наявні документи: дефектна відомість б/д № 3773 на демонтаж-монтаж двигуна на суму 16000 грн, рахунок на оплату № 3773 від 07.09.2021 на суму 16000 грн, кредитове повідомлення від 08.09.2021 на сплату 16000 грн, податкова накладна №445 від 08.09.2021, № квитанція про прийняття податкової накладної № 1 від 24.09.2021, дефектна відомість б/д № 4147 на ремонт двигуна, рахунок на оплату № 4147 від 01.02.2022 на суму 223163,03 грн, кредитове повідомлення від 01.02.2022 на суму 223163,03 грн.

18.11.2024 позивач направив відповідачу претензію № 116/11 від 18.11.2024 з вимогою про сплату коштів за зберігання обладнання у відповідності до п. 4.3.3. Договору за період з 09.02.2022 по 18.11.2024.

У претензії позивач зазначив про те, що факт передачі обладнання в ремонт підтверджується передплатою Замовника, яку останній здійснив 01.02.2022 на підставі дефектної відомості № 4147 (п. 2 Дефектної відомості), тобто з моменту здійснення передплати за Договором обладнання Замовника знаходиться на зберіганні в ТОВ «Маховик».

В доказ направлення претензії позивачем надані накладна № 0740000104322 від 18.11.2024, фіскальний чек від 18.11.2024 та опис вкладення поштового відправлення № 0740000104322.

Відповідно до трекінгу поштового відправлення, рекомендований лист № 0740000104322 одержано адресатом 20.11.2024.

Відповідач відповіді на претензію не надав.

Докази сплати послуг зберігання у матеріалах справи відсутні.

Позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав відповідачем.

Нормативно-правове обґрунтування, оцінка доказів та висновки суду.

Згідно з частинами 1-3 статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

За своєю юридичною природою договір на виконання робіт з технічного обслуговування і ремонту спецтехніки № 133/09 від 07.09.2021 є договором підряду, який містить з-поміж інших елементи договору зберігання, тобто в розумінні статті 628 ЦК України є змішаним договором.

За приписами частини другої вказаної норми до відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Отже правовідносини між сторонами, що склалися в межах заявлених позовних вимог, регулюються положеннями законодавства про договір зберігання.

Відповідно до ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Договором зберігання, в якому зберігачем є особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності (професійний зберігач), може бути встановлений обов`язок зберігача зберігати річ, яка буде передана зберігачеві в майбутньому. Договір зберігання є публічним, якщо зберігання речей здійснюється суб`єктом підприємницької діяльності на складах (у камерах, приміщеннях) загального користування.

Згідно зі ст. 938 ЦК України зберігач зобов`язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.

Статтею 946 ЦК України встановлено, що плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання. Якщо зберігання припинилося достроково через обставини, за які зберігач не відповідає, він має право на пропорційну частину плати. Якщо поклажодавець після закінчення строку договору зберігання не забрав річ, він зобов`язаний внести плату за весь фактичний час її зберігання. Установчим документом юридичної особи або договором може бути передбачено безоплатне зберігання речі.

Як встановлено судом, позивач звертаючись до суду за захистом свого порушеного права, посилається на те, що відповідач не сплатив вартість зберігання обладнання за період з 09.02.2022 по 20.01.2025, що становить 107600 грн із розрахунку 100 грн/день.

Як підставу нарахування вартості зберігання позивач посилається на п. 4.3.3. Договору.

Дослідивши матеріали справи та надані позивачем докази, суд зазначає таке.

Положеннями статті 179 Господарського кодексу України (далі - ГК України) встановлено, що майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

Відповідно до статті 181 ГК України господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов`язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг. Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно зі ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до ст. 206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів. Правочини на виконання договору, укладеного в письмовій формі, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не суперечить договору або закону.

За приписами пункту 1 частини першої статті 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами.

Статтею 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Що ж стосується форми договору зберігання, то договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу. Договір зберігання, за яким зберігач зобов`язується прийняти річ на зберігання в майбутньому, має бути укладений у письмовій формі, незалежно від вартості речі, яка буде передана на зберігання. Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем (частина перша статті 937 ЦК України).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 27 листопада 2024 року у справі № 204/8017/17 виснувала, що відсутність підпису (чи його підроблення) сторони правочину, щодо якого передбачена обов`язкова письмова форма, за загальним правилом вказує на дефект його форми та за відсутності підтвердження волевиявлення сторони на його укладення свідчить про неукладеність такого правочину. Тобто йдеться не про дефект волевиявлення сторони, а про його цілковиту відсутність.

Відсутність підпису на письмовому правочині створює презумпцію відсутності волевиявлення сторони на виникнення, зміну чи припинення цивільних правовідносин, яка може бути спростована письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами, що підтверджують факт наявності волевиявлення на укладення правочину у сторони, яка заперечує проти цього. Натомість неспростування цієї презумпції свідчить про неукладеність договору, яка ґрунтується на положеннях абзацу першого частини першої статті 638 ЦК України - договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність.

Згідно зі статтею 13 вказаного Кодексу судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов`язані в процесуальній формі довести свою правоту: за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.

Передбачивши право учасникам спору на подання своїх доводів та підтверджуючих певні обставини доказів, законодавець встановлює й процесуальні обов`язки таких учасників шляхом визначення певного процесуального порядку реалізації відповідних прав, у разі недотримання яких без поважних причин настають відповідні негативні наслідки для такого учасника у вигляді неприйняття судом його аргументів, оскільки неподання відповідних доказів найчастіше пояснюється неналежною підготовкою сторони до розгляду справи.

За змістом статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18(пункт 41)). Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

Позивачем при зверненні до суду додано примірник Договору № 133/09 від 07.09.2021 на виконання робіт з технічного обслуговування і ремонту спецтехніки, обладнання.

Суд зауважує, що наданий примірник указаного Договору не містить підписів та печаток сторін.

Доказів укладення договору сторонами з використанням електронного підпису або шляхом накладення аналогу власноручного підпису уповноважених осіб товариств та відтиску печатки товариств, що відтворені засобами електронного копіювання, позивачем не надано.

Відтак суд позбавлений можливості підтвердити або спростувати факт укладення договору № 133/09 від 07.09.2021 саме сторонами у справі.

Крім того, жодних доказів укладення Договору зі зберігання у будь-який інший спосіб (вираження сторонами волевиявлення на його укладення, узгодження істотних умов, прийняття речі на зберігання або його виконання сторонами), що дозволяє встановити, що між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов (а саме, щодо предмету, ціни та строку дії договору) до матеріалів справи не надано.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що сторони за спірним правочином щодо зберігання обладнання не виявляли свою волю до його вчинення, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, а отже правочин зі зберігання є таким, що не вчинений, правовідносини за ним не виникли, а права та обов`язки за таким правочином особами не набуті.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

З огляду на зміст статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Стаття 76 даного Кодексу визначає, що належними доказами є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтями 78, 79 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними ніж докази, надані на її спростування.

На підставі статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінка доказів має свій зміст: визнання допустимості, належності, достовірності, вірогідності, достатності і взаємозв`язку всієї сукупності доказів.

Як зазначалось вище, суд процесуальним законом позбавлений права на збирання доказів у справі з власної ініціативи, що було б порушенням рівності прав учасників судового процесу.

Підсумовуючи викладене в контексті заявлених позивачем позовних вимог, дослідивши наявні матеріали справи, суд дійшов висновку, що вимоги останнього не підлягають задоволенню.

Розподіл судових витрат.

Статтею 129 ГПК України передбачено, що судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на те, що суд відмовив у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, судові витрати по сплаті судового збору в сумі 3028 грн покладаються на позивача.

Керуючись статтями 129, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

УХВАЛИВ:

1. У задоволенні позову відмовити.

2. Судові витрати покласти на позивача.

Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення Господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду згідно зі статтями 256, 257 Господарського процесуального кодексу України подається безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

З повним текстом рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою:http://reyestr.court.gov.ua/.

Суддя Т.О.Кузьменко