Рішення

від 17.04.2025 по справі 369/10569/23

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/10569/23

Провадження № 2/369/812/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.04.2025 м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Фінагеєвої І. О.,

при секретарі Маснюк А.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу № 369/10569/23 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Гатненської сільської ради Фастівського району Київської області, про визначення місця проживання дитини, -

ВСТАНОВИВ:

У липні 2023 року представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Куян Михайло Володимирович звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Гатненської сільської ради Фастівського району Київської області, про визначення місця проживання дитини.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 31 жовтня 2011 року комітетом Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області між Відповідачем та Позивачем зареєстрований шлюб. ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народилась спільна донька ОСОБА_3 , свідоцтво про народження серія НОМЕР_1 , видане виконавчим комітетом Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області. 30 листопада 2020 рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області шлюб між сторонами розірвано.

Після розірвання шлюбу, відповідно до протоколу засідання опікунської ради Гатненської сільської ради від 15 грудня 2020 року, та її висновку, визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_2 разом з матір`ю. Згідно, матеріалів протоколу висновку опікунською радою та встановлено, що ОСОБА_1 повною мірою виконує свої батьківські обов`язки. Характеристиками за місцем проживання, підтверджено, що остання, створює умови для всебічного розвитку дитини. Згідно акту оцінки потреб сім`ї Гатненської сільської ради від 09 грудня 2020 року дитина скаржиться на батька, що останній ображає маму.

При цьому, як зазначає представник позивача, після розлучення Відповідач, який проживає окремо, перестав приймати участь у вихованні доньки. Відповідач, не відвідує малолітню ОСОБА_4 , не утримує її (про що свідчить наявність заборгованості за аліменти більш ніж за півроку), не спілкується з нею навіть по телефону. Достовірно знаючи місце навчання дитини жодного разу не прибув до закладу освіти «Приватний загальноосвітній навчальний заклад «Мідгард» для того щоб дізнатись про стан навчання дитини, не цікавиться її станом здоров`я, та розвитку, не приймає участі у навчанні тобто ухиляється від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини.

Водночас, враховуючи, що на даний час, малолітня ОСОБА_4 не досягла 14 років, Позивач і Відповідач проживають окремо, між сторонами виникли спори щодо участі у вихованні дитини, її місця проживання та вартості і доцільності додаткових витрат на дитину покликаних її станом здоров`я. В досудовому порядку вказаний спір врегулювати не вдалося, у зв`язку з цим, згоди щодо вказаних питань між Сторонами не досягнуто.

Позивач на даний час винаймає квартиру і проживає там постійно в АДРЕСА_1 . Має задовільні умови життя та необхідні умови для проживання з нею дочки, що підтверджується актом обстеження умов проживання служби у справах дітей.

Позивач вважає, що місцем проживання ОСОБА_2 повинно бути визначено з матір`ю, тобто з нею, оскільки це сприятиме найбільшому розвитку дитини, як духовно так і фізично, відповідатиме саме її інтересам, надасть можливість спілкуватись з усіма членами сім`ї, зростати у безпечному, благонадійному, спокійному та стійкому середовищі.

До аналогічних висновків прийшла і служба у справах дітей та сім`ї Гатненської сільської ради у своєму висновку від 15 грудня 2020 року, наданому за результатами засідання опікунської ради. Службою враховано, що ОСОБА_2 потребує особливого догляду у зв`язку із станом свого здоров`я, що підтверджується відповідною довідкою № 321 про потребу дитини інваліда у домашньому догляді, а мати здатна і забезпечити достатній рівень догляду для неї, і робить це на протязі всього часу проживання окремо від батька. Мати має стабільний дохід, не зловживає алкогольними напоями, має позитивні характеристики та діє виключно в інтересах дитини з метою забезпечення її гармонійного розвитку.

За таких обставин, визначення місця проживання ОСОБА_2 з Позивачем спрятиме найбільшому розвитку дитини, як духовно так і фізично, відповідатиме саме інтересам малолітньої, надасть можливість зростати у безпечному, благонадійному, спокійному та стійкому середовищі.

Отже, на підставі викладеного, представник позивача просить суд визначити місце проживання неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з матір`ю ОСОБА_1 .

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 липня 2023 року провадження в справі було відкрито в порядку загального позовного провадження із призначенням підготовчого судового засідання.

Протокольною ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 червня 2024 року клопотання представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Куяна Михайла Володимировича про витребування доказів від 09 квітня 2024 року задоволено. Витребувано у Гатненської сільської ради Фастівського району Київської області висновок органу опіки та піклування про доцільність визначення місця проживання дитини з матір`ю.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 червня 2024 року закрито підготовче провадження та призначено цивільну справу до судового розгляду.

У судове засідання позивач та її представник не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Представник позивача надав суду заяву, в якій просив розгляд справи проводити без їх участі, позовну заяву підтримав та просив задовольнити.

У судове засідання відповідач та його представник не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки не повідомили. Відповідач на адресу суду відзиву на позовну заяву не подав. Причини неможливості подати відзив суду не повідомив. Будь-яких заяв, клопотань станом на час прийняття рішення до суду не надходило.

Представник третьої особи Служба у справах дітей та сім`ї Гатненської сільської ради Фастівського району Київської області у судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Будь-яких заяв, клопотань станом на час прийняття рішення до суду не надходило. На виконання вимоги суду надала Висновок про доцільність визначення проживання малолітньої дитини № 12/17 від 31 жовтня 2024 року.

У зв`язку з неявкою сторін в силу ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Згідно ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, доводи сторін, викладені в заявах по суті спору, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов такого висновку.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суд встановив, що 31 жовтня 2011 року комітетом Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб.

Відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 22 вересня 2014 року Виконавчим комітетом Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що 22 вересня 2014 року складено відповідний актовий запис № 61.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 листопада 2020 року у справі № 369/12579/20 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що зареєстрований 31 жовтня 2011 року Виконавчим комітетом Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області, про що складено відповідний актовий запис № 573 - розірвано.

Відповідно до висновку опікунської ради Виконавчого комітету Гатненської сільської ради від 15 грудня 2020 року щодо визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 , місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є територія її фактичного спільного проживання з матір`ю, ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно матеріалів опікунської ради Виконавчого комітету Гатненської сільської ради, ОСОБА_1 повною мірою виконує свої батьківські обов`язки. Характеристиками за місцем проживання, підтверджено, що остання, створює умови для всебічного розвитку дитини. Згідно акту оцінки потреб сім`ї Гатненської сільської ради від 09 грудня 2020 року дитина спокійна, потребує багато уваги, мати займається дитиною, крім того дівчинка скаржиться на батька, що останній ображає маму. Дитина має інвалідність.

ОСОБА_1 винаймає квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , та проживає там з малолітньою донькою ОСОБА_3 . Має задовільні умови життя та необхідні умови для проживання з нею дочки, що підтверджується актом обстеження житлово-побутових умов проживання, складеного 09 грудня 2020 року опікунською радою Гатненської сільської ради.

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , являється дитиною з інвалідністю з 23 липня 2019 року та потребує домашнього догляду з 23 липня 2020 року, що підтверджується копією Висновку ЛЛК № 965 та Довідкою № 321 про потребу дитини (дитини-інваліда) у домашньому догляді від 10 липня 2020 року.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 лютого 2023 року у справі № 369/10905/22 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів та додаткових витрат задоволено частково. Суд вирішив:

«Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 5000 грн. (п`ять тисяч грн.) та додаткові витрати в розмірі 1500 грн. (одна тисяча п`ятсот грн.) щомісячно, з подальшою індексацією відповідно до закону, до досягнення дитиною повноліття, починаючи з 03 листопада 2022 року.

Допустити негайне виконання рішення суду в межах суми платежу за один місяць.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені додаткові витрати на утримання дитини в розмірі 34 050 грн. (тридцять чотири тисячі п`ятдесят грн.).

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 9 000 грн. (дев`ять тисяч грн.).

Стягнути з ОСОБА_2 судовий збір в дохід держави у сумі 992,40 грн. (дев`ятсот дев`яносто дві грн. 40 коп.).

У задоволенні решти вимог відмовити.»

Відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів в межах виконавчого провадження № 71748485, ОСОБА_2 станом на 15 червня 2023 року має заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 45 500,00 грн.

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , здобуває середню освіту у Закладі освіти «Приватний загальноосвітній навчальний заклад «Мідгард», що підтверджується Договором про партнерство щодо розвитку та навчання особистості № 07.11/22/2-1, укладеного 07 листопада 2022 року між ОСОБА_1 та директором Закладу освіти «Приватний загальноосвітній навчальний заклад «Мідгард» Поповим О.А.

Відповідно до Висновку про доцільність визначення місця проживання малолітньої дитини, затвердженого рішенням виконавчого комітету Гатненської сільської ради № 12/17 від 31 жовтня 2024 року, враховуючи, що малолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає разом з матір`ю де для неї створені всі належні умови для виховання та гармонійного розвитку, Служба у справах дітей та сім`ї вважає доцільним визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з матір`ю, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Відповідно до частин 1, 2 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно зі ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Наведеною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

Для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітко визначену та дієву можливість оскаржити подію, яка, на її думку, порушує її права й охоронювані законом інтереси.

Згідно з положеннями ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, ст. 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Згідно з частинами 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Частиною 4 ст. 10 ЦПК України і ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності в такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторін. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам доказів не збирає.

Оцінюючи доводи позовної заяви, суд керується положеннями Конвенції про права дитини, Сімейного кодексу України, Законом України «Про охорону дитинства», а також іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з частинами 2, 8, 9 та 10 ст. 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

За змістом статей 18, 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У п. 1 ст. 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Відповідно до ч. 4 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

У ч. першій ст. 160 СК України передбачено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

У статті 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожна людина, яка законно перебуває на території будь-якої держави, в межах цієї території має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну. Здійснення цих прав не підлягає жодним обмеженням, за винятком тих, які запроваджуються згідно з законом і необхідні в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, з метою підтримання громадського порядку, запобігання злочинам, для захисту здоров`я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших людей.

Згідно зі ст. 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Відповідно до ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

У ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях стосовно дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Окрім прав батьків стосовно дітей, діти теж мають рівні права та обов`язки щодо батьків (ст. 142 СК України), у тому числі й на рівне виховання батьками. У § 54 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Olsson v. Sweden» (№ 2) від 27 листопада 1992 року, Серія A, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, ст. 8 Конвенції не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (рішення у справі «Johansen v. Norway» від 07 серпня 1996 року, § 78).

У рішенні ЄСПЛ від 11 липня 2017 року, заява № 2091/13 у справі «М. С. проти України», йдеться про визначення інтересів дитини, їх місця у взаємовідносинах між батьками. У згаданому рішенні ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі у міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.

Аналіз наведених норм права та змісту практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й передусім повинні бути визначені інтереси дитини у разі існування спору, а вже тільки потім - права батьків

Суд враховує те, що позивач просить суд визначити місце проживання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із нею, проте конкретної адреси не вказувала.

У постанові від 03 травня 2018 року у справі № 607/1091/16-ц Верховний Суд сформулював загальний висновок про те, що місце проживання малолітньої дитини з одним із батьків визначається або за місцем проживання матері чи батька, або за конкретною адресою.

У іншому абзаці постанови від 03 травня 2018 року у справі № 607/1091/16-ц вказано про те, що визначення місця проживання малолітньої дитини за конкретною адресою унеможливлює маніпуляції з боку того з батьків, з ким буде проживати дитина, зокрема проживати деінде, унаслідок чого батько дитини не матиме змоги брати участь у її вихованні. Висновок Верховного Суду в цій частині сформульовано відносно конкретних обставин справи № 607/1091/16-ц. Водночас, у спірних правовідносинах відповідачем не доведено, а суд на підставі матеріалів справи не встановив факт перешкоджання у побаченнях з дитиною з боку матері.

Суд наголошує на тому, що усталеним є підхід при вирішенні спорів про визначення місця проживання дитини, що суд вирішує з ким із батьків буде проживати дитина. Якщо спір також існує щодо визначення конкретної адреси проживання дитини, то суд вирішує спір і в цій частині.

Зазначення у резолютивній частині рішення суду про визначення місця проживання дитини з одним без батьків, без зазначення конкретної адреси, не суперечить усталеним підходам при вирішені цієї категорії спорів (за відсутності спору саме про адресу), адже є тотожним визначенню місця проживання дитини за місцем проживання одного з батьків, з ким суд ухвалює рішення про спільне проживання дитини.

Аналогічні висновки сформульовані Верховним Судом у постанові від 28 червня 2023 року у справі № 199/2898/22.

Надаючи оцінку доказам та обставинам справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 , виходячи з якнайкращих інтересів дитини. Зокрема, підтвердженням для такого висновку стала відсутність доказів у матеріалах справи на підтвердження того, що батько бере участь у житті, вихованні та утримуванні дитини після розірвання шлюбу. Водночас, докази у матеріалах справи дають підстави для висновку про те, що дитина проживає з матір`ю, яка повністю взяла на себе участь у забезпеченні життя та розвитку дитини.

Крім того, матеріали справи містять висновок Служби у справах дітей Гатненської сільської ради № 12/17 від 31 жовтня 2024 року, за змістом якого Служба у справах дітей та сім`ї вважає доцільним визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з матір`ю, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За подання позову ОСОБА_1 сплатила судовий збір на суму 1 073,60 грн., який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 48, 51, 76, 81, 141, 247, 258, 259, 263, 265, 268 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Гатненської сільської ради Фастівського району Київської області, про визначення місця проживання дитини, - задовольнити.

Визначити місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з її матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Стягнути зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 073 (одна тисяча сімдесят три) грн. 60 (шістдесят) коп.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Києво-Святошинський районний суд Київської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Інформація про позивача: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 .

Інформація про відповідача: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_2 .

Інформація про третю особу: Служба у справах дітей та сім`ї Гатненської сільської ради Фастівського району Київської області, код ЄДРПОУ: 04358508, місцезнаходження: 08160, Київська область, Фастівський район, с. Гатне, вул. Київська, 138.

Суддя: Інна ФІНАГЕЄВА