Постанова від 16.04.2025 по справі 203/143/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/541/25 Справа № 203/143/24 Суддя у 1-й інстанції - Ткаченко Н. В. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2025 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Агєєва О.В.,

суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П.,

за участю секретаря судового засідання Драгомерецької А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпро цивільну справу №203/143/24 за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Науково-дослідний та конструкторсько-технологічний інститут трубної промисловості ім. Я.Ю. Осади» про визнання незаконним наказу про призупинення дії трудового договору та його скасування, визнання незаконним наказу про звільнення та його скасування, поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 02 липня 2024 року, ухваленого у складі судді Ткаченко Н.В., -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулась до Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська з позовом до ДП «Науково-дослідний та конструкторсько-технологічний інститут трубної промисловості ім. Я.Ю. Осади» про визнання незаконним наказу про призупинення дії трудового договору та його скасування, визнання незаконним наказу про звільнення та скасування його, поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог, з урахуванням уточнень, позивач просила на те, що з 10 квітня 2019 року по 31 жовтня 2023 року працювала на посаді техніка в ДП «НДТІ». Згідно наказу від 31 жовтня 2023 року №41-к у зв`язку зі скороченням штату працівників її звільнено. Копію наказу про звільнення за п.1 ст.40 КЗпП України позивач не отримувала.

На вимогу позивача виплатити заробітну плату за час простою в період з 01 квітня 2022 року по дату звільнення, їй була видана копія наказу від 24 березня 2022 року №13-к «Про призупинення дії трудового договору», згідно якого трудовий договір був призупинений, а оплата праці не нараховувалася. Посилаючись на незаконність наказу від 24 березня 2022 року №13-к «Про призупинення дії трудового договору», позивачка зазначала, що у відповідача була відсутня сукупність умов для прийняття оскаржуваного наказу, оскільки вона бажала працювати та мала таку можливість, через те, що з початком військової агресії залишилась у місті Дніпрі, а відповідач не довів абсолютної неможливості надати їй роботу.

05 вересня 2023 року позивач отримала попередження від 01 вересня 2023 року про наступне звільнення 01 листопада 2023 року за п.1 ст.40 КЗпП України. Наказом від 31 жовтня 2023 року №41-к позивач була звільнена за п.1 ст.40 КЗпП України і їй була видана трудова книжка. Вважаючи, що відповідачем порушено вимоги ст.49-2 КЗпП України, а саме не дотримано двомісячного терміну попередження про майбутнє звільнення, а також відсутності обґрунтованих підстав для звільнення саме через скорочення штату, позивач вважала таке звільнення протиправним.

Просила визнати наказ ДП «НДТІ» від 24 березня 2022 року №13-к «Про призупинення дії трудового договору» в частині призупинення дії трудового договору ОСОБА_1 та наказ від 31 жовтня 2023 року №41-к про звільнення ОСОБА_1 за п.1 ст.40 КЗпП України незаконними та скасувати, поновити її на посаді техніка та стягнути середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 01 квітня 2022 року по 31 жовтня 2023 року у розмірі 138464 грн. 10 коп. та з 01 листопада 2023 року по день ухвалення рішення суду про поновлення на роботі.

Рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 02 липня 2024 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Не погодившись з зазначеним судовим рішенням в частині відмови у визнанні незаконним наказу про звільнення та його скасування, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність і необґрунтованість рішення суду просила його в зазначеній частині скасувати та ухвалити нове, яким визнати наказ ДП «Науково-дослідний та конструкторсько-технологічний інститут трубної промисловості ім. Я.Ю. Осади» від 31 жовтня 2023 року №41-к про звільнення ОСОБА_1 за п.1 ст.40 КЗпП України незаконними та скасувати його. Поновити ОСОБА_1 на посаді техніка ДП «Науково-дослідний та конструкторсько-технологічний інститут трубної промисловості ім. Я.Ю. Осади». Стягнути з ДП «Науково-дослідний та конструкторсько-технологічний інститут трубної промисловості ім. Я.Ю. Осади» на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 01 листопада 2023 року по день ухвалення рішення суду про поновлення на роботі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції було неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи; висновки суду не відповідають обставинам справи, а також судом порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи в оскарженій частині. Окрім цього, підставою відмови у задоволенні позову є пропущення строків звернення з позовом до суду, однак судом першої інстанції у задоволенні клопотання про поновлення строків для звернення до суду позивачці відмовлено.

ДП «Науково-дослідний та конструкторсько-технологічний інститут трубної промисловості ім. Я.Ю.Осади» через свого представника подав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому вважає, що апеляційна скарга є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, оскільки незнання позивачем своїх прав через байдужість, або небажання про це знати, не можуть розглядатися як поважна причина пропуску строку звернення до суду, а тому судом першої інстанції належним чином перевірив доводи та докази надані сторонами виніс законне рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Просив суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Представник позивача у судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити.

В судовому засіданні апеляційного суду представники відповідача заперечували проти доводів апеляційної скарги, просив відмовити у її задоволенні. Підтримали доводи відзиву.

Інші учасники справи в судове засідання апеляційного суду не з`явились, повідомлялись про дату, час та місце розгляду справи у встановленому законом порядку.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду було від 10.04.2025 було задоволено клопотання представника позивача адвоката Погрібняка О.М. про його участь в судовому засіданні в режимі відео конференції поза межами приміщення суду за допомогою програмного забезпечення «EasyCon». В ухвалі апеляційного суду представника позивача було попереджено, що ризики технічної неможливості участі в відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку тощо, несе учасник справи, який подав відповідну заяву.

До судового засідання 16 квітня 2025 року представник позивача не приєднався. Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з`явились в судове засідання, оскільки, відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників відповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги та відзиву, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підстав повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.

Судом встановлено, ОСОБА_1 10 квітня 2019 року була прийнята на посаду техніка Державного підприємства «Науково-дослідний та конструкторсько-технологічний інститут трубної промисловості ім. Я.Ю. Осади», що підтверджується записом №6 трудової книжки серія НОМЕР_1 та працювала на ділянці «КРИПП» лабораторії 244 відділення 24.

30 серпня 2023 року директором ДП «НДТІ» був виданий наказ №33 про скорочення чисельності працівників та внесення змін до штатного розпису, згідно якого виведено зі штатного розпису відділення 24 лабораторії 244 шляхом скорочення чисельності 7 штатних одиниць за посадою техніка 1 категорії та 1 штатної одиниці техніка.

В п.3 наказу зазначено про вручення, в тому числі й позивачці, повідомлення про наступне звільнення (ст.49-2 КЗпП України).

01 вересня 2023 року було винесено попередження про скорочення штату працівників щодо ОСОБА_1 з повідомленням про відсутність вакантних посад, які б могли бути запропоновані для подальшого працевлаштування. Попереджено, що у разі виникнення підходящої за кваліфікацією вакансії до закінчення двомісячного терміну попередження, посада буде запропонована.

Згідно поштового повідомлення позивач ОСОБА_1 отримала попередження 05 вересня 2023 року.

31 жовтня 2023 року був видано наказ №41-к про припинення трудового договору з ОСОБА_1 на підставі наказу від 30 серпня 2023 року №33 про скорочення чисельності працівників та повідомлення про заплановане вивільнення з 31 жовтня 2023 року.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в оскарженій частині, суд першої інстанції виходив з мотивів пропуску строку звернення до суду, а також відсутності належних, допустимих і достатніх доказів поважності пропуску строку на подачу позову в частині оскарження наказу від 31 жовтня 2023 року про звільнення та поновлення на роботі.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Гарантії працівників при незаконному звільненні з роботи та порушенні порядку їх звільнення з роботи визначені законодавцем у статті 235 КЗпП України.

Згідно з частиною першою статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

У статті 234 КЗпП України не передбачений перелік поважних причин для поновлення строку, їх поважність визначається судом в кожному випадку залежно від конкретних обставин. Як поважні причини пропуску строку, встановленого в частині першій статті 233 КЗпП України, мають кваліфікуватися ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.

У постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі №758/9773/15-ц зазначено, що установлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. Ці строки не перериваються і не зупиняються. Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки. Разом з тим, якщо строк звернення до суду, установлений статтею 233 КЗпП України, пропущено без поважних причин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском зазначеного строку.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, дійшов правильного висновку про пропуск позивачем встановленого статтею 233 КЗпП України строку звернення до суду і відсутності підстав для його поновлення. При цьому судом надано оцінку доводам позивача, на які вона посилалась як на підставу для поновлення строків звернення.

Доводи позивача про те, що копію наказу про звільнення від 31 жовтня 2023 року вона не отримувала, а лише ознайомилась з ним, суд відхиляє, оскільки матеріали справи містять докази про отримання саме позивачем оскаржуваного наказу, про що міститься її підпіс у особовій картці працівника (а.с.105 зв. бік).

З огляду на те, що позивачу було відомо про звільнення, приймаючи до уваги відсутність фактів, які б свідчили про існування перешкод для звернення до суду, та те, що ведення листування з відповідачем не може свідчити про існування об`єктивних перешкод для подання нею позову у визначений законодавством строк, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для поновлення пропущеного строку.

Поважними причинами пропуску строку є обставини, що позбавили особу можливості подати заяву у визначений законом строк, вони об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волі заявника і пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами, що унеможливили або суттєво ускладнили можливість своєчасного звернення до суду. Ці обставини мають бути підтверджені належними та допустимими доказами.

Під час розгляду цієї справи у суді першої інстанції позивач не навела поважних причин пропуску строку звернення до суду з відповідним позовом і не підтвердила належними та допустимими доказами їх наявність.

Подібні за змістом висновки містяться у постановах Верховного Суду від 29 червня 2021 року в справі № 588/1672/18 (провадження № 61-9199св20), від 30 червня 2021 року в справі № 706/397/18 (провадження № 61-20674св19).

Таким чином, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом із пропуском строку, передбаченого статтею 233 КЗпП України, а порушивши питання про його поновлення не навела поважних причин пропуску строку звернення до суду з відповідним позовом і не підтвердила належними та допустимими доказами їх наявність. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а зводяться до незгоди з судовим рішенням.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Викладене дає підстави для висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 02 липня 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Науково-дослідний та конструкторсько-технологічний інститут трубної промисловості ім. Я.Ю. Осади» про визнання незаконним наказу про призупинення дії трудового договору та його скасування, визнання незаконним наказу про звільнення та його скасування, поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя О.В. Агєєв

Судді: А.В. Гапонов

Л.П. Никифоряк

Повне судове рішення складено 16.04.2025р.

Головуючий суддя О.В. Агєєв