Рішення

від 16.04.2025 по справі 640/7741/21

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2025 року Справа № 640/7741/21 Провадження №ЗП/280/73/25 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Батрак І.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1

про визнання бездіяльності протиправною, стягнення грошової компенсації та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (далі ВЧ НОМЕР_1 , відповідач), в якій позивач просить суд:

визнати бездіяльність відповідача щодо не зазначення у наказі командира військової частини від 07.11.2020 №212 належних до виплати позивачу грошових компенсацій за невикористані дні додаткових соціальних відпусток у 2016-2020 роках (як одинокий матері) неправомірними;

стягнути з відповідача на користь позивача грошову компенсацію за всі дні невикористаної додаткових соціальних відпусток у 2016-2020 роках, як одинокий матері, у сумі 28555,00 грн (двадцять вісім тисяч п`ятсот п`ятдесят п`ять), без утримання із зазначеної суми податку з доходів фізичних осіб та військового збору;

зобов`язати відповідача розрахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток (з 07.11.2020 по день фактичного зарахування коштів на картковий рахунок) з розрахунку 571,1 грн./день за весь час затримки належних виплат при звільненні.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що проходила військову службу у ВЧ НОМЕР_1 , однак відповідачем при звільненні всупереч вимогам ст. 19 Закону України «Про відпустки» не нараховано та не виплачено позивачу на день виключення із списків військової частини належної до виплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткових соціальних відпусток у 2016-2020 роках (як одинокий матері). Позивач стверджує, що бездіяльність відповідача щодо не зазначення у наказі командира військової частини від 07.11.2020 №212 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки у 2016-2020 роках, порушує її конституційне право на соціальний захист.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.04.2021 відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами в порядку, визначеному ст. 262 КАС України.

Відповідач позов не визнав, 01.06.2021 надав до суду відзив на позовну заяву, у якому вказує, що військовослужбовці за певних умов мають право на додаткові відпустки зі збереженням грошового забезпечення. Використання такого права гарантується безпосередньо під час вибуття особи у відпустку або шляхом компенсації невикористаної відпустки за відповідний рік. Разом з тим, в особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» припиняється. Зауважив, що грошова компенсація як соціальна гарантія може бути виплачена у разі наявності відповідного права на відпустки. Стверджує, що позивач не набув відповідного права на отримання грошової компенсації за не отриману додаткову відпустку, оскільки ч. 19 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» припинено надання військовослужбовцям додаткової відпустки. На підставі вищевикладеного, просить відмовити ОСОБА_1 у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.

Ухвалою судді Запорізького окружного адміністративного суду від 17.02.2025 справу №640/7741/21 (ЗП/280/73/25) прийнято до свого провадження, продовжено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні) в порядку, визначеному ст. 262 КАС України.

Враховуючи приписи ч. 5 ст. 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).

Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.

ОСОБА_1 проходила військову службу у ВЧ НОМЕР_1 .

Позивач має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 , видане 11.05.2018 Адміністрацією Державної спеціальної служби транспорту.

14.09.2020 позивач звернулась до командира військової частини із рапортом (вх. №427-р), в якому просила виплатити грошову компенсацію за 2016-2020 роки додаткової оплачуваної відпустки, як одинокій матері, відповідно до ст. 19 Закону України «Про відпустки». До рапорту позивачем додано довідку Управління праці та соціального захисту населення Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області від 22.04.2008 №368.

Наказом голови Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту (по особовому складу) від 27.10.2020 №16/РС прапорщика ОСОБА_1 , старшого спеціаліста служби охорони державної таємниці 195 бази забезпечення та охорони Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту звільнено у запас Збройних Сил України за пп. «ґ» п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (через сімейні обставини військовослужбовці-жінки, які мають дитину віком до 18 років).

Відповідно до наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 06.11.2020 №212 позивача виключено зі списку особового складу та усіх видів забезпечення з 07.11.2020. Вислуга років на військовій службі: календарна - 19 років 4 місяці, пільгова 05 місяців 14 днів.

Позивач вважає, що на день виключення із списків військової частини відповідачем їй протиправно не нараховано та не виплачено грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як одинокій матері, за час проходження військової служби у 2016-2020 роках.

Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 45 Конституції України передбачено, що кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.

Положеннями Закону України «Про відпустки» №504/96-ВР від 15.11.1996 (далі - Закон №504/96-ВР) передбачені державні гарантії права на відпустки, умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

Відповідно до приписів ст. 4 Закону №504/96-ВР установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону).

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону №504/96-ВР одному з батьків, які мають двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або які усиновили дитину, матері (батьку) особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України).

Відповідно до п. 8, 14, 17-19, 21 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України «Про відпустки2 або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

В особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені п. 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

У разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв`язку з настанням періодів, передбачених п. 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об`єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об`єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів.

При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII та «Про оборону України» від 06.12.1991 №1932-XII.

Відповідно до абз. 5 ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Норми Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняють право військовослужбовця на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.

Суд вважає, що доводи відповідача про відсутність у позивача права на отримання компенсації за невикористані відпустки як одинокій матері у зв`язку з особливим періодом, є необґрунтованими, оскільки наведені правові положення не стосуються питань компенсації невикористаних відпусток.

Як вбачається зі змісту абз. 3 п. 14 статті 10-1 Закону №2011-XII, у разі невикористання військовослужбовцями до часу звільнення щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки.

Таким чином, вказана норма передбачає не право роботодавця нарахувати або не нарахувати компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки, а його обов`язок нарахувати і виплатити їх, а тому на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу військової частини відповідачем протиправно не було проведено повного розрахунку в частині виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як одинокій матері за період з 2016 року по 2020 рік.

Як встановлено з матеріалів справи, ОСОБА_1 має сина ОСОБА_2 , 2007 р.н. та перебуває на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області як особа, якій призначена допомога одинокій матері.

На час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої ст. 19 Закону №504/96-ВР.

Припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Зазначений висновок узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною в рішенні від 16.05.2019 по зразковій справі № 620/4218/18 (постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 рішення від 16.05.2019 залишено без змін).

Відповідно ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про те, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як одинокій матері тривалістю 10 календарних днів щорічно за період з 2016 року по 2020 рік включно.

Щодо обраного способу захисту порушеного права.

Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правового захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Разом з цим, суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При цьому, адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов`язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, частина 4 статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Аналіз зазначених норм, у їх взаємозв`язку зі статей 2, 5 КАС України, свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача, що зумовлює необхідність їх відновлення належним способом у тій мірі, у якій вони порушені. Зміст вимог адміністративного позову, як і, відповідно, зміст постанови, має виходити з потреби захисту саме порушених прав, свобод та інтересів у цій сфері.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача грошову компенсацію за всі дні невикористаної додаткових соціальних відпусток у 2016-2020 роках, як одинокий матері, у сумі 28555,00 грн, суд зазначає, що здійснення перерахунку та обчислення позивачу компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як одинокій матері відноситься до виключних (дискреційних) повноважень відповідача, такий розрахунок відповідачем ще не проводився у зв`язку з чим суд не може перебирати на себе повноваження ВЧ НОМЕР_1 при здійсненні обрахунку належної позивачу компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як одинокій матері, а тому вказана частина вимог не підлягає задоволенню.

Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку, що належним способом захисту прав позивача є зобов`язання ВЧ НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як одинокій матері тривалістю 10 календарних днів щорічно за період з 2016 року по 2020 рік включно.

Стосовно позовної вимоги про зобов`язання відповідача розрахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток (з 07.11.2020 по день фактичного зарахування коштів на картковий рахунок) з розрахунку 571,1 грн./день за весь час затримки належних виплат при звільненні, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено ст. 117 Кодексу законів про працю України, згідно з якою в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Суд зазначає, що для задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку (компенсації) за весь час затримки розрахунку при звільненні необхідно точно визначити період такої затримки та дату остаточного розрахунку.

При цьому, для точного визначення періоду затримки розрахунку при звільненні необхідно встановити день фактичного розрахунку як кінцеву дату нарахування середнього заробітку за весь час затримки всіх виплат при звільненні.

Отже, можливість задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні перебуває у залежності від проведення фактичного розрахунку. Не встановивши конкретну дату повного розрахунку, суд позбавлений можливості достеменно встановити період затримки, та, як наслідок, і розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Проаналізувавши положення ст.ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України, Конституційний Суд України у рішенні від 22.02.2012 у справі №1-5/2012 за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень ст. 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями ст.ст. 117, 237 цього Кодексу зазначив, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Невиплата власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум і вимога звільненого працівника щодо їх виплати є трудовим спором між цими учасниками трудових правовідносин.

Суд зауважує, що оскільки компенсація за невикористані дні додаткової відпустки позивачу як одинокій матері ще не проводилася, то позовні вимоги у вказаній частині є передчасними, а тому позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Частиною 1 ст. 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до ст. 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (ч. 1 ст. 143 КАС України).

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі Закону України «Про судовий збір» з відповідача судові витрати у відповідності до ст. 139 КАС України не стягуються.

Керуючись статтями 241, 243-246, 250 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання бездіяльності протиправною, стягнення грошової компенсації та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військова частина НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як одинокій матері за період з 2016 року по 2020 рік включно.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як одинокій матері за період з 2016 року по 2020 рік включно.

В решті позовних вимог відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя І.В. Батрак