Постанова від 17.04.2025 по справі 280/10555/24

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

17 квітня 2025 року м. Дніпросправа № 280/10555/24

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Семененка Я.В. (доповідач),

суддів: Бишевської Н.А., Добродняк І.Ю.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 21 січня 2025 року (суддя Л.Я. Максименко) у справі № 280/10555/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, у якому просив:

- визнати протиправною відмову суб`єкта владних повноважень Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України у звільненні старшого солдата за контрактом, старшого водія 2-го гранатометного відділення гранатометного взводу роти вогневої підтримки НОМЕР_2 батальйону оперативного призначення ВЧ НОМЕР_1 НГУ, ОСОБА_1 , відповідно до абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (у редакції від 19.05.2024) за сімейними обставинами - через необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я;

- зобов`язати суб`єкта владних повноважень Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України звільнити з військової служби старшого солдата за контрактом, старшого водія 2-го гранатометного відділення гранатометного взводу роти вогневої підтримки НОМЕР_2 батальйону оперативного призначення ВЧ НОМЕР_1 НГУ, ОСОБА_1 , відповідно до абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (у редакції від 19.05.2024 р.) за сімейними обставинами - через необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є військовослужбовцем за контрактом і проходить військову службу у ВЧ НОМЕР_1 НГУ. Позивач вказує, що має право та бажає звільнитися з військової служби через сімейні обставини, а саме наявність матері - особи з інвалідністю ІІ групи, яка потребує постійного догляду. З метою звільнення з військової

служби, 05.10.2024 року на адресу ВЧ НОМЕР_1 НГУ позивач засобами поштового зв`язку направив рапорт про звільнення через сімейні обставини, проте отримав протиправну відмову в задоволенні рапорту.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 21 січня 2025 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Судом першої інстанції зазначено, що розглядаючи рапорт позивача, відповідач мав враховувати вимоги Інструкції №170, якою передбачено, що для звільнення з військової служби з підстави, вказаної позивачем, одним із документів, які додаються до рапорту є акт обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформації про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затверджений керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки, який серед наданих позивачем документів відсутній.

Суд вважав, що правових підстав для звільнення позивача з військової служби на підставі рапорту від 05.10.2024 у відповідача не було, оскільки позивачем не надано відповідачу всіх належних доказів на підтвердження підстав для звільнення з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини відповідно до абзацу 12 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-ХІІ.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення адміністративного позову.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, скаржник вказує, що відмовляючи в задоволенні рапорту, відповідач не вказував про необхідність надання акту, передбаченого Інструкцією №170. Вважає, що норми Закону №2232 не передбачають подання позивачем такого акту. Вважає, що до спірних правовідносин Інструкція №170 не застосовується. Звертає увагу, що разом із рапортом позивач надав достатній перелік документів, що підтверджують його право на звільнення згідно ст. 26 Закону №2232.

Адміністративна справа розглянута апеляційним судом відповідно до ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, правову оцінку досліджених судом доказів по справі, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.

Встановлені обставини справи свідчать про те, що позивач проходить військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України.

05.10.2024 позивач звернувся з рапортом до командира військової частини про звільнення з військової служби відповідно до підпункту «г», пункту 3 частини 5 та абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" у зв`язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, а саме матері ОСОБА_2 .

Листом Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 04.11.2024 повідомлено, що за результатами розгляду було прийнято рішення про відмову у звільненні з військової служби. Вказано, що подана разом з рапортом довідка до акту огляду медико-соціальної експертної комісії від 21.06.2024 за серії 12 ААГ № 825245, на ім`я ОСОБА_2 , не містить рекомендації, щодо необхідності здійснювати постійний догляд за даною особою. До того ж, до рапорту не додано документу, яким підтверджено відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення ОСОБА_2 , які можуть здійснювати такий догляд, а також не долучено жодного документу, з якого б вбачалось, що саме позивач здійснюєте такий догляд. Зважаючи на викладене, відсутні підстави для звільнення позивача з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4, абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону.

Вважаючи протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Переглядаючи рішення суду в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів виходить із такого.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Згідно із частиною першою статті 2 цього Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом.

Частиною першою статті 3 Закону № 2232-XII визначено, що правовою основою військового обов`язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України «Про оборону України», «Про Збройні Сили України», «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов`язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який діє до тепер.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

За змістом підпункту «г» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-XII контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби під час проведення мобілізації та дії воєнного стану через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Відповідно до абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII військовослужбовці звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин на підставі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Зі змісту матеріалів справи вбачається, що 05.10.2024 позивач звернувся з рапортом до командира військової частини про звільнення з військової служби відповідно до підпункту «г» пункту 3 частини 5 та абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 № 2232-XII у зв`язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків, а саме матері ОСОБА_2 .

В свою чергу, листом Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 04.11.2024 повідомлено, що позивачу відмовлено у звільненні з військової служби.

Так, відповідач зазначив, що подана позивачем разом з рапортом довідка до акту огляду медико-соціальної експертної комісії від 21.06.2024 за серії 12 ААГ № 825245, на ім`я ОСОБА_2 , не містить рекомендації, щодо необхідності здійснювати постійний догляд за даною особою. Поданий разом з рапортом про звільнення висновок ЛКК, виданий ТОВ «Клініка сімейної медицини» від 01.10.20204 №0032 та висновок ЛКК КНП «Дніпровського центру первинної медико-санітарної допомоги №12» Дніпровської міської ради не є належним підтверджуючим документом для звільнення з військової служби. До того ж, до рапорту не додано документу, яким підтверджено відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення ОСОБА_2 , які можуть здійснювати такий догляд, а також не долучено жодного документу, з якого б вбачалось, що саме позивач здійснюєте такий догляд. Відтак, відповідач вважав, що відсутні підстави для звільнення позивача з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4, абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону.

Підпункт «г» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-XII визначає два документи альтернативно для підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за особою, або висновок медико-соціальної експертної комісії, або ЛКК закладу охорони здоров`я.

Колегія суддів звертає увагу, що ЛКК закладу охорони здоров`я мають право приймати, зокрема: 1) висновок або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - до досягнення дитиною 16-річного віку; 2) висновок про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою № 080-4/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг; 3) висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціального послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою №080-2/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг; 4) висновок щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу за формою бланка, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров`я України від 31.07.2013 № 667.

Отже, необхідність постійного стороннього догляду за хворим (матір`ю) може підтверджуватися відповідним медичним висновком ЛКК за формою, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров`я України від 31.07.2013 № 667.

Такий правовий підхід відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 21.02.2024 у справі №120/1909/23, від 21.02.2024 у справі № 120/1909/23.

Зі змісту матеріалів справи вбачається та відповідачем не заперечується, що позивачем разом із рапортом про звільнення з військової служби подано відповідачу висновок ЛКК від 29.07.2024 Комунального некомерційного підприємства «Дніпровський центр первинної медико-санітарної допомоги №12» Дніпровської міської ради та висновок ЛКК від 01.10.2024 №0032 ТОВ «Клініка сімейної медицини».

Проте, колегія суддів встановила, що вищезгадані висновки ЛКК від 29.07.2024 та від 01.10.2024 не є саме висновками ЛКК щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу за формою, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров`я України від 31.07.2013 № 667.

Таким чином, відповідач обґрунтовано вважав, що надані позивачем висновки ЛКК від 29.07.2024 та від 01.10.2024 не є належним підтверджуючим документом для звільнення з військової служби, адже вони не підтверджують необхідність саме постійного стороннього догляду за хворим (матір`ю позивача).

Відтак, колегія суддів відхиляє доводи скаржника про те, що він надав відповідачу достатній перелік документів, які підтверджують його право на звільнення з військової служби згідно пп.«г» п. 3 ч.5 та абз. 13 п.3 ч.12 ст. 26 Закону №2232.

Отже, відповідач правомірно відмовив позивачу у звільненні з військової служби через відсутність підстав, визначених пп. «г» п. 3 ч.5 та абз. 13 п.3 ч.12 ст. 26 Закону №2232.

Апеляційний суд також зазначає, що до спірних правовідносин не застосовуються приписи Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, що затверджена наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170, оскільки ця інструкція визначає механізм реалізації та порядок організації лише у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153, а позивач проходить військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 саме Національної гвардії України.

Приписи ч.6 ст.7 КАС України також свідчать про неможливість застосуванням до спірних правовідносин вищевказаної Інструкції №170.

Однак, неможливість застосуванням до спірних правовідносин приписів Інструкції №170 не спростовує правомірність відмови позивачу у звільненні з військової служби через відсутність підстав, визначених пп. «г» п. 3 ч.5 та абз. 13 п.3 ч.12 ст. 26 Закону №2232.

Згідно із ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 241-245, 250, 315, 316, 321, 322, 327, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 21 січня 2025 року у справі № 280/10555/24 - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки, передбачені ст.ст.328, 329 КАС України.

Повний текст постанови складено 17.04.2025

Головуючий - суддяЯ.В. Семененко

суддяН.А. Бишевська

суддяІ.Ю. Добродняк