Постанова

від 16.04.2025 по справі 320/22479/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/22479/23 Суддя (судді) першої інстанції: Горобцова Я.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2025 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Чаку Є.В.,

суддів: Єгорової Н.М., Коротких А.Ю.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у місті Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2024 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будметалінжиніринг» до Головного управління ДПС у місті Києві про визнання протиправними та скасування рішень,-

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Будметалінжиніринг» звернулося до суду з позовом до Головного управління ДПС у м.Києві про визнання протиправним та скасування прийнятого відповідачем податкового повідомлення-рішення від 11 травня 2023 року № 32850410, податкової вимоги № 0015841-1303-2615 та рішення про опис майна у податкову заставу № 0015841-1303-2615.

Київський окружний адміністративний суд рішенням від 10 грудня 2024 року задовольнив позов.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову. На думку апелянта, зазначене рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного (в порядку письмового) позовного провадження, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Як встановлено судом першої інстанції, Головним управлінням ДПС у м.Києві було проведено камеральну перевірку уточнюючої податкової декларації з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, які є власниками об`єктів нерухомості ТОВ «Будметалінжиніринг» за 2022 рік.

Результати перевірки оформлені Актом від 21 квітня 2023 року №29867/ЖБ/26-15-04-10-03/38322251, у висновках якого зазначено, що сума зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (КБК 18010400) задекларована ТОВ «Будметалінжиніринг» (податковий номер 38322251) на 2022 рік в уточнюючій податковій декларації (реєстраційний № 9310318440 від 06 квітня 2023 року) з додатком, нижча від обчисленої за результатами камеральної перевірки.

На підставі висновків Акті перевірки контролюючими органом було прийнято податкове повідомлення-рішення від 11 травня 2023 року № 328530410, яким позивачу було донараховано зобов`язання в сумі 621 217, 19 грн, з яких 496 973, 75 грн - податкове зобов`язання, 124 243, 44 грн - штрафні (фінансові) санкції.

16 червня 2023 року ГУ ДПС у м. Києві винесено податкову вимогу № 0015841-1303-2615, якою сума заборгованості позивача визначена на рівні 124 243, 44 грн. та прийнято рішення № 0015841-1303-2615 про опис майна ТОВ «Будметалінжиніринг» у податкову заставу.

Не погоджуючись з вказаними податковим повідомленням-рішенням, податковою вимогою та рішенням про опис майна, позивач звернувся до суду із позовом.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статті 269 Податкового кодексу України платниками плати за землю є, зокрема, платники орендної плати - землекористувачі (орендарі) земельних ділянок державної та комунальної власності на умовах оренди.

У підпункті 270.1.2 пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу України передбачено, що об`єктами оподаткування платою за землю є об`єкти оподаткування орендною платою - земельні ділянки державної та комунальної власності, надані в користування на умовах оренди.

Статтею 285 Податкового кодексу України визначено, що базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік.

Базовий податковий (звітний) рік починається 1 січня і закінчується 31 грудня того ж року (для новостворених підприємств та організацій, а також у зв`язку із набуттям права власності та/або користування на нові земельні ділянки може бути меншим 12 місяців).

Згідно п. 286.2 статті 286 ПК України платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму плати за землю щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають до відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов`язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, а надалі такий витяг подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.

Податкове зобов`язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця (п. 287.3 статті 287 ПК України).

Згідно статті 288 ПК України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Податковий період, порядок обчислення орендної плати, строк сплати та порядок її зарахування до бюджетів застосовується відповідно до вимог статей 285-287 цього розділу.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 "Про введення воєнного стану в Україні", який затверджено Законом України № 2102-ІХ від 24.02.2022, постановлено ввести в Україні воєнний стан з 05 год 30 хв 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Указом Президента України №133/2022 від 14.03.2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", який затверджено Законом України № 2119-ІХ від 15.03.2022, постановлено продовжити строк дії воєнного стану в Україні з 05 год 30 хв 26 березня 2022 року строком на 30 діб.

Указом Президента України від 17.05.2022 № 341/2022, який затверджений Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 22.05.2022 № 2263-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.

В подальшому період воєнного стану продовжувався і триває на момент розгляду справи судом апеляційної інстанції.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України Верховною Радою України 15.03.2022 був прийнятий Закон України № 2120-ІХ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану", яким пункт 69 підрозділу 10 розділу ХХ "Перехідні положення" ПК України був доповнений, зокрема, підпунктом 69.14 такого змісту:

"Тимчасово, на період з 1 березня 2022 року по 31 грудня року, наступного за роком, у якому припинено або скасовано воєнний, надзвичайний стан, не нараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки (земельні частки (паї), що розташовані на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії, або на територіях, тимчасово окупованих збройними формуваннями російської федерації, та перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних або юридичних осіб, а також за земельні ділянки (земельні частки (паї), визначені обласними військовими адміністраціями як засмічені вибухонебезпечними предметами та/або на яких наявні фортифікаційні споруди.

Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих збройними формуваннями російської федерації, визначається Кабінетом Міністрів України".

Пунктом 4 цього Закону Кабінету Міністрів України доручено невідкладно забезпечити перегляд та приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.

Аналіз підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ "Перехідні положення" ПК України дозволяє зробити висновок про те, що не підлягає нарахуванню та сплаті до бюджету плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності):

1) за земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних або юридичних осіб та:

- розташовані на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії, або

- на територіях, тимчасово окупованих збройними формуваннями Російської Федерації;

2) за земельні ділянки (земельні частки (паї), визначені обласними військовими адміністраціями як засмічені вибухонебезпечними предметами та/або на яких наявні фортифікаційні споруди.

При цьому для застосування вказаної пільги тривалість ведення бойових дій на відповідній території не має правового значення.

Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію. В протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності належного правового регулювання покладаються саме на державу.

Відсутність в Україні визначеного Кабінетом Міністрів України переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих збройними формуваннями російської федерації, що стала наслідком бездіяльності Уряду, не може ставитись в провину особі, оскільки невизначення порядку виконання законодавчо закріплених норм не може призводити до порушення чи обмеження прав громадян чи юридичних осіб, які наділені такими правами.

Колегія суддів враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішеннях у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincovd and Pine v. The Czech Republic), "Ґаші проти Хорватії" (Gashiv. Croatia), "Трго проти Хорватії" (Trgo v. Croatia) щодо застосування принципу "належного урядування", згідно якого державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Оскільки саме держава не виконала свій обов`язок запровадити внутрішню процедуру та визначити перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих збройними формуваннями рф, що сприяло б юридичній визначеності у спірних правовідносинах, суд вважає, що негативні наслідки вказаної бездіяльності мають покладатися саме на державу. У свою чергу, така бездіяльність Уряду має прямий вплив на майнові права позивача у вигляді необхідності сплати орендної плати, до моменту уточнення податкових зобов`язань.

Факт ведення з 24 лютого 2022 року на території міста Києва та Київської області бойових дій є загальновідомим.

Відповідно до частини третьої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Загальновідомість вказаних обставин, у свою чергу, надавала позивачу право на застосування податкової пільги, передбаченої підпунктом 69.14 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ "Перехідні положення" ПК України, незалежно від того, визначений Кабінетом Міністрів України відповідний перелік територій чи ні.

06 грудня 2022 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 1364 "Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією", в пункті 1 якої встановлено, що перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій за формою згідно з додатком за погодженням з Міністерством оборони з урахуванням пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій.

22.12.2022 Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України було прийнято наказ № 309, яким затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією.

Згідно цього Переліку з 24 лютого 2022 року по 30 квітня 2022 року вся територія міста Києва визнається територією, на якій велися бойові дії.

Вказаний Перелік підтверджує правомірність позиції позивача про те, що на території міста Києва велися бойові дії, що, як наслідок, звільняє позивача від обов`язку по нарахуванню та сплаті до бюджету орендної плати за земельні ділянки, розташовані на такій території, та надає право на коригування податкових зобов`язань шляхом подання уточнюючої звітності.

Крім того, рішенням Київської міської ради від 09 грудня 2021 року № 3704/3745 "Про бюджет міста Києва на 2022 рік" були установлені мінімальні розміри орендної плати за земельні ділянки комунальної власності міської територіальної громади міста Києва.

13 вересня 2022 року Київська міська рада своїм рішенням №5449/5490 внесла зміни до рішення Київради від 09 грудня 2021 року № 3704/3745 "Про бюджет міста Києва на 2022 рік", встановивши, що з 01 березня 2022 року по 31 травня 2022 року застосовується ставка орендної плати за земельні ділянки комунальної власності територіальної громади міста Києва (у відсотках від нормативної грошової оцінки) в розмірі 0 відсотка.

Верховний Суд у своїй постанові від 02.08.2022 по справі № 813/567/18 висловив позицію, що Податковий кодекс України закріплює мінімальний розмір орендної плати за землю, а не будь-які заборони чи обмеження щодо застосування органами місцевого самоврядування пільги з такої орендної плати.

Колегія суддів зазначає, що податкове законодавство України ґрунтується, зокрема, на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу (пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 ПК України).

Згідно статті 73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов`язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об`єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

Фактично вищевказаним рішенням Київська міська рада надала юридичним та фізичним особам пільгу з орендної плати за землю комунальної власності територіальної громади міста Києва на період з 01 березня 2022 року по 31 травня 2022 року.

З матеріалів справи вбачається, що 02 лютого 2022 року позивачем подано до контролюючого органу звітну податкову декларацію з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2022 рік, в якій самостійно визначено податкове зобов`язання за звітний період у сумі 596 368, 50 грн (по 149 092, 13 грн за 1-3 квартали та 149 092, 11 за 4 квартал 2022 року).

06 квітня 2023 року позивачем подано уточнюючу податкову декларацію з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в якій самостійно суму податкового зобов`язання за 1 квартал 2022 року до 99 394, 75 грн та нараховано до зменшення 496 973, 75 грн, з яких 49 697, 38 грн за 1 квартал, 149 092, 13 грн за 2, 3 квартал та 149 092, 11 грн за 4 квартал 2022 року.

Проте відповідач визнав безпідставним заниження позивачем розміру податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за період на суму 496 973, 75 грн, на підставі чого оскаржуваним рішенням збільшив податкове зобов`язання позивача на таку суму та додатково застосував штрафні санкції у розмірі 124 243, 44 грн.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення було прийнято контролюючим органом частково безпідставно та необґрунтовано, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, що призвело до настання для позивача негативних наслідків у вигляді встановлення додаткового тягаря зі сплати податку з нерухомого майна, відмінного від земельної ділянки за період з 01 березня 2022 року по 31 травня 2022 року.

Водночас контролюючим органом правомірно донараховано податкових зобов`язань позивачу за період з 31 травня 2022 року по 31 грудня 2022 року, що не заперечується позивачем. Разом з тим, оскільки з наявних матеріалів справи неможливо встановити пропорційність встановлення відповідачем такого заниження позивачем свого грошового зобов`язання зі сплати податку з нерухомого майна, відмінного від земельної ділянки в залежності від вчинених останнім порушень податкового законодавства, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо наявності підстав для визнання неправомірним та скасування податкового повідомлення-рішення від 11 травня 2023 року № 32850410 у зв`язку із частковою протиправністю висновків акту перевірки від 21 квітня 2023 року №29867/ЖБ/26-15-04-10-03/38322251, на підставі яких воно було прийняте, та неможливістю відокремлення вірно розрахованої податковим органом в межах нього суми збільшеного грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, від сум, визначених на підставі зазначених хибних висновків акту перевірки.

Колегія суддів зазначає, що апелянтом у апеляційній скарзі жодним чином не спростовано висновок суду попередньої інстанції, а лише викладено норми ПК України та обставини справи, які жодним чином не спростовують висновки, викладені в рішенні суду першої інстанції.

Посилання відповідача на листи Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України та Міністерства фінансів України, за змістом яких перелік територій, на яких ведуться (велись) бойові дії, затверджений Мінреінтеграції, не може застосовуватись для цілей оподаткування, суд першої інстанції правильно не взяв до уваги, оскільки листи міністерств, інших органів виконавчої влади не є нормативно-правовими актами у розумінні статті 117 Конституції України, а відтак зазначені у листах тези не можуть бути джерелом права відповідно до статті 7 КАС України, не можуть встановлювати обов`язкових правил поведінки, не є обов`язковими для виконання.

З огляду на викладене у сукупності колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Щодо скасування податкового вимоги № 0015841-1303-2615 та рішення про опис майна у податкову заставу № 0015841-1303-2615, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно пп. 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 ПК України, грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Податкова вимога - письмова вимога контролюючого органу до платника податків щодо погашення суми податкового боргу (п. 14.1.153 п. 14.1 ст. 14 ПК України).

Податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом (п. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 ПК України).

Згідно з пунктом 57.3 статті 57 ПК України у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 робочих днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

Абзацом другим підпункту 56.17.5 пункту 56.17 статті 56 ПК України передбачено, що день закінчення процедури адміністративного оскарження вважається днем узгодження грошового зобов`язання платника податків, крім випадку, передбаченого підпунктом 108-1.2.2 пункту 108-1.2 статті 108-1 цього Кодексу.

При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання протиправним та/або скасування рішення контролюючого органу грошове зобов`язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили (абзац четвертий пункту 56.18 статті 56 ПК України).

Пунктом 59.1 статті 59 ПК України передбачено, що у разі, коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Отже, факт узгодження грошового зобов`язання має наслідком обов`язок платника податку сплатити таке зобов`язання у встановлений законом строк. У свою чергу, невиконання обов`язку зі сплати узгодженого грошового зобов`язання у встановлений законом строк має наслідком включення такого зобов`язання до податкового боргу платника податків, процедура стягнення якого за загальними правилами розпочинається не раніше, ніж через 60 календарних днів з моменту надіслання такому платнику податкової вимоги (в редакції Податкового кодексу України, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Водночас, до забезпечувальних заходів виконання податкового обов`язку належить податкова застава, право якої виникає згідно із Податковим кодексом України і не потребує письмового оформлення (пункти 88.1, 88.2 статті 88 ПК України).

Податкова застава - спосіб забезпечення сплати платником податків грошового зобов`язання та пені, не сплачених таким платником у строк, визначений цим Кодексом. Податкова застава виникає на підставах, встановлених цим Кодексом (пп. 14.1.155 п. 14.1 статті 14 ПК України).

Згідно пп. 89.1.2 пункту 89.1 статті 89 ПК України право податкової застави виникає у разі несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов`язання, самостійно визначеної контролюючим органом, - з дня виникнення податкового боргу.

Абзац третій пункту 89.3 статті 83 ПК України передбачає, що опис майна у податкову заставу здійснюється на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, яке пред`являється платнику податків, що має податковий борг.

Згідно з пунктом 8 розділу І Порядку застосування податкової застави контролюючими органами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 16 червня 2017 року №586 (далі - Порядок №586), день виникнення права податкової застави визначається на підставі даних інформаційно-телекомунікаційних систем податкових органів відповідно до законодавства.

Право податкової застави не застосовується, якщо загальна сума податкового боргу платника податків не перевищує ста вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (пункт 11 розділу І Порядку №586).

Повідомлення про виникнення у платника податків, що має податковий борг, права податкової застави міститься у податковій вимозі, яка надсилається відповідно до вимог статті 59 глави 4 розділу II Кодексу (пункт 12 розділу І Порядку №586).

Згідно з пунктом 1 розділу ІІ Порядку №586, опис майна у податкову заставу здійснюється на підставі рішення про опис майна у податкову заставу (додаток 1), яке приймається керівником контролюючого органу (його заступником або уповноваженою особою). Рішення про опис майна у податкову заставу надається платнику податків, що має податковий борг.

Отже, передумовою прийняття як податкової вимоги, так і рішення про опис майна у податкову заставу є наявність податкового боргу, тобто суми узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлені законом строки.

Аналогічний висновок наведено Верховним Судом у постанові від 17 листопада 2021 року у справі № 160/15095/20.

Відсутність узгодженого грошового зобов`язання унеможливлює надання такому зобов`язанню статусу податкового боргу, відповідно є неможливим як складання податковим органом вимоги про сплату боргу так і прийняття рішення про опис майна у податкову заставу у зв`язку із наявністю непогашеного податкового боргу (постанова Верховного Суду від 29 січня 2019 року у справі № 826/17624/16).

З матеріалів справи вбачається, що 16 червня 2023 року ГУ ДПС у м. Києві винесено податкову вимогу № 0015841-1303-2615, якою сума заборгованості позивача визначена у розмірі 124 243, 44 грн.

Вказане грошове зобов`язання у розмірі 124 243, 44 грн з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки виникло на підставі податкового повідомлення-рішення від 11 травня 2023 року № 328530410 (штрафні (фінансові) санкції (штрафи), яке суд в межах розгляду даної справи визнав протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Оскільки позивач в межах строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу звернувся до Київського окружного адміністративного суду із позовом до ГУ ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 11 травня 2023 року № 328530410, визначене таким рішенням грошове зобов`язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили, а отже податкова вимога від 16 червня 2023 року № 0015841-1303-2615 є протиправною та такою, що підлягає скасуванню.

Крім того, враховуючи відсутність у позивача податкового боргу, на підставі якого відповідачем винесено спірне рішення про опис майна у податкову заставу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для скасування рішення про опис майна у податкову заставу № 0015841-1303-2615.

Оскільки суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, то колегія суддів згідно із статтею 316 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги залишає її без задоволення, а рішення суду - без змін.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Доводи апеляційної скарги не дають підстави для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, тобто прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і не підлягає скасуванню.

Згідно з частинами першою-третьою ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у місті Києві - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2024 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя: Є.В. Чаку

Судді: Н.М. Єгорова

А.Ю. Коротких