Рішення

від 24.03.2025 по справі 638/6422/21

ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 638/6422/21

Провадження № 2/638/417/25

РІШЕННЯ

Іменем України

24 березня 2025 року м. Харків

Дзержинський районний суд міста Харкова у складі:

Головуючого судді Шишкіна О.В.,

за участі секретаря судових засідань Комлєвої К.С.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом керівника Салтівської окружної прокуратури міста Харкова в інтересах Харківської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гайран», ОСОБА_2 про визнання правочинів недійсними, -

ВСТАНОВИВ

У проваджені Дзержинського районного суду м. Харкова перебуває цивільна справа за позовом керівника Салтівськоїокружної прокуратуриміста Харкова міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гайран», ОСОБА_2 про визнання правочинів недійсними.

Позов мотивовано тим, що договори купівлі-продажу об`єктів нерухомого майна укладені сторонами з метою введення в оману Харківської міської ради, як органу місцевого самоврядування, для приховування справжніх намірів учасників правочину, а саме - отримання земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 на поза конкурсних засадах, без проведення земельних торгів на підставі ч.2 ст. 134 Земельного кодексу України.

Ухвалою суду від 25.06.2021 відкрито провадження у справі було відкрито, розгляд справи вирішено проводити за правилами загального позовного провадження, призначене підготовче засідання.

Ухвалою від 13.12.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

Представник прокуратури Мельничук О.А. позов підтримала, просила задовольнити у повному обсязі.

Представник Харківської міської ради до судового засідання не з`явився, правом подання пояснень не скористався, про розгляд справи міська рада повідомлялась належним чином.

У судове засідання відповідачі ТОВ «Гайран», ОСОБА_2 до суду не з`явилися, про розгляд справи повідомлені належним чином і у встановленому законом порядку відповідно до вимогстатті 128 ЦПК України. Будь - яких заяв та клопотань з процесуальних питань до суду не подавали.

Відповідно до вимог частини першої - третьоїстатті 223 ЦПК Українинеявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цьогоКодексусудове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження; 5) якщо суд визнає потрібним, щоб сторона, яка подала заяву про розгляд справи за її відсутності, дала особисті пояснення. Викликати позивача або відповідача для особистих пояснень можна і тоді, коли в справі беруть участь їх представники.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: 1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; 2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), крім відповідача, незалежно від причин неявки; 3) неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з`явилася особа, яку він представляє, або інший її представник; 4) неявки в судове засідання учасника справи, якщо з`явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов`язковою.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

В силу положень частини першоїстатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (ALIMENTARIA SANDERS S.A. V. SPAIN, № 11681/85, § 35, ЄСПЛ, від 07 липня 1989 року).

Суд враховує, що в силу вимог частини першоїстатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнова проти України»).

При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

З метою недопущення надмірної тривалості судового провадження правових підстав для подальшого відкладення розгляду справи суд не вбачає.

Дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, як кожен окремо так і у їх сукупності, суд доходить таких висновків.

Відповідно до частини першоїстатті 4 ЦПК України, частини першоїстатті 16 ЦК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першоюстатті 15 ЦК Українивизначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Даний принцип полягає у змагальній формі ініціативи та активності осіб, які беруть участь у справі.

Судом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами наступне.

Під час здійснення процесуального керівництва у кримінальному провадженні №42018221040000155 від 18.12.2018 за ознаками складу злочину передбаченого ч.1 ст. 367 КК України за фактами державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна за відсутності усіх передбачених законом, документів встановлено прокуратурою встановлено порушення інтересів держави.

В ході досудового розслідування встановлено, що 26.04.2018 між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу рухомого майна.

Відповідно до п.1 вказаного договору ОСОБА_3 продала, а ОСОБА_2 купила споруду для зберігання різноманітної техніки та матеріалів з навісом, загальною площею 51,0 кв.м., яка складається з приміщення №1, площею 10,5 кв.м., приміщення №2, площею 23,3 кв.м. та приміщення №3, площею 17,2 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

В той же день сторонами підписано акт прийому-передачі вищезазначеного рухомого майна за договором.

Згідно умов п.1 договору майно, що відчужується належить продавцю на праві приватної власності згідно з твердженням продавця.

Зазначений договір посвідчено 26.04.2018 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г.І. за №827.

26.04.2018між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договіркупівлі-продажурухомого майна,відповідно доп.1вказаного договору ОСОБА_3 продала,а ОСОБА_2 купила спорудудля зберіганнярізноманітної технікита матеріалівз навісом,загальною площею49,2кв.м.,яка складаєтьсяз приміщення№1,площею 19,4кв.м.,приміщення №2,площею 14,6кв.м.та приміщення№3,площею 15,2кв.м.,яка розташованаза адресою: АДРЕСА_1 .Зазначений договірпосвідчено 26.04.2018приватним нотаріусомХарківського міськогонотаріального округуМалаховою Г.І.за №831.

Також, 26.04.2018 між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу рухомого майна, відповідно до п.1 вказаного договору ОСОБА_3 продала, а ОСОБА_2 купила споруду для зберігання різноманітної техніки та матеріалів з навісом, загальною площею 49,8 кв.м., яка складається з приміщення №1, площею 12,5 кв.м., приміщення №2, площею 19,1 кв.м. та приміщення №3, площею 18,2 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначений договір посвідчено 26.04.2018 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г.І. за №829.

Крім того, 26.04.2018 між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу рухомого майна, відповідно до п.1 вказаного договору ОСОБА_3 продала, а ОСОБА_2 купила споруду для зберігання різноманітної техніки та матеріалів з навісом, загальною площею 50,5 кв.м., яка складається з приміщення №1, площею 17,7 кв.м., приміщення №2, площею 15,5 кв.м. та приміщення №3, площею 17,3 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначений договір посвідчено 26.04.2018 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г.І. за №833.

У подальшому ОСОБА_2 отримано декларації про готовність реконструйованого об`єкта нерухомого майна, а саме: декларація ХК141182530547 від 10.09.2018 про готовність до експлуатації об`єкта літ. «Б-1» за адресою: АДРЕСА_1 ; декларація ХК 141182561176 від 13.09.2018 про готовність до експлуатації об`єкта літ. «В-1» за адресою: АДРЕСА_1 ; декларація ХК 141182561176 від 13.09.2018 про готовність до експлуатації об`єкта літ. «Г-1» за адресою: АДРЕСА_1 ; декларація ХК141182430485 від 31.08.2018 про готовність до експлуатації об`єкта літ. «А-1» за адресою: АДРЕСА_1 .

Цивільний кодекс України при класифікації речей як об`єктів цивільних прав виходить із фундаментального поділу речей на рухомі і нерухомі.

Відповідно до ст. 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Ураховуючи наведені положення законодавства, можна виділити такі ознаки нерухомої речі:

1) ці об`єкти розташовані на земельній ділянці та нерозривно пов`язані з землею, тобто вони не можуть існувати без землі;

2) переміщення зазначених об`єктів є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.

Таким чином, рухоме та нерухоме майно мають різну природу та різний правовий статус.

Разом з цим чинне законодавство не передбачає порядку переведення речей з «рухомого майна» в «нерухоме майно».

У разі якщо, рухома річ набуває ознак нерухомого майна вона набуває статусу «нової речі» і до неї мають бути застосовані положення ст.331 ЦК України.

Відповідно до положень ч.2 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).

Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Фактично, отриманими ОСОБА_2 деклараціями змінено статус спірного майна шляхом проведення реконструкції.

Водночас, відповідно до п. 3.21 Державних будівельних норм «Склад та зміст проектної документації на будівництво» ДБН А.2.2-3:2014, затверджених наказом Мінрегіону України №163 від 04.06.2014 реконструкція це перебудова прийнятого в експлуатацію існуючого об`єкта, що передбачає зміну його геометричних розмірів та/або функціонального призначення, внаслідок чого відбувається зміна основних техніко-економічних показників (кількість продукції, потужність тощо), забезпечується удосконалення виробництва, підвищення його техніко-економічного рівня та якості продукції, що виготовляється, поліпшення умов експлуатації та якості послуг.

Реконструкція передбачає повне або часткове збереження елементів несучих конструкцій та призупинення на час виконання робіт експлуатації об`єкта в цілому або його частин (за умови їх автономності).

Реконструкція відноситьсядо будівельнихробіт.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про основи містобудування» при здійсненні містобудівної діяльності повинні бути забезпечені розробка містобудівноїдокументації,проектів конкретнихоб`єктівзгідно звихідними данимина проектування,з дотриманнямдержавних стандартів,норм іправил;розміщення ібудівництво об`єктіввідповідно дозатверджених увстановленому порядкумістобудівної документаціїта проектівцих об`єктів; раціональне використання земель та територій для містобудівних потреб, підвищення ефективності забудови та іншого використання земельних ділянок.

Статтею 9 Закону України «Про архітектурну діяльність» передбачено, що будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об`єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил у порядку, визначеному Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» забудова територій здійснюється шляхом розміщення об`єктів будівництва. Суб`єкти містобудуваннязобов`язані додержуватисямістобудівних умовта обмеженьпід часпроектування ібудівництва об`єктів. Право назабудову земельноїділянки реалізуєтьсяїї власникомабо користувачемза умовивикористання земельноїділянки відповіднодо вимогмістобудівної документації.

Проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: отримання замовникомабо проектувальникомвихідних даних; розробленняпроектної документаціїта проведенняу випадках,передбачених законом,її експертизи; затвердженняпроектної документації; виконанняпідготовчих табудівельних робіт; прийняттяв експлуатаціюзакінчених будівництвомоб`єктів; реєстрація права власності на об`єкт містобудування.

Відповідно до ст. 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» фізична або юридична особа, яка має намір щодо забудови земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні такої особи, повинна одержати містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва.

Статтею 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачено,що замовникмає правовиконувати будівельніроботи після подання замовником повідомлення про початок виконання будівельних робіт відповідному органу державного архітектурно-будівельного контролю - щодо об`єктів будівництва, які за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), та щодо об`єктів, будівництво яких здійснюється на підставі будівельного паспорта та які не потребують отримання дозволу на виконання будівельних робіт згідно з переліком об`єктів будівництва, затвердженим Кабінетом Міністрів України , а також видачі замовнику органом державного архітектурно-будівельного контролю дозволу на виконання будівельних робіт - щодо об`єктів, які за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками або підлягають оцінці впливу на довкілля згідно із Законом України "Про оцінку впливу на довкілля".

Виконання будівельних робіт без відповідного документа, передбаченого цією статтею, вважається самочинним будівництвом і тягне за собою відповідальність згідно із законом (ч.7 ст. 34 «Про регулювання містобудівної діяльності»).

Механізм прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів регулює Порядок прийняттяв експлуатаціюзакінчених будівництвомоб`єктів затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 року №461.

Відповідно до ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Відповідно до ст. 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Таким чином, оскільки вищевказані спірні об`єкти мали статус рухомого майна, навіть після отримання Піщук СП. декларацій про готовність реконструйованого об`єкта до експлуатації, відсутні жодні правові підстави для набуття вказаними об`єктами статусу нерухомого майна.

У подальшому на підставі вказаних договорів, а також декларацій про готовність реконструйованого об`єкта до експлуатації, за ОСОБА_2 державним реєстратором протиправно зареєстровано право власності на 4 об`єкта нерухомого майна за адресою АДРЕСА_1 , зокрема:

-рішенням державного реєстратора Департаменту реєстрації Харківської міської ради Івченко В.В. №43209351 від 26.09.2018 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на нежитлову будівлю літ. А-1 площею 49,2 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1653465563101);

-рішенням державного реєстратора Департаменту реєстрації Харківської міської ради Шеховцової М.Є. №43187705 від 25.09.2018 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на нежитлову будівлю літ. Б-1 площею 50,5 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1652445763101);

-рішенням державного реєстратора Департаменту реєстрації Харківської міської ради Корх О.О. №43231137 від 27.09.2018 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на нежитлову будівлю літ. В-1 площею 51 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1654458763101);

-рішенням державного реєстратора Департаменту реєстрації Харківської міської ради Ісаєнко І.А. №43226294 від 27.09.2018 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на нежитлову будівлю літ. Г-1 площею 49,8 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1654236263101).

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, тапорядок державної реєстрації праввизначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Відповідно до п.41 Порядку про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1127 для державної реєстрації права власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна подаються: документ,що відповіднодо вимогзаконодавства засвідчуєприйняття вексплуатацію закінченогобудівництвом об`єкта; технічнийпаспорт наоб`єкт нерухомогомайна; документ,що підтверджуєприсвоєння об`єктунерухомого майнаадреси; письмовазаява абодоговір співвласниківпро розподілчасток успільній власностіна новозбудованийоб`єкт нерухомогомайна (уразі,коли державнареєстрація проводитьсящодо майна,що набуваєтьсяу спільнучасткову власність); договір про спільну діяльність або договір простого товариства (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, будівництво якого здійснювалось у результаті спільної діяльності).

Відповідно до п.45 Порядку про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1127 (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для державної реєстрації права власності у зв`язку із зміною суб`єкта такого права в результаті реконструкції об`єкта нерухомого майна, у тому числі в результаті переведення об`єкта нерухомого майна із житлового у нежитловий або навпаки подаються: документ, що посвідчує право власності на об`єкт нерухомого майна до його реконструкції (крім випадків, коли право власності на такий об`єкт вже зареєстровано в Державному реєстрі прав); документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта; технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна.

Таким чином, реєстрації права власності на реконструйований об`єкт нерухомого майна безумовно повинна передувати реєстрація права власності на первинний об`єкт нерухомого майна.

Незважаючи на це, за відсутності у ОСОБА_2 документів, що посвідчують право власності на об`єкти нерухомого майна до його реконструкції, в порушення вимог, в порушення вимог ЦК України, ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», п.45 Порядку про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1127, на підставі декларацій про готовність реконструйованого об`єкта до експлуатації за ОСОБА_2 протиправно зареєстровано право власності на 4 об`єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 .

В подальшомурішенням державногореєстратора Департаментуреєстрації Харківськоїміської радиСендик-ПолянськоюІ.М.№53424935від 03.08.2020об`єкт нерухомогомайна «В-1»за адресою: АДРЕСА_1 закрито напідставі довідкипро знищення№1604від 16.04.2019виданої ФОП ОСОБА_4 ,рішенням державногореєстратора Департаментуреєстрації Харківськоїміської радиВєлєєвою А.О.№53423527від 03.08.2020об`єкт нерухомогомайна «Г-1»за адресою: АДРЕСА_1 закрито напідставі довідкипро знищенняб/нвід 12.03.2020виданої ТОВ«Лімінгтон»,рішенням державногореєстратора Департаментуреєстрації Харківськоїміської радиПрокопенко О.О.№53419972від 03.08.2020об`єкт нерухомогомайна «А-1»за адресою: АДРЕСА_1 закрито напідставі довідкипро знищеннявід 12.03.2020виданої ТОВ«Лімінгтон»,рішенням державногореєстратора Департаментуреєстрації Харківськоїміської радиТкаченко Р.О.№53423510від 03.08.2020об`єкт нерухомогомайна «В-1»за адресою: АДРЕСА_1 закрито напідставі довідкипро знищення№1604від 16.04.2019виданої ФОП ОСОБА_4 .

Відповідно до договору купівлі-продажу від 06.12.2018, укладеного між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Гайран», посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г.І. та зареєстрованим в реєстрі за №2878, право власності на (одну другу) частку нежитлових будівель: літ. «А-1», загальною площею 49,2 кв.м., літ. «Б-1» загальною площею 50,5 кв.м., «літ. В-1» загальною площею 51 кв.м., «літ. Г-1» загальною площею 49,8 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 передано ТОВ «Гайран» (код ЄДРПОУ 42151929).

Аналогічно, відповідно до договору купівлі-продажу частини нежитлових будівель від 07.12.2018, між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Гайран», посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г.І. та зареєстрованим в реєстрі за №2896, право власності на (одну другу) частку нежитлових будівель: літ. «А-1», загальною площею 49,2 кв.м., літ. «Б-1» загальною площею 50,5 кв.м., «літ. В-1» загальною площею 51 кв.м., «літ. Г-1» загальною площею 49,8 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 передано ТОВ «Гайран» (код ЄДРПОУ 42151929).

В подальшому на підставі договору купівлі-продажу нежитлових будівель від 01.02.2019, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю «Гайран» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Корп-Постач», посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г.І. та зареєстрованим в реєстрі за №212, право власності на нежитлові будівлі: літ. «А-1», загальною площею 49,2 кв.м., літ. «Б-1» загальною площею 50,5 кв.м., «літ. В-1» загальною площею 51 кв.м., «літ. Г-1» загальною площею 49,8 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 передано ТОВ «Корп-Постач» (код ЄДРПОУ 40603706).

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Тобто ОСОБА_2 не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності, оскільки у передбаченому законодавством порядку права власності на нерухоме майно не набула. В свою чергу у неї не виникло необхідного обсягу цивільної дієздатності для укладання відповідного правочину, що є порушенням ч.2 ст. 203 ЦК України.

Відповідно до ч.2 ст.328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо, зокрема, незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Так, ч.1 ст.215 ЦК України визначено, що підставою недійсності спірних правочинів є недодержання в момент їх вчинення вимог, встановлених ч.1 ст.203 цього Кодексу, а саме: невідповідність змісту договорів вимогам ч.1 ст.658 ЦК України, якою передбачено, що право продажу товару належить його власнику.

Відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Оскільки у передбаченому законодавством порядку на законних підставах у ОСОБА_2 права власності на нерухоме майно, а саме літ. «А-1», літ. «Б-1», літ. «В-1», літ. «Г-1» за адресою: АДРЕСА_1 не виникло, то і у подальшому право власності не могло перейти до ТОВ «Гайран» та ТОВ «Корп-Постач», як наслідок договори купівлі-продажу від 06.12.2018, 07.12.2018 підлягають визнанню недійсними.

Вказаний висновок кореспондується із правовою позицією, викладеною у Постанові Верховного Суду від 03.03.2021 у справі № 915/161/20.

Так, ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (стаття 331 ЦК України).

Стаття 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачає, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Із офіційним визнанням державою права власності пов`язується можливість матеріального об`єкта (майна) перебувати в цивільному обороті та судового захисту права власності на нього.

Отже, законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має.

Таким чином, системний аналіз наведених положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.

Таким чином, факт державної реєстрації права власності, проведеної, зокрема, на підставі декларації не змінює правовий режим вищевказаного майна.

Також,необхідно зазначити,що щеоднією підставоюдля визнаннявищевказаних договорівнедійсними,є недотриманнявимог ч.5ст.203 ЦК України, у якій вказано, щоправочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Так, проведеним досудовим розслідуванням в рамках кримінального провадження №42018221040000155 від 18.12.2018 встановлено, що реєстрацію права власності на нежитлові будівлі літ. «А-1», загальною площею 49,2 кв.м., літ. «Б-1» загальною площею 50,5 кв.м., «літ. В-1» загальною площею 51 кв.м., «літ. Г-1» загальною площею 49,8 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , здійснено незаконно з метою подальшого отримання відповідної земельної ділянки на поза конкурсних засадах.

Зокрема, встановлено, що вищевказані об`єкти нерухомого майна фактично в натурі ніколи не існували.

Про вказане свідчить те, що будь-які документи, що підтверджують факт володіння чи набуття у передбаченому законодавством порядку права власності ОСОБА_3 на рухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 відсутні.

Окрім цього Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутня будь-яка інформація про факт створення чи реєстрації спірних об`єктів нерухомості до проведення їх, як на думку, відповідача, реконструкції.

Відповідно до протоколу огляду місця події від 11.04.2020, проведеним в рамках досудового розслідування кримінального провадження №42018221040000155 від 18.12.2018 - на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 будь-які об`єкти нерухомого майна, їх частини, будівельні матеріали тощо відсутні. Жодних ознак проведення на вказаній ділянці будівельних робіт не виявлено. Ділянка вкрита рослинністю з пішохідними доріжками.

Крім того, 25.03.2020 в ході досудового розслідування кримінального провадження №42018221040000155 від 18.12.2018 проведено огляд електронного документу - супутникових фотознімків місцевості, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 розміщених в програмному продукті «Google Earth Pro» версії 7.3.2.5776 (32-bit), якими володіє компанія «Google», зареєстрована за адресою: 1600 Amphitheatre Parkway, Mountain View, CA 94043, United States.

Оглядом супутникових знімків встановлено, що станом на 09.10.2018, 25.09.2015, 02.06.2002, будь-які нежитлові будівлі на земельній ділянці по АДРЕСА_1 відсутні на кожну з вищевказаних дат.

Також судом встановлено, що згідно наданих прокуратурою документів до позовної заяви - у провадженні СУ ГУНП в Харківській області перебуває кримінальне провадження №42020220000000216 від 27.04.2020 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 364 КК України, за фактом зловживання посадовими особами відділу Департаменту територіального контролю Харківської міської ради своїм службовим становищем шляхом сприяння винесення незаконного рішення про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою для будівництва, експлуатації та обслуговування об`єкту, зміни цільового призначення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 .

У межах вказаного кримінального провадження проведено допити свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , які тривалий час мешкають у будинках біля вказаної земельної ділянки. Відповідно до свідчень зазначених осіб на вказаній земельній ділянці відсутні як на даний час, так й у попередніх роках будь-які будинки та спорудження.

Також, відповідно до інформації КП «Харківводоконал» від 26.05.2020 №01-01-23/2473-20 договір про надання послуг з центрального водопостачання та водовідведення за адресою: АДРЕСА_1 відсутній, підключення до мереж водопостачання та водовідведення також відсутні.

Згідно інформації АТ «Харківобленерго» від 24.06.2020 №05-29-6043 між АТ «Харківобленерго» та іншими юридичними, фізичними особами за адресою: АДРЕСА_1 , договірні відносини відсутні.

Вказане свідчить про те, що вищевказані об`єкти нерухомого майна фактично в натурі ніколи не існували.

Відповідно до ст.202ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у статті 203 ЦК України. Підстави недійсності правочину визначені у статті 215 ЦК України.

За змістомчастини п`ятоїстатті 203 ЦК Україниправочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно зі ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до змісту ст.234ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Фіктивний правочин є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Зазначена правова позиція висловлена у постановах ВерховногоСуду України від 19 жовтня 2016 року (провадження № 6-1873цс16), від 23 серпня 2017 року у справі 306/2952/14-ц, від 09 вересня 2017 року у справі №359/1654/15-ц, від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц, від 27.03.2019 у справі №903/439/18.

Згідно з позовною заявою, рішенням 27 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 19.06.2019 року №1613/19 «Про надання земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування об`єктів, припинення права користування земельними ділянками», без проведення земельних торгів, надано ТОВ «Корп-Постач» в оренду строком на п`ять років земельну ділянку комунальної власності площею 0,9340 га (кадастровий номер 6310136300:14:009:0027) за рахунок земель житлової та громадської забудови для експлуатації і обслуговування нежитлових будівель літ. «А-1», літ. «Г-1» (торгівельного призначення) по АДРЕСА_2 .

Обставини укладення вищевказаних договорів та їх державної реєстрації вказують на наявність умислу всіх сторін правочину на укладення саме фіктивного договору.

Зокрема, сторонам безсумнівно було відомо про відсутність предмета договору як такого.

У зв`язкуз відсутністюпервинних документівна правовласності упродавця та в порушення вимог ч.2 ст. 377 ЦК України, з метою уникнення зазначення в договорі кадастрового номеру земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності на будівлю або споруду, перехід права власності на споруди розташовані за адресою: м. Харків, проспект Перемоги, 69«А» від ОСОБА_3 до ОСОБА_2 оформлено шляхом укладення договору купівлі-продажу рухомого майна.

Також, в порушення вимог ч.2 ст. 377 ЦК України, з метою уникнення зазначення в договорі кадастрового номеру земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності на будівлю або споруду, право власності на нежитлові будівлі літ. «А-1», загальною площею 49,2 кв.м., літ. «Б-1» загальною площею 50,5 кв.м., «літ. В-1» загальною площею 51 кв.м., «літ. Г-1» загальною площею 49,8 кв.м. ОСОБА_2 передано Товариству з обмеженою відповідальністю «Гайран» за допомогою укладення двох ідентичних договорів по (договори з реєстровими номерами 2878 від 06.12.2018 та 2896 від 07.12.2018).

Вищевикладене свідчить про укладення сторонами оспорюваних договорів фіктивних правочинів, які підлягають визнанню судом недійсними.

Щодо повноважень прокурора для звернення з вказаним позовом до суду.

Згідно з ст. 1311 Конституції України та ст. 5 Закону України «Про прокуратуру», на прокуратуру України покладається представництво інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.

Спеціальним законом, яким визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді є Закон України «Про прокуратуру».

Відповідно до частини третьої статті 23 цього Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави».

У Рішенні Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій.

Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99).

Ці міркування Конституційний Суд України зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак, висловлене Судом розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

Відтак, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17, від 19 вересня 2019 року у справі № 815/724/15.

Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): "Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

Враховуючи викладене, прокурор набуває право на реалізацію своїх функцій, визначених законом, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захист або здійснює його неналежно.

«Не здійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

«Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є належною.

«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захист або робить це неналежно.

Органи місцевого самоврядування в особі сільських, селищних, міських рад та їх виконавчих органів поєднують в собі охоронні (контрольні) функції та функції суб`єкта права власності з усіма притаманними йому правомочностями щодо володіння, користування та розпорядження об`єктом права власності.

Згідно зі ст. 145 Конституції України права місцевого самоврядування захищаються в судовому порядку.

Разом з тим, органи місцевого самоврядування, його структурний підрозділ у даному випадку не вжив будь-яких заходів позовного характеру.

В зв`язку з чим, з відповідним позовом звернувся прокурор.

Вищевказане свідчить про невиконання уповноваженим органом Харківською міською радою своїх повноважень та є підставами для представництва інтересів держави органами прокуратури в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Крім того, у постанові Великої палати Верховного суду від 15.10.2019 у справі № 903/129/18, зазначено, що сам факт не звернення належного позивача до суду, свідчить про те, що орган виконавчої влади неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Велика Палата Верховного Суду у своєму рішенні від 26.05.2020 по справі № 912/2385/18 зазначає, що невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Харківській міській ради було відомо про протиправну реєстрацію вищезазначеного нерухомого майна. Зокрема, вказані факти були предметом судового розгляду господарської справи №922/1463/20 за позовом керівника Харківської місцевої прокуратури №4 до Харківської міської ради про визнання незаконним та скасування пункту 29 додатку 4 до рішення 27 сесії Харківської міської ради 7 скликання «Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд» від 19.06.2019 № 1613/19, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 18.07.2019 між Харківською міською радою та ТОВ «Корп-Постач» та зобов`язання повернути територіальній громаді міста Харкова земельної ділянки. А також господарської справи №922/1525/20 за позовом керівника Харківської місцевої прокуратури №4 в інтересах держави в особі Харківської міської ради до ТОВ «Корп-Постач», ТОВ «Гайран», ОСОБА_2 про визнання правочинів недійсними та скасування реєстрації.

Харківська міська рада брала участь в судовому розгляді зазначених справ через своїх представників.

Крім того, 08.04.2021 прокуратурою скеровано до Харківської міської ради пропозицію щодо вжиття заходів в межах наданих повноважень щодо визнання недійсним спірних договорів. Проте вказані заходи вжиті не були.

Оскільки, уповноважений орган Харківська міська рада не вжила заходів щодо усунення порушень вимог чинного законодавства, а подальше зволікання може призвести до закінчення строків позовної давності передбачених ст. ст. 256-258 ЦК України, у прокурора виникли правові підстави, передбачені положеннямистатті 131-1 Конституції України,статті 23 Закону України «Про прокуратуру»для представництва інтересів держави в суді.

Керуючись ст. ст. 13, 19, 56, 77-81, 141, 259, 263-265, 274, 268, 354 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

Позовні вимогикерівника Салтівськоїокружної прокуратуриміста Харковав інтересахХарківської міськоїради доТовариства зобмеженою відповідальністю«Гайран», ОСОБА_2 про визнанняправочинів недійсними задовольнити.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу (одної другої) частини нежитлових будівель: літ. «А-1», загальною площею 49,2 кв.м., літ. «Б-1» загальною площею 50,5 кв.м., «літ. В-1» загальною площею 51 кв.м., «літ. Г-1» загальною площею 49,8 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 укладений 06.12.2018 між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Гайран», посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г.І. та зареєстрованим в реєстрі за №2878.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу (одної другої) частини нежитлових будівель: літ. «А-1», загальною площею 49,2 кв.м., літ. «Б-1» загальною площею 50,5 кв.м., «літ. В-1» загальною площею 51 кв.м., «літ. Г-1» загальною площею 49,8 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 укладений 07.12.2018 між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Гайран», посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г.І. та зареєстрованим в реєстрі за №2896.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Гайран», ОСОБА_2 в рівних частках на користь позивача судовій збір у розмірі 4540,00 грн. (чотири тисячі п`ятсот сорок грн. 00 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністю або частково, шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Харківського апеляційного суду через Дзержинський районний суд міста Харкова.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Головуючий суддя О.В. Шишкін