Постанова від 02.04.2025 по справі 926/781/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2025 року

м. Київ

cправа № 926/781/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Рогач Л. І. - головуюча, Краснов Є. В., Мачульський Г. М.,

за участю секретаря судового засідання - Салівонського С. П.,

представників учасників справи:

прокурора - Ющенко М. А.,

позивача - Дзюби В. Ю.,

відповідача-2 - Палій О. С.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційні скарги першого заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону та Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлобуд-2012»

на рішення Господарського суду Чернівецької області від 17.06.2024

(суддя Проскурняк О. Г.)

та на постанову Західного апеляційного господарського суду від 12.11.2024

(судді Кравчук Н. М., Матущак О. І., Скрипчук О. С.)

у справі за позовом керівника Чернівецької спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України

до Подільського управління капітального будівництва Міністерства оборони України та Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлобуд-2012»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Квартирно-експлуатаційний відділ міста Чернівці,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Ромтіс Буд»,

про визнання договору недійсним.

ВСТАНОВИВ:

1. Історія справи

1.1. У лютому 2023 року Керівник Чернівецької спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону (далі - Прокурор) звернувся в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (далі - Міноборони, позивач) до Господарського суду Чернівецької області з позовом (з урахуванням заяви про зміну підстав позову) до Подільського управління капітального будівництва Міністерства оборони України (далі - Подільське управління, відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлобуд-2012» (далі - ТОВ «Житлобуд-2012», відповідач-2) про визнання недійсним договору про реконструкцію будівлі від 22.12.2018 № 12.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що договір укладений особою, яка не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності, завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, укладений без проведення відповідного конкурсу; договір є удаваним правочином, який приховує інший правочин - договір на нове будівництво на земельній ділянці, що належить Міноборони.

1.3. Ухвалами Господарського суду Чернівецької області від 24.02.2023 та 10.04.2023 залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Квартирно-експлуатаційний відділ м. Чернівці (далі - КЕВ м. Чернівці, третя особа- 1), а також третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Ромтіс Буд» (далі - ТОВ «Ромтіс Буд», третя особа-2).

2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

2.1. Відповідач-1 (сторона-1) та відповідач-2 (сторона-2) 22.12.2018 уклали договір № 12 про реконструкцію будівлі № 96 під багатоповерховий житловий будинок по вул. Кутузова, 2, у м. Чернівці, предметом якого (з урахуванням додаткового договору від 26.12.2019) є співпраця та участь сторін у реконструкції існуючих будівель з новим будівництвом багатоповерхових житлових будинків для військовослужбовців та членів їхніх сімей з приміщеннями громадського призначення, м. Чернівці, на розі вулиць Щербанюка Олександра - Кутузова Михайла фельдмаршала (кадастровий номер 7310113630000:03:004:0009), передача стороною-1 стороні-2 передбачених цим договором прав щодо проектування, будівництва, реалізації майнових прав на об`єкти нерухомого майна, що будуть створені в майбутньому, введення в експлуатацію, оформлення права власності. Для цього стороні-2 надається право укладати договори купівлі-продажу нерухомого майна (квартири та ін.), яке буде створено в майбутньому, із юридичними та фізичними особам, приймати від них оплату, виконувати будівельно-монтажні роботи та інші зобов`язання права власності згідно з умовами укладених договорів. Вартість частини об`єкта (право власності сторони-2 на частини об`єкта) вважається оплаченою стороною-2 у повному обсязі через інвестування стороною-2 у будівництво об`єкта і виконання стороною-2 обов`язків, передбачених даним договором (пункт 1.1).

2.2. Умовами договору також передбачено, що:

- проєктна загальна площа житла об`єкта будівництва орієнтовно складає 10904,11 м2. Об`єкт буде розміщено на земельній ділянці орієнтовною площею 0,7995 га, що розташована по вул. Кутузова, 2, в м. Чернівці кадастровий № 7310113630000:03:004:0009 (пункти 2.1, 2.3);

- сторона-1, за довіреністю Міноборони, має пріоритетне право участі у фінансуванні будівництва об`єкту за умови передбачення та виділення фінансового ресурсу цього об`єкту у відповідному бюджетному році за рахунок державних капітальних вкладень за бюджетною програмою КПКВ 2101190 «будівництво (придбання) житла для військовослужбовців Збройних сил України (пункт 3.1);

- після завершення будівництва, введення об`єкта в експлуатацію та підписання акта приймання-передачі та розподілу об`єкту стороні-1 підлягає безумовному отриманню загальної площі житла (квартир) для заселення військовослужбовцями Збройних Сил України в кількості 1350,0 м2. При цьому, якісний стан зазначеного житла (квартир) повинен відповідати встановленим санітарно-технічним вимогам (під «Ключ») (пункт 3.4);

- крім того, у якості компенсації витрат, пов`язаних з організацією та супроводженням будівництва багатоквартирного житлового будинку по вул. Кутузова,2, сторона-2 зобов`язується перерахувати стороні-1 кошти в сумі 480 тис. грн (пункт 3.5);

- після завершення будівництва, введення об`єкта в експлуатацію та підписання акта приймання-передачі та розподілу об`єкта сторона-2 набуває право власності на весь об`єкт без врахування тієї частини, яка за умовами договору передається стороні-1. Акт приймання-передачі та розподіл, які стосуватимуться переходу права власності на об`єкт до сторони-2, повинні містити відмітку про те, що вартість об`єкта оплачена стороною-2 у повному обсязі через інвестування стороною-2 у будівництво об`єкта за рахунок своїх інвестицій і виконання нею обов`язків за договором (пункт 3.7);

- сторона-1 зобов`язана передати після набрання чинності цим договором протягом 10-ти робочих днів стороні-2 за актом будівельний майданчик, всю наявну у замовника документацію для будівництва об`єкта (земельну, технічну, дозвільну) (пункт 4.6.1).

2.3. Відповідач-1 (сторона-1) та відповідач-2 (сторона-2) 26.12.2019 уклали додатковий договір до договору від 22.12.2018, за умовами якого:

- предметом цього договору є співпраця і участь сторін у реконструкції існуючих будівель з новим будівництвом багатоповерхових житлових будинків для військовослужбовців та членів їхніх сімей з приміщеннями громадського призначення, м. Чернівці, на розі вулиць Щербанюка Олександра Кутузова Михайла фельдмаршала (кадастровий номер 7310113630000:03:004:0009), передача стороною-1 стороні-2, передбачених цим договором прав щодо проектування, будівництва, реалізації майнових прав на об`єкти нерухомого майна, що будуть створені в майбутньому, введення в експлуатацію, оформлення права власності (пункт 1.1);

- після завершення будівництва, введення об`єкта в експлуатацію та підписання акта приймання-передачі та розподілу об`єкту стороні-1 підлягає безумовному отриманні загальної площі житла (квартир) для заселення військовослужбовцями Збройних Сил України в кількості 1350,0 м2. Остаточна кількість квадратних метрів, що підлягає безумовному отриманню стороною-1, підлягає коригуванню сторонами після проведення експертизи проекту будівництва, шляхом підписання додаткової угоди до цього договору. При цьому якісний стан зазначеного житла (квартир) повинен відповідати встановленим санітарно-технічним вимогам (під «Ключ») (пункт 3.4).

2.4. 04.07.2023 відповідачі уклали додатковий договір до договору від 22.12.2018, яким доповнено преамбулу договору № 12 шляхом включення до його сторін Міноборони (сторона-3), пункт 1.5 договору доповнено стороною-3, здійснено заміну сторони-1 (відповідача-1) на Міноборони у пунктах 3.7, 4.1.9, 4.2 договору № 12, доповнено та змінено пункт 3.4 договору № 12, зокрема, шляхом заміни у ньому сторони-1 (відповідача-1) на Міноборони (сторона-3), а також збільшенням частки житла, яке передається останньому за результатами виконання договору № 12, з 1350,0 м2 на 1763,89 м2.

2.5. Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно земельна ділянка, на якій буде розміщено об`єкт будівництва, належить державі в особі Міноборони на праві власності, цільове призначення - для розміщення та постійної діяльності Збройних Сил України (обслуговування шпиталю), користувач земельної ділянки - КЕВ м. Чернівці на підставі Державного акту на право користування землею.

2.6. З метою виконання умов договору № 12 КЕВ м. Чернівці на період виконання умов договору передав, а Подільське управління прийняло будівельний майданчик під будівництво об`єкту в межах зони проєктування, що підтверджується актом прийому-передачі майданчика під будівництво.

3. Короткий зміст судових рішень

3.1. Господарський суд Чернівецької області рішенням від 17.06.2024 у задоволенні позову відмовив.

3.2. Рішення мотивував тим, що:

- на момент вчинення спірного правочину, відповідач-1 був наділений необхідним обсягом цивільної дієздатності та повноважень для організації будівництва та реконструкції об`єктів в межах Чернівецької області. Окрім того, позивач схвалив спірний договір шляхом укладення 04.07.2023 додаткового договору до нього;

- спірний договір укладено за результатом проведення конкурсу конкурсною комісією відповідача-1 і доказів оскарження результатів цього конкурсу матеріали справи не містять;

- є безпідставним твердження Прокурора, що унаслідок укладення спірного договору правовий режим майна (земельної ділянки), на якій планується будівництво зазнає відповідних змін, оскільки за змістом пункту 4.3 оспорюваного договору відповідач-2 не має права переоформити право землекористування. Умовами договору не передбачено передача відповідачу-2 прав на земельну ділянку, припинення прав землекористувача та зміна власника земельної ділянки внаслідок укладення цього договору.

3.3. Західний апеляційний господарський суд постановою від 12.11.2024 рішення Господарського суду Чернівецької області від 17.06.2024 змінив, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції постанови.

3.4. Постанову мотивував тим, що:

- спірний договір укладено всупереч вимогам статей 21, 77, 84, 122 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статей 92, 203, 237, 238 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Закону України «Про використання земель оборони», Порядку укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 № 296 (далі - Порядок № 296), Порядку організації будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей на земельних ділянках, що належать до земель оборони, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.07.2011 № 715 (далі - Порядок № 715), а тому наявні правові підстави для визнання недійсним спірного договору відповідно до частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України.

- станом на момент укладення спірного договору відповідач-1 не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності та діяв з перевищенням повноважень, укладаючи такий договір без погодження з позивачем;

- позовна вимога про визнання правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину. Проте, звертаючись із позовом, Прокурор заявив позовні вимоги про визнання недійсним договору без пред`явлення позовних вимог про застосування наслідків недійсності правочину, що не є ефективним способом захисту порушеного права. Тому у позові слід відмовити саме з цих підстав.

4. Короткий зміст вимог касаційних скарг та їх обґрунтування

4.1. Прокурор подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Господарського суду Чернівецької області від 17.06.2024 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 12.11.2024, в якій просить їх скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити.

4.2. Зазначив, що під час ухвалення рішення судом першої інстанції та оскаржуваної постанови судом апеляційної інстанції в частині обрання неефективного способу захисту у вказаній справі порушено норми матеріального та процесуального права, тому подає касаційну скаргу на підставі виключного випадку, передбаченого пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), оскільки суд першої інстанції не врахував висновки, викладені у постановах Верховного Суду:

- від 21.06.2023 у справі № 547/727/20-ц, від 05.05.2020 у справі № 911/1634/19, від 20.07.2021 у справі № 911/1605/20, від 23.11.2021 у справі № 911/604/19, від 29.09.2022 у справі № 918/351/21(918/672/21), від 08.02.2023 у справі № 915/997/21, від 07.06.2022 у справі № 916/3351/20 щодо наявності підстав для визнання недійсним договору, укладеного з третьою особою, з підстави порушення установленого обмеження повноважень щодо представництва, якщо встановлено, що сама третя особа, контрагент за договором, діяла недобросовісно і нерозумно, тобто знала або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не могла не знати про обмеження повноважень щодо представництва особи представником, який укладає договір від її імені;

- від 20.06.2023 у справі № 922/2952/21, від 07.09.2021 у справі № 916/2917/20, від 18.04.2018 у справі № 910/4501/17 щодо застосування Порядку № 715;

- від 08.05.2018 у справі № 908/852/17, від 18.04.2018 у справі № 910/4501/17 та від 20.06.2023 у справі № 922/2952/21 щодо суперечності договору вимогам ЗК України в частині додержання процедури припинення та надання у користування земельних ділянок державної форми власності, зміни цільового призначення земельної ділянки та наявності підстав визнання його недійсним відповідно до статей 203, 215 ЦК України;

- від 23.01.2019 у справі № 522/14890/16-ц, від 11.03.2020 у справі № 923/658/19, від 15.06.2018 у справі № 916/933/17 щодо правової природи удаваного правочину.

4.3. Скаржник також зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки, викладені у постановах Верховного Суду:

- від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 27.01.2020 у справі № 761/26815/17, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, від 28.05.2020 у справі № 910/7164/19, від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 щодо питання обрання ефективного способу захисту;

- від 18.09.2024 у справі № 918/1043/21, від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц, від 14.05.2024 у справі № 916/1213/23 та від 28.05.2024 у справі № 904/1407/21 щодо питань про застосування правових наслідків недійсності виконаного/частково виконаного правочину.

4.4. Прокурор зазначає, що будівництво не завершено і власником земельної ділянки під будівництвом залишається держава в особі позивача, а відповідач-2 є власником матеріалів та обладнання, які було використано для здійснення будівництва, тому у цих правовідносинах відсутні підстави для застосування двосторонньої реституції, позаяк у сторін договору не виникло право на повернення будь-якого майна або отримання відшкодування за нього. Майно на виконання умов договору не передавалося, право власності на об`єкт будівництва не реєструвалося, об`єкт в експлуатацію не здано, тому належним та ефективним способом захисту права є вимога про визнання договору недійсним без застосування наслідків такої недійсності.

4.5. ТОВ «Житлобуд-2012» також подало до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Західного апеляційного господарського суду від 12.11.2024, в якій просить змінити оскаржуване судове рішення, виклавши його мотивувальну частину у редакції рішення Господарського суду Чернівецької області від 17.06.2024; в іншій частині постанову апеляційного суду залишити без змін.

4.6. Зазначило, що подає касаційну скаргу на підставі виключного випадку, передбаченого пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, оскільки суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені у постановах Верховного Суду:

- від 14.08.2018 у справі № 910/15151/17, від 16.02.2023 у справі № 910/2958/20, від 13.05.2021 у справі № 903/277/20, від 02.04.2019 у справі № 904/2178/18, Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 668/13907/13-ц щодо застосування статті 241 ЦК України (наступне схвалення правочину);

- від 07.05.2024 у справі № 910/7511/22, від 07.09.2020 у справі № 917/468/19, від 16.09.2020 у справі № 922/708/19, постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 щодо застосування статті 45 ГПК України (неможливість збігу в одній особі позивача і відповідача у спорах за позовами прокурора);

- у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 щодо застосування статті 120 ЗК України (до відносин щодо права постійного користування землею, наданою для забудови, за аналогією закону необхідно застосовувати норми глави 34 ЦК України «Право користування чужою земельною ділянкою для забудови»).

4.7. В обґрунтування пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, на підставі якого скаржник також подає касаційну скаргу, зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статей 21, 77, 84, 1021, 122 ЗК України, статей 92, 203, частини першої статті 215, статей 237, 238 ЦК України, Закону України «Про використання земель оборони», Порядків № 715 та № 296 та неправильне застосування судом апеляційної зазначених норм права. Скаржник вказує на те, що земельна ділянка, на якій здійснюється будівництво будинку за спірним договором, не вибула з державної власності, право користування цією землею не передавалося.

5. Позиції інших учасників справи, заяви, клопотання

5.1. Прокурор відзиві на касаційну скаргу відповідача-2 зазначає, що наведені у касаційній скарзі твердження є безпідставними та необґрунтованими, а тому касаційна скарга не підлягає задоволенню.

5.2. Відповідачем-2 заявлено клопотання про зупинення провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 904/186/23.

6. Позиція Верховного Суду

6.1. Заслухавши суддю-доповідачку, представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційних скаргах та запереченнях на них, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає таке.

6.2. В основу оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції покладено висновок суду про те, що договір про будівництво № 12 укладено з порушенням вимог статей 21, 77, 84, 122 ЗК України, статей 92, 203, 237, 238 ЦК України, Закону України «Про використання земель оборони», Порядкам № 715 та № 296, що свідчить про наявність підстав для визнання недійсним оспорюваного договору, тобто про обґрунтованість позовних вимог, проте, враховуючи висновки щодо застосування положень статей 215, 216 ЦК України (в контексті необхідності обрання ефективного способу захисту прав позивача), викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 та в постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.03.2024 у справі № 904/192/22, позовна вимога про визнання правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину. Оскільки в межах цієї справи Прокурор відповідну вимогу не заявив, то суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні позову в зв`язку з обранням Прокурором неефективного способу захисту порушеного права, адже обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин.

6.3. Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду апеляційної інстанції частково з огляду на таке.

6.4. Положенням частини другої статті 16 ЦК України передбачено такий спосіб захисту порушеного права, як визнання недійсним правочину.

6.5. Частинами першою та другою статті 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

6.6. Тож вимога про визнання недійсним правочину за своєю суттю спрямована або на те, щоб унеможливити виникнення прав та обов`язків сторін цього договору (якщо правочин ще не виконаний), або повернути сторони у попередній стан.

6.7. Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05.09.2019 у справі №638/2304/17 виснував, що недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для невиконання публічних обов`язків, звільнення майна з під арешту в публічних відносинах або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин.

6.8. Визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського (цивільного) судочинства, наведеним у частині першій статті 2 ГПК України (частині першій статті 2 Цивільного процесуального кодексу України). Аналогічний висновок сформульовано в пункті 5.29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 908/976/19.

6.9. Уточнюючи висновок, викладений в пункті 5.29 постанови від 21.09.2022 у справі № 908/976/19, Велика Палата Верховного Суду в пункті 154 постанови від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц звернула увагу на те, що у разі, якщо на виконання спірного правочину товариством сплачені кошти або передане інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не приводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна; у таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі частини першої статті 216, статті 387, частин першої, третьої статті 1212 ЦК України). Аналогічні висновки неодноразово формулювалися Верховним Судом (постанови від 24.09.2024 у cправі № 910/3143/21, від 08.10.2024 у cправі № 911/549/21, від 22.01.2025 у cправі № 910/15808/19, від 23.01.2025 у cправі № 910/7983/21 та інші).

6.10. У свою чергу, в постанові від 26.05.2023 у справі № 905/77/21 (предмет позову - визнання недійсним договору про закупівлю робіт), Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду сформулював такий висновок щодо застосування норм частини третьої статті 215 та частин першої, другої статті 216 ЦК України в подібних правовідносинах:

«Позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом.

Разом із тим позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача.

Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача».

6.11. Зважаючи на встановлені судом апеляційної інстанції обставини часткового виконання договору про будівництво № 12, яке (часткове виконання) полягає у внесенні Подільським управлінням свої частки у вигляді земельної ділянки, яку передало ТОВ «Житлобуд-2012» під забудову, а ТОВ «Житлобуд-2012» внесло грошові кошти, здійснивши інвестування за договором, колегія суддів зазначає, що покладений в основу оскаржуваної постанови висновок суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позову в зв`язку з неефективністю обраного Прокурором способу захисту прав держави (з огляду на заявлення вимоги про визнання недійсним оспорюваного правочину без поєднання з вимогою про застосування наслідків недійсності правочину) відповідає правовій позиції, викладеній в постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 908/976/19, від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц і в постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 26.05.2023 у справі № 905/77/21, яку (правову позицію) на підставі частини четвертої статті 236 ГПК України фактично врахував апеляційний суд.

6.12. За усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155)).

6.13. З огляду на те, що обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин, то це свідчить про передчасність висновку апеляційного суду про обґрунтованість позовних вимог, зумовлену укладенням оспорюваного договору з порушенням вимог статей 21, 77, 84, 122 ЗК України, статей 92, 203, 237, 238 ЦК України, Закону України «Про використання земель оборони», Порядків № 715 та № 296, оскільки це питання має вирішуватись під час розгляду справи за належною позовною вимогою.

6.14. Отже, зважаючи на наведене, суд апеляційної інстанції, загалом дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову з підстав обрання Прокурором неефективного способу захисту інтересів держави, у зв`язку з чим оскаржувану постанову необхідно змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови, без урахування висновку суду про обґрунтованість позовних вимог по суті спору (укладення оспорюваного договору з порушенням вимог статей 21, 77, 84, 122 ЗК України, статей 92, 203, 237, 238 ЦК України, Закону України «Про використання земель оборони», Порядків № 715 та № 296), оскільки обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав є самостійною та достатньою підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин.

6.15. З цих же підстав слід змінити мотивувальну частину рішення місцевого господарського суду.

6.16. Заявлене відповідачем-2 до Верховного Суду клопотання про зупинення провадження у цій справі до закінчення перегляду в касаційному порядку судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного суду справи № 904/186/23, у якій підставою для передачі справи колегією суддів на зазначену судову палату є питання відступу від правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 09.10.2024 у справі № 904/205/23, про те, що можливе визнання спірного договору оренди земельної ділянки недійсним без обов`язкового застосування наслідків недійсності правочину у вигляді повернення земельної ділянки у відповідних правовідносинах, колегія суддів відхиляє, оскільки, зважаючи на частину четверту статті 236 ГПК України, керується та враховує усталені висновки щодо застосування статей 215, 216 ЦК України, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.05.2023 у справі № 905/77/21.

6.17. Зважаючи на те, що обрання неналежного способу захисту є самостійною підставою для відмови в позові, колегія суддів не вважає за необхідне давати відповідь на кожен аргумент касаційних скарг з огляду на висновки Європейського суду з прав людини у справах «Проніна проти України», «Руїз Торіха проти Іспанії» (хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент), оскільки неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин.

7. Висновки Верховного Суду

7.1. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

7.2. Згідно із частиною першою статті 311 ГПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

7.3. З урахуванням викладеного, оскільки оскаржувані рішення та постанова судів попередніх інстанцій прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права, тому касаційні скарги підлягають частковому задоволенню, а оскаржувані рішення та постанову слід змінити в їх мотивувальних частинах, виклавши їх в редакції цієї постанови, а в решті - залишити без змін.

8. Судові витрати

8.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина чотирнадцята статті 129 ГПК України).

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційні скарги першого заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону та Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлобуд-2012» задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Чернівецької області від 17.06.2024 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 12.11.2024 у справі № 926/781/23 змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови, а в решті - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуюча Л. Рогач

Судді Є Краснов

Г. Мачульський